Реферат на тему:

Лінгводидактичні основи вивчення стилістики

План

1. Завдання і зміст стилістики у шкільному курсі.

2. Лінгвістичні основи методики стилістики.

3. Психолого-педагогічні засади опрацювання стилістики.

4. Стилістичні вправи.

5. Функціонально-емотивний аспект при написанні творчих робіт.

6. Робота зі стилістичними помилками. Редагування.

1. Завдання і зміст стилістики у шкільному курсі

Шкільна програма охоплює різні розділи української мови. Центральне
місце в ній займає граматика, яка розкриває учням закономірності
розвитку мови, її структурної різноманітності. Але вивчення граматики
ізольовано від інших розділів не дало б учням глибоких знань з рідної
мови. Тому, поряд з граматикою, передбачено вивчення лексики, фонетики і
стилістики.

Усі розділи шкільного курсу тісно пов’язані між собою. Цей взаємозв’язок
виявляється і під час вивчення учнями стилів мовлення та їх ознак.
Стилістична вправність учнів — необхідна умова високої культури
мовлення. Тому в систематичному курсі української мови 5-11 класів
стилістика вивчається поряд з лексикою, фонетикою та граматикою. Учень,
що добре знає граматичний матеріал, але не вміє користуватися ним у
певній мовній ситуації, не може вважатися грамотним. Мова учнів часто
засмічується діалектизмами, жаргонізмами, канцелярськими штампами. Але
навіть без цих дефектів грамотно побудована мова не буде правильною,
якщо вона буде невиразною, млявою, позбавленою стилістичної вправності.

Свідоме і систематичне засвоєння матеріалу із стилістики — необхідна
умова глибоких і стійких знань, що сприяють виробленню практичних
навичок.

Кожний розділ шкільного курсу мови придатний для роботи із стилістики.
Найбільш багаті стилістичними явищами лексика і граматика. Оскільки ці
два розділи займають центральне місце у програмі 5-11 класів, то на їх
матеріалі кожний учитель повинен розгортати роботу по виробленню в учнів
стилістичних навичок. Але не можна пропускати нагоди для стилістичної
роботи при вивченні інших розділів шкільного курсу. Так, під час
опрацювання фонетики, яка в школі вивчається лише частково, теж є
можливість для роботи над стилістичними явищами звукової системи мови.
Оскільки учні одержують лише ті знання з фонетики, які необхідні для
засвоєння основних правил орфоепії та орфографії, то робота із
стилістики на уроках фонетики займатиме значно менше місця, ніж на
уроках лексики чи граматики. Діюча програма з української мови для 5-11
класів передбачає ознайомлення учнів з літературною нормою та стилями
мовлення. Зміст понять з лінгвістики, практичної стилістики забезпечує
мінімум наукових знань, необхідних для формування умінь і навичок
зв’язного мовлення. Робота над стилями мовлення, їх структурою, ознаками
проводиться на уроках зв’язного мовлення ‘.

Однак ця робота буде повнішою і кориснішою, якщо проводитиметься в
процесі вивчення усіх розділів шкільного курсу.

2. Лінгвістичні основи методики стилістики

Вихідними позиціями методики стилістики є діалектне розуміння мови як
системно-структурної організації, засобу комунікації. Саме на цих
позиціях ґрунтується теорія і практика вивчення стилів мовлення.

Вихідним для методики стилістики є суть самого предмета, його
лінгвістична характеристика, обсяг і місце серед інших мовознавчих
дисциплін, основні одиниці стилістики і стилістичні засоби.

Центральним поняттям стилістики є поняття стилю мовлення. Стиль —явище
об’єктивної дійсності. Це слово часто вживається як звичайна назва.
Пор.: стиль керівництва, стиль виховання, плавати стилем “брас”,
одягатися в сучасному стилі та ін. Часто в мовленні слово «стиль»
використовується у виразах, близьких до термінологічних: газетний стиль,
офіційний стиль, високий стиль тощо.

Як термін слово стиль входить до термінології багатьох наук:
лінгвістики, літературознавства, мистецтвознавства, але в кожній науці в
нього вкладається своє поняття.

Така різноманітність значень — термінологічних і не-термінологічних—-у
слові «стилі» робить його складним, а водночас цікавим для тлумачення і
розуміння.

Питання характеристики стилю мовлення невід’ємне від визначення
стилістики, яка узагальнює в собі риси всіх стилів мови. Більшість
дослідників розглядає стилі як розгалуження загальнонаціональної на її
функціональні різновиди.

