Реферат на тему:

Музично-естетичне виховання дітей з мовленевими вадами

 

       

  Музичне виховання відіграє визначну роль у роботі з дітьми, які мають
мовленнєві вади.

         Можна виділити слідуючи особливості мовленнєвих вад у цих
дітей.

1)     Крім мовленнєвих вад можна також визначити вади також в інших
сферах діяльності: образотворчої, музичної, тощо.

2)     Має місце вади психічних процесів, які проявляються у
недостатньому розвитку сприймання, уваги, пам’яті, слабкої орієнтації у
просторі, вади процесів збудження і гальмування, їх регуляції (повільне
включення в діяльність, недостатня зацікавленість.) 

3)     Недорозвинення особистості дитини (самооцінка, взаємовідносини з
оточуючими, мотивації, вольових процесів.)

 Задача музичного виховання:

         Беручи до уваги властивості дітей з мовленнєвими вадами, треба
вирішувати загально-коррекційні задачі з музично-естетичного виховання:

1)     Виховувати любов та цікавість до музики. Ця задача вирішується
шляхом розвитку музичного сприйняття, а також музичного слуху.

2)     Збагачувати музичними уявленнями, знайомлячи дітей з
різноманітними музичними творами.

3)     Розвивати навички у всіх сферах музичної діяльності: у співах,
слуханні, музично-ритмічних рухах, грі на музичних інструментах.

4)     Розвивати загальну музикальність, шляхом розвитку головних, та
вторинних музичних здібностей.

5)     Сприяти вихованню та формуванню музичного смаку дитини.

6)     Працювати над всебічним розвитком дитини, використовуючи всі
форми музичної діяльності (співи, слухання, музично-ритмічні рухи, гра
на дитячих музичних інструментах), та всі форми організації діяльності
(заняття, свята та розваги, самостійна музична діяльність дітей, музика
в повсякденні.)

7)     Розвивати творчу активність дитини.

Це доволі складна задача для дітей з мовленнєвими вадами, але дуже
важлива: її вирішення допомагає їм розкритися, зняти напругу, та здобути
свободу рухів та сприйняття.

Музично-естетичне виховання для дітей з мовленнєвими вадами є
«симптоматичним». Воно проводиться з урахуванням «симптомів» і
направлене не тільки на вирішення музичних задач, а також задач
корекційних, до яких можна винести слідуючи:

1)     Оздоровлення психіки: виховання впевненості в своїх силах,
витримки, вольових рис характеру. Допомогти кожній дитині зрозуміти свій
успіх, само реалізуватися, розвиватися більш гармонійно.

2)     Нормалізація психічних процесів і властивостей: пам’ять, увага,
мислення, регулювання процесів збудження і загальмування. Контакти з
музикою сприяють розвитку уваги, тренують орган слуху. Більше уваги слід
приділяти розвитку слухової уваги і пам’яті. Перший помічник в цьому  — 
добре розвинуте музичне сприйняття.

3)     Тренування рухового апарату: розвиток рівноваги, свободи рухів,
зняття надлишкової м’язової напруги, поліпшення орієнтації у просторі,
координації рухів, виховання правильної постаті, розвиток дихання,
формування рухових навичок, розвиток сили і витривалості.

         Фахівці підкреслюють, що виконання ритмічних вправ на фоні
позитивних  емоцій сприяє вихованню правильної мови.

         4)Виправлення низки мовленнєвих недоліків.

 

Умови для успішної роботи.

         Для того, щоб вирішити всі ці дуже важкі завдання, необхідно
виконати низку умов.

1)     Знання психофізичних та мовних особливостей дітей, оклад групи та
її профілю при плануванні роботи.

2)     Знання програми.

3)     Вдосконалення взаємозв’язку музичного керівника з вихователями,
логопедами, психологами, дефектологами, вихователями з фізкультури, мед.
працівниками. Такий взаємозв’язок необхідний на початку, а також в кінці
року при діагностуванні дітей всіма фахівцями з обговоренням
властивостей кожної дитини, головних напрямках роботи з ними.

Дуже корисно обговорювати з вихователями і логопедами – дефектологами
мовний матеріал.

