Пошукова робота

Методи і форми організації навчання

Процес навчання пов’язаний з використанням певних способів, прийомів,
завдяки яким діти опановують нові знання, розвиваються розумово, у них
формуються необхідні для пізнавальної діяльності особистісні якості. Для
позначення сукупності цих способів використовують поняття «метод» (грец.
methodos — спосіб пізнання, шлях руху до істини). Водночас він є і
сукупністю приписів, вимог, принципів, які регламентують процес
вирішення конкретного завдання.

У сфері дидактики особливу роль відіграє метод навчання, в якому
поєднується спосіб діяльності того, хто навчає, і спосіб навчальної
діяльності дитини.

Метод навчання — система послідовних способів взаємопов’язаної
діяльності педагога і дітей, спрямована на досягнення навчально-виховних
завдань.

На практиці метод навчання постає як спосіб роботи вихователя, завдяки
якому дошкільник засвоює знання, уміння, навички, розвиває свої
пізнавальні здібності. Метод навчання спрямований на забезпечення
взаємозв’язку пізнавальної та практичної діяльності дітей, тому він має
і освітнє, і виховне значення. Структурним елементом методу навчання є
прийом навчання — конкретна дія вихователя чи дитини.

Особливості методів навчання

Залежно від змісту навчального матеріалу обирають спосіб його засвоєння,
тобто конкретний метод навчання. Наприклад, опанування знань про
навколишню дійсність вимагає передусім зорового, слухового та інших
видів сприймання, а отже, наочних і практичних методів. Осмислення
матеріалу забезпечують бесіда, пояснення, розповідь, тобто словесні
методи.

Конкретний метод визначає особливості діяльності вихователя і дітей,
напрям процесу навчання. Як правило, в педагогічній практиці
орієнтуються на комплексне застосування різноманітних методів.

Використовувані у дошкільній дидактиці методи навчання класифікують за
різними ознаками. За джерелами знань розрізняють наочні, словесні та
практичні методи.

Наочні методи. Особливість цих методів навчання полягає у набутті дітьми
знань шляхом сприйняття окремих процесів, явищ, предметів або їх
зображень. Наочні методи широко використовують при повідомленні
дошкільникам нової інформації. За словами К. Ушинського, вони
ґрунтуються на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною.
«Цей хід навчання від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки
такий природний і ґрунтується на таких зрозумілих психічних законах, що
відмовлятися від його необхідності може лише той, хто зовсім відхиляє
необхідність дотримуватися у навчанні вимог людської природи взагалі і
дитячої особливо». До цієї групи методів належать спостереження і
демонстрація.

Спостереження. Воно є провідним у навчанні дітей дошкільного віку. Суттю
спостереження є безпосереднє, цілеспрямоване, планомірне сприйняття
дітьми процесів, явищ, об’єктів навколишнього світу за допомогою органів
чуття, без втручання у їх буття.

Під час спостереження активно взаємодіють сприймання, мислення і
мовлення, дошкільники виокремлюють у предметах і явищах основні, суттєві
ознаки, встановлюють причинно-наслідкові зв’язки, залежності, засвоюють
основні знання. Воно максимально відповідає особливостям пізнавальної
діяльності дітей, сприяє розвитку їхніх пізнавальних здібностей
(інтересу до навколишнього світу, допитливості, спостережливості),
удосконалює сенсорні процеси (відчуття, сприймання).

Спостереження буває короткочасним (наприклад, за поведінкою тварини) і
тривалим (за будівництвом будинку, ростом рослини тощо).

У процесі навчання використовують такі види спостережень:

— розпізнавальні спостереження, їх застосовують у всіх вікових групах
для ознайомлення з новими об’єктами, уточнення та розширення уявлень
дітей;

— спостереження за зміною і перетворенням об’єктів. Полягають у
зіставленні стану об’єкта на конкретний час із попереднім його станом,
виокремленні серед різноманітних ознак тієї, що свідчить про зміну. Такі
операції стимулюють розвиток пізнавальної активності дітей;

— репродуктивні спостереження. Вони засновані на відтворенні образу
об’єкта, формують уміння використовувати знання у вирішенні практичних і
пізнавальних завдань.

