Організаційно-педагогічні умови переходу до безперервної освіти
педагогів

 

На сучасному етапі розвитку системи освіти найактуальнішою проблемою є
модернізація системи управління закладом післядипломної педагогічної
освіти. Це зумовлено необхідністю переходу системи управління до нового
стану, який забезпечить якість надання освітніх послуг залежно від
потреб людини, суспільства, ринку праці.

Якість освітніх послуг – це соціальна категорія, за допомогою якої
визначається стан і результативність освітнього процесу. Вона
характеризується сукупністю показників різних аспектів діяльності
інституту післядипломної педагогічної освіти (ІППО), що забезпечує
розвиток професійної компетентності педагогічних працівників регіону. У
цьому зв’язку виникає потреба у свідомому впливі на зазначені аспекти
діяльності ІППО, забезпечення можливості досягнення ним необхідних
показників, що неможливо без отримання необхідної інформації, її аналізу
і на цій основі прогнозування подальшого розвитку. Для цього потрібно
перевести управління закладом післядипломної педагогічної освіти у
моніторингово-маркетинговий режим.

Організація діяльності навчального закладу післядипломної педагогічної
освіти на основі моніторингово-маркетингових процедур знаходиться на
етапі становлення. Однак необхідно зазначити, що моніторинговий аспект
такого режиму вже має своє наукове обґрунтування і досвід реалізації на
практиці. На сьогодні дослідження потребують запровадження маркетингових
аспектів діяльності ІППО.

Спроба теоретичного обґрунтування та опису практичного застосування
моніторингово-маркетингових досліджень у закладі післядипломної
педагогічної освіти.

Моніторинг у закладі післядипломної педагогічної освіти розуміємо як
інформаційну систему, яка постійно змінюється на основі безперервності
відстеження певного об’єкта за визначеними параметрами, факторами і
критеріями управління з метою прийняття оперативного управлінського
рішення щодо прогнозування подальшого його розвитку [6].

Систему моніторингу якості діяльності закладу післядипломної
педагогічної освіти можна представити схематично (рис.1).

 

Рис.1. Моніторинг якості діяльності закладу післядипломної педагогічної
освіти

 

Для забезпечення успішності діяльності навчального закладу окрім
проведення моніторингових процедур необхідно враховувати, що він є
суб’єктом ринкових відносин. Освітня діяльність закладу відбувається за
допомогою технологічних процесів і також витримує тиск конкуренції,
потребує надійних способів просування і реалізації своєї «продукції» –
товару.

У сучасній економічній теорії товаром вважається все, що може
задовольнити будь-яку потребу людини і пропонується їй з метою
придбання, споживання, використання або привернення уваги. За
визначенням Г.Міщенко, товаром у вищому навчальному закладі вважається
освітня послуга, яка упредметнена в навчальних програмах, забезпечених
особистісними і матеріально-речовими факторами кваліфікованої
інтелектуальної робочої сили (викладацьким складом) [4]. Вивчення
функціонування ринку, споживчих переваг і потреб суспільства є предметом
дослідження маркетингу. В наукових джерелах [1; 2; 3; 5] це поняття
розглядається як основний закон і цільна філософія, стратегія і тактика
організації та управління діяльністю господарюючого суб’єкта, що
орієнтована на пріоритет найбільш повного і якісного задоволення потреб
споживача. Аналізуючи поняття «маркетинг» з таких позицій, можна зробити
висновок, що це певна філософія діяльності організації, орієнтована на
задоволення конкретних потреб певного сегмента споживачів і отримання
прибутку для підтримки і розвитку цієї діяльності [6].

Основним у маркетингу є орієнтація на споживача, оскільки в умовах ринку
навчальний заклад тільки тоді може досягти визначені цілі, коли
найкращим чином задовольнить вимоги споживачів. Для цього необхідно
таке:

–         постійно вивчати виклики ринку та освітні потреби споживачів;

–         прогнозувати й управляти попитом, включаючи стимулювання;

–         проводити певні регулювання у сфері реалізації послуг.

