Реферат на тему:

Модель проведення батьківської конференції з проблем обміну досвідом
родинного виховання

1. Піклування про цілісність сім’ї та актуальність родинно-сімейного
виховання.

Діти, залишені батьками, діти, що не знають своїх батьків — обділені
долею діти. Будь-якого працівника — від сторожа до міністра — можна
замінити таким самим або й кращим працівником. Батьків не замінить
ніхто. Згадайте, які страшні трагедії виникають іноді у неповних сім’ях,
сім’ях, де батько або мати забули, для чого вони одружилися.

Розлучення в українських родинах колись були поодинокими і
виправдовувалися лише за умови бездітності або хвороби. У цих випадках
існував народний ритуал розлучення, коли чоловік і жінка дякували одне
одному і просили пробачення. В інших випадках винуватець осуджувався, а
іноді навіть повинен був покинути село. До речі, на початку 20 ст. в
Україні на 2000 шлюбів припадало лише 1 розлучення.

Отже, треба вчитися жити в шлюбі, виробляти у собі вміння керувати
своїми бажаннями, вчитися обмежувати їх. У сімейному житті треба зважати
на думки, переконання і почуття іншої людини. Треба вміти поступатися
один одному.

Любов чоловіка до дружини, дружини до чоловіка — це сфера найтоншого
духовного життя. Але, коли вам хочеться посваритися, принизити один
одного, то вмійте схаменутися, подумайте, для чого ви одружилися.

Адже жити в шлюбі — значить відповідати за іншу людину, відповідати за
майбутнє своїх дітей. .

Відомо, що творення сім’ї в українській виховній традиції мало і має
велике значення. Тому таким врочистим і складним є ритуал весілля.
Колись в Галичині (перед другою світовою війною) воно відбувалося без
алкогольних напоїв. Натомість — заручини, оповіді в церкві, шлюб —
трактувалися як подія духовна. Молодих готували до розуміння великої
моральної відповідальності, котру кожен з них бере, вступаючи в шлюб.

Шановні батьки! Зрозуміло, що за такий короткий час не можна обговорити
проблеми, які стосуються родинного виховання, сімейних цінностей. Та це,
до речі, не ставилося за мету. Ви будете мати можливість ще не один раз
зібратися на свою «Сімейну розмову» навколо тих питань, які найбільше
вас хвилюватимуть.

А я, завершуючи нашу зустріч, хочу запросити вас до започаткування у
нашій школі ще однієї традиції. Що я маю на увазі?

Зрозуміло, що все, про що тут з вами говорили, стосується ваших дітей.
Ми спробували оцінити себе на предмет того, які ми батьки, чи володіємо
мистецтвом жити з дітьми в своїй родині тощо.

У державній національній програмі «Освіта. Україна XXI століття» серед
пріоритетних напрямів реформування освіти відзначено, що в основу
національного виховання мають бути покладені такі чинники: принцип
єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь;
організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного
процесу; забезпечення діяльності педагогічного всеобучу батьків.

І це закономірно, бо побудувати повноцінну національну школу без
активної участі й підтримки сім’ї, по суті, неможливо. Як будь-яка
дорога починається з перших кроків, будь-яка будова — з фундаменту, так
і становлення людської особистості бере початок із сім’ї. Адже саме в
родині під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній
світ, тут проходить її громадянське становлення, формується світогляд та
естетичні смаки. Здійснюючи родинне виховання батьки створюють умови для
повноцінного фізичного та духовного становлення особистості, формують
активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. Згадаймо слова
В. Сухомлинського: «У сім’ї шліфуються найтонші грані
людини-громадянина, людини-трудівника, людини — культурної особистості.
Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи,
закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і
плоди. Сім’я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої
держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість
школи».

Із сім’ї протоптується стежка до школи, і вже тоді — на життєву дорогу
ведуть дітей два розуми, два досвіди, здобуті у сім’ї та у школі.

У шкільному віці основою родинного виховання є формування у дітей і
юнацтва гуманістичної моралі, патріотичних почуттів, естетичної
культури, готовності до праці та до захисту рідної землі. Родина дає
уявлення школярам про зовнішню і внутрішню культуру людини, виховує
шанобливе ставлення до батька та матері, до старших, співчуття до
немічних, калік, сиріт, вдів і ін., формує уявлення про загальнолюдські
моральні вартості, привчає дітей до добросовісної праці, поваги до
людей. Отже, українська родина — перша школа патріотизму, національного
єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм і навичок, кузня
пошанування рідної мови, звичаїв, традицій, свят, традицій, символів.

Ось чому, як відзначається у Концепції сімейного та родинного виховання,
«сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити
їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального і
духовного розвитку».

У народі кажуть, що «батьків і дерево судять по плоду». Аналогічну думку
знаходимо і у Біблії.

Велику відповідальність за життя на Землі поклав на родину отець Петро
Мельничук — автор книги «Християнська родина. Батьки і діти», що вийшла
ще у 1954 р. у Мюнхені. «Кожна родина, —писав він, — щось подібного, як
годинник. Коли в годиннику всі коліщата належно обертаються, тоді
годинник, хоч би нікелевий, є добрий, бо добре ходить. Коли всі коліщата
родинні виконують совісно свої призначені обов’язки, чи то релігійні, чи
то національні, чи то громадські, то така родина, хоч би найбідніша,
буде» найщасливішою і найліпшою і для Бога, і для Церкви, для всього
народу і держави, в якій живе». «Родина дає початок життя тілесного й
духовного, морального, релігійного або неморального і нерелігійного. З
родини виходить людина чесна, совісна, коли виконує свої обов’язки,
працьовита, ідеальна, але звідси виходить і недовірок, бандит,
розпусник, пияк та злодій», — продовжує свою думку о. Петро Мельничук.

