Лабик Світлана Петрівна,

музичний керівник

дошільний навчальний заклад № 4 «Зірочка», м. Городище,

Розвиток креативності старших дошкільників засобами
театралізованої діяльності

Навчально-дисциплінарна модель організації навчально-виховного
процесу в ДНЗ йде у минуле. Суспільство вимагає від дошкільної освіти
формування творчої особистості, здатної самостійно мислити й приймати
нестандартні рішення. Адже тільки в атмосфері доброзичливості,
взаєморозуміння, взаємоповаги між дитиною і дорослим можна виховати
компетентну особистість. Базова програма розвитку дошкільника «Я у
Світі» вперше в освітньому просторі України заявила про креативність як
одну з пріоритетних ліній розвитку дошкільника.

Розвиток креативності як здатності до творчості набуває сьогодні
такої значущості тому, що вона є базовою якістю особистості, її ядром,
центральною характеристикою. Оскільки заявлена концепцією освіти XXI
століття особистісна орієнтована модель має впроваджуватися у життя, час
повернутися обличчям до природної здібності дитини творити, підтримати
її, створити для її прояву сприятливі умови, стимулювати прагнення
дошкільнят робити по-своєму, виявляти оригінальність Розвиток сучасної
дитини як особистості передбачає максимальну реалізацію нею своєї
активності, самостійності, творчої ініціативи, прагнення обирати на
власний розсуд шляхи й заради досягнення цілей, намірів, реалізувати
свої власні потреби та інтереси. Чим різноманітніше середовище
дошкільного закладу, тим легше дитині проявляти самостійність,
критичність, творчу активність. Важливими умовами для розвитку
креативності є врахування індивідуальних інтересів та переваг, довірчі
форми спілкування з дитиною, надання їй права на вільний вибір, бо ж
творчість не формують, а стимулюють! Для того щоб вона проявлялася й
розвивалася, потрібно створювати сприятливі умови, вміти допомагати
дітям задовольняти природне прагнення до креативності.

Креативність — це творчі можливості, здатність їх реалізувати; здібності

людини, що можуть виявитись у мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих
видах діяльності, які характеризують особливість в цілому або її окремі
сторони: продукти діяльності, процес їх створення.

Розвиток креативності — один з найдоступніших шляхів для того, щоб
малюк, пізнаючи довкілля, зміг самоствердитися, самовиразити себе як
особистість.

Основними показниками творчих здібностей є швидкість і гнучкість думки,
оригінальність, допитливість, точність і сміливість. Чи є ці показники
вродженими, чи залежать від впливу середовища? Один із творців системи
вимірювання творчих здібностей Торренс відзначав з цього приводу, що
успадкований потенціал не є найважливішим показником майбутньої творчої
продуктивності. В якій мірі творчі імпульси дитини набудуть характеру
творчості залежить від впливу батьків та інших дорослих. Сім’я здатна
розвинути або знищити творчий потенціал малюка ще у дошкільному віці.
Тому мета моєї роботи — це виявлення природних нахилів дітей та
забезпечення подальшого їх розвитку у дошкільному закладі .

Для дитини основною діяльністю, в якій виявляється її творчість, є
гра. Але гра не лише створює умови для такого вияву. Як свідчать
дослідження психологів, вона в значній мірі сприяє розвиткові творчих
здібностей малюка (стимулює його). У самій природі дитячих ігор
закладені можливості розвитку гнучкості й оригінального мислення,
здатності конкретизувати та розвивати як свої власні задуми, так і
пропозиції інших дітей. У процесі гри у дитини з’являється потреба
активно впливати на речі, предмети, що її оточують. Вона розвиває та
формує інтелектуальні, емоційні, вольові якості особистості.

Ще одна винятково важлива властивість ігрової діяльності — це
внутрішній характер її мотивації. Діти граються тому, що їм подобається
сам ігровий процес. І в своїй роботі я використовую цю природну потребу
для поступового залучення дітей до більш складних творчих форм ігрової
активності. Адже для розвитку їх творчих здібностей важливіше значення
має сам процес, експериментування, а не прагнення досягнути якогось
конкретного результату гри.

