Реферат на тему:

Методика формування умінь і навичок у процесі навчання географії в школі

Психолого – дидактичні основи формування умінь

Учіння включає різні види діяльності якими оволодівають учні. Серед
них:

а) засвоєння ( сприймання, усвідомлення, осмислення, узагальнення,
закріплення) знань (фактів, уявлень, понять, закономірностей) про
об’єкти і явища навколишнього світу, їх взаємозв’язки та способи
діяльності;

б) застосування засвоєних знань та умінь під час розв’язання практичних
та теоретичних завдань;

в) самоуправління власною пізнавальною діяльністю (самоорганізація,
самоконтроль, самокоригування, самоаналіз, самооцінювання);

Згадаємо і про те, що діяльність має віддалену мету (мотив), яка
досягається за певних умов чітко визначених конкретних цілей, тобто
розв’язання ряду задач. Кожна ціль усвідомлюється і досягається
суб’єктом (учнем) у процесі виконання відносно завершеної частини
діяльності, що є її структурною одиницею і називається дією.

Засвоєна суб’єктом дія перетворюється в його уміння або навичку.

У психолого – педагогічній літературі уміння характеризується як :

·      готовність і здатність застосувати знання на практиці;

·      система різних прийомів, що забезпечують цю готовність.

Тому уміння визначається як готовність особистості на основі знань і
навичок виконувати діяльність, що складається з упорядкованого ряду
розумових і практичних дій, спрямованих на досягнення усвідомленої мети
(А.В.Усова, І.А.Лернер, В.С. Цетлін та ін.).

Засвоєння учнями різних способів дій, формування у них умінь ( в тому
числі і в процесі вивчення географії) здійснюється у такій об’єктивно
зумовленій послідовності:

а) засвоєння знань про спосіб виконання дії шляхом демонстрування
вчителем зразка;

б) репродуктивне відтворення знань і використання їх за зразком;

в) кількаразове повторення способу дії в подібній ситуації;

г) виконання способу дії в новій ситуації, тобто у процесі засвоєння
нових знань та умінь, виконання творчих завдань.

Таким чином, формування вмінь є теж спеціально організованим процесом.

У процесі навчання географії формуються такі групи умінь:

власне предметні;

розумові: а) перцентивні;

б) логічного і творчого мислення;

в) мнемічні

г) імажимативні;

д) мовленєві;

раціональної навчально – пізнавальної діяльності:

а) самопланування;

б) самокоригування;

в) самоконтролю;

г) самоорганізації;

д) самооцінювання;

є) уміння використовувати засоби наочності, підручник, навчальні
посібники

Власне предметні уміння засвоюються учнями у процесі оволодіння
змістом географії. Найважливішими з них є:

орієнтування на місцевості;

читання топографічних карт;

спостереження в природі;

ведення щоденників спостережень і обробка зібраних матеріалів;

робота із статистично – географічним матеріалом;

робота з різними приладами і інструментами під час проведення
географічних дослідів чи практичних робіт;

креслення картодіаграм, графіків, складання схем, таблиць і їх аналіз;

встановлення взаємозв’язків і взаємозалежностей між об’єктами і явищами
природи;

опис чи характеристика природних і економічних об’єктів за типовим
планом та ін.

Саме ці уміння нерозривно пов’язані з власне географічними знаннями,
оскільки знання включаються в уміння, як один із компонентів, а уміння є
знаннями в дії. Без цієї групи умінь неможливо повноцінно засвоїти зміст
географії в школі.

До розумових умінь належать не тільки уміння мислительної діяльності
(логічного і творчого мислення), а й перцентивної (уміння цілеспрямовано
сприймати різними органами чуття); мнемічної (уміння раціонально
запам’ятовувати і відтворювати); мажинітивної (уміння створювати в уяві
певні (образи, ситуації як реальні, так і фантастичні); мовленнєві
(зовнішньомовленєві і внутрішньомовленєві уміння).

