.

Методи вивчення та структура культури організації (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
163 1946
Скачать документ

Методи вивчення та структура культури організації

Кожна наука, у тому числі прикладна культурологія, до якої відноситься
наука про культуру організації, має свою методологію – систему методів
теоретичного й емпіричного пізнання – сукупність прийомів, операцій,
процедур

Методи культурології можуть бути розділені на дві великі групи методів:
ідіографічні (від грець. idies – власний, своєрідний) і номотетичні
(грець. nomothetiche – законодавче мистецтво), як вони визначені в
роботах М. Вебера, Віндельбанда, Ріккерта, Р. Штаммлера, або методів
гуманітарного культуроведення та соціального культуроведення за
термінологією вітчизняної наукової думки. Перша група включає методи
історії та теорії культури, філософії, етики, мистецтвознавства, а друга
– методи соціології, економіки, політології. У психології
використовуються методи як першої, так і другої групи.

Перша група пов’язана з «розуміючим входженням у культуру», вживанням у
внутрішній зміст її явищ і цінностей, відображає слабко розчленований
потік культурного досвіду, виявляє індивідуальне. Друга тяжіє до
принципів природничо-наукового аналізу й інструментально-проектного
способу його застосування, використовує загальне.

М. Вебер одним із перших привернув увагу до необхідності спільного
використання цих груп методів у науках про культуру й суспільство,
з’єднання інтуїтивного розуміння та логічного пояснення.

Окреме застосування «більш наукового» аналітичного підходу небажане.
Так, Й. Бродський у своєму есе писав: «Гублять тебе твої ж концептуальні
й аналітичні замашки, наприклад, коли за допомогою мови анатомуєш свій
досвід і тим позбавляєш свідомість усіх благ інтуїції. Тому що при всій
своїй красі чітка концепція завжди означає звуження змісту, відсікання
всілякої бахроми. Тим часом бахрома – те, що і є найважливішим за все у
світі феноменів, тому що вона здатна переплітатись».

Окреме застосування образного опису також недостатнє, зокрема для
рішення конкретних задач організації. Воно не дає можливості намітити
конкретні шляхи позитивного розвитку культури організації. Дійсно,
спочатку «схопитися за хмару», як каже про вивчення культури організації
Р. Рюттінгер, можливо, й цікаво. При цьому існує можливість відчути «дух
організації». Далі ж виникає практична необхідність упорядкувати цю
хитку форму знання, внести елементи формалізації й одержати якісь
кількісні показники.

Слід зазначити, що у ХХ столітті з’являються такі загальнонаукові
напрями, як загальна теорія систем, кібернетика, синергетика, теорія
інформації, семіотика, що завжди створювались і розвивались як методи
одержання і природно-наукового й соціально-гуманітарного знання. На
деякі положення цих дисциплін ми будемо спиратись при подальшому викладі
матеріалу.

Методам вивчення культури стосовно прикладних задач присвячено вступний
матеріал. Якоюсь мірою його можна вважати введенням у теорію культури
організації, тому що в ній стисло, можна сказати, ескізно, розглядаються
склад предмета, його образний лад, понятійний апарат, основні концепції,
моделі, головні взаємозв’язки, методи організації здійснення досліджень,
перевірки гіпотез, реалізації результатів досліджень. Тут на конкретних
прикладах розвивається методологія комплексного образно-аналітичного
підходу.

Спочатку необхідно дати визначення деяких ключових понять у тому сенсі,
в якому вони будуть використовуватись далі.

Згаданий раніше комплексний образно-аналітичний метод вивчення культури
організації є відображенням системного підходу, котрий широко
використовується в сучасній науці.

Системний підхід – один із найбільш важливих принципів методології, що
означає необхідність комплексності, широти охоплення та наукової
обґрунтованості організації робіт. Він вимагає структуризації об’єкта
дослідження, вивчення його взаємозв’язків і взаємодії із середовищем,
міждисциплінарності досліджень, органічної єдності формалізованого й
неформалізованого в цих дослідженнях.

