Відділ освіти

Уманської міської ради

Дошкільний навчальний заклад

(ясла – садок) компенсую чого типу № 9

м. Умань вул.. Гоголя,3

тел. ( 04744) 5-05-57

Проблема: „Організаційно-методичні засади стимулювання професійного
саморозвитку педагогічного працівника дошкільного навчального закладу”.

Відомості про автора:

Прізвище, ім’я, по батькові: Любченко Інна Іванівна.

Дата народження: 19.05.1978 рік.

Місце роботи: ДНЗ компенсуючого типу (ясла-садок) №9, вихователь; Місце
навчання: аспірант Уманського державного педагогічного університету
імені Павла Тичини.

Домашній телефон: (04744) 30065; мобільний телефон: 0671287975; Домашня
адреса: Черкаська обл., м.Умань, вул..Тищика, 8,кВ.11.

Форми і методи стимулювання професійного саморозвитку педагогічного
працівника дошкільного навчального закладу.

Реформування системи освіти України пов’язане з глобальною інтеграцію у
світовий освітній простір, упровадженням особистісно орієнтованої,
гуманістичної парадигми, реалізацією розвивального професійного навчання
та зумовлює підвищення вимог до професійного мислення педагога,
характеристиками якого мають бути самостійність, гнучкість,
рефлексивність, креативність, системність, критичність, відкритість
тощо. Це дасть змогу успішно вирішувати як життєві, так і професійні
завдання, створювати сприятливі умови для навчання, виховання,
всебічного гармонійного розвитку учнів відповідно до запитів сьогодення.
Вищезазначене знайшло своє відображення в Національній доктрині розвитку
освіти України у ХХІ столітті, Законах України “Про освіту”,
Конституцією України, Концептуальних засадах розвитку педагогічної
освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір, Указі
Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку
освіти в Україні”, програмою виховання дітей дошкільного віку
„Малятко”(1991 рік), „Програмою розвитку дітей дошкільного віку”(2004
рік), Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку „Я у світі”
(2008 рік), Наказі Міністерства освіти і науки України “Про затвердження
Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції
в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року”
та інших державних законодавчих документах. Завдання реформування освіти
визначають: відхід від авторитарної педагогіки; створення умов для
формування активної, відповідальної, творчо мислячої достатньої
особистості, здатної до самоосвіти та саморозвитку; забезпечення умов
для реалізації та самореалізації сутнісних сил дитини у різних видах її
діяльності.

З моменту виникнення педагогічної професії за вихователем
закріпилась передусім виховна функція. Вихователь – це учитель,
наставник. У цьому його громадське, людське призначення. Тому
виховна робота є педагогічною діяльністю, спрямованою на
розв’язання завдань всебічного гармонійного розвитку особистості
шляхом організації виховного середовища і управляння різноманітними
видами діяльності вихованців, ускладнення процесів суспільного
виробництва. Розвиток способів пізнання і бурхливе зростання наукових
знань у суспільстві спричинили потребу у спеціальній передачі
знань, умінь, навичок. У зв’язку з цим із галузі „чистого” виховання
в педагогічній професії виділилась самостійна функція –
навчальна. Викладанням став вид виховної діяльності, здебільшого
спрямований на управління пізнавальною діяльністю дітей. „Навчання,
що виховує” і „виховання, що навчає” (А.Дістервег) воєдино
злиті у цілісному педагогічному процесі, який має місце у
діяльності педагога будь-якої спеціальності. Суттєва особливість
педагогічної праці, з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це
посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці: підкреслює
важливість моральних аспектів. Специфічним є і результат педагогічної
діяльності – людина, яка володіє певною частиною суспільної культури,
здатна до соціального саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у
суспільстві.

Саморозвиток педагогів являє собою органічну складову безперервної
педагогічної освіти , хоча й досить специфічну . Професійне
самовдосконалення є безперервним процесом , який діалектично
розвивається , відповідно , і його мета , й уявлення щодо ідеалу
теж постійно змінюються , а вимоги до нього постійно зростають .
На практиці це простежується в
тому , що мета саморозвитку, по суті , є недосяжною , вона постійно
змінюється . Отже , межі розвитку особистості не існує .

Для успішної діяльності в галузі професійного саморозвитку
вихователь дошкільного навчального закладу повинен набути
необхідних і важливих умінь , а саме :

— планувати самостійну роботу ;

— володіти методами пошуку й обробки наукової і методичної
інформації ;

— конспектувати , розробляти статті ;

— володіти методиками розв’язування професійних науково –
дослідницьких завдань ;

— складати доповіді , виступи ;

— вести полеміку і брати участь у дискусіях ;

— виступати перед аудиторією ;

— користуватися основами фізіології та гігієни розумової праці .

