Морально-естетичне виховання учнів молодших та середніх класів
загальноосвітніх шкіл засобами фортепіанної музики

. Соціальні зміни, притаманні сьогоденню, відбуваються не лише в
економіці, але й в розвитку духовності громадян сучасного суспільства.
Тому одним з важливих завдань школи в умовах національного відродження
України є виховання гармонійної, духовно багатої та національно свідомої
особистості; високий рівень розвитку естетичних почуттів дітей допоможе
їм у майбутньому зрозуміти і оцінити красу природи, красу людини, красу
Батьківщини.

Проблема морально-естетичного виховання досліджувалась і продовжує
розроблятися представниками різних наук: філософії (Б.Ананьєв, В.Асмус,
А.Буров, Л.Виготський, І.Зязюн, М.Каган); педагогіки та психології
(Ш.Амонашвілі, Д.Водзенський, В.Крет, В.Лабунець, А.Пінт,
В.Сухомлинський, С.Якобсон). У багатьох педагогічних дослідженнях,
присвячених цій проблемі (В.Асмолова, В.Григорова, Н.Соколова, К.Каргін,
А.Луговський Р.Любімая, Л.Федорова та інші), розглядаються теоретичні
основи взаємозв’язку і взаємовпливу морального та естетичного виховання.
У педагогічній практиці вивчаються різні аспекти проблеми морального
виховання засобами мистецтва. Гуманність, доброта, щирість, любов до
Батьківщини, до природи, шанування батьків, гостинність і працелюбність,
співчуття, милосердя – це моральні якості, які школа повинна виховати в
учнів. Музика сприяє прийняттю учнем більш високої системи цінностей,
які засвоюються переживанням, а не логічним розумінням та
запам’ятовуванням. Цю ідею розробляють у своїх працях вчені, спеціалісти
в галузі естетичного виховання, В.Шацька, Д.Кабалевський, Н.Ветлугіна,
А.Канеман, А.Хрипкова та ін. В їхніх роботах музикальність розглядається
як механізм зв’язку моральних та естетичних впливів, а музична культура
особистості – як перетин морального та естетичного розвитку, який
породжує цілісні морально-естетичні якості особистості.

Постановка проблеми. У сучасних умовах особливого значення
набуває процес морального виховання дітей у загальноосвітньому
навчальному закладі. В.О.Сухомлинський зазначав, що морально вихована
людина – це людина, здатна відчувати і співчувати, аналізувати життєві
явища та естетичні об’єкти, знати засади духовно-практичного освоєння
дійсності та керуватися цими принципами у повсякденному житті. Моральне
виховання тісно пов’язане з естетичним, таким чином, одним із засобів
морально-естетичного впливу на дітей є музика як вид мистецтва.

Метою роботи є спроба прослідкувати вплив фортепіанної
музики на розвиток моральності, формування моральних цінностей учнів
загальноосвітніх шкіл.

Протягом усієї історії культури мистецтво відображало проблеми
морального життя суспільства та особистості. Воно завжди прагнуло до
перетворення дійсності не лише «за законами краси», але намагалося
наблизити людей до загальнолюдських цінностей, таких, як добро,
людяність, справедливість, милосердя. У своїх творах митці розкривають
моральні проблеми, які хвилюють їх і людство, дають відповіді на етичні
питання. «Мистецтво в його ставленні до моралі має властивість
концентрувати в своїх творах етичну інформацію, надавати їй вигляд
особливої цінності, збагаченої глибиною почуттів і переживань…Там, де
митець уважний до моральних явищ і процесів, зміст його творів
орієнтується не тільки на нинішнє, а й на майбутнє. Такі твори показують
ціннісну перспективу духовного розвитку особистості або суспільства» [1,
с. 124-125].

Морально-виховні можливості музики привернули до себе увагу суспільства
багато століть тому. Мистецтву навчали ще в Давньому Єгипті. На
папірусах, фресках, рельєфах, що збереглися, можна побачити зображення
танцівників і музикантів на святах і розвагах. В єгипетських храмах
звучав хоровий і сольний спів, придворні ритуали супроводжувалися
інструментальною музикою.

У давньому Китаї музика вважалася важливим і впливовим засобом
виховання громадян держави. Зміст навчання у школах передбачав
оволодіння такими знаннями: мистецтвом «Лю-і», етикетом, письмом,
лічбою, музикою, стрільбою з лука, керуванням колісницею. Конфуцій та
його послідовник Сюнь-Цзі вважали, що музика глибоко входить у
свідомість людини, швидко змінює її, тому предки передбачливо творили
музику гарну, мужню, гармонійну, милозвучну.

