Курсова робота

Моральне виховання молодших школярів

Зміст

Стор.

Вступ …………………………………………………………………….. .. ..3

Роздiл 1. Сутнiсть, завдання та засоби морального

виховання молодших школярiв……………………………….5

Поняття та завдання морального виховання

молодших школярiв……………………………………………5

Роль вчинку та позитивного прикладу в

морально-етичному вихованнi молодших школярiв…………10

Роздiл 2. Змiст морально-етичного виховання

молодших школярiв………………………………………………13

2.1. Патрiотичне виховання молодших школярiв…………………13

2.2. Виховання культури поведiнки молодших
школярiв………..14

2.3. Виховання дисциплiнованостi та вiдповiдальностi

молодших школярiв……………………………………………. ..16

Роздiл 3. Шляхи попередження та подолання

моральних деформацiй молодших школярiв……………………..22

Висновки ………………………………………………………………………24

Список використаних джерел ………………………………………………26

Вступ

Ми живемо в особливі часи. З одного боку, сучасна епоха несе нам нові
перспективи і нове натхнення, а з іншого — кидає виклик. Дев’ять років
тому людство увійшло у нове десятиріччя, нове століття і нове
тисячоліття. Оглядаючи ті події, котрі залишило після себе 20-те
століття, можна зробити два основні висновки. По — перше, це століття
позначилося найбільшим стрибком у розвитку технології, засобів
інформації та зв’язку. В той же час, у минулому столітті у
кровопролитних війнах загинуло більше людей, аніж за всю попередню
історію людства.

Відбувається переоцінка цінностей. Людство знайшло скарб світового
значення – цінностей гуманізму, які переможно проходять через усі бурі
земних потрясінь. Вчительство теж переживає значне психологічне
навантаження. Йдеться про кризу світогляду, зміну пріоритетів і
переоцінку цінностей. Нова соціально-політична ситуація, з одного боку,
вимагає переосмислення мети виховної діяльності педагогів, провідних
теоретико-методологічних принципів та критеріїв ефективності змісту,
форм і методів виховання, а з другого – призводить до порушення
елементарних прав дитини на її розвиток.

В той час, коли людство у технічному розвитку прямувало уперед
семимильними кроками, усе більше зростав розрив між розвитком зовнішнім,
тобто науково-технічним прогресом, та внутрішнім, моральним, розвитком
людини.

Ми володіємо незнаними до цього часу можливостями побачити трансляцію
подій, які відбуваються у цей час на іншому кінці світу. Ми можемо бути
свідком того, як працює людина в відкритому космосі чи на орбітальній
станції. Але ж усе це відбувається у світі, який далекий від
досконалості. Якщо ми бажаємо його покращити, то маємо запитати себе,
яким ми бажаємо бачити наш світ зараз і яким він має бути?

Люди збудували великі міста, розвинули технології, однак існує багато
проблем суспільного характеру. Навіть найбільш благополучні та розвинуті
країни світу стикаються із величезними проблемами суспільства.

Сьогодні в Україні зростає роль морального виховання підростаючого
покоління. У Законі України «Про освіту» метою освіти визначено
всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності
суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей,
виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до
свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального,
творчого, культурного потенціалу народу.

Тому зовнішній розвиток людства повинен супроводжуватися духовним
розвитком, свого роду, моральним відродженням, яке стає підґрунтям для
розвитку людства. Г. Сковорода говорив: “Що може бути шкідливіше за
людину, котра володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго
серця?” Моральна культура – це і є моральні звички, що стали емоційним
стражем поведінки. утвердити в кожній дитині доброту, сердечність,
чуйність, готовність прийти іншому на допомогу, чутливість до всього
живого і красивого — елементарне, азбучна істина шкільного виховання, з
цієї істини починається національна школа. Роздiл 1. Сутнiсть,
завдання та засоби морального

виховання молодших школярiв

Поняття та завдання морального виховання

молодших школярiв

Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими
людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті:
настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з
оточуючими дають можливість бачити смисл свого існування, усвідомлювати
себе як частку людського суспільства. Людина, як суспільна істота,
немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і
певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський
індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише
інших, але й саму себе, свідомо й активно регулювати власну діяльність
та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси.

Виховання – цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної
особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності,
правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної
гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Процес виховання
відображує становлення кожної людини.

Мораль — це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та
діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої
ситуації на демократичних засадах. У складному процесі формування
всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному
вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті
формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок
поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у
практичній діяльності.

Виходячи із загальнолюдського змісту моральності, можна сказати, що
загальнолюдська мораль — це не сукупність незмінних норм і принципів, що
споконвіку відомі кожній людині або спільноті, а система, яка
поповнювалась, розширювалась, змінювалась протягом віків, збагачуючись
новими критеріями, новим смислом. А, отже, не можна вважати поняття
«загальнолюдська мораль» як щось однозначне, яке має неухильно
здійснюватись, оскільки її суть і спрямованість залежить тільки від
людини. Суб’єкт морального виховання у процесі розвитку і спілкування
вже володіє певним моральним досвідом.

