Реферат на тему:

Культура педагогічного спілкування при навчанні дорослих

Хто реформує освіту,

той реформує суспільство.

Янош Корчак

Можна побудувати чудові навчальні заклади, створити небачені навчальні
кабінети, оснастити їх сучасною технікою, надрукувати чудові підручники
і якщо все це не буде оприлюднюватися, оживати, якщо там не будуть
працювати творчі педагоги, не отримаємо кваліфікованих і грамотних
спеціалістів. Ми всі знаємо, що головною фігурою всієї освіти є педагог.

Головною проблемою у навчанні дорослих є особистість педагога, який
володіє специфікою спілкування з цією категорією суб’єктів навчання, про
що й піде мова у нашій статті, метою якої є розкриття якостей
особистості, яка навчає дорослих і які притаманні професії педагог.

Педагогічна професія – одна із самих масових, і досвід свідчить, що
факел творчості загорається лише тоді, коли педагог має якості,
притаманні особистості, яка вибрала професію навчати.

Важливою якістю педагога є вміння організувати взаємодію із суб’єктами
навчання, якого б віку вони не були: дошкільного, шкільного чи дорослі.
Складовою людського буття є спілкування, що присутнє в усіх видах
людської діяльності. Але низка професій – педагог, лікар тощо – вони з
фактора, що супроводжує діяльність, переходить у категорію професійно
значущу, що лежить у природі професії. У цьому випадку спілкування
виступає не як форма людської взаємодії, а як категорія функціональна
[6].

Спілкування виступає однією з важливих умов об’єднання людей для
будь-якої спільної діяльності. У спілкуванні людина, з одного боку,
виявляє, розкриває для себе й інших психічні якості, а, з іншого, –
розкриває і формує їх. Спілкуючись, особистість засвоює загальнолюдський
досвід, історично сформовані суспільні норми, цінності, знання і способи
діяльності, формуючи себе таким чином, як особистість і суб’єкт
діяльності.

Поняття «спілкування» є широким і включає різні аспекти. Психологічний
словник так формулює поняття «спілкування» – це, по-перше, складний,
багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що
виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає обмін
інформацією, сприймання і розуміння іншого; по-друге, це взаємодія
суб’єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності
та спрямована на значущі зміни стану, поведінки партнера [8]. Виділяють
такі цілі спілкування:

контактну – встановлення контакту як стану готовності учасників
навчального процесу до сприйняття і передачі інформації і підтримки
взаємозв’язку у формі постійної взаємоорієнтованості;

інформаційну – обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннями тощо;

збуджуючу – стимуляція активності партнера по спілкуванню, що спрямовує
його на виконання тих чи інших дій;

координуючу – взаємне орієнтування й узгодження дій під час організації
сумісної діяльності;

розуміння – розуміння смислу інформації, намірів, установок, переживань
партнера по спілкуванню;

емоційну – збудження у партнерах по спілкуванню потрібних емоційних
переживань; зміни власних переживань і станів;

встановлення відносин – свідомість свого місця в системі ділових,
міжособистісних та інших зв’язків співтовариства;

вплив – зміна стану партнера, його обмін інформацією між людьми, наміри,
рішення думки тощо [2].

Ціль педагогічного спілкування полягає у передачі як професійних знань,
умінь та навичок від педагога до суб’єкта навчання, так і обмін
досвідом.

Нині основним принципом педагогічного спілкування є суб’єкт-суб’єктний
характер, що полягає у рівності позицій, гуманістичній настанові,
активності суб’єктів навчального процесу, взаємопроникненні у світ
почуттів та переживань, готовності сприйняття співрозмовника [1].

Залежно від того, як реалізовано цей принцип взаємодії, спілкування
постає: функціонально-рольове і особистісно орієнтоване.

Функціонально-рольове спілкування між учасниками навчального процесу є
діловим, стандартизованим, обмеженим вимогами рольової позиції. Його
головна мета – забезпечити виконання певних дій, під час яких не
виявляється особисте ставлення педагога до дорослого суб’єкта навчання.

Особистісно орієнтоване спілкування педагога передбачає виконання
нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення, почуттів.
Головна мета – складна психологічна взаємодія. Щодо особистості Софія
Русова написала: «Індивідуалізм є той головний фактор, що творить
соціальний прогрес, який знаходить шлях до розвитку нових форм життя»
[9]. Особистісно орієнтована освіта є не формування і, навіть, не
виховання, а знаходження, підтримка, розвиток людини в людині і розвиток
у неї механізму самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції,
самозахисту тощо, необхідних для становлення самобутнього особистісного
образу і діалогічного, безпечного засобу взаємодії з людьми, природою,
культурою, цивілізацією.

Вищою цінністю педагогічного спілкування є індивідуальність педагога і
дорослого суб’єкта навчання, який має свої погляди, почуття, відношення
до оточуючих і природи. У зв’язку з цим провідним принципом
педагогічного спілкування може бути прийнятий імператив Е. Канта: завжди
ставитися до себе і суб’єктів навчання як до мети спілкування,
результатом якої є відношення до особистості. Це відношення під час
спілкування є вираженням честі і гідності суб’єктів спілкування.

