«Матусенько моя рідненька»

Сценарій свята

(Пісня «Сік землі»).

Ведуча. Шановні гості, Матері, вчителі та діти! Сьогодні, коли вже
прокинулася від сну природа, коли лунає у блакиті пташиний спів, теплий
вітерець приніс і до нас чудове свято — День матері!

1-й учень.

Добрий день вам, люди добрі,

Що сидять в нашій господі,

Ми зі святом вас вітаєм,

Щастя і добра бажаєм.

2-й учень.

Красиво і світло у нашій світлиці,

Букети в руках у діток вогняні.

Сьогодні у школі родиннеє свято,

І хочеться всіх привітати мені

Ведучий. А історія цього свята така. Жила у Філадельфії маленька
дівчинка, яка дуже любила свою маму і була впевнена, що вона найкраща в
світі. Минув час, дівчинка виросла і зрозуміла, що для кожної людини її
мама найдорожча, наймиліша. То чому б разом для усіх мам на світі не
започаткувати свято — День матері.

Ведуча. Вирішила так уже доросла Анна Джарвич і в травні 1910 року
організувала у Філадельфії свято Матері. Згодом його почали відзначати у
всьому світі.

Ведучий. У 1929 році Союз українок Галичини звернувся до громади з
пропозицією зробити цей день святом Матері. Воно стало у нас найкращим,
і ми від усього серця вітаємо всіх мам, які сидять у нашій залі, і тих,
хто не зміг прийти до нас. Хай і до них доторкнеться ласкавий вітерець
наших сердець, нашої любові.Так сталося, що в усьому світі День Матері
святкували і святкують у травні. Мабуть тому, що саме у травні
заявляється так багато різних квітів.

Ведуча. Дорогі матері! Ми зібрались на велике свято — День Матері. У цей
день усі вшановують і матір-неньку, і матір-землю і Матір Божу. Перше
слово, яке дитина вимовляє, — «мама». З’являється на світ малятко — лине
до Бога мамина молитва з проханням щастя-долі її дитині.

Ведучий. Богиня-Берегиня… Яке поетичне, яке точне і загадкове наймення!
Берегиня — це та, що береже тепло, оберігає нас від невірного кроку. Це
та, що ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама жертвує задля нас
всім, навіть життям . Це та, що темними ночами колихала тебе, не
зімкнувши очей ні на мить. Ім’я цій Богині — Мати!

Вчитель: Благословенна будь, вкраїнська мати…

(Пісня «Мамо, тобі низесенько вклонюсь»).

(Запалюємо підсвічник).

Ведуча. Минають роки. Підростають діти. Та не меншає турбота. Моляться
матері за діточок своїх, прилучають їх до молитви.

Учень.

На землі одна лиш мати.

Ти нам мати там, у небі.

Ти рятуй матусю нашу,

В небезпеці і в потребі.

Учень.

Є в мене найкраща у світі матуся,

За неї, Пречиста, до Тебе молюся.

(Виходять дівчатка в довгих білих сукнях, білих віночках, з квітами в
руках).

Учень

Мати Божа, Мати Божа,

Дай здоров’я нашій нені.

Ось тобі ми назбирали

Ярих квітів повні жмені.

Зберемо дзвоники лісові,

Що найкращі у діброві.

Матінці дай щастя, долі,

Щоб дні їй минали

Без смутку, без болю.

Учень

О, Маріє Діво, я Тебе благаю,

Я на твою поміч щохвилі чекаю.

Приберемо твою ікону

У барвінок зелений.

Тільки дай доволі щастя

Нашій нені, нашій нені.

Серця наші — наші квіти —

Віддамо тобі з любові.

Захищай матусю нашу

Під святи своїм покровом.

(Пісня «У стіп Марії»).

Учень.

Рано до молитви щиро руки зложу

І буду просити Бога й Матір Божу,

Мамо тебе, Мати, щирими словами:

— Змилуйся, змилуйся, змилуйся над нами,

Силу і здоров ‘я дай нам, Мати Божа,

Поможи нам вчитись, чесно працювати,

Щоб була потіха дня мами і тата.

Учень.

Мій Ісусику солодкий,

Мій приятелю святий,

Я із ліжка свого вставши,

Йду до тебе, дорогий.

