Організація роботи в загоні
Діти в загоні мають різні потенційні та реальні можливості. Це
обумовлюється багатьма факторами: їхнім віком, досвідом, темпераментом,
характером, вихованням
Умовно можна визначити ролі дітей у підготовці якої-небудь справи в
такий спосіб: учасник, генератор ідей, учасник-організатор, організатор.
Організація роботи в загоні
Учасник творчої справи одержує яке-небудь конкретне завдання (наприклад,
вирізати з паперу квіточки для оформлення, написати статтю для газети,
вивчити роль у сценці та зіграти її, домовитися з конкретною людиною про
оренду магнітофона на спектакль тощо). Завдання для учасника необхідно
формулювати дуже чітко і так, щоб він реально міг його виконати. Після
виконання завдання обов’язково треба похвалити учасника.
Генератор ідей – це роль, яку може виконувати (а може бути й не здатним
до цього) і учасник, і організатор. Генератор ідей висуває, пропонує
ідеї, але не обов’язково здатний їх реалізувати. Важливо підтримувати
генераторів ідей та їх пропозиції, особливо якщо він не здатний на інші
ролі. Не всі здатні бути генераторами ідей, тому неправомірно вимагати
висування ідей від усіх, але запитувати ідеї та пропонувати висувати їх
треба.
Організатор – людина, цілком здатна до організації даної справи.
Організатор здатний визначити та сформулювати задачі, які необхідно
вирішити для даної справи (наведемо для прикладу ряд задач: підготовка
оформлення, репетиції з акторами, домовленість із приводу магнітофона
тощо). Організатор може виконувати частину задач сам, але зобов’язаний
розподілити частину задач між іншими дітьми. Розподіл задач треба
здійснювати рівномірно, під силу дітям і з урахуванням їх ролі в загоні
– учасник, учасник-організатор та ін.
Учасник-організатор – така людина, яка не втратила інтересу до
практичної діяльності (виконання задач самому), але вже здатна визначати
деякі задачі самостійно. Учасник-організатор, як правило, не охоплює
всього обсягу задач для підготовки даної справи.
При роботі із загоном інструктору важливо визначити для себе ролі дітей:
не вимагати від них неможливого (учасник не здатний виконувати роль
організатора), а підштовхувати дітей до нової, більш серйозної ролі –
пропонувати зробити що-небудь з іншої ролі, але при цьому підстраховуючи
й підказуючи. Розподіл ролей між дітьми дуже часто пов’язаний з їхнім
віком: учасник – це, як правило, молодші діти (5-6-й клас), а
організатор – старші (9-11-й клас).
Працюючи над підготовкою творчої справи, треба пам’ятати про деякі
вікові та психологічні особливості дітей. Молодші діти (5-6-й клас)
мають потребу в руховій активності, тому довго сидіти й займатись
обмірковуванням чи виготовленням чого-небудь їм важко. Якщо треба довго
працювати – годину й більше, то заплануйте маленьку ігрову перерву або
дайте завдання молодшим дітям збігати куди-небудь.
Будь-яка людина має потребу у зміні діяльності – розподіляйте підготовку
так, щоб не займатись довго якоюсь постійною діяльністю, чергуйте
придумування сценки з репетиціями, виготовленням газети тощо. Підготовку
справ краще проводити в таких місцях, де діти будуть почувати себе
затишно – це місце повинно бути звичним, у ньому повинно бути достатньо
світла, не холодно, свіже повітря, чисто і щоби було де сісти… чи
лягти.
Класифікації вимагають не тільки ролі дітей при підготовці колективних
творчих справ (КТС), а й самі види творчих справ.
Теорія колективних творчих справ
КТС – форма роботи, що спрямована на: розвиток творчих, інтелектуальних
здібностей, реалізацію комунікаційних потреб, навчання правилам і формам
спільної роботи.
Існує три основних типи КТС: представлення, мала творча справа (МТС),
велика творча справа (ВТС).