Ми ставимо за мету розглянути культуру організацій та їх підрозділів.
При цьому під організацією мається на увазі соціальна система, створена
для досягнення певних цілей. Це може бути підприємство, державна
установа, навчальний заклад, громадська організація тощо. Організація
може бути малою (наприклад, сімейною), середньою, великою (майже
міжконтинентальною), а також представляти різні форми власності.

Цілі організації можуть бути комерційними та некомерційними.

Під метою зазвичай розуміють усвідомлений образ результату, що
передбачається, на досягнення якого спрямована дія людини чи групи
людей. Зокрема це може бути формальний опис кінцевих ситуацій, до
досягнення яких прагне будь-яка саморегулююча система, наприклад,
установа. Звичайно, якоюсь мірою передбачається не тільки корисний
результат, а й засоби його досягнення.

Мета організації може бути представлена як система, в якій мета
поділяється на підцілі, останні, у свою чергу, розділяються на складові
й т. д. Підставою такого розподілу, наприклад, може бути відношення груп
людей до діяльності організації.

Власник і керівник господарської організації в основному переслідують
загальні економічні цілі. Споживачі очікують високої якості товарів
і/або послуг за малу ціну. Співробітники організації прагнуть до високих
заробітків, але їх цікавить і можливість самореалізації, й багато чого
іншого. Суспільство також очікує від організації реалізації
різноманітних цілей. Однак організація діє успішно тільки в тому
випадку, коли мета її зберігає цілісність, тобто коли вона збалансовано
враховує цілі всіх згаданих сторін, і цей баланс приймається сторонами.

Організація здійснює різні види діяльності: технологічну, пов’язану з
безпосередньою функцією організації (для заводу – виробництво, для
навчального закладу – навчальна робота, для магазина – торгівля й т.
д.), управлінську, економічну. Час вимагає, щоб до цього переліку була
включена й соціальна робота.

Необхідність цих видів діяльності очевидна. Однак нерідко упускається з
виду той факт, що існує інша сфера, яка часто визначає ділову поведінку
співробітників і, окрім того, важлива сама по собі. Це – культура
організації (КО). Вона є найбільш стійким формуванням, що могутньо
впливає на всі види діяльності, відбиває, для чого, як і в ім’я чого
працює організація. Тому в сучасних організаціях існує такий вид
діяльності, як періодична оцінка стану культури організації, сприяння
адаптації нових співробітників до існуючої культури, розробка й
реалізація заходів з її розвитку. Цю роботу часто відносять до
управлінської діяльності чи соціальної роботи, але при цьому губиться
самостійне значення КО, її гуманістична спрямованість, інтегрований,
почасти надраціональний характер. Тому її доцільно розглядати як
самостійну проблему, хоча й тісно пов’язану з іншими видами діяльності,
середовищем та іншими факторами.

Вище вже говорилось про використання образного опису культури. Образ –
результат цілісного відбиття одного об’єкта в іншому, перетворення
первинного буття у вторинне, укладене в чуттєво-доступну форму. Для наук
про культуру поняття образу надзвичайно важливе, тому що культура у
своєму походженні та змісті є перетвореним первинним буттям – природним,
людським або божественним.

Починаючи вивчати культуру, ми мимоволі входимо у світ символів. Символ
– це образ, який у лаконічній формі віддзеркалює інші, як правило,
досить різноманітні образи, змісти та відносини, у тому числі невідомі,
котрі можна лише передчувати. Найбільш загальні символи, «символи
символів» мають джерела в далекій давнині та відбивають високі поняття,
що важко коротко й неможливо вичерпно описати словами. Графічний символ
– сконцентрована умовна абстрактна форма відображення та фіксації
наукових знань чи релігійних уявлень людини, а також несвідомої частини
її психіки за допомогою стилізованого знака.

Символьне зображення – це знаковий символ чогось конкретного. Він більш
визначений, ніж символ символів. У цьому значенні можна говорити і про
символи організації чи її підрозділів, а також про зміну символів
організації у процесі її розвитку. Часто символьні малюнки включають
символи символів. Деякі символи-знаки можуть відбивати змісти,
наприклад, символи організації – її місію й основні принципи.

Може використовуватись і символьний текстовий опис, словесний символ –
стислий образний опис чи найменування типу культури організації, що має
те саме значення, що й символьне зображення.

