Майстерність навчальної діяльності вчителя

       1. Протиріччя сучасного процесу навчання:

       Зростання науково-технічної інформації за останні роки змінюються
кожні 5 років. Відбувається  збільшення вимог до якості навчання.
Зростає кількості тих, хто навчається (за статистикою — кожний другий).
Людині ХХ1 століття потрібне постійне самовдосконалення, перепід-готовка
й універсальні кваліфікації. Збільшується час навчання, одер-жання
освіти і професії. Загострюються протиріччя між можливостями та
інтересами особистості (фізичними, психічними, матеріальними,
соціальними) та потребами й вимогами суспільного розвитку. Звідси —
необхідність постійного вдосконалення навчально-виховного процесу в
інтересах кожної людини і розвитку нової державності України.

2. Урок як діалог вчителя з учнем.

     Шкільні уроки мають бути уроками «духовної спільності, взаємної
довіри, доброзичливості» (В.Сухомлинський).

      Діалог — форма спілкування, в якій людина сприймається як партнер
з правом на власні позиції, думки, інтереси. Діалог дає змогу
самовираження кожного із партнерів спілкування. Учні — активні учасники
процесу навчання. В класі атмосфера співрозуміння, співпереживання.
Гуманістичні основи уроку-діалогу [1.271-273].

      Характеристики уроку-діалогу:

а) рівність особистісних позицій учителя й учнів у процесі навчання;
особисте включення вчителя й учнів у розв’язанні дидактичних завдань
уроку;

b) наявність контакту, емоційно-інтелектуальної спільності між учителем
і

учнями; відчуття учнями своєї психологічної захищеності; доброзичлива,
творча атмосфера уроку;

c) високий рівень мотивації навчання учнів, активність у пізнавальній
діяльності, свідомий характер навчання;

d) оптимальне співвідношення між свободою учня у виборі змісту, методів
навчання і педагогічним керівництвом його діяльністю; збільшення
самодіяльності учнів;

e) творче самопочуття вчителя і учнів на уроці, відчуття ними
задоволення від спільної праці, реалізація потреби учнів у
персоналізації, у суспільному визнанні. [1.274].

3. Особливості побудови уроку діалогічної взаємодії:

        Головні технологічні елементи організації навчання на уроці: 1)
мета уроку, її спрямування; 2) завдання і професійна позиція педагога;
3)  механізм педагогічної співпраці у  навчанні; 4) характер
пізнавальної діяльності і позиція учнів у навчанні; 5) оцінка навчання.

    Порівняльна таблиця моделей «урок — діалог» і «урок-монолог»

Модель «урок-діалог»

Мета уроку, її спрямування. Розвиток інтелектуального, творчого
потенціалу учнів засобами засвоєння основ наук. Добровільне і
зацікавлене збагачення особистості знаннями, вміннями, навичками.
Учень-співавтор власної освіти. Уважне ставлення вчителя до 
особистісного розвитку учнів, врахування їх індивідуальних інтересів і
проблем. Формування ставлення до навчання як передумова особистісного
розвитку учнів.

Завдання, професійна позиція «уроку-діалогу». Знайомство з учнями і
встановлення продуктивної комунікації. Створення умов для активного
навчання учнів, реалізації їх творчого потенціалу, потреб розвитку.
Допомога учням у реалізації їх актуальних інтересів, у досягненні
освітніх цілей. Особистісна позиція у спілкуванні з учнями, співпраця,
довіра. Стимулювання навчальної активності, нейтралізація можливих
особистісно- деструктивних цілей. Зосередженість на учнях,
зацікавленість в їх зростанні.

Головний механізм педагогічного керівництва навчанням на
«Уроці-діалозі». Орієнтація на контактну взаємодію з учнями, на їх
інтереси, досвід, потреби. Рефлексивне керування пізнавальною діяльністю
учнів, корегування на основі поведінки, стану, характеру цієї
діяльності.

Характер пізнавальної діяльності і позиція учня на «уроці-діалозі»
Активна пізнавальна діяльність, самостійна робота, ініціативність,
творчість. Учень — рівноправний суб’єкт навчання, відповідальність за
його результати. Суб’єкт –ний характер пізнавальної діяльності. Учень
проявляє своє ставлення до знань, використання їх на практиці. Співпраця
з учителем.

Оцінка навчання

На «уроці-діалозі» вчитель оцінює конкретну людину з її унікальними
можливостями пізнання і творчості, інтересами і цінностями, а також
якість досвіду та переживання учнів. Оцінювання учнів з урахуванням
докладених ними зусиль, індивідуальних особливостей, рівня особистісного
зростання. Мета оцінки — не тільки контроль, а й заохочення до
самопізнання, самооцінки, самонавчання і розвитку.

Модель «урок-монолог»

Мета уроку, її спрямування. Інформаційне насичення учнів, виклад готових
знань, перевірка їх засвоєння відповідно програми. Кінцева мета –
оволодіння учнями заданими еталонами, стандартами, оцінка знань, вмінь,
навичок. Вивчення предмета як засіб підвищення освіти учнів.

Завдання, професійна позиція «уроку-монологу». Викладання навчальної
інформації без активної самостійної діяльності учнів, перевірка знань;
контроль за обов’язками і правилами поведінки. Домінування
функціонально-рольової позиції, перевага адміністративних методів
впливу. Дистанція у спілкуванні. Зосередження на власних завданнях
уроку.

Головний механізм педагогічного керівництва навчанням на
«Уроці-монолозі». Прямий вплив на учнів з частковим урахування їх
потреб, інтересів. Керування пізнавальною діяльністю засобами примусу,
дисциплінарного впливу, вимоги до учнів підкоренні вимогам вчителя.
Приховане програмування думок і знань учня.