Ти колись, живучи в світі,

Між людьми на цій землі,

Славу й честь складав Отцеві,

Щоби дати приклад всім.

Буду чемним і слухняним

Буду слухати батьків,

І Тебе, Ісусе милий,

Полюблю аж до віків.

Учень.

Рідна матінко моя,

Я люблю вас щиро-щиро,

Вам бажаю щастя й миру.

Ви мене любіть, рідненька,

Бо я ще такий маленький.

Хочу бути на вас схожий,

Як і ви, такий же гожий.

Хай моє хороше слово

Розквітає веселково!

Учень.

А у мене найкраща матуся.

Я молюся за неї — серденько

День і ніч я за неї молюся,

Бо найкращу з усіх маю неньку.

Я звертаюсь до неї словами,

І жадаю їй щастя і долі.

Все для неї, для любої мами,

Щоб не знала ні смутку, ні болю.

Я бажаю їй щастя усюди,

Хай дасть Бог і удачу, і силу,

А що вже мене вивела в люди,

Розцілую матусеньку милу…

Учениця.

Ще в колисці немовля

Слово «мама» вимовля.

Найдорожче в світі слово

Так звучить у рідній мові.

Мати, матінка, матуся,

Мама, мамочка, мамуся! —

Називаю тебе я,

Рідна ненечко моя!

Учень.

Снилось мені ясне сонце,

Що в хаті світилось,

А то лиш так моя мама

Дивилася мило.

Приснивсь мені легкий вітрик,

Що пестив колосся,

А то мені моя мама

Гладила волосся.

Учениця.

Снилась мені ягідочка,

Як мед солоденька,

А то мене цілувала

Мама дорогенька.

Учень.

Снились мені ангелики,

Що в рай мене несли,

А то мене мами ручки

До серця притисли.

Учениця.

Снилося мені, що на крилах

Я в гору несуся,

А то мене із постелі

Піднесла матуся.

(Пісня «Матуся моя»).

Ведучий. Мама… В цьому слові пісня Жайворонка і журливе «курли»
журавлів. Мама дала життя, навчила розуміти людей, шанувати хліб.

Ведуча. Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева,
сходить сонце, розцвітає квітка, як гладить дитину по голівці рідна
рука. І так же тихо воно приходить на уста — промінцем маминої усмішки і
ласкавістю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки
і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою,

Ведучий. «Із букви-краплинки та звуку-сльозинки народиться одного дня на
світ святе слово «м-а-м-о», мовлене устами янголятка, і осяє хатину, як
дар Бо-жий, тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того
дня, коли над нашою колискою вперше нахилилася мати. Це — мить, і це —
вічність, бо мама завжди з нами, вона живе у нас, у наших дітях та
внуках, в усьому нашому роді та береже нас і благословляє на добро»
(Ярема Гоян).

Ведуча. Немає кращої любові, як любов материнська, бо всі любові цвітуть
і перецвітають, а любов материнська вічна, вона вічно пестить і гріє
серця своїх дітей. Ось послухайте одну з легенд про материнську любов.

                                                  Легенда про матір

Колись дуже давно, на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали
землю, випасали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувались польові
роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували веселі свята, ігри,
які закінчувалися пусканням стріл щастя. Дивитися на ці ігри виходив сам
цар морських глибин Нептун, надзвичайно страшний і сердитий володар
морської стихії.

— Хоч як люди хваляться своєю силою, а мене бояться. Ніхто не пускає
стріл в мій бік.

Та одного разу вийшли до вогнища три юнаки і пустили в бік Нептуна три
стріли.

— Я вас поховаю у морській безодні, — заревів Нептун.

Матері, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морів і справді може
це зробити. Думали вони, думали і вирішили віддати свою силу синам.
Юнаки стали такими дужими, що могли вистояти навіть під ударом
величезної хвилі. А матері, що віддали свої сили дітям, стали слабкими.

Ти бачив коли-небудь слабких, немічних жінок? Якщо зустрінеш їх, не
посміхайся. То вони віддали свої сили своїм дітям.

Розлючений Нептун вигукнув:

— Хай вони вистояли проти мене на березі, але в морі я порву їм руки.

Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню води вийшли дочки морського
царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві.

— Жінки, віддайте нам свою красу, ми врятуємо ваших синів. З морської
трави сплетемо для них жили, і руки у них будуть такі ж сильні, як у
нашого батька.

Жінки погодились.

Якщо ти побачиш десь некрасиву жінку, не смійся, не відвертайся. Знай:
вона пожертвувала своєю красою заради дітей.

Коли цар Нептун дізнався про вчинок своїх доньок, він страшенно
розгнівався і перетворив їх у чайок.

Ти чув, як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але
жорстокий батько не пускає їх. А моряки на чайок дивляться — не
надивляться. Тому що вони носять красу їхніх матерів.

От, нарешті, юнаки, ставши сильними, вийшли в море. Вийшли та й не
повернулися.

Голосно зареготав Нептун:

— Не діждатися вам своїх синів. Вони заблукали. Забули, бо у морі немає
доріг.

Тоді матері вигукнули:

— Хай у наших очах буде менше світла, але хай над землею яскравіше
світяться зорі, щоб сини наші знайшли дорогу до рідних берегів.

Тільки-но матері сказали це, як у небі яскраво-яскраво засіяли зірки…

Ось яка сила материнської любові! Пам’ятайте цю легенду! В ній сказано
так багато!

Учень.

Живе рідне слово в піснях колискових,

Стрічається знову в них світ поколінь.

Матусина мова цвіте веселково,

Освічує в небі захмарену тінь.

І де б не були ми в безмежному краю,

Нас кличе додому дитинство святе,

Де кожна пташина, як мати співає,

Верба і калина у лузі цвіте.

Де вся Україна — колиска любові

ІЗ явора й дуба, з горіхових віт.

В устах материнських, у рідному слові

Шепоче Молитву — душі заповіт.

Гойдайте веселку своїми серцями,

Гарячим цілунком торкніться хмарин,

Щоб сонце сміялось, умите дощами,

Щоб завше вертався до матері син.

Ведучий: А буває, що при живих дітях матері залишаються самотніми.

Учень:

На грядці в бабусі затінились квіти суцвіттям,

Хлюпочуть від вітру пелюстки у сизій росі.

Лишилася жінка на старість самітня при дітях,

Чека, виглядає, що може приїдуть колись.

Хоч хата старенька, та прибрано всюди і чисто,

Усе до ладу, рушники на стіні, аж горять.

Дістала зі скрині поблідле весільне намисто

І зойкнула стиха, бо крижі віддавна болять.

А роки минають. І падають зорі строкато,

Та й просяться знову на білу, як пір ‘я, канву.

Бабуся старенька вдяглася немовби на свято

І стала зорею. А зорі у небі живуть.

(Пісня «Посіяла людству літа свої, літечка, житом…»).

                                                    Сценка.

Ведуча. Що сталося, чому ви шепочетесь?

Учень. Для матусі квітів весняних ми хочем нарвати.

Дівчинка. Та де ж нам їх узяти?

(Заходять весняні місяці).

Хлопчик.

Ой пішов я до Березня

Поміж березами.

— Дай, Березню, трохи квіток

На свято дня мами.

Березень.

Ще квіточки не зацвіли,

Листочки маленькі.

Земля встала, та не вбралась

Ще на свято неньки.

Хлопчик.

Ой ти, Квітню, ти так гарно

Земельку вбираєш,

Ти вже, мабуть, для матусі

Гарні квіти маєш?

Квітень.

Ой вбираю я земельку, вбираю,

Але вбрати свято неньки,

Здається, не встигну.

Хлопчик.

Ой ти, Травню, красний Травню,

Прибраний багато,

Подаруй хоч одну днину

Матусі на свято.

Травень.

Ой знав я, що колись буде

Матусине свято.

Тому кожну свою днину

Вбрав гарно, багато.

Учень.

Хочу я всі квіти в букети зібрати,

Що під небом цвітуть голубим.

Рідна мамо, матусенько, мати,

До землі я вклоняюсь тобі!

(Кланяються діти, дарують квіти.)

Учні виконують танок

Ведучий. А зараз до вашої уваги загадки.

