Сценарій шкільного свята
Ми – діти твої, Україно!
Наперед виходять учасники свята разом з ведучим. Це можна зробити як під
супровід “Ще не вмерла Україна!”, так і “Боже великий, єдиний, нам
Україну храни!..” або “Ой, у лузі червона калина…”. За бажанням – і,
звичайно, можливістю! – приміщення можна прикрасити національними
символами
Ведучий. Вітаю вас, друзі! Бачу, ви, мої славні панночки та
козаченьки-хлопчики, уже здогадалися, що наше сьогоднішнє свято – свято
національне, державне. Зрозуміло, день для нього ми обрали довільно,
адже ми щодня мусимо пам’ятати, хто ми є, чиї ми діти… Отже, сьогодні
говоритимемо про нашу державу – Україну, про її символи. І, звичайно,
допоможуть мені в цій відповідальній і почесній справі помічники – ваші
друзі й ровесники. Та й ви, сподіваюся, теж прилучитеся до них
неодмінно! Отож – починаймо!..
А почати я хочу з досить нелегкого питання: як ви гадаєте, що
вкладається в поняття “держава” і що входить до його складу та
символіки?
Перший. Це дуже просто! Я пам’ятаю, десь читав, що держава – це країна з
певним політичним устроєм, що має свій герб, прапор і гімн й, звичайно,
певний народ на певній території…
Ведучий. Дуже ти в мене мудрий! Усе правильно. Таки дійсно, будь-яка
незалежна держава повинна мати свої державні символи – герб, прапор і
гімн. А оскільки ти згадав про державний устрій, то, зрозуміло, у
незалежній державі має бути й своя конституція – цей основний закон для
всіх, хто живе на території країни. От про них ми й поведемо розмову.
(До аудиторії). Хто підкаже мені, чи є в нашої України державні символи
і які вони?..
Зрозуміло, аудиторія дуже швидко й точно назве державну атрибутику, тож
Ведучий, коротко підсумувавши відповіді, веде далі.
Ведучий. Усе правильно! І наша Україна, як і всі інші незалежні держави
світу, має свій герб, прапор, гімн і конституцію. Давайте ж, друзі,
пригадаємо історію виникнення цих символів нашої незалежності!..
Перший. Я хочу розказати, що мені відомо про наш герб – про тризуб…
Ведучий. Будь ласка, друже! Ми всі охоче тебе послухаємо!..
Перший. Я готувався до нашого свята заздалегідь, от і прочитав у
словнику таке про поняття «герб» (читає). “Герб – це відмітний
символічний знак держави, міста, дворянського роду або навіть окремої
особи, зображений на прапорах, монетах, паперових грошах, документах. А
державний герб – це офіційна емблема держави”.
Другий. Таки справді, на наших копійках і гривнях є тризуб, наш
український герб!
Третій. А я й на наших прапорах бачив тризуб!
Перший. Усе правильно, так і має бути в незалежній державі…
Так от, наш герб, тризуб, відомий з давніх-предавніх часів – ще із VII
століття, як стверджують історики. А вже за часів Київської Русі тризуб
став великокнязівським знаком-гербом і офіційно з’явився на монетах, що
карбував Володимир Великий на початку XI століття.
Третій. Виходить, нашому гербу більше тисячі літ! До речі, я колись
бачив у Київському історичному музеї монети Володимира Великого, і там
справді був тризуб!..
Другий. Цікаво, а чому саме тризуб? Особисто мені він нагадує зображення
лука зі стрілою…
Перший. Ти не помиляєшся – дехто з істориків виводить тризуб із цих
предметів. А ще вважають, що тризуб означає, символізує триєдність: Бог
Отець, Бог Син і Бог Дух Святий.
Другий. А мені тризуб ще нагадує якір, на якому тримаються кораблі! А
коли… а коли розпрямити тризуб, то вийде, як мені здається, хрест!