Організація життєдіяльності молодших школярів потребує безпосереднього
впливу на них і взаємодії з ними. Це має стати своєрідним фундаментом,
на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка
школярів. Соціальний розвиток молодших школярів потребує рішучого
переведення їх з позиції виконавця у позицію активного учасника,
співавтора, автора і співвиконавця всього виховного процесу. Адже відома
істина стверджує, що бездумний виконавець ніколи не стане господарем
ситуації.

В реальному житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідно
усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення
моральної особистості молодших школярів, то ні про які перетворення в
нашому реальному житті не може бути й мови. При цьому доцільно уникати
однобічного підходу до визначення цілей і змісту виховання, який
передбачає і однобічний характер виховної діяльності.

Два інститути грають першочергову роль в процесі морального виховання.
Перший — це сім’я, де дитина закладає основи характеру своєї
особистості. Моральні стосунки в сім’ї накладають відбиток на все життя
людини, оскільки їх вплив пов’язаний, по-перше, із сильними
переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються
підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до
інших людей.

Другий — це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні
навчально-виховні заклади — це широкодоступні заклади освіти, які дають
молодшим школярам додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь
і навичок за інтересами, забезпечують потреби молодших школярів у
творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля. До них
належать палаци культури, центри дитячої, юнацької творчості,
дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки,
оздоровчі та інші заклади.

Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і
викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції,
навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну
спадщину. Нажаль, у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб
розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність.

В процесі морального виховання молодших школярів важливими є розуміння
наступних категорій.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у
вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює
моральний бік діяльності школярів. Моральні переконання — пережиті та
узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного
розвитку молодших школярів. Моральні звички — корисні для суспільства
стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої
ситуації та умов. Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція
особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і
виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості
походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між молодшими
школярами в суспільстві. Етика є методологічною засадою морального
виховання.

Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах. Принципи
виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності
процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів
виховного процесу молодших школярів. Основні принципи такі:

цілеспрямованість виховання передбачає спрямування виховної роботи на
досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненого молодшого
школяра.

обов’язковий зв’язок виховання з життям. Суть принципу полягає в тому,
що виховна діяльність має орієнтувати на необхідність молодшого школяра
жити у суспільстві;

єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка молодшого школяра
— це його свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості —
складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної
поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості;

виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування
особистості безпосередньо залежить від їх діяльності, від особистої
участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як
прагнення дитини до активної діяльності;

комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній
взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя
передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм,
методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім’ї,
громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та
індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;

виховання молодшого школяра в колективі. Молодший школяр стає
особистістю завдяки спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню.
Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі.
Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю
учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів
життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують
умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та
самодіяльність;

поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до
нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування
необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає:
єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою,
гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.;

індивідуальний підхід до молодших школярів у вихованні. Такий підхід як
індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до
організації виховного процесу і одна з умов підвищення його
ефективності;

принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з
того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок
поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі
якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес
являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть
епізодичний, а не системний характер;

єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості. Повинна
охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми
діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім’ї, знаходити
свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки
молодших школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є
однією з умов оптимізації виховного процесу.

Роль вчинку та позитивного прикладу в

морально-етичному вихованнi молодших школярi

Добрі серця –
сади,

Добрі слова —
коріння,

Добрі думки –
квіти,

Добрі справи –
плоди.

Моральне виховання молодших школярів є одне з найскладніших, тому що
об’єктом праці – найтонші сфери духовного життя особистості, а
формується, — розум, почуття, воля, переконання, самосвідомість.
Впливати на ці сфери можна тільки так само – розумом, почуттям, волею,
переконанням, свідомістю. А особливу роль позитивного прикладу у
морально — етичному вихованні молодших школярів належить сім’ї, адже

вона – колиска морального виховання. «Сім’я утворює грунт морального
виховання, у ній дитина здобуває правила поводження; в сім’ї
розвиваються внутрішні – гарні й погані – почуття, і вдача набирає
рішучого напрямку в той або інший бік», вважав Я. Ф. Чепіга.

Перший образ – це батьки, їх вчинки – могутній зразок, який дитина
спочатку наслідує, а потім формує свої моральні й розумові здобутки. А
коли батьки прикладають свої природничі здібності до виховання
молодших школярів, скрізь і в усьому показують свої високі моральні
зразки, то моральне й розумове виховання молодшого школяра забезпечено
високими зразками батьків. Українські педагоги закликають батьків до
глибокого, вдумливого вивчення педагогіки й психології, тому що великою
мірою правильному вихованню перешкоджає брак у батьків потрібних знань.
Тому треба всі свої вчинки погодити з науковими вимаганнями щодо
виховання, бо невдале, погане виховання може викликати знервування у
зовсім здорової дитини.