Ким стане людина — повноцінною особистістю :чи моральним виродком,
учасником чи перешкодою у справах суспільства, його захисником чи його
бідою — багато в чому визначається тим, наскільки правильне сімейне
виховання вона одержала в дитинстві.

Зрозуміло, що справжнє родинне виховання прийде з належним оволодінням
батьками сучасними педагогічними знаннями й уміннями застосовувати їх на
практиці.

Хочеться відмітити, що на особливу роль педагогічної культури батьків у
родинному вихованні дітей звертали увагу Г. Сковорода, Т. Шевченко, П.
Куліш, Б. Грінченко, І. Франко, О. Духнович, Л. Українка, Т. Лубенець,
С.Русова, Г. Ващенко, І. Огієнко.

Про нагальну потребу педагогічної підготовки батьків писав і К.
Ушинський. «…Батьки, — зазначав він, — завжди є хоч почасти
вихователями своїх дітей і кладуть перші зерна майбутніх успіхів чи
неуспіхів виховання. Зрозуміло без пояснень, як важливо для них у цьому
випадку набути педагогічних знань.»

У процесі родинного виховання потрібна правильна та цілеспрямована
організація впливу на дитину, спрямована великим педагогічним знанням.
«У сім’ю організація впливу на дитину повинна прийти через широку
педагогічну пропаганду, через приклад кращої сім «і, через підвищення
вимог до сім «і», — твердив А. Макаренко.

Потребу педагогічної освіти батьків не тільки проповідував, а й
практично здійснював В. Сухомлинський. Він вважав, що в наші дні не має
важливішого завдання у сфері виховання, ніж учити матір і батька
виховувати своїх дітей. Без турбот про педагогічну культуру батьків, за
його висновком, неможливо розв’язати жодної проблеми, що стосується
навчання і виховання.

Сімейною книгою для читання нині можна вважати праці Г. Ващенка
«Виховний ідеал» та М. Стельмаховича «Народна педагогіка», в яких
викладено ази народного дитинознавства і родинознавства, батьківської
педагогіки.

Цілком зрозуміло, що у підвищенні педагогічної культури батьків
провідна: роль повинна належати школі, яка забезпечує високий рівень
освіченості й вихованості .свідомого громадянина України, здатного на
основі життя й досвіду власною народу та досягнень світової науки й
культури утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури, відстоювати
і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.

Звичайно, що школа може успішно виконувати свої функції щодо виховання
підростаючого покоління тільки у тісному взаємозв’язку із сім’єю. Лише
спільними цілеспрямованими зусиллями педагогів і батьків вдається
плодотворно впливати на розвиток особистості дитини, розв’язували
виховні завдання. Важливо, щоб батько і мати усвідомлювали свою високу
відповідальність за виховання дітей і повсякденно підтверджували це на
практиці.

Слід відмітити, що сьогодні загальна і педагогічна культура батьків
значно зросла, у багатьох сім’ях, батьки сумлінно ставляться до своїх
обов’язків щодо виховання дітей, є для них прикладом, гідним
наслідування, надають різноманітну допомогу школі, учителям.
Усвідомлюючи власну відповідальність за успішну підготовку молодої зміни
вони хочуть знати, чим як займається школа, як працюють учителі, як
здійснюється процес виховання у загальноосвітньому навчальному закладі.

Проте ще далеко не всі батьки усвідомлюють свою відповідальність за
виховання своїх нащадків і, тим більше, не проявляють її на практиці. А
це в свою чергу негативно позначається на поведінці дітей. У бесідах із
такими батьками нерідко доводиться чути таке: «Для нас основне —
нагодувати вдягнути дитину і перевірити виконання нею домашніх завдань».
Без сумніву, що подібне ставлення батьків до дітей відіграє визначальну
роль у рості серед школярів таких негативних явищ, як споживацтво,
байдужість, нігілізм, жорстокість і ін.

Про актуальність дальшого підвищення рівня педагогічних знань батьків та
їхньої відповідальності за підготовку юної зміни говорять помилки, які
допускаються ними в сімейному вихованні. Ось деякі із висловлювань
батьків однієї із шкіл Снятинського району: «Даємо дітям дуже багато,
але мало вимагаємо від них», «Погано привчаємо до праці», «Мало
самостійності надаємо дітям «, «Недостатньо спілкуємося з дітьми, не
приділяємо уваги проведенню ними дозвілля», «Проявляємо невитриманість і
грубість у ставленні до дітей». Виправленню таких помилок нерідко
заважає власне недостатнє усвідомлення батьками своєї
відповідальності-за підготовку підростаючого покоління, небажання
здобувати педагогічні знання.

Підвищення відповідальності дорослих членів родини за виховання дітей
пов’язане зі зростанням педагогічної культури населення. Знання батьками
мети, завдань, змісту виховання, володіння методами виховної роботи,
врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, ознайомлення із
діяльністю школи, де вчиться син чи донька, знайомство з позитивним
досвідом виховання в інших сім’ях — все це допомагає їм як в
усвідомленні свого громадянського обов’язку вихователів, так і у
формуванні особистості власної дитини.

У золотих перлинах народної мудрості закодовано погляди попередніх
поколінь, поціновано значення сім’ї у житті суспільства:

яка вода, такий млин, який батько, такий син;

який батько, такі й діти;

які мамка й татко, таке й дитятко;

який дід, такий, йoгo глід;

якого породила ненька, такого прийняла земелька;

живемо не батьками — помремо не людьми.

