.

Менеджмент в освіті (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1591 23326
Скачать документ

Реферат на тему

Менеджмент в освіті

План

Менеджмент в освіті

2. Методи управління в освітньому менеджменті

3. Менеджмент у професіограмі вчителя

4. Вчитель чи менеджер?

5. Управлінські здібності

Література 1. Менеджмент в освіті

Україні науковий менеджмент ще не отримав достатнього розвитку. Причини
цього – у недосконалості правового поля, у недостатньому рівні
цивілізованих методів управління персоналом, у нашій багаторічній
тоталітарній історії, нарешті, у нашій ментальності.

Особливою галуззю менеджменту є менеджмент в освіті, який має свою
специфіку та притаманні тільки йому закономірності. Ця специфіка полягає
в особливостях предмету, продукту, знарядь та результатів праці
менеджера освіти.

Предметом праці менеджера освітнього процесу є діяльність суб’єкта
управління.

Продуктом праці інформація про навчально-виховний процес.

Знаряддям праці є слово, мова.

Результатом праці менеджера є рівень грамотності, вихованості та
розвитку об’єкта менеджменту – учнів.

Менеджмент в освіті – це комплекс принципів, методів, організаційних
форм та технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований
на підвищення його ефективності.

Основні функції менеджменту в освіті:

прийняття розумного рішення;

організація виконання прийнятих рішень, створення належних умов для
ефективної роботи освітнього закладу, кожного учасника освітнього
процесу, забезпечення мотивів та стимулів їх діяльності;

контроль виконання рішень.

2. Методи управління в освітньому менеджменті:

економічні методи – економічне стимулювання – найбільш недосконалі,
потребують удосконалення на всіх рівнях;

адміністративні методи – регламентація діяльності виконавців, її
нормування, робота з кадрами (сприятливе середовище для автократів);

методи психолого-педагогічного впливу – забезпечення сприятливого
психологічного клімату, стимулювання творчості та ініціативи,
прогнозування соціальних перспектив розвитку освітнього закладу;

методи суспільного впливу – розвиток демократії колективів,
запровадження лояльної конкуренції, толерантності, підвищення престижу
та іміджу.

У загальноосвітніх навчальних закладах практично ще немає менеджерів. Є
управлінці в особі директора, його заступників, педагогів. Але проблема
зміни директорського, командного менталітету на менеджерській вже
достатньо актуальна. Для керівника школи, педагога така трансформація
може здійснюватися в рамках спеціальної психолого-педагогічної
підготовки. Інколи менеджмент порівнюють із здоровим глуздом, рішеннями
прийнятими на рівні саногенного* мислення. Здоровий глузд* – це
раціональність індивідуального самозбереження.

Проблема менеджменту в школі актуалізується тим, що:

– за специфікою своєї професійної спрямованості вчитель є керівником та
організатором життя і діяльності дітей.

– в умовах переходу до ринкових відносин та зростаючої соціальної
незахищенності, безробіття, кожна людина повинна бути готовою, у разі
потреби, до організації своєї “справи”.

– педагог покликаний підготувати своїх вихованців до роботи в нових
соціальних та економічних умовах.

Численні спроби перенести без змін досвід іноземного менеджменту в
практику нашої дійсності не дали очікуваних результатів. Існує актуальна
потреба його переробки, адаптації і впровадження з урахуванням специфіки
національних традицій, менталітету*, законодавчої бази освіти,
професійної спрямованості та інших факторів. У такому випадку
використання досягнень менеджменту може суттєво збагатити професійну
підготовку наших працівників системи освіти та підвищити рівень їх
загального розвитку.

Оволодіння основами менеджменту допоможе у підвищенні ефективності
педагогічної діяльності. Методи і прийоми самоменеджменту* допоможуть
педагогам успішно вирішувати різноманітні проблеми особистісного плану,
навчитися володіти собою, визначати і формулювати чіткі особисті цілі та
цінності, займатися саморозвитком, доцільно використовувати час,
здійснювати вплив на дітей – це далеко не повний перелік можливостей
педагога, який опанував основами менеджменту. Впровадження в школі
елементів менеджменту буде сприяти процесу демократизації та гуманізації
шкільного життя, ефективному управлінню школою, педагогічним та
учнівським колективами.

Слід визнати існування в практиці педагогічних колективів цікавих
наробок з проблем самоорганізації особистості.

