Культурна спадщина українського народу. Сім чудес України

Я і Україна

Тема: Культурна спадщина українського народу. Сім чудес України.

Мета: Продовжувати знайомство з культурною спадщиною українського
народу; показати ексклюзивні презентації семи чудес України; створити
туристичний маршрут – своєрідну візитну картку нашої країни; визначити
риси національного українського характеру; вдосконалювати навички
самостійної роботи учнів за індивідуальною програмою, вміння працювати у
складі творчої групи; розвивати естетичні смаки учнів; виховувати в
дітей патріотичні почуття, гордість за свою Батьківщину; розширювати
світогляд учнів, знайомлячи їх з розмаїттям природного ландшафту,
багатовіковою історією та самобутніми культурним пам’ятками України.

Метод: виробничий проект.

Тип уроку: презентація виконаної роботи.

Обладнання: телевізор, комп’ютер, таблиці, ілюстративний матеріал,
емблеми Семи чудес України, презентація «Сім чудес України»,
відео-фрагмент «Софіївка».

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ ДО УРОКУ.

Відгадування акровірша та обговорення його змісту.

У всіх людей одна святиня.

Куди не глянь, де не спитай.

Рідніше їм своя пустиня,

Аніж зелений в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

М.Чернявський

Знайдіть назву Батьківщини в цьому вірші.

Що для вас означає слово Україна?

Що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку?

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ.

Знайдіть нашу Батьківщину на карті світу.

На якій карті ми можемо детальніше розглянути форми земної поверхні
України?

Над якою темою ми працювали на попередніх уроках?

Які пам’ятки культурно-історичної спадщини нашого народу вам
запам’яталися, чому?

ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ.

Велика і прекрасна наша Батьківщина. Це — безмежні колосисті поля,
вишневі та яблуневі сади, повноводні ріки та синьоокі озера, різнобарвні
луки та затишні гаї, мальовничі села та великі міста. І сьогодні ми з
вами здійснимо віртуальну подорож і відвідаємо сім історико-культурних
пам’яток нашої держави, які за підсумками Всеукраїнської акції Сім чудес
України заслужили на почесне звання Чуда України. Подорожуючи картою
України прокладемо туристичний маршрут «Сім чудес України».

ІV. РОЗКРИТТЯ ТЕМИ УРОКУ.

Готуючись до сьогоднішнього уроку, ви працювали в групах , які
готували розповідь про одне із семи чудес України. Ви дібрали багато
цікавого матеріалу, ілюстрації ввійшли до створеної презентації, що буде
супроводжувати вашу розповідь. Завдання груп: за 5 хвилин розповісти про
обраний об’єкт так, щоб у всіх присутніх з’явилося бажання відвідати
його.

Отже, розпочинаємо подорож. Першим ми відвідаємо місто
Кам’янець-Подільський, де знаходиться Національний
історико-архітектурний заповідник «Кам’янець».

(Групи презентують підготовлений матеріал, відмічаючи на карті України
місце, про яке йде розповідь, підготовленою емблемою. Під час
розповіді через телевізор демонструється презентація «Сім чудес
України»).

Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець»

Місто Кам’янець-Подільський

Кам’янець-Подільський – місто, що зберегло дух середніх віків. Тут Ви
побачите одну з найбільших оборонних споруд України, фотецю, що займає
провідне місце у світовій історії оборонного зодчества. Літопис приписує
будівництво кам’яної фортеці литовським князям Корятовичам, які правили
князівством у 60-90-х рр. XIV cт. Високий скелястий берег р. Смотрич,
живописний краєвид, величезні вежі з таємничими латинськими надписами…

Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121
га, відокремлений від решти районів міста глибоким каньйоном р. Смотрич.

Архітектура Старого міста — заповідника зберегла зразки культур різних
народів (українців, поляків, вірмен, турків і росіян) та релігій
(православної, католицької, іудейської, мусульманської), а саме:
Турецький мінарет 17 ст.; — турецький та вірменський бастіони 17 ст.;
Миколаївська (вірменська) церква 14 ст.; дерев’яна Хрестовоздвиженська
церква 18 ст.; монастирські комплекси 15-18 ст. орденів Домініканів,
Францисканів.