4)Покращувати здоров’я дітей, їх психоемоційний і фізичний стан.

    5)Вибагливість до себе, при підбірці матеріалу. Не говорити
дуже         багато, а активізувати мову дітей.

    6)Виконувати головні дидактичні принципи: систематичність,       
послідовність, доступність, а також поступове підвищення вимог.

         І головний принцип: увага до кожної дитини, врахування його
вікових, мовленнєвих індивідуальних властивостей і потреб.

 

Методи й прийоми.

         Дуже важливо, які методи і прийоми використовуються в роботі з
дітьми, які мають мовленнєві вади.

1.     Наочні методи:

         До наочних методів можна віднести наочно-слухові, наочно-зорові
прийоми і тактільно-м’язову наочність.

         Теза Бориса Асафьева «Почути її (музику) – це вже зрозуміти» –
може стати епіграфом до роботи музичного керівника до роботи з цією
категорією дітей.

         Виразне виконання музичного твору викликає у дитини емоційний
відгук, допомагає швидше знайти шлях до його серця, та розуму, ніж
слова, які дитина не завжди вірно сприймає через свій діагноз.

Основні наочно-слухові прийоми:

1)     Виконання музичного твору, співи музичного керівника, вихователя,
дитини.

2)     Слухання інструментальної і вокальної музики (аудіо запис).

3)     Використання різних видів фольклору: (мовного, пісенного,
інструментального, тощо).

4)     Використання в якості наочності музичних інструментів
(металофона, бубону брязкальців, тощо).

Наочно-зорові прийоми.

1)    Показ педагогом різноманітних прийомів виконання з усіх видів
діяльності (співи, музично-ритмічні рухи…). Вкрай важливо
використовувати цей прийом на початку навчального року, коли навички у
цих дітей недостатньо сформовані чи відсутні взагалі. Важливо пам’ятати
про «дзеркальне» відображення деяких рухів.

2)    Показ прийому дітьми, які добре його засвоїли.

3)    Для розвитку уваги, та вміння аналізувати можна використовувати
порівняння, коли діти самі обирають варіант із двох показів – вірного,
та невірного. А потім разом з дітьми роблять вірні рухи ще декілька
разів, щоб вірний зразок надовго залишився у пампі м

4)    Іноді використовується прийом з підкресленими помилками. Наприклад
у співах, коли діти не проспівують твердих закінчень слів.

         Усі ці прийоми пожвавлюють заняття, піднімають настрій дітей,
підштовхують до вірного виконання, мобілізують увагу при сприйнятті
завдання та його виконанні. Добре також використовувати жести, які
вказують на висоту звуку, або на акцент при виконанні, а також міміку,
допомагають дітям відчути, з яким настроєм треба виконувати пісню, чи
танок. Окрім вищеназваних наочно-зорових прийомів треба використовувати
наочність: ілюстрації, малюнки, музично-дидактичні ігри, іграшки,
атрибути, тощо.

         Говорячи про тактильно-м’язову наочність ми маємо на увазі
індивідуальну допомогу педагога, як на занятті так і в повсякденні при
виконанні того, чи іншого руху. Можна доручити роль помічника більш
розвинутим дітям.

Методи

1.Найбільш використовується метод пояснення.

Ступінь їх складності залежить від профілю дитини, пори року та інших
чинників. Пояснення, особливо на початку року, повинне бути коротким,
чітким, емоційним.

2.Вказівка.

3. Запитання.

  Вони повинні бути чіткими, зрозумілими. Це – один з найбільш важливих
мовних прийомів: він збуджує мислення, активізує увагу, розвиває
пам’ять. Існують також інші прийоми. Це – інструкції, сюжетні
оповідання, пояснення, бесіди, команди.

4.Практичний метод, або метод вправ.

         Він пов’язаний з багаторазовим повторенням важких місць, або
всього твору в цілому. Діти з мовними порушеннями у своїй більшості
потребують найбільшої кількості при засвоєнні рухів, формуванні навичок
у співах, слуханні, тощо, тому роль вправ тут дуже велика.

         Дуже корисні вправи без музичного супроводу під рахунок на
протязі 1-2 хвилин. Вони допомагають оволодіти своїм тілом, краще
відчути самі рухи, його техніку, уникнути помилок при розучуванні.