Педагогічна культура є частиною загально людської культури. У ній
втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання,
теорії,, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми)
та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи
творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в
конкретних історичних умовах. Педагогічна культура вихователя є
системним утворенням. Її головними структурними компонентами є:
педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід
створення вихователем зразків педагогічної практики з позицій
гуманізму.

Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури
слід вважати:

— гуманістичну спрямованість особистості педагога;

— психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне
мислення;

— освіченість, володіння педагогічними технологіями;

— досвід творчої діяльності, уміння обґрунтувати власну
педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну);

— культуру професійної поведінки (педагогічного спілкування,
мови, зовнішнього вигляду).

Індивідуальна педагогічна культура виявляється у професійній
поведінці вихователятеля. Так, вихователеві з високим рівнем
педагогічної культури властиві теоретичне обґрунтування власної
педагогічної позиції, системність педагогічної діяльності, творення,
гнучкість і варіативність у прийнятті рішень. Такий педагог має
індивідуальний стиль. Він не тільки зберігає і відтворює духовні
цінності освіти і виховання, а й сам створює їх у вигляді нових
технологій, методик, дидактичних і виховних систем. І навпаки, у
вихователя з низьким рівнем професійної культури виявляється
невпевненість, нестійкість власної педагогічної позиції, безсистемність,
непослідовність, невміння вирішувати педагогічні проблеми.

Педагогічна культура у реальному педагогічному процесі виявляється в
єдності із загальнокультурними і моральними проявами особистості
педагога.

Культура зовнішнього вигляду ідеального вихователя – це його
невід’ємна частка. Вона виконує професійну функцію: сприяє
вихованню художньо-естетичних смаків вихованців та гармонійно
уособлює професійну діяльність педагога. Одяг повинен бути естетично
витриманий: гарний, в кольоровій гамі, переважають помірні насичені
барви. Стиль одягу – діловий, але не сіро-буденний. У манері
одягатися знаходять вияв уміння враховувати місце, вік, нагоду, пори
року, контингент вихованців та конкретну ситуацію. Із гардероба
вихователя, який використовується у професійній діяльності,
виключається: ультрамодний одяг, незвичайний фасон якого відволікає
увагу дітей, одяг занадто яскравих тонів, що стомлює і дратує
дошкільників. Взуття має бути чисте, відремонтоване, зручне,
легке, елегантне. Висота каблука оптимальна, а стукіт каблуків не
відволікає уваги дітей. Вибір прикрас повинен демонструвати почуття
міри, смак. Не можна використовувати надто дорогих і яскравих
коштовностей, щоб не відволікати увагу дітей. Волосся має бути
завжди чисте, ретельно зачесане. Не допускати надміру
експериментів зі своїм волоссям, щоб химерні зачіски і часті зміни
кольору не відволікали їхньої уваги. Макіяж повинен гармоніювати
із одягом, зачіскою, аксесуарами, прикрасами. Макіяж має залежати
від погоди, пори року, віку, обставин; йому має бути притаманне
почуття міри.

Ще однією важливою характеристикою діяльності вихователя є його
мовна культура. Мова – найважливіший засіб спілкування вихователя з
дошкільниками, головний інструмент педагогічної праці. Вона є засобом
безпосереднього впливу на свідомість і поведінку учнів. Важливі
показники мовної культури педагога – змістовність, логічність,
точність, ясність, стислість, простота, емоційна виразність,
яскравість, образність, барвистість мовлення, правильна
літературна вимова, вільне, невимушене оперування словом,
фонетична виразність, інтонаційна різноманітність, чітка дикція,
правильнее використання логічних наголосів та психологічних пауз;
взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та
мімікою. Важливими у мовленні педагога є постановка голосу, його тон. З
дітьми треба розмовляти так, щоб вони відчували в мові педагога його
волю, душу і культуру.

Манери вихователя – це зовнішня форма його поведінки в
соціумі: батьківському та педагогічному, дитячому колективах. Чим
досконаліші ці манери, тим більша сила їх виховного впливу.
Вихователь повинен впевнено володіти манерами, що відповідають нормам
етикету на даному етапі розвитку людства.

Розглянемо деякі вимоги, які ставляться до манер вихователя:

1. Манери вихователя ґрунтуються на загальноприйнятих нормах поведінки
людей цивілізованого суспільства.

