Моделі управління інноваційними процесами

Передумовою розробки авторської моделі стали протиріччя, що виявлені в
інноваційній педагогічній практиці регіону. До таких протиріч, зокрема,
віднесені протиріччя між:

стихійністю інноваційних процесів у практиці шкільної освіти й
необхідністю узгодження нових ідей із соціальними потребами та
нормативними вимогами;

відсутністю відповідних інфраструктур, які здійснюють регулювання
інноваційними процесами на основі науково-методичних підходів,
координації та оцінювання;

відсутністю належного інформаційного забезпечення суб’єктів інноваційної
діяльності.

Вихідними положеннями в розробці моделі управління інноваційними
процесами регіону є положення про демократичні підходи в освіті та
теорії моделювання. Так, С. Гончаренко, виділяючи демократизацію освіти
як один з основних принципів реформування галузі в Україні, підкреслює
широкий спектр його застосування. Насамперед, демократизація передбачає
зміни в управлінні освітою через її децентралізацію та регіоналізацію,
надання автономності школам у вирішенні основних питань діяльності,
поширення альтернативних навчальних закладів, перехід до
державно-громадської системи управління освітою, співробітництва між
учителями та учнями.

Тобто демократизм розглядається як сукупність поглядів, що відтворюють
єдність прав, свободи та відповідальності особистості, а демократизація
— як процес утвердження й збагачення новим змістом принципів демократії.
У системі «людина-суспільство» актуальність демократичних чинників
виявляється в необхідності формування в суб’єктів інноваційного процесу
таких стрижневих якостей, які сприятимуть самореалізації індивідуальних
і професійних здатностей кожної особистості.

Моделювання як одна з основних категорій теорії пізнання в нашому
дослідженні виступає основним методом педагогічного експерименту. Тому
модель розглядається як зразок, що відтворює та імітує будову й дію
об’єкта дослідження та використовується нами для одержання нових знань
про цей об’єкт.

Потреба розробки моделі управління інноваційними процесами в регіоні
виникла внаслідок:

становлення регіональних систем освіти в Україні;

відсутності науково-педагогічних підходів до проблеми розвитку
інноваційної сфери в системі загальної середньої освіти столичного
регіону;

відсутності моделей, практичних систем, предметом організаційного
структурування яких є інноваційно-педагогічна сфера;

потреби встановлення зв’язків між елементами інноваційної сфери та
структурними компонентами традиційної системи освіти.

Ураховуючи специфіку протікання інноваційних процесів в освіті, така
модель виступає передумовою випереджального розвитку системи.
Соціально-педагогічне випередження та передбачення (прогнозування,
проектування, програмування, планування, реалізація прийнятих програм і
проектів) В. Загвязинський називає основним завданням педагогічної
науки, прикладні функції якої полягають у розробці рекомендацій,
спрямованих на конструктивне перетворення педагогічної реальності.
«Випереджальна стратегія» досягається соціально-педагогічним
проектуванням різних рівнів системи освіти на основі гуманістично
орієнтованого прогнозу. Потреба проектування регіональної моделі
управління інноваційними процесами зумовлена необхідністю сприяти
соціальній стабільності й розвитку загальної середньої освіти шляхом
гармонізації відносин у макро-, мезо- та мікросоціумі.

Тому в основу розробки моделі як засіб розвитку регіональних систем
освіти покладено проектний підхід, який сучасними вченими та педагогами
визнається одним з актуальних. Такий підхід забезпечує цілісність
збалансованих і пов’язаних між собою навчальних закладів, що
задовольняють різноманітні потреби мешканців регіону з урахуванням
нахилів, потенційних здатностей школярів, гуманістичних цінностей, а
також їх регіональної культурної своєрідності.

Проектування регіональної моделі управління інноваційними процесами в
освіті розглядається нами як діяльність, що дозволяє синтезувати
прогнози з розгортанням процесів їх реалізації. У такій системі
зосереджена схема ідеальних намірів та їх спрямованість на майбутнє й
водночас розкривається процес утілення ідеальних прогнозів. При цьому
розгортання процесів спирається на реальні ресурси та можливості,
указуючи на перехід системи від реального стану до бажаного.

Основними принципами проектування регіональної моделі управління
інноваційними процесами є принципи педагогічної прогностики:

принцип методологічної доведеності підходів до обґрунтування цілей у
межах системи цінностей;

принцип системності проектування у взаємодії її компонентів; єдність і
різноманітність педагогічних процесів у взаємозв’язку та взаємовпливах;

принцип неперервності як цілісності етапної організації;

принцип логічної завершеності — відповідність науковій логіці розвитку
соціальних систем.

Проектування моделі управління інноваційними процесами в регіоні
спирається на практичний досвід автора в упровадженні нововведень в
освітній галузі столиці України.

Як системне утворення наша модель ураховує сучасні ідеї
недетермінованості та непредбаченості шляхів еволюції складних, особливо
гуманітарних, систем, які обґрунтовані в синергетиці та розкриваються в
так званих «м’яких» моделях.