Однією з унікальних інженерних споруд заповідника є Замковий міст, що
з’єднує місто та Замковий комплекс. Він викликав немало суперечок щодо
свого походження. За однією з гіпотез, міст було зведено римлянами у II
столітті під час походу Траянового війська на Дакію.

Завдяки унікальному поєднанню містобудівної, архітектурної, історичної
спадщини Старого міста з ландшафтом каньйону р. Смотрич „Культурний
ландшафт каньйону” визначено кандидатом до Списку світової культурної
спадщини ЮНЕСКО.

До нашого часу збереглася система потерн (ходів) і казематів. Денна вежа
призначена для спостерігачів. Уявіть, можна піднятися на неї кожному і
насолодитися оспіваним українським краєвидом!

Невід’ємною частиною Старого міста, його перлиною, є Стара фортеця, яка
стала візитною карткою Кам’янця-Подільського, його символом.

Історія заснування фортеці починається в XII столітті. Немов продовження
кам’яних скель височать башти фортеці.

Одинадцять башт входять до складу фортеці, кожна має свою назву і свою
історію. Так, наприклад, найвища башта названа Папською тому, що була
збудована на кошти, виділені папою римським Юлієм II. Ще її називають
Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений Устим Кармелюк. У Чорній
(кутовій) башті знаходиться криниця глибиною 40 м і в діаметрі 5 м
видовбана в скалі. Досі в її стінах збереглося величезне дерев’яне
колесо з пристроєм для підняття води на поверхню.

Києво-Печерська Лавра

(Місто Київ)

Києво-Печерська лавра — православний монастир, заснований у 1051 році
монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції
Брестово поблизу Києва.

В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і
затвердження християнства в Київській Русі. У

дванадцятому столітті монастир отримав статус «лаври» – головного
великого монастиря.

У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим
церковним феодалом на Україні. Їй належали три міста, сім містечок, біля
двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові
фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста
шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних
заводи.

Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і
так названі пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом)
з їхніми угіддями і кріпаками на Україні, в Росії і в Білорусії.

Свого часу Києво-Печервська лавра зіграла важливу роль у розвитку
давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на
церковно-слов’янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У
лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повести временных лет»),
Нікон, Сільвестр. У тринадцятому столітті було складено
«Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.

Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з одинадцятого
століття (Успенський собор, Троїцька надвратна церква). Наприкінці
дванадцятого століття навколо Києво-Печерської лаври було возведено
оборонні стіни (у 1240 році вони були зруйновані ордами Батия). У
1698-1701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з
бійницями і баштами. У 1731-1744 році споруджено велику лаврську
дзвіницю, висота якої — 96,52 метра.

На території лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля
трапезної — генеральний суддя українського війська В.Кочубей і
полтавський полковник І.Іскра. У Спаса на Брестові церкви — засновник
Москви Юрій Долгорукий.

У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври,
можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок.
Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні
гравюри і твори сучасних художників.

Існує легенда, за якою місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли
Святий Андрій прийшов в Київ і поставив на горі, де тепер стоїть
Андріївська церква, хрест, тоді все море пішло вниз. Але частина його
залишилась і сховалась під Андріївською горою. Коли пізніше на цьому
місці збудували церкву, то під престолом відкрилась криниця. В
Андріївській церкві немає дзвонів, так як, за легендою, при першому ж
ударі вода прокинулась би і залила б не лише Київ, а й все Лівобережжя.

Державний історико-архітектурний заповідник

«Хотинська фортеця»

(Місто Хотин Чернівецької обл.)

Фортеця, яка пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів
Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків
Дмитра Вишневецького, Петра Дорошенка… Розташований на важливих
транспортних магістралях, Хотин завжди привертав увагу завойовників.
Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти у
Хотин двічі вступали війська Богдана Хмельницького.

Хотин, що приваблює туристів з усього світу, одне з найдавніших міст
України, нещодавно відсвяткував своє 1000-річчя. На початку XI ст.
київський князь Володимир Великий створив систему прикордонних фортець
на заході й півдні своєї держави, у тому числі Хотин.

Назва міста, ймовірно, походить від дієслова «хотіти»: це місце було
завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому
красивому і багатому краї (інші версії пояснюють походження назви міста
від слов’янського імені Хотин або від імені вождя даків Котизона).