Розумові уміння є найбільш загальними бо складають основу всієї
навчально – пізнавальної діяльності. Однак, під час засвоєння змісту
кожного навчального предмета вони набувають специфічного характеру.
Нижче зупинимося на їх характеристиці і методиці.

Уміння раціонального використовувати навчально – пізнавальну діяльність
у дидактиці розглядається, насамперед, як уміння учнів управляти власною
пізнавальної діяльністю. Разом з тим уміння цієї групи виділяються за
спрямованістю на різні джерела пізнання (посібники, підручники, а також
карти, таблиці, картини, схеми та інші засоби наочності).

Названі групи умінь перебувають між собою у співвідношенні і зв’язках..

Обсяг умінь і навичок (автоматизованих умінь), яких повинен набути
учень, визначається програмою з географії для кожного класу і в цілому
для всього курсу шкільної географії.

Розглянемо методику формування окремих умінь зазначених груп.

Методика формування окремих груп умінь

уміння аналізувати об’єкти і явища природи;

уміння порівнювати об’єкти і явища, географічні поняття;

уміння виділяти істотні ознаки;

уміння встановлювати причинно – наслідкові зв’язки.

Уміння аналізувати об’єкти природи

Щоб сформувати уміння аналізувати об’єкти природи, учні спершу
оволодівають прийомами виділення ознак та властивостей в предметах і
явищах навколишньої дійсності. Учні пригадують, що кожен об’єкт має
різноманітні ознаки, тобто його можна схарактеризувати за кольором,
запахом, смаком, величиною, формою, вагою, місцем у просторі і часі.

Аналізувати — це означає розпізнати і назвати ознаки або частини
предмета чи явища.

Наприклад, під час аналізу клімату своєї місцевості вчитель ставить
запитання:

— Які пори року спостерігаються на території нашої місцевості?

Яка температура повітря переважає у нашій місцевості у літній час?

Яка температура повітря переважає у нашій місцевості у зимовий час?

Скільки опадів випадає на території нашої місцевості на рік? і т.д.

Крім завдань на розпізнавання окремих ознак, доцільно ставити завдання
на виділення сукупності ознак, наприклад:

Які чинники впливають на формування клімату нашої місцевості?

Які основні ознаки помірно – континентального типу клімату ?

Учні можуть записати їх на дошці і порівнювати з виділеними окремими
ознаками клімату нашої місцевості.

У процесі виконання таких завдань розширюється обсяг поняття “аналіз” як
дії що спрямована на виділення ознак і частин природних явищ чи
об’єктів.

Під час вивчення географії розширюється вміння розрізняти подібні та
відмінні ознаки. Учитель нагадує, що подібні – це однакові ознаки, за
якими об’єкти між собою схожі, а відмінні – за якими відрізняються. Ці
вміння відпрацьовуються в структурі більш складних умінь – умінь
порівнювати об’єкти і явища природи чи порівнювати сутність
географічних понять.

Знання про зміст цього прийому, послідовність виконання операцій
засвоюються учнями у вигляді алгоритму дії.

Щоб порівнювати об’єкти природи необхідно:

а) проаналізувати і виділити істотні ознаки, частини;

б) зіставити об’єкти, визначити подібні та відмінні ознаки, частини;

в) зробити висновок, що в об’єктах подібного і що відмінного.

Алгоритм пропонується в готовому вигляді або складається разом з
учнями. Він може бути записаним на таблиці або дошці, щоб учні зіставили
знання з практичним виконанням кожної операції, краще запам’ятовували їх
послідовність та оволодівали термінологією.

У процесі оволодіння умінням порівнювати скорочується кількість
операцій, які промовляються вголос (“порівнювати – це означає”).

Щоб активізувати прийом у внутрішньому мовленні, вчитель спонукає до
його згадування, не вимагаючи відповіді.

