.

Левітас Ф. Елементи музейної педагогіки у системі патріотичного виховання. 

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
271 5392
Скачать документ

Левітас Фелікс Львович,

доктор історичних наук, професор,

завідуючий кафедрою методики

суспільно-гуманітарної освіти і виховання

ІППО КУ імені Бориса Грінченка

Дудар Ольга Володимирівна,

кандидат історичних наук,

старший викладач кафедри методики

суспільно-гуманітарної освіти і виховання

ІППО КУ імені Бориса Грінченка

Елементи музейної педагогіки у системі патріотичного виховання

Левітас Фелікс Львович, доктор історичних наук, професор, завідуючий
кафедрою методики суспільно-гуманітарної освіти і вихованняІППО КУ імені
Бориса Грінченка та Дудар Ольга Володимирівна, кандидат історичних
наук,старший викладач кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти і
вихованняІППО КУ імені Бориса Грінченка розглядають новації у системі
патріотичного виховання, а саме викорситаня елементів музейної
педагогіки.

Питання ролі та інтенсифікації патріотичного виховання у
навчально-виховному процесі є надзвичайно актуальним, оскільки одним із
основних завдань, яке має враховувати новітня освітня система – це
формування свідомого громадянина, патріота своєї Батьківщини. Працювати
у данному напрямку без врахування особливостей історичного досвіду
неможливо.

Зважаючи на реалії сучасного навчально-виховного процесу, педагоги
намагаються модернізовувати, інтенсифіковувати та зробити більш цікавими
для підростаючого покоління усі аспекти їх діяльності у закладах освіти.
Нові форми і методи роботи мають враховувати вікові особливості і
потреби молоді, сприяти перетворенню заходів патріотичного виховання у
ефективну, цікаву та насичену систему.

На нашу думку, однією з назцікавіших новацій можна вважати використання
елементів музейної педагогіки. Звичайно, відвідування музеїв є
тардиційним для нашої освітньої системи, але нестандартні форми і методи
оптимізують і підсилюють навчально-виховну роботу. Останнім часом
дослідники музейної діяльності та педагоги звертаються до музейної
тематики, але особливості використання незвичних методів і форм
навчально-виховної діяльності вивчено недостатньо.

Термін «музейна педагогіка» з’явився у Німеччині у 30-х рр. минулого
століття [1]. На першому етапі він визначав конкретний напрям діяльності
німецьких музеїв, пов’язаний з їхньою участю у житті шкіли. У 60-х рр.
ХХ століття музейна педагогіка трактувалась у достатньо вузькому
розумінні, в основному, як використання музею з метою навчання та
виховання, а в подальшому її ідеологічний, виховний характер постійно
підкреслювався у якості найбільш важливого. Пізніше нова наука
перетворюється у систему, яка за використання музейної експозиції,
фондів, віртуального простору дозволяє інтегрувати заклади освіти у
навчання і виховання молоді.

Елементи музейної педагогіки використовувалися і в радянській освітній
системі. З часом вітчизняними музеєзнавцями було сформульовано нове
наукове визначення «музейної педагогіки» [2]. Вона розглядається як
комплексна наукова дисципліна, що тільки формується, знаходиться на
стику музеєзнавства, педагогіки, психології, та вивчає виховні аспекти
музейної комунікації.

Завданням музейного педагога на даному етапі є розвиток здатності ширше
сприймати різноманітну інформацію,навчити інтегрувати і використовувати
знання, отримані різним шляхом у музейному середовищі. Ці аспекти
надзвичайно актуальні для вивчення історії, оскільки дозволяють
зануритися в епоху, краще зрозуміти умови, в яких працював той чи інший
суспільно-політичний діяч, предсавник культури чи освіти.

Освіта і музейна справа, перебуваючи під впливом постійних швидкісних 
змін у суспільному житті, й самі зазнають певних перетворень. І
освітяни, і працівники музеїв мають відповідати тим вимогам, які сучасне
суспільство ставить перед системою навчання і виховання підростаючого
покоління.

Музей і школа в меті своєї діяльності традиційно мають багато спільного:
вони прагнуть виховувати почуття патріотизму, свідоме ставлення до
надбань світової та вітчизняної науки і культури; розвивати мислення,
творчі здібності та певні практичні навички, стимулювати творчу
активність особистості тощо. Проте сьогодні музейна педагогіка ще
маловивчена, потрібна єдина скоординована система, можливо новий
виокремлений предмет в школі. Потрібно впроваджувати в освіту засоби
музейної педагогіки. Музей у сучасному світі є не лише місцем
збереження, обліку та вивчення пам’яток культури. Сьогодні музей – це
культурно-освітній заклад, який ставить перед собою, окрім специфічних
професійних завдань, також широкі наукові, просвітницькі,
науково-освітні, естетичні та виховні завдання. Можна стверджувати, що
сучасний музей – це своєрідний центр духовної культури майбутнього. Таке
розуміння ролі і місця музею в останні десятиліття зробило актуальним
сприйняття музею як цілісного соціального інституту з його
багаточисленними функціями, напрямками, формами в їх органічній
взаємодії.

