Мизюк Наталія Павлівна,

учитель початкових класів

Тальнівської ЗОШ І-ІІІст.№1

Формування інтелектуальної культури

молодшого школяра

Людині притаманне прагнення пізнавати саму себе. І цей процес пізнання
надзвичайно цікавий, бо, розв’язуючи інтелектуальні завдання різного
характеру, людина стає одночасно і дослідником (Що? Де? Коли? Як?), і
піддослідним (А чи зможу я? Чи це мені під силу?).

Людина поринає в царство думки. Як важливо навчити дитину робити це
змалку. Як важливо не пропустити отой неповторний час «чомучок», а ще
важливіше, щоб питання пізнання супроводжувало людину все життя. І не
обов’язково у кожній дитині бачити того, хто буде великим вченим,
політиком, бізнесменом… Важливо прищепити дитині вміння сміливо
міркувати, запалити іскорку натхнення, бажання мислити самостійно і цим
самим вступати в процес самовиховання. При цьому вчитель показує
прийоми, методи отримання знань, допомагає організовувати спільну працю
самоосвіти. Дітей постійно повинні супроводжувати відкриття. Їм треба
давати можливість відчути себе господарем у царстві думки. Для цього
треба виховувати в дитині самостійність думок, рішень і дій. Дитина
повинна розуміти, що інтелектуальні знання потрібні їй не для оцінки, а
для застосування у подальшому навчальному процесі, а головне – в житті.

Як педагог з великим стажем хочу сказати, що формувати інтелектуальну
культуру молодшого школяра слід разом з батьками, але для цього потрібно
навчити батьків робити це. Адже часто й густо буває так, що мамам,
особливо мамам, хочеться, щоб робота їхнього малюка була якнайкращою, а
для цього вони докладають «свою руку», а потім чекають високої оцінки з
боку вчителя. При цьому батьки часом не усвідомлюють, що чекають оцінку
своєї роботи, а не роботи своєї дитини.

Інтелектуальна культура формується від початку підготовки до першого
уроку і до останньої хвилини виконання домашніх завдань: як підготовлене
робоче місце, які завдання пропонуються дітям, щоб попередити перевтому,
як чергується праця і відпочинок, який мікроклімат уроку і т. ін. А далі
дитина починає робити для себе відкриття. При цьому вона здатна
створювати нове на суб’єктивному рівні.

Ось вивчаємо букву А. Дітям пропонується подумати, на що схожа буква А,
спробувати відтворити це в малюнку чи за допомогою предметів, які є на
парті. Далі – гра «Спіймай спільний звук». Набори слів для гри: казка,
пісня, дорога, мак; парус, пустеля, кулька, колиска. Тут же можна
запропонувати роботу в групах: назвати свої слова для гри. Ось початок
роботи для організації конструктивної взаємодії з іншими людьми. Хтось
подумає, що навряд чи зможуть учні, які тільки прийшли до першого класу,
працювати в групах. Але це початок. І він має бути. І чим раніше, тим
краще. Діти в групі будуть оцінювати не лише чужі думки, а й виставляти
свої думки для оцінювання іншими, будуть разом вибирати найкращі думки,
вчитися дисциплінувати свій розум і нарешті отримувати оцінку в соціумі.
Для дітей це дуже важливо.

На уроці образотворчого мистецтва вчимося малювати будиночок. У класі
завжди знайдуться ті, що повідомлять: «Я вмію його малювати». Саме вони
викликаються до дошки і малюють свої будиночки. Аналізуючи їхні малюнки,
ми вчимося думати, як намалювати будиночок правильно. Кажу дітям:

— Гляньте на дах. Щось тут на так.

Виникають різні версії. Нарешті знаходимо помилку: коли йтиме дощ, то
вода з даху потече по стінах. Отже, дах повинен нависати над стінами,
захищаючи їх від води, яка стікатиме з нього.

— Що скажете про димар?

Підводжу дітей до думки, що димар має стояти рівно, щоб дим міг вільно
підніматися вгору, адже він легший за повітря і має швидко залишати
будівлю, бо є відходом у процесі горіння і дуже шкідливий для людини.

— Якими мають бути вікна і двері та як мають бути розташовані? Для чого
вони потрібні?

gd?@?

