Реферат на тему:

Модульно-рейтингова і кредитно-модульна технологія навчання та
оцінювання навчальних досягнень студентів

В останні роки у вищих навчальних закладах запроваджується
модульно-рейтингова система оцінювання знань. Це зумовлено тим, що діюча
чотирибальна система не задовольняє ні викладачів, ні студентів,
оскільки в її основі лежить низка недоліків.

Тому важливим є запровадження такої системи аналізу навчальної
діяльності студентів, яка сприяла б створенню оптимальних умов для
професійної підготовки фахівців. Рейтингова система оцінювання широко
використовується у багатьох країнах світу. Навряд чи варто її сліпо
копіювати, переносити на наше дидактичне поле, як і чужу систему освіти
взагалі, але корисне, прийнятне доцільно запозичити.

У підході до розуміння певного явища, системи варто усвідомити,
передусім, вихідні поняття. Вони будуть ключем до розуміння сутності
явищ, системи. Стосовно модульно-рейтингової системи варто виділити два
основоположних поняття — «модуль» і «рейтинг». Модуль (лат. modulus —
міра): 1) назва, яку дають якомусь особливо важливому коефіцієнту чи
величині; 2) система логарифмів; 3) уніфікований вузол радіоелектронної
апаратури; 4) умовна одиниця в архітектурі і будівництві (звичайно
розмір одного з елементів будівлі); 5) відокремлювана, відносно
самостійна частина якоїсь системи, організації, пристрою [1].

Рейтинг (англ. rating — оцінка, порядок, класифікація) — термін, який
означає суб’єктивну оцінку явища за заданою шкалою. Рейтингова система
передбачає визначення рівня оволодіння студентами змістом навчального
матеріалу модуля, цілісного курсу, сформованості умінь і навичок. Для
запровадження модульно-рейтингової системи (МРС) необхідно дотримуватися
таких правил:

1. Забезпечити готовність викладачів і студентів працювати за
модульно-рейтинговою системою.

2. Здійснити необхідну методичну підготовку викладачів до запровадження
МРС.

3. Запровадити науково обґрунтовану і методично забезпечену самостійну
навчальну роботу студентів.

4. Домогтися запровадження модульного навчання: з кожної навчальної
дисципліни чітко визначити навчальні модулі; обґрунтувати оцінювання
кожного модуля в залікових одиницях.

5. Здійснити необхідну організаційно-методичну підготовку: налагодити
систему аналізу й оцінювання знань, умінь, та навичок (ЗУН) кожного
студента за результатами опанування певних модулів; підготувати
комп’ютерні програми для використання тестових методик перевірки якості
ЗУН; налагодити ретельний облік результатів звітів за виконанням
модульних завдань; в індивідуальних планах викладачів передбачити години
для здійснення аналізу й оцінювання навчальної роботи студентів; у
кожній навчальній дисципліні визначити числові параметри переведення
кількісних показників (кредитів) в офіційні оцінки знань студентів.

6. Забезпечити відкритість оцінювання навчальної діяльності студентів.

7. Визначити науково обґрунтовані обсяги навчальних завдань для
самостійної роботи студентів на міжпредметному рівні з урахуванням
бюджету часу, що виділяється на навчальну роботу.

Досвід запровадження модульно-рейтингової системи оцінювання навчальної
діяльності студентів дає підстави стверджувати, що вона має переваги,
наукове обґрунтування яких переконливо сформулював професор A.M. Алексюк
у монографії «Педагогіка вищої освіти України»[2].

Для студентів ці переваги полягають у тому, що:

— навчальний рейтинг активізує самостійну роботу студентів (СРС), робить
її ритмічною і систематичною впродовж семестру;

— формується позитивна мотивація навчальної діяльності;

gdO~E

— стимулюється самостійність, ініціативність, відповідальність,
творчість, змагальність, дбайливість;

— студент зорієнтований на самостійний науковий пошук, що сприяє
інтелектуальному розвитку особистості;

— підвищується об’єктивність оцінювання ЗУН, збільшується ймовірність
уникнення випадковостей;

— зменшується навантаження під час екзаменів та заліків;

— здобуті знання більш глибокі і міцні;

— отримується особисте задоволення від процесу учіння.

Для викладачів є:

— реальна можливість індивідуалізації навчання та диференційованого
підходу;

— можливість допомогти студентам у навчальній роботі, рівномірно
розподілити навантаження протягом семестру;

— можливість уникнути конфліктів, які часто виникають у результаті
підсумкової перевірки знань на екзамені.

Нинішній етап розвитку національної вищої освіти характеризується
модернізацією і реформуванням, спрямованими на приєднання до Болонського
процесу з метою входження в європейський освітній і науковий простір.
Болонський процес — це здійснення структурного реформування вищої
освіти, зміна освітніх програм, форм і методів навчання, контролю і
оцінювання навчальних досягнень студента з метою підвищення якості
освіти, спроможності випускників вищих навчальних закладів до
працевлаштування на європейському ринку праці. Цей процес добровільний,
полісуб’єктний, поліваріантний, відкритий, поступовий і гнучкий. Він
ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури і не нівелює
національні особливості освітньої системи України. Його метою є
прийняття зручних і зрозумілих градацій дипломів, ступенів і
кваліфікацій, введення двоступеневої структури вищої освіти (бакалавр —
магістр), використання єдиної системи кредитних одиниць (ECTS —
Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи) і додатків до
дипломів, розробка, підтримка і розвиток європейських стандартів якості
освіти, усунення наявних перепон для підвищення мобільності студентів,
викладачів, науковців.

Впровадження кредитно-модульної системи навчання передбачає
реорганізацію традиційної схеми «навчальний семестр — навчальний рік,
навчальний курс», раціональний поділ навчального матеріалу дисципліни на
модулі й перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу
кожного модуля, використання більш широкої шкали оцінювання знань,
вирішальний вплив суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову
оцінку.

Модернізація навчального процесу в руслі вимог Болонської декларації
передбачає значне збільшення обсягів самостійної роботи студента (до
50-60 %), індивідуалізацію навчання. Це в свою чергу потребує належного
науково-методичного забезпечення навчального процесу, відповідної
матеріальної бази, поліпшення фінансово-побутового стану студента.

Всі ці зміни вимагають від викладача ВНЗ ґрунтовних знань, умінь і
компетентності в організації своєї діяльності на новій методичній і
технологічній базі — кредитно-модульній і акумулюючій системі навчання.

Як бачимо і модульно-рейтингова, і кредитно-модульна система організації
навчання, аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів — це
важливий крок у напрямку інтенсифікації й оптимізащї навчально-виховного
процесу у вищій школі. Але вони потребують від науково-педагогічних
працівників належної психолого-педагогічної підготовки, перебудови
організаційних і методичних аспектів навчально-виховного процесу.

Література:

1. Фурман А.В., Калугін О.І. Школа розвитку: непізнані грані
фундаментальної ідеї // Рідна школа. — 1994. -№6, — С. 27.

2. Алексюк A.M. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. — К.
Либідь, 1998.

Похожие записи