? I Ue u B

^

??????????¬? власної думки, безпосереднє керівництво вчителя. Учень —
об’єкт діяльності вчителя. Неактивне сприймання навчальної інформації.
Учень — пасивний споглядач або виконавець.

Оцінка навчання

На «уроці-монолозі» оцінюються лише  точні знання і смисли у жорсткій
логічній схемі бінарних позицій “ знає — не знає”, “ вміє – не вміє”, “
вихований – невихований”. Оцінка — формальний показник результату
навчання, не враховує рівня розвитку учнів, не орієнтує в навчанні.
Оцінка — форма персоналізації учня для вчителя, підміна оцінкою
особистості учня.

Показники ефективності уроку-діалогу:

1. Високий рівень мотивації навчання учнів. Урок — час спільної праці,
продуктивного мислення вчителя і учнів.

2. Взаєморозуміння між учителем і учнями: довіра, повага,
справедливість, бажання працювати разом.

3. Високий рівень пізнавальної активності учнів, розкутість думок. Учні
не бояться помилок, готові до творчості, виявляють зацікавленість у
розвитку проблеми .

4. Взаємна зацікавленість учителя і учнів спільною працею на уроці: учні
збагачуються новою цікавою інформацією, мають можливість виявити свої
здібності, отримати визнання в класі; вчитель задоволений співпрацею з
учнями, тим, що може віддати їм частку свого інтелектуального, духовного
надбання та одержав позитивні результати.

    Розглядаючи особистість учня як багаторівневу й багатомірну систему,
В.О.Сухомлинський вважав, що потрібен системний підхід до забезпечення
успіху у навчанні, який охоплює всі сторони педагогіки – від постановки
цілей, конструювання педагогічного процесу до аналізу ефективності
застосування педагогічних прийомів і методів. В.О.Сухомлинський визначив
основні шляхи досягнення успіху: гуманістичний підхід до особистості,
індивідуалізація навчання на основі глибокого знання дитини, активність
учня, позитивна емоційна забарвленість спілкування вчителя і учня.

         4. Способи активізації пізнавальної діяльності учнів:

         Формування мотивів діяльності через: використання актуального
нового матеріалу; унаочнення, застосування новітніх технологій навчання,
дидактичних ігор, змагань;  зв’язок матеріалу з життям, досвідом учнів;
постановку проблемних  питань, завдань.

      

        2) Формування системи знань, вмінь, навичок завдяки:  виділенню
головного в матеріалі; прийомів логічного мислення (аналогія, аналіз,
синтез, узагальнення, порівняння, протиставлення); інтеграції
навчального матеріалу з різних дисциплін,

      3) Застосування спеціальних завдань на розвиток критичного і
самостійного мислення (завдання з нестандартними або «зайвими» даними,
«помилками» вчителя, завдання, які вчасно і розумно оцінюються вчителем
або вимагають самооцінки чи самостійної роботи.

     4) Індивідуалізація, диференціація навчання: самостійна постановка
учнями питань, доповнення, власні приклади, доповіді, виступи; надання
учням індивідуальних завдань з декількома розв’язками, підвищеної
трудності тощо; застосування диференційованих завдань; поєднання
індивідуальних, групових, колективних форм роботи, використання методів
програмного, проблемного навчання.

               Одним із способів активізації пізнавальної діяльності
учнів є  проблемне навчання – такий спосіб навчання, в якому
активізується пізнавальна діяльність учнів шляхом створення проблемної
ситуації (ПС) на основі розв’язку проблемних завдань (ПЗ). Наслідками
створення проблемної ситуації є інтерес учнів до нової пізнавальної
проблеми , якупоступово розбивають на окремі проблеми. На всіх етапах
проблемного навчання учні приймають активну участь у процесі пізнання.

          Причини невдач на уроці діалогічної взаємодії: недостатнє
моделювання вчителем роботи; погане самопочуття вчителя; невміння
впровадити задумане в реальну дію на уроці; перевантаження учнів
інформацією; відсутність чіткої системи роботи, композиції уроку;
непродумане опитування; неприйняття учнями матеріалу уроку, що викликане
незнанням матеріалу або моральними, фізичними, психологічними причинами;
нетерпіння, роздратованість вчителя; непідготовленість уроку;
відсутність комунікативних навичок; нелюбов вчителя до даного матеріалу;
неприязнь вчителя до учнів або незадоволеність вчителя собою, яка
зривається на учнях; відсутність взаємодії, взаєморозуміння. [4.120].

     5. Досвід вчителів — майстрів в організації діалогу з учнями на
уроці.

     Досвід  гуманізації навчання:

 Ш.Амонашвілі, С.Лисенкової, В.Сухомлинського в початковій школі.
Система роботи донецького вчителя В.Шаталова з організації навчання
кожного учня на високому рівні пізнавальної активності, самостійності,
якості навчання і виховання. Система В.Шаталова охоплює більше 200
параметрів активізації пізнавальної діяльності учнів (випередження
теоретичних знань перед практикою, вивчення матеріалу блоками з
використанням опори; більш, ніж 40 прийомів перевірки знань, вмінь,
навичок; відкриті перспективи досягнення успіху в навчанні кожним учнем
тощо).

       Система всебічного розвитку особистості шляхом створення школи —
комплексу (п’ять центрів розвитку) в досвіді О.Захаренка — директора
Сахнівської середньої школи на Черкащині.

       Система творчого розвитку особистості на базі творчих робіт,
кімнат, творчих книжок тощо в роботі вчителя трудового навчання
І.Волкова. Досвід роботи вчителів за профілем студентів.

Похожие записи