.

Лещенко Л.Г. ‘Психологічні особливості синдрому ‘професійного вигорання’.

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
173 1678
Скачать документ

Лещенко Л.Г., практичний психолог Рацівського навчально-виховного
комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ
супенів».

Психологічні особливості синдрому «професійного вигорання»

Анотація. Професія педагога насичена багатьма стресогенами, серед яких
такі, як соціальні оцінка, невизначеність, повсякденна рутина тощо. Все
це провокує виникнення синдрому «професійного вигорання». У статті
піднято такі питання, як синдром професійного вигорання, його основні
ознаки, причини та профілактика .

Термін «професійне вигорання» з’явився у психологічній літературі
відносно недавно. Його ввів американський психіатр Х.Дж. Фрейденбергер у
1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які
інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в
емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це –
люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні
працівники, психіатри, психологи, вчителі тощо. Як зазначають зарубіжні
дослідники з Канади, США, Західної та Центральної Європи, а також вчені
з Росії та України, фахівці, які працюють у згаданій системі, змушені
постійно стикатися з негативними емоційними переживаннями своїх клієнтів
(пацієнтів, вихованців), тому мимоволі стають залученими до цих
переживань, через що й зазнають підвищеного емоційного напруження.

З 1974 року вийшло друком понад 2500 статей і книг; присвячених вченню
синдрому «професійного вигорання». Але переважна більшість із них –
описового й епізодичного характеру. Літератури, що розкривала
науково-пракгичні дослідження в цій галузі, іще недостатньо. Проте
дослідження синдрому триває.

Багато досліджень показують, що ключову роль в синдромі “вигорання”
відіграють емоційно ускладнені або напружені стосунки в системі
“людина-людина” (наприклад, вчитель – учні).

Суттєвим стресогенним фактором є психологічні й фізичні перевантаження
педагогів, які спричиняють виникнення так званого синдрому «професійного
вигорання» – виснаження моральних і фізичних сил, що неминуче
позначається як на ефективності професійної діяльності, психологічному
самопочутті, так і на стосунках у сім’ї.

«Синдром професійного вигорання» є стресовою реакцією, яка виникає
внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності.
Зважаючи на визначення стресового процесу за Г.Сельє (тобто стадій
тривоги, резистентності і виснаження) «професійне вигорання» можна
вважати третьою стадією, для якої характерний стійкий і неконрольовий
рівень збудження. Педагоги працюють у доволі неспокійній, емоційно
напруженій атмосфері, що вимагає постійної уваги і конролю за взаємодією
в системі «вчитель-учень» за таких умов стрес спричиняється безліччю
стресогенів, які безперервно накопичуються в різних сферах
життєдіяльності. Наразі почуття контролю над тим, що відбувається, може
мати вирішальне значення. Якщо «педагог реагує адекватним, адаптивним
чином, він більш успішно й ефективно діє та підвищує свою функціональну
активність і впевненість, у той час, як дезадаптивні реакції ведуть по
спіралі вниз, до «професійного вигорання». Коли вимоги (внутрішні та
зовнішні) постійно переважають над ресурсами (внутрішніми й зовнішніми),
у людини порушується стан рівноваги. Безперервне або прогресуюче
порушення рівноваги неминуче призводить до «професійного вигорання».
«Вигорання» – це не просто результат стресу, а наслідок некерованого
стресу.

Н. Амінов наводить такі основні ознаки синдрому вигорання:

• виснаження, утома;

• психосоматичні ускладнення;

• безсоння;

• негативні настанови стосовно підлеглих;

• негативні настанови щодо своєї роботи;

• нехтування виконанням своїх обов’язків;

• збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки);

• зменшення апетиту чи переїдання;

• негативне самооцінювання;

• посилення агресивності (роздратованості, напруженості);

• посилення пасивності (цинізм, песимізм, безнадія, апатія);

• почуття провини.

Н. Амінов підкреслює, що останній симптом властивий тільки людям, які
професійно, інтенсивно взаємодіють з іншими людьми.