Учень 1.

Який струмочок повсяк-час

Співає ніжно коло вас?

Всі. Мамин голос.

Учень 2.

А що солодке знаєш ти,

Чого в крамниці не знайти ?

Всі. Мамині вуста.

Учень 3.

Яке колосся золоте

У низ вершечками росте?

Всі. Мамині руки.

Учень 4.

Які сніги постійно йдуть,

Які сніги не розтають ?

Всі. Мамина сивина.

Учень 5.

Які дві зірки знаєш ти

Завжди нам сяють з висоти?

Всі. Мамині очі.

Учень.

Спасибі вам і знов і знов

За вашу ласку і любов,

За те, що вдома повсякчас

Ви так турбуєтесь за нас.

Що нас так смачно годували,

Що нас так пильно доглядали,

Що не стуляючи очей

Не досипали ви ночей.

Нехай ще в маленькім ділі

Та в нас уже руки вмілі.

Для вас, наші милі мами,

Ростемо помічниками.

Сердечними словами

Вітаємо вас, рідні мами!

Вітаємо всіх з весною,

Із долею ясною!

(Пісня «Росте черешня в мами на городі»).

< >

|

~

3/4

A

th

h

( h

h

» h

h

h

h

* h

h

>

~

A

th

gd

$a$gd

gd

->-@-n-p-?- -O-O-(*^????UUe- ` b ? ? ue th F!H!?!–!?!A!Ae!i!i!
«»»L»N»‚»„»?»¶»?»o»
#»#P#R#|#~#¦#?#nanananananan?anananananananananan3/4n?ananananananan?ana
nananananananananana» h

h

( h

h

h

h

h

gd

h

( h

h

h

h

gd

gd

h

» h

h

( h

h

h

h

h

gd

h

( h

h

h

h

» h

h

h

gd

h

( h

h

» h

h

h

h

h

gd

\?\?\?\O\th\]2]4]f]h]?] ]O]U]^^,^.^`^b^’^”^Ae^AE^i^?^
_nanananOnOn3/4n3/4anan3/4n3/4anan3/4n3/4anan3/4n3/4anan3/4n3/4anan3/4n3
/4ananananananananananananan( h

h

» h

h

h

h

h

gd

h

h

h

h

h

h

h

» h

h

h

h

h

> старість і погані діти», — говорить народна мудрість. Старість
неминуча, смерть невблаганна, перед нею не можна зачинити двері свого
дому, а від поганих дітей можна застерегтися, це залежить як від
батьків, так і від самих дітей. Тож завжди старайтеся бути слухняними,
дітки! Турбуйтеся про своїх батьків і не завдавайте їм прикрощів.

Ведуча. Виховує мати синів, дочок, надіється, що буде до кого на
старість прихилитися. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не
навідуються до отчого порогу.

Ведучий. Лише скупі листи приходять час від часу. А коли, нарешті,
знайдеться хвилина, щоб відвідати, нерідко це буває надто пізно. Зі
скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і
додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов.

Інсценізація поезії «Молитва матері»

Автор.

З доріг, які давно в житті обрані, _

Лише одна веде нас до Христа.

Цей шлях — молитва, що нас навчила мати,

Стежина ця терниста й непроста.

Одної долі плутана дорога.

Губилась вже у прірві небуття.

І лиш молитва матері до Бога

Вернула хлопцеві і душу, і життя —

Батьки йому частенько говорили.

Батько.

Лицем до Бога, сину, повернись,

Забудь вино, не трать даремно сили,

І будь таким, як ми — щодня молись.

Автор.

Але вино, товариство, розваги

Йому були милішими завжди.

Батьківських слів не брав він до уваги,

Цурався неба й церкви, як біди.

Молитися він просто ненавидів,

Про Бога навіть чути не хотів.

Та час прийшов — на сірих крилах злиднів

Не лічив він одноманітних днів.

Та не забуде день один навіки,

Це день страшний — бо батько помирав.

Закрили сльози мамині повіки,

А він стояв і п ‘яно реготав.

Син.

Ну, де ж твій Бог, чому не допоможе?

Де твій зцілитель, чом ти не встаєш?

Загнешся ти, як всі, на смертній ложі

І як усі, в сирій землі згниєш!

