Наталія Пампушко, вчитель зарубіжної

літератури Домантівського НВК

Золотоніського району,

категорія – вища, стаж роботи – 18 років

Анотація

Матеріали висвітлюють досвід роботи класного керівника щодо
використання творчої спадщини В. О. Сухомлинського в навчально-виховному
процесі. Особлива увага відводиться моральному вихованню учнів та
проведенню етичних лінійок.. Автор відстоює думку : «Спадщина В. О.
Сухомлинського – невичерпне джерело енергії, любові, гуманізму»

Живіть заради дітей

Чого не вистачає сучасним дітям? Кожен, напевне, по-своєму відповість на
це запитання. А якби на нього довелося відповідати відомому педагогу
Василю Сухомлинському, то він, гадаю, відповів би так: «Любові». Так,
саме любові не вистачає нашим дітям. У світі криз, негараздів , стрімкої
комп’ютеризації батьки часом зовсім забувають про те, що дітям потрібні
блага не тільки матеріальні, а й духовні: любов, ласка, добре слово.

Як і належить видатному педагогу-гуманісту, В.Сухомлинський
надзвичайного значення у вихованні особистості надавав формуванню у
дитини духовності, яка є мірилом її людської цінності, суспільної
значущості. Основою, канвою духовності В.Сухомлинський вважає
моральність. Однак, моральна досконалість особистості не є наслідком
якихось вузькоспеціальних моралізаторських впливів на дитину, а
здобувається останньою у щоденній життєдіяльності, у творчій праці,
завдяки усвідомленню суспільного , громадянського значення як самого
процесу праці, взаємин, які складаються між її учасниками, так і
наслідків праці.

Чому девізом життя Сухомлинського стали слова: «Серце віддаю дітям»?
Напевне, через те, що без дітей він не уявляв свого існування. Без дітей
його життя справді перетворилося б на існування. У Сухомлинського є
багато повчальних оповідань. Вони не просто навчають, а змушують
замислитися над вчинками, проаналізувати минуле, подумати про майбутнє.
Сучасним дітям не вистачає доброго слова. Пригадуєте оповідання
В.Сухомлинського з такою назвою – « Добре слово». У ньому мова йде про
дівчинку, яка тяжко захворіла: кашляла і танула на очах. До нещасної
матері почали приходити родичі. Кожен приносив щось смачненьке і
поживне: липовий мед, солодке масло, лісові ягоди… Кожен давав свої
поради щодо лікування, але ніщо не допомагало. Раптом відчинилися двері
і в хату ввійшла столітня прабабуся дівчинки. Про неї родичі забули, бо
багато років вона сиділа в хаті і нікуди не виходила. Вона сіла на ліжку
біля дівчинки і сказала:

— Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого масла, ні ягід.
Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі , мила моя правнучко,
один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилося у мене
в серці – щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечку.

У цих словах бабусі було стільки добра і любові, що маленьке серце
дівчинки забилося частіше, щічки порозвішали, а в очах засяяла радість.
«Ось чого не вистачало дівчинці, — робить висновок В.Сухомлинський,
-доброго слова».

Не бійтеся говорити дітям, своїм учням, про любов. Мабуть, кожен
справжній класний керівник називає своїх вихованців «мої діти». З
кожним роком вчитель віддає частинку свого тепла, часто навіть
материнської ласки, отим «своїм дітям». Вони підростають і , коли вже
стають майже дорослими, починають розуміти , наскільки важливим був у
їхньому житті вчитель. Вони не завжди бувають вдячними, але десь у
глибині душі розуміють , як багато свого серця їм віддав учитель.
В.Сухомлинський вважав, що справжній учитель – це той, який уміє
«віддавати серце дітям». Чи можу я так сказати про себе? Мабуть, так.
Мої вихованці звикли все робити досконало: прагнуть досконалості у
всьому, прагнуть скрізь перемагати, але й поразку приймають з гідністю.
Вони вміють по-справжньому співчувати і співпереживати. Минулого року ми
спробували інсценізувати повість Б.Васильєва «А зорі тут тихі». Діти
були настільки схвильовані долею своїх героїнь, що плакали на
репетиціях і під час прем’єри. Вони зрозуміли, що війна – це горе,
страх, смерть. «А зорі тут тихі» зробили моїх учнів добрішими,
чуттєвішими до чужих проблем. Навіть батьки помітили у своїх дітях
позитивні зміни. Вони відзначили, що в серцях дітей з’явився промінь
невичерпної любові.

Юні актори перед прем’єрою вистави “А

зорі тут тихі»

Василя Олександровича Сухомлинського справедливо вважають педагогом
світового рівня, українським просвітителем, людиною енциклопедичних
знань. Про цю видатну постать є багато літератури, він належить до
педагогів , вислови яких цитують як незаперечний доказ педагогічної
думки. З плином часу втілення творчого доробку В.Сухомлинського в
практику роботи сучасної школи набуває поширення і поглиблення, до цього
залучаються дедалі ширші кола освітян. І це, звичайно, правильно.

4 J i

?

a$gdUY†

?

дгук дитячої душі, бажання стати кращим, — це звернення педагога до
серця й розуму дитини, а не намагання повчати, вказувати їй,
розпоряджатися нею. За такої умови відбувається не лише вплив учителя
на вихованця, а й поєднання їхніх прагнень, зусиль у спільну дію,
виникає об’єднуючий мотив, який забезпечує гуманні стосунки вихователя і
дитини, їх взаємодію.

