Реферат на тему:

Метод використання слова на уроці

Важко переоцінити значення вправ, які виконуються за словесним описом.
Тут вправи використовуються не тільки для фізичного розвитку, але й з
освітньою метою, тобто для вдосконалення процесів свідомого керування
рухами на основі придбаних знань.

Значну роль методу слова у фізичному вихованні відводить П.Ф.Лесгафт.
Він з усією суворістю вимагав, щоб кожна вправа, яка дається учням, була
перед цим пояснена, як її робити і з якою метою.

Всі заняття мають бути організовані «за коротким і точним роз’ясненням
викладача, а не за наслідуванням: викладач, не показуючи рухів, описує
і, по можливості, роз’яснює їх». «Усе, що вимагає серйозного свідомого
засвоєння, повинно бути з’ясовано спочатку словом, і тільки потім
доповнено і перевірено об’єктивним оглядом».

Наведене міркування не означає, що П.Ф.Лесгафт був проти демонстрації
вправ взагалі. Мова йде про найдоцільніше використання наочності, яке
виключає сліпе наслідування і не суперечить положенням принципу
свідомості й активності.

Не погоджуючись з тією категоричністю, з якою П.Ф.Лесгафт рекомендує
завжди і в усіх, без винятку, випадках починати навчання зі «слова», ми
повинні визнати його визначальну роль у справі свідомого засвоєння
фізичних вправ, а, отже, і самостійної роботи учнів.

За даними психологів (В.В,Клименко), яскраво і підкреслено (експресивно)
виражені думки і почуття, правильні тон і інтонація додають додатково,
до повідомлення близько 40 % інформації. Емоційна яскравість у
спілкуванні значною мірою забезпечує ефективність засвоєння інформації,
підвищує розумову активність — учнів, спонукає їх до роздумів над діями,
запропонованими учителем.

Емоційність у спілкуванні та експресивність викладу думок є важливим
засобом формування мотивації навчання та формування образу рухових дій.

Розрізняють два шляхи підвищення емоційності та експресивності
спілкування. Перший шлях ґрунтується на умінні підбирати і вживати
слова, словосполучення, синтаксичні конструкції, котрі найточніше
передають учням сенс тих чи інших процесів, що розгортаються на
заняттях, створюють передумови для інтуїтивного мислення, збагачують
наявні образи додатковою інформацією і формують нові, реальніші образи.
Другий шлях передбачає використання інтонацій, міміки, жестикулювання
(руки — це «очі людського тіла»), таких немовних засобів експресивності
як паузи, відокремлене вимовляння слів, що підкреслюють думку і
формулюють проблемну ситуацію.

У спілкуванні вчителя й учнів велике значення має гумор і дотепність,
які допомагають активізувати увагу і створюють позитивне емоційне тло
навчального заняття, а, отже, підвищують його ефективність.

Метод слова у процесі фізичного виховання дає вчителю можливість:

• встановити необхідні взаємостосунки з учнями;

• сформувати правильне уявлення учнів про техніку вправи, яку належить
вивчити;

• організувати діяльність учнів і керувати ними;

• передавати необхідні знання і ставити завдання;

• активізувати творче ставлення учнів до навчально-виховного процесу;

• стимулювати розвиток інтелекту;

• вирішувати виховні завдання, регулювати поведінку та емоційний стан
учнів;

• оцінювати якість виконання учнями завдань.

У процесі фізичного виховання використовуються загальнопедагогічні
прийоми методу слова, зі своєрідним змістом і особливостями
застосування.

1. Розповідь — лаконічна оповідна форма викладення інформації, що
застосовується при ознайомленні учнів з вправою, організації ігрової
діяльності учнів, повідомленні завдань уроку.

2. Опис використовується для ознайомлення з технікою вправ та тактичними
діями при створенні уявлення про вправу або тактичні прийоми.

3. Пояснення служить прийомом передачі інформації про техніку виконання
вправи. Пояснюючи, треба говорити не лише, як виконується вправа, але і
чому треба робити так, а не інакше.

• підвищити впевненість у своїх можливостях, особливо в спортивних іграх
і поєдинках, де, діючи в незручному положенні, учень набуває впевненості
в діях з використанням зручніших позицій;

• уникнути або виправити дефекти будови тіла, що виникають при заняттях
однобічними фізичними вправами (веслування на каное, стрільба,
фехтування та ін.);

• використовувати метод як активніші відпочинок.

При засвоєнні ациклічних фізичних вправ, в яких вирішальні рухи
виконуються в один бік (метання, легкоатлетичні стрибки, стрільба, теніс
та ін.), вправляння «в обидва боки» використовується епізодично.

Переваги, які віддають правому або лівому бокові тіла, не впливають на
успішність навчання техніки, і в ряді видів спорту (фехтування, бокс,
боротьба) лівобічність виступає навіть як перевага в поєдинках. У тих
випадках, коли у вправі, що вивчається, активні дії необхідно виконувати
в один бік (відштовхуватись, метати), необхідно учням з самого початку
визначити «зручний» бік і навчатись, враховуючи цю обставину.

Вправляння в уяві (ідеомоторне вправляння, «прокручування» в думці,
візуальне відтворення) полягає в тому, що учень не виконує вправу
практично, а думає про неї, уявляє собі послідовність рухів, техніку
окремих підсистем, або рухову дію загалом.