         Ці вправи вчать приймати вірне вихідне положення, та вірній
роботі рухового апарату в цілому.

         Найбільш часто використовуються такі прийоми:

?     вправи дітей за показом дорослого (практичний+наочний методи);

?     показ і пояснення педагога (наочний+мовний);

?     пояснення педагога та вправи дітей(мовний+практичний);

?     індивідуальна допомога педагога слабким дітям (тактильно-м’язова
наочність+вправи ).

 

Напрями музичної діяльності.

                               I.      Слухання музики.

         Слухання музики є домінантною формою роботи на музичному
занятті. Воно збагачує емоційну сферу дітей, збагачує її світогляд,
впливає на розвиток мови, та формування особистості в цілому. Слухання
музики допомагає в рішенні корекційних задач в цілому. У дітей з мовними
вадами дуже важливо розвивати музичне сприймання, яке в свою чергу буде
вимагати розвитку уваги та пам’яті, що сприяє вирішенню низки дуже
важливих корекційних задач.

         Після прослуховування музичного твору корисно не тільки його
обговорювати, але й дати можливість дітям придумати і виконати кілько
нескладних рухів під цю музику, щоб передати в них свої почуття та
показати своє відношення до нього.

         Слід орієнтуватися на цікавість дітей. І коли він відсутній
особливу увагу слід приділяти на добірку музичних творів для слухання,
проаналізувати методику, оцінити її ефективність, чи змінити методи.

         Працюючи над розвитком музичного сприймання, бажано
використовувати не тільки музику, а й інші жанри мистецтва: поезію,
живопис.

         Живий відгук знаходить у дітей пропозиція намалювати те, про що
розповіла музика. Інколи музичний твір після слухання можна зіграти на
ударно-шумових музичних інструментах (наприклад «Марш дерев’яних
солдатиків Чайковського»). Це також допоможе поглибити сприймання твору.

         Якщо у дітей виникли складнощі з запам’ятовуванням назви твору
та прізвищем композитора, треба:

?           Об’єднати низки музичних творів загальним сповіданням
(бажано літературним).

Наприклад, «Клоуни Кабалевського», «Ведмедик танцює під дудочку»
Александрова, можна об’єднати однією темою «Цирк».

?    Присвятити низку занять творчості одного композитора, а потім
провести музично-дидактичну гру: «Впізнай і назви твір».

?    Порівняння контрастних за змістом і назвою творів. (наприклад
«Хвороба ляльки» Чайковського, та його «Нова лялька», або близьких за
назвою та різних за характером творів). Наприклад: «Сміливий вершник»,
та «Вершник» Р. Шумана).

 

Виконавство.

            I.      Гра на дитячих музичних інструментах  — є дуже
ефективною формую роботи з дітьми, які мають вади мови та вирішують
слідуючи коррекційні задачі:

?        Розвиток уваги і пам’яті.

?        Розвиток координації рухів при грі на таких музичних
інструментах, як бубон, барабан, мара каш, металофон, та інші.

?        Розвиток дрібної моторики.

?        Розвиток дихання.

?        Розвиток фонематичного слуху.

?        Розвиток координації співів з рухами пальців рук (дитина імітує
гру на піаніно, співаючи знайому пісню).

?        Розвиток музично-ритмічного відчуття.

       Доволі часто у дітей з вадами мови спостерігається доволі
повільний темп рухів. Допомагає у корекції цієї вади гра на дитячих
музичних інструментах.

ІІ. Співи

         Співи – один з найважливіших форм музичної діяльності для дітей
з вадами мови. Воно допомагає розвитку психічних процесів та
властивостей особистості (увага, пам’ять, мислення, уява, тощо),
розширенню світогляду, нормалізації діяльності периферичних відділів
мовленевого апарату (дихального, артикуляційного, голосоутворювального),
розвитку мови за рахунок розширення словника, поліпшення вимови за
рахунок тренування ритміко-мелодійної сторони (темп, ритм, тембр,
динаміка).

