Лисенко Наталія Іванівна,
вчитель початкових класів,
Смілянська загальноосвітня школа I-III ступенів №11
Смілянської міської ради Черкаської області
Роздуми на тему
Істина школи у щирості стосунків з дітьми
1. Школа – берегиня національного духу і культури
Сьогодні перед школою як соціальним інститутом стоїть складне і
відповідальне завдання – сформувати в учнів комплекс громадянських
якостей, глибоке розуміння ними належності до українського народу, до
своєї Батьківщини, внутрішню потребу й готовність відстоювати та
захищати її інтереси, реалізовувати свій особистісний потенціал на благо
зміцнення української держави.
Громадянське виховання ґрунтується на ідейному багатстві народу, його
морально – етичних цінностях, виховній мудрості. Щоб діти стали народом,
творцями своєї держави, необхідно, аби вони за час навчання, виховання в
сім’ї, школі міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко
пройнялися його національним духом, способом мислення і буття. Ці якості
потрібно виховувати у дітей тими засобами, методами, способами,
традиціями, мораллю, що вироблені народом упродовж усього історико –
культурного розвитку, при цьому органічно поєднуючи ці засоби та методи
з новітніми надбаннями європейського та світового культурно –
педагогічного досвіду.
Початкова школа виконує роль фундаменту, на якому будується вся система
громадянського виховання школярів, формування у них любові до рідного
краю, України, історичної пам’яті, духовності, національного характеру.
Все, що закладається учням у цей період навчання та виховання , визначає
в подальшому успіх процесу формування особистості, її світогляду і
загального розвитку. Набуті в початковій школі особистісні якості, а
також знання , вміння і навички не лише забезпечують основу навчання і
виховання підлітків, а й значною мірою визначають особливості
практичної, громадянської та професійної діяльності дорослої людини.
Протягом віків діти виховувались в національному середовищі, зміст якого
відображає культурно – історичний досвід рідного народу. З молоком
матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує з них
представників свого, а не іншого народу. Знайомство з українською
національною символікою на уроках має велике значення. Українська
національна символіка виконує історично важливі функції консолідації
нації в етнографічну, культурно – історичну спільноту, об’єднання
споконвічних українських земель в єдину суверенну державу. Національні
символи України – герб, прапор, гімн – символізують державну,
економічну, політичну, і національну незалежність України. Дитина
повинна розумом сприйняти, що вона
Рідна мова – найкращий виразник духовної культури українського народу.
Дитина, оволодіваючи мовою своїх батьків, прилучається до рідної
культури, засобами якої формується «корінь духовності”. У своїй статті
“Рідне слово” Ушинський у барвистих і хвилюючих тонах писав про значення
рідної мови: “Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне і вічно знову
розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко
за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його
Батьківщина”. С. Русова писала: “Все виховання – має бути національним,
зростати на рідній землі, серед рідного слова”. Тому важливою складовою
змісту громадянського виховання є прищеплення любові і поваги до рідної
української мови, розуміння необхідності бездоганного володіння
державною мовою.
Українська система виховання пройнята ідеями вірності і відданості
природі батьківського краю. Усім багатством культурно – історичного
досвіду вона реалізує заповіт батьків і дідів ставитися до природи як до
живого всеохоплюючого організму, що живе за власними законами і яких
ніколи не можна порушувати.
Важливим засобом громадянського виховання є вивчення символіки нашого
народу. Знайомство з народними та державними символами відбувається в
першому класі, яке постійно поглиблюється в ході проведення виховних
годин та ранків (“Національні символи України”, “Що для мене Україна?”,
“Наші обереги”, “Український рушник у народознавчих звичаях і
традиціях”, “Червона калина”, “Свято врожаю”).
Підвалини патріотизму і почуття національної приналежності й свідомості
закладаються у родині. При цьому важлива взаємодія виховних впливів
родини і школи. Тому у своїй роботі ми намагаємось постійно підтримувати
тісний зв’язок з батьками, залучаємо батьків до шкільного життя дітей.
Творча співпраця батьків, дітей і вчителя позитивно впливає на
формування класного колективу, виховання в учнів людяності, поваги до
старших, доброзичливого відношення до товаришів. Мета цієї роботи
полягає у формуванні особистості з глибоким відчуттям своїх коренів,
роду, родини, народу; у розвитку кращих ментальних рис дитини, у
пробудженні інтересу та прищепленні глибокої любові до рідної мови,
літератури, історії, поваги до символів, традицій та звичаїв українців.
