Реферат на тему:

Метод наочного навчання історії

План

1. Застосування наочності на уроках історії як метод навчання.

2. Загальна характеристика учбових історичних карт.

3. Застосування на уроках учбових історичних карт.

4. Картосхеми, плани на місцевості, контурні карти.

1. Застосування наочності на уроках історії як метод навчання.

Як засвідчує практика, а також результати наукових досліджень наочність
відіграє велику роль в процесі засвоєння учнями знань. На підставі
безпосереднього сприйняття предметів або з допомогою зображень
(наочності) в процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і
поняття про історичне минуле. Розглянемо класифікацію наочних засобів за
їх змістом. До неї входять:

— монументальна наочність: монументальні історичні пам`ятники минулого
та історичні місця;

— речові історичні джерела;

— спеціально виготовлена предметна наочність (макети, моделі,
реконструкції предметів побуту, праці);

— образотворча наочність (учбові картини, репродукції);

— умовно-графічна наочність (схематичні малюнка, історичні учбові карти,
аплікації, логічні схеми, графіки, діаграми, таблиці);

— технічні засоби навчання (учбові кінофільми, діафільми, відеофільми,
компакт-диски (аудіо і комп`ютерні).

Предметна наочність створює зразки справжніх історичних пам`ятників.
Вона дає можливість учням відчути колорит епох, “зануритися в історію”.

Важливе місце серед унаочнення займають учбові картини. Вони поділяються
на типологічні, культурно-історичні і такі, що відображають конкретні
події.

На уроці картина використовується з різною метою: як першопочаткове
джерело знання або як зорова опора в розповіді вчителя; як ілюстративне
доповнення розповіді або як засіб закріплення.

Для розкриття якого-небудь процесу демонструється відразу декілька
картин, наприклад, щоб показати зміну архітектурних пам`ятників в різні
періоди історії.

Послідовність роботи з картиною на уроці є такою:

1. Вчитель відкриває або вивішує картину в той момент, коли по ходу
пояснення підходить до опису того, що зображено на ній.

2. Дає учням час для ознайомлення з картиною.

3. Починає розповідь, вказує місце і час дії.

4. Дає загальний опис обстановки, на фоні якої розгортається дія.

5. Виділяє деталі і конкретні особливості.

6. На завершення робить загальний висновок, вказує на суттєві ознаки.

Можлива і така форма роботи. Вчитель показує картину, а учні називають
все, що на ній зображено; за завданням вчителя дають опис окремих
елементів і картини в цілому; придумують для зображення осіб слова та
інсценізують окремі сюжети картини; намагаються уявити, що було раніше
того моменту, який зображено на картині, або пізніше.

Учбові картини можна застосовувати і з метою закріплення і узагальнення
знань учнів.

Умовно-графічна наочність. Схематичний малюнок передає суттєві риси
предмета, сприяє формуванню понять. За його допомогою вчитель розкриває
явища в його логічній послідовності.

Для створення в учнів реалістичного образу у ряді випадків доцільним є
співставлення схематичного зображення з ілюстрацією або фотографією.
Так, розповідаючи про монументальні пам`ятники Стародавнього Єгипту,
вчитель спочатку показує фотографію піраміди, а потім малює крейдою
схему розрізу піраміди.

У поєднанні з малюнком можуть застосовуватися аплікації. Аплікації – це
вирізані з картону і розмальовані зображення типових для епохи, яка
вивчається предметів або представників різних суспільних груп.

Аплікації повинні з`являтися на дошці і змінювати одна одну в процесі
викладу, допомагаючи розкрити важливі сторони фактів і послідовність
розвитку подій. Поява кожної нової аплікації концентрує увагу учнів на
конкретній дії, створює зоровий образ. Вони можуть спостерігати за ходом
військових дій, усвідомити послідовність землеробських робіт,
особливості ремісничого і мануфактурного виробництва.

