ДОПОВІДЬ

на тему:

“Оновлення змісту виховного процесу

в умовах розбудови національної школи”

«Педагогічна система кожної історичної епохи, — пише академік М.
Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ
людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні
корективи у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про
сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного
виховання в Українській державі».

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система
виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності
українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася.
Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу,
поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі
особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин,
відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови
незалежної держави. В її основі — український виховний ідеал.

Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в
узагальненій формі. Вона об’єктивно відображає вимоги конкретного
суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і
виробничих відносин. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин
змінюється і мета виховання. Наголошуючи на важливості визначення мети і
завдань виховання, К. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора,
який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання,
що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який
не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності…
Ось чому, ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для
того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо
цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй
діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді».

«Я під цілями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумію програму
людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття
характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх
проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і
геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати
таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути».

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.
Такий Ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з
афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності
людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості).

Поняття «національне виховання» охоплює всі зазначені особливості.
По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним
щодо виховання як загального поняття. По-друге, в жодній країні світу не
існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну
національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина
конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. І нарешті,
національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України.
Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що
проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховного процесу і
передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для
пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування
власної гідності й» через пізнання власної історико-культурної спадщини
допомагає пізнати глибинність взаємозв’язків кожного з них з українською
нацією, її державою, переконатися, що саме українська суверенна держава
охороняє національні права всіх громадян України.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання
молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури
народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на
основі цього формування особистісних рис громадянина України
(національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної,
художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної
культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

«Перебудова життя, — пише О. Вишневський, — а в царині освіти —
навчально-виховного процесу — це передусім перехід до віри в інші
ідеали, а відтак і до життя, зорієнтованого на них. Ідеал — це вічний,
досконалий, але недосяжний взірець. Він є стимулом для особистої і
громадянської діяльності, він живить наше буття, зміцнює моральні устої,
підтримує сумління. Сила ідеалу — нездоланна, а тому «ідеалісти» легко
переносять труднощі буденного життя».

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми,
що виходять із розуміння мети життя.

Його формування залежить від виховання, умов життя і діяльності людини,
від особливостей власного досвіду. Ідеали школярів різного віку
різняться як змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те,
яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає
ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальненості, тобто чи
ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей,
узагальнених в одному образі. Дієвість ідеалу — ступінь впливу на
поведінку та особистість учня.

Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського
педагога Г. Ващенка («Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва»,
«Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). В основі
ідеалу національного виховання, яким його бачить автор, —
загальнолюдські та національні цінності, що е духовним надбанням народу.
До загальнолюдських цінностей належить моральний закон творення добра та
боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів
любові та краси. Водночас людина народжується і живе в конкретному
національному середовищі, що вирізняється з-поміж інших мовою,
культурою, звичаями. Саме звідси, з походження людини, починається
усвідомлення особливостей свого народу, нації, етносу. Отже, на думку Г.
Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних
цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов,
Справедливість, Краса. Нація — реальна земна спільнота, в житті якої
повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В
педагогічному значенні виховний ідеал — людина, яка служить Богові й
Україні. Така орієнтація зумовлює категоричне протиставлення Г. Ващенком
українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій
моделі, що ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, а з іншого —
націонал-соціалістичній ідеології фашизму з її культом сили і зневаги до
людини.

Г. Ващенко вважав, що ідеал не може бути постійним, він має
вдосконалюватися. «Розв’язуючи питання про цілі виховання сучасної
української молоді, ми мусимо рахуватися не лише з нашими традиціями, а
й з тими завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також
прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так
і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні
ослаблювати.

Процес державотворення в Україні, загальна демократизація і гуманізація
суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу.
«Але одне очевидно, — зазначає О. Вишневський, — через десять років
життя ставитиме до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило
донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась. Незалежно від
історично сформованих виховних поглядів у найближчому майбутньому нам
потрібен буде не мрійник, не емоційна та самозосереджена істота, а
практичний ініціативний діяч, господар з міцним характером, вольовий,
цілеспрямований, з глибокою вірою у вартості, яким служить. Не все в цій
характеристиці узгоджується з українською виховною традицією. А це
означає, що вона повинна зазнати уточнень».

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання
комплексу ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина,
трудівника, громадського діяча, сім’янина, товариша. Підготовка до ролі
громадянина передбачає формування людини з активною громадянською
позицією, почуттям обов’язку й відповідальності перед суспільством. Роль
трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові
матеріальні та духовні цінності. Виконання ролі громадського діяча
означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах
школи особистість слід готувати й до ролі сім’янина, майбутнього батька,
чоловіка, матері, дружини. Кожен учень як товариш повинен уміти розуміти
іншу людину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися та ін.

Народна педагогіка про мету виховання

Добрі діти — спокійна старість, лихі діти — старість стає пеклом.

Життя прожити — не поле перейти.

Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.