В. Сухомлинський вважав, — що найблагороднішою роботою кожної сім’ї є
творення людини. Продовжуючи рід людський, батько та мати повторюють у
дітях самих себе, і від того, наскільки свідоме це повторення, залежить
моральна відповідальність за людину, за її майбутнє.

Звертаючись до батьків, В. Сухомлинський нагадував: «Якщо ви хочете
стати неповторною особистістю, якщо мрієте залишити після себе глибокий
слід на землі — не обов’язково бути видатним письменником або вченим,
творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної
системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою
неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян
хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для
своїх дітей. Творення людини — найвище напруження всіх ваших сил. Це і
життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти — не тільки і не
стільки джерело радості. Діти — це щастя, створене вашою працею.»

Для того, щоб кожна сім’я зрозуміла своє призначення, усвідомила свою
відповідальність за справу виховання дітей, аби підказати їм дієві шляхи
виховних зусиль, які принесуть бажані результати, у загальноосвітніх
навчальних закладах організовано роботу батьківських університетів,
лекторіїв.

Пропонуємо ознайомити батьків із такими темами:

— причини деформації сімейних стосунків і засоби їх усунення; як
досягнути зближення батьків і дітей;

— співпраця батьків і дітей щодо зміцнення матеріального добробуту
сім’ї;

духовні ідеали сім’ї-першооснова життя дитини; праця — найкращий
вихователь порядності людини;

сім’я і суспільство;

українська сім’я — вихователь кращих рис людини;

роль батьків у формуванні національної свідомості і самосвідомості;

досконале володіння українською мовою — основа національної культури,
національної гідності та совісті;

патріотичне виховання у сім’ї;

роль батьків у вихованні свідомого ставлення дітей до зміцнення свого
здоров’я;

козацькі традиції і сім’я;

основні завдання родинно-сімейного виховання;

педагогіка примирення — засіб зміцнення єдності нації, взаєморозуміння,
усвідомлення уроків минулого.

Батьки шанують школу, а з шани до школи розпочинається їхнє бажання
прислухатися до голосу педагогів. Ми віримо, що допоможемо сім’ї
відіграти пріоритетну роль у вихованні дітей, ми переконані, що
українська сім’я на засадах українознавства обов’язково відродиться.

Виступ психолога:

“Індивідуальні особливості дітей молодшого шкільного віку”.

Знайомство із системою знань, що висвітлюють основні прояви психіки
дитини та показують зміни, які характеризують її розвиток, допоможе
батькам більш успішно проявити себе в якості «природних психологів» у
процесі виховання дітей, а також швидше і легше досягати тих цілей, які
вони, батьки, ставлять перед собою.

Нижче ми подаємо орієнтовну тематику виступів психологів на засіданнях
університету батьківських знань.

Молодший шкільний вік

1. Психологічна готовність, та адаптація дитини до школи. Складові
шкільної готовності. Шляхи корекції неготовності до школи. Адаптованість
до школи. Прояви дезадаптації. Допомога батьків у швидкій адаптації
першокласника.

2. Психологічні умови успішного навчання молодшого школяра. Організація
навчальної роботи молодшого школяра. Як допомогти дитині у приготуванні
уроків. Уміння вчитися, його складові. Роль батьків у формуванні
навчальних вмінь. Труднощі у навчанні та їх подолання. Класи інтенсивної
педагогічної корекції та їх роль в оптимізації навчання.

3. Розвиток емоційної сфери молодшого школяра. Прояви порушень
емоційно-вольової сфери дітей. Допомога батьків у подоланні тривожності,
агресивності, страхів, інших емоційних порушень у дітей. Невротичні
прояви та їх запобігання. Чи може бути гра ліками від тілесних і
душевних хвороб. Як використовувати гру, коли дитина хворіє.

4. Побудова психологічного контакту між школярем і батьками. Типові
помилки у вихованні та шляхи їх подолання. Стилі сімейного виховання.
Природність у вихованні дитини. Як карати і як хвалити. Безумовні
прийняття дитини як запорука її психічного благополуччя.

5. Готовність до навчання в середній школи. Основні новоутворенні
молодшого шкільного віку (довільність, рефлексія, теоретичне мислення)
Навчальні навики як передумова успішного навчання майбутнього
п’ятикласника. Емоційні проблеми, пов’язані з закінченням молодшої
школи.

РОЛЬ СІМ’Ї У СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЇЇ ЧЛЕНІВ

Людина як особистість, як член певної суспільної спільноти формується
сім’єю, школою, колективом, засобами масової інформації тощо. Значну
роль у цьому процесі відіграє виховний потенціал сім’ї, який
визначається внутрішньо притаманними тільки сім’ї можливостями, які
реалізуються як свідомо, так і стихійно.

Контакт між членами родини в сучасній сім’ї ослаблено. Це обмежує
виховний вплив батьків на дітей, почуттєві взаємини між ними, що при
несприятливій морально-виховній атмосфері і незадоволених психологічних,
біологічних і суспільних потребах призводить до відхилень у поведінці.
Досліджено, що причини більшості відхилень у поведінці дітей кореняться
в сімейному середовищі і пов’язані з виховною неспроможністю батьків,
відсутності готовності до батьківства і материнства, відхиленнями в
структурі сім’ї і в її виховній атмосфері.

Визнано, що на перший план сімейного життя висувається комплекс
факторів:

• емоційна єдність дитини з батьками;

• почуттєві взаємини між членами сім’ї;

• атмосфера захищеності, бажаності, любові.