Дошкільна педагогіка ставить такі вимоги до спостереження як методу
навчання:

1) умотивованість, чіткість формулювання мети спостереження, доцільність
завдань, які ставить перед дітьми вихователь;

2) врахування рівня розвитку дошкільнят, їхніх інтересів при виборі
об’єкта спостереження, конкретність об’єкта;

3) планомірність розгортання процесу спостереження;

4) цілеспрямована активізація інтересу дітей з метою задіяння різних
органів чуття;

5) стимулювання самостійності, розумової активності дошкільників під час
спостереження за об’єктами, використовуючи словесний супровід
(проговорювання дітьми назв об’єктів, вказівки вихователя, його
запитання);

6) використання знань, вражень, набутих під час спостереження, у
подальшій діяльності дошкільників (на заняттях, у грі тощо).

Демонстрація, її використовують для уточнення, узагальнення і
систематизації знань дітей про предмети і явища, формування уявлень про
недоступні для безпосереднього сприймання об’єкти. Метод демонстрації
полягає у показі дітям натуральних предметів або їх зображень (картин,
діапозитивів, кінофільмів). Використовуваний під час демонстрацій
ілюстративний матеріал повинен реально відображати навколишню дійсність,
не спотворюючи її, а його зміст — відповідати пізнавальним можливостям,
рівню розвитку дітей.

У дошкільному закладі для демонстрації використовують: спеціально
створені дидактичні картини (серії про тварин, пори року); репродукції
картин відомих художників (пейзажі, натюрморти, портрети дітей, казкові
сюжети); книжну графіку (ілюстрації до художніх творів); предметні
картинки, згруповані за відповідними темами («Одяг», «Наше місто»,
«Праця дорослих» та ін.). У процесі навчання дошкільникам демонструють
слайди, діафільми, відео-фільми, комп’ютерні програми для дітей. При
цьому важливо забезпечувати не лише відповідну для певного віку
кількість вражень, а й необхідні гігієнічні умови (тривалість, якість
зображення, відстань, освітлення та ін.).

За допомогою демонстрації картин, ілюстрацій, схем формуються уявлення
про статичні наочні образи, а при використанні технічних засобів
навчання — динамічні.

Словесні методи навчання. Основою цієї групи методів є слово як джерело
здобуття знань, що відкриває для дітей можливості виходити у процесі
пізнання за межі безпосереднього сприймання. Основними словесними
методами, які використовують у навчанні дошкільників, є розповідь,
читання (слухання дітьми) творів художньої літератури, бесіда.

Розповідь. Вона збагачує дитину різноманітними враженнями, впливає на її
розум, почуття, уяву. Розповіддю є живий, образний, емоційний, логічно
структурований виклад подій, заснований на фактичному матеріалі.
Розповідь вихователя повинна мати чітко визначену тему, художню форму,
бути динамічною, засновуватися на близьких і цікавих для дітей фактах.
Вони можуть бути присвячені поточним подіям, праці дорослих, явищам
природи, святам та ін.

Найпоширенішими видами дитячих розповідей, які використовують у
навчальному процесі, є перекази літературних творів, розповіді за
картинами, про предмети та іграшки, про події з власного досвіду,
складання казок, закінчення початку розповіді вихователя та ін.

Читання (слухання дітьми) творів художньої літератури. Цей метод
навчання сприяє розширенню знань дошкільників про предмети і явища,
формуванню художніх смаків, умінь сприймати й аналізувати художні твори,
відтворювати словесні образи, простежувати і розуміти зв’язки у творі,
виникненню співпереживання.

Бесіда, її використовують для узагальнення і систематизації знань.
Беручи участь у бесіді, дитина повинна знати, про що йдеться, уміти
включатися в діалог, підтримувати і розвивати його, слухати і розуміти
співбесідника, керувати своєю увагою та ін.

Важливо правильно побудувати бесіду, враховуючи її вид (вступна,
підсумкова), підібрати питання, які повинні бути простими і зрозумілими
за змістом, короткими і чіткими за формою. Вони можуть бути
констатуючими, причинно-наслідковими, проблемними.

