Реферат на тему

Могутня сила шкільного колективу

А.С.Макаренко писав, що нова етика повинна починатися з вчення про
колектив.

Шкільний колектив* являє собою організацію, яка доцільно влаштована та
виконує важливі соціальні функції. Теорія та психологія колективу
розроблена в педагогічних працях Н.К.Крупської, А.С.Макаренко,
С.Т.Шацького, В.О.Сухомлинського.

У шкільному колективі, в свою чергу, виділяються педагогічний колектив
та колектив учнів. Вони виступають як суб’єкт та об’єкт навчання та
виховання. А.С.Макаренко писав: «Колектив вчителів та колектив дітей –
це не два колективи, а один колектив і, крім того, колектив
педагогічний». Вчитель по відношенню до учнівського колективу виконує
роль керівника та наставника, здійснює вплив на формування здорового
колективу дітей з позитивними зусиллями та чіткими цінностями, який
сприяє всебічному розвитку особистості кожної дитини, готової до
самоврядування. Колектив називають «самою могутньою зброєю, відомою
людині». Він потенційно є могутнім стимулом, чинником підтримки та
натхнення.

Динаміку розвитку учнівського колективу можна розглядати в такому
контексті.

Вимоги пред’являє педагог, формальний актив його підтримує.

Вимоги пред’являє педагог та виборний актив.

Весь колектив пред’являє вимоги до кожного.

Вихованці пред’являють вимоги самі до себе.

У теорії виховання відома загальновизнана інтерпретація стадії розвитку
колективу (за методикою самооцінки колективу через емоційно-символічну
аналогію (СКЕСА), створеною А.М.Лутошкіним).

Умови ефективного формування колективу:

всі члени групи чітко уявляють собі цілі спільної роботи;

вміння кожного учня повинні бути відомі іншим, функції доцільно
розподілені;

в групі замислюються над удосконаленням методів колективної роботи.

Малюнок 23

Стадії розвитку шкільного колективу

Новий колектив діловий та професійно організований.

Розвинуті самодисципліна, самоврядування, самоорганізація, що дозволяє
ефективно використати час та потенційні можливості;

Група підтримує своїх членів та створює тісні взаємовідносини;

Досить можливостей та відповідних умов для того, щоб обговорити всі
питання;

Це період створення мікрогруп та переоцінки ролі лідера, відкритого
вираження суперечностей, посилюються особисті взаємовідносини,
виявляються чиїсь недоліки.

Учнівський (педагогічний) колектив вже напрацював досвід успішного
вирішення проблем.

Члени колективу починають відчувати задоволення від перших колективних
перемог, від причетності до цього колективу.

Колектив розвинутий. Між його членами міцні зв’язки. Взаємні претензії
стають діловими. Відносини між педагогами та учнями приймають все більш
неформальний характер. Колектив стає благодатним осередком шкільного
життя, підвищуються стандарти досягнень.

Управління без конфліктів

Педагог – завжди в центрі уваги, йому постійно доводиться працювати з
людьми (учнями, колегами, керівництвом, батьками). Це робоче середовище
не однозначне і, природно, в ньому не завжди знаходяться умови для
реалізації «трьох китів» нормального людського спілкування:
взаємодопомоги, взаєморозуміння та справедливості. Адже кожен член
колективу або його інфраструктури – це насамперед індивід, особистість
із своїми інтересами. Кожен учасник спілкування бачить ситуацію в школі,
в класі «із своєї дзвіниці», прийняти точку зору іншого не так просто,
потрібні певні навички спілкування, а в багатьох випадках навіть
професіоналізм.

У теорії спілкування прийнято використовувати займенники «Я», «ТИ»,
«МИ», «ВОНИ».

Я – це учасник спілкування з власним баченням ситуації.

ТИ – опонент.

МИ – абстракція, яка включає «Я» та «ТИ».

ВОНИ – спостерігачі спілкування, джерело ескалації конфлікту, соціальне
оточення тих, хто спілкується.

Спілкування можна розглядати в трьох аспектах:

Суб’єктивність (сфера інтересів). Передбачається, що будь-якою своєю
дією «Я» самовиражаю себе. У спілкуванні з «ТИ», «Я» репрезентує тільки
значимі для цього спілкування інтереси. Суб’єктивність пов’язана з
принципом свободи.

