Реферат на тему:

Наукові теорії, походження та сучасні дослідження гри

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною
діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим
методом виховання, її назвали «супутником дитинства», хоч у житті
граються не тільки діти, а й дорослі. Дитяча гра — це діяльність,
спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій
дитина відображає враження від їх пізнання. Мати дитинство — це
передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, яка є
важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним
засобом, у ній, за словами К. Ушинського, реалізується потреба людської
природи.

Сутність, психологічна природа, вплив гри на розвиток особистості здавна
цікавили філософів, педагогів, психологів, математиків, соціологів,
демографів. Фізіолог І. Сеченов убачав причину гри в особливостях
дитячої психіки. Театральний педагог і режисер Костянтин Станіславський
(1863—1938) закликав акторів учитися у дітей, які граються, щирості
почуттів. Засновник кібернетики американський учений Норберт Вінер
(1894—1964) схвалював спроби розроблення моделі гри математичним
способом. Попри те що гра супроводжує людину протягом усього життя,
головне значення її все-таки пов’язують з дошкільним віком.

Походження гри

Гра має багатовікову історію. Аналіз змісту ігор дітей різних народів і
епох наводить на висновок, що гра виникла після праці й на її основі.
Очевидно, тому в іграх дітей первісних людей відображена війна,
полювання, землеробські процеси. Наслідуючи в грі діяльність дорослих,
діти оволодівають найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекає
їх у дорослому житті.

З тим, що в історії людства праця випереджала гру, погоджується і
психолог Д. Ельконін у монографії «Психологія гри». Виникнення дитячої
гри він пояснював тим, що на зорі розвитку суспільства діти рано
включалися у життя дорослих, брали безпосередню участь у їхній
діяльності. Потреби у грі вони тоді ще не відчували. Ускладнення знарядь
праці унеможливило участь дітей у допомозі дорослим, спричинило потребу
в спеціальній підготовці до трудової діяльності. З цією метою почали
виготовляти зменшені знаряддя: луки, списи, ножі тощо. Діти вправлялися
з ними, і такі заняття можна вважати іграми-вправами. Рольових ігор на
цьому етапі розвитку суспільства ще не існувало.

З розвитком виробничих сил, ускладненням знарядь звужувалося коло
доступних дітям сфер виробництва, окремі види праці вони могли лише
спостерігати. Змінювалися і функції предметів, якими діти оперували:
якщо зменшений лук дотепер не втратив своєї основної функції (з нього
можна пускати стріли і влучати у ціль), то зменшена гвинтівка не
стріляє, а є тільки копією справжньої. Так з’явилися іграшки і рольові
ігри, завдяки яким діти задовольняють своє прагнення до спільного з
дорослими життя.

Отже, гра є історичним утворенням, її виникнення зумовлене розвитком
суспільства і пов’язаною з ним зміною становища дитини в системі
суспільних відносин. Цю концепцію походження гри не можна визнати
вичерпною, оскільки згідно з нею спонукає до гри лише прагнення брати
участь у праці дорослих. А це означає, що, включившись досить рано у
таку працю, дитина вичерпає свою потребу в грі реальною участю у житті
дорослих і не буде гратися. Однак відомо про існування і такого
важливого чинника, як потреба у пізнанні навколишнього світу,
відображенні вражень у власній діяльності.

Поширеними є спроби пов’язати походження гри з розвитком мистецтва та
ідеологічних інститутів, наприклад, релігією, ритуальними процесами під
час богослужінь, які мають багато спільного з ігровими діями. Дослідник
історії театру Всеволод Всеволодський-Гернгросс (1882— 1962) доводив, що
гра зародилася у докласовому суспільстві і була пов’язана з музикою,
танцями, піснями. Дорослі грались, як діти, виконуючи ритуальні дії. З
розвитком суспільства виникли драма, танець, інші види мистецтва, спорт,
а гра як безпосереднє відображення подій життя залишилася лише у дітей.

Попри різне бачення походження гри, філософи, психологи, мистецтвознавці
одностайні в думці, що гра є соціальною потребою і виконує певні
суспільні функції, передусім забезпечує передавання суспільного досвіду
від одного покоління до іншого. Ігри дітей різних народів і часів
подібні за тематикою, оскільки відображають спільні для всіх людей явища
життя.