Автор. Всміхнувся і промовив тихо батько:

Батько.

Я ще живий, а ти — давно мертвець.

Та вже недовго, скінчиться це лихо,

Й мене до себе забере Творець.

Автор.

По смерті батьковій молилась мати:

За душі їхні — батькову й його.

Ці сльози мамині він буде пам ‘ятати

До самого кінця життя свого.

Але тоді ці сльози викликали

У нього злість і ненависть страшну.

І от якось, як нерви його здали,

Він кинув дім й пішов в пітьму нічну.

Син.

І я пірнув в «свободу» просто з мосту.

Тепер я вільний в думці і ділах,

Я ще не знав тоді життя —

Як легко можна заблудить у гріхах.

Автор.

Життя його, як тріску, закружляло,

У вирі суєти, гріхів і зла —

Він пив, як всі, допоки були сили,

І на плечах трималась голова.

Вино — це зло і джерело розпусти,

Не одного згубило вже давно,

Життя для нього стало наче пустка,

Він з джерела життя не лив, а пив вино.

В його душі розпуста так розквітла,

Що він, немов сліпий, в болото йшов

Й не помічав, що поруч було світло.

Він падав, піднімався, далі йшов

Він чув себе, як звірина в капкані,

Від розпачі він мало не ревів.

Та ось якось у тім жахливім стані

Краянина неждано він зустрів.

І він згадав село, і батька й маму,

її печальні очі у сльозах.

Налив собі він в склянку 200 грамів

Й спитав його із бравою в словах:

Син.

Ну що? Мене ще мама пам ‘ятає,

Чи, може, вже навіки прокляла?

Хотів навідатись, та часу я не маю,

Завжди затримують якісь діла.

Краянин.

Твої діла я добре розумію,

Не гірше, ніж про це ти знаєш сам,

Не вухом слухай, серцем, якщо вмієш.

Чи може мати сина проклясти ?

Коли ти втік, твоя матуся бідна

Посивіла від горя і біди,

І кожен день допізна, доки видно,

Все виглядала, чи не повернешся ти.

До неба мати руки простягала,

Молилася за тебе знов і знов,

В очах її надія не вгасала,

А в серці жила віра і любов.

Коли в ногах не стало сил останніх,

То решту сил черпнула з серця дня,

І добровільним ланцюгом чекання

Вона мене за тебе прийняла.

Автор.

Від слів його зірвалася курнина.

Що відділяла світло від пітьми.

Відкрились очі — жде матуся сина,

А він з чужими бавиться людьми.

Він обірвав розмову на півслові.

Лише коротке кинув: «Прощавай!».

Не було більше вести про що мову,

Кричало серце: «Швидше, поспішай!»

Неначе молот бив його по скронях,

Коли він вскочив в поїзд на ходу,

Він задихався в темному вагоні:

Що стріне вдома — радість чи біду?

І ось зупинка, станція знайома,

Веде дорога до села.

Син.

Колись по ній мене малого з дому

За руку мама в білий світ вела.

Тепер вертаюсь я мов божевільний

Чому ж цей білий світ мене навчив?

Я мав свободу, гроші, я був вільний.

Та долю я свою в вині втопив.

Автор.

Дорога повз мовчазний цвинтар вела,

Він пригадав, тож батько тут лежить.

Відшукав закинуту могилу,

Згадавши ту останню мить.

В гіркім риданні впав він на коліна

Й поцілував холодний мокрий хрест.

Син.

Прокинься, батьку, встань із домовини.

Ти був правий, прогнив, мов труп, я весь.

Але тепер тебе я закликаю

Повірити в останній раз мені.

З минулого я назавжди вертаю,

Хай згине все, як у жахливім сні!

Спокутуюсь турботою про маму

Тепер вона не знатиме біди.

Борг поверну своїми я руками

І спрагненим устам подам води.

Автор.

І тут крізь сльози він побачив раптом

Ще один хрест і свіжий горб землі.

І зрозумів з холодним в серці жахом,

Що вже ніхто не жде його в селі.

Лиш синє небо свідком того було,

Як він безсило на могилу впав,

В якій навіки матінка заснула,

І замість мами землю цілував.