3. Психолого-педагогічні засади опрацювання стилістики

Уміння — складне педагогічне поняття, яке означає здатність людини
цілеспрямовано і творчо користуватися знаннями в процесі діяльності. Ця
практична діяльність завжди спрямована на досягнення конкретної мети і
звичайно здійснюється учнями на основі знань. Уміння — це знання в дії.
Набуті учнями стилістичні вміння надалі сприяють поглибленню одержаних
раніше знань і засвоєнню нових. З допомогою стилістичних умінь
визначається обсяг підготовки учнів, рівень їх знань. Перелік
стилістичних знань і умінь включено у шкільну програму. Уміння і навички
— важливі складники структури і змісту навчання стилістики в 5-11
класах. Вони ґрунтуються на теорії навчальної діяльності школярів.
Стилістика допомагає включити учнів у мовну ситуацію, яка створюється на
уроці, і викликати в них потребу спілкуватися.

У методиці стилістики ще тільки намічається розв’язання питання про те,
якими саме уміннями повинні оволодіти учні на уроках рідної мови, щоб
їхнє мовлення було правильним, виразним і стилістично диференційованим.

Виділяючи стилістичні уміння й навички, необхідно враховувати специфіку
самого предмета вивчення — рідної мови, її методологічну суть і характер
процесу засвоєння, навчальної діяльності школярів.

В основі виділення стилістичних умінь і навичок мусить бути поділ мови
на два види — мову і мовлення, оскільки, навчаючи дітей мови, її
структури, учитель формує в них мовленнєві вміння. Мова й мовлення, як
відомо,— це діалектична єдність, ціле, в якому жодна із сторін не може
існувати і бути усвідомлена без іншої. Отже, при виділенні стилістичних
умінь необхідно враховувати завдання стилістики мови, яка досліджує
стилістичні засоби мови, і завдання стилістики мовлення, що розглядає
мовні засоби з боку їх функціонування. Це дає можливість дослідникам
виділити дві групи умінь і навичок: 1) уміння й навички, пов’язані із
засвоєнням стилістичного забарвлення, або маркованих, засобів мови; 2)
уміння та навички, які забезпечують оволодіння стилістично
диференційованим зв’язним мовленням. Перша група умінь є основою для
другої, вони перебувають в органічному взаємозв’язку між собою і з
іншими видами мовних умінь і навичок.

Ці дві групи умінь базуються на знаннях учнів, оскільки ефективність
роботи по формуванню стилістичних умінь і навичок залежить від ступеня і
усвідомлення. Тільки спираючись на знання, можна забезпечити
самоконтроль у навчанні.

Такий поділ умінь і навичок з стилістики не викликає заперечень.
Потребують з’ясування самі види умінь і навичок кожної групи, процес
формування їх на уроках рідної мови і застосування при цьому методів і
прийомів навчання.

До стилістичних умінь і навичок можна віднести уміння: виявляти
стилістично нейтральні і стилістично марковані мовні одиниці,
співвідносити їх; добирати синоніми, визначати їх стилістичне
забарвлення і правильно вживати у текстах різних стилів; аналізувати
текст певного стилю; конструювати стилістично диференційовані тексти;
удосконалювати стиль написаного.

Уміння виявляти стилістично марковані мовні одиниці, співвідносити їх із
стилістично нейтральними формується в процесі вивчення мовних одиниць,
засвоєння літературної норми. Спочатку виробляється уміння розпізнавати
стилістичне забарвлення мовних одиниць (звуків, морфем, слів,
словосполучень, речень). При цьому варто враховувати чуття мови, знання
стилів мовлення та їх ознак, стилістичних особливостей мовних одиниць
усіх системних рівнів.

Уміння добирати синоніми, визначати їх стилістичне забарвлення і
правильно використовувати в текстах різних стилів ґрунтується на вмінні
помічати відтінки в значенні і співвідносити вживання синонімів з метою
і завданнями мовлення, мовленнєвою ситуацією. Добираючи синоніми,
аналізуючи смислові і стилістичні відтінки, учні повинні враховувати
доцільність їх використання в певних стилях, залежно від мовленнєвої
ситуації.

