Реферат на тему:

Методологічні засади інтеграції змісту мовної освіти майбутніх інженерів

Проблема інтеграції змісту освіти є багатоплановою, тому її дослідження
може й повинне здійснюватись у різних аспектах. Одним з найважливіших є
методологічний аспект. Аналіз досліджуваної проблеми в цьому аспекті має
дати відповіді на запитання: чому, як і для чого необхідно інтегрувати
зміст освіти, тобто він має допомогти з’ясувати найбільш важливі
методологічні засади, спираючись на які, можна було б цілком свідомо
визначити шляхи і методи розв’язання згаданої проблеми. Актуальність
даного аспекту дослідження пояснюється й тим, що до цього часу
методологічні засади інтеграції змісту освіти розглядалися лише
фрагментарно. Зауважимо, що проблема інтеграції змісту освіти генетично
пов’язана з більш широкою проблемою – проблемою інтеграції знань, яка
виникла понад дві тисячі років тому у зв’язку з необхідністю
самоусвідомлення теоретичного мислення і, в першу чергу, такої його
форми, як філософія. На різних етапах пошуково-філософського пізнання ця
проблема виникала й усвідомлювалася як проблема можливостей, важливості
методів пізнання в єдності й цілісності світу, як проблема
співвідношення пізнання частин і цілого, як проблема співвідношення
досвіду науки, філософії та релігії.

У цій статті ми маємо намір висвітлити деякі загальні питання
усвідомлення цієї проблеми, акцентуючи увагу на сучасних концепціях у
здійсненні інтеграційних процесів, на розумінні сутності інтеграції, на
протиріччі розвитку наукових знань у єдності протилежних тенденцій
інтеграції та диференціації.

Інтеграція і диференціація знань – дві невід’ємні й взаємозалежні
сторони пізнання, які існують на всіх етапах його історичного розвитку.
Інтеграція і диференціація знань – це не просто розумове мислення,
відтворення цілісності й розчленованості пізнавальних об’єктів, а,
насамперед, об’єднання різноманітних знань у єдине ціле й розподіл знань
на окремі галузі науки, напрямки, проблеми тощо.

Для висвітлення методологічних засад інтеграції змісту мовної освіти
майбутніх інженерів нами за основу були прийняті дослідження, які
розглядають інтеграційні процеси у філософському аспекті (М.Асімов,
С.Гончаренко, І.Козловська, Ю.Сьомін, Н.Ставська, А.Урсул, П.Федосєєв,
М.Чепіков та ін.). Таким чином, у мовній освіті майбутніх інженерів суть
тенденцій розвитку сучасних інтеграційних процесів пропонується
осмислити з позиції діалектико-матеріалістичної методології.

Перш ніж перейти до розгляду методологічних засад інтеграції змісту
мовної освіти, спинимось на змісті поняття інтеграції науки й діалектики
диференціації та інтеграції в науковому пізнанні. Інтерес до поняття
інтеграції у ХХ столітті зріс у зв’язку з розгортанням науково-технічної
революції, посиленням інтегративної тенденції в розвитку виробництва,
техніки, економіки, політики й науки, зміцненням міждержавних,
міжнаціональних, культурних, наукових та інших зв’язків.

Поняття про інтеграцію розроблено в царині фундаментальних наук, зокрема
вже у XVII столітті цей термін використовували в математиці для
позначення точно визначеної операції, а в середині XIX століття його й
протилежне йому поняття “диференціація” було введено в науку для
пояснення механізму еволюції живих організмів і характеристики процесів,
що відбуваються практично в усіх галузях матеріального й духовного життя
суспільства. У другій половині XX століття сфера вживання терміну
“інтеграція” значно розширюється – ним характеризують процеси та явища в
таких науках, як філософія, економіка, географія тощо.