Чим глибші і змістовніші будуть знання учнів про рідний край, про свою
Вітчизну, про його видатних людей, тим більше буде можливості у
формуванні благородного розумового почуття: прагнення краще пізнати свій
край, глибока шана і повага до традицій земляків, а головне, – вони
допоможуть іншим на своїх прикладах зрозуміти суть і всю повноту
патріотизму і почуття відповідальності перед своїм народом, перед
Батьківщиною.
Таким чином, громадянське виховання у сучасному виховному процесі
початкової школи має надзвичайно важливе значення. Повноцінне формування
особистості молодшого школяра не може позитивно реалізовуватися без
громадянської основи. Сьогодні як ніколи важливо спрямовувати дітей на
вибір громадянсько – національних ідеалів та ціннісних орієнтацій у
їхньому житті. Всебічне виховання підростаючої особистості в наш час не
має сенсу без громадянського компонента. Ефективність виховання
громадянськості, як і багатьох інших особистісних характеристик, значною
мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу,
відповідно до якого в структурі особистості виникають і закріплюються
передусім ті новоутворення, у “конструювання” яких дитина вкладає свої
почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану
активність.
2. Школа як Храм гуманності
Осмислення поглядів Григорія Сковороди
Г. С. Сковорода ставив перед кожною людиною 4 вимоги: 1) Іти в ногу зі
своїм життєвим призначенням, в ім’я якого людина й народжена; 2) Бути
справедливим, тобто вважати, що не лише ти, а й інші заслуговують щастя;
3) Бути миролюбним; 4) Бути громадянином, включатися у вселюдські радощі
та смутки. Лише при дотриманні всіх чотирьох вимог кожен із нас здатен
вважати себе Людиною.
Серце вчителя, віддане дітям (ідеї В. Сухомлинського сьогодні)
Зв’язок поколінь… Вічна проблема суспільного розвитку – передача
життєвого та історичного досвіду від одного покоління до іншого.
Проблема не така проста, тому що передача ця може йти різними шляхами.
Однією з таких форм є батьківські листи. Це один із давніх літературно –
педагогічних жанрів, який був досить поширеним у різних народів світу.
«Поспішаймо робити добро. Духовне добро. Воно Сократ цінніше від
матеріального. Повторімося в наших вихованцях прекрасними рисами
національної культури, патріотичним духом любові до свого народу, любові
до вищої якості людини – творчості!»
О.А.Захаренко
У школі учню має бути, як у батьківській хаті. До школи він має бігти, а
не йти, знаючи, що в школі він пізнає радість відкриття своєї сутності в
цьому мінливому світі. В школі його не образять, на нього не гримнуть, а
порадять, підтримають, дадуть можливість розкрити себе, свою творчу
обдарованість.
Уроки – це лише частка нашої педагогічної праці. Щоб стати справжнім
знавцем дитячих сердець, справжнім вихователем, справжнім авторитетом,
не обмежуйтесь лише уроками. Якнайбільше бувайте з учнями, робіть їхнє
поза навчальне життя цікавим і змістовним. Тоді прийде успіх, і ви
дістанете справжню насолоду від педагогічної праці.
Здоровий гумор стоїть не лише на сторожі нашого здоров’я, а й продовжує
вік. Посмішка зближує людей всіх рас і націй. Найсвятіше почуття також
починається з посмішки. Вона не потребує перекладу. Якщо людина сміється
від душі – це щаслива людина. Та, що не сприймає гумор, – нещасна
істота.
Якщо хочеш змінити світ на краще, зберегти його незайману красу і
святість для прийдешніх поколінь, починайте це робити з себе. І не
завтра, а сьогодні, з цієї хвилини.
Виховання неможливе без щирої, самовідданої любові до дітей.
Любов учителя до дітей і дітей до вчителя базується на взаємності,
взаєморозумінні, безмежній вірі один одному, що діти розуміють того
вчителя, який розуміє їх, який знаходить час для взаємного спілкування
на побутові та наукові теми, що діти люблять педагогів-особистостей.
Топчи свою власну стежку. Тільки вона правильна, бо вона – твоя. ( Не
порівнюю учнів з іншими. Кожен – особистість і має свої здібності,
потрібно їх розгледіти і допомогти розкрити.)
«…наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива
старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це
наша провина перед іншими людьми, перед усією країною.»
