.

Методи навчання у вищій школі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1582 21031
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“МЕТОДИ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ”

 

ПЛАН

Вступ

1. Основні наукові підходи щодо вивчення та класифікації методів
навчання у вищій школі

2. Методи навчання та рівні навчання у вищій школі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”) визначає
потребу перегляду усталених підходів до змісту, методів і форм навчання.

Метод – (від грец. metodos – шлях до чого-небудь) означає спосіб
діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя
й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти.

В дидактичній літературі іноді розрізняють методи викладання, що
стосуються діяльності вчителя і методи учіння, що забезпечують
протікання навчальної діяльності учнів. Методи навчання – характеризують
насамперед спільну роботу вчителя й учнів.

Окрім основного визначення влітературі зустрічаються й інші визначення
методів навчання:

Метод – це форма руху змісту навчального матеріалу.

Метод – це упорядкована сукупність методичних прийомів, дій та операцій,
за допомогою яких організовується навчальна діяльність учнів і процес
засвоєння знань.

Метод – форма обміну навчальною інформацією між тим, хто навчає, і тим,
хто вчиться.

Метод – форма руху пізнавальної діяльності учнів.

Метод – упорядкована сукупність прийомів, дій і логічних операцій.

Метод – це спосіб співробітництва педагога й учнів.

Таким чином, метод навчання – досить складне, багатоякісне багатовимірне
педагогічне явище, в якому знаходять відображення об’єктивні
закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв’язок з
іншими дидактичними категоріями взаємозворотній: принципи, цілі, зміст і
форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без
нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації.

1. Основні наукові підходи щодо вивчення та класифікації методів
навчання у вищій школі

Огляд окремої підручникової, монографічної та журнальної літератури дає
змогу простежити тенденції розвитку та деякі спроби класифікацій методів
навчання у вищих навчальних закладах за останнє двадцятиріччя. При
цілісному підході до цього питання насамперед потрібно відмітити
розподіл методів навчання на дві групи, які називаємо традиційними та
нетрадиційними.

Ще відомим науковцем Бабанським Ю. К. виділялися три великі підгрупи
методів навчання, які ми відносимо до традиційних. Зауважимо тільки, що
більшість традиційних методів навчання стосуються школи взагалі, але
мають місце й у практиці педагогіки вищої школи також.

У відповідності з характером пізнавальної діяльності студентів по
засвоєнню змісту освіти виділяють такі методи, як
пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу,
частково-пошукові та дослідницькі. Мова йде про класифікацію методів
навчання на основі їх внутрішньої психологічної сторони, домінуюче місце
в якій займає концепція Лернера І.Я. та Скаткіна М.М. Підкреслимо, що
внутрішня психологічна сторона методу навчання є складним
психолого-педагогічним синтезом різних психологічних процесів (відчуття
і сприймання, пам’яті і мислення, емоцій, уваги і волі суб’єкта тощо) з
метою і змістом навчання.

Аспект передачі та сприймання навчальної інформації лежить в основі
класифікації методів навчання Перовського С.І., Голанта Є.Я. Науковці
поділяють методи навчання на словесні (розповідь-пояснення, бесіда,
лекція), наочні (ілюстрація, демонстрація) та практичні (досліди,
вправи, лабораторні роботи, реферати тощо).

У залежності від основних дидактичних завдань, які вирішуються на
конкретному етапі навчання, класифікацію методів здійснюють відповідно
до етапів процесу навчання Данилова М.О. та Єсипова Б.П.

Поряд з класифікаціями методів навчання, які відображають певну окрему
сторону чи завдання навчально-виховного процесу, існують бінарні
класифікації, які розглядаються Ярмаченком М.Д., Галузинським В.М.,
Євтухом М.Б. та ін. “Класифікація” методів навчання, що грунтується на
двох істотних ознаках як обов’язкових структурних властивостях методів”
була обгрунтована Алексюком А.М..

Отже, існують різні класифікації традиційних методів навчання.

Крім традиційних, у практиці педагогіки вищої школи за останні двадцять
років великого розповсюдження та застосування набули й інші методи
навчання, які ми називаємо нетрадиційними. Серед них певної уваги
заслуговують так звані “активні” методи навчання. Особливістю є
спонукання студента та викладача до активності, обов’язкову взаємодію в
процесі навчання студентів між собою чи з іншими суб’єктами НВП.