Маркетингова концепція діяльності включає три ланки, представляємо їх на
рисунку 2.

 

Рис.2. Маркетингова концепція діяльності організації

 

Для організації діяльності навчального закладу на основі маркетингових
досліджень розробляється певний алгоритм (рис.3).

 

 

Рис.3. Алгоритм маркетингового супроводу якості післядипломної
педагогічної освіти

 

Для визначення освітніх потреб педагогічних працівників та з метою
визначення напрямів модернізації системи післядипломної педагогічної
освіти в регіоні центром моніторингу якості освіти ХОНМІБО проводилися
комплексні дослідження, одним з яких було опитування слухачів курсів
підвищення кваліфікації. В опитуванні взяли участь 592 респонденти.
Слухачам курсів підвищення кваліфікації було запропоновано питання щодо
якості навчально-виховного процесу в загальноосвітньому навчальному
закладі та її забезпечення на основі формування фахової майстерності
педагогів.

Результати анкетування за блоками сприяли виявленню показників,
тенденцій в оцінюванні слухачами КПК якості навчання  в ОІППО. Отже, за
першим блоком «Характеристика стану сучасної освіти з позицій слухачів
курсів підвищення кваліфікації» установлено таке:

–         на думку заступників директорів з навчально-виховної роботи
(50,00%), спеціалістів РВО, які супроводжують викладання предмета
«Захист Вітчизни» (46,90%), та вихователів ГРВ ДНЗ (41,70%) найбільше
сприяють підвищенню якості навчально-виховного процесу нові навчальні
програми;

–         нові підручники як чинник впливу на якість навчально-виховного
процесу назвали вчителі зарубіжної літератури (48,10%), англійської мови
(48,80%), математики (50,00%), музики (64,70%) і музичні керівники ДНЗ
(66,70%);

–         важливим вважають доступ до мережі Інтернет учителі біології,
хімії (56,3 %), англійської мови (51,30%), математики (50,00%), фізики
(40,90%), музичні керівники ДНЗ (40,70%) і шкільні бібліотекарі
(38,80%);

–         на думку переважної більшості респондентів, підвищенню якості
навчально-виховного процесу головним чином сприяє вдосконалення фахової
майстерності педагогів; при цьому з усіх категорій опитуваних найбільше
позитивних відповідей на це  питання дали вчителі біології, хімії
(93,80%) і української мови та літератури (92,90%), найменше –
вихователі ДНЗ (61,10%) та музичні керівники ДНЗ (55,60%) (рис.1);

–         серед опитаних усі вчителі математики, біології, хімії та
понад 90% учителів української мови та літератури, англійської мови,
музики засвідчили, що протягом поточного навчального року брали участь у
засіданнях шкільних методичних об’єднань; проте лише 15,80% осіб із
кадрового резерву завідувачів та 14,80% музичних керівників зазначили,
що були учасниками таких засідань;

–         за виключенням вихователів ГРВ ДНЗ більшість респондентів
відповіли, що брали участь у районних (міських) методичних об’єднаннях;
при цьому найбільше позитивних відповідей дали вчителі трудового
навчання (90,90%), спеціалісти РВО, які супроводжують викладання
предмета «Захист Вітчизни» (84,40%); лише третина з опитаних вихователів
ГРВ ДНЗ (33,30%) ствердно відповіли на це питання;

–         найбільше учасників районних (міських) семінарів, які
проходили в цьому навчальному році, було серед методистів (86,40%) та
учителів трудового навчання (83,70%), найменше – серед вихователів ГРВ
ДНЗ (12,50%);

–         найбільше учасників районних (міських) педагогічних
конференцій серед учителів трудового навчання (81,80%), методистів
(67,40%), найменше – серед вихователів ГРВ ДНЗ (4,20%), вихователів ДНЗ
(5,60%), музичних керівників ДНЗ (7,40%);

