КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Методика викладання різьби по дереву на уроках художньої праці в
середній школі

ПЛАН

Вступ

1. Естетичне виховання через уроки трудового навчання

з обробки деревини

2. Особливості процесу навчання

художньої обробки деревини

3. Заняття з учнями першого року навчання (5 клас)

4. Другий рік навчання (6 клас)

5. Третій рік навчання (7 клас)

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Тема даної курсової роботи: “Методика викладання різьби по дереву на
уроках художньої праці в середній школі”.

Можливості занять з художньої обробки деревини у вирішенні завдань
гармонійного розвитку учнів і особливості психіки підлітків зумовили
такий висновок: щоб забезпечити виховний і розвиваючий характер занять з
художньої обробки деревини, необхідно надати всьому процесу навчання
творчу спрямованість. Основою занять повинна стати робота учня над
цілісним виробом, оскільки тільки це вчить його пов’язувати художній
задум з формою, матеріалом і практичним призначенням предмета.

Одним з дійових засобів гармонійного розвитку людини є естетичне
виховання, яке відіграє важливу роль у формуванні не тільки естетичного
ставлення людини до навколишньої дійсності, але й духовно-моральних
якостей. Однак, на заняттях різьбленням по дереву та інкрустації з
підлітками треба повністю відмовитися від роботи на тренажних дощечках,
однак скрупульозне копіювання орнаменту повинне бути зведеним до
нетривалого періоду на початку навчання, коли учні знайомляться з
інструментами і одержують перші навички користування ними. Це той перший
рівень розвитку здібностей, про який писав О. Г. Ковальов, розглядаючи
питання взаємозв’язку зображально-репродуктивної і творчої діяльності.
Потім на тих самих тренажних дощечках можна виконувати найпростіші
творчі завдання, наприклад: притримуючись зразка, вносити в орнамент
різні зміни, додавати своє, щоб одержати вже не копію, а інший варіант
мотиву.

Щоб це робилося зі смаком, треба у ході занять часто показувати різні
мистецькі зразки, що містять різьбу по дереву, а пізніше — інкрустацію.

Цей період занять теж не варто надто затягати, оскільки основна мета
занять — навчити підлітків створювати нові вироби, що відзначаються
оригінальністю замислу, зв’язком декоративного вирішення з матеріалом і
призначенням виробу, тобто глибиною декоративного образу. Цієї мети
можна досягнути роботою над цілісним виробом, у якій підлітку доводиться
проходити через всі стадії роботи, починаючи від замислу і закінчуючи
готовим виробом.

Починати виготовлення цілісних виробів потрібно з простих предметів
(таких, як лінійка, шпилька). Поступово переходити до більш складних
(наприклад, топірця, указки, рамки). Завершувати навчання виготовленням
найбільш складних речей — шкатулки, декоративної тарелі.

1. Естетичне виховання через уроки трудового навчання

з обробки деревини

Одним з дійових засобів гармонійного розвитку людини є естетичне
виховання, яке відіграє важливу роль у формуванні не тільки естетичного
ставлення людини до навколишньої дійсності, але й духовно-моральних
якостей.

Необхідність естетичного виховання в процесі навчання підкреслювали
видатні педагоги. Так, К. Д. Ушинський зазначав, що «кожен навчальний
предмет так чи інакше містить естетичний елемент, передачу якого учням
повинен мати на увазі вчитель». В. О. Сухомлинський переконливо твердив:
«…Без емоційно-естетичного струменя неможливий повноцінний розумовий
розвиток дитини… Краса й жива думка так само органічно поєднані, як
сонце і квіти».

На важливість естетичного виховання наголошували і в творах інших
педагогів та шкільних нормативних документах, що активізувало
педагогічну думку в цій галузі. Педагоги шукали резерви, здатні
поліпшити викладання в школі не тільки предметів естетичного циклу, але
й праці, оскільки до її складу входять також різні види художньої праці.
Вивчення декоративно-вжиткового мистецтва у школі сприяє формуванню в
учнів здорових естетичних смаків, виробляє в них своєрідний імунітет
проти впливу різноманітних низькопробних антихудожніх проявів у
мистецтві. Навчаючись робити речі не просто корисні, але й красиві,
школярі глибоко осягають значення естетичного начала в житті людини.
Важливо, щоб ті види праці, які доступні і необхідні дітям — прості
роботи з шиття, столярства, будь-якого виконавства поєднувалися з
художньою творчістю і давали можливість проявитися дитячому смаку в
посильній творчості.

Значну увагу використанню декоративно-прикладного мистецтва з метою
загального і естетичного розвитку учнів приділяли у своїх творах видатні
українські педагоги. Так, О. В. Духнович у творі «Народна педагогіка в
користь училищ і учителів сільських», розробляючи проблему народності
виховання, рекомендував широко вивчати в школах різні види народного
декоративно-вжиткового мистецтва, згідно з природними нахилами учнів,
найповніше задовольняючи їхні інтереси. Він писав: «Русини, народ
почуттєвий і люблячий спів, має здатність до всякої науки і художності».
Тому в школах треба вивчати «різьблення, вишивання та ін., … бо від
природи деякі діти мають нахил на деякі художності, наприклад, один на
різьбярство, інший на малярство…, і так кожному згідно нахилу подавати
спосіб, щоб здібності свої розвивав». Засвоєння учнями художнього
ремесла зв’язане з працею, яка «сили зміцнює», «ум розвиває», «почуття
ніжним робить», «користь приносить людині».

Значний вклад у теоретичну розробку даної проблеми вніс
A.В.Бакушинський, який досліджував структуру декоративної дитячої
творчості. У книзі «Художня творчість і виховання» він робить цінні
висновки про те, що головним у роботі з дітьми є врахування основного
принципу декоративно-прикладного мистецтва, тобто зумовленість
декоративного зображення формою і матеріалом виробу. Треба відстоювати
плоскісний характер обробки об’ємної поверхні речі. Всяке
ілюзорно-натуралістичне зображення суперечить утилітарному призначенню
виробу. Він писав: «Це виявиться «картинка», що випадково потрапила на
поверхню речі, спотворюючи художньо і поверхню, і саму річ. Якщо дитина
це зрозуміла, задача педагогічне буде вирішена».

У праці «Дитяча творчість і художнє виробництво» Г. Лабунська і
B. Пестель узагальнили досвід зв’язку декоративної роботи з
різними видами художньої праці. Вони зазначають, що для таких занять
найбільш підходить підлітковий вік. У цей період у підлітка відбувається
деяке зниження інтересу до зображальної творчості, але «залишається
прагнення до дослідження матеріалу і бажання пристосувати продукт своєї
творчості до чогось реального, утилітарного». Дотримуючись у своєму
дослідженні принципу свободи творчості, автори експериментально
показали, що така робота має художньо-освітнє і виховне значення.

Також у своїх творах інші автори досліджували питання значення
декоративно-вжиткового мистецтва для гармонійного розвитку дітей.

Досягнення в теорії естетичного виховання дітей, зокрема ті, що
стосуються взаємозв’язку декоративної роботи з продуктивною

працею, не знайшли належного застосування в шкільній практиці 30-40рр.

У зв’язку з певними зрушеннями в теорії і практиці
декоративно-вжиткового мистецтва в наступні десятиліття пожвавлюється
робота з декоративно-вжиткового мистецтва в школі. Це знайшло своє
відображення в програмах з образотворчого мистецтва і праці та в
публікаціях різних авторів. Так, про необхідність встановлення зв’язку
занять з малювання і праці, зокрема, її художніх видів роботи, писав В.
В. Колокольников. Питанням позашкільних занять з декоративно-прикладного
мистецтва присвятив свою публікацію В. М. Ветров, роботі з молодшими
школярами — Е. Р. Ковальська тощо.

Проблема використання декоративно-вжиткового мистецтва у
навчально-виховному процесі розроблялася також рядом авторів у
дисертаціях. Так, Т. Я. Шпикалова досліджувала засоби
підвищення ефективності творчості і розвитку естетичного смаку учнів
1V-V класів у декоративній роботі. Результати дослідження показали, що
робота зі створення декоративних виробів близька до інтересів і
відповідає можливостям дітей і підлітків. У процесі такої роботи учні
знайомляться зі зразками народного мистецтва, що допомагає усвідомленому
розумінню єдності естетичного і утилітарного в художніх виробах.

У своєму дослідженні Ю. П. Желтухов розглянув деякі питання проведення
занять з праці в позакласній роботі з учнями. Значну увагу звертає на
методику ознайомлення учнів з художньою обробкою різних матеріалів
(художня обробка природних матеріалів, аплікація соломкою, різьблення по
дереву, чеканення по металу, художні роботи на токарному верстаті,
художньо-конструктивні роботи з дротом, бляхою тощо). На основі
проведеного дослідження він приходить до висновку про те, що підлітки
особливо проявляють потяг до практичної діяльності, що вимагає поєднання
трудових навичок з художніми вміннями.