         Музично-дидактичні ігри, дидактичні вправи та завдання, деякі
ігри зі співами допомагають фонетико-фонематичний слух. Так, на початку
роботи, коли велика увага приділяється розвитку слухової уваги, слухової
пам’яті, диференціації немовних звуків, корисно використовувати
музично-дидактичні ігри: «На якому інструменті граю?», «Відгадай та
зіграй, як я». На слідуючому етапі розвитку фонематичного слуху, коли
дітей вчать розрізняти не фонеми, а цілі фрази,  орієнтуватися на
особливості голосу, можна використовувати музично-дидактичні ігри зі
співами, наприклад «Пташенята» О. Тілічеєва, «Три ведмедя» Андрєєва,
«Ведмідь» Красєва, «В лісі» та «відгадай по голосу Тілічевої».

         На слідуючих  етапах робити при вивченні диференціації фонем,
музичні керівники можуть використовувати на музичних заняттях підспівку
«Бубенчики» О. Тілічеєвої, У якій діти розрізняють три фонеми
(-н-;-а-;-о-) у складах дін.,(дан, дон), орієнтуючись на висоту звука у
Т3. Можна також запропонувати дітям вгадати де, за характером звучання,
«ведмедики», а де «мишенята», та відобразити їх рухи.

         Треба пам’ятати, що музично-дидактичні ігри допомагають у
розвитку уваги, пам’яті, мислення, що і є комплексним корегуючим
фактором для дітей з вадами мови.

         У роботі над співами велику увагу треба приділяти вправам по
формуванню пісенних навичок: вірному інтонуванню, диханню, дикції,
вірному звукоутворенню. При цьому треба слідкувати щоб діти робили подих
на початку фрази та утримували його до кінця, не «розривали» слово під
час виконання активно працювали губами. Музичному керівникові треба
звертати особливу увагу на рухливість нижньої щелепи при відкриванні
дітьми рота, на вимову твердих закінчень слів.

         Працюючи над дикцією корисно промовляти текст одними губами, у
різних темпах, починаючи з дуже повільного. Це дозволяє дітям слідкувати
за вірними положенням губ, та більш точно запам’ятовувати мелодію.

         Працюючи над диханням можна використовувати такий прийом, як
показ педагогом жести, що допомагає дітям вчасно взяти дихання, або
«понюхати квітку», а потім вже починати співати. Також корисно співати
голосні звуки, чи відкриті склади, або своє ім’я чи назву групи.
Необхідно також слідкувати за поставою дітей під час співів.

         Багато уваги треба приділяти роботі над чистотою інтонування.
Проводять її у двох напрямках. З однієї сторони, треба навчити дітей
вслуховуватися в мелодію, запам’ятовувати її, а з іншої – вірно співати,
координуючи голос зі слухом. Для цього слід використовувати такі
прийоми:

?     Програвати мелодію на фортепіано, духовних інструментах,
металофоні, щоб діти її краще запам’ятали.

?     Приспівування мелодії педагогом, або чисто співаючими дітьми із
супроводом та без нього.

?     Відгадування знайомих пісень.

?     Підстроювання голосу до даного звуку.

?     Прикривати рукою слуховий канал одного вуха.

?     Співи вокалізів, нескладних мелодій з якимось голосним звуком,
потім транспортуючи мелодію та змінюючи голосний звук.

?     Співати нескладну мелодію водночас руками імітуючи гру на якомусь
інструменті.

?     «Лесенка», «Гармошка», «Качели», «Високая лестница»,
«Бубенчики»,муз. Тіліеєвої зі збірки «Музичний буквар» Н.Вєтлугіної (м.
музика 1988)

?     «Гуси», «Баю-баю», «Конь», «Самолет» муз. О. Тілігеєвої з її
збірки «Маленькі пісеньки» (м. музика, 1964).

Добираючи пісні, бажано звернути увагу на слідуєте:

?           Доступний зміст.

?           Зручний у вимовлянні текст.

?           Нескладна мелодія, бажано з повторами.

?           Короткі фрази.

?           Повільний темп, або середній.

?           Нескладний супровід.

?           Різноплановість пісень за характером виконання. Включення у
репертуар пісень не тільки до свят але ще й народних, та пісні з рухами.

 

Методика розучування пісень.