–         найбільше учасників обласних семінарів, тренінгів, конференцій
серед методистів (88,40%), спеціалістів РВО, які супроводжують
викладання предмета «Захист Вітчизни» (78,10%), практичних психологів
(70,00%); не брав участь у вищезазначених заходах жоден з  опитаних
шкільних бібліотекарів, учителів музики, вихователів ГРВ, вихователів
ДНЗ;

–         переважна більшість респондентів (понад 64%) зазначила, що
вони мають можливість постійно займатися самоосвітою в міжатестаційний
період; найбільше ствердних відповідей (понад 90%) дали учителі
математики, початкових класів, трудового навчання;

–         доступ до мережі Інтернет, як показало анкетування, найбільше
мають методисти Р(М)МК (81,40%), а найменше – вихователі ДНЗ (11,10%) та
учителі музики (11,80%);

–         менше половини опитаних (за виключенням практичних психологів
і спеціалістів РВО, які супроводжують викладання предмета «Захист
Вітчизни») мають відповідні навички для роботи в мережі Інтернет; крім
того, вихователі ДНЗ груп раннього віку зазначили, що таких навичок
узагалі не мають;

–         більше двох третин опитаних мають можливість читати методичну
літературу; позитивну відповідь на це запитання дали 100% учителів
трудового навчання, початкових класів та вихователів ДНЗ;

–         окремо вивчалося питання доступності методичної літератури
різним категоріям педпрацівників. Анкетування свідчить про те, що
педагогічні газети найбільш доступні шкільним бібліотекарям, учителям
біології та хімії (100%), учителям математики та англійської мови (понад
90%); науково-методичні журнали – учителям української мови та
літератури (95,20%), учителям біології, хімії, заступникам директорів з
НВР (понад 85%); методичні посібники – вихователям ДНЗ (100%), учителям
початкових класів, української мови та літератури (понад 97%); наукові
видання – практичним психологам (38,00%), учителям початкових класів
(37,80%), заступникам директорів з НВР (35,3%); водночас серед інших
категорій педпрацівників менше, ніж третина опитаних, зазначила, що вони
мають доступ до наукових видань.

 

 

Рис.4. Залежність якості навчально-виховного процесу від рівня фахової
майстерності педагогів

 

У другому блоці з’ясовувалося, за якою формою підвищення кваліфікації
навчалися респонденти.

Серед опитаних слухачів курсів підвищення кваліфікацій найбільше раніше
навчалися за очною формою навчання заступники директорів з НВР (8,80%),
методисти Р(М)МК (55,80%), учителі історії та правознавства (50,00%); за
очно-заочною – учителі української мови та літератури (92,90%),
зарубіжної літератури, початкових класів (88,90%), біології, хімії
(87,50%), фізики (86,40%); за заочною – учителі початкових класів
(15,60%), математики (13,60%); зовсім не навчалися за цією формою
шкільні бібліотекарі, учителі біології, хімії, зарубіжної літератури,
музики, музичні керівники ДНЗ, вихователі ГРВ ДНЗ; за
очно-заочно-дистанційною формою – методисти Р(М)МК (16,30%), зовсім не
навчалися за цією формою шкільні бібліотекарі, учителі біології, хімії,
математики, музики, англійської мови, трудового навчання, музичні
керівники ДНЗ, кадровий резерв завідувачів ДНЗ; за індивідуальною формою
навчання – методисти (14,00%), зовсім не навчалися за цією формою
шкільні бібліотекарі, учителі біології, хімії, фізики, математики,
трудового навчання; за формою стажування серед опитаних підвищували
кваліфікацію вчителі історії та правознавства (5,90%), практичні
психологи (6,00%), музичні керівники ДНЗ (7,40%), методисти (11,60%),
спеціалісти РВО, які супроводжують викладання предмета «Захист Вітчизни»
(15,60%).