Особливе значення для естетичного виховання підростаючого покоління має
використання занять з декоративно-вжиткового мистецтва в районах
розвинутих художніх промислів.

На Гуцульщині художня обробка дерева була і залишається одним з основних
видів народної творчості, що передається від покоління до покоління. І в
цьому процесі велика роль відводиться загальноосвітній школі. У програми
з трудового навчання вносяться певні зміни для того, щоб учні, починаючи
від п’ятого класу, вивчали поряд з елементами механізації і технології
обробки деревини, гуцульську різьбу та інкрустацію. Ці розділи програми
не суперечать, а навпаки, доповнюють і продовжують один одного. На
уроках праці учні виготовляють певні вироби з дерева, а засвоївши різьбу
та інкрустацію, надають їм художнього оформлення.

Особливо добре розвинене народне декоративне мистецтво у гірських
районах Прикарпаття, Буковини, Закарпаття. Зародження там національної
народної творчості сягає глибокої давнини. Карпатські ліси давали
деревину для різьбярів по дереву і бондарів. На гірських
пасовищах-полоиинах випасались отари овець, з вовни яких ткачі
виготовляли декоративні ліжники, оригінальні килими і тканини для
барвистого одягу. З місцевої глини вправні гончарі виробляли
різноманітний орнаментований посуд — глечики, миски, тарілки,, а також
кахлі. Окрім того, славилися гуцульські вироби зі шкіри, кольорових
металів, широко відомі вишивки й писанки.

У далекому минулому, в період натурального господарства, ремесла на
Гуцульщині розділялися на чоловічі та жіночі. Чоловіки обробляли
деревину, метал, шкіру, а жінки займалися ткацтвом, розписом, вишивкою,
писанкарством та ін. Такий поділ передавався з покоління до покоління і
певною мірою зберігся й досі.

Останні роки можна назвати часом відродження художніх промислів
Гуцульщини. На їх основі створено ряд підприємств художньої обробки
дерева, ткацтва, кераміки, (дільниці, цехи, комбінати, виробничі
об’єднання), а також художньо-виробничі майстерні регіонального
відділення Спілки художників України (у регіоні працюють десятки членів
Спілки художників), експериментальні майстерні Товариства охорони
пам’ятників історії і культури. Окрім того майже в усіх населених
пунктах працюють обдаровані майстри, вироби яких стали одним з головних
джерел їх доходів.

Художні промисли є важливою галуззю економіки Прикарпаття, Буковини,
Закарпаття. Ними зайняті десятки тисяч майстрів,які працюють в цехах
підприємств та індивідуально, їх художні вироби мають певний збут у
багатьох реіонах України і за її межами, а також експортуються до США,
Канади, ФРН, Франції та інших країн. Майстри ре’іону були учасниками
вітчизняних та міжнародних виставок художньої творчості.

Широкий розвиток туризму в Карпатах (а вони стають одним з
найпопулярніших місць відпочинку міжнародного значення) і пов’язане з
ним розширення виробництва сувенірів передбачає художнім промислам
небачені досі перспективи розквіту. Виникає потреба в сотнях нових
спеціалістів з обробки дерева і металу, керамістів, килимарниць,
вишивальниць, писанкарок тощо. Саме з таких міркувань вивчення художньої
обробки дерева було введене в програми середніх класів загальноосвітніх
шкіл Гуцульщини.

Принцип зв’язку школи з життям, раціональні форми і способи такого
зв’язку знаходилися не відразу. Спочатку навчання художньому різьбленню
та інкрустації здійснювалося через організацію гурткової роботи, але
гуртки не могли охопити всіх бажаючих навчатися. Звідси — перехід до
занять художньою обробкою дерева на уроках праці. В основі цих занять
лежить шкільна програма трудового навчання з заміною частини розділів
матеріалом різьблення та інкрустації, який узгоджується з загальними
питаннями механізації і технології обробки дерева. Змінена в такому
напрямку програма рекомендує проводити заняття в кожному класі,
послідовно вивчаючи з учнями основні орнаментальні мотиви різьблення та
інкрустації, прямуючи від простих до більш складних на так званих
тренажних дощечках. Лише після засвоєння таким способом найнеобхідніших
традиційних мотивів можна розпочинати роботу виготовлення конкретних
виробів, оздоблюючи їх спочатку різьбленням, а потім — інкрустацією (7
клас). Таким чином, орнамент вивчають впродовж тривалого часу поза
зв’язком з виробом, що, звичайно, не може забезпечити розвитку в учнів
розуміння одного з найважливіших принципів декоративно-прикладного
мистецтва — залежності орнаментального вирішення від утилітарного
призначення, форми і матеріалу предмета. Окрім того, пасивне вивчення
орнаменту на тренажних дощечках, побудоване на його копіюванні, не
сприяє розвитку в учнів якостей творчої особистості, робить процес
навчання недостатньо ефективним. У практиці не використовуються такі
важливі засоби навчання, як ознайомлення з кращими зразками народної
творчості, зустрічі з народними майстрами, що є наслідком прийнятої в
школі спрямованості на переважно ремісничий характер навчання художньої
обробки деревини.

Значні труднощі у правильній постановці занять в школах з художньої
обробки деревини створює нестача необхідних посібників, цілковита
відсутність посібників з вивчення гуцульського різьблення та
інкрустації.

Серед практичних посібників з питань художньої обробки деревини, можна
назвати праці таких авторів, як: Персі Л. Книжка є керівництвом для
аматорів, знайомить з інструментами, матеріалами, їх вибором і
підготовкою до різьблення. Значну увагу автор приділяє характеристиці
орнаменту, його основним стилям, починаючи від давньоєгипетського і
закінчуючи стилем Людовика XIV. У книжці розглянуть такі зображальні
засоби орнаменту різьблення, як контраст світла і тіні, симетрія і ритм.
Навчання різьбленню рекомендується пов’язувати з малюванням, кресленням,
ліпленням.

Книжка «Узори плоскої (геометричної) різьби по дереву» знайомить читачів
з плоскою (геометричною) різьбою по дереву. У ній описано основні породи
дерева, що використовуються у різьбленні, а також необхідні інструменти
і пристрої для різьблення. Автор рекомендує починати навчання з вправ у
різьбі на дощечках. При цьому учні повинні креслити узор на дощечках без
попередньої замальовки на папері. У книжці згадується про деякі
зображальні засоби різьблення, зокрема про контраст, якого можна
досягнути співставленням гладких частин і шорсткуватих, введенням фарб у
вирізи, використанням тонованої поверхні.

М. Баженов у книжці «Плоске різьблення по дереву» (С-Пб., 1992) порівнює
різьбу по дереву з випилюванням лобзиком і зазначає, що різьблення за
вільністю і розмаїттям малюнків стоїть вище випилювання. Він рекомендує
здійснювати навчання на дощечках з липи: спочатку у вигляді геометричних
ліній, потім орнаментів різних стилів (грецький, готичний та ін.).

Книжку В. Соколова «Різьблення по дереву» (М., 1936) написана на
матеріалі Абрамцівського і Кудрінського промислів Загорського району
Московської області і розрахована на працівників промислових артілей,
майстрів-меблярів, учнів профтехнічних шкіл і аматорів. Посібник
знайомить з геометричною і плоскорельефною різьбою, а також технічними
прийомами її виконання.

Книжка Л. Левіна «Різьблення по дереву» призначена для
різьбярів-початківців, а також для художньо-промислових і художніх
професійно-технічних училищ з навчання техніки різьблення. У посібнику
описано різні види різьблення по дереву, способи його виконання, прийоми
роботи інструментами, матеріали, що використовуються у різьбленні по
дереву.

І. Славко, М. Захаров у книжці «Різьба по дереву і випилювання лобзиком»
(К., 1988) розробили інструктивно-методичні поради з організації
навчання в гуртках окремих видів різьблення по дереву (контурної,
геометричної, рельєфної, скульптурної та ін.) і випилювання лобзиком,
дали замальовки зразків геометричного і рослинного орнаментів. У книжці
представлено план роботи гуртка різьблення, розрахований на три
навчальних роки, з переліком виробів відповідно до кожного року
навчання. У посібнику детально викладено практичні прийоми виконання
деяких мотивів художньо-геометричного різьблення від замальовки до
остаточного оформлення.

Книжка розрахована на те, щоб навчити школярів «певних практичних знаннь
і навичок» різьблення, що відповідає існуючій у школі спрямованості
навчання художньої обробки деревини.

Книга С. Мілюкова «Як навчитися різьбленню по дереву» (М., 1988)
призначена для учнів художньо-ремісничих училищ, школярів, а також
бажаючих самостійно навчитися різьбленню по дереву. В посібнику
висвітлено технічні прийоми, методи і способи геометричного і
орнаментального різьблення по дереву, подано відомості про деревину,
робоче місце, інструменти і їх підготовку.

