Реферат на тему:

Методика фонетики, графіки і орфоепії

План

1.Місце розділу в шкільному курсі мови.

2.Основні завдання.

3.Методи і прийоми роботи.

4.Навчально тренувальні вправи.

1. Місце розділу в шкільному курсі мови

Значення і місце фонетики у шкільному курсі української мови обумовлене
тією роллю, яку відіграє її звукова сторона. Звуки є матеріальним
засобом реалізації лексичних і граматичних значень, будівельним
матеріалом для слів і словоформ. Усі мовні значення — і лексичні, і
граматичні — виражаються за допомогою звуків і поза звуковою формою не
існують.

Фонетика — складова частина загальної структури мови, одна з її систем.
Таке розуміння фонетики дає можливість побудувати вивчення лексики і
граматики на фонетичній основі, здійснюючи цим самим принцип
випереджаючого навчання усного мовлення, і вивчати теоретичні відомості
з фонетики не ізольовано, а як перший рівень цілісної структури рідної
мови. Розкрити учням роль у мові звукової сторони, показати зв’язок
фонетики з лексичними і граматичними явищами — важливе теоретичне
завдання вивчення фонетики в школі, бо «без знайомства з фонетичного
системою мови неможливе її теоретичне чи практичне вивчення».

Вивчення фонетики і графіки сприяє засвоєнню учнями норм усного і
писемного мовлення. В цьому виражається її тісний зв’язок з орфографією.

Практичні завдання фонетики можна сформулювати: а їй так: 1. Розвиток
звукової культури учнів. 2. Формування і удосконалення прийомів
звуко-буквеного розбору. 3. Формування умінь визначати орфограми на
основі звукового аналізу.

Поряд із засвоєнням відомостей з фонетики і графіки учні знайомляться з
основними нормами української літературної вимови. Усне мовлення, як
основний засіб спілкування людей, переважає над писемним, тому завдання
вчитися — удосконалювати артикуляційні павички, інтонаційне оформлення
усного мовлення школярів. Учитель повинен систематично працювати над
попередженням і виправленням таких недоліків усного мовлення, як
невиразна вимова звуків, поспішне і поривчасте вимовляння фраз,
недостатня виразність. Постійна робота над засвоєнням орфоепічних норм
літературної мови підвищує, мовно-мовленнєву компетентність учнів.

2. Основні завдання

Вивчення загальних відомостей про мову має свої особливості. Учителеві
доводиться шукати способів представлення нього матеріалу учням. З цією
метою широко використовується дидактичний матеріал (доступні за змістом
уривки мовознавчих праць)1; міжпредметні зв’язки з російською мовою,
історією; читання доступної науково-популярної мовознавчої літератури у
позакласній роботі з предмета, на факультативних заняттях.

Учні засвоюють книжний стиль вимови як зразок літературного мовлення, що
ґрунтується на дотриманні орфоепічних норм, виразності мовлення. Книжний
стиль вимови має стати основним при вивченні фонетики. Розмовний стиль
має інші ознаки: швидкий темп, не завжди виразна вимова окремих звуків,
своєрідна «неповнота» їх артикуляції. При вивченні звукових особливостей
української мови за зразок береться повний стиль вимови, оскільки в
ньому найкраще виявляються всі особливості фонетичної системи й
орфоепічної норми.

3. Методи і прийоми навчання фонетики і графіки

При вивченні фонетики і графіки використовуються різні методи і прийоми
навчання, їх вибір і застосування залежать од характеру матеріалу. Так,
під час ознайомлення учнів із звуковою системою української мови, її
якостями, походженням і становленням української графіки варто
застосувати слово вчителя (розповідь чи пояснення), під час вивчення
ролі звуків у мовленні, їх акустико-фізіологічних властивостей,
позначення звуків на письмі широко використовуються методи бесіди,
спостережень, аналізу мовних явищ з елементами проблемного навчання, під
час закріплення алфавіту, правил написання апострофа, м’якого знака,
звукового значення букв я, ю, е, ї корисним буде самостійна робота з
підручником тощо.

Характер відомостей з фонетики і графіки — голосні і приголосні, дзвінкі
і глухі, тверді і м’які приголосні, звуки і букви — обумовлює
застосування прийому зіставлення. Матеріалом для зіставлень часто
служать фонетичні і графічні явища двох братніх мов — української і
російської.

Учителі-практики впроваджують на уроках фонетики (як і граматики та
правопису) елементи програмованого навчання, зокрема алгоритмізацію.
Метод бесіди застосовується на всіх етапах навчання фонетики і графіки.
Для усвідомлення нових понять учитель використовуй евристичну бесіду,
яка полягає в умілій постановці запитань, підведенні учнів до
самостійних узагальнень, висновків, виведення правил. Це можна показати
на прикладі бесіди про звуки мовлення на першому уроці в 5 класі:

— Чи є у природі звуки, окрім звуків людини?

— Які існують звуки людського мовлення?

— Чим відрізняються звуки мовлення від інших звуків?

— Вимовте слово мур. Якими звуками воно утворене?