Уміння відбирати і вживати синоніми (не тільки лексичні, але й
морфологічні і синтаксичні) розвиває в дітей чуття мови, гнучкість у
користуванні мовним багатством. Робота по відбору синонімів збагачує
словниковий запас учнів, формує навички користування граматичними
засобами, привчає до точного слововживання у висловлюванні різних
стилів.

Уміння проводити стилістичний аналіз тексту формується в учнів порівняно
легко. Діти швидко, а часто навіть інтуїтивно визначають стиль тексту.
Однак, як свідчить практика, учні неохоче аналізують ознаки стилю. Тут
потрібна ціла система теоретичних знань про особливості стилів мовлення
і вміння спостерігати й аналізувати мовні явища, яких учні набувають під
час вивчення інших розділів шкільного курсу.

Уміння конструювати тексти різних стилів спрямоване на оволодіння
мовленням як засобом спілкування. Воно складається з умінь дотримуватись
стильових меж при відборі змісту висловлювання і мовних засобів для
оформлення цього змісту, а також спирається на мовне чуття і на знання з
стилістики та тісно пов’язане з уміннями зв’язного мовлення.

Уміння визначати обсяг змісту і межі теми, підпорядковувати переказ чи
твір основній думці, добирати і систематизувати матеріал — основа для
формування умінь і навичок конструювати тексти певного стилю.

Учень спочатку повинен усвідомити, що він скаже, а потім — як про це
скаже.

Це уміння виробляється в процесі вправ на стилістичне конструювання, яке
проводиться на всіх уроках української мови, а не тільки на уроках
розвитку зв’язного мовлення.

Уміння удосконалювати написане, дотримуючись певного стилю, сприяє
формуванню в учнів критичного ставлення до свого мовлення, допомагає
помічати і виправляти огріхи в змісті і мовному оформленні
висловлювання, поліпшувати його стилістичну виразність. Формування цього
вміння ґрунтується на знанні особливостей стилю.

4. Стилістичні вправи

Важливе значення у створенні системи вправ із стилістики має
різноманітність їх змісту і видів. Правильний добір вправ забезпечить
посилення інтересу учнів до виучуваного матеріалу, допоможе розкрити
цінність практичного володіння мовою і сприятиме розкриттю стилістичного
багатства української мови.

Враховуючи вимоги діючих програм щодо розвитку усного і писемного
зв’язного мовлення учнів, стилістичні вправи бувають усні й письмові.
При цьому доводиться переборювати традиційні погляди на використання
вправ із стилістики (як опрацювання засобів стилістики взагалі) лише у
зв’язку з помилками у писемному мовленні учнів (переказах, творах). У
кількісному відношенні усні вправи не повинні поступатися перед
письмовими.

Необхідність виконання усних і письмових вправ пояснюється, по-перше,
потребою виробляти навички стилістично грамотного письма і усного
мовлення учнів. По-друге, ряд важливих стилістичних явищ, як
милозвучність мови, виразність її звукового оформлення, особливості
інтонації.

По-третє, поєднання усних і письмових вправ має психологічну основу.

Наприклад, візьмемо уривок з твору М.Стельмаха «Щедрий вечір». Учні
з’ясовують використання в ньому різних груп розмовної лексики,
фразеології, вставних слів, вигуків, часток, еліптичних речень та інших
мовних одиниць, властивих розмовному стилю.

Поступово об’єктом стилістичного аналізу стають тексти, взяті з різних
мовних стилів, щоб показати залежність мовних засобів від загальних
стильових настанов. Робота ускладнюється порівняльним аналізом.
Зіставляючи науковий і художній описи степу в підручнику географії і в
романі Олеся Гончара «Таврія», учні виявляють у текстах різні стильові
особливості й мовні засоби, зумовлені різними стилями.

Стилістичний аналіз часто поєднується із стилістичним експериментом. О.
М. Пєшковський вважав його найнеобхіднішим знаряддям будь-якого
стилістичного аналізу .

Стилістичний експеримент передбачає порівняння синонімічних мовних
засобів і вмотивування їх стилістичної доцільності для конкретного
тексту. Це випливає із настанови О. М. Пєшковського вивчати лексичні
засоби (синоніми, омоніми, антоніми, пароніми) лише в тексті, в єдності
із системою образів твору, якими вони мотивуються.