Спочатку це була невелика, збудована східними слов’янами на місці
давнього поселення дерев’яна фортеця, яка захищала їх від численних
завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище.

Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з
найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному
заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на
Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників.

Князь Данило Галицький, хоч і вимушений був підкоритися Золотій орді, не
відмовився від боротьби з нею. Він посилено будував нові і укріплював
старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50-х роках XIII ст.
замість дерев’яних побудували кам’яні укріплення.

Перша кам’яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому
мисі, там де сьогодні стоїть північна башта і простягалася на південь до
теперішнього комендантського палацу. Впродовж віків її неодноразово
реконструювали та розширювали, руйнували завойовники і знов
відбудовували.

Наприкінці XIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Завдяки
міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку
ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та
економіки міста. Місто було важливим митним пунктом в
європейсько-азіатській торгівлі.

Впродовж XVI-XVII століть Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і
польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли
запорозькі козаки. У вересні — на початку жовтня 1621 року біля стін
Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської війни, яка
прославила запорозьких козаків і їхнього гетьмана Петра
Конашевича-Сагайдачного і стала зламним моментом в історії Османської
імперії. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення
яничар, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в
літературі.

Після Хотинського миру фортеця була повернена молдавським господарям,
але фактично її контролювали турки. На обох берегах Дністра, по якому
проходив кордон, височіли та протистояли одна одній дві могутні фортеці
— хотинська та кам’янець-подільська.

Під час визвольної війни у Хотині 1650-1653 рр. перебували війська
Богдана Хмельницького.

Хоча в ХVIII-ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення,
під її мурами продовжують кипіти битви. Її кілька разів штурмували
російські війська.

В 1769-1787 рр. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю. Але лише
після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин увійшов до складу
Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи,
турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватись.

В 1826 році місту Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна
тривежева цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком
над двома схрещеними шаблями — символами захисту краю від ворогів. На
передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обох крайніх веж —
застромлені бунчуки.

В 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра
Невського.

Сьогодні Хотин — одне з найбільших міст Чернівецької області, важливий
промисловий, туристичний і культурний центр Буковини. У вересні 1991 р.
під час свята з нагоди 370-річчя Хотинської битви було відкрито монумент
на честь гетьмана України Петра Сагайдачного.

У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх
фільмів: «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря
Айвенго», «Три мушкетери», «Чорна стріла», «Стара фортеця», «Стріли
Робін Гуда». Серед недавніх — екранізація кіностудією їм. Олександра
Довженка твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика «Яса».

Беручи до уваги багаті історичні традиції міста, в 2000 році постановою
Кабінету Міністрів України був створений Історико-архітектурний
заповідник «Хотинська фортеця». А у вересні 2002 року древнє місто
відзначило свій 1000-літній ювілей.

Національний дендрологічний парк «Софіївка»

(Місто Умань)

i

?

??_?го садово-паркового мистецтва кінця XVIII – початку XIX сторіч.

Національний дендрологічний парк „Софіївка” є одним з найвидатніших
творінь світового садово-паркового мистецтва кінця ХVІІІ — першої
половини ХІХ ст.

Сучасна „Софіївка” поєднує в собі функції в першу чергу „Історичного
саду”, згідно з Флорентійською хартією, науково-дослідного інституту
Національної академії наук України, центру мобілізації та акліматизації
рослинного різноманіття Правобережного лісостепу України,
навчально-виховної бази, туристичної установи, музею садово-паркового
мистецтва.

Парк розкинувся на площі 154,7 гектарів на узбіччі старовинного міста
Умань Черкаської області. Заснований парк у 1796 році багатим польським
магнатом Станіславом Потоцьким на честь своєї дружини красуні-гречанки
Софії, і був подарований їй в день її янгола у травні 1802 року.

Ідея створення парку в романтичному стилі з використанням римської і
грецької міфології належала самій Софії. Дивовижні пейзажі, екзотичні
рослини, античні скульптури, водойми, каскади, фонтани, камінні гроти —
все це можна побачити, відвідавши парк. Цей шедевр вражає відвідувачів
своєю красою вже протягом 200 років. Туристичний сезон в Умані триває
весь рік. Потік відвідувачів не зменшується ні влітку, ні взимку.