У процесі виховання роль батька і матері має бути однаковою. Вони для
молодшого школяра – нерозривне ціле. А їх окремі впливи переплітаються,
доповнюються.

Обов’язок батьків бути завжди і в усьому високоморальним прикладом
думок, звичок, поведінки, дій для своїх дітей. Батькам варто пам’ятати,
що той світ у якому росте й розвивається молодший школяр з раннього
дитинства, впливає на все її подальше життя. Основне завдання сім’ї у
вихованні молодшого школяра – створення для нього таких життєвих умов,
де б він розвивався вільно, нормально й гармонійно.

Використовуючи методи морального впливу на дитину слід задуматися над
тим, які наслідки вони матимуть на формування психічних якостей молодших
школярів. Часто природна кара усвідомлюється дитиною як неминучий
наслідок її вчинків. Таким чином, вона логічно впливає на організм як
причина і наслідок. Організовані покарання з боку вихователів, на думку
вченого, негативно впливають на психофізичні реакції, а відтак і на
розвиток розуму, характеру, волі, морально-естетичні чинники. Кара
часто буває справедлива, і молодший школяр після покарання не зрозуміє
своєї провини. Тоді покарання викликає різні негативні якості: гнів,
ненависть, брехню, лицемірство, почуття страху. Загальновідома істина,що
жорстокість породжує жорстокість, зло, помсту. Часто трапляються вчинки,
які не відповідають моральним принципам, але вихователям потрібно
глибоко зрозуміти молодшого школяра, знайти корінь зла, усвідомити той
шлях, привів її до аморального вчинку. Враховуючи те, що молодший школяр
може вибрати моральний і аморальний вчинок, доцільно враховувати і той
факт, що цей вибір буде цілком довільним. Моральний вибір суб’єкта, його
моральна поведінка є не лише результатом аналізу об’єктивних ситуацій,
але й вагання і боротьби мотивів. Часто людина вибирає не те, що краще
саме по собі, а те, що краще для нього. А звідси можна вести мову, що
прояв моральності часто є результатом певних сформованих норм, звичок,
поведінки. Світогляд молодших школярів формується в процесі виховання та
практичної діяльності. Зміст виховання спрямовано саме на оволодіння
загальнолюдськими нормами життєдіяльності.

Слід зазначити , що у вчинках виявляється моральна сутність людини,
саме вчинки виявляють рівень моральної культури молодших школярів.

Особливе місце у справі морального виховання молодших школярів
належить учителеві, вихователеві. Вчитель працюючи на ниві народної
освіти , він не тільки озброює молодших школярів знаннями, а й формує в
цілому моральну спрямованість особистості: свідомість, переконання,
поведінку. Усвідомлюючи цю величезну суспільствознавчу відповідальність
перед суспільством, вчитель повинен бути зразком в усьому: його думки,
почуття, поведінка — приклад для наслідування молодшим школярам і
дорослим, він має постійно контролювати себе в усіх відношеннях, з
великою обережністю здійснювати процес формування молодшого школяра,
спираючись на свою широку ерудицію. Педагогові більше, ніж будь кому,
потрібно дбати про свій духовно-моральний розвиток. Головною рисою для
вчителя має бути самовдосконалення, вчитель у своєму розвитку ніколи не
може залишатися на місці. Він має систематично, неухильно,
цілеспрямовано й наполегливо працювати над удосконаленням свого
професійного й морально-етичного рівня.

Зерна добрих людських почуттів у душах молодших школярів можна
розвинути тільки щирою любов’ю до них. Молодшим школярам потрібна ласка
і любов, як світло й тепло рослинам, тому що виховані любов’ю і ласкою
вчителя, молодші школярі впевнено підуть шляхом морального
вдосконалення. Також серед усіх найважливіших якостей учителя – доброта,
тому ніщо так не прихиляє молодших школярів до вчителя, як його щира
доброта. Вона позитивно впливає на формування моральних поглядів та
переконань молодших школярів. Душа молодших школярів під впливом доброти
вчителя розкривається, освітлюється, оживляється. Тому виховання доброти
необхідне вчителеві, щоб оживити свою працю, а також позитивний
приклад з боку батьків і вчителя, які необхідні для морального виховання
молодших школярів.

Роздiл 2. Змiст морально-етичного виховання

молодших школярiв

2.1. Патрiотичне виховання молодших школярiв

Громадянське виховання – формування громадянськості як інтегрованої
якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально,
соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною.