Зі зміною конкретно-історичного значення сім’ї відбувається процес
посилення або послаблення тих чи інших її функцій. Деякі з них зникають,
а на їхньому місці з’являються нові. Тип родинного виховання
визначається культурною атмосферою, ідеологічним змістом, залежить
великою мірою від таких чинників, як географічне розташування, історія,
соціальна структура суспільства інших народів тощо.

Історія сім’ї — невід’ємна частина історії нашого народу, діяльності
його видатних особистостей. Так М. Грушевський, подаючи характеристику
епох, описував і вождів (князів, гетьманів, королів тощо) з позиції
утвердженої ними української ідеї. Таким чином він визначив типові риси
українського менталітету, серед яких найпоширенішими є природна
обережність, розсудливість, поміркованість, відсутність «легковажності»
тощо. Ці та інші риси були вироблені впродовж сторіч перебування під
владою різних завойовників. З давніх часів серед українців сформувався
погляд на сім’ю й рід як на святиню, а на виховання молодого покоління —
як на обов’язок дорослих. Відомості про це подає М. Грушевський у
розділі «Сім’я, рід і громада» («Історія України»): «Сім’я, рід — це як
кровна єдність ряду поколінь, які генетичне походять від одного предка».

Учені Григорій Ващенко, М.Г. Стельмахович простежували розвиток та кризу
історичного становлення стосунків людини з державою, її національною
системою впливів та сім’єю. Підвалини вищезгаданих процесів єднання
розкривають сутність державної політики щодо сім’ї.

Соціологи вважають, що коли зростає рівень дитячої злочинності,
бездоглядності, з’являються притулки, навчально-виховні заклади
інтернатної форми, дитячі комбінати для дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківської опіки, це означає, що державою пропагується,
підтримується програма громадського виховання, здійснювана як «єдине»
виховання в лоні порушення прав людини, кризи моралі та права.

З 1920 року в часи радянської держави громадяни вже пережили аналогічну
ситуацію, коли нехтувались традиції (християнські, національні), було
переселення (вимушене виселення) членів родин, пошук роботи.vдля
забезпечення засобів виживання. Вся радянська система була побудована на
«критиці і самокритиці», пошуку в людині ворога (доноси, звинувачення).
Все це роз’єднало генерації батьків та дітей.

Отже, внутрішньо сім’я, родина переживає трансформацію.

Тому сьогодні ми повинні обрати свій шлях сімейного виховання, який
передбачив педагог Г. Ващенко:

• розумно керувати дітьми, зважуючи на їхні природні здібності та
нахили;

• не розбещувати;

• задовольняти їхні здорові потреби;

• формувати свідоме ставлення до старших, почуття турботи та обов’язку
перед батьками,

• плекати духовну єдність членів родини, об’єднуючись в молитві та
праці.

Автори «Виховного ідеалу» та «Народної педагогіки» (Ващенко,
Стельмахович) радять звертати велику увагу на підвалини здорового
родинного життя в царині моралі:

• у юнацтва треба виховувати моральну чистоту, свідомість дівочої та
юнацької честі, підкорення статевих почувань, стриманість;

• дотримуватися всіх напрямків гармонійного виховання молоді —
морально-релігійного, національно-патріотичного, інтелектуального,
естетичного, фізичного (здорового способу життя).

Дотримуючись порад О. Ольжича, ми, педагоги, повинні впливати на
молодечу душу емоційно, переконливо, систематично, доступною мовою
(рідною), з врахуванням досвіду і перспективи дитини, користуючись
засобами народної педагогіки (традиціями, прикладом батьків, героїкою
тощо).

ЧИ ОДНАКОВІ РОЛІ БАТЬКА ТА МАТЕРІ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ

Ролі в батька і матері як вихователів у сім’ї не однакові. Відомо, що
мати більше часу віддає вихованко дітей. Опитування, проведене серед
підлітків і старших школярів, показує, що близько 90% з них найближчою
людиною в сім’ї вважають матір. І тут не можна не погодитися з думкою
кінорежисера Р.Бикова, який говорив, що «основний закон конституції
сім’ї — взаємини батька і матеріал. Дуже дорого коштує потім дітям і
всьому суспільству відсутність щирої поваги батька до матері, матері до
батька».

Так уже склалося історично, традиційно, що від самого народження дитини
мати її всіляко оберігала, виховувала, викохувала. Інтенсивність
перебування матері з дитиною завжди була більшою, ніж батька. І це,
безперечно, позначається на характері спілкування та взаєминах матері і
дітей — м’яких, довірливих, щирих. Та коли дитина підростає, стає
самостійною, надмірна материнська опіка може спровокувати виникнення
дитячого егоїзму, себелюбства, непослуху, недисциплінованості, а
подекуди й неповаги до старших, лінощів, байдужості, хуліганства тощо.
Ось тоді і шукають батько чи мати собі спільника у вихованні, причому
курс — на жорсткішу стратегію, ніж застосовувалася досі. Розпочинається
війна за злам стереотипів, тобто усталених, сформованих способів
поведінки дитини, вироблених у процесі тривалого спілкування в сім’ї. Та
чи можна це зробити безболісно, без шкоди для виховання? Очікувати
чогось доброго без єдності виховної дії батьків не доводиться. Батьки
мають бути насамперед об’єктивні, однак справедливі, вимогливі до дітей.
Бо ж ніщо не завдає такого морального болю, як незаслужені образа,
покарання, недовіра найдорожчої людини. У дошкільників це може викликати
появу неврозів, пригніченості ініціативи виробити звичку
пристосовуватися, підлещуватись, обманювати. У молодших і середніх
школярів, в яких уже частково сформовані риси характеру та інтереси,
контрастний «душ» виховного впливу батьків аж ніяк не повертає до них
любові сина чи доньки, не викликає довір’я й щирості. Швидше навпаки,
саме так починається відчуження дитини від одного чи обох батьків,
віддалення інтересів, заглиблення у свій мікросвіт. Отож для цього
періоду розвитку дитини, досить конфліктного й непослідовного, багато в
чому дискомфортного, важлива не стільки підвищена «жорстка»
дисциплінарна, авторитарна вимогливість, скільки увага і тактовність
найближчих людей, уміння бути поряд і разом, ненав’язливе допомогти,
підказати, осмислити ситуацію, в якій опинилась дитина, прийняти
правильне рішення.