ВТС вимагає попередньої підготовки, як від організаторів даної справи,
так і від її учасників. Як правило, організатори дають завдання
учасникам.
МТС не вимагає попередньої підготовки від учасників – усі завдання, які
дають їм організатори, повинні бути здійсненними безпосередньо при
проведенні справи.
Представлення взагалі не має на увазі видачі учасникам завдань.
Учасників представлення вірніше називати глядачами. Варто особливо
підкреслити, що представлення – це тип КТС, а не її форма.
Зміст основних типів КТС
Представлення: колективні пісні, ігри, концерт, концертні номери + ігри
із залом, бесіди із залом (різновиди диспутів, лекції).
Мала творча справа: телевізійні ігри, переміщення «станціями», конкурси,
несценарні рольові ігри.
Велика творча справа: конкурс чи набір постановок, сценарні рольові
ігри, різновиди диспутів.
Алгоритм організації КТС
Визначення педагогічної мети КТС. Необхідно зрозуміти, які здібності
повинна розвивати ця КТС, як повинні змінитись діти і що вони повинні
усвідомити в результаті проведення КТС.
Мета відповідає на запитання – чого необхідно досягти:
Визначення контексту даної справи.
Які справи проходили до, які будуть проходити потім.
Визначення змісту справи.
Якщо справа велика (що складається з кількох заходів), то її змістом є
ці заходи. Якщо справа маленька, то її зміст – це та діяльність, що буде
відбуватись упродовж КТС. Наприклад, зміст суботника – робота, зміст
диспуту – його питання. Зміст відповідає на запитання – що буде
відбуватись.
Визначення віку й кількості учасників та узгодження з ними факту
проведення КТС.
Визначення типу та форми справи.
змісті, а зміст можна втілювати в різних формах. Наприклад, познайомити
дітей з «Островом» можна через представлення на сцені й через
переміщення «станціями», обговорити проблему стосунків з батьками можна
на диспуті й за допомогою листка «Я хочу всім сказати».
Рішення організаційних моментів.
Які необхідні матеріали, в які строки буде проходити справа й т. д.
Проведення КТС.
Підбиття підсумків КТС.
Підсумки підбиваються організаторами КТС із метою накопичення досвіду.
Першим кроком підбиття підсумків є збір, обробка й фіксування відчуттів
від КТС та її аналізу учасниками справи (обробка – це підрахунок дітей,
яким сподобалась і не сподобалася справа, запис основних претензій,
побажань, їх аналіз з урахуванням психологічних особливостей учасників,
фіксування позитивних моментів). Після цього відбувається аналіз справи
з точки зору організації – що в майбутньому необхідно виправити, що
запам’ятати та використовувати в подальшому. Останнім кроком підбиття
підсумків є їх оформлення для майбутніх поколінь (також бажано випустити
газету за підсумками справи).
Організаційні моменти
Визначити зразкові строки проведення КТС, від чого й від кого вони
можуть залежати.
Визначити місце проведення КТС, від чого й від кого воно буде залежати.
Уточнити місце й час КТС, узгодити їх з учасниками.
Розбити підготовку справи на задачі, визначити критичні строки виконання
цих задач і відповідальних за них.
Задачі, що зустрічаються найчастіше
Організація реклами справи.
Підготовка матеріалів для учасників справи (наприклад, у конкурсі шарад
учасникам знадобляться листок і ручка, для конкурсу інсценування –
записи пісень).
Підготовка матеріалів для організаторів справи (наприклад, костюми для
концерту, роздруківки пропусків і форми ведучих).
Оформлення місця проведення справи.
Підготовка журі, критеріїв суддівства й підручних матеріалів для журі
(наприклад, таблички з оцінками).
Підготовка призів для переможців.
Підготовка форми справи (наприклад, написання театральної зав’язки,
підготовка ведучих, підготовка «станцій», обдумування питань до
диспуту). Як правило, підготовку форми справи можна розбити на кілька
підзадач, які не обов’язково вирішувати спільно.
