Реферат на тему:

Людський капітал та гуманізація і гуманітаризація вищої професійної
освіти

У сучасному суспільстві освіта стала однією з найрозвиненіших сфер
людської діяльності. Помітно підвищилася соціальна роль освіти: від її
спрямованості і ефективності сьогодні багато в чому залежать перспективи
розвитку людства. В останнє десятиліття суспільство змінює своє
відношення до всіх видів освіти. Освіта, особливо вища, розглядається як
головний, ведучий чинник соціального і економічного прогресу. Причина
такої уваги полягає в розумінні того, що найважливішою цінністю і
основним капіталом сучасного суспільства є людина, здатна до пошуку і
освоєння нових знань, прийняття нестандартних рішень.

Все реальніше, останніми роками, почали усвідомлювати, що розвиток
людства за допомогою тільки економічного зростання і збільшення
технічної могутності є небезпечним і обмеженим. Майбутня еволюція
суспільства більше визначатиметься рівнем культури і мудрості людини. На
думку Еріха Фромма, розвиток визначатиметься не стільки тим, що людина
має, скільки тим, ким вона є і що вона може зробити з тим, що має.

Звернення до вивчення людського чинника — це поворот в науці, освіті і
управлінні до визнання людського капіталу як основного джерела
ефективності економічної діяльності, конкурентоспроможності в будь-якій
діяльності. Тому погляди в суспільстві радикально змінилися і витрати на
розвиток людини стали розглядатися не як витрати, а як перспективне
вкладення капіталу.

У економічній теорії під «людським капіталом» прийнято розуміти запас
знань, умінь, навиків і здібностей людини, які можуть використовуватися
нею у виробничих цілях, або зі споживчою метою. Термін «людський»
використовується тому, що втілений в особі людини, «капітал» — тому, що
є джерелом майбутніх доходів. Словосполучення «людський капітал» — не
метафора, а чітке наукове поняття, яке повністю підпадає під стандартне
визначення капіталу, вироблене економічною теорією.

Основними видами вкладень (інвестицій) в людину вважаються освіта,
виробнича підготовка, охорона здоров’я, міграція, професійна
мобільність, пошук інформації на ринку праці, народження і виховання
дітей. Освіта і підготовка на виробництві збільшують об’єм людського
капіталу, охорона здоров’я подовжує термін його «служби», міграція,
професійна мобільність і пошук інформації на ринку праці сприяють
підвищенню цін за його послуги, народження і виховання дітей відтворюють
його в наступному поколінні.

Інвестиції в людину (людський капітал) окремими науковцями
розподіляються за галузями соціальної сфери, внаслідок чого виділяють
капітал здоров’я, капітал освіти, капітал культури і соціальний капітал
[1].

Віддачу від людського капіталу можна розглядати під різними кутами зору.
По-перше, вона може виступати в грошовій формі (наприклад більш високі
заробітки працівників з вищим рівнем освіти), по-друге, в ній можна
виділити споживчу і інвестиційну складові. Освіта представлятиме
безпосередню споживчу цінність, якщо людина отримає користь або
задоволення від самого процесу навчання. А інвестиційна цінність освіти
визначається тими вигодами, які вона здатна приносити після завершення
навчання.

Розрізняють загальний і специфічний людський капітал. Загальні знання і
навики представляють цінність незалежно від того, де вони були отримані,
оскільки можуть знаходити застосування в самих різноманітних місцях
(наприклад, уміння працювати з персональним комп’ютером). Специфічні
знання і навики можуть використовуватися тільки там, де були отримані і
при переході на інше місце роботи вони втрачають будь-яку цінність
(наприклад, уміння працювати на унікальному верстаті, який є тільки на
даному підприємстві). Природно, що більшість знань і навиків, не є ні
повністю загальними, ні повністю специфічними; це завжди питання
відносне. Проте неважко переконатися, що підготовка в рамках системи
формальної освіти орієнтована на виробництво переважно загального, тоді
як підготовка безпосередньо на робочих місцях — переважно специфічного
людського капіталу [2].