— Замініть голосний звук, щоб утворилось нове слово мир.

— Вимовте слово бік. Якими звуками воно утворене? Замініть кінцевий
приголосний звук, щоб утворились нові слова — бір, біль, біг.

Висновок: замінили звук — змінилось слово: його звукове оформлення і
значення. Звуки мовлення служать для утворення слів і розрізнення їх
значень.

Алгоритмічна таблиця буде корисною під час характеристики голосних
звуків, їх вимови в наголошеному 1 ненаголошеному складі. Учні
пригадують вимову [е], [й], засвоєну в молодших класах, виконують ряд
таких розумових операцій:

1. Правильно прочитайте слова весело, вилитий. Визначте в них наголоси.

2. Як вимовляються звуки під наголосом?

3. Чому ненаголошені вимовляються нечітко?

4. Доберіть перевірні слова.

5.Які звуки чуємо під наголосом в аналізованихсловах?

Пишіть у слові вилитий -и-

Така таблиця забезпечує також повторення вивчених раніше орфограм.

Одним з важливих прийомів у навчанні фонетики і графіки є
звуко-буквений, або фонетико-графічний аналіз (розбір). У поєднанні з
методом спостережень над звуковим складом слова, його графічним
зображенням аналіз сприяє усвідомленню, закріпленню і узагальненню
теоретичних відомостей, формуванню правописних і орфоепічних навичок.

Фонетико-графічний аналіз слів проводиться за таким порядком: 1) поділ
слова на склади, визначення наголошеного складу; 2) характеристика
звуків за їх артикуляційними ознаками (голосні наголошені і
ненаголошені, приголосні дзвінкі й глухі, тверді й м’які) та способи
графічного позначення звуків; 3) співвідношення звуків і букв у слові.

Фонетичний аналіз буває різним за характером розбору, ступенем повноти,
самостійності, місцем виконання тощо.

Одним з ефективних засобів розбору є застосування елементів фонетичної
транскрипції, з якими учні знайомляться в процесі засвоєння
класифікаційної характеристики звуків мовлення. Це звільняє учнів від
гіпнозу букви, поглиблює розуміння фонетико-графічних явищ, учить
розмежовувати звукову мову від її графічного позначення. Транскрипція
допомагає в засвоєнні орфоепічних норм.

Фонетичний розбір проводиться усно і письмово. Але перевагу треба
надавати усному аналізові, оскільки така його форма сприяє удосконаленню
фонематичного слуху учнів ‘. Письмовий розбір варто використовувати як
засіб контролю знань учнів.

Зразок розбору:

Усного: слово земля

У слові земля два склади, перший склад закритий, другий — відкритий.
Наголос падає на другий склад. Слово складається з п’яти звуків — 2
голосних і 3 приголосних. Голосні звуки: [е»] — ненаголошений,
вимовляється з наближенням до [й], позначений буквою е, [а] —
наголошений, позначений буквою а. Приголосні звуки: [з] — дзвінкий,
твердий, позначений буквою з?, [м] — дзвінкий, твердий, позначений
буквою ем, [л’] — дзвінкій, м’який, позначений буквою ел. У слові земля
5 звуків і 5 букв.

Фонетико-графічний розбір застосовується і під час вивчення інших
розділів шкільного курсу мови — лексики, морфології, синтаксису,
орфографії. Він проводиться не ізольовано, а в комплексі з іншими видами
аналізу, що забезпечує внутріпредметний зв’язок і систематизацію
відомостей з мови, одержаних учнями під час опрацювання різних розділів.
Такий розбір називають змішаним. Наприклад, під час вивчення будови
слова використовується фонетико-морфемний розбір, що сприяє виробленню
умінь правильно визначати морфемну будову слова. Змішаний розбір
допомагає правильно визначити будову слів. Так, у словах мрія, діяти
звук [й] входить до складу кореня [мрій-а], [дій-а-ти], а у словах
читають, співають другий суфікс — звук [й] — відноситься до закінчення
[чит-а-йуть], [спів-а-йуть].

Систематичне застосування різних видів фонетичного аналізу сприяє
засвоєнню учнями фонологічної і графічної систем української мови.
Застосування різних методів і прийомів повинне супроводжуватись наочними
посібниками і технічними засобами навчання.

Засвоїти правильну артикуляцію звуків, подолати орфоепічні відхилення
допомагають грамзаписи. Вони сприяють розвиткові фонематичного слуху,
виховують естетичні смаки дітей. Прослуховування записів на
магнітофонній плівці є ефективним засобом правильної вимови і може
використовуватись не тільки на уроках фонетики, але й лексики,
морфології, синтаксису.

4. Види навчально тренувальних вправ

Організація системи вправ з фонетики, графіки й орфоепії зумовлена
змістом і методикою виучування мовних явищ. Оскільки в центрі навчання є
звукова сторона мовлення, то провідне місце на уроках фонетики належить
усним вправам. Слово чи текст, що підлягає спостереженню або аналізу,
повинні вимовлятися, прочитуватися вголос.