¤

;&[email protected]?y¬y°yiiUeIAIAAAiiiiUeIAIAAAUe

¤ Третій блок присвячений установленню ставлення респондентів до чинної
системи підвищення кваліфікації та кредитно-модульної форми навчання.
Результати анкетування свідчать про таке:

–         більшу половину опитаних (понад 56%) задовольняє система
підвищення кваліфікації один раз на п’ять років, особливо вчителів
трудового навчання, кадрового резерву завідувачів ДНЗ (100%), учителів
української мови та літератури (94,7%), математики (95,5%), вихователів
ГРВ ДНЗ (95,8%), заступників директорів з НВР (96,4%), учителів
початкових класів (97,6%) (рис. 5);

–         найбільша кількість учителів історії та правознавства
(31,70%), зарубіжної літератури, вихователі ДНЗ (22,22%) віддають
перевагу системі підвищення кваліфікації один раз на два роки; зовсім не
задовольняє така періодичність навчання учителів біології, хімії,
музики, математики, натомість ця категорія вчителів віддає перевагу
системі підвищення кваліфікації один раз на п’ять років (рис. 6);

–         підвищувати кваліфікацію у неперервному режимі хотіли б
практичні психологи (17% опитаних), учителі фізики (18,20%), англійської
мови (22,00%), музичні керівники ДНЗ (16,00%); найменше – учителі
початкових класів (2,22%), математики (4,5%), трудового навчання (4,8%)
і зовсім не задовольняє така періодичність навчання вихователів ГРВ ДНЗ.

 

 

Рис.5. Ставлення респондентів до системи підвищення кваліфікації один
раз на п’ять років

 

У ході аналізу результатів опитування слухачів курсів підвищення
кваліфікації звернули увагу на дані про ставлення педпрацівників до
кредитно-модульної форми підвищення кваліфікації вчителів. Найбільш
зацікавленими кредитно-модульною формою підвищення кваліфікації
педагогічних працівників  є вчителі фізики (59,00% опитаних), біології,
хімії (50,00%), музики (43,8%), початкових класів (40,00%), зарубіжної
літератури (37,00%), англійської мови (36,6%) (рис.4).

Найменш зацікавлені – учителі трудового навчання (дали позитивну
відповідь 9,10% опитаних), музичні керівники ДНЗ (12,00%) (рис.7).

 

 

Рис.6. Оптимальна періодичність підвищення кваліфікації з позицій
слухачів курсів підвищення кваліфікації педагогів за різними категоріями

 

 

Рис.7. Ставлення до кредитно-модульної форми підвищення кваліфікації

 

Цілеспрямована, системна робота з виконання завдань дослідження
забезпечила визначення таких організаційно-педагогічних умов
запровадження ідеї безперервної освіти педагогів: переходу до
кредитно-модульної форми підвищення кваліфікації, пролонгованої упродовж
5-ти років; модернізації навчальних, навчально-тематичних планів і
програм курсів підвищення кваліфікації; розроблення варіативної
складової навчальних планів курсів підвищення кваліфікації; модернізації
методів і форм навчання педагогічних працівників; осучаснення
навчально-матеріальної бази обласних інститутів післядипломної
педагогічної освіти; створення можливості роботи в мережі Інтернет для
кожного педагога; запровадження елементів дистанційного навчання;
уведення залікової книжки на п’яти річний термін навчання в системі
безперервної педагогічної освіти; моніторингу успішності навчання
педагогів у системі безперервної освіти.

Курси підвищення кваліфікації один раз на 5 років (до 144 год) натепер є
неактуальними. Швидкоплинність змін у змісті сучасної освіти диктує
необхідність постійного (безперервного) самовдосконалення сучасного
педагога. Реалізація цього можлива на основі заміни підвищення
кваліфікації на курсах один раз на 5 років (як це було традиційно
протягом довгого часу). Тому життя підказує нові форми післядипломної
педагогічної освіти, які може запропонувати ОІППО замість традиційних
курсів підвищення кваліфікації. Це кредитно-модульна система
неперервного навчання, пролонгована протягом 5-ти років. Сутність її
полягає у щорічному дозованому навчанні за окремими модулями
(кредитами), зменшенні очного навчання на курсах підвищення
кваліфікації, введенні дистанційних форм навчання і запровадженні
додаткових модулів у формі короткочасних спецкурсів за вибором та
тематичних семінарів (тренінгів).

