.

Методичні прийоми і засоби викладання і навчання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
476 4663
Скачать документ

Реферат на тему:

Методичні прийоми і засоби викладання і навчання

План

1. Методика формування прийомів учбової роботи

2. Прийоми навчання і пізнавальні уміння

3. Прийоми і засоби викладення головних історичних фактів.

4. Прийоми і засоби викладення неосновних історичних фактів

1. Методика формування прийомів учбової роботи

Викладаючи учбовий матеріал досвідчений вчитель уже на перших уроках
починає знайомити учнів з найбільш простими, але разом з тим і
необхідними прийомами учбової роботи. Він називає прийом, зайомить учнів
з особливостями його застовування, характеризує його сутність. Після
цього учні пробують його реалізувати. В більш старших класах вчитель в
доповнення до цього знайомить учнів з логічною структурою прийому (тобто
з порядком розумових дій). Відомості про прийом конкретизуються
прикладами. Для цього використовується матеріал пов`язаний з вивченням
того чи іншого прийому.

Після введення прийому починається період вправ: учні спочатку впізнають
знайомий прийом у викладенні вчителя, називають його, пояснюють чому він
був використаний у даному конкретному випадку. Потім за відомим їм
зразком застосовують його при закріпленні знань. І так вони діють до
засвоєння прийома, до перетворення його в пізнавальне уміння.

Робота по засвоєнню учнями технології застосування основних учбових
прийомів проводиться у 5-8 класах. Насамперед учні знайомляться з
прийомами словесного викладу учбового матеріалу. По мірі ознайомлення з
ними вчитель вводить в навчальний процес такі письмово-графічні прийоми
як складання календарів історичних подій, хронологічних і
синхроністичних таблиць, робота із словником незнайомих слів, простих і
складних планів теми, заповнення порівняльно-узагальнюючих та інших
таблиць, заповнення логічних схем, робота з учбовими і контурними
картами.

По мірі оволодіння учнями зазначеними прийомами вчитель навчає їх вмінню
застосовувати їх не тільки при відтворенні, але й при творчій, пошуковій
діяльності, спочатку в роботі з простим, а потім і складнішим
матеріалом.

У старших класах вчитель звертається до навчання учнів прийомам учбової
діяльності в тих випадках, коли в клас влилося багато нових учнів, які
не володіють ними, або коли в попередніх класах учні не оволоділи ними.
Крім цього на базі більш простих прийомів, засвоєних у середніх класах
формуються значно складніші прийоми.

При вивченні великого по об`єму і складного учбового матеріалу, в
старших класах з допомогою умінь складати розгорнуті тезові плани
виробляється прийом тезування, а потім і конспектування. На підставі
умінь накреслювати і заповняти однолінійні логічні схеми – ланцюжки
відносно простих причинно-наслідкових зв`язків формується прийом
складання двох- і трьохлінійних логічних схем, які позначають складні
переплетення причинно-наслідкових, в тому числі закономірних зв`язків
між великим числом нерідко суперечливих історичних подій і явищ.

Важливу роль у вивченні історії відіграють письмово-графічні прийоми
навчання. Шкільна практика показує, що учні успішно засвоюють їх при
роботі з підручником, іншими друковано-словесними текстами, з картою. Ці
засоби навчання дозволяють багатократно звертатися до одного і того ж
учбового матеріалу, і тим самим формувати навики володіння прийомами.

Практичне застосування письмових і графічних прийомів вимагає багато
часу. Тому коли учні засвоюють нескладні прийоми вчитель паралельно і
поступово вводить елементи більш складних прийомів. Так в процесі
оволодіння прийомами складання простого плану вчитель знайомить учнів з
елементами складного плану, а під час роботи із складним планом із
елементами конспектування. Причому намагається сформувати уміння
конструюти їх не лише на папері, а й у словесній формі.

Перенос нескладних прийомів у внутрішню розумову діяльність допомагає
учням легше засвоювати більш складні письмово-графічні прийоми. Оперуючи
складними прийомами учні частину розумових дій виконують у внутрішній
розумовій формі, що полегшує і значно прискорює процес виконання
письмових і графічних робіт.

Так, щоб скласти письмові тези, учні спочатку про себе аналізують
учбовий матеріал, виділяють і співвідносять між собою компоненти
смислового історичного плану. Складений в уяві план допомагає учням
швидше і чіткіше зробити тезові записи.