Одним із суттєвих чинників, що запобігають посиленню “синдрому
згоряння”, є прийняття вчителем особистої відповідальності за те, що
відбувається. Якщо вчитель у всьому, що відбувається, звинувачує своє
оточення, то почуття безсилля і безнадійності тільки зростає.

Ознаки стресового напруження (за Шеффером):

• неможливість зосередитися на чому-небудь;

• занадто часті помилки в роботі;

• погіршення пам’яті;

• почуття втоми, що виникає занадто часто;

• дуже швидке мовлення; думки, що часто “вивіюються”;

• часті болі, не спричинені фізичними проблемами;

*

,

• підвищена збудливість;

• робота не приносить радості;

• утрата почуття гумору;

• різке зростання кількості випалених цигарок;

• пристрасть до спиртного;

• постійне відчуття голоду або відсутність апетиту чи смаку до їжі;

• неможливість вчасно закінчити роботу.

Основна психологічна проблема в діяльності вчителя – це постійний стан
напруженості, пов’язаний з необхідністю внутрішнього налаштування на
певну поведінку, мобілізації всіх сил на активні й доцільні дії.

Отже, причини «синдрому згорання»:

• напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка
з боку колег;

• недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій;

• одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної
роботи;

• вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього
визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;

• робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;

• невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;

• невирішені особистісні конфлікти.

Профілактика професійного вигорання. Для того, щоб мінімізувати вплив
професійного вигорання вчителів, необхідно виконувати ряд певних
ритуальних вправ, які будуть запропоновані нижче.

Насамперед варто сформувати настанову на діяльність, причому не тільки в
себе, а й в учнів.

Учіться планувати. Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність
великої кількості планів уроків часто веде до плутанини, безпам’ятності
й почуття, що незакінчені проекти висять над головою як дамоклів меч.
Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацюйте над ними
доти, доки не закінчите.

Визнайте і прийміть обмеження. Багато хто з нас ставить перед собою
абсолютно недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому часто
виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того,
наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте перед собою цілі, які
зможете досягти.

Розважайтесь. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися.
Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.

Будьте позитивною особистістю. Не критикуйте інших. Учіться хвалити
інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних
якостях оточуючих.

Учіться терпіти і прощати. Нетерпимість до інших призведе до фрустрації
і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам
прийняти їх.

Уникайте нездорової конкуренції. У житті дуже багато ситуацій, коли ми
не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в
багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину
агресивною.

Регулярно робіть фізичні вправи. Перевіртеся в лікаря до того, як
займатися за якою-небудь системою. Краще виконувати ту програму, що
приносить вам задоволення.

Розповідайте про свої неприємності. Знайдіть друга, священика чи
консультанта-психолога, із якими ви можете бути відверті.

Учіться безмедикаментозного методу розслаблення. Медитація, йога,
аутогенне тренування і прогресивна релаксація можуть бути вивчені за
допомогою акредитованих компетентних учителів і професійних психологів.

Висновки. Синдром «емоційного вигорання» – добре знайоме явище в школах.
Постійна втома, емоційна спустошеність, відчуття відсутності соціальної
підтримки, постійні докори учням і їхнім батькам, невдоволення професією
– його прояви. Найбільшим показником професійного вигорання є емоційне
виснаження – виникає при перевантаженні , гніві та депресіях, а так дуже
часто відбувається на уроках, де учні не слухаються. В даний час, такий
синдром, як «емоційне вигорання» вже стає добре знайоме явище в школах.

Список використаних джерел:

Гокоболин Ф.Н. Книга об учителе. – М.: Просвещение, 1965. – 260 с.

Елканов С.В. Профессиональное самовоспитание учителя: Кн. Для учителя. –
М.: Просвещение, 1986. – 144 с.

Кондратенков А.В. Труды и талант учителя. Встречи. Факты. Мысли. – М.:
Просвещение, 1989. – 206 с.

Профессия учитель. /Под ред. Онуленкина и др. АНН. – М.: Педагог., 1990.
– 191 с.

Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників
освітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М.
Карамушки, Т.В. Зайчикової – К., 2006. – 365 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020