У роботі з дошкільниками використовують такі види бесіди:

— етична (її метою є формування моральних уявлень дітей);

— пізнавальна (про події життя, працю дорослих, природу);

— вступна (використовують для підготовки дітей до певної діяльності);

— підсумкова (застосовують з метою уточнення, систематизації знань).

Цей метод використовують у роботі з дошкільниками, які вже мають певний
запас знань, комунікативний досвід.

Практичні методи навчання. За допомогою них педагог організовує
різноманітну практичну діяльність дітей, що сприяє засвоєнню ними знань,
умінь і навичок. Використання практичних методів змінюється з віком
дітей, оволодінням ними відповідними вміннями. Якщо у молодшій і
середній групах вихователь здебільшого показує способи виконання
завдання за зразком, то у старшій групі демонстрація все більше
поступається місцем самостійному виконанню роботи за заданими умовами.
До цих методів належать вправи, ігри, прості досліди, моделювання.

Вправи, їх суть полягає у багаторазовому повторенні дитиною розумових і
практичних дій, зміст яких заданий педагогом. З огляду на функціональне
призначення виокремлюють такі види вправ:

— вправи, спрямовані на відтворення навчального матеріалу з метою його
закріплення. Вони сприяють формуванню в дошкільників уміння зіставляти
одержаний результат із передбачуваним, виправляти помічені
невідповідності, розвивають самоконтроль. У педагогічній практиці
дитячого садка такі вправи є найпоширенішими;

— вправи, спрямовані на використання засвоєних знань, умінь і навичок у
нових умовах. Вимагають від дітей розвиненої самостійності,
наполегливості у досягненні мети;

— творчі вправи. Передбачають застосування нових дій і операцій, якими
дошкільники ще не оволоділи.

Раціональному використанню вправ сприяє чітке формулювання перед дітьми
навчального завдання, демонстрація способів виконання, поступове
ускладнення їх з урахуванням вікових можливостей та індивідуального
розвитку дошкільнят, володіння ними навичками самоконтролю, а також
диференційований аналіз та оцінка результатів їх виконання.

Ігри. Цей метод передбачає застосування у навчанні елементів ігрової
діяльності, внаслідок чого дидактичне завдання стає більш зрозумілим,
доступним і привабливим для дитини, а процес навчання — цікавішим.

Гра сприяє розвитку довільної уваги, активізує мислительну діяльність,
творчу думку і волю дошкільників. Особливо часто звертаються у дитячому
садку до автоди-дактичних ігор, під час яких дії дітей регулюються
певним завданням і правилами. Використовують їх з метою закріплення,
узагальнення, систематизації знань як на заняттях, так і в повсякденному
житті.

Прості досліди. Полягають у перетворенні предмета, явища чи ситуації з
метою виявлення прихованих якостей об’єктів, установлення зв’язків між
ними та ін. Такі дії є пошуковими, їх зміст залежить від
навчально-пізнавальних завдань, які ставить вихователь, можливостей
дитини діяти самостійно.

Пошукові дії дошкільнят можуть бути спрямовані на виявлення властивостей
предметів (важкий — легкий; плаває — тоне) та їх станів (перехід води у
пару тощо). До такої діяльності, як правило, залучають старших
дошкільників, а дітям молодшого і середнього дошкільного віку пропонують
виконувати окремі пошукові дії. Поступово вони переходять від спроб
певним способом досягти практичного результату до дій, спрямованих на
пізнавальний результат, виявлення прихованих властивостей предметів та
їх зв’язків.

Моделювання. Його основою є принцип заміщення, згідно з яким реальний
предмет заміщується його зображенням або певним знаком. Створення та
використання моделей цінні для формування знань про властивості, зв’язки
предметів і явищ. Вони дають змогу простежити недоступні для
безпосереднього споглядання зв’язки.

У навчанні дітей дошкільного віку використовують предметні (аналогічні
предмету фізичні конструкції), предметно-схематичні (суттєві компоненти
об’єкта, зв’язки між ними позначають за допомогою предметів-замінни-ків
і графічних знаків), графічні (графіки, формули, схеми та ін.) моделі.