2. Прийоми навчання і пізнавальні уміння

При складанні складних логічних схем кожну лінію схеми учні проектують у
власній уяві, а тоді із створених в уяві конструкцій у
письмово-графічній формі створюють складну схему. Проілюструємо це на
прикладі складання схеми, яка допомагає засвоїти історичну
закономірність виникнення перших суспільних класів і держав.

Вивчаючи з учнями історії стародавнього світу і середніх віків вчитель
неодноразово використовує логічні схеми. При цьому він спочатку вчить
їхньому відтворенню, а вже потім аналізу і колективному складанню
логічних схем. В результаті учні засвоюють закономірності переходу від
первіснообщинного ладу до класового. Одночасно вони оволодівають
уміннями засвоювати ці закономірності з допомогою логічних схем. Так, у
7 класі після вивчення теми «Виникнення і розквіт Київської Русі»
вчитель підводить учнів до узагальнення теоретичних знань про процес
утворення держав і класів. Одночасно учні оволодівають умінням
осмислювати закономірні зв`язки з допомогою логічної схеми.

Шляхом еврістичної бесіди учні формулюють і записують початкову ланку
логічної схеми, тоді (базуючись на попередніх знаннях і схемах ще з 6
класу) самостійно створюють в уяві перший ряд причинно-наслідкових
зв`язків. Після бесіди з ними вчителя, яка має за мету уточнення і
систематизацію цього ряду, учні створюють в уяві другий ряд
причинно-наслідкових зв`язків. Спроектовані в уяві ряди
причинно-наслідкових зв`язків вони відображають у письмово-графічному
вигляді.

Прийоми навчання і уміння повинні поступово ускладнюватися. Це
диктується тим, що лише при умові постійного підвищення складності
учбової роботи відбувається інтелектуальний розвиток учнів. Ускладнення
учбової роботи відбувається за кількома напрямками:

а) насамперед ускладнюється зміст і збільшується об`єм історичного
матеріалу який вивчається;

б) поступово ускладнюються прийоми розумової діяльності, які складають
внутрішню сторону прийомів навчання. Спочатку формуються прийоми, які
вимагають переважно аналізу і синтезу, тоді прийоми, засновані на
аналізі, абстрагуванні, порівнянні, узагальненні, конкретизації та інших
розумових діях;

в) відбувається перенос прийомів навчання із зовнішньої,
матеріалізованої у внутрішню, розумову форму діяльності;

г) ускладнюється форма письмових і графічних прийомів навчання. При
цьому початкова частина учбової роботи відбувається у внутрішній,
розумовій формі, а завершальна – у зовнішній письмовій або графічній
формах.

Необхідною умовою розвиваючого навчання історії є перенос сформованих
прийомів із відтворюючої форми в умови творчо-пошукової діяльності.

В ході творчо-пошукової діяльності учні самостійно використовують
відповідні прийоми, доповнюють їх плодами своєї інтелектуальної
творчості. У поєднанні з письмовими і графічними прийомами вони
використовують прийоми розумової діяльності.

Навчання прийомам учбової роботи створює умови для формування у школярів
пізнавальних умінь. Поняття “уміння” підкреслює міру володіння прийомами
навчальної діяльності. Спочатку учні засвоюють знання того чи іншого
прийому, а потім поступово набувають уміння самостійно використовувати
цей прийом. Основною ознакою уміння є здатність учня послідовно
застосовувати всю сукупність учбових і розумових дій, які складають
прийом, при вивченні нового, але подібного матеріалу, а також при
вирішенні незнайомих пізнавальних завдань.

Уміння наступає тоді, коли учень добре оволодіває повним набором учбових
дій, які входять в склад прийому, і вміє вільно застосовувати їх на
новому учбовому матеріалі. Наприклад, учням необхідно використати
порівняльну таблицю для співставлення двох історичних явищ, кожне з яких
вчитель описує і пояснює без порівнянь. Раніше, засвоюючи прийом, учні
познайомилися із структурою і призначенням прийому, з послідовністю
розумових і учбових дій, і неодноразово заповнювали таблицю по зразку
запропонованому вчителем. Запропонована робота ставить учнів в нові
умови: вони повинні самостійно проаналізувати і порівняти учбовий
матеріал і скласти порівняльну таблицю. Якщо учні спрявляться з цією
роботою, то можна вважати, що вміння користуватися прийомом у них в
основному сформоване. Наступне застосування таблиці на рівні
творчо-пошукової діяльності закріпить уміння.