У книжці «Дерево ожило» (збірник на допомогу гурткам «Умілі руки». — М.,
1964) значне місце відведено мозаїці з дерева і різьбленню. У ньому
вміщено поради юним умільцям, як оволодіти технічними прийомами
виконання наборів мозаїки (орнаментальної і сюжетної), а також, як
набути навичок виконання геометричної, контурної, плоскорельєфної і
рельєфної різьби.

Книжка Т. Матвєєвої «Мозаїка і різьба по дереву» (М., 1985) є
підручником для учнів середніх професійно-технічних училищ. У ній
ідеться про дерев’яну мозаїку і різьблення по дереву, їх види, матеріали
і інструменти для виконання цих робіт. Викладено техніку виконання у
мозаїці сюжетних і орнаментальних малюнків, технологію наклеювання
мозаїчних наборів на основу, обробку мозаїки; прийоми виконання
геометричного, контурного і рельєфного різьблення, обробку різьблених
виробів. Подано малюнки мозаїчних наборів і різьблення для самостійного
виконання.

Названі посібники, звичайно, далекі від художньої обробки деревини в
традиціях народного мистецтва Гуцульщини. Відсутність повноцінних
практичних посібників призводить до того, що навчання у школах
Гуцульщини ведеться часто навпомацки, кожним педагогом за власною
методикою. На даний час учителі використовують лише програму, яка, як ми
уже згадували, не спрямована на творчий розвиток учнів. Дотримуючись її,
педагоги основним вважають вироблення в учнів чисто ремісничих навичків
і умінь різьблення та інкрустації.

Викладене й зумовило необхідність пошуку перебудови змісту і методів
занять з художньої обробки деревини на уроках праці, які б сприяли
формуванню в учнів не лише професійних навичок, але й зростанню їх
художньої культури, розвитку творчих здібностей, тобто гармонійного
формування особистості.

Як результат, можуть бути створені науково обгрунтована програма і
посібник для занять різьбленням по дереву та інкрустацією в 5-7 класах
шкіл, що відповідають визначеним нами завданням:

а) виявити можливості активізації навчального процесу з метою посилення
творчого спрямування навчання;

б) визначити послідовність навчання (від легкого до важкого, від
простого до складного і т.д.);

в) провести відбір предметів, що виготовляються з дерева, які, з одного
боку, забезпечують потрібний рівень навчання, а з другого — будуть
посильними для виконання учнями.

2. Особливості процесу навчання

художньої обробки деревини

Необхідною умовою розвитку дитячої декоративної творчості є створення
учнями в процесі навчання художньої обробки деревини (різьблення,
інкрустації) цілісних виробів ужиткового характеру. Для цього потрібно:

1. Обгрунтувати принципи відбору і методику використання в навчанні
зразків-виробів народних майстрів.

2. Виявити можливості і значення «доповнень» (самостійного варіювання)
різьблених і інкрустованих мотивів у процесі формування технічних умінь
і навичок з метою розвитку творчої уяви учнів.

3. Перевірити можливість активізації навчального процесу внаслідок
самостійного створення учнями кожної вікової групи конкретного
різьбленого чи інкрустованого виробу.

4. Визначити доцільну послідовність навчального матеріалу від простого
до складного і виявити можливості учнів в умінні гармонійно поєднувати
завдання конструктивного і декоративного вирішення предмета.

У школах Гуцульщини вчителями праці і декоративно-прикладного мистецтва
працюють, переважно, випускники технікумів народних художніх промислів.

Як наочні посібники поряд з творами народних умільців, переважно
використовувалися власні вироби вчителя або їхні зарисовки, але без
глибокого аналізу їх художньої сторони (зображальних засобів).

Класи з вивчення різьби в школах комплектуються на добровільних засадах
з урахуванням побажань учнів, схвалення їх рідних і рекомендацій
учителів. Інші учні паралельних класів займаються за загальноприйнятою
програмою трудового навчання.

Заняття з різьблення та інкрустації найбільш ефективні з порівняно
невеликою групою учнів (до двадцяти осіб). Цьому сприяє
загальноприйнятий поділ класу на дві групи, як для звичайних уроків
праці. Такі невеликі групи створюють можливість індивідуальної роботи
вчителя з учнями.

Навчальний час у кожному з трьох навчальних років згідно з цією
програмою в дослідному і контрольному класах розподілявся таким чином:

Таблиця 1 — Розподіл навчального часу

Види роботи Кількість годин

у класах

5 6 7

1 . Елементи механізації і технології обробки дерева. 12 12 14

2. Різьблення та інкрустація. 50 50 48

3. Початкові елементи електротехніки. 8 8 8

Всього: 70 70 70

Як бачимо, із загальноприйнятої програми з трудового навчання в зміненій
програмі залишено розділи: «Елементи механізації і технології обробки
деревини», «Початкові елементи електротехніки» для того, щоб вирішувати
завдання політехнічного розвитку учнів. Більшість же часу відведено на
вивчення різьблення та інкрустації (замість розділів «Елементи
механізації і технології обробки металів», «Технічне моделювання і
конструювання», «Сільськогосподарська праця»). Слід зазначити, що
програма вивчення різьблення та інкрустації, завдяки наявності в ній
розділів вивчення деревини, механізації і технології її обробки, не йде
в розріз з завданнями політехнічного навчання. Скажімо, п’ятикласники,
згідно цією програмою повинні засвоїти властивості основних порід
дерева, розмічування, пиляння, стругання, свердління, що необхідно і для
вивчення різьблення. Поряд з вивченням інкрустації, школярі вивчають
способи обробки кольорових металів і пластмас, які теж використовуються
в інкрустації. Програма рекомендує проводити заняття в школах здвоєними
уроками, що створює умови для індивідуальної роботи з учнями. Основна
форма занять — практична робота в шкільній майстерні під керівництвом
вчителя.

Треба зазначити, що, окрім позитивних моментів, програма має і певні
недоліки: у ній не передбачено ознайомлення учнів з історією народної
різьби по дереву та інкрустації (наприклад, шляхом екскурсій в музеї, на
виробництво, зустрічі з народними умільцями і т.д.). У програмі відсутні
також вказівки на те, які зразки і в якій послідовності використовувати
в навчанні. Тому, як засвідчує досвід, орнаментальні мотиви і композицію
узорів учні засвоюють звичайно з допомогою творів місцевих народних
майстрів або виробів самого педагога, які не завжди бувають достатньо
художніми. Програма передбачає, що орнамент, його мотиви вивчають
школярі на тренажних дощечках. П’ятикласники і шестикласники виконують
на них навчальні вправи. І тільки учні сьомого класу після тренувальних
робіт у кінці навчального року виготовляють різьблені вироби (шкатулки,
тарілки таін.).

Таким чином, орнамент вивчають упродовж тривалого часу поза
застосуванням його до виробу. А відомий знавець декоративно-прикладного
мистецтва С. М. Тимерін зазначав, що «орнамент не живе самостійним
життям. Він завжди зв’язаний з тією чи іншою річчю, з тим чи іншим
предметом, який він прикрашає».

Не виконавши ні одного простого виробу (лінійки, указки, шпильки, рамки
та ін.), учні після тренажних дощечок одразу ж переходять до
виготовлення шкатулок, тарілок та ін., до чого; звичайно, вони ще не
готові.

Як уже зазначалось у вступі, недоліки змісту і методів навчання
різьблення та інкрустації стали причиною нашого дослідження
експериментальної роботи зокрема.

Для проведення занять з учнями дослідних п’ятих-сьомих класів ми
підготували свою експериментальну програму, яка передбачала поряд з
вивченням учнями технічних прийомів виконання різьблених мотивів і
орнаментів, створення цілісних виробів, прикрашених різьбою та
інкрустацією. Було визначено предмети для виготовлення (від простих до
складних), що відповідають віку учнів і їх трудовим уміння і навичкам на
певному етапі навчання. Так, школярі виготовляли лінійки, указки,
шпильки, рамки, топірці, шкатулки, тарілки та ін . оздоблювали їх
узорами, враховуючи відповідність орнаментів матеріалу, формі і
призначенню виробів. Як наочні посібники використовували твори народних
майстрів такого типу, які повинні виготовляти учні. Особлива увагу
приділяли аналізу художньої сторони зразків, зображальних засобів
різьблення та інкрустації.

Вивчаючи орнаментальні мотиви спочатку на тренажних дощечках, учні
спочатку копіювали їх зі зразків, а з часом самостійно доповнювали,
створювали різні їх варіанти, використовуючи розуміння ритму, симетрії,
контрасту елементів тощо.

З допомогою екскурсій до музеїв, на виставки, підприємств художнього
промислу, зустрічей з відомими майстрами учні знайомилися з історією
гуцульського різьблення та інкрустації, творчістю народних умільців.
Таким чином, в основу експериментальні програми було покладено дві
сторони навчальної роботи: навчання техніки виконання різьблених мотивів
і самостійне виготовлення виробів декоративно-прикладного мистецтва.