Усебічний розвиток людини, що є головною метою виховання, охоплює
розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх
нерозривному зв’язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен з
цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.

Завдання розумового виховання

1. Озброєння учнів знаннями основ наук. У процесі навчання і виховання
учні засвоюють певний фонд знань: факти, термінологію, символи, імена,
назви, дати, поняття, зв’язки і залежності між ними, відображені в
правилах, законах, закономірностях і формулах.

2. Формування наукового світогляду та національної самосвідомості на
базі засвоєння системи знань і соціального досвіду. Про методику цього
напряму виховної роботи йтиметься далі.

3. Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез,
порівняння, узагальнення, систематизація) у процесі
навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках і самостійної роботи.

4. Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці, передусім
інтелектуальних вмінь (загальних та спеціальних), вміння раціонально
організувати час розумової роботи, здатність робити все точно й
акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники,
приладдя тощо.

Завдання морального виховання

1. Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань.

2. Виховання моральних почуттів, які виражають запити, оцінки,
відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

3. Вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою
і реалізовувалися б у будь-якій ситуації та умовах.

Вирішення цих завдань спрямоване на формування моральної свідомості як
одного з аспектів суспільної свідомості, що регулює моральний бік
діяльності людини.

Завдання трудового виховання

1. Психологічна підготовка особистості до праці —

формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення
соціальної значущості праці як необхідного обов’язку й духовної потреби
людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці,
творчий підхід до праці.

2. Практична підготовка до праці — озброєння учнів системою
загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні основи виробничої
діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової діяльності,
виховання основ трудової культури.

3. Підготовка школярів до свідомого вибору професії — виховна робота
Інколи, спрямована на те, щоб допомогти молодій людині обрати життєвий
шлях.

Завдання естетичного виховання

1. Формування естетичних понять, поглядів і переконань — виховання в
молодого покоління розуміння прекрасного, любові до нього, вміння давати
правильну естетичну оцінку фактам, явищам, процесам.

2. Виховання естетичних почуттів — особливих почуттів насолоди, які
відчуває людина, сприймаючи прекрасне в навколишній дійсності та в
мистецтві. Наявність таких почуттів є ознакою розвинутого естетичного
сприйняття, істотним критерієм естетичної культури людини.

3. Виховання потреби і здатності створювати прекрасне в житті та
мистецтві — розвиток творчих здібностей дітей, опанування ними певного
обсягу знань і практичних навичок у галузі музики і співу,
образотворчого мистецтва, залучення їх до різних видів художньої
самодіяльності, а головне — привчити школярів будь-яку роботу виконувати
красиво.

Завдання фізичного виховання

1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров’я,
постійно займатися фізичною культурою і спортом.

2. Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для

цього прикладними видами спорту.

3. Підготовка до фізичної праці, виховання працездатності.

Зміст і методику виховної роботи з реалізації завдань розглянуто в
наступних розділах.

Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це
кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, слугує водночас
досягненню єдиної мети, реалізується у поєднанні з іншими складовими.
Наприклад, розумове виховання тісно пов’язане з моральним вихованням,
оскільки моральність формується на основі світогляду й самосвідомості.
Успіх естетичного виховання також зумовлений рівнем розумового
виховання, тому що воно сприяє виробленню оцінних суджень, вихованню
смаків, розумінню мистецтва. Без розумового виховання неможлива належна
трудова підготовка, що потребує певного рівня мислення. Розумове
виховання позначається і на фізичному розвитку особистості; знання нею
основ фізіології та гігієни, розуміння сутності життєдіяльності
організму допомагає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров’я.

Простежується зв’язок естетичного і морального виховання. Прекрасне як
предмет естетичного впливу на школяра викликає також моральні почуття,
наприклад, роль краси рідної природи у вихованні любові до Батьківщини.
Естетичне виховання сприяє підвищенню ефективності трудового виховання
школярів. Вихованню любові до праці допомагає чіткість її організації,
злагодженість і ритмічність дій, раціональна організація робочого місця,
естетичний вигляд виробу як результату такої праці. Існує тісний зв’язок
і між естетичним та фізичним вихованням. Здоров’я, належний фізичний
розвиток, красива постава впливають на естетичний розвиток людини.

Про зв’язок фізичного виховання з розумовим та естетичним вже йшлося.
Воно тісно пов’язане також з трудовим вихованням, оскільки полегшує
виконання трудових операцій і процесів. Фізичне виховання сприяє
здійсненню моральних вчинків, докладанню вольових зусиль, вияву
моральної стійкості й витривалості.

Провідні завдання виховання школярів визначені пріоритетними напрямами
реформування виховання, визначеними Державною національною програмою
«Освіта» («Україна XXI століття»). До них належать: формування
національної свідомості, любові до рідної землі, народу, бажання
працювати задля держави, готовності захищати її; забезпечення духовної
єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та
історії свого народу; формування високої мовної культури, оволодіння
українською мовою; прищеплення шанобливого ставлення до культури,
звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які проживають
на території України; виховання духовної культури особистості, створення
умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів
вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти,
працелюбності та інших доброчинностей; формування творчої, працелюбної
особистості, виховання цивілізованого господаря; забезпечення
повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх
здоров’я; виховання поваги до Конституції, законодавства України,
державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між
ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;
розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов
для її самореалізації; формування у дітей і молоді вмінь між
особистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових
відносин.