Слово “інтеграція” походить від латинського intogratio – “відновлення”,
“поповнення”, “цілий”, тобто щось ціле, яке було з певних причин
зруйновано, втратило свою цілісність, але потім відновило її завдяки
взаємодії між елементами цього цілого. У філософському енциклопедичному
словнику подано таке визначення цього поняття: “Інтеграція – це певна
сторона процесу розвитку, пов’язана з об’єднанням у ціле різнорідних
частин і елементів”. Процеси інтеграції можуть мати місце в межах
існуючої системи. У такому разі вони ведуть до піднесення рівня її
цілісності та організованості або до виникнення нової системи.

Інтегративні процеси в науці розглядаються А.Урсул з точки зору
матеріалістичної діалектики як учення про загальний зв’язок і розвиток.
Сама по собі інтеграція в науці виступає як прояв і відображення
об’єктивно реальних зв’язків, матеріальної єдності світу, як природного,
так і соціального, а також певних тенденцій діяльності людей.

У ході інтеграції виникають нові якісні тенденції у самій науці.
Інтеграція – не лише процес набуття нових знань, екстенційного,
кількісного їх розширення. У цьому процесі кількість зв’язків переходить
у нову якість, проявляється щось нове, чого раніше або не було в науці
взагалі, або воно мало не ті масштаби й не той характер. Інтеграція –
процес, органічно пов’язаний з якісними перетвореннями всередині кожного
елемента, який входить до системи з новими тенденціями його розвитку,
викликаними сучасною науково-технічною революцією.

Інтеграція є лише однією стороною процесу розвитку, оскільки останній
розглядається філософією як зміна різних форм диференціації та
інтеграції. Поряд з інтеграцією існує й дезінтеграція, яка зазвичай
розуміється як протилежний процес, за якого зменшується число та
інтенсивність взаємодії елементів, відбувається підвищення їх відносної
самостійності. Як відомо, існують чіткі протилежності, які створюють дві
пари класичних контрадикторних протиріч: інтеграція – дезинтеграція,
диференціація – дедиференціація. На думку Ю.Сьоміна, інтеграція та
дезинтеграція, як правило, проявляються одночасно, причому будь-яка з
них може бути головною тенденцією в той чи інший період процесу
розвитку. Розрізняють екстенсивні та інтенсивні інтегративні процеси.
Екстенсивні процеси інтеграції зумовлюють зростання об’єму, кількості
об’єднуваних елементів, інтенсивні – підвищення ступеня внутрішньої
єдності елементів.

Диференціація та дедиференціація пов’язані зі станом елементів системи.
Якщо елементи системи стають більш неоднорідними, то можна говорити про
диференціацію. Процес підвищення ступеня однорідності елементів системи
прийнято називати дедиференціацією. Як і пара інтеграція –
дезинтеграція, диференціація – дедиференціація протікають одночасно.
Г.Павельциг уводить у науковий вжиток термін фузіон (від fusion –
злиття) та фіссіон (від fissio – розколювання, розділення) для
позначення форм тяжіння та відштовхування, діалектика яких тісно
пов’язана з інтеграцією та дезинтеграцією.

Найпростішою формою тяжіння є накопичення та відштовхування –
розсіювання. Згадані процеси не призводять до втрат самостійності та
властивостей, які складають систему елементів. Але за певних обставин
накопичення може переходити в інтеграцію, асиміляцію або фузіон, а
розсіювання може виступати як останній етап дезинтеграції.

Досліджуючи методологічні аспекти інтеграції, Ю.Сьомін робить висновок,
що інтеграція – це феномен універсальний, який належить до явищ
матеріального та духовного буття, є лише однією зі сторін процесу
розвитку, який розглядається як філософська категорія, іншою його
стороною є диференціація; це процес такого розвитку будь-якої системи,
за якої число та інтенсивність взаємодій її елементів зростає, а
відносна самостійність зменшується; інтеграція є однією з форм тяжіння
елементів системи та займає місце в ряді: накопичення – інтеграція –
асиміляція – фузіон [2].