            Спочатку педагогом виразно виконує пісню. Потім розповідає
про її характер, пояснює значення важких слів та виразів. Потім пісня
виконується ще раз.

            На слідуючих етапах  розучування педагог ставить запитання
дітям перевіряючи чи вірно вони зрозуміли зміст пісні. Намагається
привернути увагу до пісенної мелодії, показує, як можна проспівати те чи
інше місце. Пропонує повторити мелодію чисто співаючий дитині, або
підгрупі. Співати треба більш повільно так діти краще запам’ятовують
мелодію.

i i O

O

i O

gdUx?

@пів, то треба починати з приспіву: він повторюється у кожному куплеті і
діти його краще запам’ятовують. Щоб краще запам’ятати мелодію, корисно
співати без поетичного тексту по фразах, за показом педагога, чи після
його показу. Час роботи над піснею залежить від її складності, об’єму
співочих навичок, пам’яті дітей та кваліфікації педагога.

            Для активізації процесу запам’ятовування, корисно
використовувати ілюстрації, малюнки, інсценування пісні, якщо дозволяє
її зміст, або відповідні рухи. Інколи допомагають вказівки педагога
дітям: («Ця пісня дуже проста, ви її повинні швидко вивчити.»),
запитання («Як починається перший куплет? Про що ми будемо співати у
другому? Який куплет тобі подобається?»).

            Можна грати з дітьми у «Підказку», коли педагог спочатку
співає сам, а потім зупиняється, та чекає, коли діти доспівають те
слово, яке він забув.

            На слідуючих етапах дуже важливо звертати увагу на те, щоб
діти починали кожний куплет водночас, без спізнення. Це дуже часто
викликає складнощі у дітей з вадами мови внаслідок їх недостатньої
концентрації та слабкорозвинутої пам’яті.

            Впродовж всього навчального року діти з вадами мови
розучують кілька пісень, але внаслідок недорозвиненої пам’яті вони їх
дуже швидко забувають. Щоб цього не траплялося, треба час від часу їх
повторювати. Можна провести концерт для ляльок або дітей іншої групи
можна провести гру «Вгадай мелодію», можна погратися у «Музичний
телефон», чи «Чарівний кубик», які допоможуть згадати знайомі пісні,
орієнтуючись на малюнки. Можна на музичному занятті повторити знайому
пісню, співаючи її «ланцюжком».

            Повторення пісень разом з вихователям, використовування їх в
повсякденні, також допомагають закріпити їх у пам’яті. А якщо дитина
співає програмні пісні вдома, чи використовує їх у самостійні ігровій
діяльності, то вони йому дуже сподобалися і він їх запам’ятає надовго.

 

Музично-ритмічні рухи.

            Музично-ритмічні рухи – це форма виконавчої діяльності, до
якої входять вправи, ігри, таночки.

         «Рухи під музику є одним з найефективніших методів розвитку
музичності – методом, в основі якого є природна рухова реакція на
музику, яка притаманна кожній дитині». (Л. Кулаковський).

         Серед музично-ритмічних рухів велике місце займають
музично-ритмічні вправи. Діти з вадами мови дуже часто не виконують
основні рухи (крок, стрибки, біг). Виконуючи музично-ритмічні вправи,
вчаться володіти своїм тілом та у таночках та іграх.

         У музично-естетичному вихованні дітей з мовленевими вадами
використовуються слідуючи вправи:

o       На засвоєння основних рухів (крок, біг, стрибки та їх
різновиди).

o       На розвиток окремих груп м’язів та рухливості суглобів (загально
розвиваючі вправи).

o       Для підвищення якості виконання рухів, які допомагають їм
орієнтуватися у просторі.

o       Танцювальні та плясові рухи.

o       На розвиток м’язового чуття, м’язового тонусу (без музичного
супроводу).

В деяких вправах використовуються предмети: м’ячі, прапорці, стрічки,
брязкальця, тощо.

Окрім загальноосвітніх музично-ритмічних вправ, для дітей з вадами мови,
використовують окремі вправи, як то

o             На активізацію уваги.

o             Для розвитку дрібної моторики.

o             Які формують музично-ритмічне чуття, та ін.