Соціальна природа гри як феномену полягає у конкретно-історичному
характері творчих сюжетно-рольових ігор, змістом яких є відображення
суспільних відносин людей. В іграх діти відтворюють поведінку дорослих,
а також негативні явища їхнього життя. Цю особливість дітей
охарактеризував К. Ушинський: «В однієї дівчинки лялька пере, шиє, миє,
прасує; в іншої — валяється на дивані, приймає гостей, поспішає до
театру або на раут; у третьої — б’є людей, заводить скарбничку, рахує
гроші. Нам доводилося бачити хлопчиків, у яких «чоловічки» отримували
чини і брали хабарі». Отже, зміст дитячих ігор вбирає в себе
різноманітні ознаки суспільного життя, в тому числі й негативні.

Гра як діяльність притаманна передусім молодому організму, що зумовлене
потребою дитини у виявленні активності. Тому в дитячому віці гра є
нормою. Вагомі аргументи на підтвердження значення гри для розвитку
дитини містять праці І. Сеченова, І. Павлова, П. Лесгафта, Л.
Чу-лицької, Т. Осокіної та ін. Гра є не лише фактором настрою, емоцій
дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної,
нервової систем її організму. Перебіг усіх життєво важливих
фізіологічних і психічних процесів у організмі дитини пов’язаний із
задоволенням потреб в активності, нових враженнях, вияві здорових
емоцій.

Гра як соціальне явище, що виникло в процесі історичного розвитку
людства з трудових дій, відображає реальну дійсність, удосконалюється з
розвитком відносин «людина — суспільство». Вона є активною, свідомою,
цілеспрямованою діяльністю, яка втілює потребу дитини в активності.

Наукові теорії та сучасні дослідження гри

Наукові спроби з’ясувати психологічні джерела, сутність, особливості,
історичний розвиток гри приводили вчених до різних концептуальних
висновків, що було зумовлене різними теоретичними засадами,
методологічними принципами, фактами, якими послуговувалися вони.

Одним з основоположників теорії гри був німецький філософ, психолог,
автор відомих праць «Ігри тварин» та «Ігри людей» Карл Грос (1861—1946).
На основі порівнянь особливостей ігрової діяльності дітей та
інстинктивної діяльності дитинчат тварин він доводив, що гра має
біологічну природу, є одним зі способів підготовки до майбутньої
серйозної діяльності, головним змістом життя дитини. Однак К. Грос
переоцінював інстинктивну природу гри, ототожнював гру дитини і тварини.

Проблеми ігрової діяльності цікавили німецького поета Фрідріха Шіллера
(1756—1805). Він вважав гру основою будь-якого мистецтва, яке живиться
енергією, що залишається у людини після задоволення життєво важливих
потреб. Теорію «надлишку енергії» розвинув англійський філософ, педагог
Герберт Спенсер (1820—1903), який стверджував, що сили молодого
організму, не знаходячи приводу для «справжньої» діяльності,
реалізуються в наслідуванні, втілюючись у різноманітних іграх. Для
дитини гра є наслідуванням як власної діяльності, так і діяльності
дорослих, можливістю вивільнити, «вижити» інстинкти руйнування,
розбійництва, тому потрібно надати їй змогу вичерпати цю «негативну
енергію».

Американський психолог, засновник педології Гренвілл-Стенлі Холл
(1846—1924), вважаючи розвиток психіки дитини своєрідним повторенням
етапів розвитку людства незалежно від умов її життя і виховання,
доводив, що гра дитини за формою і змістом дублює історію від
первіснообщинного ладу до сучасного суспільства. Наприклад, ігри малюків
з піском є повторенням печерного періоду життя людства, мисливські ігри
— втіленням мисливських інстинктів та ін. Тому гра не підвладна
педагогічним впливам і розвивається за своїми законами.

Психоаналітична теорія гри, яку обґрунтував австрійський психолог,
психіатр Зігмунд Фройд, а пізніше розвинули його співвітчизник Альфред
Адлер (1870—1937) та німецько-американський психолог Карен Хорні (1885—
1952), зосереджується на проблемах: несвідомого і напівсвідомого в
ігровій діяльності; використання гри як засобу вираження дитиною
інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати безпосередньо
в житті (3. Фройд); самоствердження її, реалізації обмежуваного
дорослими прагнення до влади і могутності (А. Адлер), і відповідно — як
засобу вдосконалення особистості дитини через переборювання негативних
інстинктів і поривань. Для цього слід надавати дитині змогу самостійно
виявити ці інстинкти і поступово пережити їх. Але вони не зникають
зовсім, заявляючи про себе щоразу, коли «знімаються» зовнішні
«обмежувачі», які накладає виховання.