За типом пізнавальної діяльності виокремлюють такі методи навчання:
пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний), репродуктивний
(відтворюючий), частково-пошуковий (евристичний), проблемний,
дослідницький.

Пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод. Його
використання вихователем забезпечує сприймання, усвідомлення та
запам’ятовування дітьми фактів і явищ. Цінність цього методу полягає в
тому, що він сприяє засвоєнню і відтворенню значного обсягу знань. При
цьому вихователь має змогу використати різні форми викладу матеріалу
(фронтальну, групову, індивідуальну).

Репродуктивний метод. Заснований на відтворенні знань, повторенні
способів діяльності за завданням педагога. Із цією метою використовують
неодноразове повторення виконання одного й того самого завдання, а також
варіативних, схожих з раніше засвоєними зразками.

Частково-пошуковий (евристичний) метод. Суть його полягає в тому, що
педагог доручає дітям завдання, які є окремими етапами розв’язання
проблеми. Дошкільники повинні сприйняти завдання, осмислити його умови і
самостійно знайти шляхи його вирішення.

При цьому вихователь може запропонувати таку схему пошуку:

— приймати, а потім і самим висувати пізнавальне завдання;

— пропонувати здогадки про причини і наслідки спостережуваних явищ;

— обирати і використовувати способи перевірки висунутих здогадок;

— аналізувати факти, робити висновки. Проблемні ситуації виникають часто
у повсякденному

житті дитячого садка, тому вихователю важливо максимально застосовувати
частково-пошуковий метод у вирішенні їх дітьми.

Проблемний метод. Використовують його для активізації розумової
діяльності дітей. Як відомо, інтерес до проблемних завдань у них виникає
досить рано і розвивається протягом усього дошкільного віку. Для
педагога, який вирішив використати цей метод, головне правильно
сформулювати проблему, стимулювати самостійний пошук дітьми шляху її
вирішення.

У навчанні дошкільників використовують такі види проблемно-ігрових
завдань:

— завдання, які вимагають установлення просторових і функціональних
зв’язків (ігри для дітей раннього й дошкільного віку типу «Одягни
ляльку»);

— завдання, що вимагають розкриття причинних зв’язків (вправа «Човник»
із двома човниками, в одного з яких діряве дно);

— завдання, які вимагають знання способів дії з предметами (лото «Кому
що потрібно?»);

— завдання, спрямовані на класифікацію предметів (гра «Прибери зайве» та
інші);

— завдання, розраховані на словесне вирішення на основі уявлень про
залежність предметів і явищ (словесні логічні задачі, загадки тощо).

Проблемне навчання пов’язане із мисленням дитини, стимулює його
розвиток. Тому важливо, крім мотивації такої навчальної діяльності,
максимально враховувати рівень знань, можливості мислення дошкільника.

Дослідницький метод. Він заснований на складанні педагогом і
пропонуванні дітям проблемних завдань для пошуку рішення. Діти мають
сприйняти вказану вихователем або самостійно побачити існуючу проблему,
усвідомити її умови, спланувати етапи і засоби вирішення, проаналізувати
успішність роботи на кожному етапі. Дослідницьке завдання вони
розв’язують самостійно, а педагог лише коригує за необхідності їхні дії.

Метод розвитку творчих здібностей дітей на основі теорії вирішення
винахідницьких завдань. За допомогою спеціальних вправ дошкільників
знайомлять із законами діалектики, вчать системного аналізу, підводять
до пошуку, погляду на предмети і явища з різних боків, бачення
суперечностей в об’єкті (щось у ньому добре, а щось погане, щось
корисне, а щось шкідливе тощо). Діти опановують навички вирішення
проблем, використовуючи прийоми аналізу об’єктів у різних часових і
просторових вимірах (ігри «Чим може бути?», «Добре — погано», «Навпаки»,
викладання візерунків з камінчиків («малювання камінчиками»),
спостереження за «живими хмаринками», уявлення себе на місці
спостережуваного об’єкта, зміна характеру літературного героя та ін.).