Відомий український письменник О.П. Довженко говорив, що позитивні
емоції завжди рухають людину вперед, підносять і облагороджують її
почуття і вчинки, спонукають до дії, до прекрасного, а негативні
гальмують, позбавляють волі до дії. Чому ж так часто батьки бачать вихід
із скрутних ситуацій виховання в Посиленні вимог до дітей, а не в
поліпшенні умов життя і виховання синів та доньок, у прискіпливому
аналізі своїх дій, вчинків, поведінки, взаємин? Хіба прибуде авторитету
батьку, який часто-густо буває п’яний чи напідпитку, тижнями не бачить
дітей, мало спілкується з ними, а потім (на вимогу матері чи за власною
ініціативою) проводить таку, скажімо, «виховну» роботу:

— Петре, а чому це в тебе трійки з математики? Ти що, не Хочеш учити цих
предметів? Дивись мені, бо буде погано!

Зрозуміло, що в сина ні настрій від цих загроз не поліпшиться, ні
бажання краще вчитися не з’явиться.

Або ось ще така ситуація сімейного виховання. Мама й бабуся вирішили йти
в ногу з часом і домогтися, щоб дітки не звали свого батька, колишнього
сільського хлопця, татком (як це було мило і приємно для нього), а як в
усіх «порядних» сім’ях, — папою. Як він цьому не противився, а дружина і
теща таки свого домоглися. Татко став «папою». Діти побачили, що
батькове слово не таке вже й вагоме, що на нього можна й не зважати. А
через кілька років та ж дружина скаже до чоловіка: «Накажи їм, щоб
додому приходили вчасно, мене вони не слухаються! Подивися в щоденник:
вони стали гірше вчитися! Ти зовсім не виховуєш дітей! Вони навіть
сміття лінуються винести! А тобі байдуже! Ти ж чоловік! Ти ж батько!
Треба, щоб вони когось боялися!!!» І «папа» стане гримати на дітей.
Однак ні поваги, ні послуху від дітей так і не доб’ється. Урок
морального виховання у формі авторитарного спілкування старших членів
сім’ї, проведений кілька років тому, дав плоди: татко-«папа» втратив
вплив на своїх нащадків.

Як часто дорослі чомусь забувають, що в дитячій душі, як на благодатному
ґрунті, все, що потрапляє, проростає. Посієш добре, розумне і вічне
збереш багатий урожай доброти, милосердя, людяності, щирості.

Часто ж взаємні претензії батьків, бажання кожного з них більше
прихилити до себе дітей, зробити їх .тільки своїми спільниками веде до
відчуження й лицемірства дітей. А потім ніяка суворість батька, ніяка
ласка матері не допоможуть. Чудово, коли в сім’ї розумно поєднуються
батьківській чоловічий авторитет і щира материнська ласка, турботлива
лагідність бабусі і виважена мудрість дідуся. Єдність виховних впливів
дорослих членів сім’ї на дітей — одна з найголовніших запорук їх
морального розвитку, становлення характеру, формування високих людських
якостей.

Треба пам’ятати, що надуживання заохочень небажане. Тут слід діяти
обачно. Якщо у сім’ї кілька дітей, вам треба дбати, аби заохочення
однієї дитини не викликало в інших почуття заздрості чи образи.

Заохочення зараховане до лагідних методів виховання. Тому в цій ролі
можуть виступати і ласкаве слово, приємна усмішка, теплий погляд,
гладження по голівці (якщо дитина мала) чи попліскування по плечу (якщо
підліток чи юнак), гостинець (у вигляді ласощів), залучення до виконання
дій, які дітям подобаються — участь у риболовстві, збиранні грибів,
цікавій поїздці тощо.

Діти люблять одержувати подарунки, що завжди викликає в них особливе
задоволення. Але не менш важливо привчити їх самих робити приємність
іншим людям, приносити радість батькам.

Звичайно, було б добре, якби батькам вдалося належно виховати свою
дитину лише за допомогою гідних засобів. Але таке, на жаль, поки що
вдається не кожному, і не часто. Тому інколи виникає потреба
вдаватися до суворих методів, тобто до покарань.

До типових видів покарань належать: вияв незадоволення, осудження,
присоромлення, обмеження деяких прав дитини, посилення контролю за її
поведінкою, відстрочка виконання даної дитині обіцянки, поява деякої
стриманості в поводженні з дитиною, позбавлення її звичайної ласки, ноти
відчуження в голосі, гнів, обурення, прокляття.