Перший. Молодець! Є й такі думки в істориків про походження тризуба.
Третій. А мені здається, що в зображенні тризуба можна побачити
триєдність життя: батько – мати – дитина, котрі символізують силу,
мудрість і любов.
Ведучий. Ну й мудрагелі ж ви в мене! Так цікаво мислите!
Справді, усе-все, що ви зараз говорили, має право на існування. Адже
тризуб ще й відображає, можна так говорити, і єднання трьох стихій:
земля – вода – повітря. Без жодного із цих трьох складових просто
неможливо уявити собі життя!
Другий. А мені здається, що тризуб іде ще й від числа “три”.
А воно – таке собі казкове, магічне! Пригадаймо лишень народні казки!
Там є й три богатирі, й три дороги, які вибирає герой, і…
Ведучий. Стривай, стривай! А давай розпитаємо наших
слухачиків-глядачиків, що вони думають про тризуб і що він нагадує?..
Ведучий проводить опит аудиторії, приймаючи від неї будь-які
най-несподіваніші та найхимерніші фантазії! “Відкорегувавши” їх, Ведучий
підсумовує почуте й веде свято далі.
Ведучий. Здається, з гербом-тризубом ми розібралися! Що ж, тоді
переходимо до наших подальших досліджень… Давайте тепер поведемо мову
про другий символ державності – прапор. (До 2-го). Якщо я не помиляюся,
про прапор зголосився розповісти саме ти?
Другий. Так, я готувався!.. І от що я прочитав про прапор. (Читає).
“Прапор – це полотнище певного кольору чи поєднання кольорів, часто з
певним зображенням, прикріплене до держала чи шнура. Прапор є офіційною
емблемою держави, символом її державного суверенітету”.
Третій. А наш український державний прапор – це поєднання двох кольорів:
синього і жовтого!
Перший. Узагалі, я читав, прапори відомі з давніх-прадавніх часів у всіх
державах світу. Стяги-прапори брали в походи воїни, перед боєм їх
піднімали на узвишші, а в бою охороняли найдужчі воїни-богатирі!
Третій. І в наших козаків були прапори, й у князів Київської держави!
Другий. Усе так, друзі, але не поспішайте… Давайте подумаємо, чому на
нашому прапорі поєднані саме ті два кольори, які там є: синій і
жовтий…
Я вичитав, що синій і жовтий кольори символізують дві наймогутніші
стихії природи: воду й вогонь.
Перший. Справді, вода – така підступна, що проти неї боротися дуже
важко… Згадаймо хоча б повені…
Третій. Та й проти вогню не дуже поборешся, якщо поводитися з ним
необережно…
Другий. Усе правильно. Але згадаймо й про життєдайну силу води, без
якої, як кажуть, і ні туди, і ні сюди! А жовтий колір – це колір сонця,
а не лише вогню. А що б ми робили без нашого сонечка? Без нього на землі
не було б анічогісінько живого!.
Перший. Виходить, у нашому прапорі синій і жовтий колір поєдналися не як
загрозливі стихії, а як життєдайні джерела!
Третій. Так воно й має бути, адже Україна завжди була мирною державою!
До речі, блакитний і жовтий кольори – це також кольори неба й пшеничного
лану!
Перший. А по мені, так це золоті маківки церков на тлі
дзвінко-блакитного неба!
Другий. Правильно, друзі, ви не помиляєтеся: жовтий колір на нашому
прапорі – це колір сонця та хліба, тобто життя. Та й синій колір – це
теж колір життя, бо відбиває в собі колір життєдайної води та мирного
ясного неба! Саме тому, як на мене, наша держава й вибрала поєднання цих
двох кольорів для національного прапора. А як, друзі, гадаєте ви? Що для
вас означають ці кольори?..
Знову проводиться опитування аудиторії, підводяться підсумки, свято
триває…
Ведучий. Як гарно, легко та радісно працювати з вами, мої славні
помічнички! Та й ви, друзі, берете активну участь у нашому спільному
святі! Дякую вам усім за це!.. Що ж, тепер ми знаємо історію прапора.