Метод розв’язання винахідницьких завдань. Допомагає активізувати
навчальний процес, оскільки стимулює пошук дошкільниками нетрадиційних
рішень, уберігає їх від стереотипів мислення, розвиває нетрадиційний
погляд на предмети і явища, привчає дітей, не довіряючи чужому досвіду,
шукати свої шляхи вирішення проблем і відстоювати власну думку.

У педагогічній науці методи навчання класифікують і за такими
критеріями:

— за логічними механізмами засвоєння знань: індуктивні (пізнання
загального через часткове), дедуктивні (пізнання часткового через
загальне);

— за особливостями взаємодії у процесі навчання: методи викладання,
методи учіння;

— за дидактичними функціями: методи первинного засвоєння, узагальнення
засвоєного, контролю та перевірки;

— за характером знань: метод повідомляючого навчання й осмислення нових
знань, метод проблемного навчання і проблемного навчального пізнання.

Обираючи і використовуючи конкретний метод, педагог має усвідомлювати,
завдяки чому він зможе якнайкраще організувати спільну діяльність із
дитиною, щоб вирішити дидактичне завдання.

Жодна класифікація не вичерпує всієї сукупності використовуваних на
практиці методів навчання, тому не має абсолютного визнання у
педагогічному середовищі.

Форми організації навчання дітей дошкільного віку

Навчання дошкільників здійснюється не лише на спеціально організованих
заняттях, а й у повсякденному житті, у різноманітних видах діяльності
дітей за допомогою форм організації навчального процесу.

Форма організації навчання — спільна навчальна діяльність педагога і
дітей, що здійснюється в певному порядку і встановленому режимі.

Значною мірою вона виражає характер зв’язку між педагогом і дитиною,
їхньої діяльності, місце заняття і режим його проведення. У дитячому
садку використовують фронтальні, групові, індивідуально-групові,
індивідуальні форми організації навчання. Головною вимогою у виборі
форми організації навчання є необхідність сприяння дошкільникові у його
бажанні навчатися. Як відомо, дитина розвивається тоді, коли вона
переживає радість від процесу навчальної діяльності, здобутого
результату.

Педагог повинен уміти визначати ступінь складності навчальних завдань,
дбаючи, щоб навантаження було посильним для дошкільнят. Важливо
забезпечити особистісно-орієнтований стиль керівництва навчальною
діяльністю дітей, не допускати зверхності, ігнорування їхніх інтересів,
поверхових оцінок зусиль. Усе має бути спрямованим на те, щоб навчання
було для них цікавим, особистісно значущим. «Зробити серйозне заняття
для дитини захоплюючим — ось завдання початкового навчання», —
стверджував К. Ушинський.

Необхідним компонентом процесу навчання є дидактичні засоби, оптимальне
поєднання яких допомагає дошкільникам глибше пізнавати дійсність,
збагачує їх враженнями, дає матеріал для спостережень, які вони
використовують у навчальній, а згодом і в інших видах діяльності. Такими
дидактичними засобами є слово (вихователя, дитини, художнє слово); образ
(створюваний за допомогою технічних засобів, дидактичних матеріалів;
об’єкти живої і неживої природи, їх зображення; існуючий в уяві дитини);
дія (дитини, вихователя, дидактичні вправи, елементарні досліди).
Добирають їх залежно від віку, форм мислення, рівня розумового розвитку
дошкільника.

У ранньому віці малюк одержує нову інформацію здебільшого через дії з
предметом, іграшкою, зі слів вихователя. У середньому дошкільному віці
на передньому плані опиняється образ і слово, а дії сприяють закріпленню
знань (наприклад, практичні дії у дидактичній грі). У старшому
дошкільному віці, коли розвивається словесно-логічна форма мислення,
можливі різноманітні поєднання дидактичних засобів, що залежить від
матеріалу, який вивчається, індивідуальних особливостей дітей.

За провідною діяльністю розрізняють такі форми організації навчання
дошкільників: дидактична гра, екскурсія, заняття.

