Реферат на тему:

Методи праці з молоддю — кілька зауваг практика

Проблема праці з дітьми, молоддю та студентами часто стає предметом
заяв представників громади чи інколи редакторів українських видань у
Польщі. Проблемою є однак те, що на загал небагато в нас теоретичних
статей які показували б відмінність ситуації від інших українських
громад у світі , досвід та напрацювання попередніх років. Подібно як і
вся громада протягом років схема роботи з молоддю підлягала різній
динаміці змін, була залежною як від зовнішніх так і внутрішніх чинників.
Варто подивитись в минуле щоб ставити діагноз сьогодні.

Часи УСКТ, злам вісімдесятих

Загалом праця з молоддю та дітьми в часи Народної Польщі зосереджувалися
в основному в школах, дитячих й молодіжних колективах. Саме в часи УСКТ
починали свою історію школи у Банях Мазурських, Злоториї потім Лігниці,
Білому Борі та Гурові Ілавецькому, розроблено систему дитячих фестивалів
у Кошаліні, Ельблонзі. Суто молодіжні організації чи нестандартні схеми
праці, які виходили б поза виховання за допомогою музичних чи
танцювальних форм були –у більших масштабах – від початків УСКТ по 80-ті
роки неможливими. Тому неабияку роль у процесі виховання відігравали
школи при яких існували гуртожитки, що давало можливість навчатися у
Лігниці, Білому Борі, Гурові Ілавецькому, а скоріше ліцеї у Перемишлі та
педагогічному ліцеї у Бартошицях чи Вчительській семінарії у Щеціні
молодим українцям майже з цілої Польщі. У цих навчальних закладах діти
та молодь не лише вивчала українську мову і частино історію але також
вчилась жити в колективі, засвоювати українську культуру, виходити поза
малий світ проблем свого міста чи села де народилися. В міні
суспільствах – гуртожитках з’являлися також натуральні лідери, які потім
віднаходили себе в громадському житті, самодіяльних колективах,
церковних структурах. Для багатьох українців котрі стали активними на
громадській ниві в дорослому житті такі особистості як Іван Співак,
Михайло Дуда були першими, незаперечними зразками доброго педагога,
вихователя. Вони будували стандарт, норму поведінки взірець у ставленні
до проблеми активності у громаді, збереження української тотожності,
культурної активності ідейності врешті.

Про дуже важливу виховну роль наших шкіл та шкільних колективів–
хорових, танцювальних чи вокальних – у часи ПНР засвідчує багато
чинників, між іншими те що серед керівників сьогодні „дорослих”
колективів, котрі активно працюють є випускники наших шкіл – Андрій
Путько, який керує колективом “Діброва” з Хотинця, Андрій Дрозд, нині
директор білобірської школи та керівник колективів „Вітрогон”, а скоріше
гурту „Метелиця”, варшавського танцювального колективу „Обрій”, Ярослав
Левків, диригент Березовського та в минулому диригент хору <<Журавлі>>,
нинішній хормейстер хору Ярослав Вуйцік. Подібно з особами які на
керівних постах в громадських структурах різних рівнів від гуртків,
воєводств по централі організацій. Попри сьогоднішню прихильність до
середовища антиукраїнсько настроєних сепаратистів, слід згадати, що
перші кроки на сцені Юрій Старинський з „Кучери” cтавив під оком пані
Генрики Дмітрєвої, довголітньої інструкторки лігницьких колективів.
Лігницькі випускники керували також „Ославянами”, були біля витоків
багатьох інших колективів. Варто пригадати, що перші артистичні
захоплення українською музикою, танцем та співом багатьох молодих
українців витворювалися в час їхньої науки в українських школах.

До переліку тих одиниць які виховували за допомогою культури слід
дорахувати і інші колективи особливо відомі у 80-ті роки хорові
колективи <<Тисячоліття>> та варшавський <<Камерний>>. З існуванням тих
артистичних але і виховних одиниць стисло пов’язана особа та роль
Яраслава Полянського, як диригента, виховника нових музичних кадрів.
Виховну роль і позитивний вплив на молодь мали також <<Журавлі>> (і ряд
інших колективів). Багатьох початкуючих співаків, будучи підлітками,
мріяло про можливість співу у цьому колективі. Частина здійснила у
зрілому житті цю мрію. В історії хору не раз батько ставав побіч сина.

Важливою формами виховання в часи ПНР було також навчання релігії при
парохіях. Дуже часто релігія участь в службі для багатьох українців
розкинутих по різних віддалених містах і селах Польщі це був одинокий, у
суспільному вимірі, контакт з мовою, традиціями. Катехети також
намагалися гуртувати молодих українців, розкривати їм очі на історію,
переконували батьків до того, щоб на приклад посилати дітей до шкіл.
Довгі роки вів для прикладу роботу з молоддю з різних місць (у Сиганку,
Команьчі, Новиці) о. Мадзелян. До тої картини виховної роботи слід
дорахувати, попри те що відбувалися вони дуже рідко (за рідко) літні
табори. У 80-их роках появилася навіть можливість проводження літніх
таборів для українських дітей з Польщі в Україні.