Гра — велике світле вікно, через яке в духовний світ дитини
вливається потік уявлень, понять про оточуючий світ. «Гра — іскра, яка
запалює вогник допитливості», — стверджував В.А.Сухомлинський. У грі
дитина не тільки отримує інформацію про оточуючий світ, про закони
суспільства, про красу людських відносин, але й вчиться жити в цьому
світі, будувати свої відносини, а це потребує творчої активності
особистості (уваги, уяви, логіки, емоційної пам’яті, добре розвинутої
мови, міміки), тобто вміння триматися в суспільстві.

Усе життя дітей насичене грою. Кожна дитина хоче зіграти свою
роль. Але як же це зробити? Як навчити малюка грати, брати на себе роль
і діяти? Цьому допоможе театр.

Театр – один з самих демократичних видів мистецтва для дітей,
він дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і
психології, пов’язані з:

художньою освітою та вихованням дітей;

формуванням естетичного смаку;

моральним вихованням;

розвитком комунікативних якостей особистості;

вихованням волі, розвитком пам’яті, уяви, ініціативності, фантазії,
мови

(діалогу і монологу);

створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напруження,
вирішенням конфліктних ситуацій через гру.

А головне, театр розкриває духовний і творчий потенціал дитини і надає
реальну можливість адаптуватися їй в соціальній сфері.

Для того, щоб дитина проявила творчість, необхідно збагачувати її
життєвий досвід яскравими художніми враженнями, надати необхідні
знання і вміння. Чим багатше досвід малюка, тим яскравішими будуть
творчі прояви в різних видах діяльності. Тому так важливо з самого
раннього дитинства заохочувати дитину до музики, театру, літератури,
живопису. Адже (період 3 — 7 років – дошкільний), у цьому віці
відбувається бурхливий психічний, фізичний розвиток дитини, формуються
основи її особистості.

Про мистецьку активність як важливу складову особистісної культури
старшого дошкільника можна говорити за умов, якщо:

дитина виявляє активність у музично-естетичній атмосфері театралізованої
діяльності;

вміє співпрацювати з дітьми і дорослими в процесі музичної діяльності;

співвідносить індивідуальне музично-театральне виконання з виконанням
інших;

радіє з власних і спільних театрально-музичних успіхів;

дістає задоволення від спілкування з музикою, від спільного переживання
з іншими дітьми та дорослими культурно-мистецьких подій.

Такі якості успішно формуються в усіх видах музично-естетичної
діяльності, різних формах музичного виховання – зокрема в
театралізованих дійствах.

Театралізована діяльність у дошкільному віці усвідомлюється
педагогами як один із найефективніших засобів педагогічного впливу на
розвиток особистості дитини, що використовується з певною метою і
спонукається мотивами. Педагог має на меті розвивати в дошкільників:
уміння «входити в образ» і «утримувати» його впродовж усієї
театралізованої діяльності; усвідомлення мовленнєвих та виконавчих дій;
уміння передавати характерні особливості будь-якого художнього образу;
переносити отримані уявлення в самостійну ігрову діяльність; виявляти
зацікавленість до театру як виду мистецтва; усвідомлення змісту, ідеї,
художніх образів літературних творів.

Водночас театралізована діяльність виступає як специфічний вид
дитячої активності, один із найулюбленіших видів творчості. Ще С.Русова
довела природність «драматичного інстинкту малюків». Діти охоче
залучаються до театралізованої діяльності завдяки літературним, ігровим,
особистісним мотивам. У них з’являються різноманітні потреби у грі, що
виникають під впливом літературного твору. А також бажання
самовираження, спілкування, пізнання себе через відтворення різних
образів. У відвертому, щиросердечному ставленні до художнього образу,
втіленні його в різних формах театралізованої діяльності дитина виявляє
рівень художньо-естетичного сприймання, мовленнєву компетенцію, певні
знання, вміння, навички, здобуті нею раніше в умовах спеціально
організованого навчання.

4

:

?

?

¬

&

&

&

F

бливе ігрове життя й щиро радіє та засмучується під час гри. Саме у
процесі ігрової діяльності, а також завдяки спеціальному навчанню діти
здобувають необхідні для сценічного виступу навички. Здобуті знання і
уявлення збагачують ігрову діяльність дошкільнят. Сценічний (або
артистичний) компонент містить підготовку та показ вистав для глядачів,
влучне передавання сценічних образів через спеціально організовану
підготовчу роботу, що обов’язково включає вправи та репетиції.