Після закінчення учнями кожного завдання, їх роботи аналізували за
певними критеріями, про які буде сказано нижче. Проаналізовані роботи
відповідно оцінювали і складали відомості обліку оцінок.

3. Заняття з учнями першого року навчання (5 клас)

Завданням першого етапу експерименту була перевірка можливості розвитку
в учнів здібності до плоскої композиції, а також відчуття матеріалу,
лінії, контрасту, світлотіні та ін. У відповідності з цим завданням
основними виробами для виготовлення обирали прості предмети, як правило,
плоскої форми.

Методика викладання різьблення та інкрустації на уроках праці
ґрунтується на врахуванні інтересу учнів до навчального процесу,
оскільки класи формуються тільки з бажаючих вивчати цей вид народного
декоративно-вжиткового мистецтва. Прагнення школярів до оволодіння
прикладною діяльністю сприяє успішному засвоєнню ними технічних прийомів
виконання різьблених мотивів, без знання яких не можна створювати надалі
різьблений виріб; окремі мотиви служать для складання з них
орнаментальних композицій.

Навчання технічних прийомів різьблення та інкрустації з наростаючою
складністю здійснюється у п’ятих-сьомих класах. Вік учнів цих класів
характеризується зростанням фізичних і інтелектуальних можливостей,
інтенсивним нагромадженням різноманітних знань, прагненням до
самостійності, зрілості, творчої праці. Природні дані в них достатньо
пластичні і успішно розвиваються в умовах правильного навчання і
виховання.

Успіх у роботі залежать від застосовуваних методів, раціональне
використання яких дозволяє педагогу озброїти учнів міцними знаннями,
уміннями і навичками.

Перш ніж розпочати вивчення нового, треба викликати в учнів інтерес,
потребу дізнаватися нове. З цією метою перше заняття з дослідним класом
проведено в шкільній виставковій кімнаті, де зібрані кращі вироби
школярів. У ході огляду вчитель вів бесіду з учнями, щоб з’ясувати,
якими знаннями з художньої обробки деревини вони вже володіють.

Майже всі учні правильно називали виставлені вироби (рамки, шпильки,
шкатулки, топірці, декоративні тарелі, обкладинки книг-альбомів та ін.),
спосіб обробки матеріалу (столярний, токарний) і вид оздоблення
(різьблення, інкрустація, поєднання різьби та інкрустації). Подібні
вироби вони бачили вдома, в музеї, на виставці. Окремі учні могли
розповісти про послідовність створення виробу, оскільки спостерігали
процес роботи в майстерні родичів, а деякі з них вже брали в ньому
участь. Після огляду експозиції вчитель провів бесіду, під час якої діти
поділилися своїми враженнями. Було видно, що школярі виявляють інтерес
до народного декоративно-прикладного мистецтва.

У різьбленні та інкрустації, як вже зазначалося, велике значення має
матеріал — деревина різних порід. Для того, щоб показати красу дерева в
художній обробці, виявити природні якості матеріалу, потрібні знання
декоративних і фізичних властивостей деревних порід, що вживаються у
різьбленні та інкрустації.

Народні майстри глибоко і тонко відчувають художні особливості
матеріалу. Перетворюючи дерево в предмет мистецтва, вони його оживляють,
примушують грати всіма властивими йому особливостями.

Отже, навчанню різьбленню та інкрустації передує ознайомлення учнів з
різними породами деревини, їх художніми і фізичними властивостями.
Розуміння деревини дасть можливість школярам повноцінно виявляти її
можливості, щоб досягнути художнього звучання матеріалу. Виявлення
природної краси деревини шляхом художньої її обробки і складає основне в
майстерності різьблення.

Як сказано вище, деревина, що використовується в різьбленні та
інкрустації, повинна мати красиву текстуру, пластичність маси і слабко
реагувати на зміни температури. У залежності від складності обробки
деревні породи поділяються на тверді (груша, клен, явір, бук), середні
(береза, тополя), м’які (липа, осика). Одні породи володіють хорошим
природним малюнком волокон, в інших він майже непомітний. При виборі
деревини намагаються уникнути недоліків, які негативно впливають на
техніку різьблення: переплутане розташування волокон (завилькуватість),
гвинтоподібне або спіральне розташування волокон (косошарість), сучки,
гнилизна, трухлявість, червоточина та ін.

Деревина повинна бути сухою (8-10% вологості), щоб вона не кололася, не
скручувалася. Висушений матеріал легше піддається нанесенню на нього
орнаментального різьблення. Зайва вологість призводить до утворення
тріщин при сушінні.

Ознайомлення учнів з породами дерева, що використовуються в різьбленні
та інкрустації, проводили таким чином: під час бесіди вчитель
демонстрував куски різних порід деревини і вироби народних майстрів,
виготовлені з аналогічних порід дерева. Різноманітні різьблені
заглиблення, що створюють приємну для ока гру світлотіні, особливо
ефектно проявляються у матеріалі деяких деревних порід. Школярі наочно
переконалися, як народні умільці вміють виявляти красу деревини.

Демонстрували учням також деревину в різних зрізах — радіальному,
тангенціальному, торцевому, звертаючи увагу на текстуру і колір
матеріалу. Особливо емоційно сприймали учні тангенціональний розріз
бруска, при якому найбільш повно можна виявити малюнок його волокон.
Вони вперше довідались, що деревині груші притаманні різноманітні
кольорові відтінки в залежності від її різновидності, віку, вистояності
та ін. їм стало відомо, що груша найбільш часто вживається в різьбленні
та інкрустації; хвойні ж породи, що вміщують багато смоли, для
різьблення майже не використовуються; на них добре випалювати. Учні
довідалися також, що інкрустацію виконують на твердих породах. При
виборі деревини для певного виробу звертають увагу не тільки на
декоративні властивості, але й на її фізичні якості, тобто вагу,
твердість, пружність, здатність розколюватися вздовж поздовжніх волокон.

Продовженням вивчення деревних порід стала екскурсія до лісу. Учні
ознайомилися з породами дерев у природних умовах, що збагатило їх дитячі
уявлення про різноманітну деревину, викликало інтерес до їх вивчення.

Засвоєння учнями різних порід дерев, ознайомлення з їх декоративними
властивостями має велике значення, але тільки безпосередня робота з
матеріалом (деревиною) сприяє розвитку важливої властивості здібності
учнів — відчуття матеріалу. Формування цієї якості починається вже з
роботи на тренажних дощечках. І далі продовжується, поглиблюючись і
вдосконалюючись, протягом всього періоду навчання.

Щоб підготувати тренажні дощечки, п’ятикласники набувають спочатку
уміння різати і стругати деревину.

Для перших вправ обрано липу. М’яка до серцевини, більш щільна і
твердіша до кори, вона легко обробляється гострим інструментом. Білого
кольору, з легким червонуватим відтінком, ця деревина має досить рівні
волокна. Тверді породи дерева важче обробляти, бо вони -вимагають
затрати значної м’язевої сили.

Отримавши необхідні розміри тренажних дощечок (25x15x1,5 см) школярі
пильно під кутник розмічали і розрізували дошку, вибирали частини її без
дефектів (сучків, трухлявини, гнилизни та ін.). Гладко і рівно
вистругували її. Результати такої праці стали красиві дощечки
прямокутної форми для тренувальних вправ.

Робота з виготовлення тренажних дощечок викликала інтерес в учнів, бо
вони знали й усвідомлювали мету і значення своєї праці: дощечки стануть
засобом вивчення техніки виконання різьблення мотивів, а потім будуть
збережені як начоні посібники при вивченні композиції візерунків.

Поряд з навчанням технічній майстерності різьблення т І інкрустації дуже
важливо розбудити в дітей любов до справи, д народного національного
мистецтва, його історії, виховати повагу до таланту, праці,
майстерності українських народних художників розвинути інтерес до
творчої роботи. Цього досягається шляхом раціонального використання у
навчальному процесі високохудожні творів відомих майстрів, класиків
гуцульського різьблення та інкрустації.

Зразки таких виробів було відібрано з Коломийського музею народного
мистецтва Гуцульщини, Косівського музею гуцульського народного мистецтва
і побуту, музею технікуму народних художніх промислів, приватних
колекцій. Більшість із відібраних видів виробів надалі будуть
виготовляти учні: рамки, шкатулки, декоративні тарелі, топірці,
скриньки, шпильки (брошки) та ін. При цьому враховувалася доступність і
зрозумілість їх сприйняття учнями. Так у школі був створений методичний
фонд з оригінальних творів народних умільців, а також фотографій,
діапозитивів, замальовок зразків виробів або окремих мотивів.

З учнями дослідного класу часто проводилися бесіди про художні цінності
зразків народного національного мистецтва, про значення їх збереження.

Для першого етапу навчання (5 клас) було відібрано прості за формою, з
нескладною композицією орнаменту, але точні і виразні за технікою
виконання, твори народних майстрів, у яких декор добре

Цим було покладено початок шкільного музею народного національного
мистецтва.