А.Макаренко
3. Посмішка Дитини – запорука життя і Всесвіті
Дитина усміхається ще до народження, знаходячись в утробі матері. А
коли народиться, засічіть час: в точно призначені
рядки він посміхнеться, і це буде його Перша Усмішка, яку ми зможемо
побачити, якщо не зводитимемо з нього око.
Жертовна усмішка моєї мами стала опорою мого внутрішнього
духовно-етичного світу.
Раз Небо посилає дітей, значить, є Надія.
З дитинства живе в мені Усмішка. Яка стала моїм добрим путівником,
амулетом і вихователем.
Без вчительської усмішки гасне в житті учнів світло радості пізнання,
тане любов і устремління.
Вчитель без усмішки – чужа людина серед учнів.
Усміхаємося фальшиво, усміхаємося байдуже, усміхаємося глузливо,
усміхаємося злорадно. Значить, шкодимо самим собі та іншим.
«Усміхайтеся власному Я! Усміхайтеся кожному! Усміхайтеся дітям!
Усміхайтеся тому, що Послав вас!»
Можливо, тобі самому погано, але посміхнися іншому, щоб йому було
краще. Це є жертовна усмішка.
Людина з духовним станом усмішки – Це земне сонечко. Такі люди нас
зігрівають, захищають, надихають. Вони сприймаються
нами як привабливі. Добрі, чуйні, близькі. Кожний з нас теж сонечко,
якщо в серці жевріє усмішка для інших.
Я – вчитель, і тому мені потрібна усмішка не проста, скажімо. Добродушна
або ввічлива. Мені потрібні особливі усмішки: і такі ж різні, як діти, і
такі ж різні, як зміна настрою кожного. Мені треба усміхатися дитині
усмішкою. Яка потрібна тільки йому і лише зараз.
Усміхаємося Уроку усмішкою радості пізнання і просування.
Вчитель мій, посміхнися мені зараз, поки я росту і потребую усмішках
твоїх. І посміхнуся я тобі, коли стану дорослим. І
ти потребуватимеш усмішках моїх.
4. Ми прагнемо до досконалості у нашому шануванні вчителя
Слово вчителя – могутній інструмент упливу на дитину. Найперше, це має
бути слово симпатії, поваги, допомоги, підтримки, радості за успіхи
дитини навіть у найменших справах, навіть дуже незначні, але успіхи.
Уплив мовлення вчителя на школяра залежить від його характеру. Якщо
мовлення педагога сухе, невиразне, монотонне, то навряд чи воно схвилює
дитину. Якщо ж педагог сповнений натхнення, то він неодмінно викличе
інтерес у вихованця, передасть йому свій настрій. Не слід думати, що
учні виявляють більше зацікавленості тим, про що йдеться, ніж сам
педагог. Ще Горацій колись сказав: “Якщо хочеш примусити мене заплакати,
то насамперед мусиш заплакати сам”.
Досить часто перед педагогом постає таке питання: як найкраще провести
початковий етап спілкування з учнями на уроці, адже саме він найчастіше
є запорукою подальшого успіху в работі. Для цього потрібна спеціальна
підготовка, котра передбачає вміння емоційно налаштовуватися на
спілкування ще до початку уроку. Педагог не має права йти до класу з
поганим настроєм, який миттєво передається учням. Не можна також “нести”
дітям тягар власних проблем. Радимо педагогам настроювати себе перед
кожним уроком, використовуючи цей алгоритм: “перегляньте” подумки
структуру майбутнього уроку; відчуйте в собі бажання викласти матеріал;
якщо бажання не з’являється, намагайтеся зацікавити себе окремими
етапами уроку; уявіть дітей, з якими ви зараз зустрінетесь; як вони
сприйматимуть навчальний матеріал; які питання учні можуть вам
поставити; як ви входите до класу, починаєте говорити; чи відчуваєте ви,
що захоплені діяльністю; якщо ні, все необхідно повторити спочатку.
5. Уроки Добра, Радості
Шукаймо в людях доброти,
Щоб розбудить мізерні душі.
Добро відкриє нам світи
І слово правди не порушить.
Шукаймо в людях доброти,
Мов зав’язі у кожнім цвіті.
І менше стане гіркоти,
І зменшиться тривог на світі.
М. Сингаївський
УРОКИ МАТЕРІ ТЕРЕЗИ
“Я ніколи не переймаюся тлумами, а лише однією людиною. Якби я дивилася
на тлуми, то ніколи не почала б своєї справи.” Так говорила Мати Тереза.