Ефективність використання людського капіталу у виробництві значною мірою
залежить від факторів суспільного середовища. Зв’язок між рівнем
багатства країни і якостями її народу розглядалась ще на початку ХХ-го
сторіччя Максом Вебером. Саме тому не можна нехтувати соціальною
складовою людського капіталу або соціальним капіталом, який може
розглядатись як окреме поняття.

Сам соціальний капітал як окреме явище сучасних соціально-економічних
тенденцій розвитку став окремим об’єктом вивчення порівняно недавно – в
кінці ХХ –го сторіччя. Глибоке вивчення цього явища пов’язане з
постійним зростанням ролі людини в суспільстві, значенням її «людського
капіталу» і вплив цього значення на ринок праці і трудових відносин.

Соціальний капітал представляє собою потенціал взаємної довіри і
взаємодопомоги, який цілеспрямовано сформований у вигляді міжособистих
відносин: обставин та очікувань, інформаційних каналів і соціальних
норм. Даний капітал розглядає зміни в відносинах між людьми, які
сприяють економічним діям. Колектив працівників, поміж якими існують
відносини взаєморозуміння і довіри працює більш злагоджено і ефективно,
ніж той, де відсутні будь-які стосунки.

Протягом тривалого часу базою соціального капіталу було багатство в
натуральній або грошовій формі. Одночасно з даним фактором велику роль в
формуванні соціального капіталу відіграє вища освіта, яка забезпечує
соціалізацію особи [3].

Сьогодні саме людський і соціальний капітал дозволяють скорегувати
індивідуальну поведінку працівника, діяльність роботодавців,
функціонування всіх структур освітнього процесу в напрямку їх
відповідності вимогам ринку праці.

Одночасно з підвищенням ролі людського чинника в економіці, суспільстві,
зростає і роль особи в процесі навчання. Сьогодні спеціалісти
використовують нове визначення професійної освіти як процесу і
результату професійного навчання і виховання, становлення і розвитку
особистості. Це широке формулювання, яке в корені змінює багато акцентів
і деякі пріоритети. Ще недавно розуміння освіти, як загальної, так і
професійної, зводилося лише до формування систематизованих знань, умінь
і навиків. У сучасних умовах професійна освіта разом із загальною є
необхідним і найважливішим чинником різностороннього розвитку
особистості, оскільки той, хто не володіє ніякою професією, нічого не
уміє робити конкретно, явно неповноцінна людина.

Освіта здійснює позитивний вплив на пошук на ринку праці, переважно за
рахунок навиків використання інформації та вміння налагоджувати потрібні
контакти і зв’язки. Рівень освіти є також важливим фактором, який
визначає політичну та соціальну поведінку. При інших однакових умовах
більш високий рівень освіти посилює політичну активність, позитивно
впливає на добровільну діяльність всередині колективу і підвищує
соціальні навики – здатність до організації, співробітництва і
взаємодії.

Освіта надає не тільки знання і уміння, які складають основу людського
капіталу, але і визначений престиж в суспільстві, причому тим більший,
чим більшим соціальним капіталом володіє відповідний навчальний заклад.

Отже, можна сформулювати три загальних цілі освіти. Перша — створення
умов для оволодіння людською, зокрема професійною, діяльністю, отримання
кваліфікації або, перекваліфікації для включення людини в суспільно
корисну працю відповідно до її інтересів і здібностей. При цьому для
кожної окремої людини її освіта виступає в двох іпостасях:

1) як засіб самореалізації і самоствердження особи, оскільки людина
максимально розкриває свої здібності в праці;

2) як засіб стабільності, соціального самозахисту і адаптації людини
в умовах ринкової економіки, як її власність, капітал, яким вона
розпоряджається або розпоряджатиметься як суб’єкт на ринку праці.

Друга мета — виховання громадян, соціально активних, творчих членів
суспільства, які оволоділи системою загальнолюдських і національних
цінностей, ідеалів; які здатні до перетворень у виробництві, у
виробничих, економічних і суспільних відносинах; до участі в управлінні;
які володіють відчуттям відповідальності за результати своєї діяльності,
за охорону природи, за розвиток країни і світу.

gdI%¦

??¦? мета — задоволення поточних і перспективних потреб виробництва (у
економічній, соціальній, культурній і інших сферах) в кваліфікованих
фахівцях, які відповідають вимогам гуманітарного, соціального і
науково-технічного прогресу, володіють широким загальноосвітнім і
професійним світоглядом, професійною мобільністю.

