Реферат на тему:
Національні пріоритети розвитку корекційно-реабілітаційного навчання
та виховання дітей з обмеженими можливостями
Закон України про реабілітацію інвалідів в Україні визначає основні
засади створення правових, соціальних, економічних, організаційних умов
для усунення або компенсації обмежень життєдіяльності, викликаних
порушеннями здоров’я зі стійкими розладами функцій організму. Цей закон
визначає функціонування системи підтримання фізичного, психічного,
соціального благополуччя інвалідів, сприяє досягненню соціальної та
матеріальної незалежності.
Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в
Україні передбачає створення таких умов, за яких діти з обмеженими
можливостями могли б успішно реалізувати свої загальнолюдські права,
стати корисними громадянами своєї держави, освіченість і соціальний
статус яких задовольнятиме потреби суспільства.
Ми бачимо, що по мірі росту і розвитку суспільства, його демократизації
питання навчання, виховання, лікування, соціалізації дітей з обмеженими
можливостями стають дедалі актуальнішими. Питання потенційних
можливостей дітей з помірною та тяжкою розумовою відсталістю,
пристосування їх до життя, засвоєння ними елементарних
соціально-побутових, трудових навичок мають велике практичне значення.
Л.С.Виготський постійно у своїх працях підкреслював, що виховання
відстаючій дитині потрібно в більшій мірі, ніж тій, що нормально
розвивається, – це стає ведучою ідеєю сучасної корекційної педагогіки.
Ті питання, знання, які раніше визначалися недосяжними для “тренуємих”,
”здатних до посування”, ”напівзалежних” дітей, зараз вважаються такими,
що можуть бути донесеними до дітей з особливими потребами при правильних
підходах до корекційно-розвиваючої педагогіки. Одними з таких складних
питань є питання виховання любові до своєї країни, шанобливого ставлення
до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, до рідної та державної
мови, національних цінностей українського народу та ін.
“Національні пріоритети розвитку корекційно-реабілітаційного навчання
та виховання” стали темою вивчення у 2006-2007 н. р. для фахівців
центру. Ця тема стала актуальною в даний час.
15 років наша країна є незалежною, вона рухається демократичним шляхом,
можливо, не так швидко й успішно, як би хотілося. А відбувається це
через те, що живе в нас філософія меншовартості, у “післяперестроєчного”
покоління несформована чітка громадська позиція, недостатньо розвинуті
почуття патріотизму, любові до Батьківщини. Це високі слова, високі
почуття, але вони були притаманні нашим пращурам. Через сито віків
просіяв і зберіг народ свій культурний спадок: у фольклорі, художніх
промислах, народній творчості. Народна творчість – це невичерпне джерело
естетичного, патріотичного виховання дітей молодшого віку. Народна
мудрість зібрана в казках, потішках, загадках, приказках. З цих джерел у
дітей виховується гордість за свій народ, любов до своєї мови. Малі
фольклорні форми поліпшують настрій дітей, викликають усмішку у сумної
дитини, заспокоюють плачучу дитину. Ці теми пожвавлюють педагогічний
процес, здійснюють особливий вплив на виховання моральних якостей,
патріотичних почуттів.
Тому у нашому розкладі з’явилося заняття з українознавства, яке
проводиться бінарно вихователем та музкерівником, переглянута програма з
музичного виховання дітей, вона значно поповнилася українськими
музичними творами. Завдяки цьому у дітей розвиваються музичні здібності,
виховується любов до рідної мови та землі. Прижилися у групах
україномовні хвилинки, пальчикові гімнастики, фізкультпаузи на
українській мові. А школярі, починаючи з першого класу, засвоюють
державну мову.
??¤?¤?$?????©?Пролісок “ “Ігри патріотів”, (учитель-дефектолог Трошко
Н.В.), заняття “Скоро свято” групи “Айболить” підготоване психологом
Кірилейзою Т.В. та вихователем Панченко О.О.
