«Квіти – це історія нашого народу»
Мета виховного заходу: збагатити знання учнів про чудодійні обереги
нашого життя – квіти; виховувати глибокі почуття любові до маминої
пісні, рідного краю, батьківського народу; сприяти розвитку творчих
здібностей дітей, бажання примножувати родинні традиції, берегти свою
національну культуру.
Обладнання: святково прибраний зал. На центральній стіні залу – великий
вінок, по боках його – довгі рушники.
Ведучий. Людина з?являється на світ маленькою і безпомічною. Як навчити
робити її перші кроки, як виховати здоровою і розумною, чесною,
кмітливою і доброю? Ці проблеми та їх вирішення протягом віків
формувалися у велику педагогічну мудрість – народну педагогіку.
Народознавство – це і ніжна, щира, заспокійлива мамина пісня над
колискою немовляти і приваблива саморобна іграшка подарована батьком, це
бабусина чарівна казка і дідусева бувальщина, це праця, любов і повага
до отчого дому, неозорих степів, зелених Карпат, поліських пущ до
широких ланів Подніпров?я, вільних причорноморських просторів і
задумливих берегів зачарованої Десни – то великі і красиві землі
України.
(Лунає фонограма пісні «Тече вода…» у виконанні С. Ротару. Дівчатка в
національному одязі виконують танець).
Ведучий. Пізнання світу починається з добра, природа, зокрема рослинний
світ, були добро творцем для людини, яких вона шанувала і яких
обожнювала у всі часи. Тому сьогодні ми поговоримо про вічні супутники
людського життя і в горі, і в радощах – квіти.
1. Україно! Краю милий,
Краю золотавий,
Поля твої широкополі,
Пісні дзвінкоголосі,
Міста наші рідні,
Сади пишноцвіті,
Пшениці ряснії,
Городи багаті.
2. Українська земле!
Де є краще? Де миліше?
Як не на Вкраїні!
Тут городи і сади,
Тут яблука і гарбузи,
Тут олія й буряки,
Тут ягоди червоні,
Тут пшениці золоті,
Тут ріки молочні,
Кавуни красносочні,
Худоба і птиця і всяка пашниця.
3. Я землі цієї паросток зелений,
Я землі цієї крапля дощова,
Заплелись у мене, прирослись до мене жито і дерева, квіти і трава.
4. Як багато різнобарвних квітів розквітають на нашій землі. Їх так
люблять всі люди на світі, і дорослі і діти малі.
5. Ніжні квіти дарують нам радість, радість серцю, душевне тепло. Земля
стала б сумна, як могила, якби квітів на ній не було.
6. Нема жита без колосся, нема ночі без роси. Якби в нас не було квітів,
то б не знали ми краси.
Ведучий. Палахкотять біля вікон українських осель животрепетним вогнем
мальви і жоржини, чорнобривці й маки, буяють різнобарв?ям нагідки, рожі,
ромашки, калина, любисток, м’ята – ці незрадливі обереги нашої духовної
спадщини. Усім хто вирушив в далеку дорогу, хто волею долі опинився
далеко від батьківського дому, вони нагадували: «Така земля мила, де
мати народила».
(Старшокласники виконують пісню «Синові»).
Ведучий. Квіти – постійні супутники нашого життя. Вони на клумбах, у
кімнаті, у вазонах. Вони на вишиваних рушниках, скатерках, фіранках.
Ними розмальовують печі, стіни осель. Засушені клали за образи, з них
робили різні напої, відвари. А ще квіти нашивали на наш національний
одяг.
1. Всюди квіти – самоцвіти, їх дарують батькам діти. Юнак дівчині дарує,
як любов до неї чує. Переможців як вітають, живі квіти їм вручають.
2. Квітів, як піску у морі, листя у зеленім борі. Щоби їх перелічити,
треба двісті років жити. Чорнобривці, орхідеї, гладіолуси, лілеї,
магнолії і гвоздики – квіти дрібні і великі… серед них це рівні гожі –
пелюсткові ніжні рожі.
3. Любіть квіти, любі діти. Гру барвистих кольорів. Це краса наших
парків, наших шкіл і всіх дворів.
Ведучий. Найбільша відзнака українського національного вбрання – віночок
зі стрічками.
Сплетімо вінок український сьогодні із мальв, чорнобривців, калини, з
барвінку та жита, м’яти, нагідок, з жоржин, чебрецю та вербини, і
ромашок, і волошок повні поли нарвемо. На межі квіток пахучих ми віночок
сплетемо.
Ведучий. Український віночок оспіваний у піснях, оповитий легендами та
переказами, опоетизований майстрами пензля і слова, він був і є одвічним
символом добра і надії. Віночок – це плетене коло із квітів, листя,
гілок. Вони бувають різних видів. Є вінок лавровий. Його одягали на
переможців. Терновий вінок завжди був символом страждання. А є ще
віночок український,він символізує молодість і кохання,може визначити
долю. Дівочий віночок носять юнки кожної весни і літа. Весільний віночок
одягають тільки раз – на весілля.