Концептуальні засади підвищення кваліфікації педагогічних кадрів
базуються не лише на інформаційній компетентності суб’єктів освітньої
діяльності, а на цілому комплексі компетенцій: інтелектуальній,
полікультурній, соціальній. Це знаходить своє відображення, перш за все,
у нових навчально-тематичних планах, які мають модульну
структурованість, зорієнтовані на індивідуальну творчу та самостійну
роботу слухачів курсів підвищення кваліфікації з урахуванням їхніх
особистісних потреб, рівня базової підготовки.

Таким чином, однією з важливих змін в організації освіти разом з її
безперервністю необхідно розглядати андрагогічний підхід, без чого
запровадження нових підходів до організації навчального процесу в
закладі післядипломної педагогічної освіти неможливе.

Особливого значення у цьому зв’язку набуває розроблення варіативної
складової навчальних і навчально-тематичних планів, на основі чого
педагогам на вибір пропонуються короткотривалі спецкурси (18-36 год),
науково-практичні семінари, тренінги (4-6 год). Актуальною є проблема
змісту та навчально-методичного забезпечення цих форм навчання, які
пропонуватимуть педагогічним працівникам як обласні, так і міські
(районні) методичні служби. Певна конкуренція, яка виникне між різними
методичними рівнями, дозволить педагогам обирати більш якісні та
ефективні пропозиції. Серед спецкурсів доцільно виділити обов’язкові, що
обумовлено вимогами часу. Так, сьогодні кожен педагог має досконало
володіти інформаційно-комунікаційними технологіями, основами
психолого-педагогічної роботи класного керівника. Крім того, необхідно
забезпечити можливість кожному поглибити свої фахові знання з певного
напряму; для вчителя сільської школи, який працює не за фахом, нагальною
є потреба у поглибленні професійних знань з викладання предмета. Як
показала практика, все зазначене можливо реалізувати за допомогою
короткотривалих спецкурсів, що надає дієву допомогу педагогам у
підвищенні кваліфікації.

Суттєвого вдосконалення потребує аудиторна система занять, що передбачає
скорочення лекційних форм навчання і запровадження активних методів
навчання (дискусій, полілогів, елементів ділової гри тощо). Сучасні
аудиторії також повинні мати відповідну техніку для навчання дорослих.
Набуті педагогами у процесі підвищення кваліфікації вміння обов’язково
будуть перенесені у шкільний клас. Отже, відмова від
інструктивно-репродуктивних методів навчання педагогів – важлива умова
для їхніх аналогічних дій у своїй педагогічній діяльності.

Перспективними у процесі модернізації форм і методів підвищення
кваліфікації педагогів є проектні технології, які забезпечують
інтеграцію знань і вмінь; технології кооперативного навчання, ігрові
технології, що формує вміння вирішувати творчі задачі; тренінгові
технології, спрямовані на розвиток комунікативної і технологічної
компетентності; інформаційні технології. Ефективність навчання у системі
післядипломної освіти значно підвищують інтерактивні методи навчання,
які допомагають педагогам вирішувати реально існуючі практичні проблеми,
опановувати елементи дослідницької роботи. Результатом нових підходів є
зміна поглядів, настанов, переорієнтація на інші цінності та норми, що і
сприяє розвиткові кожного педагога, реалізації його особистісного
потенціалу.