Син.

Мамо! Моя єдина!

Чому ж ти сина не діждалась ?

Де порятунок я тепер знайду?

Твоє життя так рано обірвалось.

Я ж сирота, без тебе пропаду!

Автор.

І раптом вітер подихом осіннім

Приніс слова, що серцем він почув.

Голос матері.

В молитві, синку, знайдеш ти спасіння.

Син.

І я до неба руки простягнув —

З тих пір живу я з Господом Ісусом,

Я відчуваю мир в душі своїй.

Хто би колись мене повірить змусив,

Що це і є вершина моїх мрій.

Життя сторінки мого подерті,

Молитва матері перемогла —

В ній чудодійна сила після смерті,

Бо з серця мати черпала слова.

Та пам ‘ять цю, що наскрізь пропікає,

Не руште навіть добрими руками.

На серці камінь — ноша нелегка

Але чи легше, коли серце — камінь.

Учень.

Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуймо, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Коли нежданно вдарять в дзвони далі,

Тоді на все, на все знайдеться час.

Але ні сльози, ні вінок печалі,

Уже ніщо не виправдає нас.

Живе рідне слово в піснях колискових,

Стрічається знову в них світ поколінь.

Матусина мова цвіте веселково,

Освічує в небі захмарену тінь.

І де б не були ми в безмежному краю,

Нас кличе додому дитинство святе,

Де кожна пташина, як мати співає,

Верба і калина у лузі цвіте.

Де вся Україна — колиска любові

ІЗ явора й дуба, з горіхових віт.

В устах материнських, у рідному слові

Шепоче Молитву — душі заповіт.

Гойдайте веселку своїми серцями,

Гарячим цілунком торкніться хмарин,

Щоб сонце сміялось, умите дощами,

Щоб завше вертався до матері син.

Пісня “Сину, ангел мій”

Ведуча. Діти, говоріть своїм ненькам ласкаві слова щодня, щогодини, бо ж
вона боронить вас від усіх бід щохвилини. Недарма в народі мовиться:
«Болить у дитини пальчик, а в матері — серце».

Учень.

Люблю тебе, матусенько єдина,

Любов’ю щирою, як любить лиш дитина.

І Господа щоденно я молю,

Щоб зберігав матусеньку мою.

Учень.

Ще з порога, уздрівши мовить:

«Синочку, Ти як сонце із ясного неба,

А я вишила нову сорочку

Із пахучого льону для тебе».

І вже в хаті матусине свято

Вгамувало всі болі й розлуки.

Пригортаю до вуст винувато

В праці зболені мамині руки.

(Пісня «Мамина сорочка»).

Ведучий.

Любі діти! Ви прожили свою маленьку частинку невгамовного життя. Ідучи
самостійно у розквітчаний життєвий вир, ви повинні взяти з собою тільки
все добре, чисте, те, що не заплямували наші бабусі, матері. Людина не
має права бути безбатченком, мати черству душу, бо черствість породжує
зло,   неприязнь, біду.

Скільки б вам не було років, 5 чи 50, завжди потрібна мати, її ласка, її
теплий погляд, її любов. І чим більша ваша любов до матері, тим світліше
і радісне життя.

Ведуча. Бо справді, мати в домі — це сонце, що дає життя всій родині. І
коли це сонечко відсутнє, в домі завжди трапляються всілякі негаразди. А
які — вам зараз покажуть наші вихованці.

Сценка «Мама у відрядженні»

1-а учениця.

Ой, Марійко-ученице,

Ти куди біжиш така?

Чом розпатлані косиці?

Забинтована рука?

Чом коліна, як на сміх,

Визирають із панчіх,

А на синьому жакеті

Білий ґудзик, як горіх?

2-а учениця.

Не розпитуйте дарма.

Бо хіба ж я знаю ?

Третій день себе сама

Навіть не впізнаю!

Забруднився комірець,

Загубився гребінець.

Всі підручники з портфеля

Перебрались на стілець.

Кіт нитки загнав під ліжко,

Поки я шукала їх.

Ось що вийшло із панчіх.

Ну й попала я в біду,

Що нічого не знайду.

