Ода вербі

(Світлиця, гості за столом, у вазах гілочки верби. Діти в українських
костюмах. У дівчаток віночки з гілочок верби).

Добрий вечір, люди добрі,

Ми зібрались у господі

Землю нашу величати.

Бо без верби і калини

Нема України.

1- й ведучий. Верба в Вкраїні в пошані здавна. Ще в давніх слов’ян вона
вважалася деревом священним, символ безперервності й постійності життя.
Саме верба символізує язичеського бога сонця Ярила, який подарував людям
вогонь. До наших днів зберігся звичай: у Вербну неділю освячували і
роздавали лозу. Після відправи в церкві «били» тих, хто проспав службу і
приказували:

«Не я б ‘ю, верба б ‘є,

 Не бійся, не заб’є.

 Віднині за тиждень 

Буде Великдень».

Легенько били дітей, примовляючи: 

Будь великий, як верба, 

А здоровий, як вода,

 А багатий, як земля.

2- й ведучий. Здавна в Україні вірили, що верба володіє здатністю
відганяти всяку нечисть з людей і тварин. Після освячення, як правило,
вербу кладуть за ікону, де вона зберігається цілий рік. Нею
благо¬словляють худобу, виганяючи перший раз на пасовисько —- «щоб
нечисть не чіплялась».

1-й ведучий. Ось і цю освячену вербу ми покла¬демо за ікону, щоб і в
нашій світлиці не було зла. (Дитина кладе гілочку освяченої верби за
ікону).

Ой, вербо, вербо, вербиченько,

Гнучка та висока,

Де вродилась і зросла ти

Сестро милоока ?

На Вкраїні народилась,

З Дніпра воду пила,

Людям нашим полюбилась.

  Шану заслужила. 

1-й ведучий. Чим же прислужилася нашому народові верба? Навіть важко
уявити українське село без цих одвічних супутників. Вербами обсаджували
дороги, ставки, піщані пагорби і береги річок, верболозом густо
заліснювали на волинському Поліссі плавні і болота. Не випадково навіть
у піснях йдеться про звичай висаджувати верби на огороді та в кінці
греблі. (Діти виконують пісню).

В кінці греблі шумлять верби.

Що я посадила,

Нема того козаченька,

Що я полюбила.

Ой, немає козаченька —

Поїхав за Десну,

Сказав: «Рости дівчинонько на другую весну».

Росла, росла дівчинонька,

Та й на порі стала,

Ждала, ждала козаченька

Та й плакати стала.

Ой, не плачте, карі очі, —

Така ваша доля,

Полюбила козаченька,

  При місяці стоя. 

2-а ведуча. Верба кущилася всюди, хоч на ній, як це мудро підмічено в
прислів’ї, ніколи не росли груші. З 500 видів верб, які ростуть на нашій
планеті, 30 припадає на Україну. Серед найпоширеніших це такі види, як
біла верба, ламка, гостролиста або ше-люга, білолоз, попеляста або
вушката. Серед пісків найбільш полюбляє рости пурпурова верба, у лісах
та болотах — верболіз, на узліссях здебільшого зустрічається козяча, чи
не тому, що ранньої провесни густі кущі цього дерева були смаковитим
їством для домашніх тварин, і народилось прислів’я: їж, козо, лозу, коли
сіна немає!

2- й ведучий.

Чуєш, річка берег точить, Щось вода говорить нам, Щось вона сказати хоче
Вербам, нам і берегам.

3- й ведучий.

А Синявка-річка в’ється, Де зупиниться вода? То сумує, то сміється, То
вирує глибина. 

1-й ведучий.

А над нею — сонце й грози, 

Хмар невпинна череда. 

Тільки знають верболози, 

Що говорить їм вода.

                      (М. Сингаївський)

 Учень. Найбільш верби прислужились річкам та ставкам. Важко знайти
річку, над якою б не росла верба. Міцно пустивши коріння в землю, верби
стримують зсув, не допускають підточування грунту водою. Коріння
проникає в землю на 2,5—3 метри і розростається в боки до 70 см за рік.
Верба стає справжньою помпою для відкачування води під час повені. Вона
с природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок та
озер. Не да¬ремно люди завжди брали воду для пиття під вербою. А в
селах, де копають колодязь на куток, — на 10—15 дворів, люди у відра
кладуть невелику гілочку: це дезінфікує воду, поліпшує її смакові
якості. Літньої» пори під вербою прохолодніше, ніж під будь-яким іншим
деревом. Це пояснюється тим, що вона містить багато води. Верба очищає
не лише воду, а й повітря: кожне дерево на метрів 10 оточене непомітною
сіткою, де немає жодної хвороботворчої бактерії. А чи знаєте ви про
«лозошукачів»? З давніх-давен лю¬ди за допомогою лози визначали
місцезнаходження джерел, де можна копати колодязі. Якщо прихилити до
землі таку гілку, вербові листочки тягне додолу, на¬че їх притягує
магніт у місцях, де є джерела.

 (Діти виконують пісню «Ой, верба, верба»).

 Ой, верба, верба, де ти росла? 

Що твоє містечко вода знесла ? 

Ой, знесла, знесла тиха вода,

 А я молода, як ягода. 