Самоорганізація – це природна здатність усіх біологічних (соціальних)
систем самостійно підтримувати, відроджувати й удосконалювати рівень
своєї організації при зміні зовнішніх і внутрішніх умов їх існування та
діяльності з врахуванням минулого досвіду. У цьому питанні для
керівників шкіл, педагогів вважаються цінними наробки з проблеми
самоорганізації особистості (СОО) М.О.Аверіна та Є.С.Львова.

Діяльність щодо самовдосконалення достатньо трудомістка, але її
результати перевершують очікування і приносять велике задоволення.
Головна мета ефективного менеджменту в освіті – домагатися, щоб кожен,
керівник школи був здатний діяти самостійно (після того, як визначена
мета, форми та засоби її реалізації, форми винагороди), тобто мати
ефективно працюючих педагогів-професіоналів.

Пам’ятайте! Менеджмент – це елемент людської культури!

3. Менеджмент у професіограмі вчителя

Якості, якими повинен володіти керівник школи, учитель як менеджер,
визначаються професіограмою* або картою компетентності. Це – портрет
ідеального шкільного робітника, що визначає вимоги до сукупності його
особистісних якостей, здатності виконувати ті або інші професійні
функції та соціальні ролі.

У своїй щоденній роботі вчитель, керівник школи користується правовими
актами, які визначають їх посадові обов’язки. Проте ці документи не в
повній мірі, з погляду концепції менеджменту, враховують особливості
складного перехідного періоду суспільства, в тому числі й освіти, до
ринкових відносин [16]:

стреси, тиск, непевність присутні в нашому житті, тому від досвідчених
керівників шкіл, учителів, вимагається здатність ефективно управляти
собою, колективом, учнями та своїм часом;

ерозія традиційних цінностей призвела до серйозних змін особистих
переконань і цінностей, у школі говорять одне, а поза її межами діти
спостерігають зовсм інше;

демократизм нашого часу, велика можливість вибору передбачають
здатність чітко визначати свої особисті та професійні цілі;

традиційна система перепідготовки педагогічних кадрів не в змозі
забезпечити безперервну освіту, тому кожен педагог зобов’язаний сам
підтримувати свій професійний рівень та особистий розвиток;

перед вчителями постає безкінечний ряд моральних, матеріальних, фахових
та інших проблем, що передбачає оволодіння навичками їх творчого й
ефективного вирішення;

традиційні ієрархічні стосунки зруйновані, авторитарний стиль управління
не спрацьовує, тому для продуктивної праці вчителю необхідно опанувати
навичками впливу на учнів, керівнику школи – на педагогів, не вдаючись
до прямих наказів;

інформаційне перенасичення веде до великої завантаженості всіх
педагогічних працівників. Ефективним засобом в цьому відношенні є
оволодіння методами раціональної роботи з інформацією;

утвердження демократичного стилю в стосунках між вчителем та учнем
вимагає від першого уміння створювати колектив і управляти ним;

багато традиційних форм шкіл, методів навчання застаріло, тому керівнику
школи, педагогам необхідно переробляти у своїй діяльності класичні
методи, іновації, займатися дослідницькою роботою, сміливо
експериментувати.

4. Вчитель чи менеджер?

Головною фігурою менеджменту є менеджер. У школі головна фігура –
вчитель. Тепер ми вже знаємо філософію менеджменту, його теоретичні та
практичні принципи, а тому можна зробити висновок, що вчитель не є
менеджером у повному розумінні цього поняття. Професійним обов’язком
вчителя є навчання дітей, вирішення цілого комплексу світоглядних
проблем шкільного рівня. Але в діяльності вчителя, значною мірою,
виявляються і загальні функції менеджера.

Головний напрямок роботи педагога – це удосконалення змісту, методів і
прийомів навчання, виховання та розвитку дітей. Концепція освітнього
менеджменту дозволяє реалізувати особливий підхід, відповідно до якого
педагогам повинна надаватися така допомога з боку керівників шкіл,
органів освіти, щоб учні мали всі умови для успішного навчання,
виховання та розвитку.

Концепція освітнього менеджменту змінює роль педагогів, вимагаючи від
них максимальної уваги до політики, стратегії і тактики школи, її
технологічних, процедурно-ритуальних та естетичних цінностей. Це
орієнтує вчителя на творчість та гнучкість у формуванні установок* і
мотивів навчання, розвитку, раціонального використання часу.