2. Манери вихователятеля повинні бути природними й невимушеними. На це
звертає увагу К.Д. Ушинський. Він говорить, що: „… не повинно бути
штучності, навмисності. Природними та живими мають бути міміка і жести
вихователя, вони повинні виражати непідробну зацікавленість у подіях,
що відбуваються під час навчання”.

3. Манери педагога мають бути гуманістично спрямованими. Відомий лозунг
медпрацівників “Не зашкодь” можна повною мірою віднести і до
професії вихователя. Навіть погляд важить надто багато для дітей, щоб
його ігнорувати. Вихователь не має права зашкодити психіці дитини ні
поглядом, ні жестом, ні мімікою, ні словом. В.О. Сухомлинський вважає,
що вихователю, перш ніж робити дисциплінарне зауваження дитині, треба
лагідно доторкнутися до його плеча, чи покласти руку на голову,
заглянувши в очі. Така поведінка вихователя буде воістину гуманна.

4. Манери вихователя повинні мати яскраво виражений особистісний
характер. Особлива посмішка і жести, стиль спілкування, манери вітатись
у кожного свої, тому така своєрідність і вабитиме дітей.

5. Манери вихователя мають бути естетично витриманими. Вихователь не
може нехтувати естетикою свого зовнішнього вигляду.

6. Поведінка вихователя має бути емоційно стабільною, оскільки
дошкільники дуже чутливі до зміни настрою, почуттів. Педагогу варто
ознайомитися з прийомами аутотренінгу та використовувати їх з метою
вмілого керування власними емоціями та фізичним станом свого організму.
Доречно застосовувати і деякі прийоми системи К.Станіславського,
наприклад, прийом зняття „м’язового затиску”.

7. Лінія поведінки педагога має йти від дітей. Життя вихователя вимагає
миттєвого реагування: то потрібно бути лагідною, ніжною, співчутливою,
то твердою, суворою, непохитною, то терплячою, або навіть непомітною
людиною. Все це варто виразно демонструвати своєю поведінкою.

8. Вихователь не повинен приховувати задоволення від своєї роботи, від
спілкування з дітьми – радіти перемогам своїх вихованців.

9. Манери вихователя мають визначатися творчістю, що найчастіше

< B ‚ ? ¤ Ae b ` ??H h‹ .ьність до імпровізації, прояв інтуїтивних здібностей допомагає співвідносити власну поведінку з обставинами і адекватно поводитись, знаходячи доречні засоби вербальної та невербальної комунікації. 10. Поведінка вихователя має бути дещо розкутою (в розумних межах), що дозволяє привернути до себе вихованців. Нерідко дітей переводять до розряду „важких”, саме через невміння чи небажання вихователя переступити бар'єр, що відділяє його від вихованця. Звичайно, про панібратство не може бути й мови, але порушити „стіну холодності” між собою і дітьми варто. Необхідність працювати над удосконаленням своїх манер продиктовано самим життям. Ніхто, мабуть, не буде заперечувати, що вихований педагог — найкращий вихователь дітей. Вихованість проявляється саме в манерах, які потрібно повсякчас удосконалювати. Чим вихованіший вихователь, тим благородніший вплив на вихованців і продуктивніший кінцевий результат діяльності. Недаремно ж влучно зауважує з цього приводу А. Дістервег: „Покажи мені своїх учнів і я побачу тебе...”. Вирішення завдань спрямованого саморозвитку педагога може здійснюватися в різноманітних формах , як традиційних (семінари , консультації , взаємовідвідування , метод об’єднання) , так і нетрадиційних ( майстер – класи і ін), використовуючи при цьому такі інноваційні методи та прийоми : обговорення проблеми в групах , ділові ігри , тренінги , мозковий штурм , дискусії , обговорення конкретних випадків , критичний аналіз , звукозаписи та відео матеріали з досвіду роботи дошкільного навчального закладу. Творчість окремої людини розглядається дослідниками у двох аспектах: як сукупність якостей особистості, в яких проявляється відношення суб’єкта до світу і до самого себе, його спосіб самоствердження; і як діяльність певного характеру, яка відбиває вищу ступінь активності. Аналіз наукової літератури показав, що в сучасних дослідженнях психолого-педагогічної сутності творчості визначення понять «педагогіка творчості», «педагогічна творчість вчителя», «творча педагогічна діяльність» ґрунтується, як правило, на визначенні сутності феномена «творчість», але розглядаються наведені поняття неоднозначно, часто ототожнюються між собою. Особливістю педагогічної творчості є те, що педагог реалізує свої особистісні і професійні творчі потенції засобом творення особистості дитини, а розвиток його творчого потенціалу зумовлений розвитком творчого потенціалу виховання. Центральною ланкою педагогічної творчості є особистісно-зорієнтована розвивальна взаємодія суб’єктів навчально-виховного процесу (вихователя й дитини), зумовлена специфікою психолого-педагогічних взаємовідносин між ними і спрямована на розвиток їх творчого потенціалу. Сучасний молодий робітник – це не тільки стан, віковічні ознаки людини, а ще й наявність таких психологічних якостей, як внутрішня, чуттєва мобільність, відчуття необхідності постійного розумового, в тому числі професійного розвитку, якого вимагає людське суспільство, динамічний розвиток економіки, її модернізація, а також розвиток в усіх сферах суспільного життя, потреба постійного пошуку шляхів реструктуризації виробництва з метою збільшення його конкурентноздатності. Професійний розвиток майбутнього спеціаліста – це одна із складових навчально-виховного процесу. Дидактичне завдання тут полягає в тому, щоб вихователі, забезпечуючи вихованців необхідною системою знань, умінь і навичок, одночасно розвивали у них як почуття потреби у творчості, так і уміння пошуку шляхів і засобів реалізації тих чи інших, життєво необхідних завдань. Інтелектуалізація праці в умовах ринкової економіки і науково-індустріального виробництва вимагає від майбутніх робітників готовності до нового трудового способу життя, зокрема, розвитку навичок творчого мислення. Творчі здібності формуються протягом усього життя людини. У дошкільний період активно розвивається уява, допитливість, виробляється вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність. Щоб вплинути на організацію творчого процесу, треба створити для цього сприятливі умови. З цією метою навчальний процес будуємо так, щоб діти навчилися насамперед розуміти самих себе і зуміли реалізувати свій потенціал. Одним із найважливіших шляхів вдосконалення процесу навчання є використання активної моделі навчання, застосування методів, технологій, прийомів, комплексу елементів або окремих елементів, які б сприяли формуванню творчої, мислячої особистості. Вихователь удосконалює вміння розмірковувати, аналізувати, робити висновки, здобувати глибокі, міцні знання, застосовувати їх в своїй професійній діяльності. Дитина при цьому виступає не об‘єктом, а суб‘єктом навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з вихователем. Визначальною спрямованістю такої роботи є розвиток самостійності дітей, їхньої пізнавально-дослідницької діяльності, систематичне формування у них критичного мислення, умінь виробляти власну точку зору, розуміння, що вони роблять, рефлексію з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Використання інноваційних технологій – запорука якісної підготовки дітей. Отже, застосування в навчальному процесі нових технологій навчання розкриває можливості для формування творчої особистості, здатної не тільки сприймати знання, але й творчого мислити, генерувати нові ідеї, складати творчі проекти, самостійно працювати з навчальними матеріалами та інформаційними джерелами, проявляти ініціативу, оцінювати свою роль у вирішені тих чи інших проблем. Групова (фронтальна) форма організації навчальної діяльності дітей передбачає навчання однією людиною (здебільшого вчителем) групи чи однієї дитини. Колективна (кооперативна) форма навчальної діяльності учнів – це форма організації навчання у малих групах учнів, об‘єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вихователь керує роботою кожної дитини опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Психологічної культури вихователя, готовності мобільно й адекватно реагувати на зміни освітньої ситуації, соціально-економічні і культуротворчі процеси у суспільстві; підготовка Серед основних напрямів діяльності щодо розвитку творчого потенціалу педагогів є: організація гнучкої системи безперервної освіти педагогічних кадрів на основі андрагогічних принципів навчання; забезпечення підвищення методологічного рівня освіченості педагогів; постійне оновлення та поповнення знань з актуальних проблем фундаментальних наук, навчальних предметів, психології та педагогіки; формування нового змісту і використання активних та інтерактивних методів у навчальному процесі курсів підвищення кваліфікації; запровадження інформаційно-комп'ютерних технологій навчання; наукове консультування та керівництво експериментально-дослідною роботою педагогів області; підвищення комп'ютерної грамотності педагогів; розвиток п вихователя до роботи з обдарованими дітьми; вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду; опанування науки управління якістю навчально-виховного процесу. В організації навчального процесу головним є інтегративний підхід до побудови змісту освіти, формування цілісної системи загальноосвітніх та фахових знань, перехід до принципово нових дидактичних теорій та технологій. Розроблено багатоваріантні програми підвищення кваліфікації, забезпечується їх запровадження, наприклад, через курси загальної підготовки до атестації, тематичні, авторські, проблемні курси; інтенсивні короткотермінові тренінгові програми. Для більш раціонального здійснення роботи щодо розвитку творчого потенціалу особистості у дошкільних закладах, слід спиратися на досягнення сучасної психологічної науки. Як зазначає академік В. Маляко, саме розвиток творчої особистості можливий лише за умови, коли буде забезпечена “психолізація” всього навчально-виховного процесу, тобто коли будуть створені умови для реалізації творчого потенціалу кожної особистості. Важливо допомогти молодшому школяреві пізнати себе, свої здібності, нахили. І саме впровадження ідей гуманізації в практичну діяльність дошкільних закладів з орієнтацією на творчу обдарованість дитини – основний шлях вирішення цього питання. Тому поряд із формуванням національної самосвідомості, оволодінням дітьми засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народних традицій і звичаїв у центр уваги педагогічних працівників дошкільних закладів повинна бути поставлена проблема розвитку творчої особистості, своєчасного виявлення обдарованих дітей шляхом раньої і поетапної діагностики, використання стимулюючих засобів щодо розвитку їхніх творчих потенційних можливостей. Становлення сучасної педагогічної та психологічної наук відбувається у протиборстві консервативного і прогресивного, в тісній єдності теорії і практики. В момент кардинальних історичних змін, коли розпалась стара система цінностей, практика домінувала над наукою, тому що молоде покоління жило і виховувалось, не чекаючи, коли з'являться нові підручники з педагогіки і психології, коли педагоги переосмислять необхідність докорінного оновлення змісту, форм і методів виховання. забезпечать їх гнучкість, диференціацію, динамізм, оперативність, здатність адекватно реагувати на зміни в суспільстві, максимально враховуючи інтереси і потреби здібних і обдарованих дітей. З урахуванням суспільних тенденцій, негативних та позитивних процесів у дит.садках осмислюються методичні аспекти досягнення нової якості формування особистості дитини. Виховна система займає центральне місце в сучасній педагогічній науці. Триває процес становлення оригінальних виховних систем, що відповідають профілю навчального закладу, особливостям психічного і морально розвитку дітей, їхнім духовним потребам. Комплекс заходів, які дають змогу сконструювати оптимальний варіант системи виховної роботи, включає: 1. Врахування результатів вивчення особистості дітей під час організації виховної діяльності. 2. Комплексне проектування завдань виховання. психічного розвитку дітей, їх конкретизації. 3. Вибір оптимального змісту виховання. 4. Комплексне використання індивідуальних і групових форм і методів. 5. Координацію впливів на особистість. 6. Організацію самовиховання дошкільників, розвиток їх самодіяльності і самоврядування. 7. Організація діалогічного спілкування, що ґрунтується на принципах довір'я. 8. Інформаційно-методичне забезпечення виховного процесу, впровадження демократичних форм управління вихованням. Список використаної літератури 1. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. -- М.: Педагогика, 1989. Он же. Персонизация образования и обучения как естественная организация просвещения //Магистр, 1998, № 6, с.48-61. 2. Боголюбов В.И. Педагогическая технология: эволюция понятия. //Советская педагогика, 1991, N 9, с. 123-123. 3. М. Дональдсон. Мыслительная деятельность детей. –М.-1985. Дневник воспитателя: развитие детей дошкольного возраста. /Под ред. О.М. Дьяченко, Т.В. Лаврентьевой/ -М.-Издательство „Гном и Д.”,2000 Інтернет ресурси. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ) – К.: Райдуга, 1994р. Біла книга національної освіти України / Академія педагогічних наук України ; за заг. редакцією В.Г. Кремня . – К.: 2009. Барбина Е. С. Формирование педагогического майстерства в системе непрерывного педагогического образования : ( монография ) / Е. С. Барбина. – К.: Вища школа , 1997 . – 153 с. Васильєва О.А. Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки : зб. наук. пр. –Київ ; З Запоріжжя , 2006. – Вип. 37. – С. 83- 90. Дивак В.В. Професійне становлення методистів у закладах післядипломної освіти педагогічних працівників : дис …. канд… пед. наук – К., 1999. – 237 с. Сущенко Т. І. Концепція розвитку післядипломної педагогічної освіти / Т. І. Сущенко // Післядипломна освіта в Україні. – 2007. -№1. – С. 23-27.

Похожие записи