Литвиненко Є.А. та Рибальський В.І. виділяють сім основних методів
активного навчання: ділова гра, розігрування ролей, аналіз конкретних
ситуацій, активне програмове навчання, ігрове проектування, стажування
та проблемна лекція. Методи активного навчання використовуються для
тренування та розвитку творчого мислення студентів, формування в них
відповідних практичних умінь та навичок. Вони стимулюють і підвищують
інтерес до занять, активізують та загострюють сприймання навчального
матеріалу.

Ділова гра включає наявність ігрового моделювання та розподіл ролей між
учасниками гри; наявність загальної мети всього ігрового колективу,
досягнення якої забезпечується взаємодією учасників гри, підкоренням їх
різнобічних інтересів цій загальній меті.

Розігрування ролей є простішим методом порівняно з діловою грою, що
потребує менших затрат часу та засобів на розробку та впровадження.
Взаємодія учасників ігрового заняття може здійснюватися, зокрема, у
вигляді дискусій.

Аналізу конкретних ситуацій як нетрадиційного методу навчання властиві:
наявність складної задачі чи проблеми, формулювання викладачем
контрольних запитань з даної проблеми, обговорення можливих варіантів її
вирішення.

Метод активного програмового навчання характеризується однією
специфічною рисою – поінформованістю викладача у правильному чи
найоптимальнішому вирішенні поставленої перед студентами проблеми.

“В принципі методи активного програмового навчання та ігрового
проектування можуть розглядатися як різновидності методу аналізу
ситуацій. Їх виділення пов’язане з суттєвими відмінностями призначення,
областей використання та масштабу ситуацій, що розглядаються”.

Що стосується методу ігрового проектування, то при його використанні
відсутнє наперед відоме вирішення поставленої перед студентами задачі.
На відміну від методу аналізу ситуацій для даного методу, процес
проектно-конструкторського вироблення варіантів вирішення, їх захисту та
обговорення може тривати кілька тижнів.

Стажування як метод навчання полягає в тому, щоб студент у ролі стажиста
займав певну посаду. Хоча і під контролем, він повинен самостійно діяти,
тобто приймати рішення, взаємодіяти з іншими посадовими особами.

Проблемною є така лекція, що містить у собі проблемні, дискусійні
твердження, варіанти вирішення яких досягаються обов’язковим
обговоренням їх між усіма присутніми. Цьому передує монолог викладача, в
якому він вводить слухачів у проблему, вказує на можливі підходи до її
аналізу на матеріалі співставлення різних факторів та теорій і знайомить
з деякими умовами та прецендентами її розв’язання, створюючи тим самим
грунт для проблематизації зовнішнього діалогу.

Як наслідок вдосконалення професійної підготовки майбутніх педагогів
було створено педагогічну студію. Щуркова Н.Е. та Залекер О.П., які
займалися методикою організації педагогічної студії, зосереджують свою
увагу на трьох основних методах навчання: ілюстративному, методу
“повсякденної аналогії” та на вправах, покликаних формувати необхідні
педагогічні вміння.

Ляудіс В.Я. пропонує виділити серед сучасних активних методів навчання
три групи, які використовуються “з метою спрямованого формування різних
видів пізнавальної діяльності та форм мислення”.

Ними є такі: методи програмованого навчання, методи проблемного
навчання, методи інтерактивного (комунікативного) навчання. Ляудіус В.Я.
наголошує, що кожний з методів виникав як “спроба подолання обмеженості
традиційних методів навчання, а також і тих обмежень, які породжувалися
активним методом”. Вона виділяє також “інструментарій дій”, які, на її
думку, виражають сутність даного методу та окреслюють межі його впливу
як засобу управління процесом розвитку пізнавальної діяльності
студентів. Так, метод програмованого навчання характеризується дозованим
кроком програми, алгоритмом; проблемного навчання – проблемною
ситуацією, типами проблемних ситуацій, евристичною програмою; методам
інтерактивного навчання властиві колективні дискусії, навчально-ділові
ігри, сценарії та партитури діалогів та полілогів у процесі колективного
вирішення проблем.

Лозова В.І., Золотухіна С.Т., Гриньова В.М. вважають диспут, дискусію,
мозкову атаку, аналіз конкретних педагогічних ситуацій, рольові та
ділові ігри активними методами навчання у педагогіці вищої школи.
Методом “мозкової атаки”, якого не торкалися вище згадані класифікації,
вони називають “спосіб колективного продукування ідей, який формує
вміння зосереджувати увагу на якійсь вузькій меті. Використовуючи метод
мозкової атаки, студенти працюють як “генератори ідей”, при цьому вони
не стримуються необхідністю обгрунтування своїх позицій та позбавлені
критики, адже за цих умов немає “начальників” і “підлеглих”, є лише
експерти в кожній групі студентів, які фіксують, оцінюють та вибирають
кращі ідеї.