Ведучий. А чи знаєте ви ці квіти? Давайте проведемо квіткову вікторину
«Віночок». Два учні загадують,а всі присутні дають відповіді.
1. На городі тичка, а на тичці капличка. Без вікон, без верха, а в ній
людей без числа. (Мак)
r
t
t
>2. Синьоока чарівниця, де вінки вона спліта, – часто в полі в нас
вертиться пшениці рідкі і жита. (Волошка)
3. Без рук, без ніг, а на повітку збіг. (Хміль)
4. А що за квітка є, що і сліпий взнає? (Будяк)
5. Стоять красуні на воді, вінки на них білі й золоті. (Водяні лілії)
Ведучий. В народі вінок, квіти – обов’язкові атрибути народних обрядів,
звичаїв. Про них є чимало легенд, переказів, послухаємо їх (кілька учнів
розповідають легенди).
Легенда про волошку
Красивий юнак Ціанус так захопився польовими квітами, що ходив полями і
плів з них вінки. Якось богиня Флора знайшла його мертвим. Тоді вона
перетворила його на волошку Ціанус – означає синій.
Легенда про грицики
Колись сільський пастушок Грицько пошкодив ногу. Що робити? Кров
струмком біжить, не зупинити. Тоді зірвав він жмут невідомої трави,
приклав до рани, і кровотеча вщухла. Відтоді вдячні нащадки і назвали
непоказані квіти – грициками.
Легенда про чорнобривці
Назва чорнобривців пов’язана зі старовинною легендою про
майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі
чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки – чорнобривці.
Ведучий. А тепер проведемо конкурс букетів і композицій, які підготував
кожен клас. Оберемо журі (кожен клас ознайомлює присутніх зі своїм
букетом чи композицією і захищає його віршем, піснею чи танцем).
(Журі підводить підсумки. Оголошує переможців і нагороджує їх).
Мова квітів зародилася давно, кілька століть тому на Сході. Букет, як
лист приносив звістки, призначав зустрічі, висловлював почуття.
Символіка квітів і на сьогодні збереглася.
Айстра – символізує сум, волошка – простоту і ніжність, мак – красу і
молодість, мальва – красу, дзвоник польовий – вдячність, троянда –
кохання і здоров’я, ромашка – кохання і мир, фіалка – сором’язливість.
А ще з рослинами пов’язано багато прикмет. Нині доведено, що понад 400
представників флори по-своєму реагують на зміну погоди, їх так і
називають – рослини-барометри. Візьмімо, для прикладу звичайну папороть.
Якщо в неї скручене до низу листя – сподівайся на сонячний день, а
випростане – не забудь захопити з собою дощовика. Придивіться і до
жовтої акації: якщо її квіти сильно пахнуть і над ними в’ються комахи –
бути негоді. Чи таке: вранці не розпустилися білі квіточки зірочника,
мокришника, або мальви – на дощ. Це ж саме віщують опущені долі й
стулені листочки конюшини і квасениці, згорнуте суцвіття кульбаби,
сплюснуті пелюстки паничів.
Квіти не тільки у вінок вплітають. На Україні віддавна поширився звичай
класти у першу купіль дитини різні ароматичні рослини, промовляючи при
цьому побажання. Використовували для цього квіти, які за народними
розуміннями, давали силу, здоров’я, доброту.
Так, у купіль хлопчика клали любисток (щоб любили), гілочку дуба (щоб
був міцний), барвінок (щоб довго жив), чорнобривець (щоб був
чорнобривий). А в купіль дівчинки ромашку (щоб була рум яна), калину
(щоб красива була), любисток (щоб люб’язна була), яблуко (щоб була
червоненька).
Наприклад, композиція «Мамин рушник». (Захист) Висить рушник у хаті на
кілочку, калина червоніє на столі, а біля неї – житні колосочки, мов
пустотливі братики малі.
Це все – моя земля, моя Вкраїна, це рук моєї матері тепло. І цей рушник,
яким і дочку й сина, благословляє мати на добро.
Звучить пісня «Вишивала мама рушники».
Ведучий. Народна мудрість України всмоктала у себе виплекану за століття
красу, поетичні погляди на природу та найдавніші легенди, якими овіяне
існування рослинного світу. Через своє недбальство ми вже втратили
чимало прекрасних повір’їв, переказів. Тож прикладаймося спраглими
вустами до живлющих джерел народної мудрості, не даймо замулитись і
зникнути їм, пробуймо ще захистити і зберегти ці тайни про квіти, трави
і дерева, яких люди наділяли чарами, цілющою силою, магічними
властивостями, що ми стали символом нашого буття. Народ раніше був
ближче до природи, шанував її. Освячував, переймався її красою,
ласкавістю, гордістю. Ми часто забуваємо, що природа подарувала свої
цілющі скарби навік. І ми повинні берегти їх, як своє життя.
Любити природу – це значить берегти її.
1. Любити природу не як символ душі своєї
Люби природу не для себе, люби для неї.
2. Квіти – це історія нашого народу.
Квіти – це наша природа.
Квіти – це ми.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