Більшість завдань будуються на основі спостережень над природою звуків,
роботою органів мовлення, сполучуваністю звуків і їх функцією в мові.
Вправи на аналіз фонетичних явищ проводяться індуктивним способом. При
цьому слід дотримуватись при спостереженнях і в розборі послідовності
від звука до букви, щоб учні засвоїли, що первинним є усне мовлення, а
писемне — вторинним. Така послідовність завдань забезпечується
послідовністю вивчення програмового розділу: спочатку фонетика, потім
фонетика і орфоепія.

Вправа 1. Прочитайте і запишіть слова. Визначте в них кількість звуків і
букв. Поміркуйте, чому в деяких словах кількість звуків і букв різна.
Рись, хаща, їздити, воля, синь, стань, читає, краї. Вправа 2.
Перекладіть і запишіть слова українською мовою. Якими звуками вони
відрізняються? Зробіть висновок про вимову дзвінких приголосних в обох
мовах. Парад, привез, дуб, уж, сказка, приказ, след, ложка, узкий,
грибки, бесстрашншй.

Система вправ з фонетики має включати і творчі завдання, які б
допомагали учням виробити правильну дикцію, виразно читати зв’язні
тексти, правильно наголошувати слова, виділяти логічний наголос,
конструювати власні висловлювання, дотримуючись орфоепічних норм, тощо.
Матеріалом для вправ можуть служити і тексти, оскільки саме в них
розкривається функція фонем, виявляється темп мовлення, сила голосу,
виражальні засоби фонетики, що є предметом вивчення шкільної стилістики.

При доборі вправ слід зважати й на діалектні особливості мовлення учнів,
акцентуючи особливу увагу на тих недоліках, що виявляються у вимові
окремих звуків і слів .

Орфоепічні уміння і навички учнів

Показником культури мовлення є насамперед його фонологічна сторона:
орфоепія, інтонаційна виразність тощо. Орфоепічна культура мовлення
виховується тим дидактичним матеріалом, який забезпечує тренування
мовотворчого апарату учнів і забезпечує фізичний розвиток органів
мовлення, усвідомлене використання фонологічних засобів вираження
граматичних значень, оволодіння виражальними засобами фонологічних
одиниць і розвиток навичок координування усного і писемного мовлення
учнів.

Опрацьовуючи звукову і графічну системи української мови, засвоюючи
орфоепічні норми на уроках фонетики, учні оволодівають певною сумою
теоретичних відомостей і цілим рядом важливих практичних умінь і
навичок:

1. Визначення в слові на слух кількості звуків, розрізнення голосних і
приголосних звуків, дзвінких і глухих, твердих і м’яких.

2. Виділення в слові і правильна вимова будь-якого звука.

3. Членування слова на склади і виділення наголошеного складу.

4. Порівняння звукового складу паронімічних слів, пояснення відмінностей
у їх вимові.

5. Проведення фонетико-графічного аналізу слова, пояснення
співвідношення звуків і букв.

6. Чітка вимова слів і виразне читання тексту з до триманням орфоепічних
норм і правильної інтонації.

7. Членування мовного потоку на слова, склади, звуки, визначення
логічного наголосу у простому реченні.

8. Виявлення і виправлення помилок у вимові звуківі слів.

Отже, перелічені уміння і навички важливі для дальшого вивчення мови,
для засвоєння орфографічних і орфоепічних норм на уроках лексики,
морфології і синтаксису.

Список рекомендованої літератури:

1) Адаменко Л. П. Роздавальний матеріал по розділу «Фонетика»// Укр.
мова і літ. в школі.— 1977.— № 9.— С. 59-63.

2) Бабій Ф. Я. Вимова голосних в умовах північних говорір//Укр. мова і
літ. в школі.— 1973.— № 6.— С. 71-73.

3) Беляєв О. М., Мельничайко В. Я., Пентилюк М. І., Передрій Г. Р.
Методика вивчення української мови в школі.— К., 1987.

4) Дмитровський Є. М. Методика викладання української мови в середній
школі.— К., 1965.

5) Доленко М. Т., Дацюк І. І., Кващук А. Г. Вивчення української мови в
четвертому класі.— К-, 1977.

6) Іваненко В. К. Дидактичний матеріал з української мови для 4 класу
шкіл з російською мовою навчання.— К., 1975. Корунець А. А.

7) Миронюк Н. П. Орфоепія в 4-8 класах.— К., 1986.

8) Симоненкова Л. М. Вивчення фонетики і морфології в умовах місцевих
говорів.— К., 1981.

9) Стельмахович М. Г. Розвиток усного мовлення на уроках української
мови в 4-8 класах.— К., 1976.

10) Текучеє А. В. Методика русского языка в средней школе.— М., 1980.

11) Тоцька Н. І. Фонетика української мови та її вивчення в початкових
класах.— К-, 1976.

12) Українська літературна вимова і наголос: Словник-довідник.— К-,
1973.

13) Шкуратяна Н. Г. Про вивчення правил вживання м’якого знака та
апострофа//Укр. мова і літ. в школі.— 1977.—№ 12.—С. 73-80.

Похожие записи