Насильницькі дії над дитиною

Насилля стосовно дитини — характерна ознака проблемної сім’ї.
Характерною ознакою всіх типів проблемної сім’ї, представлених у
розробленій нами типології, є той чи інший вид насилля стосовно дітей і
підлітків

Насилля над підлітками в проблемній родині за своїми наслідками належить
до найтяжчих психологічних травм, що їх зазнає зростаюча особистість.

Порушення, спричинені внаслідок сімейного насилля, охоплюють усі рівні
функціонування підлітка: пізнавальну сферу, апетит і сон, провокуючи
стійкі соматичні розлади, особистісні зміни, що перешкоджають його
особистісній самореалізації та викликають порушення поведінки:
агресивність, девіантність, схильність до тютюнопаління, ранньої
алкоголізації, наркотизації, суіцидності.

Учені, які досліджують психологію насилля (Зінов’єва Н., Михайлова Н.)
стверджують, що спричинена в дитинстві насилля призводить до віддалених
наслідків, впливає на подальше життя жертви, оскільки отримала фізичні
або психічні травми, формує специфічні сімейні взаємини та провокує
розвиток особливих життєвих сценаріїв. Так, у більшості випадків
дорослі, які вчиняють насильницькі дії стосовно власних дітей, самі мали
невирішений відповідний досвід насилля в дитинстві.

Серед причин насильницьких дій стосовно дітей і підлітків головними є:

психопатологія батьків, соціальна ізольованість сімей;

викривлена система життєвих цінностей;

зруйнована модель взаємин між батьками та дітьми.

Проте жодна з цих причин не є самодостатньою і тільки їх взаємовплив
обумовлює вірогідність або можливість насильницького ставлення до дітей
у проблемній сім’ї.

У ході дослідження встановлено, що насилля над дитиною існує в усіх
типах проблемних сімей, оскільки всі родини тією чи іншою мірою протягом
життєдіяльності піддаються негативному впливу нестабільної економічної
системи країни. Однак у малозабезпечених сім’ях насилля стосовно дітей
відбувається частіше, ніж в родинах із стабільними матеріальними
статками.

До соціально-економічних чинників, що провокують насилля стосовно
підлітків із проблемних сімей, належать:

низькі прибутки і постійна нестача грошей, внаслідок чого виникає
емоційна напруга у взаєминах членів родини, пов’язана із незадоволенням
основних потреб дорослих і дітей;

безробіття або тимчасова робота;

низький соціальний статус батьків, обтяжений низьким рівнем освіти і
професійно-технічної підготовки, через що в родині панують
роздратування, підвищена нервовість, збудженість, напруженість
внутрішньосімейних стосунків, взаємна відчуженість дорослих і дітей;

багатодітність, яка вимагає більших емоційних і матеріальних витрат для
підтримки життєдіяльності дорослих і дітей;

погані житлові умови, які провокують загострення стосунків у родині;

відсутність одного із батьків, тобто підвищена фізична емоційна і
матеріальна напруженість стосунків із тим, хто самотужки виховує дітей
і, відповідно, значне погіршення матеріального стану всіх членів сім’ї.

Погані соціально-економічні умови існування всіх типів проблемних сімей
призводять до соціальної ізоляції родини, провокують хронічні стресові
ситуації, які, в свою чергу, викликають фрустрацію, безпорадність,
конфліктність, негативно впливаючи на психологічний клімат сім’ї. Як
правило, об’єктом невдоволення дорослих в силу своєї залежності стає
дитина, яка стає жертвою насилля.

Останнім часом в українському суспільстві сформувалися певні
соціокультурні і психолого-педагогічні чинники, що «підгодовують» прояви
сімейного насилля і до яких можна віднести:

відсутність у суспільній свідомості чіткої оцінки неприпустимості як
емоційного відторгнення, так і фізичних покарань. Результати
дослідницької роботи з батьками підтверджують тезу щодо вкорінення у
вітчизняній побутовій культурі думки про фізичне покарання дитини як
поширену і природну форму сімейного виховання, а ніяким чином не форму
сімейної жорстокості. Відмінність між різними типами проблемних сімей
полягає лише в частоті застосування фізичних покарань: для когось із
батьків — це одиничний, крайній захід, для інших — повсякденна практика.

e

i

i

цього питання виявило розподіл думок стосовно фізичних покарань в
сім’ї: менша частка опитуваних вважає фізичні покарання припустимими і
можливими, а для деяких дітей — навіть необхідними. Більшість вважають
фізичні покарання непотрібними і такими, що суперечать правилам
виховання та порушують права дитини.