              Окрім вправ, до музично-ритмічних рухів відносять також
таночки: парні зі співами, хороводи, сюжетні, національні, характерні.

              Парні таночки: будуються на основних рухах (крок, біг.
підстрибування, ритмічні оплески, стрибки) елементи бальних танців
(боковий галоп, крок, полька), іноді з використанням елементів народних
таночків (напівприсядки, колупалочка). Вони можуть багато чого навчити
дітей: розвинути увагу, орієнтуватися у просторі, почуття ритму,
координації рухів, а також до рухів партнера.

    Музика для парного таночка повинна мати яскраво виражені характерні
частини, які настроюють на певні рухи.

    Коли обирається таночок, слід враховувати рухові навички дітей.

    Бажано обирати парні таночки з ритмічними завданнями (оплески,
стрибки, тощо).

    Дуже зручні таночки як «Запрошення» під українську народну мелодію
(спочатку рухи виконують більш підготовлені діти, а потім танцюють всі).

    Бажано більш складні рухи відпрацьовувати з дітьми окремо.

            Таночки зі співами і хороводами: дуже корисні для дітей з
вадами мови. Вони допомагають їм координувати співи та рухи. Вони також
можуть використовувати не тільки на музичних заняттях, а й в самостійній
музичній діяльності. При добірці таких таночків треба враховувати
навички дітей у співах та рухах, щоб, як кінцевий результат, вони могли
рухатися під свої співи, що дає вражаючий коррекційний ефект. Прикладами
таких таночків можуть бути композиції Р. Борисової «Запрошення» (на
музику «Святкова полька» Вітліна) та «Хоровод дружби» (американська
народна мелодія).

 

Ігри

            Гра, яка має відношення до музично-ритмічних рухів є
основним видом діяльності дітей з вадами мови. Музичні ігри мають велике
значення у музичному розвитку дітей з їх допомогою у цікавій та
невимушеній формі можна з успіхом вирішувати коррекційні задачі.

            Сюжетні інструментальні ігри відрізняються яскравим
музично-ігровим змістом. В таких іграх персонажі, та відносини між ними.
На все це діти реагують емоційно та діяти творчо, дотримуючись розвитку
сюжету.

            Треба пам’ятати: чим більше у дитячому закладі приділяється
уваги розвитку особистості кожної дитини і вдосконаленню її
емоційно-вольової сфери, тим простіше сюжетно-рольові ігри входять у
життя дітей особливо дітей з вадами мови.

            Несюжетні інструментальні ігри.

            Зазвичай вони включають елементи змагань, з їх допомогою
вирішуються рухові задачі – ритмічні та творчі. Наприклад, у грі
Л.Михайловського «Не ворушись» на музику Б. Можжевєлова, діти повинні
зробити цікаву фігуру і завмерти в такому положенні: часто в таких іграх
використовуються різні предмети (бубон, брязкальця, та інші).

            Ігри зі співами.

            За допомогою цих ігор можна вирішити багато задач музичного
виховання. (формування цікавості до музики і співів, розвиток музичного
слуху, пам’яті, відчуття ритму, чистоти інтонування), а також
коррекційні задачі (нормалізація психічних процесів і властивостей,
тренування рухового апарату, тощо). За допомогою цих ігор легше
відпрацьовувати координацію рухів і співів.

 

Творчість.

            Творчість у музичному вихованні формує у дітей розвиток
творчої активності, імпровізації у співах, музично-ритмічних рухах, а
також грі на дитячих музичних інструментах.

            Для цього потрібно:

?     Достатньо розвинуте музичне сприйняття.

?     Деякий об’єм знань, умінь та навичок у тому, чи іншому жанрі
музичної діяльності.

?     Зацікавленість музичного керівника та його підготовленість у
даному питанні.

?     Добірка музики, яка несе емоційне та смислове навантаження,
визиває  у дітей бажання рухатись.

?     Вибір цікавого завдання, пов’язаного зі співами, чи грою на
дитячих музичних інструментах.

            У дітей з вадами мови творчу активність можна формувати у
слідуючих ситуаціях:

?     При передачі характерних образів в іграх, хороводах, вправах.

?     У танцювальних імпровізаціях, у яких діти будуть самостійно
відповідати на музику рухами.