Використання сучасних зарубіжних теорій «ігротерапії», методологічною
основою яких є неофройдизм, сприяє нормалізації стосунків дитини з
навколишньою дійсністю, оскільки гра знімає негативізми, ліквідує
егоїзм, вередування тощо, «поліпшує природу дитини».

За твердженням голландського психолога, автора книги «Гра людини
і-тварини» Фредеріка-Якоба-Йоханнеса Бейтендейка (1887—1974), жива
істота є дитиною не тому, що грається, а навпаки, грається тому, що вона
дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого віку,
вияв певних потягів дитини (наприклад, потяг до звільнення від
нав’язаних середовищем обмежень, до злиття зі світом, тенденція до
повторення).

Більшість дослідників зосереджується на виявленні можливостей гри як
форми організації життя дітей, а також визначенні її місця у
педагогічному процесі дитячого садка. Із цього погляду широкі можливості
відкриваються в процесі становлення і розвитку ігрового колективу, в
якому неминучими є реальні стосунки, що стимулює формування у дитини
якостей, необхідних для її входження до ігрового колективу: встановлення
зв’язків з дітьми, які граються, підпорядкування своїх дій ролям,
контроль і виконання правил гри тощо.

За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення
дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою
глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у
житті дорослих. У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти
цієї проблеми: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку
під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання
організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у
дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В.
Гелло) та ін. Загалом, усі вони по-своєму аргументують, деталізують
положення, що гра своїм змістом передбачає організацію дитячого
товариства, а тому важливо, щоб вона втілювала позитивні явища
навколишнього життя.

У педагогічному процесі дитячого садка гра є засобом виховання, формою
організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом
навчання дітей (Н. Мчедлідзе).

Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються
зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного
віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих
проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його
школу (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували,
що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови
спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького
психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної
науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П.
Баконі (Угорщина), Л. Бєліно-ва (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова
(Болгарія) та ін.

Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Корот-кова) виявляють
зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою
стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних
концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело
формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григо-ренко, К. Щербакова
та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини
дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх
тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для
формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність,
оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле
співвідношення мотиву і мети гри.

Література

Антонович Є. А. та ін. Декоративно-прикладне мистецтво. — Львів, 1992.

Артемова Л. В. Окружающий мир в дидактических играх дошкольников. — М.,
1992.

Артемова Л. В. Театр і гра. — К., 2002.

Бондаренко А. К. Дидактические игры в детском саду. — М., 1991.

Воспитание детей в игре / Сост. А. К. Бондаренко, А. И. Матусик. — М.,
1983.

Гаспарова Е. М. Режиссерские игры // Игра дошкольника. — М., 1989.

Давидчук А. Н. Конструктивное творчество дошкольников. — М., 1973.

Дидактические игры и упражнения по сенсорному воспитанию дошкольников /
Под ред. Л. А. Венгера. — М., 1978.

Дошкільна педагогічна психологія / За ред. Д. Ф. Ніколенка. — К., 1987.

Дошкольная педагогика: В 2 ч. / Под ред. В. И. Логиновой, П. Г.
Само-руковой. — Ч. 2. — М., 1988.

Жуковская Р. И. Игра и ее педагогическое значение. — М., 1975.

Зворыгина Е. В. Первые сюжетные игры малышей. — М., 1988.

Игра дошкольника / Под ред. С. Л. Новоселовой. — М., 1989.

Игры и упражнения по развитию умственных способностей у детей
дошкольного возраста / Сост. Л. А. Венгер, О. М. Дьяченко. — М., 1989.

Карпова С. Н., Лысюк Л. Г. Игра и нравственное развитие дошкольников. —
М., 1986.

Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М„ 2002.

Косаковская Е. А. Игрушка в жизни ребенка. — М., 1980.

Похожие записи