Старовинними алеями парку бродили Олександр Пушкін і Тарас Шевченко,
Іван Котляревський і Сергій Волконський, Павло Пестель і Михайло
Бестужев-Рюмін, Володимир Сосюра и Максим Рильський. Сотні наших славних
земляків далекого і близького минулого відвідували цей парк.

Багато легенд складено і про саму Умань, одне із старовинних міст
України. Місто героїчної та багатостраждальної долі. Ним володіла
польська шляхта, його палили й розгромлювали вщент татари і турки, але
воно знову й знову піднімалося з попелу. В Умані до сих пір знаходять
залишки підземельних ходів, які служили місцевим мешканцям сховищами і
своєрідними укріпленнями.

Софія Київська

(Місто Київ)

Софійський собор — всесвітньо відома пам’ятка архітектури і
монументального живопису ХI століття. Дивне відчуття охоплює кожного,
хто переступає поріг славетної Софії Київської. Десь поза стінами
залишається гомінливе сьогодення, віки розступаються, і постає далеке
минуле…

Заснування собору згадується в літописах як під 1017 р., так і під 1037
р. Будівничим Cв. Софії літописці називають великого київського князя
Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив
починання свого батька Володимира — хрестителя Русі. Присвячений
Премудрості Божій, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі
християнство.

Упродовж сторіч Софія Київська була головною святинею Русі-України —
«митрополією руською». Собор, як головний храм держави, відігравав роль
духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії
відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні
собори, прийоми послів, затвердження політичних угод.

При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі
бібліотека та школа. На честь заснування Ярославом 1037 р. софійської
бібліотеки перед входом до собору в 1969 р. було встановлено пам’ятний
знак (скульптор І.Кавалерідзе).

Софія — свідок й безпосередній учасник життя Києва протягом багатьох
сторіч. Вона пережила навалу орд степових кочовиків у грізному 1240
році, періоди занепаду й відродження міста у XIV—XVI століттях, бачила
національно-визвольну боротьбу українського народу під керівництвом
Богдана Хмельницького проти польсько-литовських феодалів у XVII
столітті.

Великих збитків було завдано музею під час Великої Вітчизняної війни.
Хоч сам Софійський собор не зазнав руйнування, однак були пограбовані
архіви музею, вивезені цінні фрески XII століття з Михайлівського
Золотоверхого монастиря, що зберігалися у храмі. Лише після війни їх
повернули музею в пошкодженому вигляді.

Херсонес Таврійський

(Місто Севастополь)

Це місто-держава мало довге життя — майже дві тисячі років — і його
історія є частиною історії Древньої Греції, Древнього Риму та
Візантії…

Місто Херсонес було засноване древньогрецькими колоністами більше ніж
2500 тисячі років тому на південному заході Криму. Нині його руїни —
одна з найвизначніших пам’яток Севастополя.

Околиці міста були заселені різноманітними племенами, мирними та
ворожими, а в середні віки, коли Херсонес набуває статусу християнської
столиці півострова, навколо нього з’являється безліч монастирів та
скитів, а також знамениті печерні міста. В кінці XIV століття навала
кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля.

Лише в 1827 році на цьому місці розпочалися розкопки, які майже відразу
принесли Херсонесу ще одну назву — «Руська Троя». Масштаб досліджень та
велика кількість археологічних пам’яток, що потребують збереження,
спричинили до створення Національного заповідника «Херсонес
Таврійський».

Територія заповідника охоплює розташування стародавнього грецького міста
— Херсонеса Таврійського, що виникло тут, на узбережжі Чорного моря, у 5
ст. до н. е.

Місто було огороджене могутніми оборонними стінами і розплановане за
схемою, поширеною тоді в грецькому та римському світі. До наших днів
збереглося багато давніх споруд. Серед них елліністичний театр, римська
цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці,
гончарні майстерні, рибозасолованне обладнання, колодязі та ін.

Територія досліджується археологами уже 170 років. За цей час відкрито
більше третини міста. Серед археологічних знахідок є унікальні предмети
— присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони
християнських храмів, написи-присвяти, численні побутові предмети.
Загалом музейні зібрання заповідника нараховують понад 200 тис.
експонатів.