Її слова як джерело Євангелія – чисте й кришталеве. Про себе вона
казала: те, що я роблю, – це тільки “краплина води в океані бідності”.
Але ця краплина води має величезну силу – вона змінює океан.
Як же вона мусила страждати, відчуваючи себе тільки краплиною, коли в її
грудях билося серце величезне, як світ! Страждала до такої міри, що її,
маленьку жінку, наділену неймовірною волею, жінку, яка палала, мов
вогонь, любов’ю до жебраків, приречених помирати на вулицях, часом брала
така втома! “Є хвилини, – бідкалася вона, – коли я відчуваю себе
порожнім начинням, предметом без вмісту. В такі хвилини я почуваюся
такою самотньою, такою бідною!” Це траплялося нечасто й тривало недовго.
Як вірна наречена Христа, вона променіла радістю, хоч була цілковито
занурена в найбільшу біду. Ця радість била з її єства, як потужне
джерело.
Заповіді Матері Терези
1. Так, люди непослідовні, нерозумні й егоїстичні.
І все ж, люби їх!
2. Якщо ти робиш добро, люди звинуватять тебе в потаємній корисливості і
себелюбстві.
І все ж, твори добро!
3. Якщо тебе супроводжує успіх, ти наживаєш уявних і справжніх ворогів.
І все ж, добивайся успіху!
4. Добро, зроблене тобою, завтра ж забудуть.
І все ж, твори добро!
5. Щирість і відкритість зроблять тебе уразливим.
І все ж, будь щирим і відкритим!
6. Те, що ти будував роками, може зруйнуватися в одну мить.
І все ж, будуй!
7. Люди потребують допомоги, але вони ж стануть дорікати тобі за неї.
І все ж, допомагай людям!
8. Віддай світу найкраще, що маєш, і натомість одержиш жорстокий удар.
І все ж, віддай світу найкраще, що в тебе є!
Уроки добра , радості, любові починаються в сім’ї.
???$??$????C ?$??$??_
?
????У вихованні дітей величезна роль покладається на обох батьків. Дуже
часто більшість обов’язків у вихованні дитини бере на себе мати. Але
саме присутність батька особливим чином впливає на формування характеру
дитини, світогляду, віри у себе, цілеспрямованості та інших важливих
якостей. Також від батька залежить здоровий психологічний, фізичний та
духовний розвиток особистості. Батьківський вплив та сутність цього
впливу можна охарактеризувати декількома важливими чинниками:
послідовність, любов до матері, увага, турбота, участь, любов, час.
1. Любов до матері.
Для дитини стосунки між батьками більш значущі, навіть ніж відношення до
самих дітей. Мир та затишок у родині має для дитини величезне значення,
тому що це світ у якому вона живе, і мир у цьому світі є найголовнішим.
Дитина відчуває себе захищеною та щасливою, коли вона бачить, що її
батьки кохають одне одного. Мати є для дитини джерелом кохання та
ніжності, тепла та турботи, і, тому ставлення до матері батьком є
запорука стабільності та захищеності.
Безумовно любов батька до матері є прикладом стосунків у сім’ї. Цим
прикладом батько вчить як треба ставитись до матері і як взагалі
поводитися із жінками та дівчатами. Батько стає начебто першим кавалером
для підлітка дівчини, демонструючи приклад чоловічого відношення.
2. Увага.
Батьки повинні бути уважні до потреб дітей. Увага, це начебто вікно в
душу дитини. Дуже часто дитина звертається до батьків за допомогою у
вигляді спочатку примітивних потреб: почитати книжку, поліпити з
пластиліну, потім допомогти одягнутися, поїсти, потім зробити уроки.
Якщо батьки не звертали увагу на потреби дітей змалку, виправдовуючись
надмірною зайнятістю, то з часом дитина розуміє, що батькам немає діла
до неї. З часом батьки взагалі втрачають значення джерела інформації для
дитини. Коли у дитини стане потреба вирішити важливе рішення, що
впливатиме на подальше життя, дитина вже не прийде до батька, а туди, де
йому дали увагу раніше у тяжкі моменти.
Увага передбачає зацікавленість, здоровий інтерес, допомогу, безмежну
любов, відвертість та щирість. Станьте уважними до того, чим займається
дитина, що її турбує та протягніть їй руку допомоги, на яку він зможе
спертися протягом всього життя.