При вивченні культури організації широко залучаються аналітичні методи,
характерні для кваліметрії. Кваліметрія – наука про вимірювання якості
об’єктів. На початку виникнення цієї науки ставилася задача оцінки
якості продукції. Однак згодом значення кваліметрії переросло задачі,
які ставили розробники. Так, за допомогою її апарату почали оцінювати
якість праці, якість працівника, якість освіти тощо. Можна вважати, що
кваліметрія перетворюється в загальну науку про вимірювання, оцінку
об’єктів різної природи – матеріального й нематеріального продукту,
явища, процесу.

Кваліметрія передбачає структурування об’єкта вивчення (об’єкт у цілому
– перший рівень спільності), поділ його на складові частини (другий
рівень), які у свою чергу поділяються на частини (третій рівень) і т. д.
При цьому виходить ієрархічна система, що зазвичай відбивається схемою
чи таблицею. Далі виробляється оцінка експертами або іншим шляхом
(«вимір») кожної складової та встановлення її вагомості (важливості) й,
нарешті, поєднання цих оцінок за певними правилами в загальну оцінку
об’єкта.

Поняття «вимірювання» трактується досить широко, як це робиться,
наприклад, у психології. Вимірювання у найширшому сенсі може бути
визначене як приписування чисел об’єктам чи подіям, що здійснюється
відповідно до певних правил. Вимірюваний об’єкт порівнюється з деяким
еталоном і одержує чисельне вираження в певній шкалі. Згідно зі С.
Стівенсом, існує чотири типи шкал: номінативна (шкала найменувань),
порядкова (рангова), інтервальна й шкала відносин.

Результати вимірювань, що здійснюються за допомогою двох перших шкал,
уважаються якісними, а за допомогою останніх – кількісними. Використання
тільки першої шкали – це лише класифікація та віднесення досліджуваного
об’єкта до того чи іншого типу.

иди мислення, наприклад: логічне, наочно-образне, наочно-діюче. Усі види
мислення, особливо наочно-образне, включають емоційний компонент. Одна з
особливостей культурології – використання метахудожнього мислення, суть
якого у створенні за допомогою уяви цілісного символічного образу з
урахуванням знання лише деяких частин. Термінологічно тут було би більш
правильно говорити про метахудожню «свідомість». При цьому свідомість –
вищий рівень психічного відображення та саморегуляції, притаманний
тільки людині, емпірично виступає як безупинно змінювана сукупність
почуттєвих і розумових образів, які передбачають практичну діяльність.
Свідомість характеризується активністю, інтенціональністью (від слова
інтенція, тобто намір – Ред.), здатністю до рефлексії, самоаналізу, а
також мотиваційно-ціннісним характером.

Кожній організації та її співробітникам важливо усвідомити сенс своєї
діяльності. Для людини це пов’язано з більш широким поняттям сенсу
життя.

Сенс життя – поняття, властиве всякій світоглядній системі, яка
обґрунтовує моральні норми й цінності, показує, в ім’я чого необхідна
діяльність, що пропонується ними.

В. Франкл доводить, що прагнення пошуку реалізації сенсу свого життя є
вродженою мотиваційною здатністю людини як особистості, незалежно від
інтелекту, освіти, характеру, релігійності тощо. Багато фахівців з
організації й управління також відзначають важливість задоволення
потреби людей у тому, щоб їхня діяльність була осмисленою.

У літературі є численні визначення поняття культури взагалі та культури
організації зокрема. Деякі з них виділені в рамках. Кожне з цих
визначень краще відбиває той чи інший аспект культури, є більш-менш
повним.

Заслуговують уваги докладні визначення культури в роботах сучасних
культурологів, з огляду на те, що культурологія – це метатеорія стосовно
прикладної культурології. Так, наприклад, у статті А. Флієра міститься
визначення: «Культура (від лат. – оброблення, виховання, освіта,
розвиток, шанування) – сукупність штучних порядків та об’єктів,
створених людьми на додаток до природних, заучених форм людської
поведінки та діяльності, отриманих знань, образів самопізнання та
символьних позначень навколишнього світу». Далі згадується, що культура
втілена в «системах соціальних цілей, цінностей, правил, звичаїв,
соціальних стандартів, технологій соціалізації особистості та
відтворення співтовариств як стійких функціональних цінностей». В іншій
книзі цей самий автор наводить стислі відомості про сутнісні й
функціональні характеристики культури.

