Історія розвитку проблеми здоров’язбереження молоді

Постановка проблеми у загальному вигляді. Поняття здоров’я виникло
давно; натомість у зв’язку з постійним погіршенням стану здоров’я молоді
проблема здоров’язбереження, незважаючи на науково-технічний прогрес, є
актуальною і в наш час. Відтак виникає потреба звернутися до історії
розвитку проблеми здоров’язбереження, простежити її розв’язання на
різних етапах розвитку суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми здоров’я висвітлені у
вітчизняних і зарубіжних працях: філософів і культурологів (В.
Казначеєв, В. Климова, В. Скумін, Є. Спірін, І. Фролов та ін.);
психологів (В. Леві, А. Маслоу та ін.); медиків (М. Амосов, Г.
Апанасенко, Т. Бойченко, В. Войтенко, Р. Герберд, М. Гончаренко, Ю.
Лисицин, І. Мільман, І. Муравов, В. Петленко, Л. Попова та ін.);
педагогів-класиків (Я. Коменський, Дж. Локк, А. Макаренко, Ж.-Ж. Руссо,
Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.); сучасних
педагогів: (А. Бісєнова, С. Васильєва, О. Вакуленко, С. Волкова, Г.
Голобородько, В. Горащук, Г. Долинський, О. Дубогай, О. Жабокрицька,
Л. Жаліло, Н. Завидівська, С. Закопайло, В. Ірхін, С. Кириленко, Т.
Кириченко, Г. Кривошеєва, В. Кузьменко, О. Куц, О. Міхєєнко, В.
Оржеховська, Н. П’ясецька, Л. Сущенко, Л. Татарнікова, Є.Чернишова, Г.
Шевченко та ін.); валеологів: (Ю. Андреєв, Б. Болотов, І. Брехман, В.
Зайцев, П. Іванов, В. Калбанов, В. Лободін, Г. Малахов, І. Невмивакін,
Т. Тихоплав та ін.).

Виокремлення аспектів проблеми, які ще недостатньо вивчені. Проблеми
здоров’язбереження молодих людей у процесі навчання, які найбільший
відсоток добового часу проводять у навчальному закладі та за
комп’ютером, почали досліджуватися не так давно. Актуальними натепер
стали школи сприяння здоров’ю. Водночас поза увагою залишається здоров’я
студентів, яке під час їхнього навчання у ВНЗ погіршується і потребує
збереження. Початок розв’язання проблеми здоров’язбереження вбачаємо в
аналізі її розвитку за різних історичних умов.

Постановка мети. Отже, метою публікації є розкриття історичних аспектів
розвитку проблеми здоров’язбереження молоді.

Виклад основного матеріалу. Ще у первісносуспільний період, коли все
було підпорядковане одній меті – забезпеченню умов існування та
виживання в природних умовах – діяльність людей мала здоров’язберігаючий
характер. Стан свого здоров’я, успіхи й невдачі під час полювання,
ловлення риби люди пов’язували з певними богами, амулетом тощо. Знання
про здоров’язбереження передавалися від покоління до покоління у вигляді
розповідей, основні з яких стосувалися траволікування.

В епоху рабовласницького ладу (IV тисячоліття до н.е. – V століття н.е.)
було започатковано першу систематизацію знань про здоров’язбереження
людини. Лікарі, філософи активно шукали способи збереження здоров’я
людини. Підтвердженням того є посібник зі здоров’я, що дійшов до нас, –
китайська книга „Кун-фу”; пам’ятка індійської маловідомої епохи –
збірник трактатів „Аюр-Веда-Гараки”; праці давньогрецького лікаря
Гіппократа і видатного лікаря Сходу, філософа й поета Ібн-Сіни
(Авіценни).

Так, у Стародавній Греції цінували гарне здорове, вправне тіло та
фізичну красу. Основними засобами здоров’язбереження людини були фізичні
вправи, харчові обмеження, постійне тренування волі і характеру, що було
обумовлено потребою держави в сильних, здорових воїнах, здатних воювати
та перемагати. Дух змагання і перемоги греків сприяв виникненню у 776 р.
до н.е. Олімпійських ігор, які проводяться і в наш час.