Важливий напрямок менеджменту в діяльності педагога – удосконалення
навчальних програм та процесу навчання, що безпосередньо пов’язано з
функціями вчителя. І хоча програми (стратегія і принципи) знаходяться
поза компетенцією вчителя, їх успішна реалізація (тактика) залежить від
визначення доцільних обсягів матеріалу до кожного уроку, обмежень,
послідовності вивчення, оцінки та уточнення навчальної програми за
допомогою тестів і особистого досвіду. Концепція шкільного менеджменту
дозволяє вчителям коректувати навчальні програми відповідно до підбору
учнів, запитів учнів та їх батьків, доцільно обирати раціональні методи,
експериментувати з ними.

Наступний напрямок менеджменту в діяльності вчителя – інформація та
комунікація*. Вчитель – фігура, яка визначає вирішення проблем
організації навчально-виховного процесу в школі. Обов’язкова умова цього
– постійна висока інформованість, володіння результатами новітніх
досліджень психолого-педагогічної науки, присвячених удосконаленню
технологій навчання, виховання та розвитку. Все це вимагає від вчителя
постійного удосконалення професіоналізму, підвищення рівня загальної
культури.

Складові компоненти

освітнього менеджменту люди (стейкголдери – це люди чи групи людей, що
мають спільні інтереси в якій-небудь діяльності та зацікавлені в її
результатах – учні, вчителі, батьки),

педагогічні технології,

стратегії,

структури, цілі,

завдання,

процеси,

культура.

Цикл

менеджменту планування,

визначення умов,

організація,

мотивація,

стимулювання,

управління.

Очевидно, що в змісті діяльності вчителя та менеджера багато загального.
Головне (!) – вчитель і менеджер є організаторами діяльності людей.
Практично співпадають і функції. Все це дозволяє нам зробити висновок
про те, що концепція наукового менеджменту може бути з успіхом
використана для посилення професійної підготовки вчителя та керівника
навчального закладу.

5. Управлінські здібності

На запитання про те, які якості щодо свого керівника понад усе цінують
вчителі, отримали такі відповіді:справедливість, порядність та чесність
– 76%; розуміння життєвих проблем, людяність, доброта – 25%; вміння
організовувати роботу, управлінська компетентність – 24%; вимогливість –
4%.

Представники американської школи менеджменту М. Вудкок та Д.Френсіс
узагальнили результати багаторічних досліджень в галузі управління
персоналом і склали перелік найбільш важливих якостей керівника. Цей
перелік [16] може бути корисним і менеджерам освіти:

Здатність управляти собою.

Розумні особисті цінності.

Чіткі особисті цілі.

Спрямування на постійний особистий ріст.

Навички вирішувати проблеми.

Винахідливість та здатність до інновацій.

Висока здатність впливати на оточуючих.

Знання сучасних управлінських підходів.

Здатність керувати.

Вміння навчати та розвивати підлеглих.

Здатність формувати та розвивати ефективні робочі групи.

Російський психолог Л.І.Уманський також запропонував 10 якостей здібного
організатора:

Практичність розуму (здатність використовувати теоретичні знання,
враховувати особливість ситуації).

Товариськість (потреба, постійна готовність та вміння контактувати з
людьми).

Активність (вміння діяти наполегливо, активно, самостійно виходити на
виконання службових завдань).

Ініціативність (активний прояв творчості, висування ідей, діловитість).

Наполегливість (вміння доводити до логічного завершення почату справу).

Самовладання (здатність до самоконтролю почуттів, прояв витриманості у
складних ситуаціях).

Працездатність (витривалість, здатність тривалий час напружено працювати
без відчуття втоми).

Спостережливість (вміння помічати видатне, зберігати в пам’яті деталі).

Організованість (здатність підкорятися визначеним режимним моментам,
виявляти послідовність у вчинках).

Самостійність (здатність працювати в автономному режимі та вміти
відстоювати власну думку).

Американські дослідники Т.Пітерс та Р.Уотермен, за традиціями класичного
менеджменту, приписали менеджеру такі найважливіші риси:

Орієнтація на досягнення успіху.

Бути завжди орієнтованим на споживача.

Самостійність та винахідливість.

Продуктивність.