Реальність (значення ситуації). Спілкування неможливе без створення
особливої комунікативної «реальності»: «ТИ» для «Я» – це безпосередня
реальність, вони разом конструюють фон спілкування. Реальність пов’язана
з ідеєю однаковості «Я» та «ТИ», тобто ми з тобою однаково розуміємо те,
що є предметом нашого спілкування. Спілкування в цьому значенні носить
назву дискурсу (спілкування з метою справити враження на переконання
учасника шляхом використання слів, жестів, вчинків).

Нормативність (обмежена діяльність). Будь-яке спілкування повинне бути
свідомим, що означає інтерпретацію кожної дії в спілкуванні за допомогою
певних соціальних норм. Ці норми «Я» та «ТИ» повинні сприйняти як
справедливі, причому впевненість кожного в своїй справедливості
черпається з соціуму. Нормативність пов’язана з принципом рівності,
тобто норма, якою ми керуємося, справедлива, ми обидва сприймаємо її як
справедливу, хоч вона створена та нав’язана нам іншими. Нормативність
пов’язана з виправданням моєї поведінки з точки зору соціуму. Схеми
виправдання можуть бути різноманітними: етичні, юридичні норми та ін.

Основні види спілкування – співпраця, суперництво, конфлікт. Зупинимося
на останньому.

Конфлікт* – це така форма спілкування, в якій виявляється неузгодженість
дій людей, які турбуються про свої інтереси. В основі конфлікту лежать
протиріччя, які вимагають свого вирішення. Ці протиріччя загострюються
та призводять спілкування до смерті (симптом замовчування, наклепи,
чутки), до конфліктної ситуації.

Аналіз конфліктної ситуації починається з визначення проблеми. У
загальному вигляді, конфліктна проблема – це проблема узгодження
інтересів, реалізація яких виявилася у вигляді конфлікту.

Для ескалації конфліктної ситуації в конфлікт необхідний інцидент
(привід), коли одна із сторін починає діяти, навмисно або ненавмисно
зачіпаючи інтереси другої сторони. Зовнішній привід для інциденту часто
здається незначним (необережне слово, неадекватний вчинок…). У
конфлікті є учасники, люди, які не задоволені спілкуванням у зв’язку з
його порушенням.

У конфліктології існують спеціальні поняття для уточнення участі в
конфліктах:

Опоненти – учасники конфлікту, які вважають свої інтереси неузгодженими.

Противник – опонент, який намагається реалізувати свої інтереси за
рахунок нейтралізації інтересів іншого.

Співчуваючий – той, хто бачить конфлікт з точки зору «Я».

Посередник – учасник, інтерес якого – ліквідувати конфлікт.

Прихильники – учасники, які співпрацюють з «Я».

Основні причини конфліктів

Школа – соціальний інститут, в якому працюють та навчаються люди
(педагоги, діти). Всі вони мають усталені норми, погляди, бачення,
темперамент та характери. Ця несхожість і визначає фактори, які
спричиняють конфлікти:

1. Фактори невиробничого характеру (стан здоров’я, сімейні обставини,
побутові умови, умови дозвілля).

2. Фактори виробничого характеру (взаємовідносини в колективі, умови
праці).

3. Безпосередні причини:

матеріально-технічні;

господарчо-організаційні;

соціально-професійні;

соціально-психологічні;

соціально-демографічні.

У педагогічних колективах причинами конфліктів бувають: фізична
несумісність – 20%; емоційна несумісність – 25%; інтелектуальна
несумісність – 55%.

Чому у людей виникає спотворена уява про ставлення один до одного? Це,
насамперед, через недостатність неформального спілкування, людських
контактів; через психологічну скутість, невміння або побоювання показати
оточуючим свою щирість, доброзичливість, увагу.

Деякі керівники шкіл підкреслено витримують дистанцію у взаємовідносинах
з педагогами та учнями, вважаючи, що неформальні стосунки зашкодять
справі.

Виділяють два основних види конфліктів: конструктивні та деструктивні.

Вважається, що конфлікти конструктивного характеру корисні, оскільки
вони усувають «застої» індивідуальної або групової життєдіяльності та
стимулюють рух вперед. Звідси більшість конфліктологів роблять висновок,
що ставлення до конфлікту повинно зводитися не до того, щоб запобігти чи
усунути конфлікт, а до того, щоб знайти спосіб зробити його
продуктивним.

За напрямками комунікації конфлікти бувають:

Малюнок 24

На жаль, 80% всіх конфліктів у школі носять вертикальну орієнтацію,
тобто найбільш небажану, бо в них втягуються учні та їх батьки, вчителі
та керівництво школи, що веде до дезорганізації діяльності шкільного
колективу.