Відтак, в Афінах формування збереження здоров’я здійснювалося під
впливом гуманістичних ідеалів, культу краси людського тіла, а у Спарті –
було громадським обов’язком, вимогою наслідування запитам і цілям
войовничої країни, де перемагає найсильніший та найздоровіший.

Християнство характеризується гармонійним розвитком людини, що
передбачало з її духовне і фізичне оздоровлення.

У часи Середньовіччя – епоху лицарства – погляди на формування духовного
і фізичного стану людини як єдиного цілого її здоров’я почали
руйнуватися: духовенство піклувалося духовним збагаченням людини, а
образ лицаря асоціювався з фізичною силою та красою. Середньовіччя
ліквідувало стародавню цивілізацію, тому рівень культури, особливо
фізичної, став значно нижчим від античної, оскільки всі сторони
суспільного буття контролювалися духовенством. У житті простого народу –
селян і міщан – побутували народні засоби фізичної культури: народні
ігри, забави, ігри з м’ячем, танці, масові купання, фехтування, стрільба
з лука, метання каміння, боротьба, а лицарі обов’язково володіли “сімома
лицарськими доблестями”, а саме: їздити верхи, плавати, володіти мечем,
списом, щитом, фехтувати, полювати, грати в шахи, складати вірші та
співати на честь дами серця.

У ХIV-ХVI ст. – в епоху Відродження (Леонардо да Вінчі,
Мікеланджело та ін.) – зроблено значний вклад у поєднання краси тіла і
духу особистості як взаємопов’язаних складових здоров’я людини на основі
вивчення пропорцій тіла і механіки її рухів. Так, біомеханічні
віднайдення Леонардо да Вінчі стали підставою для вивчення будови і
функцій організму. Провідними ідеями того часу були такі: людина
починала відчувати себе частиною природи; хвороба все менше розглядалася
як Божа кара, а як те, з чим може владнати людина.

На розроблення системи оздоровлення молоді значний вплив мав видатний
чеський мислитель-гуманіст Я.Коменський, який наголошував, що правильно
дібрані і дозовані фізичні вправи зберігають здоров’я, допомагають
переносити втому, пов’язану з навчанням у навчальному закладі. Окрім
цього, він указував на цінність гігієнічних знань, правильного
харчування, важливість виконання оздоровчих технологій, які впливають на
покращення стану здоров’я молоді.

У ХVII-ХVIII ст., тобто в епоху Просвітництва, в Європі з’явилися нові
підходи до розв’язання проблеми здоров’язбереження, запропоновані
Д.Локком і Ж.-Ж.Руссо. Так, англійський педагог Д.Локк розробив систему
підготовки джентльмена, який має здоровий дух у здоровому тілі. Методика
вченого будувалася на єдності фізичного, психічного і розумового
компонентів здоров’я завдяки вихованню тіла, характеру і розуму людини.

Ж.-Ж.Руссо висунув теорію природного виховання (загартування, обмеження
в їжі), яка також відіграла прогресивну роль у здоров’язбереженні
тогочасного покоління. Отже, філософія тих часів остаточно зарахувала
людину до природного світу й довела, що саме розум допоможе їй
піклуватися про здоров’я.

Історія розвитку вітчизняної педагогіки свідчить про те, що ще у період
Київської Русі ставилися вимоги до фізичної працездатності і здоров’я
людини, оскільки вона повинна була вправно виконувати господарські
обов’язки й розв’язувати військові проблеми держави. Основними напрямами
здоров’язбереження були такі: фізичне виховання в сім’ї;
військово-фізичне виховання в побуті та в освітніх закладах. Народна
фізична культура слов’ян зосереджена в рухливих іграх, забавах,
розвагах, танцях, змаганнях і підпорядкована побутово-релігійному
календарю, що наближує людину до природи і сприяє її оздоровленню.

За часів Запорозької Січі було створено досить ефективну систему
здоров’язбереження, в основі якої – не тільки фізичний, а й духовний
розвиток людини за допомогою формування і збереження таких цінностей,
як шанування засад честі, справедливості, лицарських чеснот, родових
традицій шляхетності, здорового способу буття. Основними засобами
здоров’язбереження були фізичні і психофізичні вправи, спрямовані на
самопізнання, саморозвиток, тілесне і психофізичне вдосконалення.