AE

кає сміх. Отже, краще запам’ятають!). А вікна необхідні для того, щоб у
приміщення заглядало сонечко, дарувало нам світло. До того ж сонячні
промені здатні вбивати шкідливі мікроби. А ще вікна потрібні, щоб
дивитися у світ. Недарма комп’ютерна операційна система називається
Windows , що означає «вікна». Вікна слід намалювати так, щоб ми вільно
могли до них підійти і милуватися довкіллям, а не думати про драбинку,
по якій можна було б дістатися до вікна.

У ході цієї бесіди-міркування на дошці та в дитячих альбомах
з’являється будиночок без «помилок художника».

Далі можлива ще одна робота: створення казочки про чоловіка, який не
хотів вчитися, ні з ким не хотів радитися, не хотів думати і вирішив
побудувати будиночок.

Дітям вкрай необхідна дидактична гра. В процесі такої гри задіюються
глибинні психологічні механізми.

Перший – висока внутрішня мотивація діяльності. Під час гри діти
працюють з величезним емоційним піднесенням, часом з граничним
напруженням своїх здібностей.

Другий – розкутість пізнавальних дій учня. Йдеться про своєрідне право
учня на помилку. Дидактична гра не робить з помилки трагедії, не
розцінює помилку як незнання. Від помилки, переконує вчитель, ніхто не
застрахований: ні найслабший, ні найсильніший учень. Помилка у грі –
інтелектуальний пошук, запрограмований структурою гри, її проблемним
характером. Творчий процес практично неможливий, якщо не буде помилок.

Ф.М.Блехер у книзі «Дидактична гра» визначила чотири вимоги, без
урахування яких не можна віднести ту чи іншу навчальну діяльність
малюків до класу дидактичних ігор. Зокрема, на її думку, грою можна
вважати тільки таку навчальну діяльність, в якій присутній хоча б один
із наступних елементів:

1) елемент очікування несподіванки – поява, виникнення, пошук і
знаходження, не передбачене повторення дії в грі тощо;

2) елемент загадки, що інтригує дітей, стимулює їхню творчу фантазію,
мобілізує дитячий досвід;

3) елемент руху;

4) елемент змагання.

Погодьтеся, що за всім, вище названим, стоїть безмежне поле діяльності
над формуванням інтелектуальної культури маленьких учнів. Саме тут
дитина вчиться активно слухати, вибирати роль, адекватно передавати і
сприймати емоції, володіти правилами поведінки – етикетом (бути
витриманим, доброзичливим, чуйним стосовно партнера по спілкуванню),
володіти вербальною комунікацією (технікою мовлення (голосом, дикцією,
темпом, інтонацією), ознаками мовлення

(правильністю, чистотою, логічністю, виразністю, образністю,
доцільністю), володіти мімікою, жестами, пантомімою, вмінням триматися
перед аудиторією. І тут при конструктивній взаємодії учителя та учнів
реалізовується завдання інтелектуального виховання. Ставитись до кожного
учня як до діяча – ось головне завдання вчителя.

Духовне життя живить почуття і волю. Вчитель повинен розуміти духовний
і особистісний потенціал кожної дитини, вчити її мислити не лише
логічно, а й творчо, продуктивно.

Ось ми відправились на екскурсію до нашого парку, де знаходиться
знаменитий мисливський будинок графа Шувалова. Відпочили, погралися,
пообідали. Все чудово, приємно, радісно! А тепер останнє – залишити
місце нашого перебування чистим. Саме тут учитель виграє один раз
завдяки практичним діям, а не десяткам розповідей у класі. Папір –
спалити, бляшанки, пляшки – прикопати, а краще зібрати і віднести до
найближчого контейнера для сміття, рештки їжі – пташкам, мурашкам,
вогнище – загасити і переконатися, що воно не буде більше навіть тліти,
одяг – оглянути і привести до порядку. Тепер можна й додому.

Існує багато методичних прийомів для формування інтелектуальної
культури, які можна використовувати на уроках математики, української
мови, природознавства. Про них можна прочитати у пресі, різноманітних
методичних посібниках. На мою думку, для того, щоб формувати
інтелектуальну культуру молодших школярів, учитель сам у цьому плані
повинен бути на висоті. І якщо ваш учень досягне згодом значних успіхів
на конкурсах, олімпіадах, у майбутній кар’єрі, і вчителі-предметники чи
й він сам «припишуть» ці результати собі, не треба ображатися, що забули
про вас, треба радіти, що праця ваша була не марною, що саме ви
закладали основу цих успіхів, що ви виконали місію, покладену на вас
Богом.

PAGE

Похожие записи