Найефективніший вид покарання — моральне осудження, що викликає почуття
сорому та розкаяння, бажання виправитися. Застосування покарання вимагає
від вас особливої обачності, врахування вікових й індивідуальних рис
дитини. Не слід карати у злості. Покарання мусить бути справедливим, а
міра його має відповідати рівню допущеного дитини порушення. І вже
зовсім не допустимі жорстокість і садизм, такі покарання, які розхитують
здоров’я чи принижують гідність дитини рукоприкладство, залякування,
погрози, лайка. нескінченні моралізування, позбавлення дитини їжі
(теплого одягу, взуття, притулку), злісне відчуження тощо. В будь-якому
покаранні важлива не суворість, не залякування, а морально-виховний
наслідок. Тому там, де не можна не карати, батько не має права не
покарати, якщо він справді любить свою дитину і не байдужий до її
майбутньої долі.

Вивчення прикладу з практики: обговорення. Основні моменти:

1. Презентація конкретного прикладу з практики.

2. Аналіз випадку. Що відбувалося? Що було позитивним, що — ні? Яка
додаткова інформація потрібна, щоб краще зрозуміти ситуацію? Що б ви
зробили інакше?

3. Порівняння різних точок зору.

4. Власні приклади батьків. Яким чином була вирішена ця ситуація?
Що могло бути зроблене краще? Що цінного вони винесли із
власної практики?

Обговорення батьками пам’ятки «Покарання. Сім правил для батьків»

* Покарання не повинно шкодити здоров’ю дитини — ані фізичному, ані
психологічному. Більш того, покарання має бути корисним.

* Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо Ви зрозуміли,
що занадто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких
покарань «про всяк випадок»!

* За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно
декілька, покарання має бути одне, за все відразу, а не по одному за
кожний вчинок.

* Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.

* Покарали — пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про
старі гріхи — ані слова. Не заважайте дитині-розпочати життя спочатку.

* Без приниження. Щоб там не сталося, якою б не була провина, покарання
не повинно сприйматися дитиною як Ваша перемога над її слабкістю, як
приниження. Якщо дитина вважає, що Ви не справедливі, дія покарання буде
зворотною.

* Дитина не повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву,
а Вашої гіркоти.

ТЕПЛО СІМЕЙНОГО ВОГНИЩА

Сценарій родинного свята

Учитель. Родина, родина! Від батька до сина,

Від матері доні тепло передам.

Родина, родина — це вся Україна

З глибоким корінням, з високим гіллям.

Святинею людського духу, скарбницею людських почуттів є сім’я. Це
невсипуща хранителька пам’яті предків. Людина сама по собі смертна, а
рід, родина — безсмертні. Солоди защемить душа, швидше заб’ється серце,
коли почуєш бодай слово про отчий дім, гостинну батьківську оселю…

Дитячих літ моїх колиска,

Моя порадниця свята,

Вона, як доля рідна й близька,

Миліш її ніде нема.

(Виконується пісня «Душі криниця».)

Учитель. Виховання майбутнього громадянина починається у сім’ї. Саме
тут закладається духовна основа особистості, прищеплюється любов до
Батьківщини, роду і народу, батьки змалечку вчать дітей шанувати
історію, культуру, рідну мову.

Учениця. Я знаю: мова мамина — свята!

В ній вічний незнищенний дух свободи,

Її плекали розум і вуста

Мільйонів. Це жива вода народу,

Її зневажить — зрадити народ,

Який до сонця зводиться крізь муки,

Це забруднити плеса наших вод,

Це потоптати материнські руки, .

Які нас від«напастей берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоби нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували.

Зневажить мову мамину— біда,

Котра пустими зробить наші душі,

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калині сушить..

Зневажить мову — зрадити себе

А зрадників хто може поважати?

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

Учень І. За народним повір’ям, людина, яка відцуралася свого
роду,

ставала вовкулакою. З давніх-давен люди засуджували тих, хто не
виконував батьківських і синівських обов’язків. Що ж ми, маленькі
громадяни України, можемо зробити для того, щоб мир, спокій, повага і
благополуччя були у наших сім’ях, щоб не страждали від наших
неправильних вчинків найдорожчі люди — батьки, матері, бабусі, дідусі.

Учень 2. У першу чергу ми повинні керуватися у своєму житті
твердими моральними принципами. Виконувати 10 Заповідей Божих. І якщо
всі люди будуть їх дотримуватися, то на світі не буде жорстокості,
підлості, зменшиться кількість злочинців, люди не ображатимуть один
одного.

Учень 2. Не образь ні старця, ні дитину,

Поділись останнім сухарем.

Тільки раз ти на землі живеш,

У могилу не бери провину.

Зло нічого не дає, крім зла,

Вмій прощати, як прощає мати.

За добро добром спіши воздати,

Мудрість завжди доброю була.

Витри піт холодний із чола,

І працюй, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що змогла,

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало!

Учитель. Як безцінний скарб, передається з покоління в покоління
пам’ять роду. Зберегти її від байдужості, передати у спадок онукам —
ось наці завдання. А почати можна із найпростішого — з пошани до батьків
своїх, до дідусів і бабусь.

Учень. Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і довічне коло.

Ми засіваємо життейське поле.

І не на день майбутній — на віки.

Батьки і діти! Діти і батьки!

О! Не ділітесь ви на спільнім полі.

Все ж наше — від дощинки і ріки

До вічної Тарасової муки -,

Передамо ми дітям і онукам

І не на день майбутній, на віки!

Учениця. Любов до рідних починається з ніжної колискової пісні, у
якій вмістився увесь світ, виспіваний лагідними материнськими устами.
Світ, у якому панують радість, щастя, щирість і справедливість,
життєдайна надія та невмируща вірі у перемогу добра і краси!

(Виконується пісня «Мамина колискова».)