Цей акцент на артистичну творчість, активність у шкільних колективах,
малих аматорських гуртах різних жанрів виникав між іншими з загальної
концепції держави, яка для меншин передбачувала обмежений спектр свободи
й доволі мало дозволеного. У роботі товариств меншин постійно відчувався
тиск на згортання активності в бік фольклоризму і загалом згортання
культурної активності яка бурхливо виникнула на початках існування УСКТ.
Спроби організувати окремі українські молодіжні чи студентські
організації (чи хоча б натяки на те) спричиняли різку реакцію з боку СБ.
Людей в яких з’явилася хоч яка ідея їх створювати спецслужби від разу
оточували агентурою, відкривали так звані SOR, SO (sprawy operacyjnego
rozpracowania, sprawy obiektowe), щоб мати над ідеєю контроль чи у
відповідному моменті вибити з голови ініцяторам неправомірні думки. Дуже
часто партійних органи та СБ усі нестандартні дії українців розглядали
як прояви націоналізму. Особливо в таких випадках спецслужби цікавило чи
лідери мали контакти з українцями за кордоном або що думали про минуле
(післявоєнні депортації). Коли від співробітників т.зв. TW отримували
інформацію про контакти з західною діаспорою, від разу запускали схему
загрози з боку націоналізму реакції та західних імперіалістів. Для
громади означало це що все вертало до дозволених форм життя, люди
знеохочувалися. З того часу існують документи про справу «Спулка», у
рамках якої в 60-ті 70-ті роки інвігільовано лідерів українського
студентства у Щеціні, з середовища Вчительської студії та загалом
студентське середовище у Польщі. Подібні практики характерні для цілого
періоду ПНР. Сам факти обрання ліцею у Лігниці означав, що людині у СБ
закладено папку, а опісля деяких вербували, деяких примушували до
еміграції. Проте у 60-ті 70-ті роки студентські осередки Щецін, Вроцлав,
Краків, Варшава, в вирували активністю українського студенства
літературні вечори, Маланки. У половині 70-их років появился гуртки
самоосвіти в яких звичайно неофіційно велися лекції про історію України,
український політичний рух. Такі форми підготовки лідерів мали місце у
80-их роках. Їх проводжено або у приватних помешканнях або в час
туристичних поїздок до місцевостей Янтар, Циганка, Ветлини. Тому
здається в початку 80—их років, часу найбільшого „вибуху” рейду Карпати
не було проблем з провідниками груп, вони заздалегідь готувалися
протягом навчального року, або в час зимових канікул.

У студентському середовиші 80-их років немалу роль відігравала, після
невдачі покликання незалежної організації СУС (Союзу українських
студентів) Рада культури студентів національних меншин, яка діяла при
Спілці Польських студентів (ZSP). З цією структурою пов’язаний вихід
журналу „Зустрічі”., який в задумі мав бути не лише студентським але і
відображати думку молодої української інтелігенції. Інші форми роботи
серед студентства це фестивалі культури студентів національних меншин,
шалена популярність з половини 70-их років мандрівок „Карпати” (в яких в
середині вісімдесятих кожного разу брало участь до кількасот осіб). Інші
символи активності молодих українців у тамтой час це релігійні табори
„Сарепти” у селі Новиця на Лемківщині, символічні літні та зимові
повернення до землі батьків, студентська хата у Білянці. Ці акції а
також після рейдові зустрічі проводжені у різних осередках (Вроцлаві,
Перемишлі, Гданську) стали знаком великого пробудження українського
студентства та молоді тих часів. Загалом слід додати, що попри різні
обмеження та клопоти не малу роль у виховному процесі студентів
відігрівала варшавська україністика доказом заангажовання варшавських
студентів у багато видавничих проектах (газети Голка, Зустрічі,
Відрижка), ініцьовання нових подій Фестиваль культури національних
меншин, контакти з літературним та музичним андерграндом в ще Радянській
Україні, вихід на польську опозицію.

До тої картини молодіжної артистичної експресії (і не тільки) слід
додати культурне явище яке називалося <<Молодіжний Ярмарок>>, котрий не
лише збирав молодь з цілої Польщі але й активізував її артистично. У
сімдесятих та 80-их роках на ярмарковій сцені виринали кабаре, рок
гурти, на публіці зібраної в залі скотського відділення транспорту
Гданського університету інколи важко було найти свобідне місць. Важливі
проекти пов’язані зі студентським середовищем Вроцлав, тут діяли гурти
<<Трембіта>>, <<Вернісаж>>, <<Ромен>>, <<Орден>> українознавчий гурток.
Студенти тримали зв’язок з лігницьким ліцеєм.