На уроках в старших класах часто використовують таблиці, діаграми,
графіки, логічні схеми. Останні являють собою креслення, яке відображає
важливі ознаки, зв`язки і відносини історичних явищ. Вони
використовуються для наочного порівняння різних історичних подій, показу
тенденцій їхнього історичного розвитку, а також для узагальнення і
систематизації історичних знань. Схеми дозволяють подати наочне
зображення узагальнених уявлень, які допомагають учням засвоїти сутнісні
ознаки історичних понять. Пояснюючи матеріал, вчитель послідовно записує
на дошці зміст ланок і позначає зв`язки між ними. Поступовість
відтворення схем полегшує їхнє розуміння. За допомогою схеми вчитель
демонструє ланцюжок свої розмірковувань.

2. Загальна характеристика учбових історичних карт

Історичні карти створюються на географічній основі і являють собою
зменшені узагальнені образно-знакові зображення історичний подій або
періодів. Зображення подаються на площині і у певному масштабі з
врахуванням просторового розташування об`єктів. Карти в умовній формі
показують розташування, поєднання і зв`язки історичних подій і явищ,
відібраних і деталізованих у відповідності з призначенням конкретної
карти.

Історичні карти відрізняються від географічних. Так, на них зеленим
кольором показують оазиси, а також найдавніші райони землеробства і
скотарства. Другою особливістю історичної карти є розкриття динаміки
подій і процесів. На географічній карті все статично, а на історичній
можна простежити процес виникнення держав і зміну їхніх територій або
шлях руху військ, торговельних караванів тощо.

Історичні карти відрізняються за охопленням території (світові,
відповідних регіонів, карти окремих держав), за змістом (узагальнюючі і
тематичні), за своїм масштабом (великомасштабні, середньо- і
дрібномасштабні). На узагальнюючих картах в межах певного місця і часу
відображені всі основні події і явища, передбачені розділами учбової
програми.

Зображення узагальнюючих карт знаходять свою конкретизацію і деталізацію
в тематичних картах. Останні так названі тому, що на них відображені
події і явища учбових тем. На географічному фоні тематичних карт
відображені окремі події або сторони історичного процесу. Ці карти
розвантажені від позначень, які не мають відношення до теми. На них
більш яскраво і детально подані фрагменти найважливіших подій і явищ
узагальнюючих карт.

Як відомо історичні події відбуваються як у часі, так і в просторі.
Віднесення подій до конкретного простору і описання географічного
середовища, у якому вона відбулася, називається локалізацією.

Локальність історичних подій вивчається при допомозі таких схематичних
посібників як історичні карти, плани місцевості, картосхеми.

На відміну від інших унаочнень історичні карти не дають конкретизованого
наочного уявлення про події, а лише відтворюють просторові часові
структури використовуючи абстрактну мову символів.

3. Застосування на уроках учбових історичних карт.

На першому уроці із застосуванням карти вчитель показує умовні знаки на
карті і роз`яснює їхнє значення. Картографічні знання знаходяться у
тісній єдності із знаннями історичними. Тому вміння користуватися
історичною картою є не самоціллю, а засобом для більш усвідомленого
сприйняття подій і явищ історії.

При появі нової для учнів історичної карти в ході бесіди вони повинні
вияснити: яку частину земної поверхні вона охоплює; який хронологічний
період історії на ній відображено; якою була залежність життя людей від
кліматичних умов.

При переході від однієї карти до іншої важливо забезпечити
спадкоємність. Якщо на карті позначено різні регіони , то визначаються
їхні просторові взаємо відносини. Цьому допомагає узагальнююча карта,
яка охоплює обидва ці регіони. Після цього виявляються часові відносини
між картами — відбулися події в один чи різний час. для встановлення
міжкурсових зв`язків на уроках доцільно одночасно застосовувати карти з
історії України і всесвітньої історії. Одночасна робота з кількома
картами допомагає учням знаходити потрібні історико-географічні об`єкти.

Щоб створити уявлення про простір і розташування країни, яка вивчається
на карті земної кулі, застосовують одночасно історичну і географічну
карти або загальну і тематичну. На них розташований один і той же
об`єкт, але він зображений у різних масштабах. Навчання може йти від
окремого до загального або від загального до окремого. У першому випадку
вчитель демонструє історичну карту (окреме), потім по конфігурації суші
і морів учні знаходять цю ж територію на фізичній карті півкуль
(загальне). Вони переконуються в тому, що на історичній карті
відображена менша частина земної поверхні. Її обриси вчитель наносить
крейдою на фізичну карту, і учні ще раз порівнюють розташування річок і
морів з контурами історичної карти.