Учень. Поважати-старших треба тому, що вони мудріші та духовні багатші
за нас. То ж уміймо вчитися у них. Не будьмо самбі впевненими. Не
думаймо, що коли ми молоді і сповнені снаги, то все можемо. Є речі, які
під силу тільки старості тому що в ній мудрість багатьох поколінь.
Запам’ятаймо!

Учень 1. Не можна залишати рідну, особливо старшу людину одинокою, якщо
в неї нема нікого, крім тебе.

Учень 2. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради в
старших, не попрощавшись із ними, не дочекавшись від них побажання
щасливої дороги.

Учень 3. Не можна сидіти, коли стоїть доросла людина, не чекати поки з
тобою першим привітається старший.

Учень 4. Не можна сміятися над старшими людьми.

Учень 5. Не можна вступати в суперечку зі старшими людьми, не гідно
постійно висловлювати сумнів щодо істинності того, що радять інші.

Учень 6. Не можна робити те, що засуджують дорослі. У цих правилах
закладено глибоку людську суть – повагу до людської гідності.

(Інсценізація казки «Сьома дочка «.)

Учитель. Виростають діти, старішають батьки. Час – невблаганний
господар долі. Поки живі батьки, ми здатні відчувати себе дітьми, шукати
відради в отчому домі.

Учениця. Мамо! Ніжна, щира, добра, сувора. З радістю і болем завжди
линемо до тебе із найдальших країв, із найсолодших обіймів, із
найгіркіших розчарувань!

(Учні читають вірші-про маму. Виконується пісня «Росте черешня в Ками на
городі».)

Учень. Існує старовинна легенда. Був у матері один єдиний син. Одружився
він із дівчиною небаченої краси, але серце у неї було недобре. Не
злюбила вона матері свого чоловіка і наказала йому: »Якщо хочеш, щоб я
була з тобою, .вийми із грудей своєї матері серце і принеси мені». Син
убив матір, дістав серце, поклав на кленовий листок, несе. Зачепився за
камінь, впав, вдарився коліном. Заворушилося закривавлене материне серце
і прошепотіло: «Тобі боляче, синку?»

Учитель. Так, нема любові сильнішої від материнської! Зрозумійте це і
цінуйте!

Говоріть своїм ненькам ласкаві слова щодня, щогодини! Бо хто ж оберігає
нас від усіх бід та від самих себе, як не вони?! Не дарма в народі
кажуть: «Болить у дитини пальчик, у матері — серце болить». (Читається
вірш «Мати».)

Учениця. Кривдити матір-злочин. Пам’ятаймо слова Т. Шевченка:

Хто матір забуває,

Того бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Берегти матір — значить піклуватися про чистоту джерела, з якого ти пив
кожну мить свого життя.

(Виконується пісня «Рідна мати моя «.)

Учитель. Батько і мати — два сонця гарячих,

Що нам дарують надію й тепло.

Батько і мати у долі дитячій…

Треба щоб кривди між них не було!

Батько, тато, татусь! Його любов до дітей вимоглива і стримана. Приклад
батька, його слова були законом для родини, нормою виховання нащадків.
Не випадково казали: «Не навчив батько — не навчить і дядько».

(Виконуються вірш «Батенькові привітання» і танець «Весела прогулянка
«.)

Учитель. Будьте добрими дітьми своїх батьків і матерів. «Три нещастя є
в людини: смерть, старість і погані діти», — говорить народна мудрість.
Старість — невідворотна, смерть — невблаганна. Перед цими нещастями ми
безсилі. А від поганих дітей-дім можна вберегти. І це залежить не тільки
від батьків, а й від їхніх нащадків.

Учень 1. Пам’ятайте, як ви шануєте своїх батьків, так і ваші діти
шануватимуть вас, коли ви станете батьками і матерями.

Учень 2. Бережіть здоров’я батьків. Пам’ятайте, що рано старіють
хворіють твої батьки не стільки від праці і втоми, скільки від сердечних
переживань, прикростей, кривд.

Учень 3. Не раньте душі ваших батьків недобрими образливими словами.

(Інсценізація казки В. Сухомлинського «А мій жайворонок полетів” читання
вірша «Батько і мати».)

Учитель. Особливо ніжно і тепло хочеться привітати всіх бабусь, яки
присутні на нашому святі, найкращих, найлагідніших, найдобріших!

(Виконуються вірші про бабусь.)

Учитель. Такі ж щирі і добрі слова прозвучать зараз і для дідусів
повноправних голів родин.

(Виконуються вірші про дідусів.)

Учитель. Мені хочеться звернути увагу на моральні обов’язки перед тими,
хто безкорисливо передає у спадок свій багатющим досвід і знання. Чи
завжди ми віддячуємо їм тим же? На жаль, ні. Чи не тому існує проблема
будинків перестарілих, в яких проживають покинуті дітьми та онуками
літні люди. Отож поспішайте до них, дослухайте бабусину казку, подякуйте
за добрі поради, проспівайте її улюблену пісню.

(Виконується пісня «Приїжджаєте скоріше додому».)

Вчитель. Тепло і затишно нам у родинному колі. Але кожна зустрічі кожне
свято закінчується. Підходять до кінця і наші гостини. Сьогодні ми
зробили крок назустріч один одному, ближче познайомилися, вдосталь1
поспілкувалися і, так би мовити, зріднилися. То ж сподіваюся, що
враження від цієї зустрічі залишаться в наших душах надовго!

На світі білому єдине,

Як і Дніпрова течія,

Домашнє вогнище родинне,

Оселя наша і сім’я.

В щасливі і сумні години,

Куди б нам не стелився шлях, —

Не згасне вогнище родинне,

В людських запалене серцях.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

• Ніколи не займайтесь «виховною роботою» в поганому настрої.

