Тетяна Майборода

Розвиток навичок асертивної поведінки у вихованців школи-інтернату

Агресивна поведінка – один з яскравих показників соціальної
дезадаптованості дитини. Елементарні ознаки агресії можна спостерігати в
дітей уже в молодшому віці. У результаті соціалізації дитина вчиться
контролювати свої агресивні імпульси , що необхідні для життя в
суспільстві. У деяких дітей агресія залишається не соціалізованою і
знаходить вихід у фізичному насиллі.

Агресивна дитина — це не тільки батьківський смуток, загроза
благополуччю дитячого колективу, але це нещасна дитина, яку ніхто не
розуміє, не хоче приголубити і пожаліти. Дитяча агресивність — ознака
внутрішньої емоційної нестабільності, згусток негативних переживань,
один зі способів психологічного захисту.

Останнім часом диференційований та індивідуальний підхід у навчанні та
вихованні проголошується головним у школі. Звичайно, є такі діти,
спілкуватися з якими саме задоволення. Але далеко не всі належать до
цієї категорії. Майже в кожному класі зустрічається хоча би одна дитина
з агресивною поведінкою. Вона нападає на дітей, обзиває, б’є, відбирає
іграшки, грубо висловлюється, одним словом, стає загрозою для інших. Цю
забіякувату грубу дитину важко прийняти такою, якою вона є, а ще важче
зрозуміти. Агресивність дитини, це, насамперед, відображення
внутрішнього неблагополуччя, невміння адекватно реагувати на події, що
відбуваються навколо неї. Дитина при цьому почувається знедоленою,
нікому не потрібною. От вона і шукає способів привернути увагу дорослих
і однолітків. Формується таке світовідчуття в сім’ї. Агресивна дитина
сприймає світ як ворожий і намагається захистити себе, завоювати своє
«місце під сонцем». Дитина не знає, як інакше можна боротися за
виживання в цьому світі. Такі діти не можуть самі оцінити свою
агресивність. Їм здається, що весь світ хоче скривдити саме їх. Виходить
замкнене коло: агресивні діти бояться й ненавидять навколишніх, а ті, у
свою чергу, бояться їх.

Агресивні діти потребують розуміння та підтримки дорослих. Вони б’ються,
кусаються й лаються саме тому, що не знають, як чинити інакше, їхній
поведінковий репертуар жорстко стереотипний, убогий і обмежений. Якщо
ми, дорослі, надамо їм можливість вибору способів поведінки, то наше
спілкування з ними стане ефективнішим і приємнішим для обох сторін.

Працюючи вихователем, учителем, я засмучувалась, коли мої «розумники»
ставали неслухняними, погано навчалися, бешкетували. Як практичний
психолог я зрозуміла, що причини тут різні.

Не секрет, що більша половина учнів спеціальної школи-інтернату — з
неблагополучних сімей: соціально не облаштованих, у яких батьки або
родичі ведуть аморальний спосіб життя, де нормою є пияцтво одного з
батьків, іноді обох, скандали. На жаль, діагнози дітей прямо пов’язані
зі способом життя батьків або мають генетичне коріння. Часто до школи
потрапляють діти, батьки яких раніше теж навчалися у нашій школі, що
свідчить про спадковість захворювання.

Виокремимо чотири найважливіші характерологічні особливості вихованців
шкіл-інтернатів:

1. Високий рівень особистісної тривожності.

2. Неадекватна самооцінка.

3. Відчуття знедоленості.

4. Позитивне сприймання агресії.

Для всіх вихованців шкіл-інтернатів характерні відхилення у спілкуванні
з дорослими. Обмеженість сфери вибору друзів призводить до
психологічної, емоційної самотності.

Формальне дисциплінування таких вихованців таїть у собі небезпеку
відчуження у взаєминах дорослого і дитини. Відомо, що негативна
поведінка дітей посилюється внаслідок несприятливих стосунків із
педагогами, які не володіють навичками спілкування з «важкими» дітьми.
Тривалі конфлікти, взаємна емоційна ворожість підсилюються викликають
вербальною агресією дітей стосовно педагогів та фізичною агресією щодо
своїх однолітків.