3. Прийоми і засоби викладення головних історичних фактів.

Збагачення пам`яті учнів знанням основних історичних фактів – одне з
найважливіших завдань шкільного навчання історії в цілому. Основні факти
мають не лише освітнє, але й виховне значення.

Важливу роль у вирішенні цього завдання виконують прийоми і засоби
викладання, які своїм змістом і характером викладення формують у
школярів історичні знання в образній і образно-емоційній формі.
Допомагають вирішити це завдання додаткові відомості з наукової,
науково-популярної літератури, з інших джерел знань. Вони конкретизують
і збагачують програмовий матеріал підручника, дозволяють наповнити
прийоми викладення яскравим, образно-емоційним змістом.

Образне знання історії є живим і повноцінним; знання теоретичного
характеру попри всю їхню цінність без яскравих образів є формальним, а
тому неповноцінним.

Формуючи повноцінні знання, історичні образи, особливо емоційно
окреслені, вчитель активно впливає на емоційну сферу учнів, розвиває і
виховує їх, ефективно сприяє національному вихованню.

Слід зауважити, що по своєму характеру образи головних історичних фактів
не однакові і вимагають різного підходу до відбору прийомів і засобів
викладання. Одні образи мають відносно статичний, а інші динамічний,
рухливий характер. У кожному випадку характер і конкретний зміст образу
визначається специфікою вивчення історичного факту.

Відтворювати відносно статичні образи головних історичних фактів, їх
матеріальної обстановки, образи учасників історичних подій вчителю
допомагають статичні наочні засоби: учбові історичні картини,
репродукції художнього живопису, документальні фотографії, ілюстрації
підручників, а також діапозитиви і учбові кінофільми.

4. Прийоми і засоби викладення неголовних історичних фактів

Неголовні історичні факти при навчанні історії відіграють другорядну
роль. Вони не містять даних теоретичного характеру, не мають значного
пізнавального значення. Разом з тим вони конкретизують, зв`язують
воєдино між собою головні історичні факти, сприяють створенню цілісної
картини закономірностей історичного процесу.

Допоміжний характер неголовних фактів визначає і прийоми їхнього
вивчення. ними є: просте або інформаційне повідомлення і конспективне
оповідання. У поєднанні з цими прийомами інколи використовуються
графічні наочні засоби: історична карта, класна дошка, схеми, графіки,
діаграми, таблиці.

Названі прийоми і засоби дозволяють ефективно закріпити в пам`яті учнів
необхідну частину неголовних фактів, що дозволяє вчителю підкреслити
значення і сутність головних фактів, з якими вони тісно зв`язані.

Деякі неголовні історичні факти вчитель свідомо упускає, даючи учням
самим про них дізнатися. Досить поширеним у викладенні неголовних
історичних фактів є стисле інформаційне повідомлення, яке являє собою
просте перерахування фактів і пов`язаних з ними цифр, імен, назв. Воно
спрямоване переважно до мислення і смислової уяви учнів оскільки містить
дані, що допомагають зрозуміти сутнісні сторони головних історичних
фактів.

Закріплювати в пам`яті учнів неголовні історичні факти необов`язково.

Отже, просте, або інформаційне повідомлення і конспективне оповідання є
головними прийомами викладення неголовних історичних фактів.

У шкільних підручниках, особливо для старших класів, у відносно великому
об`ємі містяться статичні дані, які ми відносимо до неголовних
історичних фактів. Чи потрібно їх викладати і вимагати, щоб учні їх
запам`ятали? Лише найбільш необхідні.

Література:

Берельковский И.В., Павлов Л.С. История. Методика преподавания. – М.,
2001.

Вагин А.А. Методика преподавания истории в средней школе. – М., 1968.

Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. –
М., 1988.

Короткова М.В., Студёнкин М.Т. Методика обучения истории в схемах,
таблицах, описаниях. – М., 1999.

Студёнкин М.Т. Методика преподавания истории в школе. – М., 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020