• Чітко визначте, що ви хочете від дитини (і поясність це їй), а також
пізнайтесь, що-вона думає з цього приводу.

• Надайте дитині самостійність, не контролюйте кожен її крок.

• Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і
розглядайте з дитиною її правильні і неправильні, доцільні та недоцільні
кроки до мети.

• Не пропустіть моменту коли досягнуто перші успіхи. Відмітьте їх.

• Вкажіть дитині на допущену помилку, щоб вона осмислила її.

• Оцінюйте вчинок, а не особистість. Пам’ятайте: сутність людини і її
окремі вчинки не одне і те саме.

• Дайте дитині відчути (посміхніться, доторкніться), що співчуваєте
їй, вірите в неї, не зважаючи на помилку.

• Виховання — це наступність дій.

• Вихователь повинен бути твердим, але добрим.

Ви повинні знати

• з ким приятелює ваша дитина;

• де проводить вільний час;

• чи не пропускає занять в школі;

• в якому вигляді або етані повертається додому.

Ви зобов’язані помітити і відреагувати, коли

• в домі з’явилися чужі речі (виясніть, чиї вони);

• в домі є запах паленої трави або синтетичних речовин (це може
свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами);

• в домі з’явилися голки для ін’єкцій, дрібні частинки рослин, чимось
вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання
наркотичних препаратів);

• в домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку
(виясніть, хто і з якою метою їх використовує);

• в домі надто часто є запах засобів побутової хімії – розчинників,
ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які
викликають стан одурманювання);

• відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки, дітей:
порушилася координація рухів, підвищилася збудженість або в’ялість
з’явилися сліди від заштрикав на венах, розширення зіниць тощо (це може
свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).

Не дозволяйте дітям та підліткам

• йти з дому на довгий час;

• ночувати у малознайомих для вас осіб;

• залишатися надовго в дома без нагляду дорослих родичів на тривалий
час вашої відпустки;

• знаходитися пізно ввечері і вночі на вулиці, де вони можуть стати
жертвою насильницьких дій дорослих;

• носити чужий одяг;

• зберігати чужі речі.

АНКЕТА ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЗАГАЛЬНИХ ВІДОМОСТЕЙ

ПРО ДИТИНУ

1.Прізвище, ім’я, по батькові.

2.Чим займається дитина у вільний час?

3.Які ігри найбільше подобаються Вашій дитині?

4.Які види спортивних розваг найбільше любить?

5.Як поводить себе в дитячому колективі (активна, пасивна,
сором’язлива)?

6.Які обов’язки має вдома?

7.Які, на Ваш погляд, індивідуальні особливості дитини необхідно
врахувати на період входження в новий колектив?

Анкета

1.Чи сумлінна і слухняна дитина в сім’ї? Чи охоче вона виконує доручення
батьків?

Постійно виявляє нестаранність і неслухняність.

Часто неслухняна й нестаранна.

Не завжди старанна і слухняна.

Завжди добре.

2. Якою є поведінка дитини вдома?

Постійно поводить себе погано, допускає грубощі, сперечається.

Часто поводить себе погано і на зауваження не реагує.

Не завжди. Дозволяє пестощі, але на зауваження не реагує.

Завжди добре.

З. Наскільки чуйно й турботливо ставиться дитина до батьків і
близьких?

Постійно допускає грубощі, роздратовується через зауваження.

Часто виявляє грубість, черствість, егоїзм.

Не завжди чуйна й турботлива.

Чуйна, турботлива, добра.

Анкета

для виявлення самооцінки батьків з питань

формування особистості дитини

1. Як Ви вважаєте, чи правильно Ви виховуєте свою дитину?

2. Що Вам заважає правильно виховувати дитину?

Які якості особистості Вам вдається виховати в дитині?

Які риси характеру Вам не подобаються у дитині?

5. Яку допомогу у вихованні Ви хотіли б отримати ?

Анкета

«Чи знаєте Ви один одного?»

Анкета для батьків

1. Які якості Ви хочете виховати у дитині?

2. За що Ви хвалите, за що караєте дитину?

3. Як заохочуєте? Як караєте?

4. Які якості характеру Вам не подобаються?

5. Чим захоплюється Ваша дитина, її улюблене заняття?

Анкета для дітей

1. Які якості твого характеру подобаються твоїм батькам?

2. За що тебе хвалять, за що сварять і карають?

3. Як тебе заохочують, карають?

4. Які якості твого характеру не подобаються батькам?

5. Чим ти захоплюєшся, твоє улюблене заняття?

Анкета

для виявлення інтересів батьків до проблем виховання

1.Які доповіді і повідомлення Ви хотіли б почути на батьківських зборах?

2. Які питання Ви хотіли б обговорити на батьківських зборах?

3.Чи маєте вдома свою бібліотеку?

4. Яку пресу передплачуєте?

5. На що треба було б звернути увагу вчителю в роботі з Вашою дитиною?

Анкета

для виявлення питань виховання дитини в сім’ї

1. Хто безпосередньо займається вихованням дитини в сім’ї?

2. Де найчастіше разом з дитиною проводите дозвілля: вдома, на
прогулянці, кіно, туристичних походах, музеях?

3. Чи знаєте Ви друзів своєї дитини, їхніх батьків?

4. Чи приходять до Вас в гості друзі Вашої дитини?

5. Що ускладнює виховання Вашої дитини?

6. Яким методам виховання надаєте перевагу (Роз’яснення, умовляння,
суворі вимоги, покарання, заохочення, дружні контакти тощо)?

Похожие записи