Іншим явищем гідним уваги була поява у 80-их особливо серед міської
молоді українського авангарду, який віддзеркалював поколінєві і
естетичні зміни, котрі поступали з половини вісімдесятих особливо у
великоміських громадах. Гурт „Оселедець”, активність митців Андрія
Марушечко та Мирослава Машлянко. Поява газетки „Відрижка” і музичних
проектів В. Наконечного, це прояв дій нурту який пробав ставити серйозні
запитання про тотожність молодого українця в час кризи, проявів
диференціації які були сильно відчутними серед польської молоді періоду
після воєнного стану. У рамках цього нурту мав місце свого роду бойкот
низькопробної артистичної творчості, штампів – шароварщини та
уескатівщини. Інші прояви дій цього руху це нові форми альтернативні
Маланки, відновлення зв’язків з діаспорою, вихід до польського
середовища.

Окремим, характерним в кінці 80-их був вихід українських студентів з
Польщі на контакти з т.зв. українськими неформалами та посилення
зв’язків на різних рівнях. Українці з Польщі контактували зі
студентським рухом (УСС, львівським товариством <<Лева>>) зв’язки з
дисидентсько налаштованою інтелігенцією Львова та Києва та музичним
некомерційним українським рухом (від театру <<Не журись>> до київського
андергранду гуртів Ве-Ве). Після виникнення фестивалю Червона Рута
організовувалися з Польщі поїздки не цей вельми важливий у процесі
творення української масової культури фестиваль, у Польщі почали
з’являтися записи українських рок колективів. Молоді українці з Польщі
сприяли появі на сценах різножанрових виконавців з України

Панораму студентської активності 80-их років не можна назвати повною без
врахування таких видань, як <<Свічадо>> редаговане середовищем
люблінського Католицького університету. Злам 80-их та 90 – их років це
також спалах інших виявів релігійних ініцятив для молоді та дітей,
розвиток таборів і літніх акцій, мандрівок, релігійних зустрічей у селі
Циганок біля Гданська чи у Білому Борі, організованих церквою, або
мирянами. Це також мандрівки по горах, вивчення літургії. Норми
українського молодого журналістичного та поетичного, літературного слова
встановляли у 80-ті роки поети Тадей Карабович, Роман Крик, співак Роман
Гавран, касети зі співаною поезією молодіжних кабере на сцені
Молодіжного Ярмарку.

Слід наголосити, що студентськість більшості заходів який натхненниками
і організаторами були українські студенти з Польщі була умовною, дуже
часто брали у ньому участь учні середніх шкіл, робітнича та сільська
українська молодь. Цей період це поява літературних талантів, фотографів
митців які були відкритими на спілкування з іншими, та на вихід зі своєю
творчістю до мас.

Нові явища мали теж місце в половині 80-их на Підляшші. Популярністю
серед студентства з різних осередків втішалися молодіжні рейди
<<Підляшшя >>, етнографічні експедиції. Місцеві лідери Юрій Місєюк,
Євген Рижик, Юрій Гаврилюк проводили працю у підстав, організували
видавничий рух. Підляшшя показало, що організоване українство може
освоювати також нові території.

Нові форми світського життя у початках дев’яностих років це поява серед
студентів і шкільної молоді Союзу української незалежної молоді (СУНМ)
та скаутської організації <<Пласт >>. У обох випадках поява двох
молодіжних структур які брали на озброєння діаспорні моделі праці з
молоддю та досвід польських середовищ (харцерів з незалежного
гарцерства). Осередком в якому виникнули і реалізувалися ці задуми був
Гданськ. Можливість черпати з досвіду діаспори відкривала великі
можливості доступ до літератури, можливість отримати фінансову допомогу,
підсилення більш досвідченими кадрами. В початках 90-их у літний період
в пластових таборах, акціях брало участь понад 100 дітей. В той сам час
у деяких містах Польщі появились спроби закладати відділення СУМ
(Люблін, Перемишль) деякі лідери побували на таборах у СУМ (Спілки
української молоді) в Німеччині, опісля також в Україні але ця форма
активності серед українців з Польщі не прижилася. Деякі молодіжні лідери
з Перемишля пробували шукати контактів з львівськими молодіжними
структурами але це також виявилося неуспішним. Найбільш успішну і
послідовну співпрацю з закордоном (молодіжними структурами) вів Пласт. В
Польщі на таборах вишколах семінаріях побували пластові виховними з
Канади, США, України, Німеччині. Пластові виховними з Польщі побували на
багатьох таборах вишколах в Україні США Німеччині. Допомога світового
Пласту літературою та технікою допомогла зберегти послідовність дій
організації.

Верифікація 90-ими. Про молодь за штампом і без штампу

Половина 90-тих років внесли коректу в наші уявлення про можливості
автономного і масового розвитку молодіжних чи студентських структур у
Польщі. Попри знесення обмежень на організаційну активність, плюралізм
дійсність показалася більш складною, ніж це виходило з уявлень. В
половині декади занепали СУНМ (зараз це в основному Гданський осередок і
студентські активність біля Ярмарку). Після бурхливого розвитку почався
частинний занепад, криза також пластової організації – відхід людей,
проблеми з активністю на місцях, зв’язками між виховниками. Зараз кризу
подолано, завдяки клопіткій роботі Ірини Борущак та появи нової групи
виховників (с посеред числа колишніх учасників таборів). Важливим
елементом подолання кризи є відновлення зв’язків з Україною та діаспорою
що за плодоносило обміном кадрами, реальну допомогу як з України так і
за діаспори.