У багатьох європейських країнах розроблено комплексні програми
діяльності музею і школи та інших освітніх закладів. Так, статистика
свідчить, що в музеях Голландії, Данії, Англії, Німеччини, Польщі
найбільш потенційні групи відвідувачів – це учнівська молодь і студенти
(понад 70%), які приходять до музею разом зі своїми педагогами [3]. У
музеях не лише презентуються виставки, тут проходять уроки історії,
образотворчого мистецтва, малювання, пластики тощо. Так, наприклад, „… у
Британському музеї групи дітей різного віку приходять на уроки… Усі
розуміють значення місця, де відбувається урок. Учні дотримуються певних
правил, які формуються роками… Видно, що похід до музею не є для цих
дітей тяжким випробуванням чи інтелектуальним подвигом. З раннього
дитинства в них закладається думка, що відвідувати музей – це цілком
природньо…” [4]. У нашій країні ситуація дещо інша, оскільки вчителі
не завжди мають можливість використовувати елементи музейної педагогіки
на своїх уроках.

Важливою умовою ефективного застосування музейно-педагогічних технологій
у практиці навчання є вибір відповідних дидактичних методів та прийомів,
адже музейний простір вимагає спеціальної методики проведення занять.
Вітчизняні педагоги, що користуються елементами музейної педагогіки на у
власній практиці, розробили власні підходи до цього актуального питання.
Так, Н.М. Діденко, вчитель однієї з києвських шкіл пропонує власні
методи роботи. Це метод «занурення» в історичну епоху забезпечує
відвідувачу символічний доступ у простір іншої культури, і при цьому дає
йому змогу не лише візуально відчути епоху, а й задіяти майже всі органи
відчуття. Метод моделювання, який дозволяє групі відвідувачів провести
музейне дослідження за допомогою уявної побудови ситуацій, подій, явищ,
історичних процесів, «залучити до роботи» свою пам’ять та уяву [5]. Це
уможливлює не лише перевірку повноти своїх знань з певного предмета, а й
сприяє розвитку практичних умінь їх вільно застосовувати.Усі методи
роботи в музеї мають практичну значущість та ефективність, однак
проблема полягає в їхній апробації, подальшому удосконаленню в ході
постійного практичного застосування в навчально-виховному процесі,
деталізації прийомів для різних категорій відвідувачів [6]. Проте
незважаючи на методичні труднощі, елементи музейної педагогіки можна
вважати одними з найефективніших засобів патріотичного виховання.

Застосування сучасних технологій у музейній педагогіці потребує
практичної реалізації досвіду усього культурно-освітнього потенціалу
музею, своєрідної “трансляції” інформації, яка зосереджена у музейних
експонатах. Умовами цього є підвищення значення музейного предмета як
своєрідного символа тієї чи іншої епохи, культури. Очевидно, що такий
підхід сприятиме розширенню світогляду учнів, вихованню людей, здатних
активно пізнавати та розуміти оточуючий світ, відчувати глибину світової
та національної культури.

У ході музейно-педагогічного діалогу з’являється можливість
продемонструвати, як саме триває процес пошуку та інтерпретації
інформації про кожний музейний експонат, як впливають на його розуміння
індивідуальні особливості та властивості пам’ятки історії, як слід
організовувати роботу з музейним експонатом з метою збільшення його
емоційного впливу. Музей є унікальним засобом навчання та виховання:
цінні експонати дають можливість безпосередньо доторкнутися до
навчального матеріалу, що вивчається на уроках історії, українознавства.
Емоційні враження після побаченого сприяють виконанню освітніх та
виховних завдань навчального закладу, педагога.

0

2

t

v

>Fz|?

?

¦

?

ue

h(Z

h(Z

h(Z

h(Z

$

h

h

h

h

h

#оцій, уяви, фантазії та творчої активності. Незамінним в цьому випадку
є використання новітніх інтерактивних технологій, популяризація
музейного виховання, залучення різноманітних партнерів.

Наприклад, усе частіше музеї пропонують програми на зразок «Торкатись
руками». Їх актуальність зумовлена тим, що у всіх людей, незалежно від
віку, статі чи інших факторів, виникає бажання торкнутись руками
представлених у експозиції предметів. Таким чином людина отримує
різноманітні відчуття, які дозволяють їй по-новому сприймати музейний
матеріал. Задача нової експозиції дати можливість відвідувачу отримати
ці відчуття. Проте на вітчизняних теренах досить часто музеї не мають
можливості використовувати цю апоробовану закордоном програму.
Традиційно виставка вимагає наявністі у колекції певної кількості
оригінальних предметів, вимоги до експонування яких дуже жорсткі. Навряд
чи сучасний вітчизняний фондовик або науковий співробітник дозволить
торкатись руками експоната, наприклад, XVII-XVIII ст. Вийти з цієї
ситуаціїможна по-різному. Хтось створює допоміжний фонд з менш цінних чи
старовинних речей, інші використовують інтерактивні частини експозиції.

Якщо звертатися до конкретних прикладів, надзвичайно цікавим є досвід
Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Його
співробітники пропонують до уваги відвідувачів тематичну
екскурсію-вікторину «Кожна одежина на ім’я красна» та тематичні
екскурсії з демонстраціями одягання народного вбрання, пов’язування
жіночого головного убору, одягання чоловічого та жіночого поясів. Такий
вид роботи корисний не лише для вчителів української мови та літератури,
оскільки у творах вітчизняних письменників досить часто трапляються
назви, які маловідомі сучасному читачу. Що таке очіпок, плахта чи
запаска, учні знають лише приблизно, тому практичний елемент такої
екскурсії дозволить їм не лише краще зорієнтуватися в національному
вбранні, а й збагатити словниковий запас. Актуальні подібні екскурсії
вчителів історії, та класних керівників, оскільки предметно демонструють
надбання українського народу у сфері декоративного мистецтва. Учасники
екскурсії можуть торкнутися руками стровинного одягу чи навіть приміряти
його на себе. Їх сприйняття минулого українського народу змінюються,
оскільки такий вид роботи яскравіше і глибше демонструє унікальність і
самобутність національної культури [8].

Цікавою є розробка спеціальної програми Національного художнього музею
України «Школа і музей: навчатися разом веселіше», основою якої є
добірка тематичних екскурсій, дотичних до програми з історії України,
історії художньої культури, українознавства, курсів «Я і Україна», «Мій
Київ», української та зарубіжної літератури. Головна мета комплексу –
створити історичну атмосферу, в яку б могли зануритися відвідувачі
різного віку.Це і експозиції, в яких будуть знаходитись муляжі, чи
новороби, що зовні мало відрізняються від оригіналів. Крім того,
використання ігрового компоненту: ситуації, які можна пережити, щось
побудувати, покрутити, переодягнутись у одяг відповідного періоду [9].

Однією з найбільш популярних форм музейно-освітянської співпраці є
майстер-клас. Його учасники не лише отримують нову теоретичну
інформацію, а й вчаться самостійно відтворювати певні предмети народного
вжитку, грати в народні ігри, співати тощо. Маючи змогу практично
закріпити набуті навички, учасники майстер-класів розуміють, наскільки
специфічною може бути творчість. Працюючи над конкретним завданням,
відвідувачі сожуть глибше зрозуміти реалії історичної епохи, умови, в
яких жили наші предки, вивчити давні символи чи детальніше проникнути у
зміст документів. Такі деталі дуже важливі для реалізації завдані
патріотичного виховання, адже їх іноді досить важко досягти
використовуючі інші форми роботи.

Цікавий досвід музейної педагогіки є в Київському університеті імені
Бориса Грінченка. За активної участі керівництва навчального закладу,
викладачів, методистів, студентів було відкрито музей, присвячений життю
і діяльності видатного українського педагога і громадського діяча Бориса
Дмитровича Грінченка. Новий музей перетворився на справжню лабораторію
вивчення наукової і педагогічної спадщини Великого Українця.

Робота відбувається за двома напрямками. Перший – екскурсійний. Із числа
науковців Університету та кращих студентів підготовлені
екскурсоводи-лектори, які проводять цікаві подорожі сторінками життя
Б.Д. Грінченка. 2010–2011 навчального року стало університетською
традицією: усі групи студентів першого курсу відвідують поховання
Б. Грінченка на Байковому цвинтарі, а потім знайомляться з експозиціями
музею. Другий напрям роботи – науковий. Ведеться значна пошукова і
дослідницька робота з архівними та бібліотечними фондами щодо виявлення
нових фактів з життя і творчості Б. Грінченка.

