Методичні рекомендації щодо використання історичних джерел

на уроках історії

При скороченому обсязі навчальних годин (фізико-математичний,
природничий, технологічний, спортивний профілі навчання) учитель повинен
подавати навчальний матеріал у максимально сконцентрованій формі,
виділяючи в ньому основні структурні елементи, найважливіші факти і
події, що забезпечать цілісне концептуальне сприйняття історичного
процесу.

У той же час у класах соціально-гуманітарного, філологічного та
універсального профілів навчання необхідно сприяти розвитку історичного
мислення та формуванню навичок роботи учнів з історичним матеріалом , що
забезпечить становлення початкових дослідницьких умінь. У цих класах
бажано організувати роботу учнів з вивчення й аналізу різноманітних
джерел, наукової літератури та обговоренню власних концепцій бачення
суспільного розвитку.

У сучасному суспільстві викладання історії покликано виконувати такі
завдання:

посідати значне місце в процесі формування відповідального та активного
громадянина та розвиток поваги до різноманітних розбіжностей…;

відігравати важливу роль у пропагуванні таких основних цінностей, якими
є терпимість, взаєморозуміння, права людини і демократія;

надати можливість розвивати в учнях інтелектуальні аналітичні здібності
та інтерпретувати інформацію в критичний і відповідальний спосіб через
діалог, пошук історичних фактів та завдяки відкритому обговоренню,
побудованому на різнобічних поглядах, зокрема на суперечливі та гострі
питання.

(Рекомендація щодо викладання історії в ХХІ столітті в Європі. Ухвалена
комітетом міністрів Ради Європи 31 жовтня 2001 року на 771-му засіданні
заступників міністрів).

У цьому контексті неможливо обійтися без широкого використання
різноманітних джерел. При цьому важливо розуміти їхню самоцінність і
відійти від традиції застосовувати джерела лише як ілюстрації до
тексту.

Тому дуже важливим є передовсім відбір джерел. Але спочатку спробуємо
класифікувати їх.

Класифікація.

Зводячи до спільних знаменників різноманітні класифікації, виділимо лише
дві:

За видом: первинні і вторинні (інтерпретації). Зрозуміло, що перевагу
потрібно віддавати первинним. Але і вторинні джерела цілком можуть
використовуватись за умови дотримання принципу контрверсійності при їх
відборі.

За типом відображення. Виділяють джерела документальні (письмові),
візуальні (різноманітні – від карикатур і плакатів до матеріальних
джерел). Інколи як окремий тип виділяють усні джерела. Використовуватись
на уроці можуть будь-які з них, але важливо намагатися дотримуватись
збалансованості.

Основні критерії відбору (використано матеріали Р. Кушевої)

Документи (джерела) повинні бути:

— реально застосовуваними, а не просто ілюстративними;

— представницькими (максимально повно висвітлювати різноманітні

аспекти теми);

— контраверсійними, тобто репрезентувати одночасно різні точки
зору, в тому числі офіційні і неофіційні;

— репрезентувати достатньою мірою точку зору більшості
(передовсім більшості населення);

— бути різноманітними (письмові, фото, статистичні дані,
плакати,

карикатури тощо);

— бути доступними і зрозумілими за змістом;

— бути достатньою мірою короткими;

— сприяти з’ясуванню важливих понять, давати можливість роботи з
ними;

— давати можливість ставити питання і давати відповіді на них;

— компенсувати відсутність інформації в інших видах документів,

доповнювати або протистояти один одному;

— не потребувати додаткової обробки;

T

V

p

ae

h

?

U

T

??C?жливість різних інтерпретацій, у тому числі і співставлення
реальності і офіційної позиції;

— надавати можливість порівняння.

Способи використання джерел.

Можна використовувати джерела різноманітними способами. Виділимо
найчастіше застосовувані:

для активного і цікавого початку уроку;

для того, щоб викликати цікавість в учнів (для цієї мети найчастіше
застосовують візуальні джерела);

для ілюстрування різноманітних інтерпретацій (найчастіше використовують
вторинні джерела з різних політичних таборів);

для активізації розумової активності учнів, для провокації дискусії;

для формування навичок дослідницької роботи;

для закріплення вивченого матеріалу;

для проведення підсумково-узагальнюючих уроків;

Зрозуміло, що на практиці ці способи використання джерел можуть
комбінуватись. У практиці європейських шкіл широко застосовується робота
з джерелами як спосіб проведення звичайних уроків, при вивченні планових
тем. Це цілком прийнятно, але, на жаль, мало може бути застосовано у
нас, оскільки потребує значної попередньої роботи вчителя, можливо,
навіть, справжнього перевороту в його свідомості.

Не ставлячи завдання проаналізувати все, пов’язане з використанням
джерел, ми вважаємо, що неможливо обійти питання про первинні навички
роботи з ними, які необхідно сформувати в учнів. Такий первинний аналіз
джерела дозволяє зробити певні висновки щодо його об’єктивності, формує
навички дослідницької роботи і критичного мислення.

Первинні навички (прийоми) роботи з історичними джерелами.

І. Письмовими.

хто автор документа, що ми про нього знаємо чи можемо сказати (політична
позиція, соціальний статус тощо); чи є він учасником подій; наскільки ми
можемо йому довіряти (які інтереси він має чи представляє);

коли було створено документ, як це випливає з його змісту, яке значення
має час написання; для чого призначено документ;

де відбувалися події, про які йдеться в документі, як це випливає з його
змісту, яке це має значення;

які факти наведені (відображені) в документі, яку інформацію ми можемо з
нього “витягти”, які висновки зробити;

чому і для кого було створено цей документ, як це відобразилося на його
змісті і ступені нашої довіри до нього;

про що «мовчить» даний документ, як він співвідноситься з іншими.

ІІ. Візуальними.

що зображено (сцена повсякденного життя, аполітична подія, портрет
тощо);

коли відбуваються події, з чого це випливає, наскільки співвідноситься з
підписом до джерела (якщо він є); коли створено зображення, з якою метою
(особливо для плакатів і карикатур);

де відбуваються події, які характерні ознаки даного місця, яке це має
значення;

дати характеристику зображених осіб: до яких соціальних груп і типів
вони належать, чому саме такий склад учасників;

хто автор зображення, яка його соціальна та політична позиція, як він
ставиться до зображеного; де й коли надруковано це зображення (у той же
час, у який відбуваються зображені події, чи пізніше, в офіціозі чи
опозиційному джерелі тощо)

чи є це зображення типовим для епохи, чи відображає воно певну
тенденцію, явище і наскільки повно й об’єктивно.

Підкреслимо ще раз, що це – методи первинного аналізу джерел, який
необхідно провести до аналізу і інтерпретації власне його історичного
змісту.

Звичайно, це далеко не вичерпує всіх питань використання історичних
джерел у викладанні історії. Це лише первинні підходи. Але хотілося б
вірити, що вони стануть у пригоді вчителям, які спробують дещо змінити і
модернізувати свої погляди і підходи до викладання історії.

Похожие записи