Педагогічне спілкування, що реалізується під час рольової педагогічної
дії завжди цілеспрямоване і є засобом розв’язання навчальних задач,
ініціатором, організатором і головною керівною ланкою якого є педагог.

У спілкуванні з дорослим суб’єктом навчання необхідно враховувати ті
аспекти педагогічного спілкування, що стосуються інтересів того, кого
навчають. Педагог повинен зберігати контакти, підтримувати віру в сили,
допомагати переборювати перешкоди у спілкуванні без втрати самоповаги і
зниження самооцінки. Дорослі суб’єкти навчання мають достатній рівень
соціальної зрілості і здатні прийняти на себе частку відповідальності,
менш емоційно травмуються.

Дистанція між педагогом і дорослим суб’єктом навчання призводить до
того, що суб’єкт навчання не завжди може звернутися до педагога за
роз’ясненням, ховає своє нерозуміння. Близька дистанція, неформальні
відносини можуть викликати у дорослого суб’єкта навчання ілюзію
необов’язковості, небажання глибоко засвоювати навчальний матеріал.
Конфліктні відносини можуть призвести до ігнорування справедливих вимог.
Необ’єктивність педагога, неадекватно занижена оцінка здібностей і знань
дорослого суб’єкта навчання, нетактовність у спілкуванні можуть
викликати конфлікти. Тому педагог, перш за все, повинен мати
комунікативні якості, що набувають у його діяльності професійної
значущості.

Професійно-педагогічне спілкування педагога залежить від рівня
сформованості його комунікативної культури. Природною основою
комунікативної культури якої є комунікабельність особистості.

В.О. Кан-Калик характеризує комунікабельність як явище багатопланове, що
поєднує низку компонентів, серед яких особливе місце мають:
комунікабельність, соціальна спорідненість, альтруїстичні тенденції.

Отже, компонентами професійно-педагогічної комунікабельності педагога є:

1) наявність стійкої потреби у систематичному спілкуванні в
різноманітних сферах;

2) органічна взаємодія загальнолюдських та професійних показників
комунікативності;

3) емоційне задоволення на всіх етапах спілкування;

4) наявність здібностей до здійснення педагогічної комунікації;

5) наявність комунікативних навичок та вмінь [4].

O

O

?

o

O

o

?&???o?Позитивною якістю педагога є його професіоналізм або професійна
компетентність, успіх – у високій інформованості, що реалізується
хорошою, яскравою, зрозумілою мовою. Співвідношення між інформативними
частинами повідомлення та ілюстраціями до них залежить від аудиторії.
Аудиторія з високим розвитком дістане задоволення від однієї інформації,
викладеної індуктивним способом, у менш розвиненої аудиторії доцільно
інформаційні посилання перемежовувати з ілюстраціями, поясненням,
порівнянням. Досягти ефективної взаємодії між учасниками навчального
процесу зможе лише творчий педагог.

Творчий педагог має відчувати межу, за якою науковий виклад матеріалу
переходить у науково-популярний, а зрозуміле пояснення – у банальні
істини.

Для аудиторії, такої як дорослі суб’єкти навчання, необхідно
використовувати відомі з часів Цицерона, викладання матеріалу: вступ,
основна частина і висновок. Для першої і третьої частин необхідно
використовувати емоційні приклади, повідомлення, щоб мотивувати
аудиторію на навчальну діяльність, забезпечити дружні контакти з нею.

Професіоналізм і компетентність педагога – могутній рушій перебудови
суспільства, має першорядне значення для всієї системи освіти. У ній
повинні працювати педагоги, яких відзначають:

широка освіченість, висока культура, багатий духовний світ, справжня
інтелігентність;

глибоке знання своєї професії у поєднанні з методичною майстерністю, що
дозволяє вибрати оптимальні комплекси методів;

здатність співпереживати, розуміти особливості розвитку суб’єктів
навчання, їх внутрішній світ, мотиви поведінки;

наукове, діалектичне мислення;

готовність до самоосвіти, поповнення знань з різних галузей науки;

творчу фантазію та уяву;

комунікативні здібності;

— приходити на допомогу тому, кого навчає (незалежно від віку).

Д. Карнегі постійно підкреслював необхідність ретельної підготовки
педагога до публічної промови. Талант імпровізатора притаманний далеко
не всім. Тому успіх полягає у ретельній підготовці матеріалу, добору
цікавих фактів, їх логіці.

Ще однією головною якістю педагога має бути мистецький комунікатор,
тобто володіння жестами, інтонацією, мімікою тощо. Складовими цього є –
вміння керувати собою, своєю увагою й увагою суб’єкта навчання,
здатність за зовнішніми ознаками поведінки визначати його душевний стан,
почуття темпу і ритму в педагогічних діях тощо. Для набуття педагогом
цих якостей потрібні довготривалі заняття. Ці якості можна поділити на
дві групи: перша – пов’язана з умінням педагога керувати своєю
поведінкою; друга – з умінням впливати на особистість за тонусом м’язів.