Такий підхід до усвідомлення змісту театралізованої діяльності
вчені співвідносять з оцінкою її як видовища, ефективного впливового
засобу наочного навчання й виховання (Ю.Перенчук); як специфічного виду
сюжетно-рольової гри (Л.Артемова, Н.Карпинська, Т.Маркова,
Д.Менджерицька), в якій діти відтворюють власні враження, уявлення; і як
театральної вистави – способу вправляння дошкільників у виразному
мовленні, розвиток їхніх творчих здібностей (О.А.Аматьєва).

Свою практичну роботу я проводжу на музичних заняттях та заняттях
гуртка театралізованої діяльності. Пріоритетним напрямком у моїй роботі
є поетапне формування та розвиток творчих здібностей дошкільнят засобами
театральної діяльності. Для забезпечення творчих проявів дитини в різних
видах діяльності потрібно збагатити її життєвий досвід яскравими
художніми враженнями, сформувати необхідні знання та вміння. Саме тому
так важливо змалку залучати дітей до літератури, театру, музики.

Гурток театралізованої діяльності «Усмішка» працює за програмою, яка
складається з п’яти взаємопов’язаних частин, а саме: майстерність,
мистецтво художнього слова, етика спілкування, основи сценічного руху,
репертуар. Зміст кожної частини відповідає віковим особливостям
дошкільника. Починаючи з ІІ молодшої групи, діти послідовно
знайомляться з різними видами театру. Паралельно навчаються азів
акторської майстерності, вчаться відтворювати людські емоції, настрої,
окремі риси характеру.

Знання з акторської майстерності включають, оволодіння дітьми
своїми психофізичними можливостями, сприйманню: театрального образу як
живого акторського дійства, вміння співвідносити свої дії з діями
партнера, перебувати в певному образі, творчому стані. Етюди, вправи,
які я провожу в ігровій формі, передбачають формування певних якостей
особистості, розвивають фантазію, уяву, спостережливість, сценічну увагу
і пам’ять, артистизм, сценічне самовираження. Невід’ємною складовою
театралізованих ігор є музичний супровід. Музика допомагає дітям
передавати характер дійових осіб, підказує зміну дій, появу іншого
персонажа. Під неї герої співають і танцюють.

У своїй роботі, для розкриття дитиною свого природного потягу до
гри, наслідування того, що вона бачить і чує, я використовую
різноманітні координаційні завдання:

1. Ритмічно-мовні вправи без мелодизації, які формують почуття ритму
на віршах (розвивають слух, голос дитини й створюють під час навчання
ігровий момент). Це мовленнєві ігри і фонопедичні вправи.

Наприклад, Координаційна музична гра «Мишенята»

Тихше, діти, тихше. Тихше.

У садку з’явились миші.

(Діти ходять навшпиньках, приклавши пальця до губів)

Зараз чуєм, як у тиші ( Прислухаються)

Шарудять тихенько миші.

(Труть долоні одна об одну)

Миші дружно вибігають, (легко бігають)

Танцювати починають.

Чок – чок, каблучок

(Стукають каблучком)

Це таночок «Гопачок».

Миші носиком вдихнуть,

Миші носиком вдихнуть.

(водять носиком туди-сюди)

Коли щось оту знайдуть,

(роблять руку козирком)

Швидко в нірку віднесуть.

(нахиляються, підіймають щось з підлоги)

Якщо мишу ми впіймаєм,

(Ловлять один одного в обійми)

Разом з нею ми пограєм.

(Плескають в долоні одне одному).

2. Вправи на розвиток рухів і рухової фантазії. Наприклад :

Гілочки тягнуться до сонця,

Легенький вітерець їх погойдує,

А ось почався сильний вітер,

А тепер вітер стихає,

Настав вечір, і листочки згорнулись.

( Діти імпровізують)

3. Пластичні вправи на виразність емоцій ( етюди журби, радості,
суму, гніву)

4. Оркестровка знайомої інструментальної і вокальної музики
(прикрашання)

5. Співи з рухами і тональним акомпанементом (із звуковим
прикрашанням)

6. Музично – театральна діяльність.

