Реферат на тему:
Методика викладання як навчальна дисципліна
План
1. Завдання і функції методики навчання історії
2. Основні фактори шкільного навчання історії
3. Концептуальні складові викладання і вивчення історії в школі
4. Зв`язок методики навчання історії з іншими науками
1. Завдання і функції методики навчання історії
Методика – це галузь педагогічної науки, яка досліджує процес вивчення
історії з метою підвищення його ефективності і якості. “Методика” в
перекладі з давньогрецької – “спосіб пізнання”, “шлях дослідження”.
Метод – засіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретного
завдання. Отже, методика вивчення історії – це наукова дисципліна, яка
ставить перед собою мету дослідити закономірності процесу вивчення
історії в школі, визначити оптимальний підбір методів і методичних
прийомів.
Методика навчання історії тісно пов`язана і з іншими науками і,
насамперед, з історією – її базовою дисципліною, що дозволяє розробити
зміст навчання. Мета методики – сконцентрувавши основні надбання історії
як науки і, дидактично опрацювати їх та адаптувавши до потреб шкільної
освіти, включити в зміст шкільних учбових курсів.
Зміст шкільної історичної освіти формується з врахуванням пізнавальних
можливостей учнів, а у їх виявленні і врахуванні в процесі навчального
процесу вирішальну роль відіграє психологія. Крім цього, в аналізі
процесу навчання історії застосовуються деякі методи психологічних і
педагогічних можливостей.
Та все ж методика насамперед тісно пов`язана з педагогікою, оскільки є
її галуззю. Педагогіка визначає методи і прийоми навчання, організацію і
проведення уроку історії, форми позаурочної і позашкільної роботи з
історії.
До основних завдань методики вивчення історії в школі відносять:
Виявляти рівень знань і вмінь з історії учнів конкретного класу і віку.
Конкретизувати мету вивчення історії по класам, курсам, розділам і
темам.
Формувати історичний зміст для кожного конкретного класу у відповідності
з метою і завданнями навчання, пізнавальними можливостями учнів.
Співвідносити зміст навчання із застосованими методами і прийомами.
Розробляти тести, логічні завдання, методику використання інноваційних
технологій.
Застосовувати найбільш ефективні методи, прийоми і засоби навчання.
Передбачати і виявляти результати навчання, вносячи корективи в свою
педагогічну діяльність.
До основних функцій методики навчання історії відносять:
Конкретизація прийомів, методів і прийомів навчання в залежності від
типу уроку.
Формування системи уроків до кожної теми в залежності від її змісту.
Організація процесу навчання.
Історія має свою мету навчання. Виходячи з того, що найважливішою
функцією навчання історії є функція соціальної пам`яті були визначені
цілі навчання історії:
– оволодіння учнями основами знань про історичний шлях людства з
найдавніших часів до нашого часу;
– розвиток здатності осмислювати події і явища дійсності на підставі
історичного знання;
– формування ціннісних орієнтацій і переконань учнів на основі
осмислення ідей гуманізму, досвіду історії, патріотизму;
– розвиток інтересу і поваги до історії і культури народів.
2. Основні фактори шкільного навчання історії
До основних факторів шкільного навчання історії відносять: мету навчання
історії, зміст навчання і пізнавальні можливості учнів.
МЕТА НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ –це прогнозовані результати освіти, виховання і
розвитку учнів в процесі вивчення історії.
ЗМІСТ НАВЧАННЯ – це система історичних знань і вмінь учнів.
ПІЗНАВАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ УЧНІВ – це рівень історичних знань і вмінь,
розвитку історичного мислення, уяви та інших пізнавальних процесів
мотиваційно-вольової і емоційної сфер.
Сучасна мета вивчення історії далеко виходить за межі лише ознайомлення
з історичним матеріалом і його засвоєнням. Насамперед це стосується
сприяння саморозвитку і самовихованню учнів через оволодіння особистістю
ключовими життєвими компетенціями, зокрема: особистісно-життєтворчими,
соціолізуючими, комунікативними та інтелектуально-інформаційними. Тобто
сучасні підходи до визначення мети вивченні історії диктуються потребами
формування всебічно розвинутої особистості, сприяння формуванню
цілісного бачення сучасного світу, розуміння його витоків і тенденцій
розвитку, осмисленню місця і ролі України в становленні сучасної
цивілізації.