Є також характерологічні характеристики педагога. Вони такі: дидактичні
(чіткість), організаторські (зрілість), комунікативні (правильні
стосунки), перцептивні (проникнення у світ суб’єкта навчання),
сугестивні (уміння навіювати), науково-пізнавальні та академічні.

Дидактичні – складають основу вмінь викласти доступно, цікаво, чітко і
ясно матеріал.

Організаторські – точність, акуратність, дисциплінованість,
відповідальність, зібраність.

Перцептивні дають можливість проникнути у внутрішній світ суб’єкта
навчання.

Сугестивні – за допомогою твердого вольового слова добиватися
результатів – це здатність навіювання.

Науково-пізнавальні та академічні – здатність оволодівати інформацією.

В.О. Сухомлинський так сказав: «… не допустити похмурості, перебільшення
чужих пороків, звертатися до гумору, бути оптимістом, дружелюбом» [10].
Тому у педагога повинен бути правильно поставлений голос, рухливі м’язи
і тіло, фізичне і психологічне розкріпачення. Від голосу залежить якість
взаємодії, міміки – сприйняття інформації, пластика формує відношення,
фізичне і психологічне розкріпачення дає відсутність страху, вільне
володіння словом, рівновагу.

Забезпечення правильного стилю спілкування педагога, прояв педагогічного
такту і техніки вимагають розвинених комунікативних умінь, до яких О.О.
Леонтьєв відніс такі:

опанування соціальною перцепцією;

розуміння особистості суб’єкта навчання за зовнішніми ознаками;

уміння «подавати себе» у спілкуванні;

уміння оптимально будувати власну мову [5].

Ефективність спілкування між суб’єктами навчального процесу великою
мірою залежить від стилю спілкування – характерного способу встановлення
і розвитку контактів.

Поняття «стилю» спілкування – це відносно стійка сукупність характерних
і повторювальних рис людини, що проявляються у її мисленні, поведінці,
спілкуванні [3]. Поширеним є авторитарний, демократичний і суперечливий
стилі. Авторитарний стиль характеризується ігноруванням думки партнера і
нав’язування своїх поглядів. Демократичний стиль пов’язано із
застосуванням таких засобів спілкування, що викликають у співрозмовника
позитивне ставлення до інформації. Суперечливий стиль – це нестійка
тактика спілкування, що містить елементи різних стилів. Суспільна
практика свідчить, що більшого впливу на співрозмовника досягають за
демократичного стилю спілкування і, особливо з дорослим суб’єктом
навчання [11].

Дослідження педагогічних здібностей дозволяють назвати провідні
здібності особистості педагога це: комунакативність, перцептивність,
динамізм особистості, емоційна стійкість, креативність.

Усі значущі здібності до педагогічної діяльності пов’язані з процесом
ефективного спілкування, тому провідною виступає комунікативна здібність
спілкування.

Викладання є не лише мистецтвом думати і говорити, це також мистецтво
слухати і розуміти. Водночас слухати означає не просто мовчати і не
перебивати. Є красивий і точний слоган «мовчати – вміння, слухати –
мистецтво!» Педагогічне спілкування з дорослим суб’єктом навчання
повинно бути радісним процесом взаємодії. Складовими оптимального
спілкування є: по-перше, високий авторитет педагога. Критерієм якого є –
повага до суб’єкта навчання; по-друге, володіння психікою і прийомами
спілкування; по-третє, накопичений досвід, що використовується у
повсякденній педагогічній діяльності.

Отже, педагогу, який працює з дорослим суб’єктом навчання, необхідно
домагатися органічного поєднання всіх засобів комунікативної виразності.
У подальших публікаціях необхідно детальніше розкрити динамізм
особистості, емоційну стійкість та креативність педагога.

Список джерел:

Бутенко Н.Ю. Комунікативні процеси у навчанні: Підручник. – Вид. 2-ге,
без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 346 с.

Бондарчук Є.І., Бондарчук Л.І. Основи психології і педагогіки: Курс
лекцій. – 3-є вид. стереотип. – К.: МАУП, 2002. – 168 с.

Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. –
373с.

Кан-Калик В.А., Никандров Н.Д. Педагогическое творчество. – М.:
Педагогика, 1990. – (Б-ка учителя и воспитателя). – 144 с.

Леонтьев А.А. Педагогическое общение. – М., 1989. – С. 34.

Петровская А.А. Компетентность в общении. Социально-психологический
тренинг. – М., 1989. – 188 с.

Педагогічна майстерність / За ред. І.А. Зязюна. – К.: Вища школа,1997. –
227 с.

Психология. Словарь. – М., 1990. –244 с.

Русова С. Нова школа соціального виховання // Український освітній
журнал. – 1994. – № 1. – С. 14-15.

Сухомлинський О.В. Вибрані твори у 5 т. – Т. 2. – К.: Рад. школа, 1976.
– 669 с.

Степанов О.М., Фібула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. –
К.: Академвидав, 2003. – 502 с.

Похожие записи