Друга половина XVIII століття – час діяльності російського вченого
М.Ломоносова, – який акцентував увагу на першочерговій важливості руху у
здоров’язбереженні; ним розроблено вказівки до регламенту Московської та
Академічної гімназій з організації правильного режиму харчування та його
повноцінності, розкладу дня і занять, медичної допомоги тим, хто
навчається. О.Суворов розробив військово-педагогічну систему, що сприяла
здоров’язбереженню воїнів; її основним засобом були фізичні вправи та
загартовування.

У своїх працях російські вчені XVIII ст. (С.Забєлін, С.Єли,
Н.Максимович-Амбодик, А.Протасов та ін.) розглядали такі аспекти
збереження здоров’я, як фізичне виховання і загартування, харчування і
гігієна молоді.

На межі XVIII-ХІХ ст. лікарями великого значення надавалося не лише
лікуванню хворих учнів закритих дитячих установ, а й гігієнічним
заходам, розкладу дня, харчуванню, їхньому фізичному вихованню, заходам
з боротьби із заразними хворобами, що сприяло оздоровленню вихованців. У
цей період – час, коли почала зростати соціальну цінність здоров’я
людини – було порушено також проблеми пропаганди здорового способу
життя, питання санітарно-гігієнічних норм, гармонії людини з довкіллям.

Так, П.Лесгафт розробив свою систему фізичної освіти, спрямовану на
виховання гармонійної особистості, її фізичний розвиток, приділяючи
однаковою мірою увагу оздоровчим та освітнім завданням фізичного
виховання. Мету фізичного виховання він убачав у тому, щоб навчити
молодь свідомо управляти своїм тілом, активно боровся за оздоровлення
народу, порушував питання щодо введення фізичного виховання у школах.
Оскільки офіційна влада імперії не піклувалася про фізичний розвиток та
здоров’я молоді, лише у 1889 році під впливом прогресивної громадськості
(В. Белінський та ін.) та ідей просвіти (М. Новіков, Г. Сковорода, А.
Радіщев) у навчальних закладах було введено гімнастику як обов’язковий
предмет із фізичного виховання, а дворянами для розваги
використовувалося фехтування на різних видах зброї, стрільба з лука,
пістолета, їзда верхи.

Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. проблема здоров’язбереження
набула особливого значення. Науковці з анатомії, фізіології та гігієни
людини розпочали наукові дослідження цієї проблеми, оскільки цьому
сприяла зростаюча соціальна цінність здоров’я людини.

В епоху існування Радянського Союзу проблемі здоров’язбереження нації
приділялося важливе значення; це питання вирішувалося за допомогою
чіткої організації системи охорони фізичного здоров’я, що було необхідно
для сфер праці і оборони.

У СРСР здійснювалася масова спортивна діяльність молоді, масова
пропаганда зміцнення і збереження здоров’я, всебічного розвитку людини,
що передбачало фізичні вправи, спорт, туризм, методи загартовування
організму. У цей час фізкультура розвивалася як масовий рух, вона
цінувалася в суспільстві передусім як прояв активної діяльності молоді
та демонструвалася у парадах, виступах, змаганнях.

У роки Великої Вітчизняної війни фізична культура стала важливою
частиною фізичної підготовки бійців і командирів усіх родів і військ. У
військово-медичних закладах широко застосовувалася лікувальна
фізкультура, яка сприяла скороченню строків одужання поранених і хворих,
поверненню їх до бойових дій. Особлива увага надавалася розвитку
масового фізичного руху, його введенню в життя кожної людини,
організації, колективу чи сім’ї.

Фізичне і військове виховання молоді відбувалося на підставі виконання
низки комплексів: Всесоюзного фізкультурного комплексу “Готовий до праці
та оборони СРСР”, що мав 5 ступенів (для осіб віком від 10 до 60 років),
комплексів “Будь готовий до праці та оборони СРСР”, “Ворошилівський
стрілок”, що призвело до масового заняття фізичним вихованням і,
безумовно, покращувало здоров’я тих, хто займався за цими системами.

l

?????»?дання освіти: виростити дитину здоровою, сформувати в неї вміння
працювати, сприяти її моральному становленню. У своїх працях видатний
педагог приділяв значну увагу питанням режиму навчання і праці,
особистої гігієни, санітарно-гігієнічним аспектам трудового виховання,
психогігієни тощо.