До теперішнього часу вся постановка навчання і виховання в вищій школі
виходила з необхідності сформувати фахівця, який найкращим чином
відповідає вимогам виробництва, яке було причиною для отримання освіти,
а освіта його працівників — наслідком. Проте з позицій гуманізації
суспільства, піднесення Людини, необхідно відмітити: сама особа фахівця
має висувати нові вимоги до виробництва, у тому числі і до кваліфікації
праці, її інтелектуального і творчого змісту. Тому актуальною є проблема
гуманізації і гуманітаризації вищої професійної освіти.

Людський і соціальний капітал надбаний в результаті вищої професійної
освіти відображає ресурси, які часто отримані завдяки соціальним
зв’язкам, участі в колективах і сприйнятті відповідних норм і традицій.
Роботодавцям потрібні працівники, які не тільки високопрофесійно
підготовлені, але й володіють такими якостями, як гнучкість і здатність
до самоосвіти.

Швидкий розвиток суспільства вимагає нових підходів в системі
професійної освіти, які сформували б у студентів здібність до
передбачення майбутнього, відповідальність за нього, віру в себе і свої
професійні здібності впливати на це майбутнє. Реалізацію даних підходів
може забезпечити гуманізація та гуманітаризація вищої професійної
освіти.

Під гуманізацією освіти розуміється процес створення умов для
самореалізації, самовизначення особи студента в просторі сучасної
культури, створення у навчальному закладі «такого духовного простору,
такої атмосфери, яка б стимулювала активність внутрішнього життя
особистості і спонукала до творчості і саморозвитку, … сприяла
морально-психологічній перебудові людини, внутрішній переорієнтації
системи духовних цінностей, усвідомленню власної гідності і цінності
іншої людини, формувала почуття відповідальності і причетності до
минулого, сучасного і майбутнього» [4]. Процеси гуманітаризації освіти
передбачають розробку шляхів реалізації тенденцій гуманізації освіти в
напрямку застосування нових «гуманних» методик і систем викладання.

Процеси гуманізації і гуманітаризації освіти є нерозривними і
взаємодоповнюють один одного, тож повинні розглядатися у взаємозв’язку.
Однак сьогодні ще підтримується тенденція розгляду гуманітаризації як
процесу додаткового введення гуманітарних дисциплін і збільшення годин
їх викладання, за рахунок спеціальних, часто профільних, без зміни
підходів і методики викладання, які часто є технократичними. [5, 6]. Це
суттєво шкодить рівню отриманих спеціальних знань і знижує в свою чергу
величину накопиченого «людського капіталу». До того ж на виробництві,
для робочих місць низового рівня, вимагаються тільки досвід і навики
роботи, які отримані завдяки досвіду і базовим знанням, що засвоєні
шляхом сприйняття інформації, а соціальні контакти і можливості надбані
завдяки активному внутрішньому життю та саморозвитку роботодавців не
цікавлять. Такі тенденції підтверджуються і життєвим досвідом. «Досвід
експериментального впровадження … гуманітаризації технічної освіти … дає
підстави говорити про те, що сам по собі процес гуманітаризації навчання
не вносить істотних і якісних змін у навчально-виховний процес в цілому,
в духовну атмосферу вузу» [4].

Гуманізація вищої технічної освіти передбачає не лише збільшення в
навчальному плані блоку гуманітарних дисциплін, але і проникнення
гуманістичних ідей в природничі і технічні науки. Основне завдання
гуманізації полягає в тому, щоб не протиставляти гуманітарну і технічну
освіту, а шукати шляхи поліпшення того і іншого в їх єдності і
взаємопроникненні.