Ані голки, ані нитки,

Ні ножа, ні сковорідки,

Ні у ванні рушника,

Ні у кухні сірника.

Ми й котлети з братом раз

їли так — несмажені.

1-а учениця. Так, що сталося у вас?

2-а учениця. Мама у відрядженні!

2-й ведучий. А ось що діється з деякими дітьми, коли мама просто на
роботі.

Сценка «Обоє хороші»

1-й учень. Страшенно хочу їсти. А на плиті борщ холодний, навіть жир
застиг. І котлети також холодні. Вип’ю поки склянку компоту, смакота!
Ой, ще сильніше їсти хочеться! Хоч би хто-не-будь прийшов!

(Вбігає хлопчик).

1-й учень. От і добре, що ти прийшов. Зараз і пообідаємо!

2-й учень. А ти розігрів обід?

1-й учень. Ні.

2-й учень. Так чого ж ти радієш?

1-й учень. А я думав, що ти розігрієш.

2- й учень. Що ти, друже, я наробився, як віл! У нас була контрольна, а
потім я ще чергував.

1-й учень. Що ж робити? Дуже їсти хочеться!

2-й учень. І мені хочеться. Ось прийде з роботи мама і нагодує нас.

                        (Входить матір з тяжкими сумками в руках).

1-й учень. Мама! Мама прийшла! От тепер ми пообідаємо!

2-й учень. Погано нам без мами. А з мамою так добре.

(Виконується танок).

Ведуча. Слово «мати» — вічне і неповторне, як світ. Уже дві тисячі
років, як воно освятилось ласкою неба. Велика жінка від Духа Святого
народила Сина Божого. Своєю добротою, покорою, святістю вознеслася над
нами Божа Матір Марія, щоб заступитися за нас, щоб просити Сина свого
простити наші провини.

(Дівчинка і хлопчик із запаленими свічками проходять до образу Божої
Матері).

Хлопчик.

О, Мати Божа, благослови наш любий,

рідний дім і всіх, хто проживає у ньому.

Дівчинка.

І неньку нашу, і зелений гай,

Народ наш рідний і милий край.

Дівчинка.

Як сонце світить і гріє,

Сяє, сяє з небес

Твій погляд, Діво Маріє,

Діво, Княгине чудес!

Як гожа і свіжа рожа,

Що роси живучі п ‘є,

Так живить, Матінко Божа,

Благословення Твоє.

Ведучий. Всемилосердний Боже! Дякуємо Тобі за наших батьків та за все
добре, що Ти нам дав через них. Вони виховують нас, навчають любити Твої
святі Заповіді. Тож нехай вас, любі батьки, благословить Господь добром,
здоров’ям, довгим і щасливим життям.

Ведуча. Хай з нами по житті крокує материнська мудрість, наснага,
доброта і щирість. Адже все у світі розпочинається з матері.

(Виходять діти, стають на сцені).

Учень.

Якби мам не було на світі,

То кого б любили діти ?

Наймиліша моя мати,

Бо веде порядок в хаті.

Бо без неї нема щастя,

І не ллється пісня рясно.

Ще, якби не було мами,

Ми б зазнали лиха з вами.

Тож нехай живуть рідненькі,

Усміхаються гарненько.

А ми будем підростати

І матусю доглядати.

(Пісня «Рідна мати моя»).

Ведуча. Ще раз низько вклоняємось вам, милі, дорогі наші мами, любі
бабусі!

Ведучий. Вам і тільки вам усі квіти, що принесли ми сьогодні на ваше
свято.

(Діти вручають квіти та виготовлені власними руками подарунки).

(Лунає композиція про Україну).

Учень

Ніщо не вічне, тільки матері

уже- й тоді, як нікому стрічати,

допоки сонце сяє нам вгорі,

у кожного живе у серці мати.

Ведуча.

Шановні матері, вчителі.

Щиро щастя вам бажаєм

І усіх вас радісно вітаєм

Із весняним святом.

Всякого добра вам засилаєм,

Дай вам Боже святкувати,

В щасті довгі роки жити

Та на вічне Царство заслужити.

Усіх земних, небесних благ

На многії літа.

Христос Воскрес. Христос Воскрес.

Учасники виступу виконують “Многая літа”.

Похожие записи