Бесіди із проблемними підлітками загалом продемонстрували дуже
оригінальну оцінку ними можливості застосування фізичних покарань:
стосовно себе — вважають абсолютно неприпустимими практично всі;
стосовно віртуальних «інших» — можливими і навіть доречними, особливо
якщо є привід для покарання. Однак, низка побічних ознак, відмічених у
ході діагностичних обстежень, дають привід для припущення:

підлітки із проблемних сімей приховують справжню ситуацію щодо фізичних
покарань у власних родинах, відчуваючи природній сором за характер
міжособистісних взаємин у їхній родині;

демонстрація насилля в засобах масової інформації, яка закріплює думку
підлітка щодо насилля як цінності і засобу засвоєння прийнятної
поведінки. Підліток із проблемної сім’ї легко інтеріоризує побачені на
екрані цінності, манери і норми поведінки, оскільки процеси осмислення,
оцінки, розмежування реальності та фантазії у нього розвинені
недостатньо. Проблемний підліток побачену агресію переносить в своє
повсякденне життя без морального коригування та обмеження. Водночас в
особистісному розвитку проблемного підлітка йде зростання толерантності
до насилля, ступеня його сприйняття, що обтяжене підвищеним рівнем
агресивності, спровокованим виховними особливостями підліткового віку і
характером негативного впливу сім’ї;

вступає в дію закон перетворення позитиву на негатив, коли права
громадян на недоторканість приватного життя, особистої та сімейної
таємниці, закріплені в Конституції України, не дозволяють педагогам,
представникам громадськості своєчасно встановлювати факти насилля і
коригувати приватне життя проблемної сім’ї. Це, в свою чергу,
підкріплюється насаджуваною останніми роками в суспільну свідомість
думкою, що виховання дітей в сім’ї — внутрішня справа батьків, тому
ніхто не має права втручатись в цей процес. Таким чином, підліток із
проблемної сім’ї опиняється сам-на-сам з проблемами, а суспільство не
бажає визнати сімейне насилля щодо дітей і підлітків актуальною
соціально-культурною та психолого-педагогічною проблемою на державному
рівні;

низька правова обізнаність як дорослих, так і дітей, коли дорослі не
знають про Закони і Конвенції, де дитина розглядається як повноправна
особистість, а кожен дорослий повинен повідомляти відповідні органи про
дітей, які потерпають від насилля з боку батьків.

Дані наших дослідження підтверджують, що практично всі підлітки із
проблемних сімей не знають, що є повноправними особами і мають право на
захист та допомогу суспільства. Стаття, що передбачає покарання за
насильство в сім’ї, прийнята нашим законодавством нещодавно. Проте вона,
як показують спостереження, не може стати панацеєю, оскільки підштовхує
дітей і підлітків на посилення конфлікту з найдорожчими людьми —
батьками, яких вони, попри все, продовжують любити.

Слід відзначити, що навіть не всі вчителі практично обізнані з діючим
законодавством стосовно прав дітей та можливостей їхнього захисту і,
відповідно, потребують спеціальної правової та психолого-педагогічної
підготовки.

Отже, насильницьке ставлення батьків до дітей та підлітків вимагає
подальшої роботи з учителями, класними керівниками, шкільними
психологами щодо надання психолого-педагогічної допомоги, підтримки і
супроводу всім членам проблемних сімей. Така підготовка дасть педагогам
можливість проводити бесіди з проблемними підлітками на тему сімейного
насилля, захисту їх прав, навчити дітей захищати себе усіма доступними
правовими методами.

Похожие записи