В Індії було створено найдавнішу в світі систему нотного запису. Кожна з
семи нот гами відображала певний емоційний стан. Унікальним явищем в
історії мистецтва є віршована теорія музики в одній із священних книг. А
слово «музика» («сангіт» з індійської) – означає «єдність співу,
інструментальної музики і танцю».

Давньогрецькі мислителі також розуміли значення музики у вихованні
майбутніх поколінь громадян. Музика вважалась одним з дієвих засобів
формування моральних і громадянських якостей майбутнього члена
суспільства. Аристотель вважав, що в музиці знаходяться зародки
моральних станів і тому вона повинна бути обов’язковим предметом
навчання і виховання. Вчення Аристотеля про катарсис були першими ідеями
про своєрідність духовної «користі» музики. Платон і Аристотель
дотримувались думки, що естетичне, моральне виховання є свідченням
гармонії, а реальні її вияви видно у граматиці, математиці, астрономії,
спорті. У школах кіфаристів учням надавали літературну освіту,
здійснювали естетичне виховання. Ідея «калакагатії» (гармонійного
розвитку особистості, у якому зміст виховання спрямовувався на
досягнення фізичної і духовної досконалості) вперше з`явилася в Афінах.
У вихованні дітей навчанню музики надавалося великого значення. Загалом
давньогрецька музика поєднувала вірші, спів, інструментальний супровід і
танець.

В епоху імперії наявні спроби створити культуру, гідну величі Риму.
Вимоги зображення імперської величі справляли відчутний вплив на
духовність суспільства, часто позбавляючи мистецтво геніальної краси і
людської невимушеності, якими відзначався художній геній Еллади. У
римському мистецтві поступово з`явилося прагнення до індивідуальності.
Мораль втратила риси суворості й все більше розглядалася як співчуття,
милосердя і жалість. У ній з`явився мотив любові, роздуми про її
втілення у жорстокому світі.

Державна доктрина прославлення християнської монархії, культ
візантійського імператора як верховного владики всього християнського
світу мали великий вплив на всю систему суспільного і культурного життя,
розвиток філософії, літератури, естетичних поглядів, мистецтва. У
візантійському храмі поєдналися всі види мистецтв – архітектура,
живопис, музика. Вони стали частинами синтезу мистецтв. Варто зазначити,
що візантійська культура мала великий вплив на формування культури
Київської Русі.

Коли розглядаємо риси, притаманні моральності українського народу, то
насамперед виокремлюємо такі, як любов до рідної землі та мови;
працелюбність; повагу до батьків і рідних; шанобливе ставлення до
природи, обрядів та звичаїв; розуміння дійсності не стільки мисленням,
скільки «серцем»; віру в щастя у звичайному житті; здатність
«пропускати» загальноприйняті цінності крізь особистий життєвий досвід в
пошуках «правди», сенсу, мети власного життя; терпимість, толерантність
та діалогічність. У народній фольклорній спадщині прославлялися праця і
мужність людей, їхній допитливий і глибокий розум, відображалися
багатства природи, видатні події з історії країни і народу, за допомогою
народних творів передавався досвід виховання дітей, поширювалася народна
педагогіка.

gdAZO

рухалася по струні, змінюючи висоту звуку. Потім до однієї струни додали
інші. Грали на такому інструменті, защипуючи струни пальцями або
особливими пластинками, а інколи – ударяючи по струні паличками,
молоточками. Йшли віки, ящик став прямокутним, на одній з його сторін
з`явилася клавіатура, і той, хто грав, натискав на клавіші, вони ж
приводили до дії металічні пластинки, які торкалися струн, – і ті
починали звучати. Цей інструмент у ХІІ столітті був названий
«клавікорд», його ставили на стіл та грали стоячи. Щоб звук став
сильнішим, на кожну клавішу поставили не одну струну, а декілька, тому
розмір ящика став більшим.

З часом у клавікорда з`явилося декілька клавіатур, кожній з них
відповідав обумовлений регістр інструмента. Але більшої сили звуку
досягнути не вдавалося. Клавікорди робили для багатих людей. Цей
інструмент був перлиною віталень та салонів. Його прикрашали
перламутром, позолотою, коштовними породами дерева.

Одночасно з клавікордом виник інший інструмент – клавесин (у різних
країнах його називали по-різному: клавіцимбал, чембало, вірджинал).
Струни клавесина були різної довжини, що вплинуло на форму, якої потім
набув рояль. Спочатку це також був ящик, який ставили на стіл, а пізніше
– на витончені ніжки. Звук виникав не завдяки удару, а щипком (язички з
пташиної пір`їнки чіпляли струну). Але виконавець ніяк не міг вплинути
на потужність звучання.