Нижче наводиться визначення культури організації, котре пропонується у
стосунку до задач, розглянутих у цьому матеріалі, що враховує вимоги
образно-аналітичного вивчення культури. Його особливості такі:

1. Приймаючи позицію системного підходу, можна стверджувати, що КО є
системою. Із цим пов’язане уявлення про цілісність культури, з одного
боку, та можливості її якоїсь структуризації, з іншого. При цьому
вважається, що структура КО – це її складові, взаємозв’язки між ними, а
також зв’язки із зовнішнім середовищем, причому кожна складова, у свою
чергу, може бути структурована. Таким чином, КО це багаторівнева
система. Разом із тим межі складової цієї системи окреслені нечітко,
нерідко перетинаються одна з одною, присутні усвідомлені та
неусвідомлені явища, як синтетичне образне знання, так і аналітичне
логічне знання.

2. Можна дати перелік складових КО чи аспектів її розгляду, що були
визнані найбільш важливими для розглянутих задач, наприклад, за
результатами експертизи. Однак уважається, що цей перелік можна звузити,
розширити чи для інших задач представити інакше, тобто визнається
множинність опису.

Можна уявити собі, що КО – це поліедр, просторовий багатогранник (рис.),
грані якого бажано хоча б оглянути і для кожної задачі вирішити, які із
граней корисно й можливо описати та оцінити. Якщо освітити цей
багатогранник одним джерелом світла, то найбільш помітними будуть одна
чи невелика кількість граней, так само, як у кожній культурі для кожного
сполучення умов існує одна чи невелика кількість домінуючих сторін чи
аспектів культур. Частина граней неминуче опиниться в тіні та залишиться
неописаною.

3. У переліку складових культури на першому місці не випадково
поставлена підсистема цінностей. У широкому сенсі цінності – це все те,
що людина особливо цінує в житті й, зокрема, у праці, і тому є джерелом
мотивації її поведінки. Серед них можуть бути виділені ті цінності, що
являють собою деякий ідеал, еталон належного (високі загальнолюдські
цінності), а також цінності самореалізації, особистісного розвитку.
Цінності тільки тоді стають цінностями організації, коли вони
сприймаються більшістю співробітників.

Поведінка обумовлюється не тільки цінностями, а й уявленнями, звичаями,
нормами поведінки, установками, очікуваннями, впливом середовища. Однак
ми маємо на увазі розвивати насамперед ціннісну теорію культури
організації, тому що саме цінності, будучи найбільш усвідомленими
формуваннями, пов’язані з прийняттям довгострокових рішень, стратегічним
управлінням, гуманізацією діяльності, значеннєвим полем культури.

Відзначимо, що наведена раніше система цілей організації (див. таблицю)
є результатом подальшого усвідомлення та конкретизації цінностей груп
людей, причетних до діяльності організації, – її власника й керівника,
споживачів товарів і послуг, співробітників організації, постачальників
тощо.

4. У широкому сенсі культура – це всі штучні духовні та матеріальні
об’єкти, створені людиною (артефакти). Звичайно, мається на увазі не
сума цих об’єктів, а їх якість – рівень і різноманіття. Якщо це так, то
з погляду культури організації, наприклад, не важливо, скільки
комп’ютерів має навчальний заклад, але важливо, яка частина з них нового
покоління, якою мірою вони оснащені прикладними програмами, яку якість
забезпечують, наскільки вони інтенсивно використовуються, є безпечними
для учнів тощо. Усе це охоплюється поняттям «технологічної культури». Не
розглядаються також усі питання організації та управління в організації,
багаточисленні прийоми управління, а лише її концепція – «управлінська
культура».