Розв’язання педагогічних задач методом мозкової атаки на думку
Бондарчука Л.І. та Федорчука Е.І. є ефективним шляхом формування у
студентів уміння взаємодіяти в колективі.

Щербань П.М. серед навчально-педагогічних ігор виділяє ділову гру,
рольову гру, аналіз конкретних психолого-педагогічних ситуацій, мозкову
атаку, а також ігрове проектування – “форму розробки студентами
рекомендацій, планів і заходів навчально-виховного характеру.”

До нетрадиційних методів навчання відносять ще й навчальні модулі, які
дедалі ширше використовуються в практиці педагогіки вищих навчальних
закладів. Відомі різні підходи трактування модулів. (Агапова О.І.,
Швець В.І, Вербицький А.А., Куликов С.І., Дурко Є.М. та ін.). Навчальним
модулем вважають метод навчання, що активізує самостійну пізнавальну
діяльність студентів, служить її поетапній організації, регулюванню,
контролю та оцінці. Кесаманли Ф.П., Оржешковська Л.М. та Ткач Г.І.
поділяють навчальний модуль на п’ять складових частин:
структурно-логічні схеми (виділяють основні блоки знань по темі, що
вивчається); навчальну карту (встановлюється ієрархія елементів, що
вивчаються); вибіркові тести для контролю (чи самоконтролю); задачі
аналітичного чи графічного змісту (для контролю чи самоконтролю на більш
високому рівні (на рівні умінь та навичок) та лабораторні роботи
дослідницького характеру, що сприяють становленню та закріпленню знань з
теорії. Дидактики вважають, що перехід до модульного навчання означав би
корінне перетворення системи навчання. До цього додамо, що в Київському
національному університеті ім. Тараса Шевченка на базі вивчення
студентами однієї з дисциплін “Педагогіки вищої школи” Алексюком А.М.
була розроблена педагогічна технологія, побудована за принципом
модульного процесу навчання, яка стала широко відомою в педагогіці вищої
школи нашої країни.

Порівняно до вище згаданих складових частин навчального модуля Глузман
О.В. розглядає “т’юторські” заняття. Кожне з них, за його словами,
замінюючи семінарські та лабораторні роботи, “включає в себе три-чотири
види навчальної роботи: дискусію щодо змісту вивчених першоджерел,
аналіз педагогічних ситуацій, вирішення проблемно-педагогічних задач,
рольову та ділову гру.”

Зосереджуючи свою увагу на класно-урочній та модульно-розвиваючій
системі, Фурман А.В. підкреслює, що модульно-розвиваюча система має
якісно відмінне від традиційної програмно-засобове забезпечення
навчально-виховного процесу.

Перехід до даної системи передбачає створення науковцями і практиками у
ході спільного неперервного пошуку граф-схеми навчальних курсів наукових
проектів змістового модуля, навчальних сценаріїв модульних занять та
розвивальючих міні-підручників.

До методів навчання, в процесі яких проявляється та оцінюється
індивідуальна діяльність студентів, відносимо поза аудиторну діяльність.
Як висловлюються Володько В.М. та Іванова Т.В., “самостійна
навчально-пізнавальна діяльність студентів виявляється тим характерним
видом навчання, який найповніше відображає загальні риси творчої
діяльності. Вона детермінується метою, усвідомленою студентами,
визначеними мотивами, реалізується за допомогою самостійних дій, які
вимагають розумових, вольових або фізичних зусиль і завершується
конкретними результатами “.

Кондрашова Л. В., яка досліджувала поза аудиторну роботу, зазначала:
“Здатність оперувати педагогічними фактами формується в процесі
навчальних занять з предметів психолого-педагогічного циклу, що
озброюють студентів навичками теоретичного аналізу. Але подальше
поглиблення та розвиток цієї властивості має місце в процесі активної
діяльності, ‘”різновидом якої може служити поза аудиторна робота…”.
Поза аудиторна робота студентів в широкому розумінні включає в себе як
самостійну пізнавальну діяльність, так і такі ефективні форми:
систематична робота студентів у педагогічних гуртках і клубах,
проблемних групах; організація і проведення диспутів, науково-практичних
і читацьких конференцій; участь студентів у педагогічних конкурсах і
олімпіадах; випуск журналів та газет. Так, наприклад, підготовча робота
по організації та проведенню поза аудиторних заходів (вечорів, диспутів,
бесід, конкурсів тощо) сприяє студентам набувати просвітницьких умінь:
вміння провести бесіду, лекцію, доповідь, педагогічну інформацію,
диспут, дискусію з актуальних проблем педагогіки та психології.

