Проблема: «Організаційно-методичні аспекти стимулювання професійного
саморозвитку педагогічного працівника дошкільного навчального закладу».

Тема: «Вплив професійного саморозвитку педагогічного працівника
дошкільного навчального закладу на ефективність та якість освітнього
процесу».

Автор: Мельник Лариса Володимирівна, дошкільний навчальний заклад №33,
вихователь, провул. Лєванєвського 3-А, м.Умань, Черкаська обл.
тел.2-35-71, м.т. 8-050-770-24-40

Давня мудрість говорить: Хто стоїть на місці, той відстає.

А хто не хоче відставати,
мусить рухатися вперед,

і не
зупинятися, досягнувши вершини, а підійматися вище.

У цьому ж полягає основна
місія сучасногопедагога.

Розвиток особистості педагога нерозривно пов’язаний з його прагненням до
самостійного поповнення своїх знань. Більше того, сьогодні самоосвіта –
одна з важливих форм системи безперервного підвищення кваліфікації
педагогів дошкільних навчальних закладів.

Можна по-різному відповісти на запитання про те, що змушує людей
постійно працювати над собою, поповнювати свої знання, займаючись
самоосвітою. Ученні стверджують, що знання, якими володіє людство,
подвоюються кожні 10 років. Отже, знання отримані раніше, застарівають.
Наука, техніка, виробництво розвиваються й удосконалюються безупинно. У
сучасному світі відзначається помітне підвищення соціальної ролі освіти,
що стає головним ресурсом суспільства. Посилення інтелектуального
потенціалу, в основі якого закладено пріоритет самоцінності людини,
здатної до саморозвитку, — одне з важливих завдань освіти.

Самоосвіта – це самостійне поповнення знань із різних джерел з
урахуванням інтересів, схильностей кожного конкретного педагога. Як
процес оволодіння знаннями вона тісно пов’язана із самовихованням і
вважається його складовою: у людини розвивається вміння самостійно
здобувати нові знання.

Корній Чуковський писав: «Я почуваюся вправі сказати: нехай живе
самоосвіта в усіх галузях!.. Лише ті знання міцні і цінні, які ви
здобули самі, спонукані власною пристрастю. Усяке знання має бути
відкриттям, зробленим вами самими».

Вже не достатньо бути на занятті та поза ним актором, режисером,
психологом, новатором і компетентним фахівцем. Модель сучасного педагога
передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність
постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не
видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у
щоденний педагогічній праці.

Сучасна методика управління освітою пропонує керівникам дошкільних
навчальних закладів розробити «Програми зрощення педагога». Але в цьому
питанні досить лише поширених форм методичної роботи таких, як методичні
наради, практичні семінари, методичні об`єднання. Та й не це є головним
у зрошенні Вихователя. Головне – розгледіти, а іноді – відчути здатність
до творчості, вчасно дати поштовх, який викликає бажання ступити уперед.
І якщо досвідчений методист зуміє розпізнати цей паросток, докладе
певних зусиль для його розвитку, результат перейде очікування.

З чого почати роботу? Початок роботи потребує чіткого визначення:

на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний педагог
у даний час;

наскільки він здатен до зростання;

чи здатний до самоосвітньої діяльності;

якої саме методичної допомоги він потребує тощо.

Некомпетентність професійна є значним недоліком у будь-якій професії,
оскільки вона є причиною претензій і нарікань, тож почнемо з визначення
цього терміну. Враховуючи дуже схоже трактування понять «компетенція»,
«компетентний», та «компетентність» у Тлумачному словнику, вважаємо
найбільш точним таке трактування «Компетентність – міра відповідальності
знань, умінь і досвіду осіб певного соціально-фахового статусу реальному
рівню складності виконуваних ними завдань і розв`язуваних проблем. На
відміну від терміну «кваліфікація», включає, крім суто професійних знань
і умінь, що характеризують кваліфікацію, такі якості, як ініціатива,
співробітництво, здатність до роботи в групі, комунікативні здібності,
уміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати
інформацію».

Оскільки організація освітнього процесу – це головний простір для
вихователя й аналітичної роботи адміністрації дошкільного навчального
закладу, то на першому етапі діагностики звичайний для кожного
адміністратора внутрішньосадовий контроль вже є видом діагностики
професійної компетентності педагогічних працівників. Адже, за словами
В.О.Сухомлинського «учитель повинен більше працювати не на уроці, а
готуючись до нього». Спостереження і вивчення документації, бесіди і
анкетування та їх правильний аналіз допоможуть визнати рівень
майстерності вихователя.