Сьогодні спеціалісти виділили кілька моделей навчання історії в
залежності від цілей, які при цьому ставляться. Академічна або класична
модель навчання історії будується на вивченні всіх фактів, процесів і
явищ всесвітньої і вітчизняної історії в рівній мірі, але з врахуванням
розгляду досягнень і цінностей різних цивілізацій і народів. У мозаїчній
моделі історія не являє собою єдиного курсу, а вивчається по окремим
проблемам.
Самою популярною сьогодні моделлю є культурно-історичний підхід як
частина цивілізаційного. У цьому випадку історія вивчається у вигляді
кліше, які були відібрані і відшліфовані світовою культурою. Це
своєрідні культурно-соціальні світи, в надрах яких відбувалися достатньо
помітні явища світової історії.
3. Концептуальні складові викладання і вивчення історії в школі
Поняття “концепція” у контексті методики викладання історії в школі має
кілька визначень:
– це система взаємозв`язаних і взаємообумовлених поглядів на процес
вивчення історії в школі;
– це спосіб розуміння, трактування адаптованих до вивчення історичних
подій, фактів, явищ. понять методів і прийомів викладання;
– загальний задум, основоположна ідея організації вивчення історії в
школі.
Таким чином, стосовно до розглядуваної нами проблеми концепція це певний
спосіб розуміння, трактування наукового апарату методики викладання
історії в школі, керівна ідея її науково-практичної організації,
провідний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності у
зазначеному контексті.
Концепція викладання історії в школі базується на
теоретико-методологічних принципах і засадах історичної освіти, які, в
свою чергу, визначаються загальнометодологічними, філософсько-освітніми
та філософсько-історичними принципами, що відповідає сучасному етапу
методологічної рефлексії науки (посткласичні підстави світосприйняття).
Реалії сучасного світу як надскладного, поліфундаментального ставлять
перед методикою як науковою дисципліною насамперед завдання формування
особистості засобом вивчення і осмислення історичних процесів, подій і
явищ; потребують від вчителя історії формування світосприйняття учнями,
яке базується на синергетичних принципах і засадах (інтерсуб`єктність,
нелінійність, самоорганізація, багатофакторність, альтернативність,
парадигмальність, плюралізм, міждисциплінарність, антропність,
цілісність світосприйняття, системність тощо).
Опора у концептуальному визначенні методики викладання історії в школі
на формаційний підхід пояснюється прагненням до цілісного сприйняття
історії і її викладання, необхідністю перетворення зазначеної наукової
дисципліни в ефективно діючий інструмент інтелектуального розвитку
учнів, виховання у них гуманістичних рис і властивостей.
Отже, філософсько-історичними засадами у процесі визначення і оформлення
методики викладання історії в школі мають стати методологічні підходи,
котрі:
– забезпечують всесвітньо-історичне, цілісне бачення історії людства
(світосистемний підхід у поєднанні з стадіальним);
– забезпечують систематизацію різноманітних історичних фактів, подій,
явищ у конкретно-історичному та порівняльно-історичному ракурсах, у
діалозі людей різних культур та цивілізацій (цивілізаційні підходи –
соціоприродний, соціокультурний, цивілізаційно-культурний,
культурно-психологічний у поєднанні з філософською, історичною,
культурологічною, соціальною та педагогічною антропологією).
Ці методологічні засади дають змогу розглядати історію людства в
структурно-процесуальній єдності, у всесвітньо-історичному та
порівняльно-історичному аспектах. Такий підхід на історію людства має
допомогти учням сформувати цілісну історичну картину світу, побачити
минуле в єдності та розмаїтті, універсальності та унікальності,
типовості та неповторності. На цьому шляху цілком можливо конструктивно
подолати обмеженість як формаційного, так і суто цивілізаційного
підходів, а також запобігти еклектиці при їх механічному та некритичному
поєднанні. Багатоманітність теоретичних засад самого цивілізаційного
підходу уможливлює широкий та плідний історичний синтез, розкриваючи
багатофакторність і багатогранність історії.