Криза це не лише зменшення кількості учасників таборів але занепад
видань які мали амбіції відкликуватися, подавати інформації про
молодіжні заходи та активність. „Пластовий Вісник”, „Бюлетень СУНМ”, так
як і скоріше „Зустрічі”, „Відрижка” „Свічадо” стали вже історичними
виданнями. Подібне можна сказати коли згадувати редагований польською
мовою студентський вроцлавський „Dialog” чи люблінський „Kr?g”. Відхід в
дорослість редакторів Ярка Сирника, Марка Гумецького, Гриця Купріяновича
означала смерть дуже цікавих видань. Перестали жити також інші цікаві
ініцятиви українських студентів, як наприклад Осередок Інформації
Національних меншин у Гданську. Ця доволі цікава і потрібна ініцятива
яка відкривалася на гранти з західних інституцій перестала існувати а з
нею конференції лідерів національних меншин бюлетень та не стандартний
культурний захід яким був фестиваль національних меншин (а радше його
молодіжна студентська гілка). Проблеми мав також рейд Карпати, щораз то
менше учасників менш амбітна заздалегідь підготована програма. Перестали
існувати деякі музичні та танцювальні колективи які роками гуртували
молодь. Діагнозу вати і активізувати українську молодь не вдалось за
допомогою Злетів української молоді організованих у половині 90-их в
Перемишлі чи Варшаві.

Але ми стали також свідками добрих і цікавих процесів у 90-их роках і
сьогодні. Таку тезу про позитивні зрушення та явища можна захистити коли
брати до уваги кількість учасників релігійних таборів „Сарепта”. Табори
які проходять у відділеннях у селі Новиця, Команьча не мають проблем з
набором та кількістю учасників. Попри те, що частина бувальців нарікає
на випадковість у підборі учасників, різну підготовку кадри, перегин з
молитовною програмою ці табори показують що молодь і діти є, що є з ким
працювати. Натяки на постійні проблеми з підготовкою кадрів та формулу
таборів не повинні залишитися поза увагою організаторів але слід ще раз
сказати що сама ініцятива зібрання молоді з різних, часто малих
місцевостей, молоді яка на щодень має обмежений контакт з українством
повинна отримати усесторонню підтримку також світських людей. Взагалі в
нас час зросли можливості церков, штатні кате хети, більш розвинута
мережа парохій розкривають великі можливості ведення цілеспрямованої
роботи. Добрим явищем є більше пропозицій для дітей протягом літнього
періоду. Табори в Україні, літні табори для українських дітей у Щеціні,
табори Пласту, Лемківська академія, туристичні поїздки в Україну
протягом року відігрівають не малу виховну роль.

Цікавим явищем останніх років є поява у 2003 р. українського молодіжного
студентського часопису <> – це приклад як з перемиських
спонтанних ініцятив – Об’єднання „Кропива”, потім співучасті молодих
Перемишля у видаванні <<Вісника Закерзоння>> вийшов цікавий зовсім новий
нестандартний проект. Взагалі перемиське середовище в кінці 90-их
характеризувалося багатьма починами направленими до молоді. Колективні
поїздки на могили на Закерзонні, в Україну, слідкування за літературним
життям, це були форми роботи які огортали багато молодих людей. Очевидно
інколи не обійшлось без клопотів, закидів, непорозумінь навколо деяких
осіб і ідей але цей традиційний модель плюс нові ініцятиви дали ефект
з’явилося доволі нове середовище молодих цікавих світу і громади молодих
людей. Коли мова про активність греко-католицької церкви то в останніх
роках пожвавішала робота з дітьми та молоддю до білогірських з’їздів та
релігійних фестивалів слід доєднати регіональні заходи організовані
священиками катехетами чи монашками.

Важко щось сказати автору цих рядків про роботу з українською молоддю та
дітьми Православної церкви, певно відбувається також навчання релігії,
табори діє Братство православної молоді (яке має навіть свої осередки у
Гайнівці та Цєпліцах) , в якому активні також молоді українці але
національна різноманітність ПАПЦ не сприяє більшому впливові церкви на
українську молодь. Водночас можна сказати, що немалу роль у виховній
роботі відігрівають фольклорні та хорові колективи які в Сяноці веде
пані Марянна Яра <<Сянічок>>, хор <<Ірмос>> гуртують в основному дітей
та молодь православного віровизнання. Подібне можна сказати про
Підляшшя, активність зосереджується навколо колективу „Ранок”, дій”
Єлизавети Рижик. Спроби переносити на Підляшшя досвіду пластової
організації, відкривати Підляшия на молодіжні організації в Україні
виявився марним. Навіть в студентському Білостоці інша молодіжна
структура СУНМ дуже швидко від заснування перестала діяти.

Нові цікаві явища у праці з наймолодшими це праця з дітьми на рівні
садочків. Виникнення садочку у Перемишлі та Більську Підляському з
українською виховною програмою, літніх етнографічних таборів для малюків
в час яких діти практично пізнають народне мистецтво, фольклор, спів,
мають змогу почути живу мову бабусь. Цей досвід вартий уваги в інших
регіонах Польщі (в Перемишлі вже є) де є відповідна кількість дітей.