Великого значення збереженню здоров’я молоді надавав В.Сухомлинський,
який у своїх роботах розглядав такі засоби збереження та зміцнення
здоров’я молоді, як ранкова гімнастика, рухова активність, ходьба
босоніж, походи, праця взимку на свіжому повітрі, купання у відкритих
водоймищах, режим харчування (застосування продуктів, багатих на
вітаміни). Його увага акцентувалася на принципах збереження здоров’я
молоді за допомогою профілактики, ранньої діагностики, ліквідації
проблем зі здоров’ям, що виникають, раціонального харчування та зміни
поведінки в аспекті збереження здоров’я. Здорове середовище у процесі
навчання педагог пов’язував із гігієнічною та комфортною психологічною
атмосферою, безпекою навчання. Вчений підкреслював, що здоров’я його
вихованців залежить від виховного впливу на них учителів, способу життя
молоді, валеологічного наповнення навчально-виховного процесу
навчального закладу.

Проблему оздоровлення досліджували багато вчених, з-поміж них –
П.Іванов, Г.Малахов, П.Брегг та інші. Їхні системи оздоровлення
базувалися на положенні, що людина є енергетичною системою, яка
перебуває у безперервній енергоінформаційній взаємодії з природою,
людьми і космосом. Так, система І.Іванова є поєднанням
фізично-психічно-духовного самооздоровлення, що має кодекс “Дитятко”,
який містить 12 правил, спрямованих на всебічне оздоровлення
особистості. Концепція оздоровлення, за П. Івановим, полягає у
природному способі життя, тобто у розумінні людиною природи як
середовища, яке її годує і потребує дбайливого ставлення.

Система Г.Малахова також спрямована на всебічне (духовне, психічне,
фізичне) оздоровлення особистості. Він наголошує, що здоров’я залежить
від душевної чистоти та рівня розвитку духовності людини, вміння любити
довкілля, способу життя, прагнення черпати здоров’я у природи. Не менш
відомою є методика самозагартування та очищення організму П.Брегга.
Деякі науковці (О.Стрельникова, К.Бутейко, К.Дінейка) займалися
проблемою оздоровлення на основі регуляції дихання. Ними запропоновано
оздоровчі методики, в яких дихальні вправи є ефективним засобом
оздоровчого впливу на весь організм.

На рубежі 80-90 рр. у зв’язку з тим, що значна увага держави приділялася
досягненням радянських спортсменів на престижних змаганнях, фізичною
культурою займалися одиниці, а рівень здоров’я і тривалість життя
основної частини населення знижувався і наближався до рівня
слаборозвинених країн. Це пов’язано з тим, що великий спорт, зазвичай,
охоплює незначний відсоток людей і майже не сприяє здоров’язбереженню, а
навпаки – знижує через високий рівень травматизму і значне фізичне і
психічне навантаження під час підготовки до змагань, участі в них тощо.
Однак, не дивлячись на кризу фізичної культури, потреба в ній у молоді
зберігається, і на фоні існуючих жорстко організованих державних форм
занять у юного покоління пожвавився інтерес до нових видів вправ і нових
систем тренувань [9].

У зазначений період здоров’ю не надавалося належної уваги, оскільки
особисті інтереси підпорядковувались інтересам держави, що призвело
наприкінці 90-х рр. до катастрофічного стану здоров’я молоді, оскільки
була відсутня цілеспрямована і систематична робота зі збереження
здоров’я і сформоване споживацьке ставлення до свого здоров’я. Водночас
набули актуальності проблеми дитячого злочину, наркоманії, токсикоманії,
алкоголізму, тютюнокуріння, статевих захворювань тощо у зв’язку з
низькою культурою молоді. Підвищення кількості молоді, яка веде
нездоровий спосіб життя та масово пропагує його іншим, відбулося через
порушення принципу єдності й гармонії з природою і Всесвітом, знецінення
моральних принципів, недостатньої поінформованості про наслідки
аморального способу життя.