Судячи про тенденції розвитку методів навчання, як бачимо, немає жодної
класифікації, оптимальної щодо всього навчального процесу через те, що
відображає лише одну або кілька сторін процесу і методів навчання.
Зрозуміло, що не можливо побудувати якусь незмінну класифікацію
загальних методів навчання, оскільки це означало б помістити надзвичайно
різноманітну навчально-педагогічну діяльність, яка постійно
поновлюється, у сталу.

2. Методи навчання та рівні навчання у вищій школі

Виходячи з педагогічної системи, обгрунтованої Беспалько В.П., яка була
удосконалена Жуковим Р.Ф. та Кузнєцовим Ю.В., де розглядаються п’ять
рівнів навчання, що дозволяють оволодіти знаннями в тій чи іншій
області, пропонується класифікація методів навчання на основі даних
рівнів навчання. Класифікація допускає як використання традиційних і
нетрадиційних методів навчання, так і вихід одних та перехід до більш
імпонуючих.

Перший рівень – знання-знайомства, які дозволяють студенту розрізняти,
впізнавати знайомий йому предмет, явище, певну інформацію.

Другий рівень – знання-копії, що дозволяють переказати, репродукувати
засвоєну інформацію.

Третій рівень – знання-вміння, тобто можливість застосувати одержані
знання в практичній діяльності.

Четвертий рівень – знання-навики свого роду автоматизовані вміння.

П’ятий рівень – категорія творчості, результатом якої є так звані дії
“без правил” в певній галузі навчально-пізнавальної діяльності.

Відомо, що кожна професійна діяльність охоплює весь діапазон знань від
першого до п’ятого рівнів. Звичайно, щось залишається на рівні
поверхневого знайомства, щось на рівні автоматичних навичок, але
навчально-пізнавальна діяльність, яка стосується спеціальності, повинна
сягати п’ятого рівня – категорії творчості. Зрозуміло, що на лекціях,
особливо потокових, неможливо досягти не те, щоб п’ятого рівня знань,
але й третього, четвертого. Саме задля цього ми повинні використовувати
такі методи навчання, які спонукають та активізують індивідуальну
діяльність студентів. З огляду на вищесказане пропонуємо дану
класифікацію, яка, ще раз наголошуємо, не є сталою, а може змінюватися
відносно тенденцій розвитку Методів навчання. Сталим може залишатися
лише твердження про використання тих чи інших методів для набуття
певного рівня знань.

Ясна річ, методи навчання у практиці педагогіки вищих навчальних
закладів не тільки впливають на якість професійної підготовки студентів,
але вони є першоджерелом цієї якості. Огляд літератури щодо фахової
підготовки, розвитку творчої особистості студентів, формування його
морального потенціалу та психолого-педагогічної підготовки, зокрема,
дають нам змогу простежити частоту використання тих чи інших методів на
протязі всього навчання на сучасному етапі..

Протягом І-ІV семестрів навчання в загальному переваги надаються тим
методам навчання, які працюють на інформаційному рівні (див. таблицю).

Домінуюче місце займають заняття лекція-семінар. Досить змістовні з
методичного погляду лекційні заняття пропонують Солдатенко М.М. та
Сусь Б.А.. Починаючи з V семестру, студенти вивчають дисципліни
психолого-педагогічного циклу, більше уваги приділяється методам
навчання на проблемному (аналітичному) рівні. У студентів розвиваються
уявлення про творчий характер професійно-педагогічної діяльності,
з’являється можливість застосувати набуті знання на практиці та
закріпити їх. На евристичному (пошуковому ) рівні основна увага
студентів VII-VIII семестрів акцентується на опануванні навиків
дослідника. Цей етап є переходом від досліджень загально-педагогічного
характеру до дидактико-методичних; студенти знайомляться з загальною
методологією та комплексом методик, а також застосовують свої знання на
практиці. На п’ятому науково-дослідницькому рівні, що охоплює ІХ-Х
семестри має місце комплексна дослідницька робота з педагогіки,
психології, фахової методики. Студент повинен мати добре розвинуті
професійно-педагогічні вміння для проведення дослідно-експериментальної
роботи в конкретному навчальному закладі. На цьому етапі перевагу
надають тим методам навчання, в яких у більшій мірі проявляється та
оцінюється індивідуальна діяльність студентів.