Проаналізувати отримані дані, і визначивши рівень майстерності педагога,
доцільно використати критерії якісних результатів діяльності вихователя,
які допоможуть провести своєрідний моніторинг, наскільки творчо працює
педагог.

Наступним кроком буде визначення утруднень педагога у
навчально-виховному процесі. Компетентність не означає відсутності
утруднень у педагога під час виконання своєї ролі, як вихователя.

Труднощі у вихователя найчастіше викликають зовнішні чинники. Вони
залежать від рівня його компетентності, а значить і від його освітньої
та моральної підготовленості до педагогічної роботи, його ставлення до
обраної справи, ступеня покликання та професійної придатності.

Одним з найбільш ефективних засобів підвищення професійної
компетентності вихователя вбачаємо у самоосвітній діяльності. «Про
сесійна самоосвіта педагога – свідома діяльність з удосконалення своєї
особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуальних неповторних
якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення
професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї
особистості». А оскільки навчити самого себе значно складніше, ніж
когось, вона передбачає методичний супровід. Він має бути багаторівневий
і обов’язково – поступовий.

На підготовчому етапі велику роль відіграє готовність до постійного
зросту, до творчості. І хоча, на жаль, вихователь змушений віддавати
значну частину часу родині веденню домашнього господарства, та іншому
позитивна оцінка діяльність обов’язково призведе до усвідомлення
необхідності постійної самоосвіти.

Головним етапом підготовки вихователя до самоосвітньої діяльності
вважається діагностичний. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і
методів діагностики рівня педагогічної майстерності (анкети,
опитувальники, тести, програми), які допоможуть визначити рівень
методичної підготовки педагога, педагогічної майстерності.

Але результативність самоосвітня діяльність матиме тоді, коли правильно
спланована (можна щодня гортати сторінки науково-методичної преси чи
спеціальних сайтів Інтернету і залишатися на низькому рівні). Саме тому
виключного значення надаємо програм самоосвітньої діяльностіпедагога.
Правильно розроблені програми, плани дадуть змогу педагогові відчути
свої можливості, а, значить, зробити ще один крок далі я пропоную
орієнтовні плани самоосвітньої діяльностівихователя.

Часом доводиться спостерігати ситуації, коли після проведення
науково-методичного семінару, педагог, навіть «вищої» категорії,
висловлює думку, що захід був «аж надто науковим», що у робочому
навчально-виховному процесі закладу, застосовувати пропоновані форми
нереально. А вчитель, що вже був обізнаний з проблемою, щиро дякував,
зауважуючи, що він саме до цього етапу підійшов, і показані
(пропоновані) шляхи вирішення йому допоможуть у роботі, сприятимуть
самостійному творчому пошуку.

За словами Сухомлинського «…немає людей більш допитливих, невгамовних,
більш одержимих думками про творчість, як учителі». Оскільки творчість
– «це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне,
оригінальне і навіть суспільно-унікальне», то кожного методиста турбує
питання: як сформувати здібність до творчої роботи, і як підтримувати
світоч творчості, щоб він якомога довше не загасав, і давав плоди.

Устремлінню до творчого зростання педагога знову ж таки сприяє постійна
самоосвітня діяльність у поєднанні з стимулюючими факторами. Психологи
доводять, що кожна особистість потребує досягнень, більш того,
устремління до успіху – процес керований, а до самовдосконалення –
природний, даний нам від народження. Стимулювання діяльності творчого
вчителя є однією з функцій адміністрації дошкільного навчального
закладу. Причому можна виділити зовнішні стимули, які сприяють розвитку
творчої активності, які є ведучими. Для вихователя я вважаю особливо
великого значення набувають такі стимули як: повага жителів міста і
членів колективу, співпраця з дітьми, коллегами і батьками, доброзичливі
стосунки з адміністрацією, підвищення кваліфікації, творча атмосфера у
колективі, використання досвіду інформаційної діяльності тощо.