Покликане воно виховувати у молодших школярів високі моральні
ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй.
Відомо, що основні риси громадянина формуються в молодшому шкільному
віці, під впливом загальнонародних, національних цінностей, у взаємодії
молодших школярів з суспільством, яке на кожному етапі представляють
сім’я, школа.

Виховання громадянина має бути спрямованими на розвиток
патріотизму, національної свідомості, культури міжетнічних відносин,
планетарної свідомості, політичної культури, дбайливого ставлення до
природи, моральності, культури поведінки молодшого школяра.

Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань нерозривно
пов’язане з моральним, розумовим, трудовим, естетичним.

Патріотизм постає як глибоке громадянське почуття, змістом якого є любов
до свого народу, Батьківщини, усвідомлення своєї причетності до історії,
традицій, культури свого народу. Важливою рисою патріотизму є турбота
про благо свого українського, найріднішого народу.

Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення
національної свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових
понять (національний, патріотизм, націоналізм, громадянськість
тощо).

У розвитку національної свідомості молодшого школяра можна
виділити щонайменше три етапи , які накладають на цю свідомість помітний
відбиток, збагачують її зміст.

Етап етнічного самоусвідомлення, що є першоосновою та корінням
патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в
сім’ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі дитини у
народних звичаях і обрядах, із народної пісні, причетності до народної
творчості. У молодшому шкільному віці формується культ рідного дому,
сім’ї, предків, рідного села, міста.

Етап національно-політичного самоусвідомлення передбачає усвідомлення
себе як частини нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що
має чи виборює певне місце серед інших націй. До особливо важливих
моментів цього етапу національного виховання належать відновлення
історичної пам’яті та формування почуття національної гідності.

J

a

H

J

h

j

l

?

?

TH

a

o

a

Z \ A 4

Ae

,

.

2

4

L

R

X

`

b

p

r

?

?

?

?

?

¬

?

3/4

A

Ae

a

ae

e

u

ue

$ hi

hi

hi

hi

hi

hi

( hi

hi

‘ hi

hi

hi

hi

$ hi

hi

hi

$ hi

hi

( hi

hi

( hi

&

gdi

$ hi

$ hi

$ hi

$ hi

sZs\spsvsxsIs?s»t$t&t(tPtRtVtXtfthtxtzt’t”t°t?t¶tetitotut»u$u?u?uOuOueue
uiYIY3/4Y®›®›®›®?®›®›®›®›®›®xexexexexexexe$ hi

$ hi

$ hi

x
x,x.xbxdx?x1/4xOexOxyyfyhytyvy?y?y?aIaIa1/2a??1/2—1/2—1/2—1/2—1/2—1/2—1/
2—1/2—1/2‡t‡t‡t‡t‡t‡t‡t‡t‡t$ hi

$ hi

$ hi

zgzgzgzgzgz$ hi

$ hi

$ hi

( hi

$ hi

$ hi

( hi

( hi

$ hi

h>

h>

$ hi

$ hi

$ hi

$ hi

$ hi

$ hi

$ hi

$ hi

??aIaIaIaIaIaIaIaIaIa????a??????‡?‡?‡?‡?‡?‡?‡?‡?‡?‡?‡?$ hi

$ hi

$ hi

!(!*!6!V!X!iYiYiYiYI?I?I?I?I?I§I—I‡I?I?I?I?I?I?Iwd$ hi

$ hi

$ hi

$ hi

$ hi

$ hi

??+? молодшим школярам почуття національної, расової, конфесійної
толерантності.

«Вічно живим і незамінним джерелом патріотичних почуттів і
переконаннь є любов сина і дочки до матері й батька, матері й батька до
дітей,взаємна відданість і вірність. Шкільне патріотичне виховання –
це загартування душі й тіла молодших школярів для можливих грізних
випробувань», вважав В. О. Сухомлинський.

2.2. Виховання культури поведiнки молодших школярiв

Серед актуальних проблем, що стоять перед сучасною педагогічною наукою,
одна із найважливіших – належить розробці ефективних форм і методів
виховання культури поведінки молодших школярів, підготовці їх до
повноцінного життя у суспільстві. З огляду на це, школі потрібен
педагогічно інструментований процес особистісно орієнтованого виховання,
побудований на тісному зв’язку знань, почуттів, поведінки.

У модель виховання культури поведінки входять концепції
морального виховання, особистісно орієнтованого підходу до виховання,
системного підходу до виховання та розвиткумолодшого школяра у
діяльності.

Необхідно зазначити, що одним із джерел отримання знань молодшими
школярами про соціальні норми поведінки, формування у них позитивного
ставлення до оточуючих є казка, оскільки вона найбільше відповідає
сутності молодших школярів. Алегорична форма багатьох казок дає змогу
ознайомити молодших школярів з тими чи іншими поняттям, нормами,
правилами поведінки та передативнутрішні почуття персонажів, спонукати
до роздумів, завдяки яким молодший школяр переноситься з казки у реальне
життя на нього по-новому, бачить себе, свою поведінку ніби збоку.