Знайомство зі зразками витворів народних умільців базувалося на важливих
дидактичних положеннях від відомого до невідомого, від простого до
складного, від легкого до важкого.

На прикладах кращих зразків робіт гуцульських майстрів учні знайомилися
з особливостями засвоюваних орнаментальних мотивів, оволодівали технікою
їх виконання. Водночас детально аналізували художню сторону зразків,
зображальні засоби різьблення, що дозволяло школярам бачити, як народні
майстри вміють виявити художні властивості дерева, досягаючи краси
ліній, гри світлотіні, контрасту форм та ін., що надає їх витворам
емоційного звучання. Це дуже важливо, оскільки без розуміння специфічних
засобів вираження різьби вдалі і невдалі вироби, як показує досвід,
сприймаються учнями майже однаково.

Як вже зазначалося, гуцульське різьблення відноситься до різьби
геометричної, тобто малюнок його орнаменту складається з різноманітного
поєднання геометричних фігур. Мотиви мають форму квадрата, ромба,
трикутника, кола, півкола, еліпса та ін., а елементи, Що утворюють їх,
характеризуються різним комбінуванням прямих, замкнених, пересічених,
паралельних ліній. Під час їх розмітки, замальовки п’ятикласникам
допомагають знання, отримані на уроках декоративного малювання.

Геометрична різьба, в тому числі і гуцульська, характеризується тим, що
основним прийомом художнього оформлення поверхні деревини є застосування
вирізів вглиб дошки.

Для технічного виконання мотивів різьби використовують різноманітний
інструмент. Майстер-різьбяр, наприклад, користується в роботі всякими
різцями, стамесками, долотами різних розмірів і конфігурацій, комплект
яких складає близько п’ятдесяти предметів. Але для початкового навчання
різьблення та інкрустації потрібні лише найбільш вживані інструменти. В
залежності від форми і розміру той чи інший різець має своє призначення,
застосовується для вирізання певних мотивів.

Основний принцип викладання різьблення — це послідовність, тобто
поступовий перехід від простих завдань до більш складних. Цьому принципу
відповідають мотиви різьби, що вивчаються, які розподіляються в порядку
зростаючої складності. Наприклад, від найпростіших мотивів «драбинки»,
«шнурочок», утворюваних пересіченням вертикальних і горизонтальних
ліній, до складних «розеток», що складаються з геометричних фігур:
круга, еліпса та ін.

Вивчення кожного мотиву розпочинається зі зразка виробу. Той чи інший
мотив учні виділяють з загальної композиції орнаменту і замальовують у
заданому масштабі в своїх зошитах.

П’ятикласники вже володіють певними уміннями малювання узорів у смузі,
набутими в початкових класах, тому практичний показ учителя вимагався
лише в окремих випадках. Звичайно, викладач демонстрував попередньо
зроблені ним на папері замальовки орнаментального мотиву, що вивчався,
супроводжуючи показ словесним поясненням. Готовий зразок виробу не дає
можливості побачити послідовність зображення мотиву.

Під час замальовки, розмітки на папері певного мотиву, учні
використовують лінійку, кутник, циркуль, олівець. Виконання замальовок —
досить важливий моменту навчанні, оскільки знайомить учнів з
найпростішими композиційними схемами гуцульського орнаменту. Замальовка
проводиться з демонстрацією зразка виробу, до композиції орнаменту якого
входить мотив, що вивчається. Це необхідно, бо учні бачать і розуміють
роль, місце і зв’язок його з іншими елементами в загальній композиції
орнаменту. Замальовка мотиву закінчується його аналізом на зразку
виробу, що сприяє розвитку розуміння учнями зображальних засобів, за
допомогою яких він будується і пов’язується з іншими мотивами й формою
предмета.

Таким чином, заняття із засвоєння мотивів будуються на конкретних
предметах-зразках, і першим завданням для учнів було відображення їх на
папері. При цьому вони вчилися самостійного аналітичного виділення
частини (мотиву) із цілого (орнаменту виробу), а в подальшому— розуміння
синтетичного об’єднання частин (мотивів) в одне ціле (орнамент).

Більшість різьблених мотивів допускає збагачення певними елементами.
Можливі способи таких доповнень учні бачили на демонстрованих їм зразках
під час замальовки їх основного контуру. Окрім того, їм показували
таблиці і діапозитиви з такими варіантами, наприклад, мотив «квадрати».
Проміжки між частинами його контуру легко заповнити фігурами у формі
трикутників, ромбів, квадратів, смужок у різноманітних поєднаннях. Учням
показували один і той самий мотив з доповненням і без доповнень (у
замальовці і в матеріалі).

У кожному завданні на доповнення мотив доводився до закінченості. Добре
засвоївши один мотив, учні переходили до другого, більш складного.

Мотиви «драбинки», «шнурочок» в дослідному класі не доповнювали. Вони
рідко використовуються і є допоміжними, такими, Що служать для зв’язку
основних мотивів у нахилених декоративних площинах і при переході від
однієї частини виробу до іншої. Вивчають їх для того, щоб учні набували
технічних навичок роботи фуджком і прямою стамескою. Засвоєння цих
найпростіших мотивів дає Можливість також формувати таку властивість
здібності, як відчуття лінії. Учні звикають досягати стрункості прямих
ліній, чіткості Різьблених штрихів.

Відомо, що усвідомлення практичної мети праці завжди стимулює трудову
діяльність, тому відомий психолог Б. І. Теплов писав; «Необхідно, щоб
певна частина художньої діяльності дітей була спрямована на створення
продукту, який на когось повинен мати вплив, який комусь потрібний, з
яким пов’язане усвідомлення його можливої соціальної цінності. Без цього
розвиток творчості дітей неодмінно підміняється розвитком деякого
формального вміння.

Звичайно, чисто навчальна робота повинна бути присутньою в художньому
вихованні…, але не повинна бути єдиним видом роботи, особливо на
перших ступенях художнього виховання, коли закладаються основи ставлення
до мистецтва».

При переході від тренування до виготовлення предметів, що мають
практичне значення, основна складність — у задумі виробу. Учень повинен,
опираючись на вивчені мотиви, використовуючи зображальні засоби,
створити оригінальний виріб, у якому художня форма і призначення
предмета знаходилися б у єдності. Завдання вчителя — не пригнічувати
творчої оригінальності учня, а всебічно заохочувати його пошуки, уважно
допомагати долати труднощі. Не варто надто опікати дітей, бо це сковує
ініціативу і гальмує їх творче ставлення до роботи.

Щоб посилити інтерес учнів до виготовлення практично потрібних
предметів, завдання у п’ятому класі пов’язали з оформленням шкільної
кімнати народознавства. Під час її відвідування учитель зауважив, ще
якість рамок для фотографій не відповідає рівню експонатів у кімнаті
Учні вирішили виготовити нові рамки і оформити ними кімнат»
народознавства, їх дуже зацікавив процес створення виробів, обробка
матеріалів, вирішення конструктивного завдання (складання предмета з
частин), особливо оздоблення рамок орнаментом. А головне — усвідомлення
того, що їх робота потрібна, що кращі роботи експонуватимуться на
виставці; їх бачитимуть відвідувачі.

У процесі створення різьбленого виробу учні використовували зображальні
засоби різьби не механічно, а свідомо, самостійно вирішуючи композицію і
розміри узору. Як і народні майстри, вони прагнули досягати певного
узгодження узору з плоскою формою рамок та лінійок. Працюючи над ними,
школярі мали можливість повніше, ніж на дощечках, відчути матеріал
(дерево), виявити його декоративність та пластичність, використовуючи
лінію, світлотінь, контраст та ін. Лінію використовували учні для
правильної організації окремих елементів узору в єдину смугу, що
підкреслює форму рамки та лінійки, для акцентування деталей орнаменту і
т.д. Контраст блискучої полірованої поверхні виробів і матового відтінку
різноманітних вирізів використаний у всіх роботах учнів, оскільки робота
велась, як звичайно, на полірованій поверхні. Чимало з них застосовували
спосіб співставлення блискучої поверхні з «ільчастим письмом» (сіткою).

Гра світла і тіні залежить від глибини вибраних елементів, форми і кута
нахилу їх граней. Оскільки вироби мали різну величину (якій відповідали
розміри заглиблень), то вирішення світлотіні в роботах учнів дуже
різноманітне.

Результати першого етапу експериментального навчання показали, що при
застосуванні раціональних методів навчання і правильному педагогічному
керівництві п’ятикласники здатні засвоїти композицію узору для простих
виробів плоскої форми і їм під силу створення нескладного різьбленого
виробу.

У процесі створення виробу учні проявили в певній мірі ті властивості
здібності, які одержали свій початковий розвиток у роботі на тренажних
дощечках, а саме: творчу уяву, відчуття матеріалу, лінії, світлотіні,
контрасту та ін. Вони вчилися розуміти єдність естетичної і утилітарної
сторін предметів народного декоративно-вжиткового мистецтва, практично
знайомилися з засобами її досягнення.