Проблеми перспективи, питання методики. Кадрове питання як виклик або
чого нема, того нема

E E

ння, які загальні процеси котрі мають місце у Польщі матимуть вплив на
те чого нам сподіватися у майбутньому. Здається несерйозною проблемою є
відсутність на різних рівнях де ведеться робота з дітьми та молоддю
уніфікованої обдуманої методики виховної роботи, стратегічного
планування.

Так складається, що ані діаспорна, ані українська дійсність не підходить
у 100% до застосування серед українців Польщі. В Канаді чи США більші не
лише фінансові можливості більший досвід і кількісний потенціал як серед
виховного персоналу так і потенційних виховуваних. Українці з Польщі
знаходяться надалі десь поміж, умовно кажучи діаспорою, а Україною. Все
ж таки треба тут згадати, що у Польщі краща ситуація, як у Словаччині де
молодь часто не знає вже кирилиці, не говорить українською. Танець і
спів, участь в народних колективах залишається для багатьох одинокою
ознакою приналежності до української чи українсько-русинської спільноти.
У Польща форми активності в українському культурному просторі молоді на
даний момент більш різноманітні, проте перед українством у Польщі стоїть
питання як ,бути дальше? Такі самі здається, як у Словаччині загроза
стоять перед нашою громадою. В деяких регіонах Польщі у початкових
школах давно не вчать російської отже дитина, яка залишається поза
системою українських шкіл та пунктів навчання може вже не мати контакту
з кирилицею (і для прикладу самотужки вивчати мову). До того доходять
експерименти яких наслідки важко передбачити, спроби писати латинкою
церковні пісні, молитви. Звідти виникає, що загроза переходу на
словацький шлях виявляється доволі реальною.

Щоб мати більшу певність, що до того що українці не згинуть треба надалі
поєднувати старі форми активності й нові, як наприклад можливість
більшого залучення сучасного українського фактора від можливостей
відвідувати України, мати партнерів, друзів, до можливості користання з
україномовних телевізійних програм, записів на платівках зірок
української музики. Попри недосконалість цієї схеми російськомовність
багатьох сфер українського культурного, суспільного життя це може і
повинне бути сильний виховний фактор. Розрахунок не продовження життя
виключно за рахунок Закерзонської, Підялської, чи лемківської тотожності
не гарантує виживання в умовах колонізаційного тиску, ком6ерціалізації
усіх сфер життя та глобалізації. Проте, щоб у виховному процесі задіяти
фактор України треба на мою думку більше уваги присвятити
різноманітності образу України. На сьогодні непогано за допомогою ватр,
днів української культури, у Польщі присутня українська музика фольк,
фольклор, церковна та рок музика. На жаль інші жанри культури мало
присутні особливо в регіонах інколи більш амбітні проекти театр кіно не
використовуються у повністю у виховному процесі. Також мало помітні
спроби залучати до співпраці українських спеціалістів

Протягом 90-их років немала кількість молодих українців пройшло систему
вишколів для лідерів громадських організацій, і у рамках українських
молодіжних структур – Пласт, СУНМ, світового СУМ-у, чи у рамках програми
польської <<Школи лідерів >> і тому подібних. Дуже часто було однак так,
що молоді українці, котрі оволоділи основними знанням, як діяти не
бралися до того щоб бути активними у себе на місцях, серед ровесників.
Питання чому? Інколи теоретичні знання дуже важко застосувати в малих
структурах, проблемою були обмеження фінансів, та мала ефективність
таких дій. Простіше організовується концерт, Маланку, ефекти видно по
кількості публіки, це також реальний фінансовий прибуток на кошти
діяльності. Інколи на заваді стояла висока середня віку людей, які
активні у структурі ОУП на місцях. Саме різниця віку буває причину
зудару між консерватизмом а молодістю. У ставленні до нових людей, та
ідей частина лідерів ОУП, та священнослужителів церкви надто обережна.
Багатьох молодих відштовхували сварні зрілих лідерів, обмеження сфер
активності до культури (в більшості у фольклорному вигляді).

Нова система вишколів лідерів українського середовища не повстала і
здається скоро не повстане. На заваді стоять і кошти, і останнім часом
дуже помітна проблема набору як учасників так і кадрів. У Польщі іде
західний, відомий від років українцям Канади і США тренд, студенти літом
працюють, щоб мати на прожиток протягом року. А як не працюють, то
хочуть відпочити, їдуть самостійно за кордон, чи навіть в Україну, але
не хочуть включатися в громадські акції адресовані молодим та дітям.
Постійною проблемою є набрання літом кваліфікованої кадри яка зуміла б
підготовити цікаву програму, подбати про безпеку, і при тому зробила це
частино без зарплати.