Дидактична гра. Використовують її як самостійну форму організації
навчання і як частину заняття. Дидактичні ігри ознайомлюють дітей з
різноманітними явищами, предметами та їх властивостями (формою,
величиною, кольором, просторовим розміщенням).

Кожна дидактична гра має своє навчальне завдання, наприклад, ознайомити
із властивостями і якостями предметів, порівняти предмети, явища тощо.
Гра активізує довільні і мимовільні процеси сприймання, уваги, пам’яті.
Якщо у ранньому віці майже всі заняття відбуваються у формі дидактичної
гри, спрямованої на розвиток сенсорики, мовлення, ознайомлення з
предметами і явищами дійсності, то для старших дошкільників вона набуває
значення самостійної форми організації навчання. Найчастіше її
використовують для закріплення знань, здобутих дітьми під час занять.

Екскурсія. Цінність екскурсії полягає у безпосередньому ознайомленні
дітей із предметами, явищами природи, діяльністю дорослих у природних
умовах. Починають проведення екскурсій у другій молодшій групі
(екскурсії-огляди в межах дитячого садка, під час яких дітей
ознайомлюють із його приміщеннями, організовують їхнє спостереження за
роботою його працівників). Екскурсії з дітьми середньої групи проводять
за межами дитячого садка (в магазин, на пошту, в бібліотеку та ін.).

Специфічне значення екскурсій полягає в забезпеченні першого сприймання
невідомих предметів і явищ. За правильної методики таке сприймання є
яскравим і цілісним, наснаженим емоційним ставленням дитини до
побаченого, що сприяє розвитку її пізнавальних інтересів.

Однією з вимог до екскурсії є повторюваність її проведення, тому
вихователь повинен раціонально розподілити знання, які діти мають
отримати під час кожної екскурсії. Наприклад, оскільки для ознайомлення
з осінню як порою року організовують три екскурсії в різні її періоди
(ранньою, середньою («золотою»), пізньою осінню), педагог поступово
вчить дітей спостерігати й аналізувати зміни у спостережуваних явищах.
Пізнавальний матеріал ускладнюють як у плані поглиблення знань про
об’єкт чи явище, так і завдяки розширенню кола предметів і явищ, із
якими ознайомлюють дітей. Важливими умовами успішності екскурсії є
раціональність спостереження, посильна участь дітей у ньому.

Екскурсія як організована форма навчання має таку загальну структуру:

1) підготовчий етап. Педагог визначає її зміст, готує відповідний
об’єкт, створює у групі настрій очікування цікавого і корисного,
повідомляє певну інформацію щодо об’єкта, який діти спостерігатимуть;

2) власне екскурсія. Під час екскурсії вихователь організовує
спостереження дітей, спрямовує їхню пізнавальну активність, стимулює
мислення, увагу, сприяє розвитку уяви;

3) закріплення знань. Робота після екскурсії забезпечує закріплення
отриманих під час спостережень знань і вражень. Із цією метою вихователь
організовує використання зібраного матеріалу, читання відповідної
художньої літератури, створює умови для розвитку ігрової діяльності за
мотивами побаченого на екскурсії.

Заняття. На перших етапах свого розвитку дошкільна педагогіка вбачала у
заняттях можливість чимось зайняти дітей: іграшкою, розповіддю,
малюванням. Пізніше головним змістом занять стали дидактичні ігри,
вправи з дидактичним матеріалом, самостійна художня діяльність та ін. На
сучасному етапі утвердився погляд на заняття як на форму впливу
вихователя на дітей, виконання передбачених програмою завдань, тобто як
на особливу форму організації навчання.

Заняттю властиві такі ознаки:

— реальні можливості дітей активно засвоювати передбачені програмою
знання і вміння;

— постійний склад дітей усієї вікової групи;

— провідна роль педагога, який визначає тему, завдання і зміст заняття,
підбирає методи і прийоми, організовує й оцінює пізнавальну діяльність
дітей, спрямовує їх на використання набутих знань, умінь і навичок у
практичній діяльності.

Заняття є формою педагогічного впливу, яка поєднує розвивальний і
виховний ефекти навчання, формує у дітей уміння активно засвоювати
знання і творчо використовувати їх за безпосередньої участі педагога, що
сприяє набуттю досвіду спільної діяльності з дорослим і однолітками.

