Навчальна діяльність на сучасному уроці
Iдеологи розвивального навчання – Л. Виготський, В. Давидов, Л. Занков –
спробували здійснити його в умовах традиційної класно-урочної системи
навчання, але це вдалося зробити тільки на початковому ступені навчання.
Масового впровадження у школу їхніх ідей поки не відбулось…
Сучасне навчання повинне бути гуманним та індивідуалізованим, а у
традиційних підходах до уроку це зробити неможливо, та й зміст сучасних
підручників дає знання учням у готовому вигляді. Тільки діяльнісний
підхід до сучасного уроку дозволяє перебороти сформовані традиції.
Аналіз сучасних підходів до планування уроку дозволяє зробити висновок
про те, що сучасне навчання все більше набуває рис рефлексивності, в
яких створюються передумови для перетворення як учня, так і вчителів у
суб’єкти, які самозмінюються в навчальній діяльності.
Навчальна діяльність містить у собі такі компоненти: навчальне завдання,
навчальні дії, дії самоконтролю та самооцінки. У традиційному навчанні
третій компонент практично відсутній. Щоб діти вчилися та засвоювали
знання й уміння у формі повноцінної навчальної діяльності, її потрібно
відповідно організувати.
Правильно налаштована діяльність – це така організація
навчально-виховного процесу, що реалізується на основі потреб людей в
оволодінні навчальними компетентностями й умінні спілкуватись. Основні
вимоги до такої організації полягають у тому, що урок є постійним
відкриттям істини, шляхом до пізнання нового, з’ясування закономірностей
навколишнього світу. На думку В. Давидова, зміст уроку повинен бути
достатньо науковим і теоретичним. В основу такого підходу покладена
робота з науковими поняттями курсу або предмета. Причому учню мало дати
систему понять – потрібно, щоб вона була засвоєна ним, стала реальним
інструментом його навчальної діяльності.
На уроці має вивчатись не формула, не параграф, а закономірність життя,
що робить людину сильніше та духовно багатше. У навчально-методичній
літературі недостатньо практичних рекомендацій із підведення учнів до
відкриття нового. Завдання вчителя при введенні нового складається не в
тому, щоб усе самому пояснити, розповісти та показати, а в тому, щоб
організувати дослідницьку роботу дітей на уроці, робити такі зміни
змісту навчального матеріалу, за допомогою яких учні самі відкриють
властивості та відносини. Основний критерій до пред’явлення змісту
навчального матеріалу – його диференціація за рівнями. Перший рівень
відповідає мінімуму змісту навчального предмета, другий – вищий за
мінімум. Багато вчителів намагаються самі пояснити новий матеріал, тому
що, на їхню думку, він буде викладений більш чітко та без утрат часу.
Такий підхід забезпечує лише розширення обсягу знань дітей, а просування
в розвитку відбуваються неефективно: надбані навчальні досягнення
виявляються неглибокими та неміцними. У силу великої завантаженості
вчитель не завжди може самостійно знайти варіант уведення того чи іншого
поняття. У навчальній практиці вчитель спирається на суб’єктивний досвід
учня, вивчає з учнями реальні джерела навколишньої дійсності, які
призвели до виникнення певних понять.
Формуючи в учнях систему понять, учителю необхідно враховувати загальні
закономірності, установлені П. Гальперіним і Н. Тализіною: будь-яке
поняття, перш ніж стати «узагальненим, скороченим, автоматичним і
підсвідомим розумовим процесом», проходить через певні етапи: мотивацію;
виконання дії в матеріалізованому вигляді; проговорення в голосній мові;
переведення дії у внутрішній план.
gd2we Навчальне завдання допомагає забезпечити мотивацію, тому вона
повинна містити новизну. Мета, що ставиться перед учнями у формі
проблемної ситуації, з одного боку, сприяє усвідомленню доцільності
введення нового поняття та виникненню пізнавальних мотивів, з іншого –
активізує та робить осмисленим процес навчальних дій. При постановці
навчального завдання важливо враховувати вікові особливості дітей,
здатності та потреби підлітка пізнати себе як особистість. Учитель може
придумати завдання, але виконувати його мають учні. При виконанні
навчальних дій учителю треба забезпечити відповідний рівень розвитку
самих учнів: вони повинні вміти спостерігати, порівнювати,
узагальнювати, міркувати за аналогією, виражати в мові властивості та
відносини. Сучасний урок ґрунтується на самостійній діяльності учнів;
їхня робота стає колективною, формується особиста відповідальність
кожного за свою роботу. Це насамперед урок, звільнений від страху, –
ніхто нікого не боїться, ніхто нікого не лякає. Головний принцип взаємин
– довіра. Учитель, приходячи до класу, продумує не тільки свій зовнішній
вигляд, а й міміку, жести, інтонацію тощо. Таке визнання цінностей один
одного активізує пізнавальну активність, знижує тривожність, породжує
доброзичливість і взаєморозуміння.
Організаційні основи уроку мають відповідати таким вимогам:
працюють усі й кожний;
радують цікава думка й успіхи кожного;
усі вдячні кожному й кожний вдячний усім за свої успіхи;
довіряють учителеві як керівнику навчального процесу.
Самостійна діяльність учнів проходить на уроці в парах як постійного,
так і змінного складу, сформованих за принципом психологічної та
гуманної сумісності. Під час такої роботи відбувається взаємозбагачення
знаннями, розвиток мислення, кожний просувається в навчанні згідно із
«зоною найближчого розвитку», в індивідуальному темпі. У міру можливості
учні опановують раціональні прийоми запам’ятовування, сприйняття,
підготовлюють себе до більш високого рівня знань.
У навчальній практиці часто відсутній третій компонент навчальної
діяльності. На уроці вчитель обмежується або фронтальним рішенням
прикладів і завдань, або звичайним контролем знань, при якому учні не
отримують можливості провести самооцінку своєї роботи. Якість та обсяг
виконаної учнями роботи оцінюються із суб’єктивної точки зору, тоді як
наявність на уроці рефлексивно-оцінного етапу викликає розвиток
рефлексивної діяльності та формування адекватної самооцінки. Цей процес
вимагає часу та системності в роботі вчителя. Через рефлексію учень
повинен зрозуміти, чому він навчився на уроці, побачити свої особисті
досягнення та недоліки, визначити межі своєї компетентності, що є
необхідною умовою руху вперед. Підсумкова рефлексія може бути на уроці
як груповою, так й індивідуальною. Учням наприкінці уроку пропонуються
запитання, що виводять їх на усвідомлення змісту індивідуального шляху
розвитку. Можна використати метод незакінчених пропозицій:
Я запам’ятав, що…
Я зрозумів, що…
Мені на уроці…
Думаю, що…
Колективну рефлексію можна провести у вигляді діалогу:
– Подивіться на наш клас. Що ви помітили? Як же ми виконали своє
навчальне завдання?Як ми можемо себе оцінити? Чому? З яким настроєм
закінчується урок?
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