Один з варіантів цього методу — малювання фігурок, які зображають
послідовність рухів цілісної рухової дії так, як це робиться в
кінограмі. Дослідження показали, що ті учні, які правильніше малюють
фігурки, виконують вправу точніше. Найвищого ефекту досягають при
чергуванні малювання фігурок з наступним виконанням вправи. Початківці
малюють 38 взірцем, досвідчені учні — з пам’яті.

Ефект, що досягається при цьому, ґрунтується на єдності фізичного і
психічного в людині. Уява рухів викликає ті не фізіологічні процеси, які
характерні для їх реального виконання, але з меншою інтенсивністю. Цей
методичний прийом дає можливість:

• швидше і досконаліше оволодіти спортивною технікою;

• впливати на розвиток рухових якостей, що проявляються в конкретній
спортивній техніці;

• виправляти помилки в рухах;

• скорочувати час на практичне виконання рухів і, як наслідок,
зменшувати навантаження на організм у навчально-тренувальних заняттях;

• розвивати здатність до зосередження уваги на виконання конкретної
рухової дії;

• навчитися регулювати емоційний стан, оволодіти здатністю розслабляти
м’язи;

• безпосередньо перед виконанням вправи відтворювати в пам’яті її образ
і, тим самим, створити передумови для досягнення вищих результатів у
вирішенні рухового завдання;

• зберегти досягнутий рівень засвоєння спортивної техніки під час
вимушених перерв у практичних заняттях.

Широке використання вправляння в уяві на заняттях вважає доцільним
А.А.Тер-Ованесян. Він рекомендує при використанні методичного прийому
керуватись такими положеннями:

• прийом застосовується перед реальним виконанням вправи, в перервах між
спробами, безпосередньо після закінчення вправи та між заняттями;

• перш, ніж його застосовувати, необхідно попередньо набути практичного
досвіду реального відтворення рухової дії і навчитись чітко виражати
словами те, що учень збирається уявити;

• на кожному занятті необхідно поєднувати реальне (практичне) виконання
вправи з уявленням;

• при засвоєнні спортивних ігор та поєдинків необхідно безперервно
уявляти можливі варіанти техніко-тактичних дій партнерів і суперників та
формувати проект своїх дій у відповідь;

• більший ефект дає вправляння в уяві, якщо його супроводжувати
проговорюванням;

• під час вправляння вчитель не повинен втручатися в дії учнів;

• тривалість одного сеансу не повинна перевищувати 2-3 хвилини.
Триваліше вправляння викликає втому;

• протягом дня вправлятись можна 2-3 рази. В кожному занятті 8-10 уявних
повторень простих вправ і 1-2 рази — складних. Безпосередньо перед
практичною спробою уявляти слід не більше двох-трьох разів;

• вправляючись в уяві, необхідно намагатись у кожному повторенні
відтворювати техніку якомога чіткіше і детальніше;

• можна вправлятися з відкритими і закритими очима, усуваючи при цьому
інші подразники;

• уявляти можна вправу загалом або окремі її частини;

• необхідно прагнути уявляти не тільки образ руху, але і ті відчуття,
які його супроводжують;

• встановлено, що підсистеми спортивної техніки, які уявляються
недосконало, — це ті місця, в яких при реальному виконанні допускаються
помилки;

• деталі спортивної техніки, які важко засвоюються, повинні ставати
предметом уяви найчастіше;

• для виправлення помилок рекомендують декілька разів уявити правильну
структуру, потім рух з допущеною помилкою і знову — правильну форму;

Якщо вправи виконуються з зовнішнім обтяженням (гантелі тощо), то можна
збільшувати або число повторень, або величину обтяження, або зменшувати
час на виконання тієї ж кількості повторень. Вирішальне значення при
виборі способу підвищення навантаження має те, який тренувальний ефект
ми плануємо отримати. Наприклад, при розвитку максимальної сили
недоцільно повторювати вправу більш як 10-12 разів, а при розвитку
силової витривалості більший ефект дають саме вправи з кількістю
повторень понад 10-12 разів.

Крім означеного, при застосуванні методу колового тренування слід
керуватись такими положеннями:

• МП визначають у змаганнях через проміжки часу, достатні для зростання
якостей;

• метод має багаточисельні варіанти в підборі засобів залежно від
завдань, і це дозволяє використовувати його для дітей різного віку і
підготовленості;

• перед коловим тренуванням проводьте загальну, а при потребі й
індивідуальну спеціальну розминку;

• на станціях розмістіть навчальні карточки, рисунки, схеми;

• перш, ніж запропонувати програму колового тренування класові,
апробуйте її особисто з кращими учнями;

• розміщайте на станціях не більше 3-4 учнів;

• при систематичному використанні методу та при роботі за цим методом
самостійно рекомендуйте учням здійснювати самоконтроль і вести щоденник.
Цим ви підтримаєте інтерес учнів до власного розвитку;

• до достоїнств методу належить і можливість чітко управляти великою
групою учнів та організувати самостійні заняття;

• застосування методу колового тренування вимагає великої підготовчої
роботи по обладнанню станцій різноманітними тренажерами,
діагностично-корегуючими комплексами, спеціальним обладнанням.
Тренування на них дає змогу індивідуально добирати обсяг і характер
тренувальної дії, оптимізувати контроль за якістю виконання завдань,
оперативно вносити корективи в програму тренувальних занять;

• розміщують станції і добирають вправи таким чином, щоб учень
послідовно виконував різні за характером і переважною спрямованістю
вправи, які б в комплексі забезпечували різнобічний вплив на організм
учнів;

• індивідуальний підхід забезпечується шляхом зміни величини опору на
тренажерах, величини обтяжень, кількості повторень, темпу роботи тощо.

Похожие записи