Херсонес виник наприкінці VI ст. до н.е. і проіснував до початку XV ст.
н.е. Протягом двох тисячоліть, за часів розквіту стародавньої Греції,
Риму та Візантії Херсонес був значним центром культури на Кримському
півострові. Херсонес відіграв також особливу роль у взаємовідносинах між
Візантією та Київською Руссю і був провідним центром розповсюдження
християнства на східнослов’янських землях.

Херсонес та його сільськогосподарська округа (хора) насичені пам’ятками,
які в унікальному автентичному стані збереглися до сьогодення тільки на
цій території та є надбанням світової цивілізації.

Комплекс пам’яток, що входить до складу заповідника «Херсонес
Таврійський», має не тільки національне значення, а і міжнародне. До
його складу входять:

— 5 археологічних комплексів — городище Херсонеса Таврійського,
некрополь Херсонеса в Карантинній, фортеця Чембало, фортеця Каламіта,
античні земельні наділи та садиби;

— 11 пам’яток архітектури на території городища та фортеці Каламіта.

Національний заповідник-острів «Хортиця»

(Місто Запоріжжя)

Острів «Хортиця» є найбільшим островом на Дніпрі, унікальність якого в
рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних
комплексів – цілинних степів, байрачних та плавневих лісів, наскальної
рослинності, рідкісних та зникаючих видів рослин, пам’яток геології…
Весь острів з 1993р. є Національним заповідником.

Географічне нагромадження скель, печер, гротів, окремих валунів,
представляють гірський зразок ландшафтних зон України. Найпомітніші
вершини мають свої імена, історія яких тісно пов’язана із періодом
козаччини. Зокрема, скеля Вища Голова, Думна скеля, Совутина, Чорна,
Дурна, Середня Голова.

На Хортиці в мініатюрі представлені зразки усіх ландшафтних зон України.
До новітніх часів степовим ділянкам поталанило зберегтися, насамперед,
на східних схилах, уздовж узбережжя Старого Дніпра. Кількість видів
рослин, що знайшли собі прихисток на прадавніх степових ділянках,
перевищує 600 видів.

Балки та урочища, які помережили степові схили, теж ведуть свій іменний
родовід од запорожців: Наумова, Костіна, Шанцева, Громушина, Музичина,
Велика Молодняга, Корнієва, Ганнівка, Крутенька, Зміївка, Похмурий Яр…

Найпівденніша, плавнева частина острова, либонь, наймолодший вид
хортицького ландшафту. Це, переважно, намивна територія (формувалася під
впливом Дніпрової течії), яка виникла десь 3-4 тисячі літ тому. На
багатих поживними речовинами ґрунтах здійнялися кущі, дерева і, звісно ж
трави. Після того, як гігантська плавнева країна, що колись простягалася
від Хортиці і до Херсона, була знищена (дерева і кущі вирубані, а земля
стала дном Каховського водосховища), значення південного охвістя острова
незбагненно зросло.

Нині цьому невеличкому куточку (327 гектарів – приблизно восьма частина
острова) воістину немає ціни. Свого часу каховська повінь заповнила тут
деякі улоговинки, і до відомих з давніх давен п’яти озер додалися ще
більше, ніж півтора десятка крихітних водоймищ, де розкошують латаття
біле, глечики жовті, рогіз, очерет, комиш, осока, ірис, водяний горіх.

За наявності бурхливого Каховського «моря”, хортицькі озера завдяки
своїй усамітненості, стали головним нерестилищем (тут мешкає близько 50
видів риб) у цій частині Дніпра. У плавнях та поблизу них мешкає понад
200 видів птахів (усього в Україні їх трохи більше 300 видів); близько
30 видів ссавців та плазунів, в озерах мешкає найменший у світі (в
діаметрі – в межах сантиметра) вид папороті – сальвінія плаваюча.

Музей історії запорозького козацтва на острові відкрито 14.10.83 року.
Сьогодні під зводами Музею зібрано більше 30 тисяч предметів, які
охоплюють історичний період від палеоліту до ХІХ століття поточної ери.
Експозицію доповнюють чотири діорами.

Особливістю хортицького Музею є те, що, по-перше, вельми оригінально
оформлене саме приміщення: гранітні пластини, припасовані одна до одної,
створюють враження, ніби відвідувачі рухаються печерою, біля стін якої
розташовано мовчазні реліквії різних ер та епох.