Заняття — форма дошкільного навчання, за якої вихователь, працюючи з
групою дітей у встановлений режимом час, організовує і спрямовує
пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуальних особливостей кожної
дитини.

За допомогою різноманітних методів і дидактичних засобів педагог
забезпечує на занятті процес засвоєння всіма дітьми знань, умінь і
навичок, розвиток пізнавальних здібностей.

На заняттях з дошкільниками не обмежуються лише навчальною роботою. Тому
організоване їх навчання повинно бути позбавлене жорсткого
регламентування, передбачати такі його форми:

— організоване навчання у повсякденному житті;

— організовані заняття за вибором дітей (вони самі обирають вид
діяльності, матеріал, з яким працюватимуть, способи роботи з ним під
керівництвом педагога);

— обов’язкові заняття за планом педагога, який визначає їх мету, зміст,
структуру та ін.

Такий підхід набуває актуальності у зв’язку з гуманізацією процесу
навчання і виховання у дошкільних закладах і зменшенням кількості
обов’язкових занять за планом вихователя. На це націлюють програми
виховання та навчання дітей у дитячих садках, які, на відміну від
попередніх, не поділяють навчальний матеріал на той, що має бути
засвоєний лише на заняттях, і той, який діти повинні опановувати у
повсякденному житті.

У навчальному процесі дошкільного закладу використовуються різні види
занять.

За змістом навчання розрізняють заняття:

— з ознайомлення з навколишнім середовищем;

— з розвитку мовленнєвого спілкування;

— з формування елементарних математичних уявлень;

— з образотворчої діяльності;

— з фізичної культури;

— музичні.

За дидактичними цілями виокремлюють такі види занять:

— заняття із засвоєння дітьми нових знань. Мають на меті постановку
пізнавальних завдань, збагачення, уточнення знань про предмети і явища
світу. Ними можуть бути спостереження за новим об’єктом, читання
художніх творів, розповіді вихователя та ін.;

— заняття із закріплення і систематизації досвіду (організованого і
стихійного) дітей. Передбачають осмислення сприйнятого і формування
найпростіших узагальнень (заняття зі спостереження знайомих об’єктів,
бесіди, дидактичні ігри);

— контрольні заняття. Покликані з’ясувати наявність у дітей знань,
уявлень, умінь, навичок, перевірити розвивальний ефект виховання і
навчання і на цій підставі окреслити напрями, зміст і методи подальшої
роботи;

— комплексні заняття. Включають повідомлення дітям нових знань,
повторення, закріплення, систематизацію і використання набутих знань,
умінь і навичок. Такі заняття найпоширеніші у дошкільних закладах.

За організацією дітей заняття поділяють на:

— фронтальні (з усіма дітьми групи);

— групові (10—12 дошкільнят);

— індивідуально-групові (4—6 дошкільнят);

— індивідуальні (1—4 дошкільнят).

Зміст занять визначає програма виховання і навчання дітей у дошкільних
закладах. Кожне заняття передбачає освітні, розвивальні та виховні
завдання. Обсяг навчального змісту залежить від вікових можливостей
дітей, рівня їхнього загального розвитку і працездатності. Оскільки
засвоєння нового матеріалу відбувається на основі набутих знань,
навчальний зміст кожного заняття має бути невеликим за обсягом, адже
важливо, щоб на одному занятті відбувалося первинне сприймання нового
матеріалу, його осмислення та закріплення, а на наступних — розширення
знань, умінь, навичок.

Як правило, заняття відбувається за такою структурою:

1) організаційний момент. Метою його є пробудження інтересу дітей до
змісту заняття. Охоплює він такі аспекти, як формулювання мети,
пояснення шляхів її досягнення;

2) основна частина заняття. Педагог послідовно формулює дітям навчальні
завдання, організовує самостійну їхню діяльність, спрямовану на
вирішення завдань;

3) підведення підсумків. Метою його є самостійний аналіз і самоаналіз
дітей, з’ясування шляхів використання здобутих знань у діяльності після
заняття, окреслення можливостей пізнавальної діяльності на наступних
заняттях.