3. Турбота.
Протягом всього життя дитина потребує допомоги. Турбуйтеся долею своєї
дитини. Інколи батько намагається “відкупитися” подарунками та грошима
перед дитиною за прогаяний час, відчуваючи свою провину за це. Але діти
добре відчувають мотиви та значення наших вчинків. Турбота це не завжди
гроші, це може бути похвала, посмішка, обійми, пестощі, відверта
розмова, щира зацікавленість, що день за днем придає дитині впевненості,
віри та сили долати перешкоди та труднощі. Тільки разом з допомогою
батька дитина виростає психологічно врівноваженою та здоровою особою.
4. Любов.
Кожна людина, дитина хоче відчувати, що її люблять. Розуміння того, що
тебе люблять не дивлячись ні на що, робить дитину емоційно міцною та
психологічно стабільною. Існує помилкове твердження начебто не потрібно
балувати хлопчиків проявами батьківської любові, а то в них будуть
збочення; начебто дівчата більше потребують кохання. Насправді ж
батьківська любов не може впливати деструктивно по суті. Справжні прояви
батьківської любові навпаки придають дітям впевненості та рівноваги,
відчуття захищеності та безпеки.
Діти не вміють проявляти любов, вони її віддзеркалюють, їхні прояви
любові є відображенням прийнятої любові від батьків.
5. Час.
Діти, як і дорослі потребують безроздільної уваги. Це ті моменти життя,
коли дитина насичується спілкуванням з батьком, бере від нього всі
важливі чинники життя, переймає його цінності та погляди. Треба
знаходити вільний час для дитини, коли батько належить тільки їй. Ця
присутність дає дитині можливість зрозуміти своє значення, важливість,
не випадковість та асоціювати себе, ідентифікувати з батьком, сім’єю,
родиною.
Проводьте вільний час з дітьми: ходіть у парки, зоопарк, театр,
виставки, ліс, тобто знаходьте можливість для спілкування, тоді ви
станете другом назавжди.
Вірність шануйте, дружбу шануйте,
Не ображайте їх словом лихим.
Радість даруйте, в ногу крокуйте
Із другом щирим, вірним, палким.
В школі вчитись й не дружити
Це, повірте, все одно,
Що, заплющившись, сидіти
І дивитися кіно.
6. Виховання Віри, Надії, Любові – основне завдання школи
Сучасний погляд на педагогічну та психологічну науку
Нова школа кладе собі за головну мету збудити, дати виявитися
самостійним творчим силам дитини . Задля того, щоб зуміти викликати в
учня духовну діяльність, треба зрозуміти душевний склад дитини.
Софія Русова
Необхідність кожній школі мати власну виховну систему сприймається
сьогодні як актуальна науково-практична проблема. В Державній
національній програмі “Освіта” її створення розглядається як один із
“Основних шляхів реформування виховання”.
Формуючи власну систему виховання кожна школа повинна вибрати науковий
підхід, досконало вивчити досягнення сучасної педагогічної та
психологічної наук.
Сьогодні в центрі суспільної свідомості стоять вічні питання “що є
людина”, “як народжується особистість”, “чому вчити і як виховувати”.
В сучасній школі відроджується поняття, душі як атрибута духовності,
цілісності суб’єкта. Паця душі має свій зміст і виступає як процес
осмислення себе, своєї сім’ї, держави, нації, людства.
«Три біди є у людини – смерть, старість і погані діти», – говорить
українська мудрість. «Старість неминуча, смерть невблаганна – перед нею
не можна зачинити двері свого дому, а від поганих дітей можна дім
зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків, а й від
самих дітей», говорив В.О.Сухомлинський.
Любов, доброта, надія в наших серцях допомагають жити, створювати красу
навкруги. Ці почуття народжують у наших душах натхнення.
Врятує світ краса –
Завжди так говорили.
Тепер врятують світ любов і доброта,
Бо однієї вже краси занадто мало.
Спішіть добро творити,
Щоб нам не згинути у морі зла,
Щоб кожен міг серед краси прожити
У царстві справедливості, любові і добра!
7. Захист і порятунок дитини – істина школи
В Україні росте найбільш кволе покоління школярів Малорухливий
спосіб життя, погане харчування і пристрасть до алкоголю і тютюну
роблять українських школярів найбільш хворим поколінням в історії
країни.