По-друге, переважна більшість експонатів зібрані-знайдені саме на
Хортиці та на хортицькому довкіллі. Це кам’яні знаряддя праці, кераміка,
зброя, якорі, фрагменти старовинних суден, стовбур дуба, який був
зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровому дні.

Експозиційна площа, яка розгорнулася на 1600 квадратних метрах, окрім
артефактів, так би мовити місцевого походження, наповнена також
матеріалами, переданими із Львівського, Луганського, Рівненського та
інших музеїв, а також надходженнями із археологічних та етнографічних
експедицій.

Ще на початку ХХ століття на Хортиці було 129 курганів, проте до наших
днів уціліло лише близько двох десятків. Кургани (найстаріший із них
споруджений представниками культур доби бронзи у ІІІ тисячолітті до
н.е., а наймолодший – скіфами у ІІІ столітті до н.е.) розташовувалися
кургани кількома групами на узбіччі так званого Скіфського шляху, що
колись проходив уздовж Хортиці її серединною, підвищеною частиною.

Зараз комплекс склали одинадцять курганів – «живих», реконструйованих та
стилізованих. На курганах установлено стародавні скульптури,
людиноподібні стели і просто стели доби бронзи.

Улітку 1843 року 29-річний Шевченко подорожував по Україні, відвідав
Олександрівськ, побував на Хортиці. У травні 2005 року, з допомогою
краєзнавців, визначено маршрут, яким ходив по Хортиці поет, і оздоблено
його сімома гранітними брилами. На брилах висічені рядки із творів
Великого Кобзаря, де згадується Хортиця і Великий Луг Запорозький. Таким
чином, виник меморіально-туристичний маршрут «Тарасова Стежка”, який
полюбився запоріжцям і гостям міста і Хортиці.

Будівництво історико-культурного комплексу «Запорозька Січ” було
урочисто відкрите 14 жовтня 2004 року, на свято Покрови пресвятої
Богородиці, в День українського козацтва.

Загальна територія історико-культурного комплексу 3,5 гектарів. Місцем
розташування нашої «Запорозької Січі» обране мальовниче північно-східне
узбережжя Хортиці, з якого відкривається чудовий краєвид на Дніпрогес,
скелі та острови, що нагадують колишні грізні Дніпрові пороги.

V. Підбиття підсумків та рефлексія результатів.

Ось і добігла кінця наша подорож за маршрутом «Сім чудес України».

Чи справдились ваші очікування від уроку?

З’явилась у вас думка відвідати одне із запропонованих місць? Яке саме?
Чому?

Подивіться ще раз по карті, який туристичний маршрут ми з вами сьогодні
проклали.

Релаксація.

А зараз ми разом прогуляємось алеями Софіївського парку, помилуємось
його чудесною природою.

(Перегляд відео-фрагмента «Софіївка»).

VІ. Домашнє завдання.

На наступному уроці ми більше уваги приділимо «Уманському диву», як ще
називають Софіївський парк. Доберіть матеріал про історію створення
парку, підготуйте розповідь про один з його куточків.

Список використаних джерел:

http://7chudes.in.ua/

http://serg-klymenko.narod.ru/index.html

http://sites.google.com/site/domivkaukrmovi/home/7-cudes-ukraieni

http://uk.wikipedia.org/wiki/Сім_чудес_України

http://www.batckivchina.uaforums.net/—vt134.html

http://www.kmv.gov.ua/photonews.asp?Id=20642

http://www.ukrmandry.com.ua/index.php?id=133

Байбара Т.М.,Бібік Н.М. Я і Україна. Підручник для 4 класу, — Київ:
«Форум», 2004.

Діптан Н.В., Назаренко А.А. Я і Україна (Громадянська освіта.
Природознавство). 4 клас. Плани-конспекти уроків. – Харків: Веста:
Видавництво «Ранок», 2005.

Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології
навчання. – Київ: Видавництво А.С.К., 2004.

Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи, — Київ:
Початкова школа, 2006.

Телячук В.П., Лесіна О.В. Інноваційні технології в початковій школі. –
Харків: Видавнича група «Основа»: ПП «Тріада+», 2007.

Похожие записи