В вишневім саду ночувала, 

Різних пташок заслухала. 

Соловей каже: тьох-тьох, тьох-тьох, 

А зозуленька ку-ку, ку-ку, 

За що ж я терплю таку муку? 

:

< \ ^ c ¤ O Oe th < ^ ¤ Oe Про вербу, скромну нашу вербу, написано чимало. їй, «гнучкій та тонкоталій», присвячені приказки, пісні та вірші. Де верба, там і вода, де вода там і верба». «Будь високий, як верба, а багатий, як земля». «У сухій вербі сидить чорт у корні». «От заховався, як чорт у суху вербу». «Якщо листя верби довго не опадає, то це ознака холодної зими». «Якщо по вербових гілках стікає сік, за день чекай дощу». «Якщо взимку стояла холодна погода, а на вербі розпустилися котики й бруньки, то через тиждень буде тепло». «Верба зацвіла, коли погода стала ясна й тепла, літо тепле й щедре на мед». Учень. Вербова гілка зацвіла У мене на столі, Як символ сонця і тепла, Що схований у млі. Як знак зеленої весни, Котра ще вдалині. Як знак, що щастя сад рясний Даровано мені. Учень. Хто з нас не відчував радості чи не най¬перших весняних квітів? Букетик з вербових котиків може бути кращим подарунком дівчині. Пухнасті, як маленькі курчата, котики блискучо-білявим усміхом випромінюють не тільки тепло і ласку, а й тепло весни. Ой, вербо! Красуєшся ти, коли ростеш, А зрізана добра не принесеш. Учень. Іноді вважають, що лоза, як матеріал будівельний, не заслужила особливої пошани, і пок¬ликаються на відоме прислів'я: козячий кожух, а вербові дрова — їда готова. Справді традиційно вербу використовували для палива, оскільки, здається, сама природа надбала, аби лозова дереви¬на «не йшла на глум». У народові з цього приводу стверджувалась думка «сичить, як верба в печі»... У цьому звичайно є істина. Проте інше прислів'я — з верби хати не поставиш — аж ніяк не стосується якості деревини. Справа в іншім, що гінких вербо¬вих стовбурів майже не буває, а отже в будівництві осель використовували дуба, хати все-таки були і з верби, і вони вважалися досить практичними і теп¬лими і ніколи не сиріли. А ось на півдні України, більшість осель зведено завдяки лозі. Каркасне пе¬реплетіння, так звану лісу, робили з верби, а вже потім стінки обмазували глиною. Подібно й у нас будували споруди господарські. Особливо широко використовували лозу для огорож. Ось такі тини плели селяни (показує малюнок).Незамінною була вона при виготовленні ясел для худоби, кошар, кліток для дрібної домашньої живності. З міцних окоренків виходили добротні човни, олійниці, кори¬та для водопою. Учень. З чистої деревини видовбували музичні інструменти. З верболозу народні майстри плели кошики, декоративні прикраси, меблі, хлібнички, інші ужиткові речі. Ось у нас на столі стоять плетені вази. Наш гість (Свитич Василь Іванович) ось уже майже 35 років (з 1964 р.) займається лозоплетінням. Розкажіть і покажіть, як ви це робите. Слово надається гостю, який розповідає, показує виконання роботи плетіння, навчає дітей елементар¬ним методам плетіння. Учень. Верба стара і таємнича  Стоїть самотньо над водою,  І не дивиться в обличчя,  Повз неї тихою ходою  Проходить час, неначе тінь,  І різнять зморшки на корі.  Летять над нею чорні круки  І крячуть їй пісні тужливі.  Тривожні їх похмурі звуки  Стару вербу заворожили,  І сниться їй, що круки ті,  Прожиті роки золоті,  Вони до мене прилетіли,  У безвість кличуть стоголос.  Верба в струмочок задивилась  І води впали. А сиві коси, То не струмок пливе — життя,  Тече, спішить у майбуття.  Учень. Поети всіх епох вдаються до художнього образу вербоньки.   Струна, як тополя, Гнучка, як лозина, Ростеш ти в коханні У батька дитина.         (Яків Щогоселів). Мені здається часом, що верба, Ота стара, сухенька, то — матуся. Вона мене на зиму прийняла І порохом нам м 'якеньким устелила ложе. (Леся Українка «Лісова пісня»). З особливою шаною опоетизував разом з калиною і тополею вербу, яка стала своєрідним символом, Тарас Шевченко: А калина з ялиною  Та гнучкою лозою,  Мов дівчата із гаю  Виходжаючи співають. Або: Люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє... Великий Кобзар, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, висадив там вербову гілочку, прижив її, виходив. Вона нагадувала йому про рідну Україну. Пісня. Стоїть гора високая,  попід горою гай.  Зелений гай густесенький,  неначе справді рай.  Під гаєм в ‘ється річенька,  як скло вона блищить.  Долиною зеленою кудись вона біжить.  Край берега, у затишку,  прив язані човни.  А три верби схилилися,  мов журяться вони.  Що пройде любе літечко,  повіють холода.  Осиплеться їх листячко  і понесе вода.  Підведення підсумків, закінчення свята.

Похожие записи