З часом з`явилися декілька клавіатур, які відрізнялися силою звучання,
а потім – педаль, за її допомогою можна було зробити звук слабшим.
Клавесин включали до складу різних ансамблів, за ним сидів диригент:
лівою рукою він грав акорди, а правою керував оркестром.

Але майстри продовжували пошуки. Так, у 1711 році в італійському місті
Падує клавесинний майстер Бартоломео Крістофорі створив фортепіано. Звук
у новому інструменті видобувався дерев`яними молоточками з оббитими
пружним матеріалом голівками. Тепер виконавець міг грати тихіше або
сильніше, звідси і пішла назва інструменту – «піанофорте», а пізніше –
«фортепіано». Музику, яка написана для цього інструменту, називають
фортепіанною. Існують також різні назви піаніно (з італійської –
маленьке піано) – «домашнє» та великий рояль (з фр. – королівський) –
концертний інструмент. Клавіатура в них однакова».

У результаті експерименту, проведеного в двох перших класах, з’ясовано,
що у тих випадках, коли вчитель, навчаючи, впливає на дитячі емоції,
почуття, використовує аналогії і спостереження, учні краще сприймають
музику, пропускаючи її крізь своє серце. Бажано, щоб з перших
прослуханих шестирічними учнями творів (Прокоф’єв «Марш», Ребіков
«Ведмідь», Гріг «Пташка»), діти полюбили музику назавжди. А як вони
співчувають ляльці, слухаючи п’єсу П.Чайковського «Хвороба ляльки»! І як
її жаліють, коли їм здається, що вона плаче (згадаймо «зітхання» в
верхньому голосі), вони хочуть допомогти ляльці. Звичайно, такий твір
викликає і розвиває у дітей співчуття.

Молодші школярі жваво реагують на «злого» «Діда Мороза» з твору Р.Шумана
(на прикладі цієї п’єси можна продемонструвати, як регістр змінює
характер твору. Зіграймо початок п’єси у високому регістрі: «Хто це?».
Діти скажуть, що це – весела снігуронька …).

Казкові персонажі – улюбленці дітей. Це стосується і «Баби Яги»
П.Чайковського. А якщо порівняти «Бабу Ягу» з феєю Драже («Танець феї
Драже» з балету «Лускунчик»; обробка для фортепіано), їм стане
зрозуміло, яка музика зображує Добро, а яка Зло. Діти дуже люблять
«Веселого селянина» Р.Шумана ще й за те, що він роботящий і після тяжкої
праці, яка приносить йому задоволення, ще й пісню співає. Якщо ж учитель
змінить темп твору, то діти відразу скажуть, що він (селянин) стомився і
вже не веселий, а сумний, співати йому не хочеться. Засоби виразності в
музиці можна допомогти сприйняти дітям завдяки фортепіанним творам (які
вивчаються згідно з програмою) у формі дуже цікавої розповіді. Вивчаючи
з дітьми F, p, завжди виконую п’єсу П.Чайковського «Марш дерев`яних
солдатиків». Після цього ставлю запитання «Як ви зрозуміли з музичного
твору, що солдатики дерев`яні, іграшкові, а не живі чи олов’яні?». Діти
відповідають, що я грала тихенько, без емоційно, отже, у творі йдеться
про іграшки, зроблені з дерева. На прикладі «Осінньої пісеньки» Абелєва
варто продемонструвати легато, на основі п’єси Кабалевського «Їжачок» –
стаккато. З образами природи дітей знайомлять такі п`єси, як «Пісня
жайворонка» П.Чайковського, «Дощик» В.Косенка, «Весна» Е.Гріга та інші.
Вони формують в учнів любов до рідної землі, до природи, до тварин,
птахів. Учні перших класів із задоволенням малюють те, що уявляють у
процесі прослуховування музики, впізнають твори, розповідають про їх
характер.

У другому класі у процесі вивчення тем «Три типи музики – пісня, танець,
марш» та «Куди ведуть нас пісня, танець, марш?» учні знайомляться з
українськими народними танцями «Гопак» та «Козачок» (для ф-но);
«Колисковою» Я.Степового; п’єсою «Бабак» Л.Бетховена; «Танцем маленьких
лебедів» П.Чайковського (обробка для фортепіано); «Італійською полькою»
С.Рахманінова; вивчають низку п’єс з «Дитячого альбома» П.Чайковського,
знайомляться з твором Д.Кабалевського «Три подружки» (до речі, я на
уроках завжди запитую, з ким з трьох подружок учні потоваришували б і
чому?). Перед тим, як грати музичний твір, учителю варто розповісти про
композитора, його життя, твір, історію його написання (п’єси з «Дитячого
альбому» П.Чайковського). Вершиною фортепіанної музики для учнів є
Перший концерт для фортепіано з оркестром П.Чайковського та Другий
концерт для фортепіано з оркестром І.Берковича (ІІ частина).