Для формування уміння порівнювати пізнавальні завдання будуються з
урахуванням змісту і цілей уроку. Система таких завдань повинна
різнобічно ускладнюватися: за кількістю ознак, що порівнюються; за
характером об’єктів, зокрема спочатку порівнюються конкретні, наочні, а
потім абстрактні поняття.

Зазначимо, що при побудові завдань на порівняння необхідно вказувати
основу для виконання цих дій, що дає можливість отримувати той
результат, який необхідний в конкретній ситуації. Наприклад, “порівняйте
гори Карпати і Кримські гори за висотою; порівняйте материкову і
океанічну кору за її будовою” і т.д.

Ставлячи завдання на порівняння, вчитель часто не отримує бажаної
відповіді. Це відбувається тому, що:

не вказується основа для порівняння;

щоб отримати бажаний результат учням необхідно виконати всі операції у
відповідності з конкретними об’єктами. Вчитель повинен знати, чи зможуть
вони зробити це самостійно. Якщо вони недостатньо володіють прийомом, то
учитель керує процесом через актуалізацію алгоритму в повному або
скороченому вигляді;

якщо ознаки для порівняння нові, то вони спочатку засвоюються учнями, а
якщо відомі – актуалізуються. Важливо, щоб діти могли називати ці
ознаки, тобто володіти запасом необхідних слів і термінів;

поняття порівнюються тоді, коли вони осмислені, тобто школярі розуміють
їх зміст і при потребі конкретизують кожну істотну ознаку;

у деяких завданнях не вказуються для порівняння, яку необхідно виконати,
а вимагається тільки її результат, тому учні не знають, що їм потрібно
зробити, щоб відповісти на запитання такого типу : “Як змінюється
тривалість дня і ночі з настанням осені?”

Уміння виділяти істотні ознаки

Навчити учнів виділяти істотні ознаки означає сформувати в них уміння
бачити те загальне, яке постійно повторюється в об’єкті або групі
об’єктів.

(“приріст населення”, “природний приріст населення” – загальне
“збільшення кількості населення”), а істотні ознаки кожного з понять.

Щоб виділити істотні ознаки, потрібно порівняти об’єкти, явища чи
поняття і у виділених ознаках знайти ті без яких об’єкт чи явище не може
бути самим собою, властиві тільки йому.

Щоб виділити істотні ознаки в об’єктах і явищах природи, встановити
взаємозв’язки між ними, застосовують схеми, схематичні малюнки, таблиці,
статистичний матеріал та ін.

Уміння встановлювати причинно – наслідкові зв’язки

Важливе значення у формуванні системи географічних знань має вміння
учнів виявляти і встановлювати зв’язки і залежності між їх компонентами:
фактами, уявленнями, поняттями, закономірностями.

Найпоширенішими в курсі географії є причинно – наслідкові зв’язки, які
встановлюються між об’єктами живої та неживої природи. Їх система
включає залежності між :

а) погодою і висотою Сонця; елементами погоди; станом водойм, ґрунтів і
висотою Сонця в різні пори року – у неживій природі; тектонічними рухами
і формами рельєфу і ін.;

б) рослинами і тваринами; рослинами, тваринами та працею людей у різні
пори року – в живій природі;

в) живою і неживою природою; життям рослин, тварин, працею людей і
Сонцем як джерелом тепла і світла; елементами живої природи і погодою,
ґрунтами, корисними копалинами та ін.; пристосування рослин і тварин до
сезонних змін та ін.

В учнів розвивається два види причинно – наслідкового мислення:
елементарне причинне та узагальнююче причинно – наслідкове. Сутність
першого полягає в тому, що одиничні об’єкти або явища причинно
зумовлюються іншими одиничними об’єктами і явищами У процесі другого –
одиничні об’єкти пояснюються загальними правилами і законами.

Сутність понять “причина” і “наслідок” учні знають з початкових класів.

Залежно від мети і змісту уроку для закріплення цих понять і
формування, уміння встановлювати причинно – наслідкові зв’язки
використовуються вправи такого типу:

1. Визначте, що відбувається спочатку, а що потім.