8% школярів за час навчання набувають хвороби органів травлення, а по 5%
виносять із середньої школи разом зі знаннями проблеми з хребтом,
обміном речовин, зором і шкірою. Але найбільше – майже кожен другий
випускник – регулярно хворіють на простудні захворювання. Шість років
тому від хронічних захворювань страждали менше 1,8 тис. з кожних 100
тис. дітей – це теж значний показник, але за наступні чотири роки він
збільшився майже до 1,9 тис.
Крім того, третина школярів, за даними Державного інституту розвитку
сім’ї та молоді (ДІРСМ), занадто багато вільного часу проводить за
комп’ютером. Батьки нарікають на те, що в Інтернеті їх діти спілкуються
з друзями, і відмовити їм у цьому складно.
У ході іншого дослідження з’ясувалося, що третина підлітків у будні
дивляться телевізор більше чотирьох годин на день. А у вихідні, за
підрахунками ВООЗ, на довгі години прилипають до екранів телевізорів
більше 70% українських дітей. Тоді як, приміром, в Італії від подібної
недільної телеманії страждають лише 28%.
Регулярне сидіння перед монітором або телеекраном у випадку з
українським підростаючим поколінням посилюється тим, що приблизно
четверо з п’яти школярів майже ніколи не займаються спортом. А половина
школярів якщо і реалізують на практиці девіз “швидше, вище, сильніше”,
то максимум протягом години за тиждень.
Щоб зрозуміти, наскільки це мало, досить поглянути на розвинені країни
Європи. За даними експертів ВООЗ, у середньому близько третини опитаних
там тінейджерів займаються спортом із середніми навантаженнями по одній
годині п’ять або більше разів на тиждень. Атлетичнішими за інших за цим
показником є ірландці – регулярно навантажують себе фізично майже 60%
молодих кельтів.
Однак винна не одна лише загальноосвітня школа. Сьогодні, коли радянська
система оздоровлення дітей канула в лету, порятунок потопаючих – справа
рук самих потопаючих, а точніше, їх батьків, іронізує Євген
Комаровський, відомий український педіатр. Проте старше покоління, за
його спостереженнями, часто-густо легковажно ставиться до цього
обов’язку. “Батьки вважають, що дільничний педіатр і вчитель їм винні! І
поки вони будуть сподіватися на чужих тьоть, діти їх будуть хворіти”, –
міркує лікар.
Українська держава, на думку Комаровського, навпаки, абстрагувалося від
проблем дитячого здоров’я. “Тому поки піклуватися про дитяче здоров’я
можуть тільки батьки”, – резюмує він.
У школі нового покоління учитель не порівнює успіхів учнів, не зіставляє
якість їх відповідей, а визначає цікаві думки, нетрадиційні підходи при
розв’язанні навчальних завдань кожним вихованцем, радіє і вірить у
нього. На нашу думку, різні види нагород, покарань позбавляють дитину
духовного і фізичного спокою. Часи змінилися, фізичні покарання відійшли
в минуле. Але дитина все одно не застрахована від страху й приниження.
Не можна забувати, що душевні страждання руйнують дитячу особистість ще
підступніше і сильніше, ніж методи фізичних знущань
Потрібен новий, зважений підхід до оцінювання. Один із головних
недоліків існуючої системи оцінювання знань учнів полягає в тому, що
оцінка майже завжди відображає результат праці (фактичні знання) і
далеко не завжди – процес її виконання, тобто зусилля учня, його
старанність, ретельність. Якщо оцінюється тільки результат навчання, то
відтак недооцінюються зусилля слабких учнів, що зменшує їхню віру у свої
сили. Тому конче необхідно, щоб на етапі ознайомлення з проблемою,
вироблення алгоритму дій і впровадження вивченого на практиці діти
самостійно оцінювали б себе (до речі, роблять це вони дуже об’єктивно).
А звичні для нас бали з’являються тільки на підсумкових етапах з
вивчення теми. Такий підхід знімає скутість, закомплексованість, страх
перед негативною оцінкою і, найважливіше, не замінює верховенство знань
на “вартість” балу. Діти вчаться не для оцінки, а тому, що їм цікаво.
Раз і назавжди треба заборонити педагогу у школі публічно, тобто в
присутності товаришів, однокласників оголошувати оцінки. Діагностика
успіхів дитини у навчанні – це особиста таємниця учителя, учня, його
батьків.