Розвитку просторових уявлень учнів сприяє одночасне розташування карти і
учбової картини. Картина ніби розкриває умовні позначення карти, створює
уявлення про реальну місцевість і простір. Так, розповідаючи про
завоювання монголів вчитель може поєднати показ по карті з описом
місцевості і демонстрацією картини “Сухі степи”.

Методика навчання вимагає одночасної роботи з настінною картою і
учнівським атласом. Працюючи із своїм атласом учні спочатку лише
відтворюють дії вчителя. Потім по словесному опису знаходять об`єкт на
своєму атласі.

Роль карт як джерела знань зростає в роботі із старшокласниками. Знаючи
територію повстання учні визначають склад повстанців; співставляючи
карти різних періодів, встановлюють основні територіальні зміни.

У результаті роботи з історичною картою учні повинні набути наступні
знання і вміння:

Знати, що назва карти відображає тему і її основний зміст; що історична
карта відображує дійсність у певний хронологічний період; на ній можуть
бути зображені і різночасові події.

Уміти впізнавати і називати зображений на карті географічний простір;
визначати послідовність і час, відображених на карті подій; правильно
читати і описувати словами відображену на карті дійсність; передавати
зміст карти географічними засобами; співставляти позначені на карті
явища; порівнювати розміри територій; знаходити на карті і називати
включені в легенду знаки; знаходити зображену на невеличкій карті
територію на картах, які охоплюють великий простір; порівнювати віддалі
на картах з відомими віддалями; виділяти зміни в території, нові риси в
господарстві; застосовувати карту при аналізі причин і наслідків подій;
аналізувати соціально-економічний і політичний розвиток народів світу;
співставляти і систематизувати дані кількох історичних карт.

4. Картосхеми, плани на місцевості, контурні карти.

Картосхеми. Вони допомагають розкрити внутрішні зв`язки подій і явищ, що
вивчаються. Це карти на фізично-географічній основі, які допомагають
відтворити схематично яку-небудь подію або явище.

Плани на місцевості (або локальні плани) за змістом є близькими до
картосхем. Вони містять спрощені обриси парків, земель, лісових масивів
і т.п. Основу планів складає картографічне зображення реальної
місцевості.

Контурні карти дають можливість засвоїти і закріпити знання, виробити
нові уміння і навики роботи з історичною картою.

Контурні карти застосовуються для закріплення нового матеріалу на уроці:
для опрацювання вивченого на попередніх уроках; для контролю знань у
вигляді виконання на карті спеціальних завдань.

Починаючи знайомство з контурною картою вчитель насамперед повинен
звернути увагу учнів на хронологічні рамки періоду, який вона
відображає. Навчання проходить у кілька прийомів. Спочатку учні
заповнюють контурні карти при допомозі учнівських атласів, тоді
настінної карти, і, нарешті, по пам`яті.

Починати вчити учнів роботі з контурними картами слід з найпростіших
завдань по заповненню карт: обвести кордони держав, написати їхню назву,
вказати дати основних фактів. Потім учні співставляють свій атлас і
контурну карту, вчаться впізнавати обриси ділянок суші і морів.

Література:

Короткова М.В. Наглядность на уроках истории. – М., 2000.

Короткова М.В., Студёнкин М.Т. Методика обучения в схемах, таблицах,
описаниях. – М., 1999.

Методика обучения истории в средней школе / Отв. ред Ф.П.Коровкин. – М.,
1978.

Степанищев А.Т. Методика преподавания и изучения истории. – М., 2002.

Студёнкин М.Т. Методика преподавания истории в школе. – М., 2000.

Тоболін В. Вивчення життя і діяльності історичних осіб через
використання схем-портретів // Історія в школах України. – 1999. — №1. –
С.25-28.

Шабуневич Н.А. Использование видеоматериалов при изучении истории //
Преподавание истории и обществоведения истории в школе. – 2001. — №5. –
С.57-62.

Похожие записи