Ae

h

Ae

th

, агресивних тенденцій у поведінці дитини, навчанні дітей прийомам
саморегуляції, тренуванні доброзичливої поведінки та вміння бачити
позитивні риси інших.

Як же можна вплинути на небажані прояви агресії у дитини?

Дорослі повинні приділяти їй більше уваги, в певних ситуаціях проявляти
більше рішучості. Така поведінка дорослих впливає на дітей заспокійливо.
Але, безумовно, й дорослим необхідно стежити за своєю поведінкою, щоб не
стати поганим зразком для дитини.

Уже протягом чотирьох років у роботі добрими помічниками й активними
учасниками є класні керівники, вихователі. З ними проводжу індивідуальні
консультації, тренінги «Агресивні діти», «Самопізнання» (учасники
тренінгу «Агресивні діти» часто у своїй роботі використовують етюд
«Врятуй пташечку», виховуючи співчуття, співпереживання, емпатію у
дітей), круглі столи «Культура спілкування педагогів», «Психологічні
особливості дітей молодшого шкільного та підліткового віку», семінари
«Казкотерапія в щоденній роботі з дітьми», «Девіантна поведінка школяра.
Шляхи її подолання». Особливі враження у педагогів залишив семінар
«Казкотерапія в щоденній роботі з дітьми», під час якого учасники
ознайомилися зі способами вирішення проблем за допомогою казки, змогли
відправилися з краплинками в подорож до казки, активізували свої сили у
грі «Ріпка». Гра-розминка «Ріпка» спрямована на активізацію учасників,
створення позитивної атмосфери. Психолог допомагає учасникам
інсценізувати казку «Ріпка». Обговорюється, у роботі з якими дітьми
можна використовувати цю розминку? Закінчився семінар медитативною
казкою «Чарівник» (автор Т. Зінкевич — Євстигнєєва).

В інтеранті працює «Скринька доброти», що служить для листування між
учнями і педагогами.

Виховувати добро, емпатійні навички, толерантність, навчати дітей
аналізу свого внутрішнього стану та стану інших дітей, проводити
психокорекційну роботу зі зниження агресії починаю з учнями початкових
класів під час «Уроків доброти». Використовую ігротерапію, роботу з
пластиліном, тістом, ритмічно-тілесні вправи, емоційні хвилинки, танець
тощо.

У нашому закладі ввела традицію проводити загальношкільні акції «Атака
компліментами», «Толерантність» (у таких акціях із задоволенням беруть
участь учні старших класів).

І на завершення хочеться нагадати, що головною основою міцних взаємин з
дітьми є безумовна любов. «Найголовнішою рисою педагогічної культури має
бути відчуття духовного світу кожної дитини, здатність приділяти кожному
стільки уваги і душевних сил, скільки необхідно для того, щоб дитина
відчула, що про неї не забувають, її горе, образи, страждання
поділяють». (В.Сухомлинський, «Серце віддаю дітям».)

Список використаних джерел:

1. Белинская Е.В. Сказочные тренинги / для дошкольников и младших
школьников. — Санкт-Петербург, 2006.

2. Дефектологія / науково — методичний журнал. — 1999. — №1.

3. Ілляшенко Т. Чому їм важко вчитися? Методичний посібник. — Київ:
Видавництво ” Початкова школа”, 2003.

4. Коробко С.Л., Коробко О.І. Робота психолога з молодшими школярами:
Методичний посібник. — К.: Літера ЛТД, 2006.

5. Навчання дітей з розумовими вадами. Посібник для учителів / Перекл.
з польськ. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2001.

6. Туріщева . Л.В. Психокорекційні ігри в роботі педагога. — Х.: Вид
група ”Основа”, 2007.

Відомості про автора: Майборода Тетяна Василівна, практичний психолог
Смілянської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Черкаської
обласної ради. E-mail: [email protected]

PAGE

PAGE 4

Похожие записи