Програма виховання — короткий виклад основних положень і цілей
діяльності на в чальмо-виховного закладу щодо виховання учнів упродовж
усього періоду їх навчання.

Вона ґрунтується на загальній меті виховання і передусім повинна
відображати якості, які необхідно сформувати у школярів, намічені
завдання та зміст, що мають бути реалізовані для досягнення мети.

Загальної мети виховання досягають поетапно. У роботі з кожною віковою
групою (молодший, середній і старший шкільний вік) ставлять конкретні
виховні цілі залежно від її особливостей, рівня вихованості дітей,
якостей, які треба сформувати відповідно до загальної мети виховання.

Зміст програми випливає з основних напрямів виховання всебічно
розвиненої особистості (розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне
виховання). Важливим аспектом у складанні та виконанні програми є
визначення послідовних цілей, які випливають із конкретних завдань та
змісту виховання на всіх етапах шкільного навчання.

Цілі виховання можна класифікувати:

а) за часом їх досягнення: загальні (формування певної якості впродовж
усього навчання), етапні (досягнення певного результату в коротшому
періоді — початкові класи або навчальний рік), оперативні (постановка
цілі конкретного виховного заходу чи сукупності виховних заходів,
спрямованих на досягнення певного результату);

б) за змістом: постановка цілей щодо формування окремих якостей
особистості (патріотизму, гуманізму, громадської активності та ін.).
Цілі за змістом також реалізуються поетапно. Наприклад, сумлінне
ставлення до праці формується через усвідомлення її цінності в процесі
виконання певної роботи.

Орієнтиром для школи у складанні програми виховання може бути
«Орієнтовний зміст виховання в національній школі», рекомендований
Міністерством освіти і науки України. Методичні рекомендації складаються
з восьми розділів. Перший — виховання як чинник цілісного формування
особистості. Другий — основні напрями виховання в національній школі
(завдання, які необхідно вирішити в процесі виховання учнів у
національній школі та сім’ї). Третій—шостий — характеристики головних
особливостей учнів різного віку, завдання їх виховання та орієнтовні
види діяльності й форми занять з учнями 1—3-х (4-х), 5—6-х, 7—9-х,
10—11-х класів. Сьомий — рекомендації, спрямовані на формування
колективу учнів школи, на розвиток і вдосконалення учнівського
самоврядування, організацію змагання, широке розгортання суспільне
корисної діяльності. Восьмий розділ — основні умови підвищення
ефективності спільної виховної діяльності школи, сім’ї та громадськості,
особливості цієї роботи.

Ці рекомендації не є обов’язковими для вчителя чи класного керівника,
вихователя, вони мають орієнтовний характер. Успішна робота з
рекомендаціями значною мірою залежить від того, наскільки педагог
підготовлений до творчого використання практичних порад.

Програма виховання дає змогу уникнути набору випадкових виховних заходів
у плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи цю
програму, слід ураховувати таку систему компонентів духовного світу
особистості українця:

1) національну психологію — психологію працьовитого господаря, вмілого
хлібороба, поборника прав людини й державної незалежності, духовної
спадщини народу;

2) національний характер і темперамент — одвічне правдошукання,
гостинність і щедрість, лагідність, талановитість, ніжність і глибокий
ліризм, волелюбність і душевне багатство;

3) національний спосіб мислення — самобутність, завдяки чому із століття
в століття відтворюються і розвиваються самобутня українська культура і
духовність;

4) народну мораль, етику — людяність, доброту, милосердя,
співпереживання як найвищі духовні надбання;

5) народну естетику — красу поведінки, привабливий стиль життя,
доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну
їжу;

6) народну правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і
справедливості, гідності й милосердя;

7) національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу,
суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини
тощо;

8) національний світогляд — систему поглядів, переконань, ідеалів, яка є
основою національної духовності;

9) національну ідеологію — ідейне багатство нації, систему філософських,
політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних
ідей, поглядів і переконань;

10) національну свідомість та самосвідомість — відчуття гордості за
належність до української нації.

«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло
українознавства, — вважає М. Стельмахович, — диктується рядом вагомих
мотивів. По-перше, нагальною потребою відродженя й розвитку української
педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство
стало нині державною політикою і філософією, науковою системою, що
визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання.
По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення
національного виховання через освіту. Термін «едукація» у класичній
педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — олюднення
знань, недопущення національного невігластва.

Використана література

Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття). – К.,
2002.

Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К., 2001.

Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. – Твори: У 7-ми
т. – К., 2000. – Т.5.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – С.17.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи