Сценарій

«Любов до ближнього – джерело величі людини»

Тема:»ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО — ДЖЕРЕЛО ВЕЛИЧІ ЛЮДИНИ»

Мета. Викликати в учнів роздуми про всесильність любові, захоплення
красою доброго вчинку, осуд жорстокості.

Слово учителя.

Юні друзі! Чим швидше дорослішаєте ви, тим більше тривоги в нас, батьків
ваших і вчителів, за ваше майбутнє: яким воно буде? Чи будете щасливими?
Як уберегти вас від зла, якого так багато у світі? А залежить усе від
того, чи буде у вас сила протистояти злу, боротися проти нього і
перемагати його. Де джерело тої сили? — Запитаєте ви. — І якою зброєю
боротися?

Про джерела фізичної сили ми з вами вже говорили. Головне із них —
здоровий спосіб життя. Сьогодні поговоримо про силу духу, яка значить
для людини більше, ніж сила мускулів. У чому вона виявляється? Проведемо
невеличкий експеримент. Ви хочете стати сильною особистістю. Уявіть собі
дві групи людських рис, необхідних, по-вашому, сильній людині. Яку групу
ви оберете? Які риси більше пасуватимуть мужній людині? Свій вибір
аргументуйте.

І II

Добро. Злість.

Любов. Жорстокість.

Милосердя. Немилосердність, бездушність.

Щедрість. Байдужість;

Людяність. Самозакоханість.

Скромність. Грубість.

Щирість. Хитрість.

(Учні висловлюють свої думки, учитель вислуховує всіх бажаючих виявити
своє бачення.)

Моя мета — показати вам силу добра. Адже недарма у народі кажуть: «Добро
віддасться сторицею». Згадується один випадок, описаний О. Гончарем у
щоденнику. Був 1985 рік. Лилась людська кров на землі Афганістану.
Багато юнаків-українців було заслано туди, на цю непопулярну в народі
війну. Чимало повернулись звідти у цинкових трунах, багато покалічених,
фічизно і морально (далі цитуємо.)

«А один… вернувся у Карпати — молодий, а білий, як сніг. Ніби такої
був удачі, що любив захищати всяких звірят і, стоячи на посту серед
дикого чужого каміння, навіть кобру підгодовував молоком, і вона звикла
до нього. Поп’є — і в нору. А то раптом кинулась на нього, обвила
кругом, руки йому притисла до тіла і дивиться в очі… І так довго
тримала, завмерлого від жаху. А тоді відпустила й шурхнула в нору.

Тут він помітив, що зміни йому нема, хоча давно мусила б бути. Вирішив
спуститися до табору. Лежать його товариші, вирізані поголовно. З усіх
він лишився — один. І коли це збагнув, на місці посивів. І ще зрозумів,
що кобра життя йому врятувала; то вона, обплутавши його, навмисне
затримала, не пустила вниз, де саме чинили розправу бандити…»

Як би ви назвали його порятунок? Доля? Перст Божий? Випадок? Є у святому
письмі слова, що без волі Божої і волосинка з голови нашої не впаде. Але
не треба розуміти це буквально. Воля Божа в тому, що людина наділена
розумом і волею. І від того, як чинить вона, чим керується, залежить її
доля. Юнака-гуцула врятувала його любов до всього живого, його людяність
у всьому до чого б не доторкався. Саме таку людину, гуманну у ставленні
до людей, природи, виношували у своїх мріях світочі розуму, серед яких
наші співвітчизники: Т. Шевченко, Леся Українка, О.Довженко, О. Гончар і
багато-багато інших. Позбавленими сонця і навіть мертвими вважав тих,
хто позбавлений любові, великий український філософ Сковорода. Адже «Бог
є Любов». Всеосяжне, велике почуття любові. І там, де вона панує,
безсиле зло. Одвічна боротьба Добра і Зла, Любові й Ненависті
пояснюється Святим письмом. Втілення Зла — Сатана, Диявол. Саме наступом
Диявола, бажанням його заволодіти світом, знищити Добро віруючі
пояснюють нарощування жорстокості у наш час, вбачаючи у цьому наближення
кінця світу. Добро і Зло — основний предмет осмислення філософів,
мудреців, письменників, учених усіх епох і народів. Загальнолюдська
мораль витворила ідеал людини, по-справжньому сильної і прекрасної. Але
в цьому ідеальному образі немає місця жорстокості, чим сильніша людина
фізично і духовно, тим більше у ній милосердя, благородства, щедрості та
добра.

Деякі молоді люди ототожнюють силу із суворістю, жорстокістю, грубістю.
Вони соромляться добрих вчинків, намагаються демонструвати фізичну силу
(особливо над слабшими), засмічують свою мову вульгарними словами з
лексикону злочинців, бандитів. На жаль, цьому сприяють деякі телевізійні
передачі, відеофільми, в яких демонструються насильство над людиною,
вбивства, інші злочини. Мова персонажів цих фільмів убога і брутальна,
свою «правоту» в них доводять здебільшого кулаками, ногами або зброєю.
Ті, хто захоплюється такими фільмами, самі духовно збіднюються й
уподібнюються до побаченого. Не випадково почастішали випадки проявів
жорстокості серед підлітків і молоді.

Я хочу, щоб ви розуміли: мужність і нахабство — різні речі. Мужність
проявляється не там, де нахабство процвітає, а там, де йому протистоять.
Жорстокість — це не прояв сили, а лють від безсилля. Чим пояснити
сатанинську розправу над журналістом Г. Гонгадзе? Тим, що злодії, які
добралися до влади, боялися його правдивого і сміливого слова. Усяке
зло, рано чи пізно, має бути покаране. Злочинець ніколи не
почуватиметься щасливим. Страх перед майбутньою розплатою викликає в
нього лють, жорстокість і прагнення нищити те, що краще, чистіше,
чесніше від нього.

таборах, і маніяк, який дав наказ, відкривши шлюзи, топити разом з
госпіталями тунелі берлінського метро, — усі вони колись були дітьми,
юнаками, вони не народилися злочинцями. Зло, оселившись у їхніх душах,
поступово розросталося, пустило коріння, повністю заполонило, витіснило
все людське. Коли я читаю у пресі або спостерігаю, як діти чи підлітки,
юнаки, іноді й дівчата б’ються між собою і яку проявляють при цьому
жорстокість, мені стає страшно. І страшно не лише за жертву їхньої
розправи, а й за них. Звідки у них таке зло? Від чого так зачерствіли й
озвіріли їхні юні серця? Що буде з ними далі? Адже в них уже
проявляється не лише бажання перемогти суперника, а і завдати болю,
покалічити. Як тільки в людини проявилися ознаки садизму (пристрасть до
мордування, насолода від чийогось болю), вона вже опинилася у тенетах
зла. Більше всього бійтеся, щоб у вашому серці не вселилося зло. Але як
це зауважити? Завжди відчувайте серцем поряд з собою людину.

Наведемо приклад. Ви з товаришем ідете в школу. По дорозі ви побачили,
як, посковзнувшись, упала дівчина, вдарилась, забруднила свій одяг. Ваша
реакція, дії, слова? Уявимо один із варіантів. Дійшовши до дівчини,
кидаєте глузливо: «Щасливого приземлення! Он що значить бути
роззявою…» І, сміючись, проходите далі. Здається, дрібничка. Що такого
сталося? Упала — встане й піде далі. А от ваш сміх — це не дрібничка. Це
сміх недоброзичливий, це насмішка над людиною, яка потрапила в незручне
становище. На думку В. Сухомлинського, той, хто сміється над помилкою,
невдачею товариша, може стати жорстокою людиною. Далі цитую слова
видатного педагога: «Як вогню, я боюся жорстокого сміху… Його не
подолаєш забороною чи покаранням. Це вчинок, до якого веде людину весь
склад її духовного життя, бачення нею добра і Зла, моральна, емоційна й
естетична культура, особливо те, що Януш Корчак називав пізнанням
серцем, у кого людська біда не викликає жалю, співчуття,
співпереживання, той здатний сміятися «на кутні» — так українська
народна мудрість таврує жорстокий сміх.»

Повернемось до уявної героїні «дорожньої пригоди». Ви, сміючись, пішли і
не бачите, як у дівчини з’явилися сльози. Не від болю в коліні, а від
образи. Від вашої бездушності. А могло бути по-іншому. Підкажіть, як
повинні були вчинити хлопці, щоб замість сліз, її обличчя осяяла
усмішка, і не ви, а сама вона пожартувала над своєю пригодою: «От
роззява!»? (Міркування учнів.)

От бачите, ви знаєте, як потрібно поводитися. І це приємно. Неприємно
тільки, коли вчинки людей не співпадають з їхніми словами. А для цього
потрібно так небагато: вмійте поставити себе на місце тієї людини. Що
відчули б ви у тій чи іншій ситуації? Поводьтеся з людьми так, як ви
хочете, щоб поводилися з вами. Не лише вчинений вами акт насильства над
людиною — жорстокий. Жорстокістю є і ваша байдужість. Умійте ділити з
людьми і горе, і радість. Хочу розповісти вам ще одну історію, взяту з
твору В. Сухомлинського.

«У синьоокої Катрусі велика радість. Понад рік хворів її татко. У
лікарні лежав, три операції переніс. І мамі, і Катрусі було тяжко. Не
раз, бувало, прокинеться вночі дівчинка й чує: мама тихо плаче.

А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.

Радісно сяють Катрусині очі. Прийшовши до школи, зустріла у дворі двох
однокласників, Петю і Гришу. Зустріла й поділилася радістю: «Наш татко
видужав…»

Петя й Гриша глянули на Катрусю, здивовано знизали плечима й, нічого не
сказавши, побігли ганяти м’яча.

Катруся пішла до дівчаток, які гралися.

— Наш татко видужав, — сказала вона і радість сяяла в її очах.

Одна з дівчат, Ніна, з подивом глянула й запитала: — «Видужав — ну

й що з того?»

Катруся відчула як з грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати
стало важко. Вона підійшла до тополі у кінці шкільного подвір’я і
заплакала.

— Чому ти плачеш, Катрусю? — почула тихий, ласкавий голос Кості,
мовчазного свого однокласника.

— Наш татко видужав…

— Ой, як же це добре! — зрадів Костя. — Біля нашої хати в бору вже
зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо пролісків і
віднесемо твоєму таткові.

Радість сяяла в Катрусиних очах».*

Коментувати прослуханий вами уривок не будемо. Лише хочеться, щоб ви
замислились, заглянули собі в душу, самі себе запитали: чи приносить
мені радість чиєсь щастя? Чи засмучує чуже горе? Чи виникає в мене
бажання як не допомогти, то бодай добрим словом полегшити чужий біль? Чи
не проходив(-ла) я сотні разів мимо людських сліз, навіть не
поцікавившись, що трапилося? І чи можу я чимось зарадити?

Ми багато разів говорили про самовиховання. А самовиховання — це
насамперед робота душі. І перевіряються її якості вашим ставленням до
людини. У ставленні до ближнього, у здатності любити людину, у прагненні
і готовності робити добро виявляється велич людини. Найбільша моя мрія —
бачити вас добротворцями, людьми без фальші і зла. Упевнена (-ий),
такими хочете бути і ви. Тільки, може, не завжди зважуєте кожен свій
вчинок — добрий він чи ні? А можна скоїти зло або бути причетним до
нього і ненавмисно. Потім, як кажуть у народі, є каяття, та немає
вороття. Тож хай у вашому серці живе Любов, хай компасом буде чиста
совість, нехай незмінно буде з вами Найвищий суддя і посланий ним
Ангел-хоронитель, який застерігає від зла, жорстокості, моральної
деградації.

«Будь добрим! Зроби людині, хоча і незнайомій, бодай маленьке добро і
відчуєш, як стане легше і світліше на душі, у ній запанують людяність і
чистота» (О. Гончар).

Похожие записи