Особлива увага при викладанні історії в школі має бути звернути на
запобігання формування історичної свідомості учнів на засадах суто
європоцентризму або інших проявів етноцентризму.
Запобігти формуванню європоцентризму можна на шляху розвитку рефлексії
підстав мислення європейців , виявляючи культурно-генетичне ядро
європейської цивілізації, вивчаючи її як цілісність. Це передбачає
відхід від країнознавчого принципу до вивчення історії взагалі (окрім
курсу вітчизняної історії) та історії Європи зокрема. Окремі європейські
країни вивчаються у контексті тих визначних подій, процесів, явищ, котрі
на тлі їхньої вітчизняної історії набули найбільшого значення. До речі,
такий підхід використовують самі європейці при викладанні як власної,
так і зарубіжної історії.
4. Зв’язок методики навчання історії з іншими науками
Зв`язок методики з іншими науками насамперед випливає із її трактування
як наукової дисципліни. Поняття “методика” трактується дослідниками
по-різному. Одні, визнаючи методику наукою педагогічною, розглядають її
як частину дидактики, як її деталізацію. Отже, як складову частину
педагогіки з її принципами і методами. Спільні педагогічні принципи, на
їх думку, ілюструються прикладами із викладання історії на уроках. Цю
точку зору поділяють П.С.Лейбенгруб і Ф.П.Коровкін.
Інші вважають методику викладання історії в школі спеціальною
педагогічною наукою, так як всі завдання навчання і розвитку особистості
вона вирішує через зміст предмету – науку історію. Першооснова змісту
визначає і особливості прийомів та засобів навчання. Так вважали
А.І.Стражев, А.А.Вагін і П.В.Гора – найбільш авторитетні і
загальновизнані методисти з історії.
Треті – В.Н.Бернадський і Н.В.Андрієвська – вважали, методику викладання
історії в школі не наукою, а зібранням методичних рекомендацій, порад,
прийомів і методів. З їхньої точки зору методика – це насамперед не
теорія, а набір способів і методів викладання історії. Сьогодні ця точка
зору знаходить своє відображення у формуванні технологій викладання
історії.
Незважаючи на різноманітність підходів до трактування методики як
учбової дисципліни головним все ж залишається її базовий зв`язок з
історією і педагогікою. Отже, дидактичною метою методики викладання
історії в школі є відбір і відповідне опрацювання основних даних
історичної науки з ціллю їх викладання учням.
Історичний зміст відбирається з врахуванням пізнавальних можливостей
учнів, а це неможливо зробити без наукових напрацювань психології.
Проте базується все ж методика викладання історії в школі на педагогіці.
Органічний взаємозв`язок з педагогікою дозволяє використати її методи і
методичні прийоми для створення специфічних, адаптованих до вивчення
історії форм, методів і методичних прийомів навчання на уроці історії.
Розвиток сучасної методики викладання історії як науки, і як учбової
дисципліни в їх органічному поєднанні дозволив на сьогодні створити
принципово нові, інноваційні технології і моделі навчання історії в
школі. До них слід віднести технології повного засвоєння навчального
матеріалу, технології розвивального навчання, модульно-розвивальну
технологію навчання, модель навчання у грі, модель навчання у дискусії,
сугестопедичну модель навчання, лабораторну систему навчання історії,
проектну систему навчання, інтегровану (комплексну) систему навчання.
Активно розвиваються і комп`ютерні технології у навчанні історії. Під
комп`ютерними технологіями прийнято розуміти сукупність методів, форм і
засобів навчання, які базуються на використанні сучасних комп`ютерних
засобів і спрямованих на ефективне досягнення мети навчання історії в
школі.
Література:
Берельковский И.В., Павлов Л.С. История. Методика преподавания. – М.,
2001.
Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. –
М., 1988.
Короткова М.В., Студёнкин М.Т. Методика обучения в схемах, таблицах,
описаниях. – М., 1999.
Методика обучения истории в средней школе / Отв. ред. Ф.П. Коровкин.
Ч.1. – М., 1978.
Степанищев А.Т. Методика преподавания и изучения истории. – М., 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