Слухання казки, на думку вчених, допомогає молодшому школяру
навчитися розуміти внутршній світ героїв, а через них і внутрішній світ
інших людей, вчить співчувати їм, набути впевненості у собі.
Використання тематичного багацтва казок істотно впливає на формування
культури поведінки у молодших школярів, позначається на їхній поведінці
та вчинках.

Серед різноманітних форм і методів виховання культури поведінки
важливе місце посідає гра. Саме гра – природний для молодших школярів
вид діяльності, де вони не тільки відображають реальне життя, а й
перебудовують його, аналізують поведінку героїв.

Так, в особливих ігрових умовах молодший школяр має змогу моделювати
систему соціальних відносин у наочно діючій формі, розвивати систему
відносин у наочно діючій формі, розвивати орієнтування в них.

Обмаль досвіду взаємин молодших школярів потребує створення
створення спеціальних виховних ситуацій, «запрограмованих» переживань.
Під час обговорення ситуації перед молодшими школярами постає проблема
морального вибору, що дає змогу їм можливі мотиви вчинків, поведінки,
готує до вияву культури взаємин, спілкування у реальному житті.
Показниками високого рівня культури поведінки є розуміння учнями
необхідності дотримання її в школі, громадських місцях, в особи;
готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил
дисципліни навчання, проведення вільного часу; самоконтроль у
поведінці; боротьба з порушниками культури в школі та за її межами. Як
стверджував А. Макаренко, у вихованні слід домагатися розумного
поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за культурною поведінкою
вихованців, навчити їх «робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і
ніхто не дізнається».

2.3. Виховання дисциплiнованостi та вiдповiдальностi

молодших школярiв

Життя вимагає від людини високої дисципліни і виконавської чіткості. У
їх формуванні значна роль належить навчально-виховному процесу школи,
зокрема шкільній дисципліні.

Шкільна дисципліна — дотримання учнями правил поведінки в школі та за її
межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов’язків, підкорення
громадському обов’язку.

Показниками високого рівня дисципліни є розуміння учнями необхідності
дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці;
готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил
дисципліни праці, навчання, проведення вільного часу; самоконтроль у
поведінці; боротьба з порушниками дисципліни в школі та за її межами.

Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому виконанні суспільних
принципів і норм поведінки, ґрунтується вона на сформованості в учнів
таких рис:

а) дисциплінованість — прагнення й уміння особистості керувати своєю
поведінкою відповідно до суспільних норм і правил;

б) обов’язковість — усвідомлення особистістю необхідності дотримання
суспільних і моральних норм, підпорядкування своєї поведінки їх вимогам;

в) відповідальність — якість особистості, що характеризується
прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності
або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в
суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами
соціального прогресу.

Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності
школи. За її відсутності не можна провести на належному рівні ні уроку,
ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Вона є і засобом
виховання молодших школярів, сприяє підвищенню виховної ефективності
діяльності учнів, обмеженню, гальмуванню їх нерозважливих дій та
вчинків.

Важливу роль у вихованні почуттів обов’язку і відповідальності відіграє
робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі.
Необхідно привчати їх до виконання цих правил, формувати в них потребу в
постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно
поділяти правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення
одних учень несе відповідальність, а недотримання інших залишається
непоміченим. Відповідну роботу слід проводити також з батьками учнів.
Адже правила охоплюють основні обов’язки школярів, сумлінне виконання
яких свідчить про їх загальну вихованість. Щоб допомогти школі у
виробленні в учнів якостей, передбачених цими правилами, батьки мають
знати їх, володіти елементарними педагогічними прийомами для формування
цих якостей.

Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості
починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових
класів повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам’ятаючи, що
навіть наймолодший учень — це вже громадянин, наділений певними правами
і обов’язками. На жаль, учителі молодших класів дуже часто бачать в
ньому лише дитину. Деякі з них впливають на школярів тільки суворістю,
прагнуть домогтися слухняності, ламаючи волю дитини. Невсипущий
контроль, постійні обмеження призводять до протилежних результатів,
викликають роздратування, грубість, непокору.

Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен
розуміти, що учень може помилятися не тільки на уроці, коли відповідає
на запитання, а й припускатися помилок у поведінці через обмежений
життєвий досвід. Суворий і добрий учитель уміє прощати такі помилки і
вчить неповнолітніх поведінки в складній життєвій ситуації.