Лишається гімн…
Третій. А про гімн розповідатиму я! Можна?
Ведучий. Розповідай, будь ласка…
Третій. Я теж почну з визначення поняття гімн, як це написано у
словнику. (Читає). “Гімн – це урочиста пісня, прийнята як символ
державної, національної єдності”. Отак – коротко й зрозуміло! А нашим
гімном, як ви всі, напевне, знаєте, є пісня “Ще не вмерла Україна”, яку
більше століття тому створили поет Павло Чубинський і композитор Михайло
Вербицький.
Перший. А коли виконується гімн нашої держави, то треба підвестися й
слухати його стоячи!
Другий. Я читав, що вірші Павла Чубинського, які потім стали
піснею-гімном, уперше були надруковані в 1863 році, і вони так припали
до серця людям, що їх навіть приписували Тарасові Шевченку!
Ведучий. Між іншим, уперше символіку, атрибутику нашої держави було
схвалено й затверджено Центральною Радою ще в 1918 році, а відновлено
вже в часи нашої незалежності. (До аудиторії). А зараз я назву вам
кілька дат, пов’язаних із становленням нашої держави, а ви, будь ласка,
постарайтеся запам’ятати їх на все життя!.. Отож, увага!
16 липня 1990 року Верховна рада України проголосила Декларацію про
державний суверенітет (незалежність) нашої країни. Цей день став для
всіх людей загальнонародним державним святом.
24 серпня 1991 року було прийнято Акт про оголошення незалежності
України. На цей день чекали мільйони українців не лише в нашій державі,
а й далеко за її межами: в Канаді та Росії, Австралії та Сполучених
Штатах Америки, Польщі та Аргентині… До речі, а чи знаєте ви, у яких
країнах живуть наші земляки, так звана діаспора, і які народи інших
країн, інших національностей проживають в Україні та є її повноправними
громадянами?.. Нумо, згадаймо!..
VВедучий проводить опитування, корегує і, зрозуміло, значно доповнює
відповіді, внаслідок чого у дітей розширюються знання про українців, які
живуть за межами держави та про інші народи, які проживають в Україні:
греки, молдавани, болгари, угорці, румуни, євреї, росіяни, поляки тощо.
Ведучий. Тепер ви знаєте, скільки нашого цвіту по всьому світу, і
скільки в Україні живе інших народів, які стали її повноправними
громадянами! А таке право їм забезпечила наша Конституція – основний
закон будь-якої суверенної, незалежної держави!
А оскільки ми згадали Конституцію, то запам’ятайте ще одну дуже важливу
дату – 28 червня 1996 року.
Саме в цей день була прийнята Конституція України на п’ятій сесії
Верховної Ради, яка засідала всю ніч!..
Перший. Ой, виявляється всі наші три основні свята припадають на літо!
Другий. Справді! От чудово!.. Дійсно, літо виявилося дуже врожайною
порою року для нашої держави!
Третій. Воно ніби й так, але що ж виходить: ми не зможемо разом
відзначати ці свята, бо в нас – канікули…
Ведучий. По-перше, ми будемо про них знати, згадувати та відзначати, де
б хто не перебував у цей час. А по-друге, саме тому ми проводимо наше,
скажімо так, державне свято сьогодні, аби влітку, коли роз’їдетеся хто
куди, ви всі про нього пам’ятали!
Перший. Тепер уже ніколи-ніколи не забудемо!
Другий. Запам’ятаємо на все життя!
Третій. І всім, хто не знає, розповідатимемо!
Перший. Ой… А ми ж…
Ведучий. Що – ой? Що – ми ж?..