Малюнок 25. Конфлікти в динаміці

Причини конструктивних конфліктів

Феномен конфлікту полягає в тому, що він з «великим» успіхом може
отримувати розвиток навіть у творчому, добре структурованому та
професійно керованому колективі. Тому названі нижче причини
конструктивних конфліктів у школі не можна назвати повними:

несприятливі умови праці та навчання;

слабка організація трудової та навчальної діяльності;

невідповідність прав та обов’язків;

неритмічність навчального процесу;

нечіткий розподіл обов’язків;

недостатній рівень дисципліни.

Розв’язання конструктивного конфлікту зводиться до усунення недоліків та
причин, що породили його. А оскільки ці причини об’єктивні, відображають
недосконалість організації навчально-виховного процесу, то усунення їх
означає удосконалення організації та керівництва навчально-виховним
процесом. Ділове вирішення конструктивних конфліктів – ефективний шлях
розвитку шкільного колективу.

Треба пам’ятати, що у разі виникнення конфлікту між вчителем та учнем
відповідальність покладається на вчителя. Саме йому, насамперед, треба
проаналізувати причини виникнення конфлікту та змінити відповідні
компоненти навчально-виховного процесу.

Наприклад, вчитель помітив, що учень несумлінно готує домашнє завдання з
предмету. Неодноразовий вплив учителя ні до чого не привів, назріває
конфліктна ситуація. Аналіз показує, що причинами цього може бути
відсутність уваги на уроці, нечіткість інструкцій вчителя, відсутність
мотивів, слабкий рівень підготовки до предмету, несприятливі умови в
сім’ї учня.

З’ясування та усунення цих причин (або деяких з них) дозволяє запобігти
ескалації конфліктній ситуації.

Причини деструктивних конфліктів

Це особливий вид конфліктів, генезис яких має подвійну природу:

одна з сторін вперто та жорстко наполягає на своїй позиції, не бажає
враховувати інтереси іншої сторони;

один із опонентів вдається до морального засудження методів
протистояння, намагається психологічно пригнітити партнера,
дискредитуючи та принижуючи його.

До причин деструктивних конфліктів можна віднести неправильні дії
вчителя, учня або керівника школи, психологічну несумісність окремих
осіб. Так вже ми, педагоги, налаштовані, що неправомірність вчинків
учнів ми оцінюємо більш жорстко, а свої неправильні дії намагаємося
легалізувати.

Оригінальний експеримент, який приголомшив психологів, провів
американський психолог С.Мілгрем. Для участі в експерименті були
запрошені добровольці. Одні виступали в ролі «вчителів», інші «учнів».
Учневі треба було запам’ятати слова. Якщо він допускав помилку, то
отримував покарання у вигляді удару електротоку різної сили (від 15 до
450 В). Заздалегідь вчитель повинен був на собі випробувати силу удару.
Перед ним була шкала сили удару (від «слабкого» до «небезпечного»). Від
вчителя було приховано, що учень ніяких ударів не отримує. Крики, удари
в стіну (піддослідний знаходився за перегородкою) імітувалися. Багато
вчителів намагалися від експерименту відмовитися з етичних мотивів,
однак умовляння експериментаторів залишали їх на місці. Жоден з вчителів
не припинив експеримент до того часу, поки стрілка не підійшла до 315 В
та учень не демонстрував шокового стану; 60% вчителів карали учнів
ударами в 450 В.

Цей експеримент підтвердив, що жорстокість, певні її елементи властиві
психічно нормальним людям.

Бажання образити, принизити почуття іншої людини нерідко зустрічається в
практиці шкільного управління. Об’єктом, як правило, виступають люди,
які не вміють за себе постояти. Такий вигляд жорстокості може виявлятися
ніби нешкідливо: в іронічній усмішці, зауваженні, жесті, здатному
вивести з рівноваги, поставити в скрутне становище будь-кого з нас.
Вказані елементи жорстокості частіше виявляються в присутності інших
людей (ефект Латейна). Талмуд стверджує, що приниження на очах у всіх
повинно розглядатися як вбивство однієї людини іншою.

Стендалю належать слова, важливість яких важко переоцінити для
дослідження взаємовідносин у школі: «Спиратися можна тільки на те, що
чинить опір». Педагоги, керівники шкіл часто нетерплячі до тих членів
педагогічного колективу, які демонструють власну думку, намагаються
відстоювати свої погляди. Таку поведінку в школі часто кваліфікують як
недисциплінованість.