Для реалізації мети і завдань формування компетентного
професіонала-педагога аксіомою є необхідність модернізації
навчально-матеріальної бази обласних інститутів післядипломної
педагогічної освіти, оснащення їх сучасною технікою і постійне її
оновлення. Актуальною проблемою є також створення постійного доступу
кожному педагогу до роботи в мережі Інтернет, що пов’язано з
необхідністю використання елементів дистанційного навчання протягом
усього періоду безперервної освіти, можливістю отримання потрібної
інформації під час самоосвітньої діяльності. З іншого боку, така
постановка питання вимагає певних навичок користувача, яких має набути
кожен педагог. Тому доцільно починати навчання за кредитно-модульним
курсом саме з оволодіння інформаційно-комунікаційними технологіями.

Показником успішної самоосвітньої діяльності педагога у цей період стане
залікова книжка, в якій протягом усього періоду навчання будуть
позначені ті форми підвищення кваліфікації, які обрав для себе кожен
педагог. Щорічно для цілеспрямованого і безперервного процесу
самовдосконалення необхідно набрати певну кількість годин (кредитів). За
5 років пропонуємо набрати умовно встановлену норму – 216 годин
(кредитів). Ці години розбиваються за певними кредитами  за роками, що
дає можливість педагогу організовувати підвищення кваліфікації. Записи
про навчання кожного року, які передбачені у заліковій книжці,
стимулюють і спонукають до навчання за різними формами.

Система післядипломної педагогічної освіти, як і вся освіта сьогодні,
спрямована на якість навчання і отримання результатів. Якість навчання
досягається за рахунок модернізації змісту навчання за допомогою
розроблення програм освітньої діяльності курсів підвищення кваліфікації
на основі узгодження державного замовлення і потреб освітянського
загалу, а також – процесу навчання за рахунок забезпечення достатності
умов, ресурсів, доцільності обраних форм і методів
навчально-пізнавальної діяльності, самостійної роботи слухачів тощо.
Тому, як наслідок, виникає необхідність відстеження поточних та
аналізування кінцевих результатів навчання у системі післядипломної
освіти, визначення рівня задоволення освітніх потреб суб’єктів
навчального процесу, що, у свою чергу, стає основою для проектування
саморозвитку і самооцінювання професійної компетентності та
особистісного зростання слухачів у міжатестаційний період. Зазначене
можна здійснити на основі проведення моніторингово-маркетингових
досліджень.

 

Список використаних джерел

1. Волкова М.М. Маркетинговые исследования в области образовательных
услуг [Электронный ресурс] / М.М.Волкова, А.Б.Звездова. – Режим доступа
:   HYPERLINK «http://www.dis.ru/market/thems/arhiv/1999/6/volkova»
http://www.dis.ru/market/thems/arhiv/1999/6/volkova .

2. Зиновьева И.В. Образовательный маркетинг в профессиональном учебном
заведении / И.В.Зиновьева // Профессиональное образование. – М. :
Издательский центр АПО, 2001. – 53 с.

3. Оболенська Т.Є. Маркетинг у сфері освітніх послуг : автореф. дис. на
здобуття наук. ступеня докт. економ. наук : спец. 08.06.02 /
Т.Є.Оболенська. – Харків, 2002. – 33 с.

4. Міщенко Г. Автоматизована система інформаційно-аналітичного
забезпечення маркетингових досліджень / Г.Міщенко. – К., 2000. – 60 с.

5. Оболенська Т.Є. Маркетинг освітніх послуг: вітчизняний і зарубіжний
досвід / Т.Є.Оболенська. – К. : КНЕУ, 2001. – 208 с. : іл. – Бібліогр. :
с. 205-206.

6. Покроєва Л.Д. Організація моніторингово-маркетингових досліджень
ефективності та якості післядипломної педагогічної освіти [Електронний
ресурс] / Л.Д.Покроєва, З.В.Рябова. – Режим доступу : HYPERLINK
«http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/NarOsv/2008-2/08pldppo.htm»
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/NarOsv/2008-2/08pldppo.htm .

Похожие записи