Зв’язок з життям.

Вірність своїй справі.

Простота структури, раціональний штат управління.

Свобода та вимогливість одночасно.

Вважаємо необхідним визначити ще деякі притаманні менеджерам освіти
риси, які забезпечують ефективність управління.

Організаторська інтуїція* – це здатність передбачати в процесі
управління те, що згодом відбудеться, а також приймати управлінські
рішення за відсутності достатньої інформації. Прийняті в такий спосіб
рішення відносять до ризикованих.

Ризик* – це рівень непевності при передбаченні результатів, можливість
небезпеки, невдач та придбань, виграшу в передбаченні результатів. На
думку психологів, ризик є не властивістю людини, а особливістю, тісно
пов’язаною з умовами, в яких знаходиться людина. Ризик оцінюється як
співвідношення пари чисел, або як відсоток негативного результату. Ризик
2:8 означає, що лише в двох випадках з десяти рішення не буде
реалізовано; ризик 10% означає, що 10% планованого рішення не буде
реалізовано. Американський теоретик менеджменту М.Уотермен зазначав, що
йти вперед із ризиком – значить загубити душевний спокій, залишатися на
місці – означає загубити себе.

Доцільність ризику при досягнені цілі можна визначити за такою формулою:

Можлива вигода на випадок успіху х Імовірність вдачі = ?

Можливі збитки у разі невдачі

Імовірність невдачі

У випадку, коли результат дорівнює або більше “1”, то Ви можете
ризикувати.

Ризик може бути виправданим або невиправданим, ситуативним (виграш у
разі успіху перевершує розмір втрат), або надситуативним (ризик заради
ризику).

Ступінь ризику безпосередньо пов’язана з рівнем домагань* керівника –
чим він вище, тим активніше людина йде на ризик, незважаючи на те, що це
пов’язано з відповідальністю. Під домаганнями ми розуміємо міру
складності цілей, до досягнення яких людина прагне. “Я не можу назвати
яку-небудь психологічну проблему, – писав Н.Брендон, – від збудження до
депресії, страх перед інтимними стосунками або досягнення успіху,
алкоголізм чи наркоманія, тяжіння до самогубства або злочинні нахили –
щоб не простежувалися її витоки від низької самооцінки”.

Базою ризику є повторюваність подій та самобутній досвід. Дані
досліджень свідчать про те, що лише 5% керівників навчальних закладів у
містах та 3% в сільській школі виявляють схильність до виправданого
ризику.

До особливих рис керівників, які володіють організаторськими
здібностями, відносять здатність до емпатії* – вміння розуміти інших
людей. Про таких керівників говорять, що вони володіють психологічним
тактом, який допомагає легко встановлювати службові та особисті
контакти. Емпатія, як привілей характеру керівника, в більшості випадків
на 50% забезпечує йому успіх у спілкуванні з людьми, тому що в нього
виражений позитивний інтерес до них, що дозволяє скласти правильну уяву
про людину, правильно розуміти вчинки та дії колег та підлеглих.

І, на завершення, соціально-психологічні вимоги до менеджера, які були
сформульовані ще в середині минулого сторіччя Г.Фордом ІІ та
Ф.Герцбергером, але не втратили свою привабливість та актуальність і в
наш час.

Кожна дія повинна бути осмисленою. В першу чергу це стосується того, хто
вимагає дій від інших.

Більшість людей відчувають радість від роботи, відповідаючи за неї,
задовольняючи свою потребу в особистій приналежності до результатів
діяльності, до роботи з людьми. Вони хочуть вести з ними переговори,
знати їх проблеми. Вони хочуть щоб їх дії були значимими.

Кожен на своєму робочому місці прагне показати, на що він здатний. Він
хоче довести свої можливості та свою значущість. Він не бажає, щоб в тих
питаннях, де він компетентний, рішення приймались без його участі.

Кожен намагається виразити себе в праці, розпізнати себе в результатах,
мати докази того, що він взмозі щось зробити. Це “щось”, за можливості,
повинно отримати ім’я свого автора. Це стосується як робітника, так і
групи.

Практично кожен має свою точку зору на те, як можна покращити свою
роботу, її організацію. Він прагне реалізувати свої цілі і не боїться
санкцій. Він розраховує на те, що його думку зустрінуть зацікавлено.