Головні вимоги до занять ґрунтуються на загальноди-дактичних принципах
навчання. Передусім слід чітко визначати навчальні, розвивальні, виховні
завдання, методи і прийоми, передбачений програмою зміст заняття, їх
вибір залежить від його мети. Особливо важливою є оптимізація виховної
роботи на заняттях, на зміст якої впливає вік і рівень розвитку дітей.

У молодших групах активність дошкільників на заняттях, результати їхньої
діяльності забезпечуються методами і засобами, що стимулюють
зацікавленість дітей змістом знань. До участі в занятті їх залучають
його емоційною насиченістю, ігровими ситуаціями, сюрпризними моментами.
У середній групі дітей приваблює зміст знань і умінь, у них з’являється
інтерес до занять, уявлення про те, що, навчаючись, можна дізнатися
багато нового і цікавого. Старші дошкільники здобувають досвід
колективної роботи на занятті, усвідомлюють, що від успіху кожного
залежить успіх групи. Це важливо як для активних, так і для нерішучих
дітей, які за неправильної організації навчання можуть стати
невстигаючими. Організовуючи колективну пізнавальну діяльність
дошкільників на занятті, вихователь повинен дбати про те, щоб вони не
тільки виявляли себе, а й були доброзичливими, уважними до успіхів і
труднощів однолітків.

Приміщення, в якому відбуваються заняття, має бути чистим, провітреним,
добре освітленим, обладнаним меблями відповідно до зросту дітей.
Дошкільники повинні навчитися правильно сидіти під час слухання,
виконання різноманітних робіт. Традиційно у першій молодшій групі
заняття триває 10—15 хв., у другій молодшій і середній групах — 15—20
хв., у старшій 20—25 хв., у підготовчій — 30—35 хв.

Як стверджував К. Ушинський, дитина втомлюється не від самої діяльності,
а від її одноманітності, тому потрібно протягом заняття чергувати різні
види діяльності.

Однією з умов успішного навчання дітей дошкільного віку є поєднання
навчальної роботи на заняттях і поза ними. Сучасні концепції дошкільного
виховання націлюють педагогів на необхідність здійснення навчальних
завдань не лише на заняттях, айв різних формах роботи у повсякденному
житті: на екскурсіях, прогулянках, під час різноманітних спостережень,
дидактичних ігор, виконання ігрових вправ.

Отже, використання різноманітних форм організації навчання дошкільників
забезпечує ефективне засвоєння знань, умінь і навичок, розвиток
пізнавальних можливостей дитини.

Література

Алексюк А. М. Загальні методи навчання в школі. — К., 1983.

Буре Р. С. Воспитание в процессе обучения на занятиях в детском саду. —
М., 1981.

Васильєва А. И. Совершенствование обучения в детском саду. — Минск,
1980.

Дошкольная педагогика / Под ред. В. И. Логиновой, П. Г. Самору-ковой. —
Ч. 2. — М., 1988.

Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М., 2002.

Коменский Я.-А. Великая дидактика // Избр. пед. произведения. — Т. 1. —
М., 1982.

Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук. ред.
О. Л. Кононко. — К., 2003.

Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение старших
дошкольников. — К., 1986.

Кондратова В. В. Розумове виховання дошкільників. — К., 1979.

Костюк Г. С. Розвиток і виховання // Навчально-виховний процес і
психічний розвиток особистості. — К., 1989.

Лозова В. І., Москаленко П. Г., Троцко Г. В. Педагогіка. — К., 1993.

Люблінська Г. О. Дитяча психологія. — К., 1975.

Основы дошкольной педагогики / Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой.
— М., 1980.

Про дошкільну освіту: Закон України. — К., 2001.

Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. — К., 1997.

Содержание и методы умственного воспитания дошкольников / Под ред. Н. Н.
Поддьякова. — М., 1980.

Сорокина А. И. Умственное воспитание в детском саду. — М., 1975.

Усова А. П. Обучение в детском саду. — М., 1981.

Похожие записи