Що ж робити вчителеві, коли він зустрівся з явно конфліктною особистістю
учня, для якого конфлікт – спосіб реального існування в колективі. На
заклики до порозуміння він відповідає тільки так: «Не хочу та й все!»
Він захищає себе навіть там, де на нього ніхто не нападає, йому
здається, що він постійно знаходиться у ворожому оточенні. Ця ситуація
не безнадійна. Придивіться, хто з членів колективу знаходить до цієї
дитини підхід та на яких принципах будуються їх стосунки, перейміть
позитивний досвід подолання емоційних конфліктів.

Три основні групи помилкових дій вчителя, керівника школи, які приводять
до деструктивних конфліктів

Ж.Л.Пті зауважує, що помилки є тільки помилками, коли у тебе є мужність
їх обнародувати, але вони стають злочином, коли гординя тебе спонукає їх
приховати.

ЛІТЕРАТУРА

Альтшуллер Г.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей: от озарения
к технологии. (Теория и практика решения изобретательских задач). –
Кишинев: Карта Молдовеняскэ, 1989. – 381с.

Амонашвили Ш.А. Личностно – гуманная основа педагогического процесса. –
Мн.: Университетское, 1990. – 560с.

Амосов Н.М. Алгоритмы розума. – Киев: Наукова думка, 1979. – 223с.

Амосов Н.М. Разум, человек, общество, будущее. – К.: Байда, 1994. –
184с.

Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.1. – М.:
Педагогика, 1980. – 232с.

Ангеловски К. Учителя и инновации: Кн. для учителя: Пер. с макед. – М.:
Просвещение, 1991. – 159с.

Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе.- М.: Просвещение,
1989.-224с.

Арват Ф.С., Коваленко Є.І. та ін. Культура спілкування:
Навч.-метод.посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 328с.

Бараева О.Ю. Стратегическая деятельность директора школи.- Н.Новгород:
МП «Балахинская типография», 1994. – 71с.

Бэрн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих
взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой
судьбы: Пер. з англ. / Общ.ред. М.С.Мацковского. – М.: Лист-Нью; Центр
общечеловеческих ценностей, 1997. – 336с.

Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. – М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1982. – 200с.

Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. – М.: Педагогика,
1983. – 272с.

Бойделл Т. Как улучшить управление организацией: Пособие для
руководителя. – М.: АО «ИНФРА-М» – АОЗТ «Премьер», 1995. – 204с.

Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала: Пособие по кадровой
роботе. М.: Юрист, 1998. 496с.

Воспитание чувств у детей по методу Марии Монтессори: Дидактический
материал / Сост. и ред. З.Н.Борисова, Р.А.Семерникова. К., 1995. 132с.

Вудкок М., Френсис Д. Роскрепощенный менеджер. Для
руководителя-практика: Пер. с англ. – М.: Дело, 1991. – 320с.

Головаха Е.И., Папина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. –
К.: Политиздат Украины, 1989. – 189с.

Давыденко Т.М. Рефлексивное управление школой: теория и практика. –
Москва-Белгород, 1995. 251с.

Давыдов Н.А., Бойченко Н.А. Как быстро научиться интересно и эффективно
обучать специалистов. – Симферополь: Таврия, 1992. – 112с.

Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Кн. для
учителя и руководителей. – М.: Просвещение, 1987. – 207с.

«вертикальні” – між педагогами, керівництвом школи;

«горизонтальні” – між рядовими членами колективу.

короткочасні

заплановані (ініційовані, спровоковані)

стихійні

затяжні (приводять до безвихідних ситуацій)

тривалі

слабо керовані

Етап виникнення конфлікту

Етап розвитку

конфлікту

Етап усунення

конфлікту

керовані

не керовані

Прояв неповажливого ставлення, високомірності та брутальності;

обман, невиконання обіцянок;

затискування критики, нетерпимість до альтернативних думок;

критика, що принижує гідність вчителів;

зловживання службовим становищем.

неправильне використання заохочення та покарання;

неправильний розподіл роботи та навантаження між вчителями (учнями);

нечітке формулювання доручених завдань;

огульна критика педагогів та учнів. Кожен вважає, що його вона не
стосується.

І група

помилок

ІІ група

помилок

конфліктна особистість (вчителя, учня, директора школи);

психологічна несумісність опонентів;

відсутність досвіду позитивного спілкування.

ІІІ група

помилок

Похожие записи