Попри спроби залучення молодих українців до молодіжних проектів,
проблемою залишається також небажання нашими лідерами міняти постійні
форми активності та інколи солом’яний запал до того молодість ц6е стан
на кілька років потім потиняються проблеми з роботою хатою а ситуація у
країні не навіює оптимізмом. здійснюваних в Україні не вдалось за їх
допомогою змінити кількісно фактора участі в суспільному житті нашої
громади. Проекти реалізовані в Україні показали, що наша молодь загалом
поза надто заполітизованим молодіжним рухом. В Україні молодіжні
організації діють у інших масштабах та мають інші проблеми. Тому, окрім
Пласту, шкіл у Білому Борі, Перемишлі, деяких колективів, чи відділення
ОУП у Ельблонгу мало хто серед українців Польщі може похвалитися
довготерміновою різноманітною співпрацею у молодіжній ділянці з
партнером з України. Слід сказати, що на заваді стояло також те, що
деякі лідери українських середовищ зневажливо ставились до молодіжних
організації с поза України, їх більше цікавив вихід на захід т.зв.
великий масштаб. Не без впливу на розвиток співпраці на рівні двох
держав мав вплив брак грошей та відсутність зацікавлення попри
декларації державних мужів Києва та Варшави.

Зараз коли на сторінках <<Нашого Слова >> чи <<Благовіст>> з’являються
час від часу статті присвячені проблема молоді, то вони дуже часто мають
виключно характер звітів з заходів або штампові дописи з концертів, чи
поїздок в Україну. Дуже мало є можливостей, з україномовного видання у
Польщі, довідатися, що сьогодні про навколишній світ думають молоді
люди, які цінності сповідує молоде покоління, яке ставлення до
українськості, мови, України. Статті про сучасну молодь, які інколи
з’являються у наших виданнях, про проблеми виховання також не наближають
українцям Польщі того, що змінилося протягом останніх років або що в
тому плані відбувається в сьогоднішній Україні. Загалом можна сказати,
що автори більше зосереджуються на своєму власному досвіді або показують
історичний досвід довоєнної галичанської моделі. Переважають спогади, з
сильним релігійним фактором.

Інша проблема це обмін і контакти між ініцяторами різних виховних
проектів. На жаль при реалізації виховних програм багато відбувається в
закритому режимі, не відбувається обміну досвідом, критичний аналіз
пройденого. Організаторам не вистарчає сил, часу, переконання до того
щоб проводити аналіз і співпрацювати на загально польському рівні.
Причиною тут і брак навичок і… акція <<Вісла>> – наше розпорошення.
Коли порівняти з студентськими ініцятивами 80-их сьогодні вражає ницість
закритість та перевага споживацьких форм та загалом малий відсоток
активних людей.

Як у відомому гуцульському анектоді про допит НКВД-истом гуцула, коли
говорити про форми праці треба згадати чого насправді у нас нема, що
ставить під загрозу майбутнє громади. На даний момент усім структурам,
які намагаються і працюють з молоддю не вистарчає вповні кваліфікованих
кадрів, нових систем дії а також варіантів фінансування. Загалом
системою свідомого виховними дітей та молоді охоплений малий процент
українських дітей та молоді (хоч є позитивні зрушення збільшення дітей в
час фестивалів в Ельблонзі, Кошаліні). Генеральною проблемою наділі є
малі контакти з Україною. Літні поїздки це замало для налагодження більш
серйозного співробітництва, зміцнення пропозицій від культурницьких на
більш перспективні виховування лідерів тощо.

Атака Україною. Зірки як виховний культуровий фактор.

Помаранчева революція, і частинна активізація в час подій в Україні
нашої громади показала, що Україна може бути критерієм активізації також
для молодих українців Польщі. Наша молодь показала що вміє і може не
лише виступати на сцені чи тинятися по ватряних полях але і бути
спостерігачем організатором і учасником мітингів протесту, перекладачем
і посередником в контактах між польськими і українськими організаціями.
Це не можна не враховувати. До того зміна іміджу України як держави
відкриває для українців Польщі нові можливості бути необхідним для
польських організацій. Вже зараз зросло запотребовання на перекладачів
координаторів. Вже сьогодні можна акцентувати що знання української мови
України це окрім інших елементів можливість здобути професію. Прикладів
безліч українці-журналісти з Польщі які працюють у Києві Роман Крик,
Анна Кузьма Ярослав Юнко. Оля Гнатюк аташе культури у польському
посольстві у Києві, Юрій Онух з Варшави, директор Центру сучасних
мистецтв у Києві до того представників комерційних фірм тощо. Це повинні
використати вчителі батьки. Треба сподіватися, що вкінці збільшиться
обмін молоді між Польщею та Україною і тоді молоді українці повинні у
ньому існувати. Дуже багато залежить і від нас, і від України.