Регіональний аспект у нашій моделі розглядається як
соціально-педагогічний процес формування нормативно-правового поля
інноваційного розвитку освіти; консолідації державно-громадських органів
місцевого самоврядування, наукового та культурного потенціалу столиці;
розширення мережі загальноосвітніх навчальних закладів з різноманітними
освітніми послугами; формування варіативного змісту освіти з урахуванням
науково-культурної специфіки столичного регіону та його національних
традицій.

Опора на регіональний аспект створює передумови для піднесення
соціальної значущості ролі освіти. Це досягається на основі узгодженості
між потребами мешканців міста в різноманітності та якості освіти та її
відповідності економічним, виробничим, демографічним, соціокультурним
потребам регіону. Відтак, формується регіональна політика у сфері
освіти, що стає основою розвитку соціально-економічного та культурного
піднесення столичного регіону зокрема та системи загальної середньої
освіти у країні взагалі. Тому розвиток інноваційних процесів
детермінований протиріччями, які виникають у разі невідповідності між
освітніми послугами й освітніми потребами, що, у свою чергу,
характеризує специфіку інноваційних процесів, які відбуваються у
столичному регіоні.

У побудові моделі ми спираємось на такі положення:

1. В умовах соціально-педагогічних трансформацій розвиток системи
загальної середньої освіти детермінований процесами інноваційних
перетворень.

2. Тенденції регіонального підходу в освіті вимагають змін стратегії й
тактики управління інноваційними процесами, тобто створення керованої
системи впровадження освітніх новацій відповідно до загальнодержавної
соціокультурної ситуації та в контексті формування регіональної
освітньої політики.

3. Управління інноваційними процесами в системі загальної середньої
освіти регіону відкриває можливості для розвитку інноваційного
середовища, що у свою чергу відображає не лише загальні, а й специфічні
регіональні особливості функціонування та розвитку освіти столиці.

4. Ефективність управління інноваційними процесами формують ті умови
інноваційного середовища, у межах яких зростає професійна компетентність
педагогів, їхня готовність до діяльності в умовах перманентних змін.

Оскільки інноваційні процеси діють у межах загальних закономірностей
розвитку системи освіти, то в них виокремлюються такі компоненти, як
цільовий, змістовий, організаційний. Цільовий компонент дає уявлення про
загальну векторну спрямованість інноваційного розвитку освіти в регіоні,
тобто орієнтує на необхідність формування інноваційного середовища в
системі загальної середньої освіти регіону, сприятливого для творчого
самовизначення кожного суб’єкта. Змістовий компонент розкриває специфіку
різноманітності нововведень, в яких віддзеркалено потреби регіону в
галузі освіти. Організаційний компонент пов’язаний з формами та методами
впровадження нововведень у систему загальної середньої освіти,
характером контролю та оцінювання за результатами інноваційного пошуку,
а також його поширенням.

Мета проектування регіональної моделі управління інноваційними процесами
полягає в необхідності відтворення ідеального образу інноваційного
середовища в системі загальної середньої освіти столичного регіону, його
обумовленості ефективним управлінням.

В основу моделі нашого дослідження покладені поліструктурна схема
управління інноваційними процесами та розроблена автором методика
організації інноваційних процесів, яка була апробована в системі
загальної середньої освіти столичного регіону.

Об’єктом проектування моделі регіонального управління інноваційними
процесами є розвиток інноваційного середовища. Тому проектування
регіональної моделі в нашому дослідженні передбачало розробку структури
та визначення засобів, що сприяють продуктивному розгортанню
інноваційних процесів і забезпечують розвиток інноваційного середовища в
регіональній освіті.

Управління інноваційними процесами в системі загальної середньої освіти
регіону спирається на принципи, необхідні для продуктивної реалізації
нововведень. Нами визначено два рівні принципів: загальні та
організаційно-технологічні. До загальних принципів віднесені ті, що
діють у цілісній системі освіти та теорії управління:

принцип демократизації та гуманізації;

принцип єдності розвитку освіти та науки, який передбачає використання
об’єктивних закономірностей функціонування й розвитку системи освіти.
Управління інноваційними освітніми процесами відбувається на науковій
основі, що забезпечує можливості реалізації прогресивних тенденцій для
розвитку регіональної системи освіти;

принцип системності, реалізація якого досягається цілеспрямованою,
упорядкованою та послідовною діяльністю;

принцип самоуправління та самоорганізації;

принцип взаємодії управлінської вертикалі, упровадження якого передбачає
врахування загальнодержавних умов функціонування галузі, сучасної
специфіки розвитку регіональної системи та вимог суспільства.