Узгодження з людьми, від яких буде залежати проведення справи.
Організація преси: фото, відео, статті.
Визначити методи контролю підготовки справи (призначити час наступних
зборів, призначити координатора справи, визначити способи спілкування
організаторів КТС між собою).
Визначити ймовірні перешкоди, розробити способи їх запобігання й
подолання (наприклад, на святковий концерт молодші класи можуть прийти в
повсякденному одязі – необхідно попередити їх заздалегідь, на турзлеті
може йти дощ – узяти із собою плащі тощо).
Визначити критичні фактори успіху, організувати їх досягнення. Критичний
фактор успіху – те, без чого справа пройти не зможе. (Наприклад, для
проведення новорічної казки потрібний актовий зал – якщо його не
відкриють, новорічної казки не буде).
Продумати запасні варіанти окремих задач і всієї справи в цілому. Однією
з найбільш ефективних форм КТС є рольові ігри.
Однак підготовка рольових ігор трохи специфічна стосовно організації
інших КТС.
Рольові ігри. Один із різновидів ділових ігор. Рольові ігри дають
можливість побувати в якійсь ролі.
При розробці рольових ігор необхідно визначити:
1. Педагогічну мету гри.
2. Час протікання гри.
3. Місце, де проводиться гра.
4. Вік учасників.
5. Ролі учасників.
6. Ролі граючих майстрів (тих, хто регулює гру зсередини).
7. Задачу гравців.
8. Вузлові моменти гри, за якими визначається поточний рівень гри.
9. Можливість формування додаткових цілей гравців.
10. Необхідні матеріали.
Рольові ігри (РІ) бувають двох типів: сценарні та несценарні.
Сценарні РІ. Відносяться до категорії великих творчих справ. Група
організаторів бере за основу ситуацію, яка відбувалась реально
(революція, зустріч Міклухи Маклая з аборигенами тощо), або ситуацію з
книги, й адаптує її до реального місця проведення гри й учасників. Після
чого формуються завдання учасникам, у яких говориться про ситуації та
їхню роль у ній. (Безумовно, завдання необхідно формувати заздалегідь,
щоб діти встигли ознайомитися з матеріалами про ситуації: почитати
книги, запитати в дорослих, приготувати костюми.)
Сценарні ігри, як правило, мають такі педагогічні мети: ознайомлення
дітей у цікавій формі з історичним матеріалом і розвиток акторських
здібностей. Такі ігри більш легкі у проведенні, ніж несценарні й дають,
як правило, менше збоїв при проведенні.
Несценарні РІ. Відносяться до категорії малих творчих справ. Несценарна
РІ може не заплановано закінчитися з двох причин: утрата інтересу до
гри, виконання ігрової мети учасниками гри. На недопущення цих причин
варто звернути особливу увагу при підготовці РІ.
Організатори формулюють для себе цілі учасників гри (наприклад, заробити
якнайбільше грошей, установити парламентське правління тощо). Далі
розписуються можливі ролі учасників РІ. Повідомляти чи не повідомляти
дітям про їхні ігрові цілі та ролях – треба вирішувати в залежності від
конкретної гри. Іноді рольова мета учасників визначається за допомогою
ситуації, а не прямо. Після розробки ролей розглядаються методи впливу
на хід гри, вибираються ролі для граючих майстрів, визначається, коли і
як граючі майстри починають впливати на гру. Розписуються варіанти
постановки в ігровій формі додаткових ігрових цілей дітям (на випадок,
якщо вони досягнуть своєї мети раніше встановленого строку).
Несценарні ігри, як правило, мають такі педагогічні цілі: розвиток
самостійності, уміння орієнтуватись у новій ситуації, розвиток
інтелектуального потенціалу, формування поняття про цілі та засоби їх
досягнення.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