В Україні повинно опрацювати я окрема програма співпраці з українцями
Польщі. Вічно неможна пояснювати відсутність такої програми… великою
діаспорою в Росії та її потребами. Українці в Росії це зовсім інша
специфіка. Як показалося в останні роки в Україні є фонди на ведення
активної політики, відсутня була лише політична воля і творчий підхід до
питання допомоги діаспорі. Програма допомоги молодим українцям у Польщі
повинна окремо адресуватися для дітей із садочків, окремо для старших
дітей, окремо для студентів. Коли при її створенні візьметься до уваги
наш досвід і наші очікування тоді Україні як виховний фактор посягне
належне її місце. Одноразові табори поїздки це добра річ але це замало
щоб міняти ситуацію загрози в якій ми знайшлись. Друге це залучення
молодих українців в якості інструкторів, виховників в акції які
проводяться в Україні. Досвід Пласту, деяких членів СУНМ, українського
СУМ, чи дитячих таборів в Артеку показує, що діти та молодь з Польщі
вміють і можуть творчо збагатити проекти реалізовані в Україні. Треба
лише добре підготовити пропозиції, взяти до уваги специфіку, творчо
переосмислити працю установ та організацій відповідальних за працю з
діаспорою. Водночас треба також пам’ятати про кошти. Замість витрачати
на поїздки чиновників на Кубу, чи до Алжиру краще профінансувати реальні
взаємокорисні проекти.

У виховному процесі серйозною загрозу є поступаючи мовна асиміляція
нашої молоді не дасться вкрити, що щораз частіше і ті що виступають в
колективах і ті що їдуть літом на <<Сарепту>> бувають повністю і то
вперто польськомовні. Виховними дуже часто не мають і не володіють
знаряддями щоб протидіяти цьому. Форми протидії можуть бути різні від
примусу, до акцентування що українська мова може бути присутня у різних
сферах життя. Дуже цінним у цьому плані є доробок творців сайту
www.harazd.net який принципово є україномовний. Здається принциповість у
плані мови тут повинна виходити на усі рівні бути умовою sine qua non
кожного українського почину. Взагалі сам сайт harazd.net це доказ того,
що навіть в часи комерціалізації, змагань пацюків (wy?cigu szczorow) є
молоді українці, які мають бажання і роблять зробити щось корисне, не
лише критикують інших але вводять в життя проект який вимагає від них
немалої праці. І все робиться на громадських основах і що важливе якісно
і на професійному рівні.

В часи домінації комерційних медіа (головне телебачення) та загальної
комерціалізації культури немалу роль в піднесенні культурного рівня
громади та схиленні до національного молоді можуть відігравати
українські фольк колективи (яких інколи слід називати міні зірками).
Гурти „Хутір”, „Горпина” „Беркут”, яких засновники, що важливе вийшли з
українських шкіл (головне Гурово-ілавецького комплексу), котрі мають вже
стійку позицію на музичному ринку можуть бути позитивним взірцем для
молодої людини. Своєю високою позицією на музичній фольк сцені музичній,
в загально польських та регіональних медіа підносять рівень культурних
заходів, створюють атракцій ний взірець українства.. Популярність
колективів, спостерігання їхньої кар’єри притягає на масові заходи
глядача, в цей спосіб зростає також кількість споживачів української
музичної продукції. Це остільки важливе що зараз молодь більш відкрита
на медіа потребує виходити поза світ колективів, які відомі лише в
своєму середовищі, на колективи як показалися в телебаченні мають якісні
записи платівок. Це остільки важливе що в року ПНР частина української
міської молоді відходила від середовища між іншими тому що культурні (в
тому музичні) пропозиції бували одна жанрові або низькопробні. Довгі
роки серед українських музикантів не було справжніх рок колективів,
колективів які могли б з’явитися з українським репертуаром у загально
польських медіа (радіо та ТБ). Зараз молоді українці в плані жанрів
музики дуже різноманітні, і це дуже добре. Жаль лише, що наші непогані
колективи не можуть за існувати в Україні, хоч як твердить Василь Вовкун
режисер багатьох культурних заходів у Києві та регіонах а також нашого
Фестивалю українські з колективи з Польщі дуже цікаві і могли б бути
ними і для українського слухача..

До цієї картини музичного життя молоді треба звичайно додати те, що
надалі важливим елементом національного і музичного виховання молодих
українців є шкільні колективи та регіональні фольклорні колективи.
Сьогодні участь в українських колективах дає набагато більше
можливостей, як в часи ПНР. Українські колективи з Польщі запрошуються
на європейські заходи, участь в колективах нобілі тує в очах друзів.
Частина виконавців особливо з відомих фольк колективів з музики створила
собі також з музики джерело фінансових прибутків.

У 90-ті роки виникали також студентські аматорські театральні групи.
Активними були театр <<Контакт>> у Гданську, Театральний гурт Анни Курак
<<Варшава-Люблін>>, а зараз діють театр студентів варшавської та
ольштинської україністики, колектив люблінського колегіуму чи шкільні
колективи лігницькі та білогірський. Ці аматорські драматичні гуртки
засвідчують, що старі форми активізації студентської та середньо
шкільної молоді (що цікаве дуже популярні у часи УСКТ, коли вони інували
майже в кожному більшому осередку) можуть бути успішними попри зміну
поколінь. Зараз на жаль поза студентськими середовищем і перемиським
театральним гуртом він занадто занепав, а міг би бути елементом
активізації артистично вразливих молодих людей.