     Спочатку діти з вадами мови можуть самі обирати лише якісь знайомі
танцювальні рухи і виконувати їх, доки звучить музика; у подальшому вони
намагаються об’єднати кілька рухів, а іноді навіть додати щось своє.

     У цій роботі можуть бути корисними танцювальні вправи
«Дзеркало»(РНП «Ой хміль, хмелик»,  автор рухів Р. Борисова) «Хто краще
станцює?»(муз. Н.Майлана, автор рухів Р. Борисова) «Танок з бубонами»
муз. А.Казелли «Фінальний галоп» (автор рухів Р. Борисова).

     Можна використовувати (у грамзапису) народні танцювальні мелодії
різного характеру вальси, польки сучасні танцювальні мелодії.

—         Імпровізації мелодій, підспівок  — для дітей з вадами мови
дуже тяжка форма роботи. Треба  починати з елементарного, як-то:
«Заспівай своє ім’я», «Заспівай назву групи». Дуже корисно доспівувати
закінчення фрази «Зайчик, зайчик де бував?».

—          В грі на дитячих шумових інструментах діти частіш за все
імітують ритм, але можуть виконати і завдання, як-то: «Зіграй марш на
барабані».

          Завдяки заняттям з розвитку творчих здібностей, багато дітей
розкривають свій потенціал, стають більш впевненими у своїх можливостях,
і тому більш активними.

 

Використання фольклору.

          Неможна недооцінювати роль фольклору на музичних заняттях для
дітей з вадами мови. Тому, якщо заклад російськомовний, треба
спілкуватися обома мовами.

          Зазвичай використовуються слідуючи жанри фольклору:

o       Народні пісні для слухання (у виконанні дорослого або у запису).

o       Хороводи, таночки.

o       Народні ігри.

o       Народна поетична творчість (казки, приказки, прислів’я вірші).

Народна творчість виконує виховно-освітню функцію.

o       Сприяє розвитку пам’яті: у творах усної народної творчості
зустрічається багато повторень, що допомагає дітям краще запам’ятати, а
потім переказати їм зміст.

o             Впливає на оздоровлення організму: у таких приказках, як
«Сорока — ворона», «Куй, куй молоток» — допомагають дітям самостійно
робити масаж пальців, а також впливати на біологічно активні точки, що
містяться на руках і ногах дитини.

 

Форми організації музичної діяльності

у дітей з мовними вадами.

             У нашому закладі використовується 4 сфери організації
музичної діяльності дітей з вадами мови: музичне заняття, свята та
розваги, музика в повсякденні, самостійна музична діяльність дітей.
Окрім  вищезгаданих, існують спеціальні форми, як-то:

1)     Логоритміка;

2)     Психогімнастика;

3)     Ігротерапія.

         Ці спеціальні методики направлені на корекцію психічних
процесів та властивостей особистості рухового апарату низки мовних
недоліків але всі вони пов’язані з різними видами музичної діяльності:
слуханням музики, співами, грою на музичних інструментах, ритмічними
рухами.

 

Музичне заняття.

          При проведенні музичних занять слід враховувати слідуюче:

       1. Вікові, діагностичні та індивідуальні властивості дітей. Від
цього будуть залежати програмні задачі, музичний матеріал, а також
прийоми, які будуть використовуватися.

      2. При плануванні заняття важливо також враховувати місце занять у
денному розкладі.

      Від цього залежить, з чого ми будемо починати: зі співів,
слухання, чи з  музично – ритмічних рухів.

      3. Непогано мати кілька сценаріїв заняття, та  творчо підходити до
його будови та проведенню.

      4. Добре, якщо перед музичним заняттям вихователь настроїти  на
нього дітей: організує рухову, чи  емоційну розрядку після  проведеного
заняття, а потім підведе до музичної зали.

      5. На самому заняття музичному керівникові  важливо упіймати
момент, коли всі діти  дивляться на нього, слухають, а, головне – чують.

      6. На кожному заняття важливо виховувати  бажання почути,
зрозуміти, використовуючи різня  педагогічні прийоми: ігрові, мовні,
наочні, практичні.