Найпростішим видом стилістичного експерименту є вставляння п текст
синонімічних слів, форм, конструкцій і вмотивування найбільш доцільного
їх використання. Робота ця розпочинається із спостереження над
авторським текстом. Візьмімо, наприклад, таке речення: Весною
Муха-ледащиця майнула у садок на рясні квіти подивиться, почуть Зозулин
голосок (Л. Глібов.) — і перевіймо доцільність використання слова
майнула способом підстановки інших його синонімів (чкурнула, махнула,
дмухнула, гайнула, полетіла). Чкурнула не підходить, оскільки вживається
в основному із значенням тікати; махнула — фамільярне й не зовсім
відповідає мовній ситуації; дмухнула — просторічне; полетіла має
нейтральне значення і майнула порівняно з ним має сильніший відтінок
експресії; гайнула виступає майже рівнозначним до майнула, але
поступається перед ним більш розмовним відтінком. Отже, після такого
експерименту стає зрозумілим, чому байкар обрав слово майнула для
означеної ситуації. У процесі стилістичного експерименту учні вчаться
з’ясовувати семантичні й стилістичні відтінки слів, вмотивувати
доцільність вибраного слова для цього тексту.

Роль стилістичного експерименту зростає із поступовим знайомством учнів
з широкими синонімічними можливостями слів, граматичних форм і
конструкцій, при самостійному їх доборі. Наприклад: обґрунтувати, яку з
поданих у довідці синонімічних конструкцій доцільно використати
пропонованому.

Приїзд талановитого співака схвилював усіх. Концертний зал швидко
заповнювався. Скоро початок. І ось піднялося…(завіса піднялася, зал
гаряче аплодував; завіса піднялася, і зал гаряче аплодував; завіса
піднялася — зал гаряче аплодував).

Стилістичний експеримент можливий у роботі над усіма стилями.
Удосконалюються навички учнів у використанні синонімічних засобів нашої
мови в усному і писемному мовленні.

Вивчення стилістики в цілому має поглибити практичні вміння та навички
учнів у використанні слів і їх форм, у побудові словосполучень, речень і
тексту відповідної стильової спрямованості.

6. Робота над стилістичними помилками

У роботі над стилістичними помилками важливо проаналізувати причини їх
появи, з’ясувати, в чому порушення стилістичної норми, відшукати
правильний варіант. Робота над стилістичними помилками також сприяє
розвитку й зміцненню стилістичних навичок. Стилістичними вважаємо
помилки, пов’язані із порушенням стилістичних норм у функціонуванні
мовних засобів. Вони зумовлюються порушенням стилістичної
сполучуваності, стилістично невмотивованим використанням форм і
синтаксичних конструкцій, порушенням єдності стилю.

У методичній літературі детально розроблена характеристика стилістичних
помилок у таких працях:

1. Пентилюк М.І. Мовленнєві помилки та робота над ними. // ж. УМЛШ. –
2002. – с.26.

2. Дідук Г.І. Вивчення засобів емотивності на уроках укрюмови у 5-7
класах. / Тернопіль: ТДПУ,2002. – с.42-46.

З синонімічними варіантами, в іншому — стилістичний аналіз дозволяє
з’ясувати характерний для різних мовних стилів відбір мовних одиниць та
їх організацію.

Важливим засобом удосконалювати є редагування. Насамперед проводиться
воно з використанням лексичних і граматичних синонімів. Учні вчаться
робити текст виразним і точним.

Список літератури:

1. Дідук Г.І. Вивчення засобів емотивності на уроках української мови в
середній школі. – Тернопіль, 2000. – 222 с.

2. Дідук Г.І. Формування стилістично-емотивних умінь на уроках рідної
мови у 5–7 класах //Наукові записки. Педагогіка і психологія. 1999. –№
4. –С.108-114.

3. Иконников С. Н. Стилистика в курсе русского языка (VII-VIII
классьі).— М., 1979.

4. Иконников С. Н. Стилистический анализ текста.— К-, 1982.

5. Кордун П. П. Вивчення стилістики в середній школі.— К-, 1977.

6. Кордун П. П. Збірник вправ із стилістики.— К,, 1987.

7. Мельничаико В. Я. Робота з граматичними синонімами на уроках

8. української мови в IV—VIII класах.—К., 1975.

9. Мельничаико В. Я- Творчі роботи на уроках української мови.— К.,

10. Пентилюк М. І. Робота з стилістики в 4-6 класах.— К., 1984.

11. Симоненкова Л. М. До вивчення функціональних стилів у IV-VI класах
//Укр. мова і літ. в школі— 1980.—№ 8.—С. 61-67.

Похожие записи