Окрім гуртів немалу виховну роль має волонтерська за ангажованість
молодих людей в підготовку масових і локальних заходів. Як показує
історія українців Польщі фестивалі української культури немислимі без
молодих і не лише тих на сцені. Фестивалі, Молодіжні Ярмарки це завжди
була добра школа активності й за ангажованості у життя громади.

Маємо те що маємо

До активізації молоді є відносно невеликі кадрові можливості для
розгорнення діяльності. Досвід Пласту і криза рейду <<Карпати >>
показують, що в наш час особливо у студентському віці спадає
зацікавлення активністю у громаді. Цей процес на жаль поступає. Сьогодні
маємо до діла з ситуацією, що міцні колись студентські середовища
перетворились щонайвище на консумерів що раз то більшої кількості
розважальних заходів. Активність українців з деяких академічних
осередків, так помітна в різни роки, це поки що історія. Здається що це
не лише зміна формули активності, а радше активне відходження певної
кількості молодих людей від будь якої активності. Атомізація і
комерціалізація не сприяє збиранню людей. Парадоксально в ситуації коли
є що раз більше можливостей комунікації – Інтернет, українські
телепрограми, радіо, сайти, загальнодоступні мобільні телефони все це
разом узяте не спричиняє збільшення активності серед молодих українців у
Польщі. Великим викликом є також проблеми на ринку праці, вони саме
виключають з активності частину студентів, чим ближче до завершення
стадіїв тим більше турбот про працю. Інше явище яке почасти має вплив на
осередки це виїзд активних високопрофесійних українців за кордон чи
міграції до великих міст.

В час злету молоді у квітні 2002 р. в Перемишлі і на сторінках „Вісника
Закерзоння” Редактор Б. Гук та його вихованці поставив запитання про
авторитети. Здається що розглядаючи проблему виховання слід звернути
увагу на те що це доволі серйозна проблема. Загалом навколишній світ
дуже скоро міняється темп змін шалений. Життя ставить перед молоддю
постійні питання про авторитет, водночас показує їх багатство і ницість.
Немалу деструктивну роль відігрівають у наш час медіа чого доказом
популярність зірок учасників біг бра дер та бар чи і інших.

Молоді українці інколи інстиктовно шукають подібних героїв, рок зірок,
футболістів, більшість однак не виходить поза схему польських
ровесників. У половині 90-их у гуртожитку білобірської школи не бачив ні
одного плакату з української рок чи спорт зіркою на стінах красилися
загально популярні гльобалізовані герої Памеля Андерсон, чи польська
Дода.

Новим явищем є масові заходи просто неба де молодь має можливість
пізнати українських виконавців (часто це дуже популярні українські зірки
з України) слід однак поставити тезу що сама присутність на масових
заходах не є запорошую збереження для українства молодих людей. Дуже
часто трапляється що попри масовість участі молоді таких заходів більш
активні форми які вимагають само занагажування мають серйозну проблему
набрати до 20 учасників. Консумціонізм це не лише теоретична загроза,
доказам хай будуть пусті домівки ОУП, висока середня віку читачів НС.

Отже на завершення загальний діагноз, на сьогодні для зрушення проблеми
виховання з місця потрібна співпраця, тих які мають досвід і бажання
бути активними в ділянці праці з дітьми та молоддю (шкіл, церков, ОУП,
батьків та умовно кажучи України), більша відкритість на нові форми
праці, тих які займаються процесом виховання на різних рівнях,
збільшення кількості зв’язків з Україною, і що найважливіше потрібна
співпраця різних структур та осіб (особливо вчителів). Враховуючи досвід
90-их років слід залучити до цієї співпраці організаторів масових
заходів щоб з року в рік зростав рівень культурних пропозицій протидіяли
вони патологіям ві верховенству споживацької схеми участі в культурі
(збільшити продаж книжок, більш амбітні точкі програми, вишколи).

Петро Тима

Автор випускник лігницького ліцею, в роках 1985-1989 заангажований в
роботу Ради культури студентів національних меншин, член Гданського
відділення, в роках 1985-1990 член студентського Наукового гуртка
істориків Гданського університету, учасник та співоорґанізатор наукових
конференцій , у 1988 р. співзасновник українського експериментального
театру <<Контакт>>, у 1989 р. співзасновник й перший голова Союзу
української незалежної Молоді (СУНМ), у 1989 р. співорганізатор Світової
конференції українських молодіжних організацій (Білий Бір Польща), у
1990 р. співзасновник та в роках 1990-1996 Голова Крайової Пластової
Старшини організації Пласт у Польщі, відзначений медаллю Святий Юрієм у
Бронзі;в роках 1996-2004 голова Крайової Пластової Ради;, протягом 90-их
років комендант таборів і вишколів співробітник журналу Зустрічі, віце
голова СКУМО (Світової конференції українських молодіжних організацій),
ініцятор польсько-українських молодіжних проектів, а також українських
молодіжних проектів у Польщі таких як Лемківська академія,
Польсько-український фестиваль молоді, Прикордоння зона.

Похожие записи