У кожному регіоні України існує багата історична спадщина, яку не
одмінно треба використати в роботі з учнями. Жоден підручник, посібник
чи навіть електронний носій не дасть школярам того багатого історичного
матеріалу, про який зможуть розповісти музейні експонати. Пам’ятки
історії та культури допомагають вчителю більш яскраво розкрити перед
учнями історичну спадщину, зрозуміти процес розвитку суспільства від
найдавніших часів до сьогодення. Музейні експонати є відбитком визначних
подій історії України, героїчних подвигів і трудових звершень
українського народу. Музейні реліквії — своєрідні «голоси історії», які
являють собою значний ілюстративний матеріал. Знаряддя праці, зброя,
одяг, предмети побуту, особисті речі видатних історичних діячів,
документи, нагороди, фотографії, різноманітні джерела допомагають учням
відчути історичну епоху і справляють на них велике враження [10].

Екскурсія до музею повинна не лише мати пізнавальну та і виховну мету, а
й бути актуальною та цікавою. Її може проводити як екскурсовод, так і
вчитель. Екскурсія до музею може мати такі методичні етапи:

1. Вибір вчителем теми екскурсії.

2. Вивчення вчителем експозиції музею.

3. Знайомство педагога з необхідною додатковою літературою.

4. Бесіда з учнями про зміст і завдання екскурсії.

5. Підготовка фрагментів виступів учнів у музеї.

6. Проведення екскурсії.

7. Написання учнями звітів про екскурсію.

8. Підбиття вчителем підсумків екскурсії та роботи учнів.

Важливою умовою проведення екскурсії є спрямованість діяльності школярів
не тільки на споглядання, а й на логічний зміст історичного матеріалу.

У багатьох школах сьогодні існують власні музеї, які є досить
різноманітними за проблематикою. Це музеї історії школи,
народодержавства, краєзнавства, музей з історії Великої Вітчизняної
війни, трудових звершень, спортивної слави, музеї, присвячені відомим
історичним та громадським діячам тощо. Музейна робота в школі
складається з певних етапів:

I — створення ради музею, обговорення експозиції майбутнього музею,
плану роботи, організація активу музею.

II — збір експонатів для музею й оформлення експозиції.

III — підготовка екскурсоводів під керівництвом вчителя, розробка
проблематики експозиції шкільного музею в урочній та позакласній роботі
[11].

Враховуючи усі аспекти використання елементів музейної педагогіки, цей
напрямок є досить важливою частиною системи патріотичного виховання,
оскільки завдяки безпосередньому зв’язку із духовними надбаннями та
історичним минулим, дозволяє научно ілюструвати ті чи інші події і
факти. На наш погляд, одним із нагальних питань більш ефективного
використання новітніх методів роботи є створення скоординованої системи
співпраці музею і навчальних закладів. Організація екскурсій, лекцій,
конференцій з урахуванням особливостейшкільної програми сприятиме
модернізації навчально-виховного процесу вцілому.

Список використаної літератури:

1. 19. Сергеева И.Ю. Музейная педагогика в практике современной школы
//Режим доступу: www.abitu.ru/researcher/practice/practice_org/ practice
_ gum/a_5q5ko.html

2. Там само.

3. Музейная педагогика: истоки, настоящее и перспективы // Режим
доступу: HYPERLINK “http://edu.rin.ru/cgi-bin/article.plids=1&id=1077”
http://edu.rin.ru/cgi-bin/article.plids=1&id=1077

4. Досвід музейної педагогіки закордоном// Український музей. –2007. –
№2. – с. 54

5. Діденко Н.М. Елементи музейної педагогіки на уроках української мови
та літератури // Режим доступу:

6. Фесенко Г., Иванова С., Подкапаева Л. Времён связующая нить. Музейная
педагогика // Дошкольное воспитание. – 2008г., – № 6. – С. 81–83.

7.  Коссова И.М. Музей. Образование. Культура. Процессы интеграции //
Институт переподготовки работников искусства, культуры и туризма
Российской федерации. Сборник трудов творческой лаборатории «Музейная
педагогика» кафедры музейного дела. – Выпуск 2. – М., 1999 г. – С. 48

8. http://www.mundm.kiev.ua/MISCELL/ACTIV.HTM

9. HYPERLINK
“http://namu.kiev.ua/ua/educational-programs/namu/excursions.html”
http://namu.kiev.ua/ua/educational-programs/namu/excursions.html

10. Позакласні заходи з історії / авт.-упорядн. Ф.Л. Левітас. – Х.: Вид.
гр. «Основа», 2004. – С. 12

11. Там само.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020