Робота над художнім словом спрямована на розвиток мовленнєвих
навиків: володіння силою, темпом голосу, його інтонацією; виправлення
мовленнєвих недоліків.

У динамічних міні-етюдах я пропоную дітям скласти розповіді на
запропоновані теми, розіграти їх з допомогою ігрового театру,
настільного, лялькового, пальчикового.

У процесі роботи над виразністю реплік персонажів, їхніх
характерних висловлювань, непомітно активізується словник дитини,
удосконалюється звуковий склад мови. Нова роль, особливо діалоги
персонажів, ставить малюка перед необхідністю ясно, чітко, зрозуміло
висловлюватися. У нього поліпшується діалогічна мова, її граматична
будова, він починає активно користуватися словником, який, у свою чергу,
теж поповнюється.

Заняття з акторської майстерності та художнього слово сприяють зняттю
невпевненості у собі, умінню триматися перед глядачем, погоджувати свої
дії з діями партнера, володінню голосом в залежності від характеру
персонажу. Таке поступове залучення дошкільників до театрально-ігрової
діяльності дає позитивні результати. У шість років вони уже можуть
бути не лише її учасником і виконавцем певних ролей,а й «режисером»,
який розробляє власні сценарії, самостійно показує виставу «театру
іграшок» або лялькового. Можуть бути ініціатором і організатором гри –
драматизації серед однолітків за сюжетами знайомих художніх творів,
можуть передавати характерні особливості певного сценічного образу
і головне — реалізувати потреби в самовираженні, спілкуванні, виявленні
особистісного ставлення до свого героя.

У результаті, діти стають більш розкутими психічно та емоційно,
більш усвідомлено демонструють позитивні емоції (радість успіху в
співах, захоплення грою на музичних інструментах, самі вигадують
«озвучені жести» одразу по ходу знайомства з сюжетними піснями). Завдяки
пластичним вправам на виразність емоцій діти краще відчувають пластику
твору і розуміють єдність характеру і сюжету в інструментальних і
вокальних творах, що сприяє розвитку вестибулярного апарату дитини.
Участь у музично-театральних іграх, костюмованих дитячих виставах вчить
дитину володіти собою, відчувати себе членом колективу й отримувати
емоційну насолоду від виступів перед глядачами.

Діти старшого дошкільного віку стають митцями легко й природно. Вони з
радістю сприймають можливість самостійно імпровізувати в оркестрі з
партитурами, самостійно озвучувати фонопедичні вправи, створювати власні
танцювальні образи шляхом свідомого поєднання, комбінування вже знайомих
танцювальних елементів, а також вигадування нових. Діти проявляють
ініціативу у самостійному виборі ролей, аргументуючи своє рішення.
Володіють силою, темпом, ритмом голосу. Вміють легко перевтілюватися в
певний образ, знаходять вдале місце на сцені під час діалогів,
контролюють свої рухи. Формуються у дітей і естетичні смаки. Дошкільнята
часто висловлюють своє бачення зовнішнього вигляду героя, вносять зміни
у деталі костюму. Творчо підходять до використання декорацій,
аксесуарів, реквізиту. Виявляють себе емоційними та естетично чутливими
глядачами. Співпереживають персонажам , розуміють зміст дійства вистави,
усвідомлюють колективний характер дієстворення. Театральний образ
сприймають як живу акторську дію з використанням засобів мовлення,
міміки, жестів, рухів, музики, танцю, співу для передачі образу. У
процесі перевтілення в сценічний образ демонструють особистісну позицію,
запам’ятовують сюжетну послідовність, одержують задоволення від процесу
та результату творення. Варіанта «правильно — не правильно» не існує,
тому що існує точка зору кожної дитини, будь-який варіант приймається
як можливий. Театралізовані ігри являються основним видом діяльності
в дошкільному закладі, в якому діти можуть розкрити свій творчий
потенціал, креативність. Моя мета — спонукати дітей до творчого
самовираження, конструктивної творчості, довіритися природним здібностям
дитини і дати їй розвиватися найбільш зручним для неї шляхом.

Похожие записи