Людям подобається відчувати свою значущість. “Для них я не існую” – так
кажуть там, де управління не на висоті.

Кожна людина прагне до успіху. Успіх – це реалізовані цілі. В досягнення
цілей, які він сам перед собою ставить, працівник вкладе більше енергії.

Успіх без визнання призводить до розчарування. Кожен добре працюючий
робітник з повним правом розраховує на визнання та заохочення – як
матеріальне, так і моральне.

По тому, яким чином, у якій формі та з якою швидкістю працівники
отримують інформацію, вони оцінюють свою реальну значущість в очах
безпосередніх керівників взагалі. Коли їх доступ до інформації
обмежений, якщо інформацію вони отримують із запізненням, вони
відчувають себе приниженими. Як результат – знижується і готовність до
праці.

Співробітники не можуть терпіти, щоб рішення про зміни в їх праці та
робочих місцях приймалися без них, без врахування їх знання та досвіду.

Кожному потрібна інформація про якість своєї праці. Для працівника вона
більш важлива, ніж для його керівника. Вона повинна бути оперативною,
щоб робітник міг вносити корективи у свої дії. Кожен хоче знати масштаб,
яким його вимірюють.

Для всіх нас неприємний зовнішній контроль. Це нагадує шкільні завдання.
Кожна робота виграє від максимально можливого рівня самоконтролю.
Безпосередньо очевидні результати підвищують інтерес, збуджують запал.

Більшість людей прагнуть в процесі роботи набути нових знань. Підвищення
вимог вони сприймають більш охоче ніж принижено.

Колеги гостро реагують коли їх старання та результати призводять лише до
того, що їх ще більше навантажують. Особливо коли це ніяк не
балансується в грошовому відношенні. Так вбивають ініціативу. Прибуток,
який ви можете отримати завдяки зацікавленій праці своїх працівників,
виникає з можливості їх самовираження та самореалізації.

ЛІТЕРАТУРА

Альтшуллер Г.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей: от озарения
к технологии. (Теория и практика решения изобретательских задач). –
Кишинев: Карта Молдовеняскэ, 1989. – 381с.

Амонашвили Ш.А. Личностно – гуманная основа педагогического процесса. –
Мн.: Университетское, 1990. – 560с.

Амосов Н.М. Алгоритмы розума. – Киев: Наукова думка, 1979. – 223с.

Амосов Н.М. Разум, человек, общество, будущее. – К.: Байда, 1994. –
184с.

Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.1. – М.:
Педагогика, 1980. – 232с.

Ангеловски К. Учителя и инновации: Кн. для учителя: Пер. с макед. – М.:
Просвещение, 1991. – 159с.

Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе.- М.: Просвещение,
1989.-224с.

Арват Ф.С., Коваленко Є.І. та ін. Культура спілкування:
Навч.-метод.посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 328с.

Бараева О.Ю. Стратегическая деятельность директора школи.- Н.Новгород:
МП “Балахинская типография”, 1994. – 71с.

Бэрн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих
взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой
судьбы: Пер. з англ. / Общ.ред. М.С.Мацковского. – М.: Лист-Нью; Центр
общечеловеческих ценностей, 1997. – 336с.

Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. – М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1982. – 200с.

Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. – М.: Педагогика,
1983. – 272с.

Бойделл Т. Как улучшить управление организацией: Пособие для
руководителя. – М.: АО “ИНФРА-М” – АОЗТ “Премьер”, 1995. – 204с.

Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала: Пособие по кадровой
роботе. М.: Юрист, 1998. 496с.

Воспитание чувств у детей по методу Марии Монтессори: Дидактический
материал / Сост. и ред. З.Н.Борисова, Р.А.Семерникова. К., 1995. 132с.

Вудкок М., Френсис Д. Роскрепощенный менеджер. Для
руководителя-практика: Пер. с англ. – М.: Дело, 1991. – 320с.

Головаха Е.И., Папина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. –
К.: Политиздат Украины, 1989. – 189с.

Давыденко Т.М. Рефлексивное управление школой: теория и практика. –
Москва-Белгород, 1995. 251с.

Давыдов Н.А., Бойченко Н.А. Как быстро научиться интересно и эффективно
обучать специалистов. – Симферополь: Таврия, 1992. – 112с.

Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Кн. для
учителя и руководителей. – М.: Просвещение, 1987. – 207с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020