Виготовлення практично потрібних речей активізує навчальний процес,
вностить до нього творче начало. Створення простого різьбленого виробу —
лінійки, рамки (підбір матеріалу, його обробка, конструктивне і
відповідне орнаментальне вирішення) — це вже творчість. Учні не копіюють
зразка, а створюють свій. Ще М. Г. Чернишевський зазначав, що ручна
праця має творчий характер, бо в ній народжуються якісно нові предмети,
які людина намагається робити якомога краще, враховуючи форму, колір,
декор. Діти, звичайно, ще не створюють нового для людства, але в процесі
роботи вони відкривають нове для себе і в цьому — значення її для їх
творчого розвитку.

4. Другий рік навчання (6 клас)

Завданням другого етапу трудового навчання була перевірка можливостей
подальшого розвитку в учнів здібності до декоративної композиції при
виконанні виробу об’ємної прямокутної форми. Особливо велику увагу
звертали на розуміння учнями ролі симетрії, а також лінії.

Виконання більш складних різьблених мотивів ґрунтувалося на знаннях і
вміннях, набутих учнями в процесі виготовлення мотивів на першому етапі
трудового навчання. У зв’язку з цим змінилась і методика проведення
занять, зокрема, почали застосовувати частковий показ виконання того чи
іншого мотиву.

Не зменшувалось, а зростало значення зразків-виробів народних майстрів —
особливо при вивченні розмітки, зарисовки кожного наступного мотиву. Для
наочного показу застосування засвоюваного мотиву були підібрані
високохудожні вироби (шкатулки, обкладинки книг-альбомів, декоративні
тарелі, круглі скриньки). Показ мотиву супроводжувався коротким
словесним аналізом зразка в формі бесіди. Поглиблювались уявлення учнів
про зображальні засоби різьби, за допомогою яких досягається художня
виразність виробу.

Засвоювані мотиви учні виконували вже знайомими різцями за винятком
півкруглих стамесок і долот-вибирачів. Школярам надавали можливість
самостійно вирішувати деякі навчальні завдання, що підвищувало їх
інтерес до роботи. Академік О. І. Берг у статті «Програмоване навчання»
справедливо зазначав, що навіть найдосконаліші педагогічні методи і
прийоми не зроблять навчання ефективним, якщо метод викладання не
народжує в школярів інтересу до предмета.

При вивченні мотиву «зубці» з головками учням було задано тільки
співвідношення частин 2×1 (зубця і головки). Все інше вони виконували
самостійно: робили ескізний малюнок у зошитах, переводили його на
дощечку і вирізали засвоєними технічними прийомами вже знайомим
інструментом. Доповнювали його так, як і мотив «зубці» — сіткою,
заглибленим трикутником зі смужкою та ін. Головку вирізали в формі
заглибленого чотирикутника. Видно було, що на основі досвіду 5 класу
учні впевнено володіли інструментом (розміточним і для різьби) .

Мотив «головкате» складається з двох рядів зубців з головками, які
своїми вершинами входять у проміжок між ними. Тому при його самостійному
виконанні учні не відчували значних труднощів. Більшість з них фон,
тобто «зубці», покривали «ільчастим письмом» (сіткою), що висуває на
перший план гладку фігурну смужку, яка виділяється чітким ажуром, стає
більш рельєфною. Цьому сприяють і глибоко врізані лінії-обриси смуги.
Ромби-вершини вирізали чотирикутною «копаницею». Різноманітні лінії
врізані чітко й акуратно, дотримана пропорційність окремих елементів
мотиву, що свідчило про формування в учнів розуміння лінії і симетрії.

Мотив «гачки» виконували учні по-різному, вони робили елементи різьби
одиничними, подвійними і замкненими. Фон, звичайно, видаляли або
наносили на нього густі точки. Основу мотиву і верхню частину фону не
видаляли, а вирішували у формі трикутників, ромбів (покритих сіткою або
виконаних у вигляді заглиблень). Контраст вибраного точкованого фону з
блискучою поверхнею мотиву, строга симетрія у розташуванні його
елементів свідчили про декоративну грамотність учнів.

Мотив «парканец» (ряд жолобків) учні вільно доповнювали заглибленими в
дерево трикутними фігурами, які утворювали ряд «зубців» у верхній його
частині. Вирізи жолобків розділили лініями, опущеними з вершин
трикутників — «зубчиків». Гарно виглядає мотив завдяки чіткості
ритмічних повторень штрихів і різноманітних світлотіньових ефектів.

Мотив «колоски», як і «гачки», виконували учні на вибраному фоні,
усіяному густими точками. Доповнювали його штрихами-канавками вздовж
м’яко округлених «зерен-листочків» симетрично розташованих по боках
«стебла». Замикали «колоски» смужками з чотирикутних «копаниць».
Поглиблений фон, легко округлені елементи мотиву, сприяли його
плоско-рельєфності, чіткому виділенню.

Мотив «ружі» (розетка) можна вирішувати контурно і плоско-рельефно,
надаючи «листочкам» різноманітної форми. Більшість учнів виконували цей
мотив на вибраному фоні, склавши його з шести «листків» у колі і
ускладнюючи мотив поглибленими трикутниками, овалами та ін. Цей спосіб
зображення розетки важчий, ніж контурний, зате досягається великої
виразності за допомогою контрасту і гри світлотіні, ритму і симетрії.

Вивчаючи мотиви, учні оволоділи прийомами роботи півкруглими стамесками
(підківка, пшеничка), долотами-вибирачами і чеканами. Вони одержали
чітке уявлення про роль і місце кожного з них в композиції орнаменту,
про ті зображальні засоби, на основі яких вони створюються. У процесі
вправ вдосконалювалися набуті і формувалися нові властивості здібності
(відчуття симетрії, лінії та ін.), необхідні в подальшій роботі над
більш складним виробом.

На цьому завершувалося засвоєння школярами технічних прийомів виконання
мотивів різьби на тренажних дощечках, на яких була зображена ними
«абетка» гуцульського різьблення на дереві, тобто найуживаніші мотиви,
які складають його основу. Заповнені ними тренажні дощечки слугували
учням у подальшому наочними посібниками при складанні різьблених узорів
для оздоблення конкретних виробів.

Лише після засвоєння мотивів різьби можна розпочинати вивчення до
композиції орнаменту на основі зображальних засобів у відповідності з
формою виробу.

Поряд з вивченням різьблених мотивів учні шостого класу засвоювали
технологію обробки деревини, зокрема довбання і з’єднання деталей за
допомогою шипів, пазів і клею. Уміння виконувати ці операції учні творчо
використовували при створенні різьбленого виробу — шкатулки, конструкція
якої вирішується з’єднанням деталей за допомогою шипів, пазів і клею.

Різьблена шкатулка — один з найбільш поширених народно-національних
виробів Гуцульщини. Такі вироби добре знайомі дітям вже з раннього віку,
бо побутують у кожній хаті, кожній сім’ї. Навчаючи учнів створенню
декоративного виробу, використовували зразки-вироби наших кращих
народних майстрів.

Високохудожні зразки благотворно впливають на розвиток Інтересу до
ужиткового мистецтва, спонукають до прикладної діяльності і творчості,
розвивають художній смак учнів. Вони вчаться І: відрізняти високохудожні
твори ужиткового мистецтва від підробки, І розуміти єдність декору і
форми — головної ознаки художності речі.

У процесі роботи з учнями зі складання композиції орнаменту вчитель
повинен навчити їх виходити з форми виробу, бо вона визначає підбір
орнаментальних мотивів, зв’язок їх між собою і розташування на поверхні
предмета.

Симетричність — це певна закономірність у розташуванні мотивів
орнаменту. Вона не розчленовує поверхню виробу на частини, а служить для
зв’язку всіх його частин, створюючи цілісність предмета. Людське око
звикло знаходити красу в симетрії, гармонії ліній і форм.

Симетрія відіграє велику роль у гуцульському різьбленому орнаменті
виробів прямокутної форми, зокрема шкатулок, обкладинок та ін., як
основний засіб, що дозволяє пропорційно розмістити на поверхні всі
орнаментальні мотиви, привести їх у чітку І ясну систему. Не меншу роль
у цьому відіграє лінія, яка служить засобом декоративної організації
поверхні таких виробів, підкреслює їх форму, сприяє виявленню
декоративних властивостей матеріалу. Тому для виконання виробів
прямокутної форми особливо важливим є відчуття симетрії та лінії.

У процесі роботи над декоративними речами в учнів розвивається відчуття
міри, уміння знаходити правильне співвідношення величини орнаментальних
мотивів з розміром виробу. Результат виконання шкатулок показав, що
більшість учнів правильно компонували орнамент з засвоєних мотивів,
підбираючи ті з них, які традиційно прийнято вживати для оздоблення
виробів прямокутної форми.