Натепер, на жаль, не існує масової роботи з молоддю щодо налаштованості
на збереження здоров’я, значно зменшилася кількість спортивних шкіл,
фізкультурно-оздоровчих клубів та, відповідно, скоротилася кількість
залученої до занять в них молоді, що поступово призводить до погіршення
стану її фізичного, психічного і духовного здоров’я.

Сьогодні перед науковцями постає актуальна проблема забезпечення
високого рівня фізичного, морального і психічного здоров’я молоді
засобами і методами фізичного виховання з широким застосуванням
національних традицій українського народу (козацькі забави, розваги та
ін.).

Окрім цього, значну увагу сучасні науковці приділяють психічному і
духовному здоров’ю молоді, наприклад, визначаються способи забезпечення
високого рівня психічного та абсолютного фізичного здоров’я людини за
допомогою традиційних і нетрадиційних засобів оздоровлення; акцентується
увага на визначенні і розвитку екстрасенсорних здібностей особистості,
захисті себе і своїх близьких від фізичного і психічного нападу,
профілактиці та лікуванню сексуальних порушень; виокремлюються і
актуалізуються аспекти, що суттєво впливають на здоров’я: правильне
харчування, здоровий спосіб життя, служіння іншим людям, прагнення жити
за Божими заповідями. Таким чином, сучасна система фізичного виховання
молоді може стати універсальним засобом гармонізації та оздоровлення,
виявлення і розвитку закладених Богом в людині її потенційних
можливостей: духовних, психічних і тілесних. Проблему здоров’язбереження
науковці розглядають у різних галузях наук: у сучасній філософії
з’явилася так звана філософія здоров’я, в педагогіці – педагогіка щастя
або валеологія сім’ї, яка розкриває проблеми мотивації та сексуальності
молоді, підготовки її до сімейного життя, до народження дитини та її
виховання, проблеми харчування, гігієни житла і домашньої медицини.

Зазначаємо також, що сучасних оздоровчих заходів використовується
багато: оздоровчі фізичні вправи, оздоровче дихання, харчування,
гігієна, рефлексопрофілактика, масаж, загартування, психоемоційне
розвантаження тощо. З огляду на це, молода людина повинна бути добре
обізнана з цими заходами, щоб уміло, з користю для свого здоров’я
використовувати їх, тобто володіти культурою здоров`язбереження,
оскільки саме вона є основою доброго здоров’я.

У теперішніх умовах розгляд проблеми здоров’язбереження розпочинається з
визначення поняття “здоров’я”; у науковій літературі пропонується понад
200 дефініцій цього поняття [1]; дискусія щодо його визначення триває і
натепер. Проблема здоров’я розглядається не тільки науковцями у галузі
медицини, а й філософами, соціологами, психологами, педагогами та іншими
фахівцями.

Здоров’я, за визначенням у новому тлумачному словнику української мови,
це стан організму, при якому нормально функціонують усі його органи [5].

За визначенням В.Соболевського, здоров’я – це запас міцності організму,
тобто відношення максимальної безпечної потужності організму до
робочого процесу [7].

Г.Зайцев, А.Зайцев визначають здоров’я як важливу складову професійної
готовності особистості до діяльності [4]. Системне розуміння здоров’я як
динамічного процесу рівноваги організму з навколишньою природою і
соціальним середовищем, за якого всі закладені в біологічній і
соціальній сутності людини здатності проявляються найбільш повно,
пропонує Д.Венедиктов. Він стверджує, що здоров’я – такий стан
організму, що дає можливість зберігати здоров’я і є довгостроковим
збереженням здатності до відновлення після хімічних, фізичних,
інфекційних, психологічних або соціальних впливів [3].

За визначенням Є.Сталькова, В.Паніна, здоров’я є поєднанням біологічного
(генетична програма, спадковість і конституція), фізіологічного
(функціонування і характер адаптації органів і систем), психічного
(емоційні реакції) та соціального (орієнтація у суспільстві) формування
організму [8].

Е.Буліч, І.Муравов визначають здоров’я як динамічний стан найбільшого
фізичного й психоемоційного добробуту, в основі якого знаходиться
гармонійне співвідношення взаємопов’язаних функцій і структур, що
забезпечують високий енергетичний рівень організму за найменшої вартості
його адаптації до умов життєдіяльності [2].

