Напрями і форми роботи класного керівника

Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною
творчістю і не обмежується певними рамками. Форми роботи можуть бути
різними — індивідуальною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми
зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку
первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів,
об’єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін.

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на
особистість школярів форми роботи поділяють на: словесні (збори,
доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та ін.); практичні
(походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні
(діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Усі
вони взаємопов’язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи,
в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми.
Наприклад, колективні творчі справи (КТС).

Робота класного керівника з вивчення учнів

Основним обов’язком класного керівника є вивчення учнів і координація на
цій основі роботи вчителів, які працюють з ними. Процес вивчення учнів
має відбуватися з дотриманням певних правил:

— вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особливостей фізичного,
психічного і соціального розвитку конкретного вихованця;

— дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років
навчання;

— виявляти потрібно не лише наявний рівень розвитку конкретної
особистості, але й прогнозувати його з урахуванням «зони найближчого
розвитку»;

— вивчення особистості школярів та їх колективів потрібно спрямовувати
на вирішення конкретних педагогічних завдань;

— вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповнений педагогічного
оптимізму щодо їх розвитку і соціально-психологічного зростання;

— вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізичного, психічного і
соціального розвитку;

— застосування методів і методик вивчення учнів і шкільних колективів
має відповідати віковим можливостям дітей;

— дослідження соціально-психічного розвитку слід здійснювати в природних
умовах навчально-виховного процесу;

— дослідженням повинні бути охоплені усі учні, таке вивчення має стати
систематичним;

— вивчення учнів поєднують з виховним впливом на них;

— вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не негативних
рисах характеру та поведінки.

Методи вивчення учнів та учнівських колективів поділяють залежно від:

а) характеру участі школярів у них: пасивні (спостереження, кількісний і
якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування,
тестування, соціометричні вимірювання, проективні);

б) часу проведення: одномоментні (анкетування, тестування та ін.) та
тривалі ( цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо);

в) місця проведення: шкільні (класні та позакласні) й лабораторні;

г) їх сутності: неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіди,
аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тести, ранжування),
експериментальні (природні експерименти, лабораторні експерименти) та
формуючі методи.

У практичній діяльності вивчення учнів здійснюють за орієнтовними
програмами.

Програма вивчення і структура характеристики учнів

1. Демографічні відомості: прізвище, ім’я та по батькові; день, місяць,
рік народження; прізвище, ім’я, по батькові матері та батька, їх
професія, місце роботи, займана посада, домашня адреса, телефон.

2. Умови розвитку і виховання в сім’ї: склад сім’ї, матеріально-побутові
умови, вплив батьків на виховання дитини, їх психолого-педагогічна
культура, ставлення до школи.

3. Рівень фізичного розвитку: стан здоров’я, володіння
санітарно-гігієнічними навичками, спортивні інтереси, потреби.

4. Моральні якості: загальний рівень морального розвитку; знання
морально-етичних норм і правил; рівень сформованості вмінь і навичок у
моральній поведінці, співвідношення їх із загальнолюдськими і
національними морально-духовними цінностями; соціально-моральний статус
у колективі; рівень і особливості спілкування з молодшими дітьми,
ровесниками і старшими; рівень сформованості почуттів патріотизму та
національної гідності; рівень правової й екологічної культури, здатність
до самооцінки; особливості вияву дисциплінованості, відповідальності,
совісті, соціальної зрілості й активності, милосердя, гуманізму.

???????¤?¤?$?????????5. Розумовий розвиток: загальний розумовий
розвиток, рівень інтелекту, потенціальні розумові можливості, інтереси,
схильності; ставлення до навчальної діяльності; сформованість мотивів
навчання; рівень володіння методами і прийомами самостійної пізнавальної
діяльності; успішність, відповідність її розумовим можливостям.

6. Трудове виховання: ставлення до праці, її різних видів, мотиви
трудової діяльності; наявність умінь і навичок в різних видах праці;
соціальні інтереси щодо праці; загальна культура різних видів праці
(фізичної, розумової); інтереси і схильності до певних видів професійної
діяльності, рівень і стійкість професійної орієнтації.

7. Естетична вихованість: сформованість естетичних почуттів та вмінь,
інтереси і схильності в різних видах мистецтва; здатність творити
прекрасне в повсякденній діяльності.

8. Психічний розвиток: потреби і рівень сформованості уваги, культури
мовлення, відчуттів, сприймання, пам’яті, мислення, уваги, почуттів,
волі; особливості характеру; здібності; темперамент.

9. Особливості впливу біологічного і соціального чинників на розвиток
особистості учня. Особливі випадки впливу на вихованця, його наслідки.

10. Загальні психолого-педагогічні висновки: позитивні якості
особистості з погляду на всебічний гармонійний її розвиток; недоліки і
складнощі у соціально-психологічному становленні вихованця, їх причини і
засоби подолання; рекомендації щодо індивідуального підходу і виховних
заходів впливу.

Систематизація результатів вивчення особистості учнів

Процес вивчення учнів є складним і відповідальним. Його результати мають
бути основою при плануванні та проведенні виховної роботи з ними, а
також її координації з учителями, батьками та іншими вихователями. З
цією метою класний керівник ретельно і систематично має фіксувати
результати вивчення особистості учнів і класних колективів. Це —
своєрідний банк відомостей про рівень й особливості фізичного,
психічного і соціального розвитку кожного учня. До нього повинні мати
доступ усі, хто займається навчально-виховною роботою з конкретними
учнями.

Фіксування результатів вивчення учнів можна здійснювати двома способами:
1) у загальному зошиті на кожного учня відводять 2—3 сторінки і
періодично фіксують дані про психічний і соціальний розвиток; 2)
використовуючи «Особисту картку учня», яка дає змогу дотримуватися вимог
програми, спостерігати за динамікою розвитку особистості.

Програма вивчення і структура характеристики класного колективу

1. Склад класу: вік учнів; рівень їх розвитку; працездатність та
успішність.

2. Рівень розвитку колективу: етап розвитку дитячого колективу;
характерні ознаки розвитку; особливості діяльності активу класу, його
роль у формуванні та зміцненні колективу; діяльність органів
самоврядування; стан взаємин між активом, органами самоврядування та
учнями між собою; лідери в колективі; їх вплив на діяльність інших
учнів; напрямки і форми зв’язку класного колективу із загальношкільним.

3. Рівень морально-духовного розвитку колективу: рівень сприйняття
загальнолюдських цінностей; особливості вияву почуттів; рівень
захищеності особистості; сформованість вмінь і навичок у моральній
поведінці.

4. Рівень фізичного розвитку колективу: загальний стан здоров’я учнів;
ставлення до фізичної культури і спорту; потреби у фізичному розвитку.

5. Рівень трудового виховання: ставлення учнів до праці (громадської
діяльності); рівень сформованості соціально-психологічної готовності до
праці; сформованість умінь і навичок у сфері трудової діяльності;
профорієнтація учнів.

6. Рівень естетичного виховання: сформованість почуття прекрасного;
інтереси учнів до певних видів мистецтва; їх потреби щодо естетичного
розвитку.

7. Шляхи та засоби подальшого формування класного колективу: створення
сприятливих умов для розвитку особистості в колективі; подолання
чинників, що заважають цьому.

Класний колектив не є чимось застиглим і незмінним, він постійно
розвивається. Тому дослідження змін в ньому має практичне значення для
виховної роботи, прогнозування її змісту, добору методів виховного
впливу. Відомості про колектив, отримані за допомогою одного методу,
потребують перевірки іншими для отримання достовірної та об’єктивної
інформації.

Похожие записи