У третьому класі у процесі вивчення тем «Інтонація» та «Будова (форми)
музики» дуже важливим матеріалом є такі фортепіанні п`єси: «Базіка»
С.Прокоф’єва, «Гумореска» В.Косенка, Прелюдії №№7,20 Ф.Шопена,
«Неаполітанська пісенька», «Старовинна французька пісенька»
П.Чайковського, «Рондо в турецькому стилі» В.Моцарта, варіації на тему
українських народних пісень «Ой, єсть в лісі калина» Щуровського та
інші. Дуже важливо при цьому вчителю цікаво розповісти про композитора,
про твір, оскільки головним завданням є, як зазначав Д.Кабалевський,
«зробити музику природною і тому необхідною часткою життя дітей» [2,
с.132]. Виходячи зі свого досвіду, можу стверджувати, що про любов до
Батьківщини найкраще говорити, вивчаючи музику Ф.Шопена; прикладом
сміливої, мужньої людини для учнів назавжди стає Л.Бетховен, а його
музика вчить їх не втрачати людську гідність і поважати себе.

У четвертому класі у процесі вивчення тем «Музика мого народу» та «Між
музикою мого народу і музикою інших народів немає непереборних меж»
треба дуже уважно поставитися до фортепіанних творів М.Лисенка,
Л.Ревуцького, Я.Степового та інших українських композиторів, показати
вплив народної музики на їх творчість, плекати любов до рідної землі,
рідної природи, близьких. Перед тим, як зіграти «Елегію» М. Лисенка, я
завжди розповідаю про те, у зв’язку з якими трагічними обставинами в
житті композитора вона була написана, наголошую на тому, що рідних,
близьких треба любити та шанувати. Як яскраві зразки музичного мистецтва
інших країн варто представити учням «Мазурки» і полонез «Ля мажор»
Ф.Шопена, полонез «Прощання з Батьківщиною» М.Огінського, «Камаринскаю»
П.Чайковського та інші твори, що навчає шанувати музику інших народів,
вивчати її, вміти слухати.

Під час засвоєння тем «Що сталося б з музикою, якби не було літератури?»
та «Чи можемо ми побачити музику?» (5 клас), теми «У чому сила музики?»
(6 клас) знайомлю учнів з творами І.Баха, В.Моцарта («Фантазія ре
мінор», фрагменти концерту №23 для фортепіано з оркестром), Л.Бетховена
(«Патетична соната», «Місячна соната»), С.Рахманінова («Прелюдії»,
Концерт №2 для фортепіано з оркестром), М.Мусоргського («Картинки з
виставки»), Я.Степового («Прелюд пам`яті Т. Г. Шевченко); М. Лисенка та
інших композиторів. У 5-6 класах учні вивчають також етику, таким чином,
вони вже знайомі з поняттями «загальнолюдські цінності», «мораль»,
«щастя», «добро», «любов», «дружба», «милосердя». У зв’язку з цим
зростає вагомість використання у виховному процесі мистецтва, зокрема
фортепіанної музики, яка в образно-звуковій формі відображає та
узагальнює досвід емоційного ставлення людини до життя.

Музика як вид мистецтва розкриває добро і зло, сутність буття, викликає
у свідомості уявлення про любов та щастя, радість і сміливість, гнів та
зухвалість, сарказм і злобність. І вчителю потрібно дітей навчити
розуміти це.

Список використаних джерел

1. Етика : навчальний посібник / [В.О.Лозовой, М.І.Панов, О.А.Стасевська
та ін.] – К. : Юрінком Інтер, 2004.

2. Кабалевський Д. Як розповідати дітям про музику? / Д.Кабалевський. –
К. : Музична Україна, 1982.

3. Кузнецова О.А. Тенденции преемственности музыкального обучения
Харьковщины ХІХ-ХХ столетий / О.А.Кузнецова // Професійні проблеми
педагога-піаніста. – К., 1996.

4. Масол Л.М. Мистецтво / Л.М.Масол. – К. : Ґенеза, 2006.

5. Михеєва Л. Музыкальный словарь в рассказах / Л.Михеєва. – М. :
Советский композитор, 1986.

6. Програми та поурочні методичні розробки для середніх загальноосвітніх
шкіл. Музика. 1-4; 5-8 класи. – К. : Перун, 1996.

Похожие записи