Висновок

Отже, можна дійти висновку, що методи навчання – надзвичайно складні
психолого-педагогічні та соціально-педагогічні утворення. При розкритті
їх суті виявляється, що їм властиві не одна, а кілька істотно важливих
ознак, і через те будь-якій з них можна віддати перевагу лише в цілком
конкретних педагогічних умовах.

На даний час немає жодної класифікації методів навчання, яка охопила б
широкий та різноманітний діапазон традиційних та нетрадиційних методів
навчання. Неможливо зупинятися на використанні тих чи інших методів
навчання окремо. Лише інтегруючись одні в другі, поєднуючись та
взаємодоповнюючись, традиційні та нетрадиційні методи навчання у вищих
навчальних закладах можуть привести до очікуваних результатів.

Список використаної літератури

Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – Київ, 1981, – 206с.

Бондарчук Л.І. Федорчук Е.І. Методи активного навчання в курсі “Основи
педагогічної майстерності.” Вища і середня пед. освіта. – Київ,
1993. – № І6.- С 51-56.

Володько В.М. Іванова Т.В. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність
як один з методів розвитку творчих здібностей студентів. Вища і середня
педагогічна освіта . – Київ, 1993. – № І6. С. 62.

Педагогіка. /3а редакцією М.Д.Ярмаченка/. – Київ, 1986.- С. 164-190.

Педагогика. /Под. ред. Ю.К.Бабанского/. – Москва, 1988.- С. 386-412.

Солдатенко М.М. Сусь Б.А. Самостійна пізнавальна діяльність як
найважливіша умова формування спеціаліста. // Вища і середня освіта. –
Київ, 1994. – № 7. – С. 39-44.

Фіцула М.М. Педагогіка . – Тернопіль, 1997. – С. 132-143.

Фурман А. Технологія створення граф-схем навчальних курсів у
модульно-розвивальній системі. // Рідна школа. – К., 1997. – №2. – С.
25-78.

Щербань П.М. Навчально-педагогічні ігри – активна форма підготовки
майбутніх вчителів. // Вища і середня педагогічна освіта. – Київ, 1993.
– №6.- С. 68-73.

Щуркова Н.Е. Практикум по педагогической технологии. – Москва, 1998. –
С. 6-7.

Явоненко О.Ф. Савченко В.Ф. Комплексний підхід до розв’язування проблем
фахової підготовки студентів педвузу. // Педагогіка і психологія.-Київ,
1996. – №4. – С. 167-173.

Рівень навчання Рівеь застосування Методи організації та здійснення
навчально-пізнавальної діяльності Методи активізації та мотивації
навчально-пізнавальної діяльності

Методи контролю та самоконтролю

аспект передачі і сприйняття навчальної інформації логічний аспект
аспект мислення аспект керування навчанням

діяльність в колективі самостійна діяльність

I Інформа-ційний (догмати-чний) словесні (розпо-відь, лекція, бесіда)  
Пояс-нюва-льно-ілюстра-тивні Навча-льна робота під керів-ниц-твом
викла-дача методи стимулювання і мотивації обов’язку і відповідальності
в навчанні (1 роз’яснення мети навчального предмета; 2 вимога до
вивчення предмета) навчальний модуль: стуктурно-логічні схеми методи
усного контролю

II

наочні (ілюстра-ція, демонс-трація   Репро-дук-тивні

методи активізації: 1 розігрування ролей (чи рольова гра)

2 навчальна дискусія (обмін думками) навчальна карта методи письмового
контролю та самоконтролю

III Проблемний (аналітичний) Практич-ні (досліди, вправи, лабора-торні
роботи, реферати) Індук-тивні та диду-кти-вні Пробле-много викладу
Самос-тійна робота 1 аналіз конкретних ситуацій

2 метод активного програмного навчання

3 метод ігрового проектування

4 мозкова атака

5 дискусія та диспут вибіркові тести методи лабораторно-практичного
контролю

IV Евристичний (пошуковий)

Частко-во-пошуко-ві

1 проблемна лекція

2 ділова гра задачі аналітично-го та графічного змісту методи
лабораторно-практичного самоконтролю

V Дослідни-цький     Дослід-ницькі

стажування Лабораторні  

PAGE

PAGE 14

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020