інтеграції автор відносить обґрунтування об’єктивної основи для
інтеграції та диференціації наук; аналіз соціальних, економічних,
технічних, виробничих, загальнонаукових аспектів інтеграції, дослідження
механізмів інтеграції та засобів формування інтегративної системи;
визначення основних напрямів і форм інтеграції на основі аналізу її
структурних характеристик, виділення інтегративних факторів, визначення
ролі, місця та наслідків інтеграції; дослідження освітянського, зокрема
дидактичного, аспекту інтеграції [1].

Інтеграція є важливим засобом досягнення єдності знань у всіх формах та
типах їхнього вираження: змістовному, структурному,
логіко-гносеологічному, науково-організованому,
лінгвістико-семіотичному, загально- і частково-методологічному. Якщо
брати до уваги найбільш адекватний розвитку наукового знання вплив, який
все збільшується, і проникнення до нього діалектико-матеріалістичної
методології, то можна говорити про зміцнення єдності знань у
філософсько-методологічному аспекті. Методологічні принципи діалектики
складають основу для їх трансформації у педагогічні принципи навчання,
до яких відносимо науковість, системність, доступність, свідомість.

Практикуючи методологію як систему принципів і способів організації та
побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю
систему, І.Козловська розглядає послідовне формування засад дидактичної
інтеграції від філософського аспекту до методологічних засад інтеграції
знань. Автор робить висновок про те, що наукове обґрунтування
інноваційних дидактичних систем та галузей знань базується, перш за все,
на філософській методології.

Інтегративні процеси тісно пов’язані з основними законами філософії:
закон переходу кількості в якість (виникнення нової якості інтегрованого
знання), єдності та боротьбі протилежностей (єдність і боротьба процесів
інтеграції та диференціації; тотожність, відмінність і протилежність
елементів для інтеграції мають суттєве значення) та заперечення
заперечення (поетапне домінування інтеграції та диференціації забезпечує
наступність у розвитку знань) [1].

Реформування системи освіти, зокрема навчання майбутніх інженерів
іноземної мови потребує нового методологічного підходу до її організації
та змісту, головна ідея якого полягає в тому, щоб інтегрувати мовний
навчальний матеріал, ущільнити його, встановити залежності та
інтегративні зв’язки. Інтегративні зв’язки іноземної мови з основами
наук мають суттєвий уплив на розвиток економічного мислення майбутніх
інженерів, що передбачає включення мовних знань, умінь та навичок у всі
дисципліни професійного циклу. Але традиційна практика роботи технічних
вищих навчальних закладів не забезпечує необхідної єдності між мовною та
професійною підготовкою майбутнього інженера.

Аналіз причин цієї ситуації дозволяє серед інших виділити дві, на наш
погляд, найголовніші. Перша полягає в тому, що в технічних університетах
доведений до крайнощів процес диференційованого засвоєння знань,
вироблення спеціальних умінь та навичок за основними циклами дисциплін.
У результаті знання, що засвоюються майбутніми інженерами, групуються за
кожним предметом окремо, ніяк між собою не пов’язуючись. У майбутніх
інженерів не формується єдиної системи знань і чіткого уявлення про свою
майбутню професійну діяльність. Процес інтеграції іноземної мови в єдину
систему професійної підготовки майбутнього інженера не розглядається як
один із напрямків формування в них усебічної, комплексної,
діалектично-взаємопов’язаної системи наукових уявлень про ті чи інші
явища, сторони, властивості матеріального світу або суспільного життя.
Вияв та облік інтегративних зв’язків іноземної мови суттєво доповнює
зміст професійної підготовки майбутніх інженерів, створює передумови для
подальшого підвищення ефективності навчально-виховного процесу.

Диференціація та інтеграція знань у процесі навчання майбутніх інженерів
хоча і є протилежними за своїми напрямками, але в той же час вони
взаємообумовлюють одна одну при вивченні кожної дисципліни окремо й
усього комплексу навчальних дисциплін, які беруть участь у підготовці
майбутнього інженера залежно від його конкретного фаху.