Більшість учнів, як і народні майстри, використовували спосіб поділу
декоративної поверхні виробів на частини (три, п’ять, сім), що дозволяє
симетрично розміщувати і узгоджувати основний і другорядні мотиви у
відповідності до форми предмета.

Центральну частину, як правило, оформляли в формі квадрата більшого
розміру, доповненого різноманітними елементами. Менші декоративні
частини заповнювали другорядними мотивами у можливих поєднаннях. Для
декоративної кайми підбирали, звичайно, «ширинки» і «півширинки» в
комбінації з чотирикутними «копаницями». Оскільки центральні зображення
на бокових стінках шкатулки повинні відповідати основному мотиву на
кришці, використовували такий самий квадрат, але меншого розміру.

5. Третій рік навчання (7 клас)

Завданням третього етапу експериментального навчання було перевірити
можливості подальшого розвитку здібності до декоративної композиції в
роботі над виробом круглої форми. Особливу увагу звертали на розвиток в
учнів відчуття ритму, а також колориту. У відповідності з цим завданням
основними об’єктами для виготовлення були вироби круглої плоскої і
об’ємної форм.

У першому півріччі семикласники вивчали обробку деревини на токарному
верстаті і більш складні мотиви інкрустації, завершуючи роботу на
тренажних дощечках.

Вивчення мотивів здійснювалося на зразках, виробах народних майстрів;
разом з тим учитель велику увагу звертав на розвиток творчої активності
і самостійності підлітків. З цією метою він скорочував кількість готових
даних у роботі учнів над мотивом, доводячи їх до мінімуму, що
примушувало підлітків самостійно шукати рішення: всіляко ускладнювати,
доповнювати мотиви.

Мотив «сонечко» нагадує мотив «квітка». Тому учні засвоювали його легко,
працювали з інтересом. Кольорову гаму деревини різних порід вони
поєднували як в контрастному співставленні, так і в сполученні
однотонних кольорів. Навколо веселкового центру підбирали
«промені-листки» різноманітної форми, ритмічно чергуючи їх між собою.

Мотив «кучері» складає «трикутник» з «кружечками». Збагачуючи його
іншими елементами, учні звичайно робили «кучері» подвійними з «квіткою»
або «сонічком» у центрі. Колір дерев’яних вставок інкрустації вони
підбирали за своїм смаком згідно з ескізом, дотримуючися контрасту їх до
фону.

Хоча на початковому ступені занять без роботи на цих дощечках і не
обійтись. Важливо лише прискорити перехід від простого копіювання до
завдань з варіювання мотивів.

Мотив інкрустації «гачки» нагадує різьблений, але учні робили його не в
одну смугу, як в різьбі, а в дві, як мотив «кучері». У проміжок між
смугами мотиву ставили «прямокутник». Дотримуючись симетрії, доповнювали
мотив різноманітними геометричними фігурами: «трикутниками»,
«квадратами», «кружечками» і замикали вставними лініями.

Мотив «лелеки» складається з ритмічно повторюваних «кружечків» і
«трикутників», з’єднаних між собою смужкою. Виконання його здійснювали
учні без всякого напруження, його кольорове вирішення не виходило за
рамки традиційного колориту.

Вивчення мотивів в інкрустації на тренажних дощечках завершувалося
самостійним компонуванням учнями нескладного орнаменту. Перш ніж підійти
до його композиції, вони з допомогою нешироких вставних ліній визначали
робоче поле для всього зображення, потім — місце для основного мотиву.
Як правило, це був «квадрат», «квітка», «сонічко», ускладнені різними
елементами. У відповідності до центрального мотиву підбирали другорядні,
якими виступали «кучері», «кожушок», «гачки» та ін. ; їх розміщували
симетрично стосовно центру. Видно було, що учні розуміють, як правильно
використовувати засвоєні мотиви для композиції орнаменту в смузі,
квадраті, колі, як користуватися симетрією, ритмом, кольором.

На цьому завершувалась робота школярів з виконання мотивів інкрустації
на тренажних дощечках, на яких було зображено всю її «абетку», тобто
найбільш вживані й необхідні у подальшій роботі мотиви інкрустації.
Тренажні дощечки слугували своєрідними наочними посібниками в роботі
учнів з виготовлення виробів, оздоблених інкрустацією.

Більшість учнів виявили також добрі технічні вміння і навички.

Засвоївши інкрустацію деревом, учні вивчали інкрустацію металом,
пластмасою, перламутром, рогом, бісером. У процесі занять вони
знайомилися з обробкою декоративного дроту, кольорової бляхи, пластмас
та ін.

Відомо, що декоративне зображення у прикладному мистецтві здатне нести
певне ідейне навантаження. У сучасний орнамент інкрустації народні
майстри вводять національну символіку. Учні, як і народні умільці,
вводили в свої композиції узорів для тарілок п’яти-шестикутні «зірки»,
«тризуб», написи, силуетне портретне зображення і т.д.

Творчість учнів активізовується впродовж усіх занять — від роботи на
тренажних дощечках, де ставилося завдання доповнення зразка своїми
деталями, до створення конкретного виробу, починаючи з простих (лінійки,
рамки, брошки), закінчуючи складними (тарілки, шкатулки).

У процесі обдумування речі і її виготовлення перед учнями завжди ставили
завдання — враховувати відповідність орнаменту до форми, матеріалу і
призначення виробу, що і дало потрібні результати.

Творча спрямованість занять сприяє тому, що заняття проходять в умовах
великої активності учнів. Підвищення інтересу учнів і їх
відповідальності за роботу сприяє тому, що завдання завжди мають
практичну спрямованість (для оформлення школи, для виставки, для
подарунків і т.д). Тому значно зростають технічні уміння і навички учнів
у розумінні як столярної обробки деревини, так і різьби та інкрустації.

Висновки

Трирічне експериментальне навчання, проведене з одними і тими ж учнями
5-7 класів, дозволяє твердити, що включення художньої обробки деревини в
заняття з праці в школах, які знаходяться в районах поширення даного
виду народного декоративно-вжиткового мистецтва, цілком себе
виправдовує. Інтерес учнів до таких занять зумовлений не лише
середовищем, в якому вони живуть, щоденно спостерігаючи за роботою
народних майстрів, але й віковими особливостями підлітків, у цьому віці
зростають їх фізичні сили, які вимагають застосування до конкретної
справи, окрім того підлітків захоплює робота, яка дає практичні
результати — робота цінна вже тому, що нею займаються дорослі. Якщо
впродовж навчання в школі руки учнів будуть бездіяльними, це небезпечно
не лише з точки зору суспільної моралі, але й самої особистості, творчі
сили школярів не лише не розвиватимуться належним чином, а, навпаки,
гальмуватимуться.

Однак завдання, зміст і методи занять художньою обробкою деревини в
школах поки що чітко не визначені. Це призводить до того, що важливе
значення, яке вони могли б мати для гармонійного розвитку особистості
учня, не завжди реалізується, заняття дають школярам, в ряді випадків,
чисто ремісничу підготовку.

Експериментальне навчання, проведене в школах одного з осередків
народного мистецтва, показало можливість такої перебудови занять
художньою обробкою деревини, яка забезпечує значне посилення
розвиваючого і виховуючого значення цих занять, зокрема, вирішення
завдань виховання художнього смаку і розвитку якостей творчої
особистості школяра.

З цією метою навчання різьбленню та інкрустації в школах повинно бути
побудованим на розвитку традицій гуцульського народного мистецтва
художньої обробки деревини. Дійовими його засобами є постійна робота
педагога з ознайомлення учнів з кращими зразками народної творчості, які
проводять у вигляді екскурсій в музеї, походів до центрів художніх
промислів, зустрічей з народними майстрами, а також за допомогою аналізу
хороших зразків виробів на заняттях у школі.

Як показали експериментальні заняття, без такого ознайомлення художня
культура учнів не розвивається належним чином. Ці засоби сприяли
неухильному зростанню захоплення підлітків народним національним
мистецтвом, формуванню поваги до народних умільців, їх творчої праці,
поглибленню розуміння художньої цінності творів народного
декоративно-вжиткового мистецтва, усвідомленню важливості збереження
його зразків. Учні дослідного класу стали не тільки активними учасниками
створення шкільного музею народного мистецтва, але і його
екскурсоводами.

Навчання різьбленню та інкрустації повинно вестися таким чином, щоб воно
грунтувалося на розвитку в учнів розуміння специфіки народного
декоративно-прикладного мистецтва, зокрема — розуміння принципу
залежності характеру орнаментального вирішення від форми, матеріалу і
утилітарного призначення виробу. Таке розуміння не може виникнути тоді,
коли заняття носять характер лише вироблення навичок різьби та
інкрустації на тренажних дощечках, що практикують досі в деяких школах
Гуцульщини.