Вважаємо, що немає найкращих або найгірших учнів. Кожен учень має свою
унікальну цінність, і ніхто не давав права вчителеві привласнювати
дитині небезпечний ярлик. Якщо школяр погано навчається, то це означає
тільки те, що використана учителем педагогічна технологія не ефективна,
іншими словами, просто не підходить саме цій дитині. Таким чином,
проблема не в учнях, а в навчальних методах і прийомах, зрештою, в
особистості вчителя.
“Що посієш, те й пожнеш” – заповідає стародавня мудрість, отже, які
якості матимуть сьогоднішні діти, такі матиме і майбутній світ, в якому
жити всім нам. У “Розмові з молодим директором школи” В.Сухомлинський
зауважив: “Продовжуючи себе у своїх вихованцях, ми творимо не тільки
людину. Ми творимо самий час. Дух часу, взаємовідносини між людьми – все
це залежить від того, які ми з вами, від того, яка школа, що їй народ
увіряє своє майбутнє, від того, яке керівництво школою” [16, с. 394].
Вдумаймося в ці слова.
8. Доктрина серця – стержень діяльності педагога
9. Виховання думки – плекання характеру
Як формувати творчу особистість учня
Творча особистість… Усього лише два слова, але вони містять у собі
глибокий зміст
Це людина, яка у змозі реалізувати свої індивідуальні потреби та
можливості, має нетрадиційне самостійне мислення, багатий духовний світ,
уміє пізнавати, бачити навколишнє оточення, створює щось нове,
оригінальне, неповторне. Для того щоби сформувати таку особистість в
умовах загальноосвітнього навчального закладу, маємо створити належні
педагогічні передумови для розкриття індивідуальних особливостей кожного
учня, задоволення навчальних потреб, використовувати особистісно
зорієнтований підхід до організації педагогічного процесу задля
ефективного навчання, розвитку та виховання кожного учня.
У контексті цього важливо пам’ятати пораду видатного українського
педагога В. Сухомлинського: «Людина з дитинства повинна пізнавати іншу
людину – її думки, почуття, найтонші та найскладніші порухи душі,
прагнення, поривання…» Як важливо вчителю розпізнати кожну
особистість, допомогти конкретному вихованцю оволодіти майстерністю
складання проекту свого життєвого шляху, а, отже, для цього конче
потрібно опанувати та реалізовувати на практиці педагогічну діагностику,
яка передбачає вивчення й ідентифікацію індивідуальності кожної
особистості; проведення педагогічного спостереження, бесід, анкетування,
тестування з метою встановлення добору особистісних якостей, стилю
поведінки, пояснити їй мотиви, прагнення або передбачити життєвий шлях у
майбутньому. Для досягнення зазначеної мети у процесі діагностичних
процедур установлюються передумови навчання, розвитку та виховання
кожної особистості, необхідні для організації оптимально спланованого
навчально-виховного процесу. Педагогічна діагностика спрямовується на
вивчення та розпізнання стану об’єктів (суб’єктів) навчання, розвитку та
виховання з метою встановлення гуманної взаємодії вчителя й учня.
Основними мотивами педагогічної діяльності школи є турбота про щастя
дитини, щире прагнення сприяти щасливому протіканню дитинства, допомога
в пізнанні оточуючого світу та себе в цьому світі. Діагностична
діяльність педагогічного колективу має різноманітні етичні відтінки і є
гуманною, тому що постійно знаходяться в центрі уваги питання
поглиблення гуманістичного характеру навчально-виховного процесу,
забезпечуються пріоритет загальнолюдських цінностей, вільний розвиток
особистості. Школа не обмежує, а тільки сприяє розвитку творчих сил
особистості учня, визнає право на свободу фізичного та духовного
розвитку, поважає особистість, виховує в дусі прав і свобод людини.
Іншими словами, у навчально-виховному процесі вчителі школи під час
діагностики використовують методи, які полягають у розумінні тих змін,
що постійно відбуваються в дитині. Згідно з герменевтикою – наукою, яка
займається проблемами усвідомленого та широкого розуміння сутності
виховної взаємодії та розробки технологій навчання, – головне завдання
школи полягає в досягненні розуміння істини шляхом проникнення в
духовний світ кожної дитини, а також у власний суб’єктивний світ.
Діагностика навчальних досягнень, у тому числі й визначення рівня
розвитку творчих здібностей учнів, здійснюється шляхом суб’єктивного
входження вчителя у формуючу сутність учнів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