Не останню роль серед умов, що впливають на розвиток творчої особистості
відіграють морально-психологічні умови у закладі – відсутність
конфліктів, атмосфера взаємоповаги один до одного, пошани й гордості за
свою професію, керівник який зуміє розгледіти творчі здібності педагога,
підтримати його і направити діяльність у потрібному напрямку. Навчання
педагога не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватися.
К.Ушинський зазначав «Учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки
він перестає вчитися в ньому вмирає вчитель».

Самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства
та професії до особистості фахівця. Причому вимоги, що пред’являються
спеціалісту, повинні бути вище тих можливостей, що має людина (Бодальов
О.). Ще однією важливою передумовою процесу самовдосконалення є
ставлення самого фахівця до вимог, що висуваються. Звісно, якщо він
байдуже ставиться до них, про розвиток особистості не йдеться. Необхідно
формувати самосвідомість людини як творчого професіонала. Зміст такої
підготовки ґрунтується перш за все на гуманістичному уявленні про
завдання професійної діяльності, бажаних якостях людини, зокрема ЇЇ
фахової свідомості та мислення, творчих активних дій у рамках відведеної
компетенції.

Структура процесу самовдосконалення з 4-ох етапів:

самоусвідомлення та прийняття рішення здійснювати процес
самовдосконалення;

планування та вироблення програми самовдосконалення;

безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань,
пов’язаних із роботою над самим собою;

самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

Професійне самовдосконалення педагога здійснюється через самоосвіту
активну участь у різноманітних методичних заходах, що проводяться в
навчальному закладі чи в місті, та самовиховання.

Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної
компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й
поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої,
системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та
самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і
об’єктивних потреб освітнього закладу.

Самоосвіта педагога не повинна зводитися до відновлення знань, якими він
оволодів у вузі, мова йде про ознайомлення з новітніми педагогічними та
психологічними дослідженнями, пошук нових напрямків у методиці та
організації навчально-виховного процесу, розгляд на високому науковому
рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній
роботі.

?

` Ae 8

®

?

?

Ae ®

альний рух.

Як я говорила раніше, щоб педагог мав мотивацію на самоосвіту й
саморозвиток, потрібно, щоб у нього, по перше, було адекватне уявлення
про свою діяльність і особистісні якості; по-друге, щоб він знав, якими
є вимоги, що ставить перед ним як професіоналом суспільство. Питання
більш якісного ставлення вихователів закладу до виконання своїх
обов’язків ми вже неодноразово підіймали на нарадах, так само як і новий
можливо більш принциповий підхід до атестації педагогічних працівників в
поточному році. Тому вважаю доцільним підняття процесу самоосвіти на
більш вищій, упорядкований рівень.

На сьогодні виникла необхідність у більш глибокому вивченні діяльності
педагога з метою визначення рівня його професійної підготовки,
компетентності, об’єктивної оцінки його праці.

Діяльність з самоосвіти починається з діагностики власних утруднень,
проблем. Проведення зовнішнього діагностування з педагогічної,
методичної, психологічної підготовки вихователя та спонукання до
самооцінки та самоаналізу власних можливостей, якостей, результатів
професійної діяльності – основна умова ефективної самоосвіти.

Розглянемо, що собою уявляє самоосвітній процес. Загальна його
характеристика має такий вигляд.

З одного боку – це керований адміністрацією навчального закладу, з
іншого – самокерованим з боку особистості. Сьогодні педагоги повинні
розуміти: бути гарним професіоналом означає бути в постійному пошуку,
зростанні, розвитку. Труд педагога відрізняється високою мобільністю,
надзвичайною складністю, вимагає від нього глибоких та різнобічних
наукових професійних знань, умінь, навичок, що становлять основу
професійної компетентності. Підвищення професійної компетентності
педагога — запорука успішного реформування системи освіти в цілому. Що
нажаль мине можемо 100 відсотків побачити в усіх членів нашого
колективу.

Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем
сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь.

вивчити необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;

виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного
досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають
теоретичний та методичний рівень педагога;

відбирати з прочитаного та побаченого педагогом думки та методичні
знахідки для апробації власній педагогічній діяльності;

систематизувати та розробити науково-методичні узагальнення;

впроваджувати досягнення психолого-педагогічної науки та шкільної
практики у власний досвід роботи з дітьми учнями.

В чому полягає сутність самоосвіти?