Саме твори Василя Сухомлинського наштовхнули педагогів Домантівського
НВК на проведення етичних лінійок доброти, гуманізму, щирості. На таких
лінійках учням пропонуються до обговорення оповідання великого педагога.
Діти аналізують ситуації, які розглядаються у творах, та приводять
приклади із власного життя. Дійсно, твори Василя Сухомлинського є
джерелом невичерпної любові.

Розглянемо для прикладу одну з етичних лінійок.

Етична лінійка за оповіданням « Камінь» В. О. Сухомлинського.

Мета. Виховати в учнів почуття відповідальності за свої вчинки. Сприяти
вихованню доброти, гуманізму. Розвивати вміння аналізувати свої дії,
спів- ставляти їх з діями інших людей.

Хід заходу

Вступне слово вчителя про тему етичної лінійки.

Читання оповідання «Камінь». ( В оповіданні розповідається про те, як
хлопчик кинув камінь у криницю, що стояла на околиці села у лузі. Камінь
закрив джерело. Вода перестала прибувати. Криниця засохла. Засохла трава
навколо криниці, і дуб засох, і соловейко більше не мостив на дубі
гніздо. Сумно стало в лузі. Через багато років, коли вже той хлопчик
став дідусем, він прийшов на те місце. Дідусь подивися навколо і сумно
сказав: «Де ж воно все поділося?» )

Обговорення оповідання. Запитання для обговорення.

Як би ви , діти, відповіли на запитання дідуся?

Що стало причиною зникнення трави, дуба?

Чи винен хлопчик у тому, що сталося?

Чому дідусь не згадав про свій вчинок?

Який висновок потрібно зробити?

Чи не доводилося вам, діти, помічати наслідки своїх поганих вчинків і
шкодувати про скоєне?

Чому у берізки, яка росте біля школи, зламана гілочка?

Чи варто рвати квіти у лузі просто для розваги?

Етична лінійка в Домантівському НВК

(Вчитель –

Почепцова М.І.)

IV. Діти приводять приклади із власного досвіду. Наприклад.

Захар, 8 років. Біля будинку моєї бабусі росла береза. Вона була вже
дуже старенька, а тому всохла. У вітряну погоду береза хиталася, з неї
відпадали гілки, доки не залишився один лише стовбур. На тому стовбурі
була шпаківня. Ніхто з мешканців будинку ніколи не бачив там шпаків.
Вирішили люди спиляти дерево, щоб бува не наробило воно шкоди. А дерево
справді могло впасти і покалічити когось. Коли березу спиляли, шпаківню
зняли і віднесли на подвір’я. І раптом люди почули , що у шпаківні
пищать пташенята. Злякалися господарі, зрозумівши, що позбавили пташенят
притулку. Але вони не розгубилися. Швиденько схопив чоловік шпаківню і
поліз на дерево, що росло поряд із берізкою Він причепив на ньому
шпаківню . Весь вечір спостерігали господарі за шпаківнею, виглядаючи
шпаків. А коли зрештою вони їх побачили , то дуже зраділи. А бабуся
сказала : « Іноді люди роблять погані вчинки, але все можна виправити.
Треба просто дуже захотіти» ).

Вчитель. Як історія , розказана Захаром, перекликається з оповіданням
«Камінь» В. Сухомлинського?

Підведення підсумків. Висновок. Треба завжди замислюватися над
наслідками своїх вчинків. А якщо вже трапилося так, що поганий вчинок
зроблено, треба докласти всіх зусиль, щоб виправити ситуацію. Давайте
приберемо каміння зі своїх сердець.

Гуманізм педагогічної системи Сухомлинського , його концепція виховання
особистості ґрунтується на положенні про самоцінність людини, її праві
на свободу і гідність як неповторної індивідуальності. Педагог висунув
і розвинув концепцію відносної автономії конкретної особистості , її
права на вибір, що базується на власній совісті.

Отже, спираючись на педагогічну спадщину В.Сухомлинського, я
розробила постулати, якими керуюся у роботі з вихованцями.

Поважаю кожну маленьку людину, шаную її і вчуся у неї.

Намагаюся уникнути збайдужіння до дітей, люблю їх і ставлюся до них, як
до рідних.

Учитель має бути і актором, і режисером, і сценаристом.

Боюся не конфліктів з учнями (вони неминучі), а неоголошеної війни з
ними, бо такої війни ще ніхто не вигравав.

Уникати педагогічного старіння і професійної смерті; вони ніколи не
настануть, якщо, встаючи і лягаючи, відповідати собі на запитання: для
чого я живу?

— Я сьогодні йду до школи, де на мене чекають діти.

Моє педагогічне кредо: «Щасливі очі дітей – найвища оцінка
роботи класного керівника».

Кажуть, Земля обертається навколо Сонця. Насправді це не так. Вона
обертається навколо дітей. Саме заради дітей вона крутиться, процвітає,
живе. Діти завжди в центрі уваги. Заради них всі наші старання,
досягнення, звершення. Без дітей Земля перестала б існувати. Вона просто
перестала б обертатися.

Живіть заради дітей!

Саме в цьому сенс учительського щастя! Гадаю, з цим би погодився
видатний педагог Василь Сухомлинський.

Список використаних джерел

Сухомлинський В.А. Серце віддаю дітям. –К.: «Радянська школа», 1973 .

Савченко О. Товариство послідовників ідей Василя Сухомлинського//
Початкова школа, 1998, №9.

Сухомлинські О. Василь Сухомлинський у зарубіжжі // Початкова школа,
1998, №9.

Боришевський М. Про виховання особистості // Початкова школа, 1998, №9.

Ярмаченко М. Два джерела виховання.//Освіта, 1993, №33.

PAGE

PAGE 7

Похожие записи