Здоров’я також розглядається як результат самопізнання, оскільки від
стану здоров’я залежить зміст відповідей на запитання про роль
особистості у світі та суспільстві, а також ставлення до власного тіла,
знання законів функціонування організму та ступінь їх вольової
регуляції, ставлення до хвороби як ступеня здатності до пошуку,
наявності особистісних настанов під час одужування [6].

Відтак, аналіз літературних джерел не сприяв виявленню однозначного
підходу до визначення поняття здоров’я, що створює труднощі у доборі
засобів управління здоров’ям. На нашу думку, здоров’я – це власна
цінність людини, що дозволяє повноцінно проявляти себе за допомогою
стійкого біологічного, соціального, психологічного станів у будь-якому
виді діяльності (навчальній, професійній, спортивній тощо). Тому
поняття “здоров’язбереження молоді” трактуємо як цілеспрямовану,
усвідомлену, мотивовану діяльність студента щодо збереження свого
фізичного, психічного, духовного і соціального здоров’я як ціннісної
основи для самореалізації у професійній діяльності.

Здоров’язбереження молоді є тим специфічним соціальним явищем, що
спрямоване на створення умов для успішної освітньої діяльності без шкоди
для здоров’я учасників цього процесу.

Сьогодні, на жаль, не існує масової стимулюючої роботи з молоддю щодо
налаштованості на здоров’язбереження, що, вважаємо, поступово призводить
до погіршення стану здоров’я молодих людей, оскільки основну частину
свого дозвілля молодь проводить біля комп’ютера або телевізора як
основних джерел інформації.

Висновки. Історичний аспект розвитку проблеми здоров’язбереження молоді
свідчить, що в періоди розвитку людства, які характеризуються
спрямованістю на єдність духу і тіла людини, система здоров’язбереження
була високоефективною. У наш час необхідно реформувати систему фізичного
виховання молоді в такий спосіб, щоб визначити нові засоби заохочення і
стимулювання її фізичної активності, які б допомогли зупинити
регресування і погіршення стану її здоров’я, що неможливо без формування
у молоді культури здоров’язбереження як світоглядної орієнтації.

Перспективи подальших досліджень полягають у розкритті
теоретико-методичних засад здоров’язбереження студентської молоді.

Список використаної літератури

1. Булич Е.Г. Теоретические основы валеологии / Е.Г.Булич, И.В.Муравов.
– К. : ІЗМН, 1997. – 224 с.

2. Булич Е.Г. Здоровье человека: Биологическая основа жизнедеятельности
и двигательная активность в её стимуляции / Е.Г.Булич, И.В. Муравов. –
К. : Олимпийская литература, 2003. – 414 с.

3. Венедиктов, Д. Д., Глобальные проблемы здравоохранения и пути их
решения / Д. Д. Венедиктов, А. И. Чернух, Ю. П. Лисицын, В. И. Кричагин
// Вопр. философии. – 1979. – № 7. – С. 102–113.

4. Зайцев Г.К. Валеология. Культура здоровья / Г.К. Зайцев, А.Г. Зайцев.
– Самара : Издат. дом „Бахрах-М”, 2003. – 272 с.

5. Новий тлумачний словник української мови. Том 1 ( А-К) / уклад.
В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. – К. : Аконіт, 2001. – 928 с.

6. Сластенин В.А. Введение в педагогическую аксиологию : учеб. пособие
[для студ. высш. пед. учеб. заведений] / В.А.Сластенин, Г.И.Чижакова. –
М. : Академия, 2003. – 192 с.

7. Соболевский В.В. Азбука здоровья: правила эксплуатации организма /
В.В.Соболевский. – Днепропетровск : Монолит, 2003. – 95 с.

8. Стальков Е.А. Валеология / Е.А.Стальков, В.А.Панин. – Калининград :
ФГУИПП „Янтар. сказ”, 2001. – 284 с.

9. Тимушкин А.В. Физическая культура и здоровье : [учебное пособие] /
А.В.Тимушкин, Н.Н.Чесноков, С.С.Чернов. – М. : СпортАкадемПресс, 2003. –
139 с.

Похожие записи