Мужність і біль Чорнобиля
В.1. Сьогодні ми зібралися тут, щоб відмітити …-ту річницю
Чорнобильської трагедії.
Як не дивно, люди іноді виступають ворогами природи, не задумуючись над
тим. Що в першу чергу виступають ворогами собі. І тоді трапляється біла.
Найстрашніша трапилась у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. о 1-й год. 23 хв.
Над 4-им реактором Чорнобильської атомної електростанції. Це страшне
свідчення того, до якої біди можуть призвести людська недбалість,
безвідповідальність, байдужість. (У 5-му класів підготували для вас
композицію про цю трагедію).
В.2. Чорнобиль… Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років,
все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.
В.1. Райцентр Чорнобиль. Це ім’я походить від назви різновиду гіркого
полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення. Потім
місто, а згодом і атомна електростанція. Мало хто зав про чорнобривого
брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті,
яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг – Біблії
говориться про полин і пов’язану з ним страшу катастрофу:
Уч. “…засурмить третій Янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як
смолоскипа. І стала вона третину річок та водні джерела. І ймення зорі
тієї “Полин”. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з
води, бо згіркла вона”. Полин Саме таку назву має степова трава
чорнобиль.
Уч. Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І пливе над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хотині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
Не рай дібров, не зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв
Уч. І попелом покрились села,
І згинуло усе живе.
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.
Лиш на отруєній землі
Небачена розкрилась квітка –
Про допомогу крик німий,
Між попелом остання іскра
Запала тиша.
В.2. Красивою та багатою була Чорнобильська землі з її врожайними
полями, садочками. Річками та озерами, але тільки до квітневої ночі 1986
р. Відтоді ця земля стала називатися “зоною”.
Уч. В зеленім лісі я була царівна,
В зеленім лісі я була жива.
Рудим став ліс, рудими стали тіні,
Рудою стала крона і трава.
Іржавий ліс, пустеля, мертва зона,
Апокаліпсис, Марсіанський краєвид?
Табличка: “Дихати і ходити заборонено”.
І незбагненне: “Не торкатися трави…”
В.1. Аварія на ЧАЕС – смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило
кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони,
ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти
трагедію.
В.2. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні
ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу В.Правиком. За
караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта
Кибенка. Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радіацію не за
наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не
думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпек.
В.1. Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик
по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської обл.
негайно вирушили до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної
частини майор Телятников “Ніколи в житті, – сказав він потім, не було в
мене дороги важчої, ніж ця – завдовжки у хвилини.
dlf
h
p
dh
???&????c
Gся у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.
Тищура, Ващук, Павик, Кибенюк обслуговували найнебезпечнішу ділянку.
В.2. Відвага… Для пожежного це невід’ємна професійна риси, без якої
ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти
пожежної охорони виконували свою звичну роботу.
В.1. О, ні! Це був смертельний герць, з якого хлопці вийшли переможцями.
28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу.
Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли
в безсмертя.
Уч. Ті, що згоріли в огні
В перші хвилин двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші діди на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці,
Пам’ятник їм вознести
Треба у кожному серці.
В.2. Усі вони молоді, вродливі, мужні. Вічна пам’ять їм, низький уклін
усім покійним від усього людства. Навічно заснули герої пожежні.
Скромні плити будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням імена
Правика, Ігнатенка, Дибенка, Титенка, Ти щури. Вічна слава героям!
Уч. Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогняне покоління,
Ви, як пам’ять, у тривожнім світі,
Роду незнищенного коріння
Сівачі, поліщуки від роду,
Ви з вогнем назавжди подружили
В сонце ткану днину і в негоду
Той вогонь перепинить зуміли.
Уч. Лейтенанти – мужність і звитяга,
Від землі ви набирали сили
Ще далеко десь до саркофага,
Та вогонь життям ви зупинили.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я шугали.
Не до подвигів і не до звершень, –
Ви ж собою людство заступали.
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісні родоводу…
А лишилась вірності присяга –
Батьківщині. Матері. Народу.
В.1. Сьогодні ми запалимо свічку пам’яті й вшануємо їх хвилиною
мовчання…
В.2. Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь – знову і знову
буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 р. Поля і луки, ліси і
озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною
хворобою.
В.1. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На
забруднених територіях нині проживає близько 2 млн.осіб. Змертвіло
багато водойм, непридатною для вживання стала в них вода.
В.2. Нині в Україні склалася важка демографічна ситуація. Смертність
населення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних і
онкологічних захворювань у людей. Настав час усій громадськості бити на
сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації!
Уч. Птахи, риби і звірі нам серця відкрили,
Їх не вбивайте, люди, вас заклинаю я!
Бо небо без птиць – не небо!
А море без риб – не море!
А без звірів земля – не земля,
Не земля, не земля!
Уч. Час мине, й землю ми загоїмо,
І люди повертаються в хати.
Але ж коли ми цей урок засвоїмо,
Що, йдучи всесильно до мети,
Не треба забувати про озони,
Про землю й води, жита срібний дзвін,
Ніколи омертвілі зони
Нащадкам не залишимо своїм…
Уч. Жадання людства – зупинити
Безодні атомної смерч.
Ми ж сівачі,
Ми – сонця діти –
Спроможні зупинити смерть.
Спинити віки і дні,
Щоб сонце мирної планети
У кожнім сходило вікні.
Уч. Щоб трави, колоски і віття
Вогнем не перетліли в прах,
Щоб грізне ядерне плахіття
Не спалахнуло по світах.
Уч. Щоб наша дума і дорога
Єднали глибину і вись, –
Вола чорнобильська пересторога:
– Людство, зупинись!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