В умовах гуманістичної парадигми викладач і студент стають рівноправними
учасниками педагогічного процесу. Студент разом з викладачем бере участь
у формуванні цілей, завдань, форм і методів педагогічного процесу. Отже
до гуманістичних аспектів системи технічної освіти необхідно віднести і
створення творчої атмосфери в навчанні фахівця, і забезпечення
можливостей загальнокультурного розвитку студентів, і організацію
дозвілля студентів. Орієнтація на гуманістичні ідеали припускає
пріоритетність інтересів особи перед державою, студента перед
адміністрацією. Іншими словами, якщо ми дійсно бажаємо реалізувати
ідеали гуманізму в системі вищої технічної освіти, то ми повинні
виходити з пріоритету Особи перед будь-якими інституціями.

З позицій накопичення людського і соціального капіталу особи, шляхом
отримання вищої професійної освіти, є цікавим досвід Вінницького
національного технічного університету, в якому впроваджено систему
викладання і гуманітарного виховання студентів, яка поєднує в собі
процеси гуманізації та гуманітаризації освіти, даючи змогу майбутнім
спеціалістам отримати достатньо високий рівень знань і розвинути свою
особистість, забезпечуючи професійний розвиток і підтримуючи систему
ціннісних орієнтацій суспільства [7].

Загалом гуманізація і гуманітаризація вищої професійної освіти спрямовує
освітні процеси в майбутнє, яке доцільно розглядати як високорозвинуте
соціальне, культурне і економічне середовище існування людини. Саме вища
професійна освіта, яка побудована на принципах гуманізації та
гуманітаризації має надати можливість всім студентам, без виключення,
отримати найбільшу користь від своїх здібностей і потенціалу,
реалізовувати найкращим чином свої власні плани. Гуманізація і
гуманітаризація освіти дозволяє забезпечити значимість і привабливість
людського капіталу та його соціального фактора і для майбутнього
працівника, і для роботодавця. Соціальні зв’язки, контакти, можливості
працівника роблять його більш конкурентним з точки зору роботодавця,
який може розраховувати в цьому випадку не лише на віддачу від людського
капіталу працівника, але й на віддачу від його соціального капіталу.
Сучасні гнучкі організації часто всю свою стратегію формують не на
пошуку вузьких професіоналів на стандартні робочі місця, а навпаки,
змінюють сфери і форми діяльності в залежності від можливостей
персоналу. В таких організаціях значення міжособистих зв’язків,
комунікацій (соціального капіталу), значно вище, ніж відповідність
вимогам посадових інструкцій, побудованих тільки на знаннях і вміннях.

Висновки

Отже вдосконалення системи вищої професійної освіти шляхом її
гуманізації та гуманітаризації сприятиме:

підвищенню рівня людського і соціального капіталу особи за рахунок
зростання якості отриманої професійної освіти і формування
гуманістичного світогляду майбутнього працівника;

підвищенню ефективності інвестицій в людський капітал, тобто підвищенню
рівня віддачі від вкладених в процес формування людського капіталу
коштів;

створенню умов для самореалізації і самоствердження особи;

підвищенню елітарності вищої освіти в плані розвитку інтелектуального
рівня особи, її статусу, який забезпечує соціальний захист та адаптацію
людини в умовах ринкової економіки;

еволюції етичних цінностей і інтелектуалізації суспільства.

Література

Ильинский И.В. Инвестиции в будущее: образование в инновационном
воспроизводстве. – СПб.: Изд. СПбУЭФ, 1996.

Капелюшников Р.И. Современные западные концепции формирования рабочей
силы. – М.: Наука, 1981. – 205 с.

Coleman J. (1988), “Social Capital in the Creation of Human Capital”,
American Journal of Sociology, Vol. 94, Supplement, pp. 95-120.

Буяльська Т. Гуманізація освіти – вичерпане гасло чи (не) виконане
завдання? // Освіта. – 2006. — №26-27. – С.4-5.

Вербицкая Л.А., Касевич В.Б. О месте гуманитарных наук в системе знаний
// Высшее образование в России. – 2003. — №1. – С. 21-30.

Педагогика и психология высшей школы. Учебное пособие. – Ростов н/Д.:
Феникс, 2002. – 544 с.

Буяльська Т.Б. Культурологічний практикум у Вінницькому національному
технічному університеті // Гуманізм та освіта. Збірник матеріалів
міжнародної науково-практичної конференції, м. Вінниця, 21-23 вересня
2004 р. В 2-х томах. Том 1. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2004. – С.
139-142.

Похожие записи