Перш за все, педагог здобуває знання з різноманітних джерел,
використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості та
власній життєдіяльності.

Метою роботи над темами самоосвіти є систематичне підвищення педагогами
свого професійного рівня. Основні завдання:

вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності вихователя;

оволодівання новими формами, методами, прийомами навчання і виховання
дітей;

вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного
досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових
педагогічних технологій;

розвиток у дошкільному навчальному закладі інноваційних процесів.

Тема самоосвіти визначається, виходячи з методичної теми навчального
закладу, утруднень самого педагога, специфіки його індивідуальних
інтересів.

Отже, алгоритм роботи педагога з самоосвіти є таким:

Підготовчий етап;

Творчий етап;

Аналітико-узагальнюючий етап.

На результати самоосвіти позитивно впливає науково обґрунтоване
планування. На мою думку в нашому закладі робота по самоосвіті
вихователів знаходиться не на належному рівні. Тому, пропоную кожному
педагогу скласти індивідуальний план самоосвіти.

Якими джерелами користується педагог? У сучасному світі існує багато
різноманітних можливостей отримати знання:

книжки (наукова, науково-методична, методична, публіцистична, художня та
інші літератури);

фахова періодика (газети, журнали);

Інтернет;

телебачення;

відео, аудіо інформація;

семінари, круглі столи, конференції;

майстер-класи;

курси підвищення кваліфікації;

екскурсії, театри, виставки, музеї, концерти;

заходи з обміну досвідом;

різноманітні курси;

подорожі тощо.

Форми самоосвіти: індивідуальна та колективна. Ініціатором є сам
педагог, хоча та її організацію часто впливають інші: керівники
методичних об`єднань, курсів підвищення кваліфікації, які ініціюють та
стимулюють діяльність вихователя. Групові форми у вигляді діяльності
методичного об`єднання, семінарів, практикумів тощо організуються
адміністрацією.

Результат самоосвіти може подаватися у формі:

доповіді, виступи на семінарі, педагогічні раді, методичному об`єднанні;

реферату;

програми;

методичного посібника;

статті до фахового видання;

дидактичного матеріалу;

науково-методичної розробки;

проекту;

методичного чи діагностичного кейсу тощо.

З появою в роботі педагога комп’ютера та Інтернету значно підвищуються
можливості педагогічної самоосвіти. З`являються нові теми, цікаві
завдання та способи їх розв’язання, нові способи самореалізації, що
з`явилися у педагога через появу нових засобів самоосвіти:

розробка електроннихзанять, посібників тощо;

розробка пакету тестового матеріалу в електронному вигляді;

комплект дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні,
контрольні роботи;

розробка комплекту роздаткового матеріалу;

створення термінологічного словника з предметної теми, розділу;

кабінет інформаційних технологій;

розробка батьківських зборів;

розробка навчальних проектів;

проект особистої методичної веб-сторінки;

створення електронної бібліотеки творів художньої літератури, музичних
творів згідно програми;

зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога (результатом
самоосвіти повинне стати підвищення якості навчально-виховного процесу).

Систематичність і послідовність самоосвіти, безупинний характер роботи,
постійне ускладнення змісту й форми самоосвіти. Принцип безперервності
виявляється в трьох напрямках: теоретична підготовка за фахом, практичне
удосконалення методів навчання й вихованнядітей. Вивчення результатів
свого психологічного впливу навихованців.

Комплексний підхід у доборі змісту й організації обраної теми по
самоосвіті (крім методичних знань, вивчати інші галузі науки:
педагогіку, психологію, фізіологію, культурологію, соціологію,
дидактику). Комплексний підхід виявляється також у виборі форм і методів
самоосвіти, в орієнтації на самостійність і активність педагога.

Індивідуальний характер самоосвіти як самої гнучкої форми одержання
знань. Індивідуальний характер самоосвіти не виключає і колективних форм
роботи.

Гласність і наочність результатів самоосвітньої роботи в педагогічному
колективі, місті. Цим створюються умови, можливості для об’єктивного
аналізу досягнень і недоліків у навчально-виховній роботізакладу.

Створення вдошкільному навчальному закладі певних умов – стимулів
звертання педагогів до нових наукових досягнень і фактами передового
педагогічного досвіду. Цьому сприяє відвідування й аналіз
відкритихзаходів, демонстрація інтерактивних форм роботи з дітьми,
наробки етичних бесід.

Завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (участь у
семінарах, інформація на засіданні м/о, складання доповіді чи реферату,
участь у педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях).

Отже, самоосвіта педагога здійснюється при наявності таких ознак:

* самоосвіта як процес пізнання передбачає не просте закріплення
професійних знань і засвоєння уже відомої наукової інформації, а має на
меті одержання нових наукових методичних знань, практичних навичок;

* самоосвіта повинна бути безупинною, поповнення нових знань може
здійснюватися на основі попередньої підготовки педагогів;

* самоосвіта повинна сприяти оволодінню педагогом застосування
професійних знань у його практичній діяльності.

Самоосвіта педагога буде продуктивною за наступних умов:

В процесі самоосвіти реалізується потреба особистості у власному
розвитку;

Педагог уміє визначити свої сильні та слабкі сторони, володіє способами
самопізнання та самоаналізу, є відкритим до змін;

Володіє розвинутою здатністю до рефлексії (діяльності особистості, що
спрямована на усвідомлення власних дій, почуттів, аналіз цієї діяльності
та формулювання висновків);

Програма професійного саморозвитку, самоосвіти містить у собі можливості
дослідницької, пошукової, творчої діяльності;

Педагог є готовим до творчості;

Існує зв’язок особистісного та професійного розвитку і саморозвитку.

В системі внутрішньосадового контролю передбачається самоосвітньою
діяльністю три основні види контролю адміністрації:

Попередній контроль. Він здійснюється на початку навчального року, коли
педагоги готуються до нового навчального року й складають плани
самоосвіти. Своєчасні поради та рекомендації адміністрації допоможуть
педагогу реально відібрати питання для самостійного опрацювання,
зосередити увагу на головних напрямках свого самовдосконалення.
Провідний метод контролю – співбесіди з окремими вчителями та
керівниками м/о.

Поточний контроль. Протягом навчального року аналізуються відвідані
заняття, режимні моменти, батьківські збори, тощо. Вивчається творча
лабораторія педагога. Адміністрація допомагає осмислити та обгрунтувати
вдалі моменти в роботі, а разом з тим – виявити недоліки в роботі, певні
труднощі, проаналізувати причини їх появи. В.О.Сухомлинський писав: «На
уроці я бачу перш за все, чим живе вчитель, що він читає, яке місце в
його духовному житті займає книга, як він слідкує за досягненням
культури». Отже, кваліфікована допомога, надана на підставі аналізу
роботи вчителя, надихає його на цілеспрямовану творчу самоосвітню
діяльність.

Підсумковий контроль здійснюється наприкінці навчального року. Частіше
за все відбуваються у формі бесіди з педагогами.

Як говорив В.Сухомлинський «Далеко не кожен стане вченим,письменником,
артистом, далеко не кожному судилося винайти порох або велосипед, але
майстром своєї справи має стати кожен».

Література

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»/
наук.ред.та упоряд.О.Л.Кононко. – 2-ге вид., К.: Світич, 2008. -430с.

Методичні аспекти реалізації Базової програми розвитку дитини
дошкільного віку «Я у Світі»/ О.Л.Кононко, З.П.Плохій та ін. – К.:
Світич, 2009. -208с

Біла К.Самоосвіта педагогів дошкільного закладу //вихователь-методист
дошкільного закладу. 2010.-№2 С.17-19.

Чадова М. Вихователь творча професія // Вихователь методист дошкільного
закладу. – 2009. — №1 С.40-46.

Корнєєва О. Рейтинг як мотивація особистісного зростання педагога. //
Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2009. — №9 С.41-48.

Гавриш Н., Же ланова В. Зрозуміти іншого, щоб наблизитися до себе. //
Вихователь-методист дошкільного закладу. 2009. — №6 С. 7-13.

Подоляк Л., Карабаєва І. Уявний світ дітей дошкільного віку. //
Вихователь-методист дошкільного закладу. 2010. — №1 С.56-61.

Кара баєва І. Інтерактивні методи в роботі вихователя-методиста та
практичного психолога. // Вихователь-методист дошкільного закладу. 2009.
— №3 С.26-30.

Долина О., Бурова А. Методична робота в системі дошкільної освіти. //
Дошкільне виховання. 2009. — №8 С6-11.

Похожие записи