Набувши перших необхідних навичок різьблення та інкрустації, учні
повинні переходити до роботи над цілісними виробами, спочатку простими
(лінійки, брошки, топірці, рамки і т.д.), потім — складними (обкладинки,
шкатулки, тарілки і т.д.). При такій постановці навчання, як показала
експериментальна робота, учні змушені самі задумувати потрібний виріб,
робити його проект (ескіз) з врахуванням реальних розмірів, підбираючи
мотиви орнаменту, складаючи з них ту чи іншу композицію, визначити
матеріал (породу дерева), характер різьблення чи інкрустації, нарешті,
виконувати річ у матеріалі. Досвід засвідчив, що така робота, якщо вона
проводиться у правильній, ускладнюючій об’єкти і навчальні вимоги
послідовності, цілком посильна для учнів.

Але ця робота не тільки посильна: роблячи заняття осмисленими, вона
сприяє підвищенню інтересу школярів до занять. Усвідомлення ними
практичної мети праці викликає прагнення зробити виріб досконалим з
технічної і естетичної сторін, а сам факт самостійного створення виробу
зміцнює це прагнення.

У цілому експериментальне навчання показало, що в дослідному класі, де
вели робота над цілісним виробом, школярі виконували її більш старанно й
акуратно — вони не лише вправлялися в різьбленні та інкрустації, як це
було в контрольному класі, але працювали, усвідомлюючи, що виготовляють
предмет декоративно-вжиткового мистецтва.

Оскільки навчання повинно сприяти розвитку творчих здібностей учнів,
період звичайних тренувальних вправ у різьбленні та інкрустації на
тренажних дощечках не повинен бути тривалим, і вже в тренувальні заняття
варто вносити творче начало. Досвід засвідчив, що добрі результати в
цьому відношенні дають завдання на варіювання орнаментальних мотивів.
Вони полягали в тому, що, одержавши схему того чи іншого мотиву, учень
повинен збагатити її, змінивши характер другорядних елементів
(наприклад, заповнити повторювані в узорі «квадрати» «ільчастим письмом»
(сіткою), чотирикутною «копаницею» (виїмкою), «віконцем» (чотирма
поглибленими квадратиками) та ін. Звичайно, таке варіювання не повинно
порушувати традиційних зображальних засобів, прийнятих в гуцульському
різьбленні по дереву та інкрустації; від помилок повинно оберігати учнів
постійне розширення й поглиблення їх знань про особливості народного
мистецтва Гуцульщини.

Одержавши перші навички творчого відношення у виконанні різьблених та
інкрустованих мотивів, школярі, переходячи до роботи над цілісним
виробом, повинні навчитися вирішувати більш складні творчі завдання.

Перш за все, вирішуючи форму того чи іншого предмета, вони повинні
визначити його пропорції (співвідношення частин), знаходячи такі, які в
даному випадку будуть найбільш красивими. Потім — і найбільш складне —
визначити загальну композицію узору і орнаментальні мотиви, з яких він
буде складатися, з врахуванням того, які з них будуть виконані в різьбі,
які в інкрустації. На цьому етапі занять особлива роль належить
ознайомленню учнів зі зразками народного декоративно-вжиткового
мистецтва.

У процесі такої роботи активно формувалися в учнів основні властивості
здібності, необхідні для художньої обробки деревини. У період виконання
ними вправ на доповнення (варіювання) орнаментальних мотивів на
тренажних дощечках знаходили свій початковий розвиток творча уява,
пам’ять і мислення, вироблялася чутливість зорового аналізатора,
складена з відчуттів ритму, симетрії, кольору, контрасту, світлотіні,
матеріалу, форми та ін., які одержали подальший розвиток і
вдосконалювалися в роботі зі створення цілісного виробу. Учні поступово
набували тих необхідних якостей особистості, які в своїй сукупності в
комплексі складають здібність до декоративно-прикладного мистецтва, що
забезпечує успіх у творчій діяльності.

Досягнутий у дослідному класі рівень художності виробів свідчить про те,
що система навчання художній обробці деревини, базована на роботі над
цілісним виробом, ефективно сприяє розвитку різних якостей
художньо-творчих здібностей школярів (відчуття композиції, виразності
пропорцій, лінії, світлотіні, кольору, фактури), забезпечує емоційне
ставлення учнів до завдань.

Не всі школярі в подальшому пов’яжуть свою трудову діяльність з
художньою обробкою деревини, але одержані в процесі занять художня
культура, інтерес до національного народного мистецтва збагатить їх
духовно. Не пройде безслідно і досвід творчих пошуків на заняттях, що
дають відчуття великого задоволення, і це неминуче проявиться у
будь-якій трудовій діяльності, в якій братимуть участь випускники школи.

Список використаної літератури:

Баженов М. Плоске різьблення по дереву. — С-Пб., 1992

Бакушинський А. В. Художня творчість і виховання. — М., 1985, с. 183

Духнович О. В. Твори, т. М. Братислава, 1967, с. 282

Короткий виклад різьблення по дереву / Переклад з англійської мови на
російську. — М., 1995

Мистецтво в трудовій школі. 36. статей. — М., 1996, с. 119

Левіна Л. Різьблення по дереву. — М., 1997

Славко А., М. Захаров. Різьба по дереву і випилювання лобзиком. — К.,
1988.

Мілюкова С. Як навчитися різьбленню по дереву. — М., 1988. Темерін С. М.
Народне мистецтво Української РСР. Мистецтво, 1981, №5, с. 46Теплов Б.
І. Психологічні питання художнього виховання. М.-Л., 1986, с.106

Скільський Д.М. Вивчення художньої обробки деревини в школі. Розвиток
творчих здібностей учнів. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2003. – 140
с.

Сухомлинський В. О. «Серце віддаю дітям» Вибр. тв. в 5-ти т. — К., 1977
— Т. З — с. 47-48

Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К., 2001.

Чернишевський М. Г. Естетичне відношення мистецтва до дійсності. Вибр.
філ. тв. Т. 1, М., 1950

Узори плоскої (геометричної) різьби по дереву / Упорядник М. Шмідель,
переробив для шкіл І. Ульпе. — С-Пб., 1990.

Ушинський К.Д. Матеріали до 3 тому «Педагогічної антропології». Збір.
тв. в 11 т. — М., 1950.-Т. 10, с. 609.

Яземський М.І. Трудове виховання в середній школі. – К., 1999.

ДОДАТКИ

Рис. 1. Конструкція шкатулки

Рис. 2. Тарілка. Інкрустація

Рис. 3. Шкатулка. Різьба, інкрустація

Рис. 4. Творчі досягнення учня

Ушинський К.Д. Матеріали до 3 тому «Педагогічної антропології». Збір.
тв. в 11 т. — М., 1950.-Т. 10, с. 609

Сухомлинський В. О. «Серце віддаю дітям» Вибр. тв. в 5-ти т. — К., 1977
— Т. З — с. 47-48

Духнович О. В. Твори, т. М. Братислава, 1967, с. 282

Духнович О. В. Твори, т. М. Братислава, 1967, с. 226.

Духнович О. В. Твори, т. М. Братислава, 1967, с. 227.

Бакушинський А. В. Художня творчість і виховання. — М., 1985, с. 183

Мистецтво в трудовій школі. 36. статей. — М., 1996, с. 119

Короткий виклад різьблення по дереву». Переклад з англійської мови на
російську. — М., 1995

Узори плоскої (геометричної) різьби по дереву / Упорядник М. Шмідель,
переробив для шкіл І. Ульпе. — С-Пб., 1990.

М. Баженов. Плоске різьблення по дереву. — С-Пб., 1992

Л. Левіна. Різьблення по дереву. — М., 1997

Славко, М. Захаров. Різьба по дереву і випилювання лобзиком. — К.,
1988.

С. Мілюкова. Як навчитися різьбленню по дереву. — М., 1988.

Скільський Д.М. Вивчення художньої обробки деревини в школі. Розвиток
творчих здібностей учнів. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2003. – 54
с.

Темерін С. М. Народне мистецтво Української РСР. Мистецтво, 1981, №5,
с. 46

Скільський Д.М. Вивчення художньої обробки деревини в школі. Розвиток
творчих здібностей учнів. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2003. –
С.69-70.

Скільський Д.М. Вивчення художньої обробки деревини в школі. Розвиток
творчих здібностей учнів. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2003. –
С.84-85.

Теплов Б. І. Психологічні питання художнього виховання. М.-Л., 1986,
с.106

Чернишевський М. Г. Естетичне відношення мистецтва до дійсності. Вибр.
філ. тв. Т. 1, М., 1950

Скільський Д.М. Вивчення художньої обробки деревини в школі. Розвиток
творчих здібностей учнів. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2003. –
С.98.

Скільський Д.М. Вивчення художньої обробки деревини в школі. Розвиток
творчих здібностей учнів. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2003. –
С.102-103.

Скільський Д.М. Вивчення художньої обробки деревини в школі. Розвиток
творчих здібностей учнів. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2003. –
С.107.

PAGE

PAGE 42

Похожие записи