 

ІІ. Свята та розваги

     

      Цікаве свято викликає багато позитивних емоцій у дітей, та
допоможе закріпити та розширити їх знання, вміння та навички у різних
видах музичної діяльності; допоможе розвинути творчі здібності та
можливо, змінити в позитивний бік свою самооцінку, що дуже важливо для
дітей з вадами мови, які мають ряд негативних психологічних
властивостей, як то  недостатність розвитку емоційно – вольової сфери,
неадекватність самооцінки, та ін. Ще ж важливо пам’ятати  при підготовці
свята для цієї категорії дітей:

      1. Сценарій складається не тільки  з урахуванням  тематики свята,
але й діагностичних , вікових властивостей, дітей, а також пори року.

      2. Сценарій обговорюється разом музичним керівником, вихователями,
логопедами – дефектологами.

      3. Дуже важливо знайти таку форму, проведення свята, яка б
викликала б цікавість у дітей, не  перенапружуючи їх підготовкою.

      4. Багато радощів дітям приносять виступи співробітників.
Доцільно, якомога більше залучати їх особливо на початку року, коли йде
процес адаптації.

       5.Треба пам’ятати про почуття міри і не перевантажувати сценарій
піснями, таночками чи віршами.

6.Після свята доцільно було б проаналізувати його разом з колегами, щоб 
з’ясувати, що воно дало дітям, які задачі були успішно вирішені та на що
слід звернути увагу в подальшій роботі.

        7.Інколи корисно провести повтор свята у формі розваг, частково
використовуючи матеріал, який діти добре знають.

Розваги

Якщо говорити про розваги, то їх можна проводити у більш різноманітних
формах, ніж свята.

1.Музичні концерти

— концерт, присвячений творчості якогось композитора.

— концерт, присвячений народній пісні.

— концерт однієї групи дітей для іншої.

— концерт учнів музичної школи

2.Літературні концерти

— концерт, присвячений творчості письменників і поетів

— зустріч з дитячими поетами

— концерт, присвячений фольклору

3. Музично-літературні концерти

( наприклад “Пори року”)

4. Вечори гумору

5.Вечори дружби

6. Дні народження дітей

7. Ляльковий театр

8. Інсценівки казок

9. Спортивні вечори відпочинку

10. Вечори загадок

11. Слухання казок у грамзапису

12. Музичні конкурси

                                         Самостійна музична діяльність

Самостійна музична діяльність допоможе дитині “розкритися”: по-своєму
відобразити те, з чим вона познайомилась на музичних заняттях та за
межами дитячого закладу. Вправи у співах, рухах з ініціативи дітей
стають як би продовженням музичних занять та допомагають у роботі над
формуванням співочих і рухових навичок, розвиваючи їх творчі здібності.

Що ж входить до самостійної музичної діяльності дитини?

— Вправи в співах, таночках, хороводах. (діти самі організовують і
проводять такі імпровізовані музичні розваги).

— Музично-дидактичні ігри ( проводяться за ініціативою дітей).

— Гра на дитячих музичних інструментах, які проводяться в групі.

— Музичні заняття, “ які організовують самі діти.

Вихователю та музичному керівникові слід помітити таку ініціативу,
підтримати її, заохотити та націлити менш активних дітей на цю форму
роботи.

Музика в повсякденні

Цікава, різноманітна музика, яка звучить у різних куточках дитячого
закладу збагачує життя дитини, формує гарний настрій, а також дає гарний
корегуючий ефект. Музика може використовуватися на всіх заняттях.

 1 Під музику можна (і треба) робити фіззарядку.

2. Музика повинна звучати на заняттях з фізкультури

3. На заняттях з розвитку мови і ознайомленням з оточуючим, на
малюванні.

4. На заняттях з математики можна робити фізкультхвилинку під “Пісня про
зарядку” (муз. В.Вітліна, сл. Н. Князєвої) або  “ Ось як ми можемо” (
муз. О. Тілічеєвої, сл. Н.Френзель)

Дуже пожвавить заняття з ознайомлення з оточуючим на тему “ Весна “ ( “
Зима“, “ Осінь “ ) музика П. І. Чайковського, або Вівальді ( у запису).
На заняттях з малювання музика може використовуватися як фон.

Похожие записи