Перший. Та ми ж іще про Конституцію нічого не розказували…
Другий. А я про неї не так уже й багато встиг дізнатися…
Третій. І я поки мало що чув…
Ведучий. Не біда! Якщо ви, друзі, (до аудиторії) і, звичайно, ви, мої
славні й хороші, не заперечуватимете, то про нашу Конституцію розповім
я. Згода?
Після схвальних відповідей Ведучий бере на себе на певний час роль
учителя.
Ведучий. Отже, як ми вже говорили, наша Конституція, Основний Закон
України, народилася 28 червня 1996 року. Ви, друзі, напевне чули від
дорослих, що закони взагалі, яких у світі є чимало, підказують нам усім:
і малим, і дорослим, – як жити у своїй власній країні та з її сусідами у
злагоді й мирі. А Конституція Україні визначає, якими бути законам. Одне
слово, Конституція – це така собі “матінка” всіх законів! Слово
“конституція” походить із латинської мови, якою говорили ще в
Стародавньому Римі. А означає воно “устрій, установлення”, тобто
будь-яка конституція визначає, якій бути державі, де ми живемо, а також
визначає наші права та обов’язки. А вони є у всіх і в кожного! Скажімо,
твої батьки мають піклуватися про тебе, а ти повинен допомагати їм у
всьому, слухатися їх, поважати дорослих і своїх ровесників. Зрозуміло,
тоді й вони поважатимуть тебе. Адже в Конституції України записано, як
то кажуть, чорним по білому, що “діти рівні у своїх правах незалежно від
походження”!
А ще там записано, що “будь-яке насильство над дитиною пере-слідується
законом”. Отже, твої права оберігаються державою: ніхто й ніколи з
дорослих не може примусити тебе чинити щось погане чи зле, не може
зашкодити тобі, твоїй гідності й честі!
Але й ви, друзі, мусите чинити так само: нікого ні до чого не змушувати,
жити за правилами та законами нашої країни, бути її відданими
громадянами!..
Отож, друзі, не забувайте: Конституція України – то життєвий дороговказ
і для вас, і для мене, і для всіх-усіх сущих в Україні, і для самої
нашої держави!..
Перший, другий, третій (навперейми). От тепер усе зрозуміло!.. Гарний
закон!.. Справді – основний!..
Ведучий. До речі, я не згадав, що перша-найперша Конституція була ще в
наших козаків, і створив її гетьман Пилип Орлик ще в 1710 році. І що
цікаво, чимало його думок закладено й у нашу сучасну Конституцію, такі
вони були розумні!..
Перший. Виходить, що в козаків-запорожців була своя Конституція?!.
Другий. Не тільки Конституція, а навіть козацька держава!
Третій. Ех, пожити б у ті часи, та й податися в запорожці!..
Ведучий. А чи відомо вам, друзі, як приймали в запорожці?.. Дехто, думав
так: прийшов на Січ, перехрестився – от і все, ти вже запорожець! Зовсім
ні, то був досить тривалий і непростий процес. Послухайте, як це було
колись насправді.
Перший. Щоб стати справжнім козаком, слід було пройти нелегку школу
навчання та суворі іспити, що витримували далеко не всі.
Другий. Спочатку новачок приймався у так звані молодики. Молодик сім
років учився битися на шаблях, влучно стріляти, цупко, як тоді казали –
“реп’яхом”, на коні сидіти, розвивав силу та спритність.
Третій. Керували навчанням досвідчені воїни й полководці, при яких юні
служили джурами. Наприкінці навчання кожен мусив узяти участь у
морському поході на Туреччину, виконуючи обов’язки зброєносця.
Перший. І лише після всіх випробувань кандидат у козаки допускався до
іспиту на звання запорожця!
Другий. Спочатку пошукач мав з’їсти миску – здорове-езну! – гарячущого
борщу, та ще й сильно наперченого! Брр! Потім запити його (вибачайте –
що було, те було) квартою горілки! Тьху!
Третій. І після всіх оцих, я сказав би, безжальних тортур, козак мусив
пройти по колоді, перекинутій між скелями на березі Дніпра.