Цікавим напрямком в учбово-виховному процесі центру стало оформлення
Українських куточків у групах. Нетрадиційно, творчо підійшли до цього
питання Зайцева О.О., Єрьоменко І.В., Лисенко Т.І.
Педагоги дошкілля розуміють, що саме в цьому віці формуються основи
особистості, а для хворої дитина формування особистісних якостей стає ще
більш актуальним, в цьому віці закладаються риси громадянина, бо це
найсензитивніший період дитинства.
Нашою задачею є навчити дитину з обмеженими можливостями любити свою
землю, свій народ доступними для її розуміння формами, методами,
прийомами.
Дитина повинна навчитися прагнути робити добро, прагнути бути корисною.
Дорослі повинні зрозуміти, що громадянська позиція, а не позиція
споживача повинна виховуватись у дитини. Не бояться заідеологізованості
розвинуті європейські держави, прищеплюючи дітям упевненість, що вони
живуть у найкращій країні, навчаючи шанувати символи, закони своєї
держави. Тому сьогодні важливо приділити особливу увагу вихованню в
дітей моральної культури взагалі та основ громадянськості, зокрема.
Одним з головних напрямків корекційно-виховного процесу сьогодення стає
соціалізація дітей, індивідуалізація виховання та навчання, наближення
дітей з особливими потребами до цінностей Батьківщини.
Тому в процесі вивчення теми: “Національні пріоритети розвитку
корекційно-реабілітаційного навчання та виховання” нами буде розширений
банк матеріалів з українського фольклору, народних ігор, обрядових свят.
Зібрані методично-дидактичні матеріали з цього питання будуть у пригоді
фахівцям центру. У процесі роботи з даного питання ми дійшли висновку,
що українську мову, інтерес до народних свят та звичаїв, національних
свят ні в якому разі непотрібно нав’язувати вихованцям та їх родинам.
Потрібно до цього підходити обдумано і поступово, викликаючи
зацікавленість, бажання взнати більше через ознайомлення з усною
народною творчістю. Спочатку ці процеси були дуже повільними/ пісні,
казки ,українські фольклорні форми потрібно було перекладати на
російську, щоб дитина зрозуміла зміст, але поступово дітям почали
подобатися спочатку окремі слова ввічливості, віршики, пісеньки, а потім
виникло у школярів бажання і поспілкуватися українською мовою. Ми це
побачили на прикладі випускників 4-го класу, коли діти з російськомовних
сімей без напруги спілкувалися між собою українською мовою, засвоювали
словник, твори, передбачені програмою.
Стали україномовними наші свята і розваги. Дитячий ранок “Козацькому
роду нема переводу” був співзвучний не лише сьогоденню, а й познайомив
дітей з минувшиною у своєму розділі “Як козаки щастя шукали”.
Починаючи з малого, з “рідного порогу”, вулиці, міста, центру потрібно
вчити любити свій дім, вчити берегти природу, формувати екологічну
культуру.
Потрібно розширити коло спілкування дітей з обмеженими можливостями.
Тому постійними гостями центру стали вихованці музичної школи №3.
Виступи ансамблю бандуристів, сопілкарів, інші виступи з задоволенням
слухають наші діти, емоційно адекватно сприймаючи їх. Вперше цього року
до нас завітали вихованці Обласної школи-інтернату для глухих дітей з
номерами художньої самодіяльності. Діти без допомоги дорослих розуміли
одне одного через жест, усмішку, погляд, через загальну любов і доброту.
Тому, розгортаючи роботу з громадсько-національного виховання, потрібно
розширяти сфери впливу на дітей, їх батьків, залучаючи до роботи широкий
громадський загал. Наші діти, а також сім’ї, що виховують дітей з
обмеженими можливостями, повинні відчувати постійне піклування оточуючих
і насамперед держави.
Ми стверджуємо пріоритетність у вихованні української національної
самосвідомості через збалансоване поєднання національної та
загальнолюдської культури.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