Відповідно до запропонованого визначення управлінська або, як часто її
називають, організаційна культура – не синонім культури організації, а
її складова частина. Справді, управління кимсь або, тим більше,
перебувати під керівництвом когось не може бути сенсом діяльності людей
певних психологічних типів. Підміна понять, що існує, обумовлена
історично та пов’язана з підвищеною увагою до менеджменту в
індустріальну епоху, однак не узгоджується з пріоритетом особистості,
образом людини-новатора в постіндустріальну, інформаційну епоху.
Запереченням проти зазначеної підміни є захист культури і, навпаки, –
згода з такою підміною означає приниження культури.

5. Стверджується, що оцінювати КО можна тільки для певних задач, умов і
часу. У загальному випадку не може існувати «доброї» чи «поганої»
культури. Культура кожної організації своєрідна, характерна тільки для
неї. Вона унікальна, як особистість людини, а тому вимагає розуміння та
поваги.

6. У культурі виявляються багато полярних властивостей, протилежності:

суб’єктивне – об’єктивне;

загальне – частка;

ідеальне – матеріальне;

усвідомлене – неусвідомлене;

творче – логічне;

динамічне – статичне;

новаторське – традиційне;

упорядковане – хаотичне;

формалізоване – неформалізоване тощо.

Відповідно до відомого закону діалектики можна обговорювати єдність і
боротьбу цих протилежностей, але в рамках розглянутої задачі доцільно
говорити про їх взаємодію та баланс. Ці питання будуть по можливості
розкриті в подальшому при описі складових КО.

Жодне визначення культури взагалі й навіть КО зокрема не може вичерпати
предмет розгляду. Воно є кінцевим, а культура, як феномен, пов’язаний із
людиною, нескінченна. Більш-менш чітке, логічне визначення культури
правомірно розглядати як словесну текстову модель.

Під моделлю прийнято розуміти ідеалізовану, а виходить, спрощену систему
знаків чи об’єктів, що відтворює істотні властивості групи
об’єктів-оригіналів, явищ, процесів. Моделювання передбачає
абстрагування від деяких другорядних властивостей конкретних об’єктів.
Далі будуть використовуватись математичні, графічні та табличні моделі.
Якщо образний опис – це прояв ідеографічного (від ідеограма, тобто
письмовий знак, що позначає певне поняття – Ред.) підходу, то розробка
моделі – етап номотетичного (від номограма, тобто спеціальне креслення,
яким зображається функціональна залежність між величинами – Ред.)
підходу. Повернувшись до наведеного раніше тексту, можна сказати, що
висловлення про культуру Й. Бродського та Р. Рюттінгера є образними
описами («переплетення бахроми», «хмара», «м’яке, котре стає твердим»),
а визначення Е. Штейна, К. Камерона й О. Виханського – скоріше
текстовими моделями.

На початку введення до спецкурсу, присвяченого досить новій сфері,
бажано описати історію формування цього знання. Зробити це досить важко,
тому що теорія КО, як багатоаспектна, інтегрована теорія, спочатку
розроблялась у рамках багатьох дисциплін: психології, соціології,
культурології, теорії організації та управління. При цьому
використовувались досягнення філософії, математики, символіка й
емблематика, теорія дизайну та інші дисципліни.

Становлення теорії культури організації як самостійної дисципліни можна
віднести до середини минулого століття. Формування концепції культури
організації значною мірою зобов’язане роботам американського соціолога
П. Парсонса, який показав, що культура, цінності, символи складають
головну систему факторів, котрі визначають дію людини в соціумі, причому
необхідно займатися соціальними системами різної спільності, починаючи з
малих груп, через локальні спільності та формальні організації, й
закінчуючи всім суспільством. Великий вплив справили дослідження
голландського вченого Г. Хофстеда, який зібрав унікальний статистичний
матеріал про цінності, вірування, переваги співробітників у багатьох
країнах світу (більш докладно про це буде сказано далі). У 1980-х роках
головним чином в Америці з’являються видання, спеціально присвячені
культурі організацій або такі, що приділяють їй переважну увагу. До них
можна віднести книги Е. Шейна, К. Камерона, Діла та Кеннеді, Т. Пітерса
та Р. Уотермена й ін., які були використані у відповідних заняттях
спецкурсу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020