Велика роль у дисциплінуванні молодших учнів належить шкільному
режимові, який, за твердженнями А. Макаренка, виконує свою виховну роль
лише тоді, коли доцільний, точний, загальний. Доцільність режиму полягає
в тому, що всі елементи життєдіяльності молодших школярів у школі й
удома продумані та педагогічно виправдані. Точність режиму виявляється у
відсутності відхилень у часі й за місцем проведення намічених заходів.
Точність передусім повинна бути властива педагогам, тоді вона
передається молодшим школярам. Загальність режиму є свідченням його
обов’язковості для всіх молодших школярів. Кожен вихованець повинен
чітко уявляти, як він має діяти, виконуючи певні обов’язки. Такий режим
сприяє розвиткові в молодших школярів здатності керувати собою, корисних
навичок і звичок, позитивних моральних і правових якостей.

Важливе місце у привчанні молодших школярів до належної поведінки в
школі та за її межами належить контролю за їх поведінкою, що передбачає
облік відвідування ними уроків, вжиття відповідних заходів до тих, хто
систематично запізнюється або пропускає уроки без поважних причин. У
деяких школах ведуть спеціальні журнали поведінки учнів, у яких директор
або його заступник з виховної роботи регулярно фіксують випадки грубого
порушення учнями порядку в школі, на вулиці, в громадських місцях, а
також виховні впливи, які було застосовано до них, і результати цих
впливів. Це допомагає педагогам своєчасно аналізувати стан дисципліни в
учнівському колективі, намічати і вживати заходів щодо його поліпшення,
детальніше й повніше вивчати умови життя учнів, ближче знайомитися з їх
сім’ями, глибше вникати у внутрішній світ окремих учнів, виявляти
недоліки виховної роботи школи й удосконалювати її. Ведення журналу
обліку поведінки сприяє конкретизації індивідуальної виховної роботи з
молодших школярів, схильними до порушень норм моралі та права. У деяких
школах замість таких журналів ведуть спеціальну картотеку на
учнів-правопорушників.

Перешкоджають вихованню дисциплінованості молодших школярів намагання
окремих учителів і батьків приховати випадки порушення дисципліни, щоб
не компрометувати клас. Не реагуючи на недисциплінованість, вони
виховують у неповнолітніх почуття безвідповідальності. Якщо на певному
етапі виховання молодшого школяра починають докоряти за погану
поведінку, він не може збагнути, чим останній його вчинок гірший за
попередні, про які ніхто не згадував, оскільки в нього притупилося
почуття відповідальності, виробилася зухвалість. З огляду на це кожен
випадок порушення правил поведінки слід детально аналізувати й давати
йому відповідну оцінку.

У дисциплінуванні учнів важливу роль відіграє щоденник. Педагог повинен
вимагати від них акуратного ведення щоденника. Оцінюючи поведінку
школяра за тиждень, слід враховувати і його зовнішній вигляд, чергування
в їдальні, ставлення до товаришів, дорослих.

Систематичний контроль за поведінкою молодших школярів у школі та за її
межами привчає їх до щоденного дотримання дисципліни. Особливо потрібен
він молодших школярів, у яких сформувалися негативні звички, оскільки
створює умови для вироблення у них позитивних звичок, блокує появу і
закріплення негативних. Проте це не означає, що треба весь час
контролювати учнів, які випадково порушили правила поведінки. Коли їх
«виховують» у багатьох інстанціях, часто нагадують про найменші провини,
це не сприяє дотриманню ними правил поведінки, а спонукає до думки, що
вони «невиправні». Контроль повинен бути тактовним, щоб учень відчував
повагу до себе як до особистості.

Зовнішній контроль певною мірою є примусом до позитивної поведінки.
Водночас діє внутрішній контроль, коли певні норми поведінки настільки
засвоєні, що стали внутрішніми переконаннями людини, і вона виконує їх,
часто навіть не замислюючись над тим, чому чинить так, а не інакше. Якщо
від виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку
педагогів чи колективу молодших школярів можна уникнути, то від власної
совісті важко сховатися. Як стверджував А. Макаренко, у вихованні слід
домагатися розумного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за
поведінкою вихованців, навчити їх «робити правильно, коли ніхто не чує,
не бачить і ніхто не дізнається».

У вихованні взагалі й у зміцненні дисципліни зокрема особливе значення
має правильний тон і стиль діяльності учнівського колективу. Якщо панує
життєрадісний тон, в основі якого свідома дисципліна, єдність і дружба,
почуття власної гідності кожного члена колективу, виховання учнів
дається легше.

Дієвою є профілактика конфліктних стосунків і запобігання негативним
вчинкам. Порушення дисципліни і вимог шкільного режиму найчастіше
трапляються там, де недостатньо організована діяльність учнів. Якщо
вихованцеві нічого робити на уроці чи в майстерні, якщо не організовано
його дозвілля, він намагатиметься чимось заповнити свій вільний час,
організувати його по-своєму, не завжди розумно.