Розв’язання цієї проблеми нерозривно пов’язано з вирішенням проблеми
посилення професійної спрямованості у вивченні іноземної мови як
обов’язкової умови для здійснення його цілеспрямованої інтеграції, бо
потреби в залученні знань, умінь та навичок іноземної мови виникають у
майбутнього інженера лише у професійній проблемній ситуації.

Тому одним із найголовніших завдань у вирішенні проблеми вдосконалення
професійної підготовки майбутнього інженера є те, щоб у її системі
визначити та науково обґрунтувати оптимальне співвідношення між двома
діалектично пов’язаними процесами пізнання: процесом диференційованого
засвоєння знань, умінь та навичок з окремих дисциплін професійного циклу
й процесом керованої інтеграції знань, які засвоюються студентами, і
вміннями на основі попередньо встановленої системи професійно значущих
зв’язків іноземної мови з фаховими дисциплінами.

Природно, що при визначенні та аналізі змісту іноземної мови в
технічному вищому навчальному закладі необхідно виходити з двох
діалектично взаємопов’язаних принципів: принципу науковості, який
вимагає вивчення загального стану та сучасного розвитку іноземної мови,
та принципу професійної значущості його змісту в загальній системі
становлення майбутнього інженера. Обов’язковою умовою та засобом
реалізації цих принципів є встановлення інтегративних зв’язків іноземної
мови, що дозволяють сформувати цілісне та більш повне уявлення про їх
майбутню фахову діяльність. Особливості практичної реалізації цих
принципів у системі професійної підготовки майбутнього інженера мають
принципове значення як у теоретичному, так і у практичному плані у
зв’язку з різноманітністю й дієвістю сутності змісту та процесу навчання
іноземної мови.

Отже, в якості методологічного базису інтеграції змісту іноземної мови у
процесі навчання майбутніх інженерів визначимо сукупність філософських,
загально- і особистісно-наукових підходів і методів, які відповідають
специфіці проблеми, що розв’язується. До таких, на нашу думку, можна
віднести: 1) цілісне уявлення про іншомовну фахову комунікативну
діяльність майбутнього інженера як про єдність загального, особливого та
одиничного (тобто діалектика взаємозв’язків загального, особливого,
одиничного); 2) цілісне уявлення про лінгвістичне наукове знання і його
внутрішню єдність; 3) цілісне бачення логічних уявлень законів мислення;
4) цілісна особистість майбутнього інженера – його
професійно-особистісної моделі, яка зумовлює успішність діяльності в
іншомовній професійній, соціальній та духовній сферах, яка сповнена не
лише інтелектуальними, але й морально-естетичними елементами,
мотиваційно-цілісним відношенням, культурними змістами; 5) цілісний
підхід – спрямованість усіх складових навчального процесу на досягнення
єдиної мети; 6) принцип цілісності змісту загально-інженерної підготовки
з урахуванням іншомовної професійної комунікативної складової;
7) внутрішня нерозривність змісту іншомовної професійної підготовки і
засобів її реалізації, яка визначає спрямованість усіх її компонентів на
роботу в єдиному режимі; 8) цілісний процес іншомовної комунікативної
інженерної підготовки як єдність виховання, навчання й розвитку; 9)
цілісна педагогічна система (принципів, змісту, методів, засобів)
оволодіння іншомовними професійними комунікативними знаннями, навичками
та вміннями як єдність її підсистем.

ЛІТЕРАТУРА

1. Козловська І. Філософсько-методологічні аспекти інтеграції знань у
змісті сучасної освіти // Педагогіка і психологія проф. освіти. – 1999.
– №3. – С. 23.

2. Сёмин Ю.Н. Интеграция содержания профессионального образования //
Педагогика. – 2001. – №2. – С. 9–10.

Похожие записи