До організаційно-технологічних принципів віднесено:

принцип єдності централізованого та децентралізованого характеру
управління;

програмно-проектний принцип організації інноваційного пошуку;

забезпечення на рівні регіону неперервності інформаційних потоків у
перебігу інноваційних педагогічних процесів у загальноосвітніх
навчальних закладах міста (регіону);

єдність науково-технічного прогресу та потреб суспільства в якості
шкільної освіти;

державної підтримки та стимулювання інноваційно-педагогічних пошуків у
освіті;

сприяння розвитку інноваційного освітнього середовища в регіоні;

використання зарубіжного інноваційного досвіду;

прогностичної спрямованості на основі науково-технологічного прогресу та
суспільних запитів;

упровадження освітніх нововведень у межах фінансово-економічних
ресурсів, затверджених чинним законодавством;

самореалізації професійних та особистісних якостей суб’єктів
інноваційної освітньої діяльності;

відкритості та компетентності у вирішенні проблем, пов’язаних з
інноваційним пошуком;

збереження загальнолюдських цінностей, фізичного та морального здоров’я
суб’єктів інноваційного процесу;

забезпечення рівного права освітян на професійні ініціативи та участь в
інноваційній діяльності;

реальний характер системи контролю та оцінювання результатів
інноваційного пошуку.

Основними структурними складовими регіональної моделі управління
інноваційними процесами визначено: умови управління, функції управління,
види управління, форми та методи управління інноваційними процесами.

Характеристика структурних складових регіональної моделі

Під умовами будемо розглядати сукупність об’єктів, процесів, відносин,
що необхідні для формування, існування та зміни визначеного об’єкта.
Умови управління інноваційними процесами складаються з
нормативно-правового, соціально-педагогічного, психолого-педагогічного
та організаційно-управлінського забезпечення впровадження нововведень.
Умови можуть бути достатніми чи недостатніми. У разі відсутності умов
інноваційні процеси реалізуються в деформованому вигляді або не
реалізуються взагалі.

Нормативно-правову основу інноваційних процесів складають документи
міжнародного, державного та регіонального рівнів. Базовим документом
міжнародного рівня, що захищає права дітей, є Конвенція про права дитини
(ратифікована в Україні 1991 р.), де держави-сторони взяли на себе
зобов’язання вживати всіх необхідних законодавчих, соціальних і
просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та
психологічного насильства (ст. 19 п. 1); а також забезпечення шкільної
науки методами, які ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини
(ст. 28 п. 2). Згідно з положеннями даного документа, упровадження
будь-яких новацій не повинно загрожувати психічному та фізичному
здоров’ю дитини.

На загальнодержавному рівні інноваційні процеси в системі загальної
середньої освіти регулюються Конституцією України (1996 р.), законами
України «Про загальну середню освіту» (1999 р.), «Про охорону дитинства»
(2001 р.), «Про інноваційну діяльність» (1999 р.), де, зокрема, визнано
право дитини на отримання якісної освіти, вибору навчального закладу. Це
свідчить про розуміння державою необхідності розвитку індивідуальних
потреб кожної дитини, що, у свою чергу, вимагає від системи освіти
створення такої мережі загальноосвітніх навчальних закладів, яка здатна
забезпечити різноманітні освітні потреби школярів.

Проголошення інноваційного розвитку освіти в Україні одним із
пріоритетних напрямів модернізації галузі знайшло відображення в таких
державних документах, як Національна доктрина розвитку освіти (2002 р.),
Положеннях Міністерства освіти і науки України «Про інноваційну
педагогічну діяльність» (2000 р.), «Про експериментальні педагогічні
площадки» (2001 р.) та в інших державних документах.

Соціально-педагогічні умови управління інноваційними процесами в
регіональній освіті формуються відповідно до соціально-економічних,
культурних та освітніх потреб регіону й з урахуванням
державно-громадського характеру управління. Соціально-педагогічні умови
започатковують основу для автономного функціонування й розвитку
регіональної системи освіти загалом та інноваційного середовища в
регіоні зокрема, що забезпечує створення регіональної освітньої
політики. Ці умови складаються з таких елементів, як зміст нововведень,
соціальна підтримка суб’єктів інноваційного пошуку та наявність програми
розвитку системи загальної середньої освіти в регіоні. Зміст передбачає
певні зміни в системі освіти з метою урізноманітнення педагогами
ініційованих змін з урахуванням сучасних тенденцій оновлення шкільної
освіти; соціокультурних потреб регіональної освіти; запитів мешканців
регіону до якості освіти школярів; ресурсних можливостей столичного
регіону в забезпеченні змін в освіті; професійної компетентності
суб’єктів інноваційного пошуку для впровадження нововведень.

Основними ознаками, що характеризують зміст нововведень, як
соціально-педагогічний чинник виступають: наявність новизни, практична
доцільність, доказовість, здатність відтворюватись у різних умовах
освітнього середовища.

Система соціальної підтримки суб’єктів інноваційного пошуку передбачає
створення відповідних умов матеріально-технічного,
фінансово-економічного забезпечення, різних форм морального
стимулювання. Розвиток соціально-педагогічних умов здійснюється за
підтримки органів державного управління та громадських інституцій,
насамперед фондів розвитку освіти, піклувальних рад тощо.

Наявність програми розвитку системи загальної середньої освіти в регіоні
виступає однією з основних соціально-педагогічних умов управління
інноваційними процесами, оскільки саме цей документ визначає стратегічну
лінію розвитку й водночас є планом конкретних заходів і дій з реалізації
намічених цілей.

??

Похожие записи