До порушень шкільного режиму молодших школярів призводить і невміння
деяких учителів працювати з педагогічно занедбаними дітьми. Помилки в
роботі з ними спричинені тим, що педагоги не розкривають мотивів їх
негативної поведінки, знання яких дає змогу ефективніше будувати виховну
роботу з ними. Якщо вихованець, наприклад, погано поводиться через
відсутність перспективи, байдужість до свого майбутнього, то вся робота
педагога має бути спрямована на формування в нього віри у це майбутнє, в
можливість досягти його власними силами.

Школа багато втрачає у вихованні свідомої дисципліни через те, що не
завжди дотримується суворої регламентації життя та діяльності молодших
школярів, а саме вона, за словами А. Макаренка, «…повинна з першого ж
дня поставити перед учнем тверді, незаперечні вимоги нашого суспільства,
озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна і чого не
можна, що похвально і за що не похвалять» . Це регламентування має
узгоджуватися з правами і обов’язками школярів, передбаченими Законом
України «Про освіту». молодших школярів створено всі умови для навчання
і праці в школі, тому кожен з них повинен сумлінно і свідомо виконувати
свої обов’язки. Повага учнів до закону полягає у свідомому дотриманні
правил поведінки, дисциплінованості, боротьбі з порушеннями шкільного
режиму, допомозі педагогічному колективу в організації
навчально-виховного процесу. Вони мають глибоко усвідомити, що поведінка
і ставлення до навчання — не лише їх особиста справа, що їх
громадянський обов’язок — сумлінно вчитися, зразково поводитися,
стримувати інших від недостойних вчинків.

Роздiл 3. Шляхи попередження та подолання

моральних деформацiй молодших школярiв

Моральні порушення молодших школярів за В. Сухомлинським це – егоїзм,
недисциплінованість, жорстокість, невдячність, підлість. Для цього слід
проникнути у внутрішній світ молодшого школяра , зрозуміти причини, що
породили зло, знайти ключі до виправлення вад. Основними причини, що
штовхають молодшого школяра на порушення моралі – здебільшого розлучення
батьків, пияцтво, знущання над дитиною, постійні суперечки між батьками,
непослідовність у вихованні молодших школярів від суворості та
жорстокості до ласки і догоджання.

Основним проявом моральних порушень у школі є порушення у сфері
духовного життя молодшого школяра, які не варто виносити на загальний
огляд : « погану поведінку, причини якої – негаразди в сім’ї молодшого
школяра, особливо загострення стосунків між батькамим, негідна поведінка
або окремі вчики, якщо причина їх криється в душевному надломі
молодшого школяра, яка стаждає від того, що в нього немає батька, або
він нерідний; необачні, непродумані вчинки, що об’ктивно є протестом
молодших школяря проти грубощів, сваволі або помилок батьків чи
вихователя; відставання молодшого школяра у навчанні в тому випадку,
коли він хоче, але не може впоратися із завданням; вчинки, пояснення
яких вимагає розповіді про особисті стосунки молодшого школяра із своїм
другом», вважав В. О. Сухомлинський.

Основним шляхом подолання моральних деформацій молодшого школяра
полягає в тому, щоб звертатися до нього, характеризувати його, говорити
з ним, не виносячи на суд колективу його поведінку. Виховна суть таких
бесід у тому, щоб вони викликали у молодшого школяра бажання бути
доброю, справжньою людиною.

Важливим є не тільки перевиховання моральних деформацій, які
виробилися у молодших школярів, а і їх передбачення і застереження. Так
само як лікар ретельно досліджує організм хворого, шукає і знаходить
джерела хвороби, щоб розпочати лікування, так і педагог має вдумливо,
уважно, терпляче досліджувати, вивчати розумовий, емоційний, моральний
розвиток молодшого школяра, шукати і віднаходити причину, через яку вона
стала важкою, застосрвувати такі знаходи виховного впливу, які б
враховували труднощі, особливості індивідуального світу молодшого
школяра.

В.О. Сухомлинський віднайшов головні шляхи, які б дали змогу
виховувати по-сравжньому добру і морального молодшого школяра,
викорінювали б мерзотне й огидне, до яких він відносить:

« — наодинці з собою робити не так, як ти робив би на очах у людей;

— лінуватися, бути ледарем, неробою;

— видавати за доблесть і заслугу те, що є твоїм обов’язком;

— бути жадібним, негостинним;

— глумитися зі старості;

— давати порожні обіцянки, не дотримуватися слова;

— мовчати, коли треба говорити, й говорити коли треба мовчати;

— кривдити дівчинку, жінку;

— не слухати батьків;

— глузувати з калік;

— глузувати з калік ,

— не любити й кривдити тварин»

Одне із завдань вчителя полягає в тому,щоб навчити молодшого школяра
бачити наслідки своїх вчинків. А щоб їх бачити – треба думати. В.О.
Сухомлинський зазначав, що виховуючи, ми вчимо молодшого школяра
міркувати про те, що навколо мене і в мені, уявно ставити себе на місце
іншого.