Під впливом внутрішніх та зовнішніх процесів відбувається зміна висоти
гір та рівнин.

2. Назвіть причину і наслідок.

Тінь від гномона восени довшає тому, що Сонце опускається нижче над
небосхилом.

3. Доповніть речення. Назвіть причину і наслідок:

Озера не міліють тому, що . . .

4. Що необхідно визначити, відповідаючи на запитання, причину чи
наслідок:

Чому в Сахарі є багато річок, русла яких пересихають?

Як можна пояснити те, що підприємства харчової промисловості, які
виробляють хліб зосереджені у густозаселеній місцевості? та ін.

Спочатку в таких завданнях є одна причина і один наслідок, далі учні
повинні зрозуміти, що одна причина може мати кілька наслідків і навпаки.

Тому завдання ускладнюються:

1. Назвіть причину і наслідки. Скільки наслідків має причина?

На Південному березі Криму рослини добре ростуть і розвиваються тому,
що їм вистачає світла, тепла, вологи та повітря.

2. Назвіть причину і наслідки. Скільки причин має наслідок.

Руйнування гірських систем відбувається під дією води, змін температури,
впливу живих організмів, землетрусів.

Зазначені вище завдання носять репродуктивний характер, оскільки
побудовані на засвоєних географічних знаннях і виконуються за зразком.
Основна їхня мета – засвоєння процесуальних знань ( про спосіб виконання
дій) і формування вміння встановлювати причинно – наслідкові зв’язки.

Творчого характеру вони набувають. коли вимагають пошуку причин або
наслідку подібній чи новій ситуації, висловлення передбачення про зміст
зв’язку між причиною та наслідком і доведення правильності передбачення.

Завдання для оволодіння учнями уміння встановлювати причинно наслідкові
зв’язки мають різний рівень складності, оскільки вони передбачають різні
за змістом розумову діяльність, яка спрямовується:

а) від аналізу одиничних фактів і явищ до простих узагальнень і
висновків;

б) від аналізу кількох фактів та явищ . складних узагальнень і
висновків.

Таким чином, оскільки вміння – це способи діяльності, то в залежності
від навчальних завдань, при розв’язанні яким вони застосовуються, їх
варто групувати:

Вміння описувати об’єкти природи;

Вміння давати характеристику компонентів природи, підприємств, галузей
народного господарства, економічного району, ТВК;

Вміння застосовувати загальні фізико і економіко – географічні поняття
під час розгляду конкретних об’єктів, явищ;

Вміння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки;

Вміння порівнювати географічні об’єкти і явища і вміння вести
спостереження в природі і т.д.

Використання вмінь в основному спирається на роботу з одним або
декількома засобами географії (чи джерелами географічних знань):
географічними картами, цифровим матеріалом, графіками, діаграмами,
географічним текстом, картинами, екранними посібниками тощо.

Література:

Кобернік С.Г. та ін. Методика викладання географії в школі : Навчально-
методичний посібник. — К. : Стафед — 2, 2000. 320с.

Шипович Є.Й. Методика викладання географії: Навчальний посібник для
студентів географічних факультетів університетів. — К. : Вища школа,
1981.-174с.

Душина И.В.; Понурова Г.А. Методика преподавания географии: Пособие для
учителей и студентов педагогичных университетов и институтов . — М. :
Просвещение, 1996. — 192с.

Методика обучения географии в средней школе: Пособие для учителей /Под
редакцией И.С.Матрусова.- М. : Просвещение, 1985.- 256с.

Методика обучения географии в средней школе: Учебное пособия для
студентов пед. институтов по географ. спец.. /Под ред. Л.М.
Панчешниковой.- М. : Просвещение, 1983.-320с.

Дьяконов К.Н. и др. Современные методы географических исследований:
Книга для учителя.- М. : Просвещение, 1985-256с.

Похожие записи