Перший. На цьому іспити не кінчалися… Молодик наближався до наступного
випробування: йому треба було подолати всі пороги, пливучи човном знизу
вгору, тобто – проти течії, що були на Дніпрі поблизу Січі.
Другий. На завершення молодик, осідлавши необ’їждженого коня
задом-наперед (ой-ой!), без сідла та вуздечки (жах!), мав проскакати
степом і благополучно повернутися!
Третій. Та й на цьому не кінчалися іспити! Пошукача перевіряли ще й на
кмітливість, товариськість, уміння не розгублюватись у найсклад-ніших
ситуаціях. Отак!
Ведучий. Дякую, друзі, за вичерпну розповідь!.. Гадаю, переважна
більшість із вас могли б із часом також прийняти до лав запорожців!.. До
речі – про кмітливість. Може, мої вірні помічники наведуть бодай один
приклад?
Перший. А чом би й ні? Ми навіть сценку можемо зіграти!
Ведучий. То зіграйте, прошу! А ми всі охоче подивимося…
Участь беруть три учні: дівчинка та двоє хлопців. Вона – цариця
Катерина, вони – запорожці… Ведучий супроводжує дії текстом.
Ведучий. Приїхала якось цариця-імператриця Катерина до запорожців,
поглянула на них та й каже…
Дівчинка-“цариця” (озирає хлопців). Щось вони якісь миршавенькі…
А посміюся-но я з них! (До хлопців.) Гей, хлопці-запорожці, а сметанки
попоїли б, га?
Перший. А чом би й ні, коли ваша ласка.
Другий. Певна річ, поїли б, от тільки… побільше!
“Цариця”. Буде вам побільше! (Кудись вбік). Гей! А принесіть-но
хлопцям-запорожцям побільше сметани, та ложки-довгунці дивіться не
забудьте!
Виносять казан, відро тощо та двійко метрових дрючків із прив’язаними
ложками, ставлять перед запорожцями, єхидно посміхаються…
Перший. Оце все – нам?
Другий (скептично). А казали – побільше! Тьху!..
“Цариця”. Їжте, дорогесенькі, на здоров’ячко! А не вистачить – іще
принесуть! (До аудиторії, скептично). Побачимо, як ці
химерники-кмітливці, про яких стільки говорено, упораються з моїми
ложечками-довгунчиками, хе-хе!..
Хлопці сідають перед відром, хитро перезираються між собою, беруть у
руки ложки-довгунці та й починають спокійнісінько… годувати один
одного, примовляючи.
Перший. Ох, і славна ж сметанка в цариці!
Другий. А таки славна, дай їй, Боже, здоров’ячка! Сметанці, звичайно!
Перший (причмокує). Отак би й їв усе життя!
Другий. Та не кажи, друже-брате!
Присоромлена та принижена “цариця” мовчки тікає геть; “запорожці”,
утерши губи, із хитрими й лукавими посмішками йдуть за нею.
Ведучий. Таки справді, наших розумничків-запорожців не проведеш навіть
на сметані, що вже казати про інші їхні звитяжні справи. Та й на слово
були вони дуже гострі, як шаблі та списи їхні!
Як ви, друзі, розумієте, про запорожців можна розповідати й розповідати.
Але про все це ви згодом дізнаєтесь, а зараз свято закінчується…
Отож, нехай вам щастить у житті, і ніколи не забувайте, якої держави ви
діти! До якої б національності ви не належали, завжди пам’ятайте: ви –
громадяни незалежної України!
Примітка: Як зазначено у сценарії, це свято проводиться в будь-який день
навчального року. Звичайно, його можна урізноманітнювати на власний
розсуд, скажімо, провести конкурс на визначення основних природних
символів України: калини, барвінка, тополі, соловейка тощо. Так само, на
власний розсуд можна й декорувати це свято. Але в усіх випадках його
стрижнем має лишатися сценарій.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