Висновки

Моральне виховання молодших школярів є одне з найскладніших, тому що
об’єктом праці – найтонші сфери духовного життя особистості, а
формується, — розум, почуття, воля, переконання, самосвідомість.
Впливати на ці сфери можна тільки так само – розумом, почуттям, волею,
переконанням, свідомістю.

Глибинний сутнісний зв’язок між соціальністю, духовністю й моральністю
як продукованими людиною явищами, не дозволяв нехтувати формуванням
моральних i духовних чеснот. Так само i надмірне захоплення моральними
ідеалами й цінностями у вихованні без урахування соціальних координат
може перетворитись на нудне i безплідне моралізаторство. Формування
внутрішнього, духовного світу молодшого школяра без огляду на соціальні
реалії його життя несе в собі небезпеку соціальної неадекватності,
самотності, втечі у світ ідеальних ілюзій, втрати життєвої наснаги.

Обов’язок батьків бути завжди і в усьому високоморальним прикладом
думок, звичок, поведінки, дій для своїх дітей. Батькам варто пам’ятати,
що той світ у якому росте й розвивається молодший школяр з раннього
дитинства, впливає на все її подальше життя. Основне завдання сім’ї у
вихованні молодшого школяра – створення для нього таких життєвих умов,
де б він розвивався вільно, нормально й гармонійно. Особливе місце у
справі морального виховання молодших школярів належить учителеві,
вихователеві. Вчитель працюючи на ниві народної освіти , він не тільки
озброює молодших школярів знаннями, а й формує в цілому моральну
спрямованість особистості: свідомість, переконання, поведінку.
Усвідомлюючи цю величезну суспільствознавчу відповідальність перед
суспільством, вчитель повинен бути зразком в усьому: його думки,
почуття, поведінка — приклад для наслідування молодшим школярам і
дорослим, він має постійно контролювати себе в усіх відношеннях. Важливе
місце у моральному вихованні належить патріотичному вихованню, яке
постає як глибоке громадянське почуття, змістом якого є любов до свого
народу, Батьківщини, усвідомлення своєї причетності до історії,
традицій, культури свого народу.

Важливою рисою патріотизму є турбота про благо свого народу. Провідне
місце належить шкільній дисципліні яка є умовою нормальної
навчально-виховної діяльності школи. Показниками високого рівня
дисципліни є розуміння учнями необхідності дотримання її в школі,
громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у
виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни праці, навчання,
проведення вільного часу; самоконтроль у поведінці; боротьба з
порушниками дисципліни в школі та за її межами.

Отже, у пізнанні світу людських цінностей надзвичайно важливим, щоб
молодші школярі переживали гостре почуття провини за свій необережний,
непродуманий вчинок, засуджували свою помилку, необачність, поспішність.
Одне із завдань вчителя полягає в тому,щоб навчити молодшого
школяра бачити наслідки своїх вчинків. А щоб їх бачити – треба думати.
В.О. Сухомлинський зазначав, що виховуючи, вчителі вчать молодшого
школяра міркувати про те, що навколо мене і в мені, уявно ставити себе
на місце іншого.

Список використаних джерел

Бех І.Д. Особистісно орієнтоване виховання: шляхи реалізації. – К.:
ІЗМН, 1996.

Волкова Н.П. Педагогіка . – К.:Академія, 2002.

Демиденко В.К. Деякі аспекти морального виховання: Практичний матеріал
для керівників, вихователів і вчителів. – К.: ІЗМН, 1995.

Джон Дьюї. Моральні принципи в освіті. – К.: 2001.

Донцов А.В. Психолого – педагогічні особливості формування ціннісних
орієнтацій студентської молоді.// Високі технології виховання. – Харків;
ІСДО,1995.

Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Основи національного виховання. Концептуальні
положення. – Умань, 1993. – С.37 – 38. Концепція безперервного
національного виховання. — К., 1994.

Макаренко А.С. Проблемы школьного советского воспитания: Соч. — Т.5. —
М.: Просвещение, 1976.

Малахов В.А. Етика: Курс лекцій.- К.: Либідь,1996.

Нізельська Г.О. Початкова школа. № 6, 7, 11 – К.,2006.

Подласьт Й. П. Педагогика. — М., 1999.

Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К., 1978.

Сухомлинський В.О. Повне зібр. творів у 5-ти томах. – 1977. –
Т.3.

Федорова М.А. Культура поведінки дітей 6 – 7 років життя. – Житомир:
Вид-во ЖДУ ім. і. Франка, 2005.

Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2007.

Щуркова Н.Е. Воспитание: новый взгляд с позиции культуры. – М.:
Педагогический поиск, 1996.

PAGE \* MERGEFORMAT 2

Похожие записи